Моє сонце , моя радість , моя половина
Незабутні миті щастя - безцінна перлина
Закохались дні і ночі - інтимна розмова
Плачуть небом , світять зорям - це наша неволя

Ми у двох граніту мрамор , палітра у фарбі
Солов'їні залицяння - незраджена пам'ять
Заспокійливе снодійне - для наших амбіцій
Сила шторму для охочих - танцюючих грацій

Ти єдина , особлива , заслужена болем
Вірний страж моїй світлині - від лютого горя
Я в собі знайду найкращих - бійців оберегу
Щоб тобі допомогали - виростить смереку

Привітай мої турботи - посіяні квіти
Збережи для них простори - лелечі тримбіти
Разом будем на одинці - улюбленці долі
У реальності уяви , у пісні діброви.
2008р

Добігає кінця наша зустріч
У побачення - вальс побажань
Буду кликать терпіння на поміч
Вистачалоб обом нам благань

Ти як завжди зітхнеш , засумуєш
Я як завжди - без слів поясню
Не віднімеш від нас , не розвієш
Наші посмішки в листі бузку

Сліпить перше кохання яскраве
Ніжить перша любов - пелюстком
Надзвичайне , палке , неповторне
Заплелося у серце вінком

Не збулось , не судилось , не сталось
Нам ніколи цього не збагнуть
Все саме по собі нагадалось
Просто перше - не можна забуть.
2005р

Не визнавай в собі проблеми -
якщо не свідчив знахарям
Не віддавай свої світлини -
на осуд зверхнім - віщунам

Вони завжди знайдуть відтінок -
На білім - сірість панорам
Повірить змусять що ти свідок -
що ти прибічник їхніх гамм

Насолять , змісять , підстрахують -
на порчу - порчу наведуть
Образи знайдуть , заплямують -
до краю крайнощів зведуть


Не йди в їх плетені обшори -
себе від цього збережи
Де нам судилися побори -
без інших відома - сплати.
2007р

Любов кохання надихала
Ранковим , сонячним теплом
У світлих променях палала
Писала - золотим пером

Один для одного - ми небо
Взаємна воля сповідать
Суцільне , доленосне ехо
Серцям і душам існувать

Я у вогні - а ти водою
Я у сльозах - а ти втішать
У злагоді , завжди в дорозі
Шукаєм змогу поєднать

Один до одного вітались
Він і вона - взірець взірця
Любов , взаємність , і кохання
Зустріли долю - ранком дня.
2010р

Прохолодою віє діброва
Листопад у жовтневій фаті
Рання осінь - мальована врода
Кольорами на фоні землі

Емоційна , яскрава палітра
Монологи полів золотих
Пісня матері , батька усмішка
Незабутих ще днів дорогих

Все частіше мене надихає
Світ дитинства , домівки , рідні
Спогад часу минуле збирає
По дорогам - де бігали ми

Я на зустрічах цих молодію
І так радісно плаче душа
Сльози ці - я безмежно ціную
Бо у них - повноцінність життя.
2012р

ануте тріпоті мушлів
абоще віднаймі пробитті од
стримне позвір хоч розгори олші ж м'єш?
у стріпочи розрадді ра:
яори у чари дуже куди ще по трим ти
ясіючи долмени шугі приниззя а потімви
косично гур'ба голодніє лупві гряве жиж
кир се о грім серед босих
рад у а остерні жива бо о де хвигує
вужні пройми глеки білости у тих космах
а грубі чорні жнут' о нутро дощ схоти в мене
легно чуєш… шу!
тиняє послабі тугаї
вічні жерно
м
п оли


2014

Просто запити водою б
Жагу із болю і сліз,
Каву на стіл - двобою
Хай би і був реліз.

01.01.2015

На віях дощ. І солоніє мить.
І бліднуть сни рожево-кольорові.
У затишку моїх сумних пісень
Тепер – музей забутої любові...

