ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.09.25 13:45
Це так важливо - не проґавить час
Натхнень, прозрінь, осяянь і пророцтва,
Великий, ніби трепетний Тарас,
Не згаявши хвилини первородства.

Ця мить нечутно, тихо спалахне
І кане в час, мов крапля миготлива.
Не втопиш у озерах реноме,

Світлана Пирогова
2026.09.25 12:46
Красуне, знов нова і неповторна.
Твої тумани і дощі у час тривог,
А липа з кленом обіймаються удвох
Тоді, як вітер грає на валторні.

Глибинна? Так, тебе не осягнути,
Бо не спинити і не випити до дна.
Осіння звабо, ти така лише одна.

Ігор Шоха
2026.09.25 12:37
Війна дає шалені бариші
олігархії будь-якого краю,
де правду і свободу убивають,
а телеботи інтермережі,
буває, що від щирої душі
дияволу во плоті помагають.
Система влади має реноме
лукавого пройдисвіта і чорта.

Віктор Кучерук
2026.09.25 07:16
До сонця усміхається земля,
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.

С М
2026.09.24 23:59
Лунатик на траві, дивись
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись

Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу

хома дідим
2026.09.24 23:03
обережно акуратно
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті

Тетяна Левицька
2026.09.24 22:13
Ще краплі літа в осені барвистій
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.

Каштанів їжачки вп'ялися в землю,

Ольга Садкова
2026.09.24 20:58
Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.

Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.

Вячеслав Руденко
2026.09.24 18:34
Підлога бажає зігрітись,
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.

Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя

Євген Федчук
2026.09.24 17:13
Жили чоловік і жінка на хуторі. Звісно
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось

Юрко Бужанин
2026.09.24 16:43
Так схожий на старовинні,
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.

Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.

Борис Костиря
2026.09.24 14:26
Колись доводиться прощатись
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.

Віктор Кучерук
2026.09.24 06:15
Предківські дороги нам дарують крила
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як

хома дідим
2026.09.24 00:00
вітер тихий і вітер злобний
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час

Борис Костиря
2026.09.23 20:02
Перетоплений шлях у майбутнє, на гору жадану,
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.

Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд

Артур Курдіновський
2026.09.23 15:17
Я піду за дощем, закохавшись у сіру сльоту
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.

Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В

Артур Курдіновський
2026.09.23 15:16
В блокноті згорілім - згорілий рондель,
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.

Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -

Борис Костиря
2026.09.23 14:40
Він біг у даль, отримавши свободу,
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг

Вячеслав Руденко
2026.09.23 11:38
Призначення чаю з жасмину співмірне
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.

Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як

Віктор Кучерук
2026.09.23 06:28
Хлопці кажуть: Не спіши
На бочок лягати, -
Поживи ще для душі
Не в порожній хаті.
Ту знайди, що принесе
Для душі розраду, -
Для котрої над усе
У стосунках злада.

С М
2026.09.22 23:54
Едді, що за кпини?
Я телебачив нині
Едді, що за кпини?
Мене питає дехто
Про твій подвійний крій
Гадаю, це все хрінь
Ти кинув у пакет
Мені прислав оце –

хома дідим
2026.09.22 20:58
що із пригніченості цеї
завжди комусь реально гірше
бо не знаходить панацеї
ані у грошах ані віршах
одвічні теми хліб щоденний
що поминаєш у молитві
зірки далекі ближчі терни
сльозини потом оповиті

Вячеслав Руденко
2026.09.22 17:42
Даоська дошка, як мені без тебе
Хитатися під явором Небес —
Спиною чухатися об каміння Геба
На зло чужинцям із сльозливих п'єс?

Проходять хвилі по ланам строкатим
На радість непритомним четвергам —
На початках часи завжди багаті —

Борис Костиря
2026.09.22 13:07
Хоч краплю сну іще напитись
Ти, ноче благодатна, дай.
Промовить ніч така столика
І незглибима, як Дунай.

У морі сну втоплю тривогу,
Зайду до нього, мов корсар,
Знайшовши в безмірі дорогу

Володимир Мацуцький
2026.09.22 12:00
Казочка для дітей та їхніх батьків)

Озвучили казочку:
Автор, Добрий Кабанчик (П’ятачок),
Старий Собака, Рудий Кіт.
Особи, які згадуються:
Хазяїн, Хазяйка, Дочка, Колій, Цабе,
Люди, Свиня, Кабан, Миша.

Артур Курдіновський
2026.09.22 11:42
Твоє перо застигло в чорній тузі.
Немає слуг, палаців та карет.
Лише життя затягує корсет...
Нестерпно жити у важкій задусі!

За правду більше страти не боюся!
Недосконалий світ - крихкий намет.
Тобі новий підкориться сонет -

Віктор Кучерук
2026.09.22 06:38
І знову до рідної хати
Прямую селом навпростець, -
Несеться мене зустрічати
Запилений вкрай вітерець.
У теплі обійми приймає
І міцно цілує уста
В селі, де нікого немає,
Де хата батьківська пуста...

хома дідим
2026.09.21 22:54
похмурий вересневий день
докинь ще спалахів уяві
на ярмарку робочих тем
сенс розгортається безмежно
чому би ні що є то є
у цім житейськім поезійнім
топ-менеджер ти чи курєр
чарчину кави і до справи

Юрко Бужанин
2026.09.21 17:28
Лежу. Та сон не йде мені –
Давно тривожні стали дні.
Тут кішечка, створіння миле,
Під ковдрою замуркотіла.

І стало лагідно, спокійно
З пухнастим захистом надійним.
Так ніби і нема війни –

Борис Костиря
2026.09.21 13:28
Повноводнеє озеро. Берег любові.
Повноводна печаль пропікає до дна.
Повноводнеє небо, знайоме до болю.
Проростають думки, ніби озимина.

