хто буде будити тебе від поганих снів?
кому даруватимеш іграшки в капюшонах?
хто до сліз засміється із жартів твоїх?
і коли за рульом, чию в руку візьмеш долоню?

хто спитає, чи їв ти сьогодні, чи ні?
хто погладить тобі комірець рубашки?
чиї зіпсуєш свої співом любимі пісні?
безкінечні помиєш від кави чашки?

кому купиш кіндер, кому приготуєш суп?
кого пригорнеш перед сном у ложку?
чиї руки ввісні поцілуєш і вигини губ?
хто об тебе зігріє вічно холодні ножки?

хто тебе покохає сильніше, ніж я?
хто народить тобі довгожданого сина?
чиє ніжно будеш вимовляти ім‘я?
з ким дурачитись будеш, немов дитина?

з ким в дорогу поїдеш, довгу й важку?
кому мушлі будеш збирати на пляжах?
вдома після роботи я кого обійму?
кому про новини свої розкажеш?

вмерти можна. я більше не є та, хто
коли бог допоможе мені тебе відпустити?
я надіюсь, що десь в паралельних світах
мені вдалось щасливим тебе зробити

в моіх мріях ти інший й ми назавжди разом
в режисерській версіі все ідеально склалось
ми не розійшлись. це просто поганий сон
та чому ж я ніяк від нього не прокидаюсь?..

2022

хто буде будити тебе від поганих снів?
кому даруватимеш іграшки в капюшонах?
хто до сліз засміється із жартів твоїх?
і коли за рульом, чию в руку візьмеш долоню?

хто спитає, чи їв ти сьогодні, чи ні?
хто погладить тобі комірець рубашки?
чиї зіпсуєш свої співом любимі пісні?
безкінечні помиєш від кави чашки?

кому купиш кіндер, кому приготуєш суп?
кого пригорнеш перед сном у ложку?
чиї руки ввісні поцілуєш і вигини губ?
хто об тебе зігріє вічно холодні ножки?

хто тебе покохає сильніше, ніж я?
хто народить тобі довгожданого сина?
чиє ніжно будеш вимовляти ім‘я?
з ким дурачитись будеш, немов дитина?

з ким в дорогу поїдеш, довгу й важку?
кому мушлі будеш збирати на пляжах?
вдома після роботи я кого обійму?
кому про новини свої розкажеш?

вмерти можна. я більше не є та, хто
коли бог допоможе мені тебе відпустити?
я надіюсь, що десь в паралельних світах
мені вдалось щасливим тебе зробити

в моіх мріях ти інший й ми назавжди разом
в режисерській версіі все ідеально склалось
ми не розійшлись. це просто поганий сон
та чому ж я ніяк від нього не прокидаюсь?..

2022

Прокинься, друже, і мерщій
Біжи на звуки таємничі, –
Уже в гущавину кущів
Тебе пташині співи кличуть.
Згубися в тім чагарнику,
Де неможливо приховати
Рожеві полиски бузку
І цвіту ніжні аромати.
Дивуйся м’якості трави
Та ластів’яним піруетам, –
І неодмінно уяви
Себе хоча б на мить поетом.
Відразу з’являться слова
Тобі, неначе нагорода,
За всі побачені дива
На лоні рідної природи.
24.05.22

Уперше жабенята
Побачили вола на лузі
І пострибали батькові сказати
Про диво дивне в їх окрузі.
«Ти не стрічав такого звіра -
З рогами і хвостом гора!..»
«Які ви, дітки, ще наївні,
Щоб отаке казати про вола.
Горою можу і я стати.
Ось тільки-но надмусь як слід».
«Стань, стань скоріше, тату,
Щоб дивом став ти на весь світ!»
Тож батько надувався дужче й дужче.
Гадав, що він уже гора,
Та діти все кричали: «Ще й ще!..
Ти ще ж не схожий на вола!»
І от востаннє він надувся,
Упав нараз і - луснув.

P.S.
Чванство – до самогубства крок.
 

Зараз кину монету.
Що випаде – так і буде.

Об стелю блакитну – вдарилось.
По жовтій підлозі задзеленчало.

Чи обманули мене?
і випало, що обманули.

А тільки в житті мало що помінялось.
Тільки стеля – вже жовта, а підлога – блакитна.

Я завтра йду до ворожки.
А після завтра до знахаря.

Але ж рідко я кидаюсь грошима!
Монетами ще рідше.

Завтра мені розстелили карти.
Знахар знімає пристріт після завтра.

Якби ворожити я сам умів,
я б знав, звідки загроза.

Карти казали, що я король.
Зараз – червовий, а був би – хрестовий.

Якби ворожити я сам умів,
то був би піковим, то був би піковим!