Тут навіть простір – цінний експонат.
І тиша промовляє так вагомо…
Тут всі стежки вже спалено. Назад
Тепер не повернутися нікому…

На шибці січня – дивна акварель.
Ми підсвідомо ще складаєм ноти…
Щоденник мій – самотній менестрель-
Терпкі, цілющі ліки від скорботи…

Тремтить рука. А як душа тремтить.
В музеї цім – історія висока…
Тут десь за склом живе щаслива мить,
Що відібрала мій щоденний спокій…

Святочно так, як в церкві при свічі…
Німіють строфи і німіють рими.
Тут навіть не молися. Тут мовчи
Під почуттями світлими моїми…

Тут музика нечувана щораз
Перегортає сторінки у слові.
А томик віршів – як іконостас
Від нас самих врятованій ЛЮБОВІ..

Не хочу зважувати слова і озиратися назад,
Є крапка, система відліку, система координат.
Життя – чорно-біла смуга, а крейда в руці кольорова,
Візьму фарбу зелену, щоб доля була веселкова,
Візьму фарбу червону, блакитну і трохи незнану,
Щоб життя було пристрасним, щоб співали гітари.
Жовтогаряча фарба, щоби сонячно жилось,
Щоб надіями рожевими зустрічав нас синій дощ,
Щоб трояндовим коханням розквітали всі сади,
Щоб лелеки в путь щасливу звістку радісну несли,
Щоб усім було світліше, більше щирості, тепла,
Щоб далека десь планета нам позаздрити могла,
Щоб спокійно засинала вся уквітчана земля,
Щоби люди усміхались: чорних смуг у нас нема.
2015

любов лише любов врятує світ
цей дивний світ з пожарищами й війнами
і Божий слід глибокий Божий слід
і світло за відчиненими вікнами...
і милосердя тихе мовчазне
і співчування до живого й сущого
а все лихе мине колись мине
несемо хрест тяжкий задля грядущого
де буде мати сонячна як день
і добрі люди дивом зачаровані
і зорепад нечуваних пісень
і почуття Всевишнім подаровані...

28.12.2014

… і хочеться вірити: зоряний пил
стрункої орбіти
не має так само, як серця і жил –
блимкі сателіти,

та кожна пилина і метеорит
(і зорі, почасти)
курсують незмірену темряву літ
у пошуках щастя,

допоки у якості вічних завад
місткі картотеки
не стверджуватимуть, що є міліард
холодних парсеків –

неначе межа, і що сенсу нема
триматися віри,
адже між курсуючими обома –
лише чорні діри,

що не дозволятимуть їм віднайти –

льодами окуту,

аби відігріти безликі пласти
самотнього ґрунту.

17.12.14

Люблю тебе, знаєш, до болю люблю.
В прощальнім листі варто все написати.
Любов - це рівняння, що рівне нулю.
А ти пам'ятаєш?.. Тут краще змовчати.

Гортаю сторінки минулого днів.
Горять хай! Там сліз було надто багато.
Ти щастя принЕсти мені не зумів.
А часом достатньо лиш просто обняти.

Ти думав, я буду з тобою завждИ,
Така собі лялька, яка не покине.
Та, лиш коли снігом притрусить сліди,
Ти все зрозумієш... І пам'ять застигне

На миті, де з сонцем сміялись разом,
Як мріяли жити десь за океаном,
А сніг полетить лебединим пером,
Засипле дороги, прикриті обманом.

Тепер, коли будуть між нами моря,
І чаша терпіння залита до краю,
Погасне на небі чергОва зоря,
А я тебе більше уже не згадаю.

2014

Вже нібито пора змиритись,
що потекли такі літа,
коли не пізно помолитись
і причаститись на свята.

Покаятись перед Всевишнім,
якщо не встиг перед людьми,
щоб не стояти крайнім-лишнім
десь у Петра під ворітьми.

Вклонитись проліску, медунці,
обняти стовбури беріз,
та не журитися при думці,
що є в житті достойне сліз.

Чекати Великодню ве́сну,
коли в серцях воскресне Бог
і льодяне зазим’я скресне
потоком суму і тривог.

І не залишимо слідочка
на цьому талому снігу,
хіба що – русло від струмочка,
як ці нотатки на бігу.

Про все таке скороминуще
і неповторне у житті,
і про відчутне вже грядуще,
де кануть роки золоті.

За березнем проскочить квітень,
а там і травня бубон б’є,
щоб накривало щедре літо
столи осіннім врожаєм.

У піднебесній світлій хаті
ще об’єднається сім’я.
І очі зоряні здаля
ревниво будуть споглядати,
чи хтось захоче записати
у ті святці твоє ім’я.