Повноводність чуттів розіллється далеко,
Ген за обрій, у сад невідомих скульптур.
Прилетіли із півдня знайомі л

Віктор Кучерук
2026.09.21 06:07
Ловлю старанно поглядом своїм
Навколо себе видива казкові, -
Про все, що бачу, радо розповім
У вірші, повнім щирості й любові.
Нема нікого - тільки я і світ
Оцей гучний, яскравий, неповторний,
Де в кожній барві - чийсь глибокий слід,
А в кожнім з

хома дідим
2026.09.20 23:24
колись давно
хай це не точно
святкуючи бажання слів
щоразу
як розплющив очі
від снив за правило німих
сінематограф чи артхаус
у підземеллях

Ольга Береза
2026.09.20 21:39
Три жінки, мов три тіні при свічі.
Три таємничі обереги тексту.
Це не легенда — це його ключі.
Його приватні кризи і протести.

Одна була холодна, наче лід.
А друга — надто горда, як для нього.
Третя — лишила свій пекучий слід,

Вячеслав Руденко
2026.09.20 19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.

Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге

Євген Федчук
2026.09.20 17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч

Борис Костиря
2026.09.20 13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.

Куди не поїдь, повертатися знову
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ольга Береза
2026.09.08

Ярина Діброва
2026.08.07

Анастасія Ехо
2026.08.01

Фел Ходак
2026.07.22

Ольга Садкова
2026.07.18

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Віка Бондар - [ 2006.04.01 08:34 ]
    відвертість
    Поодинокі, відверті серця,
    Криються в запаху вітру.
    Твої очі, як очі мерця,
    Покрівають цю задумку хитру.
    У них застигло бажання пожити,
    І ще мрій та думок з кілограм.
    Чи могла б я цей світ боронити,
    Закохавшись у сніг мелодрам?
    У стакані лиш чай, чиїсь сльози,
    І ще ложка померлих імен.
    На морозі я бачу мімози,
    І куплети майбутніх поем.
    Я повільно гублю свою душу,
    Їде дах, витікають думки.
    Але я це стерпіти все мушу,
    І пройти перехресні стежки.


    Рейтинги: Народний 4 (4.35) | "Майстерень" 4 (4.63)
    Коментарі: (1)


  2. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 08:26 ]
    ***
    Гой ты, Русь, моя родная,
    Хаты - в ризах образа...
    Не видать конца и края -
    Только синь сосет глаза.

    Как захожий богомолец,
    Я смотрю твои поля.
    А у низеньких околиц
    Звонно чахнут тополя.

    Пахнет яблоком и медом
    По церквам твой кроткий Спас.
    И гудит за корогодом
    На лугах веселый пляс.

    Побегу по мятой стежке
    На приволь зеленых лех,
    Мне навстречу, как сережки,
    Прозвенит девичий смех.

    Если крикнет рать святая:
    "Кинь ты Русь, живи в раю!"
    Я скажу: "Не надо рая,
    Дайте родину мою".
    1914


    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" 0 (5.92)
    Прокоментувати:


  3. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:55 ]
    Черный человек
    Друг мой, друг мой,
    Я очень и очень болен.
    Сам не знаю, откуда взялась эта боль.
    То ли ветер свистит
    Над пустым и безлюдным полем,
    То ль, как рощу в сентябрь,
    Осыпает мозги алкоголь.

    Голова моя машет ушами,
    Как крыльями птица.
    Ей на шее ноги
    Маячить больше невмочь.
    Черный человек,
    Черный, черный,
    Черный человек
    На кровать ко мне садится,
    Черный человек
    Спать не дает мне всю ночь.

    Черный человек
    Водит пальцем по мерзкой книге
    И, гнусавя надо мной,
    Как над усопшим монах,
    Читает мне жизнь
    Какого-то прохвоста и забулдыги,
    Нагоняя на душу тоску и страх.
    Черный человек
    Черный, черный!

    "Слушай, слушай, -
    Бормочет он мне, -
    В книге много прекраснейших
    Мыслей и планов.
    Этот человек
    Проживал в стране
    Самых отвратительных
    Громил и шарлатанов.

    В декабре в той стране
    Снег до дьявола чист,
    И метели заводят
    Веселые прялки.
    Был человек тот авантюрист,
    Но самой высокой
    И лучшей марки.

    Был он изящен,
    К тому ж поэт,
    Хоть с небольшой,
    Но ухватистой силою,
    И какую-то женщину,
    Сорока с лишним лет,
    Называл скверной девочкой
    И своею милою.

    Счастье, - говорил он, -
    Есть ловкость ума и рук.
    Все неловкие души
    За несчастных всегда известны.
    Это ничего,
    Что много мук
    Приносят изломанные
    И лживые жесты.

    В грозы, в бури,
    В житейскую стынь,
    При тяжелых утратах
    И когда тебе грустно,
    Казаться улыбчивым и простым -
    Самое высшее в мире искусство".

    "Черный человек!
    Ты не смеешь этого!
    Ты ведь не на службе
    Живешь водолазовой.
    Что мне до жизни
    Скандального поэта.
    Пожалуйста, другим
    Читай и рассказывай".

    Черный человек
    Глядит на меня в упор.
    И глаза покрываются
    Голубой блевотой, -
    Словно хочет сказать мне,
    Что я жулик и вор,
    Так бесстыдно и нагло
    Обокравший кого-то.
    . . . . . . . . . . . .

    Друг мой, друг мой,
    Я очень и очень болен.
    Сам не знаю, откуда взялась эта боль.
    То ли ветер свистит
    Над пустым и безлюдным полем,
    То ль, как рощу в сентябрь,
    Осыпает мозги алкоголь.