Знахар з ножем, чиє серце – піка,
вирізує серце з хреста.

Якби ворожити я сам умів,
то мав би такого ножа.

І ті, хто був дамою хрест і король бубна,
були б сині.

Тепер я дивлюся на всіх людей
через пі́кову призму монети.

Спасибі, що є ворожбити,
а то б я лише моливсь.

2 серпня 1995 р., Київ

Сон стуляє утомлені очі.
За вікном, — комендантська година,
навіть чутно, як серце стукоче,
кров схолола мордує судини.

Перетягують думи — канати,
опускають повіки пудові,
хочу спати, о як хочу спати,
у блаватній пелюстці шовковій.

Відчиняю кватирку... задуха...
на шибках хрест наклеєний скотчем.
Прислухаюсь... надворі ні звука,
В піднебессі — лячні поторочі.

Тиша містом блукає блаженно,
одягнувши кошулю* із ситцю.
Та завила сирена скажено...
— І коли ж це жахіття скінчиться?!!!

Я від себе давно не тікаю,
в бомбосховищі теж небезпечно.
Дощ накрапує... обрій світає...
тиша крапає краплі сердечні.

Кошуля* — нічна сорочка

22.05.2022р.

Ночі безсонні й серце в тривозі,
Тримає за руку маленьке дитя,
Тримає й тоді,коли ти на порозі
Вже свого дорослого життя.
В дорогу далеку тебе проводжає,
Біля рідного дому радо чекає.
Підтримає словом вона,приголубить,
Так як вона тебе ніхто не любить.
Найрідніша людина у цілому світі
Шануйте матусю,адже ви її діти.
22.05.2022

Вітер носом ткнувся в шибку,
А в кімнату не проник,
Хоч підводився на дибки
І брикався, наче бик.
Він, як пес, і вив, і скиглив,
Та ялозив скло, мов вуж, –
Шарпав сутінки застиглі,
Шаленіючи чимдуж.
Лиш утомлений метанням,
Відійшов уранці вбік, –
Очманілий, безталанний
Вітру дужого потік…
23.05.22

На іклах ветхих лисих жриць
пронумеровано народи.
А наші люди – в морі птиць
Свободи!

Рушаймо, браття, на Майдан,
де пророста́є горде слово!
Точімо плуг зорати лан,
панове!

Проріжмо путь на вільний шлях!
За нами наші діти йтимуть.
Єдино-український стяг
нестимуть!

Зламаймо владу на нову –
неперевершено і дико!
Ми – світла раса! Клич: живу –
в індиґо!

28 липня 2008 р., Богдани́

Невпевнений, що ти мене почуєш
Яким би словом і хто б не пригвоздив,
Ти будеш відковирювати збрую,
Бо надто вже себе не дозвіздив…
Талантом поетичним обладаєш…
Та щось людське в тобі геть зогнило…
Хоч ув-вісні, надіюся, не лаєш
Усе що не збулося і було???
Губив себе, як дерся до олімпу…
Взривав мости для відступу… Взривав!!!
Життя - воно, "іване", не для кліпу…
І друзі, пам'ятай, не для забав…
22.05.2022.

Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, посидь, коли нема нагальних справ?!
І одразу, ледве я на лавці сів,
Він розправився увесь, повеселів.
Видно мало співрозмовників було,
За війну ополовнилось село.
- Як діла, питаєш, синку? Да, діла.
Тут же та проклята армія пройшла.
Добре їм від нас дісталося. Еге ж…
Довелось повоювати мені теж.
- Воювали? – я здивовано спитав,
Бо ж дідусь на дев’яносто виглядав.
- А чого ж? Я ще малим у тій війні
Німцям шибки бив з рогатки у вікні.
Отож досвід бойовий у мене є…
Дід задумався на мить про щось своє:
- До тербату мене, правда, не взяли.
Кажуть, віком ви, мовляв, не підійшли.
Хоч туди пішли заледве не усі,
Навіть ті, що ще не мали і вусів.
А, як ворог почав пхати по шосе.
Хоч не близько та хати́ усі трясе,
То зібравсь тербат й подався «полювать».
Я один село зоставсь сторожувать.
Мені, правда, автомата не дали…
Хоч самі «окіпіровані» були.
Щоби ворога, як і належить, стріть,
Довелось мені «кохтейль» наколотить.
Не отой, що танки палять на війні.
Бо ж бензину ніде взять було мені.
Та й навіщо переводити дарма,
Бо ж докинути «силов» моїх нема.
Тож взяв пляшку самогонки – первака.
Москалям то все приманка ще й яка.
Взяв пігулок, тих, що лікар прописав,
Аби я вночі безсонням не страждав.
Ті пігулки в самогонці розчинив
Та і став собі чекати ворогів.
А вони й не забарилися якраз.
Чую – гуркіт, суне танк страшний до нас.
На нім білим намальована змія.
Такі в німців ще в дитинстві бачив я.
Гуркотіло все навколо і трясло,
Та потвора увірвалася в село
Та і стала. Троє виповзли у світ.
Роздивилися, чи їм лякатись слід.
Не помітили загрози, далебі,
Злізли долі й заходилися собі,
Мабуть, здобичі по вулиці шукать.
Той помітив курку, кинувся хапать.
Інший хвіртку у сусіда вибива.
Третій хату, що навпроти, відкрива.
А самі такі миршаві та худі,
Видно довго лиш на хлібі та воді.
Я на них дивлюся і здалось мені,
Що таке я бачив ще на тій війні.
Зараз прийдуть, «млеко», «яйко» заведуть,
А тоді вже заберуть все, що знайдуть.
Де й подівся мій уже поважний вік,
Наче знов у сорок перший втрапив рік.
Та сиджу, дивлюсь, як тягнуть, що знайшли
Та до танка в’яжуть у тугі вузли.
Тут мене один помітив: - Здравствуй, дєд!
Тут нацистов і фашистов часом нєт?
- Поки ви, - кажу, - не впхались у село,
Ні одного, їй же Богу, не було.
Мого жарту він, мабуть, не зрозумів,
Бо півлітру самогонки раптом вздрів.
Не спитався, з рук миттєво ухопив
І третину пляшки тут же в себе влив.
Далі гикнув (в мене ж гарний був первак),
Та й подався до своїх, до зарізяк.
Втрьох ту пляшку роздушили вони вмить,
Й далі чорні справи узялись робить.
Та вже бачу скоро – повзають чумні,
Наче мухи на осінньому вікні.
Далі й зовсім полягали й захропли,
Вже й у танк свій заховатись не змогли.
Я ж мотуззя, що теля ним припинав,
Із-під лавки заготовлене узяв
Й заходився руки-ноги їм в’язать
Та повернення назад своїх чекать.
А,що хлопці у селі в нас бойові,
Ледь уздрінуть танк ворожий, то навік
Спалять, навіть не спитаються – чого.
Тож я прапор український на його́
Почепив, аби побачили здаля
Й не пальнули ненароком звідтіля…
З «полювання» наші вдалого прийшли,
Бо колону вражу знищити змогли.
Всю спалили та жалілися весь час,
Що могло б воно згодитися й для нас.
А я їм тут танк цілісінький зберіг,
Ще і трьох танкістів полонити зміг.
Командир мені ще довго руку тряс,
Ледь не кланявся та дякував весь час.
Обіцяв вручити орден по війні.
Та подумати – навіщо він мені?
Я ж не ради того ордену старавсь,
А щоб ворог чимскоріш від нас забравсь…
Я поїхав, як дорогу розпитав
Та думками все до того повертав:
Як такі є дідусі на цій землі,
Нехай добре начуваються в Кремлі.

Вісімдесят восьмий вже…
Неділя
І не втекти від сліз
і болю
Туди вже пізно… а там - бадилля
З доріг усіх одна
в неволю…
Молюсь до Бога… Невчасно старість…
І все ж одному
забагато
Вчепитись в горло вороже -
радість
Та сил бракує вийти з хати…
22.05.2022.

До віків уже дев'ятий рік
додає історія навали
дикого сусіда-канібала
і у течії кривавих рік,
поки люди пізнають вандала,
мову поневолює язик.

Йде ідеологія у маси
і не припиняється війна,
поки править балом сатана.
Лізе й лізе гаубичне м'ясо
як із пущі на оазу, часом,
люта ненаситна сарана.

Та усе ж посіємо пшеницю.
Синє небо додає снаги
гартувати волю, наче крицю.
Як би не бісились вороги,
є чим випікати паляницю
і орду палити до ноги.

05.2022

у моїй глушині… на моєму дні
де ілюзія тиші – лишня…
де дерева шепочуть-шепочуть мені
ти у сні… ти у сні… ти вже не на війні…
і цвіте у саду моя вишня…
і буяє бузок… і конвалій разок…
і усе таке дивно колишнє…
і блукає мій брат в лабіринті казок
Мінотавру лихому полишений…
Аріадно моя… моя ниточко днів…
моя ниточко в світі єдина…
в катакомбах для духу вершина…
із правічної хтоні стежина
це твій голос – твій зоряний спів…

Дикі люди на землі,
Хочуть миру — йдуть війною.
Параноїк у Москві
Заливає небо кров'ю.

Нелюди, гвалтівники,
Виродки і байстрючата.
Дідька вірні гайдуки* —
Риють бункер супостату.