                              2004

Білосніжна скатертина.
Все сріблиться і дзвенить.
Днів зимових самотина
через стіни студенить.

В зимнім чуді є потреба.
Час замерз і ледь повзе.
Грип напав на хмуре небо,
Навіть в сонця ГРЗ.

Все, що я за рік напташив,
В своїй нірці розложу,
Запрошу когось із наших,
Щось важливе розкажу.

Буде полум'я в каміні.
Ми читатимем вірші.
Від сп'яніння й розуміння
Потепліє на душі.

Тижнів два ми будем п'яно
Підкоряти зимній пік,
доки врешті-решт не грянем:
«Ну, так здрастуй, новий рік!»

01.01.15

...Сгорела спичка.Обожгла
Мне пальцы.Сумрак виснет снова.
И ты,как эта ночь прошла
Прощаясь,не сказав ни слова...
И можно задохнуться от тоски,
Не пережив большие испытанья.
Но всё-же есть надежды островки
В тревожных водах ожиданья.
И счастлив тот,кто разом всё отрубит,
Обман не продолжая на года,
Чтоб не вернуться больше никогда,
Когда стряслось,что женщина разлюбит...

На розі в маленькій кав'ярні,
Де янголи плачуть сумні
На ніжних картинах примарних...
Де тануть свічки на стіні,

Сльозами стікають додолу,
Розгойдують тишу хмільну...
Малесенький затишний столик
У тінях гардин потонув...

Там стрінуться наші долоні
І пальці сплетуться тонкі,
І з кошика маки червоні
Нам зронять легкі пелюстки...

І я,неймовірно щаслива,
В очах твоїх карих втону!
І променів сонячна злива
Залиє пожухлу стіну!..

І може всі давні оскоми
Ця зустріч загоїть мені
В кав'ярні, до болю знайомій,
Де янголи плачуть сумні,

Сльозами стікають додолу,
Розгойдують тишу хмільну...
Малесенький затишний столик
У тінях гардин потонув...

Моя вина - швидка вода
Ранковий шепіт листопаду
Моя любов - потік ріка
Медовий присмак винограду

Візьми туди - де ти завжди
Своїми чарами дивуєш
Де не існує втрат , біди
Де ти в росі ,в іскрі ряснієш

Рятуй цю душу , пригорни
Вона від холоду згасає
Скажи їй , покажи стежки
Де та любов її чекає

Єднай їх мертвих , і живих
Один без одного пропащі
Додай їм сили , і снаги
Тим розквітом - та будуть вдячні

Моя вина - швидка ріка
Не гоїться глибока рана
Все поверни ручай - весна
Не помирала щоб - нещасна.
2009р

Я проникаю у думки
Що мною так оволоділи
Безпомічний , бажаю йти
Спустошення - зібрало сили

Ще хочу вірити , і жить
Ходити босоніж сміливо
Що маю тим і дорожить
І говорить про це - відкрито

Обридло звично маскувать
Вдягать придумані відмови
Так прагнеться - кінець той знать
Коли підкорені простори

Як ніжно любиться серцям
Як стрімко рвуться - перепони
Як залпом б'є по почуттям
Коли любов - стира кордони

Собою бути , мати честь
Із гідністю добром віддячить
У іспитах - утримать весь
Тягар , який за все заплатить.
2014р

Не так сьогодні сонце світить
Святкове маю сприйняття
Мене підносить , і не сліпить
Любові ніжне - почуття

Душею мліючи я тану
В твоїх цілунках рятівних
Зберу із квітів нектар - ласку
Найкращим стану - серед них

У хвилі танцю закружляю
Зберу букет цілющих трав
Тобі єдиній - заявляю
Я той - що у тобі пропав.
2011р

Любити мертвих - самосуд
Картання ковані карати
Захований у тяжість пут
Сам дозволяєш - ставить грати

Себе ти мітиш на приціл
На побиття - хмільного люду
Біль ставиш ритму стусанів
Що добре знають - точну дату

Ворожка ніч , цілитель день
Один на одного - війною
Тобі наспівують пісень
Де зміст звучить - стигмат бідою

Перетерпи гнітучий гнів
Втечи від жадності - полону
Лунай девізом голосів
Що розуміють - вірних мову.
2014р