    Ночь морозная.
    Тих покой перекрестка.
    Я один у окошка,
    Ни гостя, ни друга не жду.
    Вся равнина покрыта
    Сыпучей и мягкой известкой,
    И деревья, как всадники,
    Съехались в нашем саду.

    Где-то плачет
    Ночная зловещая птица.
    Деревянные всадники
    Сеют копытливый стук.
    Вот опять этот черный
    На кресло мое садится,
    Приподняв свой цилиндр
    И откинув небрежно сюртук.

    "Слушай, слушай! -
    Хрипит он, смотря мне в лицо,
    Сам все ближе
    И ближе клонится. -
    Я не видел, чтоб кто-нибудь
    Из подлецов
    Так ненужно и глупо
    Страдал бессонницей.

    Ах, положим, ошибся!
    Ведь нынче луна.
    Что же нужно еще
    Напоенному дремой мирику?
    Может, с толстыми ляжками
    Тайно придет "она",
    И ты будешь читать
    Свою дохлую томную лирику?

    Ах, люблю я поэтов!
    Забавный народ.
    В них всегда нахожу я
    Историю, сердцу знакомую, -
    Как прыщавой курсистке
    Длинноволосый урод
    Говорит о мирах,
    Половой истекая истомою.

    Не знаю, не помню,
    В одном селе,
    Может, в Калуге,
    А может, в Рязани,
    Жил мальчик
    В простой крестьянской семье,
    Желтоволосый,
    С голубыми глазами...

    И вот стал он взрослым,
    К тому ж поэт,
    Хоть с небольшой,
    Но ухватистой силою,
    И какую-то женщину,
    Сорока с лишним лет,
    Называл скверной девочкой
    И своею милою"

    "Черный человек!
    Ты прескверный гость.
    Это слава давно
    Про тебя разносится".
    Я взбешен, разъярен,
    И летит моя трость
    Прямо к морде его,
    В переносицу...
    . . . . . . . . . . . . .

    ...Месяц умер,
    Синеет в окошко рассвет.
    Ах ты, ночь!
    Что ты, ночь, наковеркала?
    Я в цилиндре стою.
    Никого со мной нет.
    Я один...
    И разбитое зеркало...

    14 ноября 1925


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.9) | "Майстерень" 5 (5.92)
    Коментарі: (4)


  4. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:34 ]
    Исповедь хулигана
    Не каждый умеет петь,
    Не каждому дано яблоком
    Падать к чужим ногам.

    Сие есть самая великая исповедь,
    Которой исповедуется хулиган.

    Я нарочно иду нечесаным,
    С головой, как керосиновая лампа, на плечах.
    Ваших душ безлиственную осень
    Мне нравится в потемках освещать.
    Мне нравится, когда каменья брани
    Летят в меня, как град рыгающей грозы,
    Я только крепче жму тогда руками
    Моих волос качнувшийся пузырь.

    Так хорошо тогда мне вспоминать
    Заросший пруд и хриплый звон ольхи,
    Что где-то у меня живут отец и мать,
    Которым наплевать на все мои стихи,
    Которым дорог я, как поле и как плоть,
    Как дождик, что весной взрыхляет зеленя.
    Они бы вилами пришли вас заколоть
    За каждый крик ваш, брошенный в меня.

    Бедные, бедные крестьяне!
    Вы, наверно, стали некрасивыми,
    Так же боитесь бога и болотных недр.
    О, если б вы понимали,
    Что сын ваш в России
    Самый лучший поэт!
    Вы ль за жизнь его сердцем не индевели,
    Когда босые ноги он в лужах осенних макал?
    А теперь он ходит в цилиндре
    И лакированных башмаках.

    Но живет в нем задор прежней вправки
    Деревенского озорника.
    Каждой корове с вывески мясной лавки
    Он кланяется издалека.
    И, встречаясь с извозчиками на площади,
    Вспоминая запах навоза с родных полей,
    Он готов нести хвост каждой лошади,
    Как венчального платья шлейф.

    Я люблю родину.
    Я очень люблю родину!
    Хоть есть в ней грусти ивовая ржавь.
    Приятны мне свиней испачканные морды
    И в тишине ночной звенящий голос жаб.
    Я нежно болен вспоминаньем детства,
    Апрельских вечеров мне снится хмарь и сырь.
    Как будто бы на корточки погреться
    Присел наш клен перед костром зари.
    О, сколько я на нем яиц из гнезд вороньих,
    Карабкаясь по сучьям, воровал!
    Все тот же ль он теперь, с верхушкою зеленой?
    По-прежнему ль крепка его кора?

    А ты, любимый,
    Верный пегий пес?!
    От старости ты стал визглив и слеп
    И бродишь по двору, влача обвисший хвост,
    Забыв чутьем, где двери и где хлев.
    О, как мне дороги все те проказы,
    Когда, у матери стянув краюху хлеба,
    Кусали мы с тобой ее по разу,
    Ни капельки друг другом не погребав.

    Я все такой же.
    Сердцем я все такой же.
    Как васильки во ржи, цветут в лице глаза.
    Стеля стихов злаченые рогожи,
    Мне хочется вам нежное сказать.

    Спокойной ночи!
    Всем вам спокойной ночи!
    Отзвенела по траве сумерек зари коса...
    Мне сегодня хочется очень
    Из окошка луну..........

    Синий свет, свет такой синий!
    В эту синь даже умереть не жаль.
    Ну так что ж, что кажусь я циником,
    Прицепившим к заднице фонарь!
    Старый, добрый, заезженный Пегас,
    Мне ль нужна твоя мягкая рысь?
    Я пришел, как суровый мастер,
    Воспеть и прославить крыс.
    Башка моя, словно август,
    Льется бурливых волос вином.

    Я хочу быть желтым парусом
    В ту страну, куда мы плывем.