Гідні борються за степ,
За свободу і домівку.
Світ влаштовує — вертеп**,
Вічність — крутить кіноплівку.

У дубинки правди дві,
Істина посередині.
Пагони добра живі
Ще не канули донині.

Скинемо важке ярмо,
Хоч загинуло чимало.
Ворогу не віддамо,
Україну на поталу.

Гайдук* — прислужник
Вертеп** — театр.

21.05.2021р.

Ще не минула довга ніч,
Іще світання не настало,
Адже іде жорстока січ
І повне знищення навали.
За горе сивої рідні
Мстимося ворогу завзято, –
Була б смола, то в казані
Зашваркотали б орків п’яти.
Не буде спокою ніде
Орді сьогодні, завтра, прісно, –
Нема терпіння вже в людей
Стрічати нелюдів зловісних.
Зітхне полегшено земля,
І святом заясніє будень,
Коли і сліду москаля
На ній, освяченій, не буде.
22.05.22

– Здоров будь нам, пане Чалий!
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво, не стачає слави?
Мо’ рука уже не здужа козаків арканить,
Щоб ходити серед шляхти
Не останнім паном?
То ж самі, бач, завітали в гості ми до тебе, –
Так що никать в дикім полі
Нема вже й потреби.
А... тобі й цього замало!..Не кличеш до столу.
Замість чарки простягаєш срібнії пістолі...
...Не судилось харцизяці на курки натиснуть,
Бо на шию йому впала шаблюка зі свистом.
Покотилась по долівці голова-макітра,
Наповнена злом на брата і розкішшю-вітром.
Не ридала стара мати, що втратила сина, –
Краєм хустки сльозу втерла
Та й перехрестилась.

Завтрашній день освячений кров’ю
Хто б там і як там, ми дійсно - круті
Квартали розкреслені…
Боже - здоров’я
В ясну погоду і у сльоті

Перемалюєм… переіначем
Метр за метром…
Хто б сумнівася
Не виплачиш долі ти кращої з плачу…
Тричі хоч вмри й
тричі прослався…

Повернемось ми до побратимів
Чорним по білому і навпаки…
Ще літо і осінь, а може і зиму
Краще ліворуч… як не з руки?
21.05.2022.

«Привіт» любителям кернеса
Ракетами шле вова,
А більшість далі «ні бельмеса»
У солов’їній мові..

Не знаю, чи дійде таким
У чому їх провина;
А над містами - чорний дим
Й ховає мати сина…

Говірку мокшівських боліт
Орда прийшла спасати,
Хоч український родовід –
Чи не у кожній хаті…

Струснути з себе цей наліт,
Цю ницу матерщину -
Очиститься довкола світ…
Все буде Україна!

15. 05. 2022

Вабить зоряне небо,
Блиски білі зірниць, –
Світ, в якому що-небудь
Повне вщерть таємниць.
Нетерпимий фанатик,
І сновида блідий, –
Намагаюсь пізнати
Чар його без ходи.
Захопивсь до нестями,
Крізь хмаринки легкі, –
Позирати ночами
На сузір’я тремкі.
Рух космічного пилу.
Шурхотіння сумні.
Вітерці натрусили
Дум ще більше мені...
21.05.22

Хер, хто скаже дружбанам:
"На хер наша дружба нам?"

2022

Я не пророк, не Бог і не месія,
Звичайний український гречкосій.
Та вдерлася у наш Едем Росія
Й Ісус сказав: - Мій хрест тепер неси!

А він важкий. Мурашці непосильний,
Бо я - проста людина, а не Бог.
А небеса аж чорні, а не сині,
А смерть в руці тримає некролог.

Мені заповідала вчора матір:
- Не бійся сину, вмерти у боях.
Неси із честю божеське розп'яття
Аби не стало в світі москаля.

Ще темна ніч, далеко до світанку,
Та буде так, як нині вам кажу:
Ворожі трупи дожують собаки
І переможе правдонька олжу.

20.05.2021р.

До неба вів гай,
де за зіркою зірка
зривалася й падала
з гілки на гілку,
а ми у траві
розляглися з тобою
й лічили бажання
й ділились любов’ю.

Віддай мені смак
перестиглої рути –
я ночі такої
не хочу заснути.
Візьми і вуста
і тривожні обійми,
на серце моє
обернися між ними!

Забудься про все –
хай працюють молитви,
якими ми встигли
півнеба полити!
Лише поділися зі мною –
собою!,
і в небо одне́ об’єдна́ймось
обоє!

1 серпня 2002 р., Богдани́

Кувиркали світ зухвало
В тиші невимовній…
А цього завжди замало
З огляду на зовні…
Збіглись вибухи й сирени
До і після того…
Почорніли стрімко вени
Мабуть від дурного?
Ні, запахти щоби медом
Одягтись весільно
Щоби пісня… птиця небом
Так ось божевільний
Все нарушив, перекреслив
До… і після того
Видно спутав путо й весла
Ні, скоріше бога…
20.05.2022.