Мені так боляче було -
коли ти небо цілувала
Мені так холодно було -
коли ти подих відпускала

Я не кричав , я не волав -
все розумів , не повернути
Тій осені розповідав -
збираючи - вінок спокути

Розлука в чорному платку -
шипами обруч - прикрашала
Вплітаючи мою сльозу -
мої надії - розпускала

Дивлюсь крізь втому в ті часи -
не нарікаю , просто знаю
Були щасливі я , і ти -
судилось нам - прийняти кару.
2012р

Моє дитинство в платтячку простім,
Що мама вечорами взимку шила…
Кричати пізно: зупинися, стій!
Залишся, бо мені ти любе й миле.

Раділа, як воно втікало в ліс
Між літніх трав некошених босоніж,
Бо в інший бік мене тоді поніс
Невпинний час в юнацькому безсонні.

Ще зустрічей чимало в нас було,
Та маму й тата рано відспівали…
Чужими стала хата і село,
Де в піжмурки з дитинством часто грали.

Якось моя малеча до села
Із тітонькою з’їздила улітку,
Мені дитинства дотик привезла -
Світлини чорно-білі, що сусідка

Забрала із хатини-сироти,
Аби тамтешні зайди не топтали.
“Матусю, ось поглянь - це ж наче ти”.
Покинуте далеко на поталу,

Лишилося самотнє серед стін,
Господарем забута кицька наче…
Моє дитинство в платтячку простім,
У снах мені всміхається і плаче.

Моя вдячність тобі нагорода -
За той рай - що даруєш мені
Щира посмішка , віддана врода -
Світанкова усмішка зорі

Я для тебе відкрита долоня -
Де ти бачиш - кохання моє
Моя збита в рутинах дорога -
Для рясних насолод - зацвіте

Там до тебе спішать поцілунки -
Світить сонце , щебечуть пташки
Кольорові метелики грають -
Пахнуть квіти , буяють сади

Пропаду у гарячих обіймах -
Звеселю у палітрі промов
Побажанням , вустами дурману -
Із тобою потраплю - в полон

Будь моїм талісманом навіки -
Все прийми - у дарунок собі
Буду вічним твоїм первоцвітом -
Пам*ятай - ми у долі одні.
2013р

Любов живе у тих серцях -
Що вміють відчувати
Що знають ціну за ні , і так -
При бідному , і в знаті

Любов дає шаленну міць -
Велику силу волі
Ти можеш в небо полетіть -
З скали пірнуть - у воду

Своє ти будеш боронить -
Відстоювать до крові
Щасливим в злагоді прожить -
У радості , і горі.
2011р

Той вітер - що тривожить спокій
Проник у душу запальний
Не дав забути солод , муку
Твоїх обійм - букет німий

Смакує знов на повну силу
Весни - принади аромат
Малюю гаммою натуру
Де сам собі і хід , і мат

Вином приваблюєш , мускатом
Все тішиш вродою себе
Пробач - мене всього дістало
Учуся гнів не підпускать

Не вболівай - тобі не варто
Я досить лаконічно , сам
Та пам*ятай - тому відкрито
Хто від любові - міг вмирать.
2011р

Слова твої - ворожа сила
Прозора інію вуаль
Мов привид - поламавши крила
Летять у невідому даль

Тінь темряви в тобі блукає
Смакує горечі - мендаль
Зарозуміла , пил пускає
Гримує щастя -ніжну лань

Ти служиш їм - піскам оману
Голодним звірям , крихтам цнот
Споїли люті цукат - напоєм
Готують свято , обряд украть

Я не змирюсь , не поклонюся
Повстану сотнею причин
Жива іще у світі сила
Що розганяє - хижий прит.
2014р

Я витягну , спасу з полону
Орду ворожу спепелю
Всим покажу - блакитні очі
Які без пам'яті - люблю.

Поминальна горить свіча -
Холод тіла , молитва болю
Розпливаються небеса -
Віддають свою тугу - горю

Нескінченний потік життя -
Притаманний людському духу
У яких вівтарях душа ? -
Чи долала удар закону...