    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" 0 (5.92)
    Коментарі: (8)


  5. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:42 ]
    ***
    До свиданья, друг мой, до свиданья.
    Милый мой, ты у меня в груди.
    Предназначенное расставанье
    Обещает встречу впереди.

    До свиданья, друг мой, без руки, без слова,
    Не грусти и не печаль бровей, -
    В этой жизни умирать не ново,
    Но и жить, конечно, не новей.

    1925


    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" -- (5.92)
    Прокоментувати:


  6. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:16 ]
    ***
    Эх вы, сани! А кони, кони!
    Видно, черт их на землю принес.
    В залихватском степном разгоне
    Колокольчик хохочет до слез.

    Ни луны, ни собачьего лая
    В далеке, в стороне, в пустыре.
    Поддержись, моя жизнь удалая,
    Я еще не навек постарел.

    Пой, ямщик, вперекор этой ночи, -
    Хочешь, сам я тебе подпою
    Про лукавые девичьи очи,
    Про веселую юность мою.

    Эх, бывало заломишь шапку,
    Да заложишь в оглобли коня,
    Да приляжешь на сена охапку, -
    Вспоминай лишь, как звали меня.

    И откуда бралась осанка,
    А в полуночную тишину
    Разговорчивая тальянка
    Уговаривала не одну.

    Все прошло. Поредел мой волос.
    Конь издох, опустел наш двор.
    Потеряла тальянка голос,
    Разучившись вести разговор.

    Но и все же душа не остыла,
    Так приятны мне снег и мороз,
    Потому что над всем, что было,
    Колокольчик хохочет до слез.

    1925


    Рейтинги: Народний -- (5.9) | "Майстерень" -- (5.92)
    Прокоментувати:


  7. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:19 ]
    ***
    Свет вечерний шафранного края,
    Тихо розы бегут по полям.
    Спой мне песню, моя дорогая,
    Ту, которую пел Хаям.
    Тихо розы бегут по полям.

    Лунным светом Шираз осиянен,
    Кружит звезд мотыльковый рой.
    Мне не нравится, что персияне
    Держат женщин и дев под чадрой.
    Лунным светом Шираз осиянен.

    Иль они от тепла застыли,
    Закрывая телесную медь?
    Или, чтобы их больше любили,
    Не желают лицом загореть,
    Закрывая телесную медь?

    Дорогая, с чадрой не дружись,
    Заучи эту заповедь вкратце,
    Ведь и так коротка наша жизнь,
    Мало счастьем дано любоваться.
    Заучи эту заповедь вкратце.

    Даже все некрасивое в роке
    Осеняет своя благодать.
    Потому и прекрасные щеки
    Перед миром грешно закрывать,
    Коль дала их природа-мать.

    Тихо розы бегут по полям.
    Сердцу снится страна другая.
    Я спою тебе сам, дорогая,
    То, что сроду не пел Хаям...
    Тихо розы бегут по полям.

    1924


    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" -- (5.92)
    Прокоментувати:


  8. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:40 ]
    ***
    Шаганэ ты моя, Шаганэ!
    Потому, что я с севера, что ли,
    Я готов рассказать тебе поле,
    Про волнистую рожь при луне.
    Шаганэ ты моя, Шаганэ.

    Потому, что я с севера, что ли,
    Что луна там огромней в сто раз,
    Как бы ни был красив Шираз,
    Он не лучше рязанских раздолий.
    Потому, что я с севера, что ли.

    Я готов рассказать тебе поле,
    Эти волосы взял я у ржи,
    Если хочешь, на палец вяжи -
    Я нисколько не чувствую боли.
    Я готов рассказать тебе поле.

    Про волнистую рожь при луне
    По кудрям ты моим догадайся.
    Дорогая, шути, улыбайся,
    Не буди только память во мне
    Про волнистую рожь при луне.

    Шаганэ ты моя, Шаганэ!
    Там, на севере, девушка тоже,
    На тебя она страшно похожа,
    Может, думает обо мне...
    Шаганэ ты моя, Шаганэ.

    1924


    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" -- (5.92)
    Прокоментувати:


  9. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:15 ]
    ***
    Я спросил сегодня у менялы,
    Что дает за полтумана по рублю,
    Как сказать мне для прекрасной Лалы
    По-персидски нежное "люблю"?

    Я спросил сегодня у менялы
    Легче ветра, тише Ванских струй,
    Как назвать мне для прекрасной Лалы
    Слово ласковое "поцелуй"?

    И еще спросил я у менялы,
    В сердце робость глубже притая,
    Как сказать мне для прекрасной Лалы,
    Как сказать ей, что она "моя"?

    И ответил мне меняла кратко:
    О любви в словах не говорят,
    О любви вздыхают лишь украдкой,
    Да глаза, как яхонты, горят.

    Поцелуй названья не имеет,
    Поцелуй не надпись на гробах.
    Красной розой поцелуи веют,
    Лепестками тая на губах.

    От любви не требуют поруки,
    С нею знают радость и беду.
    "Ты - моя" сказать лишь могут руки,
    Что срывали черную чадру.

    1924


    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" -- (5.92)
    Прокоментувати:


  10. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:54 ]
    СОБАКЕ КАЧАЛОВА
    Дай, Джим, на счастье лапу мне,
    Такую лапу не видал я сроду.
    Давай с тобой полаем при луне
    На тихую, бесшумную погоду.
    Дай, Джим, на счастье лапу мне.

    Пожалуйста, голубчик, не лижись.
    Пойми со мной хоть самое простое.
    Ведь ты не знаешь, что такое жизнь,
    Не знаешь ты, что жить на свете стоит.

    Хозяин твой и мил и знаменит,
    И у него гостей бывает в доме много,
    И каждый, улыбаясь, норовит
    Тебя по шерсти бархатной потрогать.