Я хочу прокинутися і сказати:
— Яким же потворним був цей явний сон!
Там виють сирени, палають гармати,
і пробивають ракети бетон.

Ховаються люди в холодних підвалах,
тікають від смерті з дітьми за кордон,
у тисняві на галасливих вокзалах,
здається, настав клятий Армагеддон.

Броньовані танки, зенітні обози,
важка артилерія грузне в ріллі,
лютує Росія... країна в облозі...
катують шляхетний народ — москалі.

Плюндрує безжально рясні гобелени
смертельна зірниця у маках сумних.
Здіймається кіптява в обрій червлений,
підсмажує небо багаттям війни.

Отямимося від чумної омани,
хоча у реалії розпачу жах.
Та згодом загоїть шматовані рани
у житньому полі кораловий мак!

19.05.2022р.

ось знову спалах на пів неба
і гуркіт звідкись наповза
спокійно пані та панове
гроза

а скільки шпаг у нас чотири
а скільки ворогів нема
подумав й виправив на тищу
дюма

недобре тупіну примчалась
поважна лікарка така
а може то звичайна настя
швидка

хотів царьок собі рабиню
та раптом щось пішло не так
а от не лапай Україну
м✓дак

росте тополя серед поля
лежить під нею дохлий орк
а прикро скільки ж ще є вільних
гілок

2022

Гелікоптер піднявся, наче сокіл,
А поруч і розвідувальний дрон.
Уже наводять он гармати хлопці --
Більш не берем кацапів у полон.

Горить земля в рашистів під ногами,
Морська піхота вирушила в бій.
Співає вітер їм бадьорі гами
І сонце сяє в висі голубій.


ПРИСПІВ:
Засмаглі орли і орлиці,
Шугають, як блискавки, вниз.
Від жаху тремтить блідолиций
Москаль — гвалтівник-горлоріз.


На море глянь, ракетами ціляє
Десантний корабель наш орків знов.
Ворожий флот, його бандитські зграї -
Горять і пачками ідуть на дно.

І прапор наш — на острові Зміїнім,
І Кримський міст розбомблений димить.
Все буде, браття й сестри, Україна --
Херсон, Донбас і Крим одіб’єм ми.


ПРИСПІВ:
А Збройним силам нашим слава,
Хай живе вона у віках.
А Московитська зла держава
Нехай розсиплеться у прах!

20 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Неможливо без неї
Залишатись мені, –
Лиш у парі з душею
Бережуся в борні.
У печальнім горінні
Й гуркотнечі війни, –
Довіряю незмінно
Їй надії і сни.
А вона передбачить
Може кулі чужі, –
І тримає терпляче
Усього в бліндажі.
Нерозлучно з душею
Повсякденно живу, –
Покладаюсь на неї
Уві сні й наяву.
20.05.22

У сні, я піднімаюсь знову в небо,
Я бачу знов міста, мов на долоні.
І так же хочеться мені до тебе,
Мої вуста, без тебе вже голодні.

По тілу проліта холодний вітер,
Мурашками вкриває шкірний покрив.
В твоїх обіймах, наступає літо,
Без тебе ж, день не може бути добрий.

Від доторків твоїх немов б'є струмом,
Ти мов магніт, притягуєш все ближче.
Твої цілунки згадую я з сумом,
Та моє тіло, так твоєму личить.

Я бачу знову твої довгі вії,
До них тепер щоночі повертаюсь,
Та розбиваються об ранок мрії,
Так шкода, що я знову прокидаюсь.

Розлилися кров’ю наші вишиванки,
Тугою омились вечори і ранки.
На погрудді нашім вже давно ятріє
Візерунок волі, той що серце гріє.

Темна нитка в себе болі всі ввібрала,
Лиха злого пам’ять нам заколисала.
А червона - символ крові україни,
Кров не та, що льється - та, що в жилах стигне.

Стигне не від страху, а від завмирання,
Коли луки пахнуть з вечора до рання.
Коли вітер листя підіймає вгору,
Коли хліб заносять у жнива в комору.

Коли дух спиняє в місті звук бруківки,
Коли в скрині пошти бажані листівки,
Коли скрипнуть двері, що ведуть додому,
Коли рухать межі не дамо нікому.

І нехай сьогодні не спокійно спиться,
Є у вишиванці спокою криниця.
Адже в її коді шифр простий, мій друже, -
Бог, Земля і Матір люблять тебе дуже.

Іду на моціон як і щоранку,
коли ще не розведені мости
між миром і війною... з висоти
гадаю, хто зуміє вишиванку,
як подобає нині, одягти.