З ким ти плачеш ? Чиї вуста ? -
Прошепочуть для тебе тихо
Чи знайома тримбіт журба ? -
Що навколо лунає - дико

Сивиною мої літа -
За тобою ідуть , існують
Ще гаряча гірка сльоза -
Хто живий - того мертві чують.
2014р

Як би ти знав ! - як я чекав
Тодіб і не торкався
Як хвилювалася душа
Осліплена - від щастя

Як би ти знав ! - коли втрачав
Тоді б і не вагався
Мене ще носить плоть жива
Зневірена - та власна

Як би ти знав ! - яким пером
Писалася ця доля
Ти б не цурався мій герой
Бо ця любов - прекрасна

Мені в перед , тобі назад
В житті усе складніше
Учора тут , а завтра там
Шукаю сам - те вічне...
2014р

Серед звичних днів - я її зустрів
Фарбами небес , кольором снігів
На ранковий сон - місяця хода
На святковий стіл - серця почуття

Очі голубі - крила висоті
У видінні лине - магія весні
Хто ти є така ? , як твоє ім*я ?
На яке прохання ? - відповідь знайшла

Я любов твоя , сяйво хрусталя
Я дарунок долі , я твоя душа
Запали мене , підбадьорь вогонь
Щоб могли зігріться - тисячі долонь.
2011р

Деб за тобою я не йшов -
Деб я не був , когоб не слухав
Я вірно бережу любов -
Що долею - була почута

Мій найдорожчий серця дар -
Моя покірності - соната
З тобою забува печаль -
У первоцвітах - квітів дяка

Ми поруч будемо завжди -
Краси повінчані - перлини
Тобою ткані пелюстки -
Підібрані - рідством родини

Ти головне що в мене є -
Я свідчу - перед богом
Моє ти сонце золоте -
Весь світ підтвердить - хором.
2013р

я душу заховаю поза часом
що сиплеться крізь пальці як пісок
і буду насолоджуватись щастям
тоненьким як дитячий голосок
і буду завмирати вже при згадці
твоїх слідів у золоті заграв
твоїх зникань у всюдисущій мряці
чи слів яких ти вкотре не сказав
я зможу заховатися надовго
лишаючи на корах письмена
і щиро-щиро гомоніти з Богом
про найдорожчі серцю імена…

Згадай мене - це так важливо
Той наш вечірній зорепад
Згадай мене - тримає міцно
Хоч мусить повернуть назад

Кохання крихти підбирає
Що тут лишилися - слізьми
Голубить , пестить , пригортає
Букетом квітів - все прийми

Все так чудово починалось
Зрослось , з'єдналось , заплелось
Без сумніву усе сприймалось
Хоч і не легко - довелось

Знайшли дарунки розуміння
Усе гаразд , усе віват
Та ти пішла у світ видіння
До запитання - адресат.
2014р

Чи я живу ? - і сам не знаю
Чи зможу я ? - питання ще
Згадай мене , я так благаю
Хоч мрією - дозволь іще...

на(тому)місц'у(де)пожеж(у)по(го)лосо
(се)щеб(опила)деровіїєм(окос)у(по)миру(от)
иорла!
грид(мови)і(по)міче(мови)д(озне)мог(задмух)о(ти)
(щир)и(тис')у(ка)лино(чу)і(на)поріг(вас)вишу(като)
й(се)берв(зна)д(у)ти(мер)щиїй(одлий)се(орни)
дивач(не)ще(не)є(потвой)є(те)мін'(вина)го(рід)
не(міт')у(то)й(за)різ(рид)ли

туспам'ята(й)телануро?

Сонце, сосни, крила за плечима,
гайвороння світле вар'єте.
Ми до себе свято запросили
і чекали - ось воно прийде.

Та не вийшло, не розквітло свято,
тільки запалало - зацвісти,
як його нещадно стали рвати
із мого минулого дзвінки!

Пуп'янки, суцвіття шматували,
із доспілих ягідок пиріг...
Сподівання збігли за тумани,
парус мрій у вітрі битви зліг.

Чи фатальні рани, чи летальні -
спорожніє намірів казна,
і кохання - у часу лікарні -
виживе,одужає хто зна?

Та раділо сонце, бо не злими,
щоб не затужити уночі,
по шматочку свята понесли ми,
ти - в долоні, я - у кулаці.