    Ты по-собачьи дьявольски красив,
    С такою милою доверчивой приятцей.
    И, никого ни капли не спросив,
    Как пьяный друг, ты лезешь целоваться.

    Мой милый Джим, среди твоих гостей
    Так много всяких и невсяких было.
    Но та, что всех безмолвней и грустней,
    Сюда случайно вдруг не заходила?

    Она придет, даю тебе поруку.
    И без меня, в ее уставясь взгляд,
    Ты за меня лизни ей нежно руку
    За все, в чем был и не был виноват.

    1925


    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (1)


  11. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:52 ]
    Пушкину
    Мечтая о могучем даре
    Того, кто русской стал судьбой,
    Стою я на Тверском бульваре,
    Стою и говорю с собой.

    Блондинистый, почти белесый,
    В легендах ставший как туман,
    О Александр! Ты был повеса,
    Как я сегодня хулиган.

    Но эти милые забавы
    Не затемнили образ твой,
    И в бронзе выкованной славы
    Трясешь ты гордой головой.

    А я стою, как пред причастьем,
    И говорю в ответ тебе:
    Я умер бы сейчас от счастья,
    Сподобленный такой судьбе.

    Но, обреченный на гоненье,
    Еще я долго буду петь...
    Чтоб и мое степное пенье
    Сумело бронзой прозвенеть.




    Рейтинги: Народний -- (5.9) | "Майстерень" -- (5.92)
    Прокоментувати:


  12. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:47 ]
    ***
    Дорогая, сядем рядом,
    Поглядим в глаза друг другу.
    Я хочу под кротким взглядом
    Слушать чувственную вьюгу.

    Это золото осеннее,
    Эта прядь волос белесых -
    Все явилось, как спасенье
    Беспокойного повесы.

    Я давно мой край оставил,
    Где цветут луга и чащи.
    В городской и горькой славе
    Я хотел прожить пропащим.

    Я хотел, чтоб сердце глуше
    Вспоминало сад и лето,
    Где под музыку лягушек
    Я растил себя поэтом.

    Там теперь такая ж осень...
    Клен и липы в окна комнат,
    Ветки лапами забросив,
    Ищут тех, которых помнят.

    Их давно уж нет на свете.
    Месяц на простом погосте
    На крестах лучами метит,
    Что и мы придем к ним в гости,

    Что и мы, отжив тревоги,
    Перейдем под эти кущи.
    Все волнистые дороги
    Только радость льют живущим.

    Дорогая, сядь же рядом,
    Поглядим в глаза друг другу.
    Я хочу под кротким взглядом
    Слушать чувственную вьюгу.

    1923


    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (1)


  13. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:18 ]
    ***
    Пускай ты выпита другим,
    Но мне осталось, мне осталось
    Твоих волос стеклянный дым
    И глаз осенняя усталость.

    О возраст осени! Он мне
    Дороже юности и лета.
    Ты стала нравиться вдвойне
    Воображению поэта.

    Я сердцем никогда не лгу,
    И потому на голос чванства
    Бестрепетно сказать могу,
    Что я прощаюсь с хулиганством.

    Пора расстаться с озорной
    И непокорною отвагой.
    Уж сердце напилось иной,
    Кровь отрезвляющею брагой.

    И мне в окошко постучал
    Сентябрь багряной веткой ивы,
    Чтоб я готов был и встречал
    Его приход неприхотливый.

    Теперь со многим я мирюсь
    Без принужденья, без утраты.
    Иною кажется мне Русь,
    Иными - кладбища и хаты.

    Прозрачно я смотрю вокруг
    И вижу, там ли, здесь ли, где-то ль,
    Что ты одна, сестра и друг,
    Могла быть спутницей поэта.

    Что я одной тебе бы мог,
    Воспитываясь в постоянстве,
    Пропеть о сумерках дорог
    И уходящем хулиганстве.

    1923


    Рейтинги: Народний -- (5.9) | "Майстерень" -- (5.92)
    Прокоментувати:


  14. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:37 ]
    ***
    Мне осталась одна забава:
    Пальцы в рот - и веселый свист.
    Прокатилась дурная слава,
    Что похабник я и скандалист.

    Ах! какая смешная потеря!
    Много в жизни смешных потерь.
    Стыдно мне, что я в бога верил.
    Горько мне, что не верю теперь.

    Золотые, далекие дали!
    Все сжигает житейская мреть.
    И похабничал я и скандалил
    Для того, чтобы ярче гореть.

    Дар поэта - ласкать и карябать,
    Роковая на нем печать.
    Розу белую с черною жабой
    Я хотел на земле повенчать.

    Пусть не сладились, пусть не сбылись
    Эти помыслы розовых дней.
    Но коль черти в душе гнездились -
    Значит, ангелы жили в ней.

    Вот за это веселие мути,
    Отправляясь с ней в край иной,
    Я хочу при последней минуте
    Попросить тех, кто будет со мной, -

    Чтоб за все за грехи мои тяжкие,
    За неверие в благодать
    Положили меня в русской рубашке
    Под иконами умирать.




    Рейтинги: Народний 6.5 (5.9) | "Майстерень" 7 (5.92)
    Коментарі: (1)


  15. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:46 ]
    ***
    Пой же, пой. На проклятой гитаре
    Пальцы пляшут твои в полукруг.
    Захлебнуться бы в этом угаре,
    Мой последний, единственный друг.

    Не гляди на ее запястья
    И с плечей ее льющийся шелк.
    Я искал в этой женщине счастья,
    А нечаянно гибель нашел.

    Я не знал, что любовь - зараза,
    Я не знал, что любовь - чума.
    Подошла и прищуренным глазом
    Хулигана свела с ума.

    Пой, мой друг. Навевай мне снова
    Нашу прежнюю буйную рань.
    Пусть целует она другова,
    Молодая красивая дрянь.