Сьогодні усміхається фортуна
і китаянка юна... у соку, –
хельо, – вітає... ба', яка розумна!
Вивчаю дойче, –
            «мона, коли нуно»,
і це не зайве на моїм віку.

І вільно тут, і затишно укропу,
хоча і чую іноді здаля
язик заматерілий москаля...
і думаю, – очистимо Європу,
тай буде українською земля..

Війна уб'є росію-ідіотку...
у мене є у цьому інтерес,
бо якось затягнули цю мороку.
Коли навіки оніміють орки,
тоді і я забуду, – er, sie, es.

А нині ні на кого не зважаю
і до колін підкочую штани...
іду собі як іноді пани
по березі широкого Дунаю
і діла, ну ніякого, не має
до мене...
           він, вона, воно, вони.

19.05.2022

Палає рідна Україна,
горить у полум’ї війни,
а у вогні навали гинуть
найкращі доньки і сини…

Горять у пеклі «Азовсталі»
незламні наші козаки…
Не вистачає п’єдесталу
звитяги лицарям таким.

Ідуть на небо навіть діти,
вже третя сотня соколят…
Весну війни міняє літо,
та все ще крові прагне кат.

Стирає прутень безпощадно
міста і села, все живе.
Стискає Неньку у лещатах
і суне дзеркало криве.

Йому, на жаль, допомагають
і «наші», ниці вороги.
Манкурти ті усе плекають
спокусу мати хліб легкий…

Гартуймо волю, побратими,
єднаймо невимовний гнів,
щоб захистити Україну,
усіх здолавши ворогів!

за мотивами Марії Приймаченко
...
дощик посіявся зранку
стільки його чекали
сіяли кріпчик у спеку
в спеку город саджали
дощик посіяв надію
-Господи, скільки зміїв
скільки на наші квіти
нечисті суне грізно
дощик тихенько кропить
скапує вишня слізьми
чорно сичатимуть змії
п"ятниця вип"є крови
чортова дюжина нишкне
вийшли хрущі на лови
13.05.2022
#словаВасилинаІванина

ІПоезія воюючого краю
ще жевріє.. і муза не вмирає,
і ліра грає, і у всій красі
по Україні... перли у росі...
..............................................
Пишу усім, кого я поважаю...
надію маю, що читають всі.

ІІЄ послуги, що помагають мові,
як от – ведмежі... на усе готові
і ті, кого ніхто і не просив
запалювати зорі вечорові,
але пасує тому віршарові,
що сам собі на вухо наступив.

Посіяне, нема кому косити,
намелене, не перевіє сито,
навіяне – нагадує не що
інакше як полову жита...
ніяке – зайве, а талановите
ясне і їжаку, але – ніщо

улесливе собі подібне чує
і реагує на пусті слова
фальшивої мелодії... нова
богема іншу копіює,
а щодо орфографії, то всує
нагадувати, чим вона жива.

Нема кому, бо що не індивіди,
то інші, недоконані світи
упертої чужої ляпоти...
яке здибає, то таке і їде...
як не совкова,              то елітна гнида
плазує до своєї висоти.

ІІІТа й унизу ніхто не заважає
втішатися ідилією раю...
сміюся... не ступаю на святе,
а як дурне само іде до краю
і за «москвою»...              я не посилаю.
Нехай собі пливе ні се, ні те.

Нікому я завадити не можу,
бо кожен у душі – Наполеон,
а зачіпаю тільки-но хороше,
якому, ну, не вистачає трошки,
аби йому сказати, – еталон.

У кожного своя окрема ніша,
де і богема шиє-поре вірші,
і талалаї сірої юрми,
якій усе одно – лілеї опис
чи малахай,
            аби пошитий опус
афішувався поді-у-ма-ми.

05/22

Кров'ю залито мою землю,
Кулями пробито мою душу.
Але я знову, усе, сте́рплю,
Хоча б заради тебе мушу.

Сердце рветься в бій кривавий,
Боронити рідну неньку.
Але ж як тобі без мами,
Мій маленький козаченьку?

Я вбережу тебе від взривів,
Що все вбивають на шляху.
Що через них наш татко сивів,
Нас обіймаючи в льоху.

Своїми крилами закрию,
Не дам тобі я горя знать.
Бо ж про одне я зараз мрію,
Твою бабусю обійнять.

Якою б не була година,
Чи добра вона,чи лиха.
Та кожна мріє все ж дитина,
До мами, з нею й біль втиха.

Як буде наше небо, вільне,
І вже впитає кров, земля.
Підем руїнами повільно,
Лише б зібралась вся сім'я..