22.11 - 11.12.2014

У найтяжчу хвилину,
Як зрадить ота, красивіша,
Як у сосни стежинка
Заведе тебе десь далебі…
Я до тебе прилину
Всією чарівністю вірша –
Я для тебе не жінка,
Я – все те, що найближче тобі…

2014

Уже зима – направду, без олжі.
На голих вітах – білі еполети,
а по землі звиваються вужі,
ховаючись у зоряні намети.

Приходить ніч – у колі сновидінь
знаходить тишу колотнеча руху
і місяць срібний наганяє тінь
на повів кур, майбутню завірюху.

Похолодало – Цельсій йде униз
шкалою перестудженої ртуті,
а десь у лісі рудуватий лис
шукає літа запахи забуті.

Замкнулось коло – фаетон життя
вертає на забілені дороги,
де зверху чисто, а внизу сміття,
що залишили попередні дроги.

Уже зима. Така-то новина.
Переживемо – мусимо узріти
пришестя миру, щоб ота війна
не опалила ще й весняні квіти.

12.12.2014

Ти без мене, я без тебе -
дві сніжинки в білім небі.
Поки краплею постанем,
нашим буде білий танець.
Перш, ніж краплею зіллятись,
станем серцем розмовляти.
Поки станемо ставати,
будем тихо розтавати.

Коли танути ми будем,
сніжне різьблення забудем.
І у сонячнім промінні
станем іншим устремлінням.
Суне сива хмара тінню,
наш політ - лише падіння.
Ми хмаринкою легкою
в небо злинемо з тобою.

Ти без мене, я без тебе -
дві сніжинки в зимнім небі.
Там, де нас морозом ткали,
ми молитвою постали,
блиском іскорки легкої
тихо линем чистотою.
Щоби білий світ укрити,
з небом будем говорити.

12.11.1012р.

Вже мій чуб, вже мій чуб - поле припорошене,
І на нім чорноти майже і нема,
Мов прийшла, мов прийшла, мов прийшла непрошена
І укрила снігом голову зима.

Я струсити хотів, та не осипається,
Потім пробував змить весняним дощем.
Тільки вже чорнота більше не вертається,
А пороша свого додає іще.

Красне літо навкруг розквітає звабою
І природу усю зеленню вгорта.
Лиш моя голова білою кульбабою
В соковиту траву тихо обліта.

7509 р. (Від Трипілля) (2001)

Цвіте терен,цвіте вишня
Тай горя не знають.
Заспівають горленята
Бо Світ Божий мають-
Прийди,прийди козаченько,
Як сонечко сяде,
Розкажи своїй миленькій,
Яй палко кохаєш!

Ти не моя!
В веснянім цвіті квітів
Біжиш босоніж
З вітром навмання
В зеленім платтячку
В оранжевім намисті
О Сонячна дівчина
Омріяна моя.

Прийди до мене Лано увісні!
Запрошую тебе.Тож не відмовиш Ти?
Я хочу голос твій почути на весні
І руки-лучики твої,теплом відчути.
Сонце миром лик твій осяє!
А Місяць косу ніжно осягає!
В очах блищать сузір"я Браття!
В устах - троянди ароматн і почуття!
І прошу я так мало! І так багато.
Відчути ніжність,поєднати подих
І слово подвоїти у тобі строкато,
І разом вилетіти в рай несамовитих!

Воркує джерельце,прохолодою вітає
І зайчики по каміньцям стрибають.
Виблискують,срібляться їхні спинки.
Напийся, друже,смачної водички
Хвостом засмикала проворна трясогуска,
Ковтнула крапельку і юркнула,голубка
Клубочком згорнений під камнем вужлик.
Усе переплилось у материнський вузлик.
І платтячко зелене і сузір’я квіту.
Ой Мавко,чарівниця лісу,
Як Лель тобі загра в сопілку
Ти вмить прийдеш і сядеш на бугрівку.
Зелені очі глянуть,як смарагди.
Ах! Серце тьохне і заплаче.
Заплаче,бо не бути нам до віку
Як файній Мавці в роду чоловічім.

Я так Тебе люблю,що вже Тобою дихаю!
Я Лану-Матінку і Орія молю.
Хай мить кохання вічностю розшириться
І Долі наші мов голубки зрідняться!
Розтанула пороша,Світ знову розквіта.
Ланами йде Макоша,сестра Сварога,Долі ворота.
Нехай життя в вишневому розквітті
Оплідниться бджолиною несамовитістю.
Красива пісня гордості і вірності.
Нектар і аромат-як Слава ніжності.