    Ах постой. Я ее не ругаю.
    Ах, постой. Я ее не кляну.
    Дай тебе про себя я сыграю
    Под басовую эту струну.

    Льется дней моих розовый купол.
    В сердце снов золотых сума.
    Много девушек я перещупал,
    Много женщин в углах прижимал.

    Да! есть горькая правда земли,
    Подсмотрел я ребяческим оком:
    Лижут в очередь кобели
    Истекающую суку соком.

    Так чего ж мне ее ревновать.
    Так чего ж мне болеть такому.
    Наша жизнь - простыня да кровать.
    Наша жизнь - поцелуй да в омут.

    Пой же, пой! В роковом размахе
    Этих рук роковая беда.
    Только знаешь, пошли их ...
    Не умру я, мой друг, никогда.






    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" -- (5.92)
    Прокоментувати:


  16. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:05 ]
    ***
    Сыпь, гармоника. Скука... Скука...
    Гармонист пальцы льет волной.
    Пей со мною, паршивая сука,
    Пей со мной.

    Излюбили тебя, измызгали -
    Невтерпеж.
    Что ж ты смотришь так синими брызгами?
    Иль в морду хошь?

    В огород бы тебя на чучело,
    Пугать ворон.
    До печенок меня замучила
    Со всех сторон.

    Сыпь, гармоника. Сыпь, моя частая.
    Пей, выдра, пей.
    Мне бы лучше вон ту, сисястую, -
    Она глупей.

    Я средь женщин тебя не первую...
    Немало вас,
    Но с такой вот, как ты, со стервою
    Лишь в первый раз.

    Чем вольнее, тем звонче,
    То здесь, то там.
    Я с собой не покончу,
    Иди к чертям.

    К вашей своре собачьей
    Пора простыть.
    Дорогая, я плачу,
    Прости... прости...




    Рейтинги: Народний 5 (5.9) | "Майстерень" -- (5.92)
    Коментарі: (1)


  17. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:48 ]
    ***
    Да! Теперь решено. Без возврата
    Я покинул родные поля.
    Уж не будут листвою крылатой
    Надо мною звенеть тополя.

    Низкий дом без меня ссутулится,
    Старый пес мой давно исдох.
    На московских изогнутых улицах
    Умереть, знать, судил мне бог.

    Я люблю этот город вязевый,
    Пусть обрюзг он и пусть одрях.
    Золотая дремотная Азия
    Опочила на куполах.

    А когда ночью светит месяц,
    Когда светит... черт знает как!
    Я иду, головою свесясь,
    Переулком в знакомый кабак.

    Шум и гам в этом логове жутком,
    Но всю ночь напролет, до зари,
    Я читаю стихи проституткам
    И с бандитами жарю спирт.

    Сердце бьется все чаще и чаще,
    И уж я говорю невпопад:
    "Я такой же, как вы, пропащий,
    Мне теперь не уйти назад".

    Низкий дом без меня ссутулится,
    Старый пес мой давно издох.
    На московских изогнутых улицах
    Умереть, знать, судил мне бог.

    1922


    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (2)


  18. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:10 ]
    ***
    Не жалею, не зову, не плачу,
    Все пройдет, как с белых яблонь дым.
    Увяданья золотом охваченный,
    Я не буду больше молодым.

    Ты теперь не так уж будешь биться,
    Сердце, тронутое холодком,
    И страна березового ситца
    Не заманит шляться босиком.

    Дух бродяжий! ты все реже, реже
    Расшевеливаешь пламень уст
    О моя утраченная свежесть,
    Буйство глаз и половодье чувств.

    Я теперь скупее стал в желаньях,
    Жизнь моя? иль ты приснилась мне?
    Словно я весенней гулкой ранью
    Проскакал на розовом коне.

    Все мы, все мы в этом мире тленны,
    Тихо льется с кленов листьев медь...
    Будь же ты вовек благословенно,
    Что пришло процвесть и умереть.

    1921


    Рейтинги: Народний 5.83 (5.9) | "Майстерень" 6 (5.92)
    Коментарі: (1)


  19. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:40 ]
    ***
    Не ругайтесь. Такое дело!
    Не торговец я на слова.
    Запрокинулась и отяжелела
    Золотая моя голова.

    Нет любви ни к деревне, ни к городу,
    Как же смог я ее донести?
    Брошу все. Отпущу себе бороду
    И бродягой пойду по Руси.

    Позабуду поэмы и книги,
    Перекину за плечи суму,
    Оттого что в полях забулдыге
    Ветер больше поет, чем кому.

    Провоняю я редькой и луком
    И, тревожа вечернюю гладь,
    Буду громко сморкаться в руку
    И во всем дурака валять.

    И не нужно мне лучшей удачи,
    Лишь забыться и слушать пургу,
    Оттого что без этих чудачеств
    Я прожить на земле не могу.

    1922


    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" -- (5.92)
    Прокоментувати:


  20. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:05 ]
    ***
    Сторона ль ты моя, сторона!
    Дождевое, осеннее олово.
    В черной луже продрогший фонарь
    Отражает безгубую голову.

    Нет, уж лучше мне не смотреть,
    Чтобы вдруг не увидеть хужего.
    Я на всю эту ржавую мреть
    Буду щурить глаза и суживать.

    Так немного теплей и безбольней.
    Посмотри: меж скелетов домов,
    Словно мельник, несет колокольня
    Медные мешки колоколов.

    Если голоден ты - будешь сытым.
    Коль несчастен - то весел и рад.
    Только лишь не гляди открыто,
    Мой земной неизвестный брат.

    Как подумал я - так и сделал,
    Но увы! Все одно и то ж!
    Видно, слишком привыкло тело
    Ощущать эту стужу и дрожь.