2022

Бомби падають будь-де.
Зорі рідше й рідше…

А вино - Надін Дюде -
Розбудило Ніцше…

Впарі, ох, червона лють…
Третій я в кімнаті.
Сльози сп’єш і знов наллють
Ночі розіп’яті…

Ніцше сам, він по собі…
А Дюде хитрюче.
Я ж у їхній ворожбі
Гнуся по-пацючі.
18.05.2022.

Засинай на моїх руках.
Захистить тебе моя ніжність.
Ти побачиш в мрійливих снах.
Яка сильна моя є вірність.

Засинай у моїх долонях.
Поруч з серцем, яке кохає.
І нехай тепер в наших долях.
Вогонь щастя не загасає.

Засинай і не бійся сину.
Ті снаряди вже так далеко.
Я ж за тебе й сама загину.
Я так кохаю тебе,лелеко.

Засинай, засинай хлопчино,
Міцно спи у моїх обіймах.
Я пізніш розкажу дитино,
Про перемогу в бездушних війнах.

Про відбудову нового світу,
І про людей які мають волю.
Проте як лізли з бетону квіти,
І про нову, вже щасливу долю..
2022

Війна не вміщається в рими, вірші у слова -
як біль не вміщається в набряк важкого мовчання,
як дика енергія хаосу - сива й жива -
в тверду шкаралущу вселенську, не терплячи брану.

Війна не сповита ні в який укоськаний мир -
вона не вкладається в жодне людське розуміння....
штурмує, шрамує, шикує і знов набакир
розкидує долі, розбурхує вічне і тлінне.

Війною затоплені просвіти всіх амбразур -
ні виплачеш слізьми її, ані зможеш скричати...
вона...це вона замантачує смерті косу
і вчить загинати у коло кінець і початок.

Війна не вміщається в простір, як зло у тротил,
як страх у зіницю, як воля в підземності крипти...
і тільки...і тільки вміщається в точний приціл
на зброї простого хлопаки - на лінії битви.

Не забувайте, хто ви є,
Не забувайте вашу мати,
Де прожили життя своє,
Де є тепло рідної хати.

Не забувайте землю сво!ю,
Не забувайте батьківщину,
За цю я землю, любу мо!ю,
Без вагань у полі згину.

Не забувайте рідну мову,
Те чорне море, міць гірську,
Покажіть, благаю, знову,
Всю українську ту красу...

Хай ворон в небі підло зве,
І холод вже торкає рук.
Я не забуду, все ж, тебе,
Видаючи останній звук ...

І по щоці блисне сльоза,
За весь той біль, за ті страждання,
Що стільки ти перенесла,
За всі ті муки, ті знущання.

За голод, за війну, за смерть,
За зазіхання на свободу,
Ми встоїмо, катів тих геть!
На шию камінь і у воду.

Вспалахнуть москви болота,
Та вітер попіл рознесе.
Свого гнилого вона рота
Собі сама і роздере.

А ми зітхнем, і легше буде,
Той ворог вже навік засне,
Додому вернуться всі люди,
І ця зима урешт мине...

Не забувайте небо синє,
Те жовте поле, що під ним,
Хай українська пісня лине,
У кожну душу, кожен дім.

17.05.2022

Із Петра Вяземського (1792-1878)

Степ широкий, неозорий
вдовж і впоперек лежить,
наче полум’яне море
жаром сонячним пашить.

Не відчути у повітрі
жодних вітру ворушінь;
й хоч би десь хмарки нехитрі
навели на землю тінь...

Небо - наче купол мідний;
голо все, там-сям хіба -
куций захист хаті бідній -
напіввисохла верба.

Все - те са́ме, звідси й доти,
й ніби вкляк життєвий дух;
почуття й думки - в дрімоті,
голодують зір та слух.

Звіку так цей степ німіє,
та ріднішим нам стає:
все це - матінка-Росія,
отака, яка не є!

(2022)

Визначаючи дорогу,
По якій бажаєш йти, –
Нові клопоти й тривоги
Обираєш також ти.
Нові радощі та смутки
Ринуть швидко звідусіль,
А набутки і прибутки –
Даленітимуть, як ціль.
Та раз хочеться за роги
Взяти тура й повести, –
Пам’ятай про всі тривоги,
Що в дорозі стрінеш ти.
18.05.22

Жонглер словами жонглював,
І дав собі по лобі.
Тепер ця хвора голова
Слугує тільки злобі.

Язик отрутою сичить,
Ненависть пре із нього --
І вдень, і вранці, і вночі --
Все лається убого.

Шедеври справжні написать
Не вистачає хисту.
Колегу жалить, як оса,
Готов з кістками з’їсти.

Все ріже, як тупим ножем,
Чуже він слово люто.
І Путі, й Раші мало вже --
Тра конкурента “взути”.