Я знаю – ти не мій!
У ролі Казанови…
Звабливий, наче Змій,
Когось морочиш знову.

Полегшено зітхни,
Чому сумна така?
В мої приходиш сни…
Чекаю ще дзвінка…

2014

Загублений серед змагань
У естафеті - серед клонів
Ти співучасник покарань
Відірваних - від власних корнів

Тобі доводиться вивчать
Рукописів найкращі тези
Щоб не повчать - застерігать
Доводити - думок помпези

В цій метушні ми всі митці
Баланс шукаєм - протиріччям
На полюванні , у війні
Стоїм у черзі за визнанням

За щоб ти долю не корив
Оціниться все - по заслузі
Когоб до себе не хилив
Дістанеться багацтва - в скруті....
2009р

Я люблю, коли сміється сонце,
променисто бісики пуска,
й бешкетує вітер у волоссі
і коли в руці твоїй моя рука.

Я люблю, коли квітує небо
барвами вечірньої зорі,
я люблю, коли я біля тебе,
й коли ти всміхаєшся мені.

Я люблю, як зеленіють трави,
як стиха плаче дощ, сумує ліс,
люблю коли шепочеш ти: "Кохаю"
і витираєш на щоці струмочок сліз.

Люблю тебе, бо ти в житті моєму,
люблю життя, бо в нім присутній ти.

А ось і грудень. Вечоріє,
а тільки п’ята на стіні,
де час в годиннику маліє
і скніє тінню у вікні.

І куций день кульгає тихо,
приспавши люту заметіль.
Юги дрімає біле лихо,
пряде поземки у кужіль.

Та прийде час – попустить узди
і сніговії, пси-вітри,
нагонять у намети тлусті
із висі зронені сніги.

Декада перша – увертюра
холодним зорям уночі.
Ще надокучить теплолюбам
зиму лякати на печІ.

08.12.2014

Ні нарікання, ні образи, ні жалю...
Зима штрихами замалює літо.
Сніжинок у долоні наловлю,
Як цвіту із дерев.

Несамовито
Завиє хуга,
Затріщить мороз,
Сади одягнуть убрання вінчальні.
На клавесині вітер-віртуоз
Зіграє світлу музику печалі.

По вицвілім небеснім полотні
Вечірнє сонце скотиться горіхом.
Прилине спогад, наче уві сні,
І я у ньому відшукаю втіху.

Сніжинки кришталеві у руках
Внесу в тепло затишної кімнати.
І будеш ти у серці та думках,
Бо я тебе не зможу не кохати.

27.11.2014р.

Ти потрібна мені. Уночі,
Коли темрява Світ вкриває,
Ти потрібна мені. Живучи
Без Кохання - мене немає.

Ти потрібна мені. Удень,
Коли містом снують мурахи,
Ти потрібна мені для пісень,
Є потреба така в невдахи.

Ти потрібна мені Завжди.
Щоби серце билось гучніше,
Ти потрібна мені. Прийди,
У серце і мозок віршем.

Ти потрібна мені. І край!
Поза логікою, водою,
Ти веселкою ніжно ступай,
Бо сумую я за Тобою.

Ти потрібна мені. Звучи
В моїм серці струнами ліри.
Я торкнуся тебе, йдучи
Назавжди, як не стане віри.

Ти потрібна мені … Дзвени,
Коли прийде мій час останній,
На самій верхівці весни,
Квітом пам’яті буде кохання…

Ер аст Іваніцький 14.05.2013р.

Був шлях і крок під полум`ям багать.
Була печаль - як ніч – густа і сива…
Була любов - окрилено-красива…
І спокій був, як Божа благодать…
Було усе. Усе уже було…
Перецвіло з весною, відбулося…
Вже пахне хризантемами волосся,
Осінній сум лягає на чоло…
Чому душа не вірить в це? Чому?
Пісні римує, розсипає ноти…
Наївна і закохана достоту,
Веселки в`яже зоряні йому…
Бо що їй дощ і що їй листопад ,
А чи років вервечка стоголоса…
Біжить кудись - розхристана і боса -
У синь, у сон, у свій едемський сад…
Життя ж не повертається назад ,
як їй здалося…
2014