    Ну, да что же? Ведь много прочих,
    Не один я в миру живой!
    А фонарь то мигнет, то захохочет
    Безгубой своей головой.

    Только сердце под ветхой одеждой
    Шепчет мне, посетившему твердь:
    "Друг мой, друг мой, прозревшие вежды
    Закрывает одна лишь смерть".

    1921


    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" 5 (5.92)
    Прокоментувати:


  21. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:13 ]
    Хулиган
    Дождик мокрыми метлами чистит
    Ивняковый помет по лугам.
    Плюйся, ветер, охапками листьев, -
    Я такой же, как ты, хулиган.

    Я люблю, когда синие чащи,
    Как с тяжелой походкой волы,
    Животами, листвой хрипящими,
    По коленкам марают стволы.

    Вот оно, мое стадо рыжее!
    Кто ж воспеть его лучше мог?
    Вижу, вижу, как сумерки лижут
    Следы человечьих ног.

    Русь моя, деревянная Русь!
    Я один твой певец и глашатай.
    Звериных стихов моих грусть
    Я кормил резедой и мятой.

    Взбрезжи, полночь, луны кувшин
    Зачерпнуть молока берез!
    Словно хочет кого придушить
    Руками крестов погост!

    Бродит черная жуть по холмам,
    Злобу вора струит в наш сад,
    Только сам я разбойник и хам
    И по крови степной конокрад.

    Кто видал, как в ночи кипит
    Кипяченых черемух рать?
    Мне бы в ночь в голубой степи
    Где-нибудь с кистенем стоять.

    Ах, увял головы моей куст,
    Засосал меня песенный плен.
    Осужден я на каторге чувств
    Вертеть жернова поэм.

    Но не бойся, безумный ветр,
    Плюй спокойно листвой по лугам.
    Не сотрет меня кличка "поэт",
    Я и в песнях, как ты, хулиган.




    Рейтинги: Народний 6 (5.9) | "Майстерень" 0 (5.92)
    Прокоментувати:


  22. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:27 ]
    ***
    Не бродить, не мять в кустах багряных
    Лебеды и не искать следа.
    Со снопом волос твоих овсяных
    Отоснилась ты мне навсегда.

    С алым соком ягоды на коже,
    Нежная, красивая, была
    На закат ты розовый похожа
    И, как снег, лучиста и светла.

    Зерна глаз твоих осыпались, завяли,
    Имя тонкое растаяло, как звук,
    Но остался в складках смятой шали
    Запах меда от невинных рук.

    В тихий час, когда заря на крыше,
    Как котенок, моет лапкой рот,
    Говор кроткий о тебе я слышу
    Водяных поющих с ветром сот.

    Пусть порой мне шепчет синий вечер,
    Что была ты песня и мечта,
    Все ж, кто выдумал твой гибкий стан
    и плечи -
    К светлой тайне приложил уста.

    Не бродить, не мять в кустах багряных
    Лебеды и не искать следа.
    Со снопом волос твоих овсяных
    Отоснилась ты мне навсегда.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.9) | "Майстерень" 5 (5.92)
    Прокоментувати:


  23. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:13 ]
    ***
    Край ты мой заброшенный,
    Край ты мой, пустырь,
    Сенокос некошеный,
    Лес да монастырь.

    Избы забоченились,
    А и всех-то пять.
    Крыши их запенились
    В заревую гать.

    Под соломой-ризою
    Выструги стропил,
    Ветер плесень сизую
    Солнцем окропил.

    В окна бьют без промаха
    Вороны крылом,
    Как метель, черемуха
    Машет рукавом.

    Уж не сказ ли в прутнике
    Жисть твоя и быль,
    Что под вечер путнику
    Нашептал ковыль?

    1914


    Рейтинги: Народний 5 (5.9) | "Майстерень" 5.5 (5.92)
    Прокоментувати:


  24. Сергій Єсенін - [ 2006.04.01 07:01 ]
    ***
    Под венком лесной ромашки
    Я строгал, чинил челны,
    Уронил кольцо милашки
    В струи пенистой волны.

    Лиходейная разлука,
    Как коварная свекровь.
    Унесла колечко щука,
    С ним - милашкину любовь.

    Не нашлось мое колечко,
    Я пошел с тоски на луг,
    Мне вдогон смеялась речка:
    "У милашки новый друг".

    Не пойду я к хороводу:
    Там смеются надо мной,
    Повенчаюсь в непогоду
    С перезвонною волной.
    1911


    Рейтинги: Народний 5 (5.9) | "Майстерень" 5 (5.92)
    Прокоментувати:


  25. Сергій Северин - [ 2006.04.01 02:52 ]
    Без назви
    Він зустрів її просто на вулиці,
    вона легко його упізнала.
    Він давно помічав її посмішку
    і вона вже давно його знала.
    Він впіймав промінь сонця долонями,
    а вона ці долоні узяла.
    Він розкрив їй обійми осонцені,
    а вона його поцілувала.

    Він дивився на неї закохано,
    бо вона його причарувала.
    Він немов би літав поміж хмарами,
    вона вітром його називала.
    Він шукав її губи так гаряче,
    вона бавилась ним, як бажала.
    Він був сам серед тісняви натовпу,
    а вона була з ним, не пускала.

    Він сказав, що вони збожеволіли
    і вона йому щось говорила.
    Він мовчав, бо слова були зайвими,
    а вона всеодно розуміла.
    Він блукав з нею містом до темряви,
    вона з ним залишатись хотіла.
    Він був просто закоханий в неї,
    а вона його просто любила.


    Рейтинги: Народний 5 (4.64) | "Майстерень" -- (4.55)
    Коментарі: (1)


  26. Сергій Северин - [ 2006.04.01 02:56 ]
    Concerto Con Violino
    Я думаю, день слід на завтра відкласти,
    холодної ночі так важко знайти
    загублене в темряві слово "сьогодні",
    забути про сльози, що плакала ти.