Його поема осяйна
Своїм яріла німбом.
Жонглера вдарила вона,
І скинула з Олімпу.

Він дряпається вгору знов,
І блекотою дише.
Співать не хоче про любов
У недолугім вірші.

Чи ж Перемога буде в нас,
Як будем гризтись, пане?
Коли ж любові прийде час,
І Світлий день настане?!

17 травня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

…вгамую біль придешній з двору
Хильну і хлопців пом’яну
Що б’ють на всіх фронтах потвору
(Й себе також не омину…)
Важлива річ - хильнути тричі
Важлива річ - слова які
Чи так собі, чи руївничі
Чи в унісон, чи ледь м’які…
17.05.2022.

Не вціліє бригада
за бригадира-гада.

2022

В думках незримий час Єрусалима…
Травневим днем не радує блакить
Чомусь у снах цілує Магдалина…
Життя перевертається за мить

І я бреду собі і за собою
Словами заміновую свій шлях
То птахою, то вітром, то рікою
І радо спотикаюся у снах…
17.05.2022.

ІЛюбити Україну – нині фах
усіх поетів... на печі... у хаті,
о... як воюють генії крилаті
за душі, розіп'яті на хрестах...
..................................................
Але «любов лікує»... їде дах
у пацієнтів шостої палати...
і поки край перемагає жах,
не меншає героїв на словах,
які уміють язиком плескати.

ІІУ світі є чимало ще дилем
і щодо цвіту на живій калині,
і щодо воскресіння... і донині
Творцеві вистачає теорем,
щоб доказати істину людині.

То й живемо у вічній боротьбі.
Наука заперечити не може,
що є душа, як намагання Боже –
вмістити всесвіт сущого в собі...
тому її ніщо не переможе.

Та за ідею, ніби за народ,
проти людей воює ідіот,
аби на світі панували черті...
.................................................
а я от –
             проти каїна...
                         і смерті...
і залишаю свій писемний код,
щоб не щезала
             Муза
                         на планеті.

ІІІА у кінці піду у ті світи,
де, може, існуватиму душею...

єдиною дорогою цією
не заважаю іншому іти...

о, моя душе сонячна, світи
усім як і мені із апогею.

05.2022

Дорога, шановна редакціє Поетичних Майстерень, зокрема головний редакторе ПМ — пане Володимире (Ляшкевич)! Звертаюся до Вас з проханням про підвищення статусу таким поетам, як — Микола Соболь, Нінель Новікова, Володимир Невесенко. Їх творчість — майстерна, заслуговує на статус — R2.
Микола Соболь — зареєструвався на сайті ПМ п'ять років тому. За цей час він досяг значних успіхів у поетичному слові. Його поезія — багатогранна, щира, чуйна. Нінель Новікова — дев'ять років шліфує свою майстерність на ПМ, перекладач, зріла поетеса. Володимир Невесенко — на поетичному сайті нещодавно, але його вірші — цікаві, колоритні, зворушливі.
Сподіваюся на розуміння і підтримку! Люди повинні відчувати результати своєї багаторічної праці. Сердечно дякую, бажаю всім миру, щастя, натхнення і творчих здобутків! Слава Україні!

Ой, хамелеонся, скільки влізе.
Я тебе відчую, я радар.
У твоїй невмощеній валізі,
у твоїй захопленій валізі,
у твоїй придуреній валізі –
дар!

Не сховаєш ти його нікуди,
він крізь очі блиском продає,
він же прогикнувся через груди,
знову прогикнувся через груди,
знову прогикнувся через груди!
він вже є!

Поцілунок, поцілунок, поцілунок,
поцілунок, поцілунок, по…
по мені губами ти малюнок,
у мені брандспойтовий малюнок,
ти не їдь: між нами наш малюнок
про любов…

2 квітня 1992 р., Київ

Допоки можна обійняти
Твоє піддатливе плече, –
Я не утратив ще багато
І не омріяв щось іще.
Я зможу щастя зустрічати
І радим бути повсякчас,
Допоки янголи крилаті
Пісні співатимуть для нас.
В обіймах теплих благодаті
Голубиться життя моє, –
Я буду ніжним та багатим,
Допоки ти зі мною є.
17.05.22

...добрим вже ніяк в минуле!
Є підсказка сьогодення:
Подивись на мої скули -
Лютий визначив рождення…

Слався воїн-побратиме!
У душі свої окопи…
І почнем з прицілу рими
Й заримуємо - укропи…

Не біда, хай обзивають!
Не впєрвой, не стоуперше!
В нас герої - не вмирають!!!
Я ж задумане - довершу…

Потерпи, рідненька Мамо…
І не плач, прошу, Матусю…
Вже було колись так само…
І повір, я - повернуся!!!
16.05.2022.