    Ще вчора я втратив себе серед зливи,
    хотів зупинитись, але не зумів.
    По краплі стікав перехожим під ноги
    і далі по вулиці річкою плив.


    Рейтинги: Народний 5 (4.64) | "Майстерень" 4 (4.55)
    Прокоментувати:


  27. Сергій Северин - [ 2006.04.01 02:39 ]
    Жарт
    Чомусь так голосно сміявся,
    хтось серед друзів розважався,
    а я весь вечір тільки з нею,
    п'янкою, ніжною, моєю.

    В маленькій, затишній кімнаті
    жінкам торянди роздавати,
    лиш я губився серед диму,
    в свою закоханий, єдину.

    Манери майже елегантні,
    красуні, принци, діаманти,
    а в мене спокій на обличчі -
    наллю наступну, більшу вдвічі.


    Рейтинги: Народний 5 (4.64) | "Майстерень" 5 (4.55)
    Коментарі: (2)


  28. Сергій Северин - [ 2006.04.01 02:57 ]
    У Зашморгу (Мавка Додому)
    На свято пайкою дістала, що змогла,
    пішла облаяна додому, щоб поїсти.
    В кімнаті чорній спалено дотла
    забуті спогади про Еріка, про місто.

    Сміття підлогою качається з кутків,
    папір листівок жовкне ніби в осінь.
    Шматки від фото, друзки теплих днів,
    кімнатні капці марно каші просять.

    В могилі батька грудками земля,
    змерзає вітер, тріскається глина.
    Довкола шиї зашморгом петля,
    кружляє сніг, ховають домовину...

    Тепер одна надовго, назавжди,
    повзуть в нікуди дні позачергові.
    Нема від кого чаяти любові,
    нема для кого жити і цвісти.


    Рейтинги: Народний 4 (4.64) | "Майстерень" -- (4.55)
    Прокоментувати:


  29. Сергій Северин - [ 2006.04.01 02:33 ]
    Моя Маленька Леді
    Моя маленька леді підступна і невинна,
    моя чарівна леді доросла і дитина.
    Між небезпечних ігор кохання ніч без краю,
    за що її люблю так – мабуть, і сам не знаю...

    Моя маленька леді холодна і гаряча,
    моя чарівна леді то тішиться, то плаче.
    Летить дощу назустріч, від сонця в ніч тікає,
    за що її люблю так – мабуть, і сам не знаю...

    Вона десь поруч ходить, живе он там, за рогом,
    своїм радіє друзям і в свого вірить бога.
    В юрбі за щастям черга, а в місті знову свято,
    мою чарівну леді так важко упізнати.


    Рейтинги: Народний 4 (4.64) | "Майстерень" 4 (4.55)
    Прокоментувати:


  30. Сергій Северин - [ 2006.04.01 01:59 ]
    210504 (без назви)
    Покликала в гості, сказала сідати,
    відкрила, налила, поставила, випила,
    швидко сп'яніла, заплакала раптом,
    обличчя руками закрила, пішла.

    Та знов повернулась, мені посміхнулась,
    забула, згадала, любила, взяла
    за руку, мовчала, лежала, питала,
    заснула зі мною, прокинулась зла.

    Хотіла, просила, чекала, кричала
    на мене, ходила, тинялась, кляла,
    самого покинула, їла і пила,
    дивилась так холодно, ніби знайшла.

    Знайшла щось нове у буденних стосунках,
    у втомленій втомі від сірих неділь,
    від злого кохання – страшного малюнку,
    де пензлями сліз замальовано біль.


    Рейтинги: Народний 4.67 (4.64) | "Майстерень" 5 (4.55)
    Коментарі: (3)


  31. Сергій Северин - [ 2006.04.01 01:56 ]
    Жовта Майстерня
    Знов темними вікна в будинках пустих
    лишились - нема їх кому запалити.
    Застиглі обличчя не стримують сміх,
    не плачуть поламані квіти.

    В дешевій крамниці куплю собі джаз -
    платівку, що хочу сьогодні почути.
    Твій голос, твій день, зупиняється час...
    Твоїм вже ніколи не бути.

    Тож завтра я встану і буду один
    без тебе. Піду і шукатиму щастя.
    В яскравому світлі вечірніх годин
    нікому мій вітер не вкрасти.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.64) | "Майстерень" 5 (4.55)
    Прокоментувати:


  32. Сергій Северин - [ 2006.04.01 01:49 ]
    Осіннє
    Неприбрана постіль і запах гарячої кави,
    завіси на вікнах – ховаюсь від денного світла.
    Час їхати в місто – чекають набридливі справи,
    на вулиці злива до мертвого листя прилипла.

    Невдалий початок для мокрого дня залишає
    надію на краще – я можу спокійно мовчати.
    Лиш краплі дощу по старій парасолі ридають,
    хоч хто мені скаже, чи довго так буде тривати?


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.64) | "Майстерень" 5 (4.55)
    Прокоментувати:


  33. Сергій Северин - [ 2006.04.01 01:06 ]
    Карма Назавжди
    У п‘яної долі спитай за сніданком,
    що пила вона, з ким лягала у ліжко,
    від кого тепер завагітніла раптом,
    для кого народить, в чий дім віднесе...

    Кому з нею жити, кому її знати,
    кому її бити, любити кому.
    Без долі так тяжко, а з долею – годі.
    Уб’ю і на зону потраплю, в тюрму

    ***

    Давай одружимось, давай одружимось,
    давай одягнемо собі по зашморгу.
    Мотузку стягнемо ще дужче вузликом,
    щоб розв’язала смерть, але не молодість.

    Ти ніц не робиш знову, тільки п’єш,
    ти ніц не робиш знову, тільки п’єш.
    Слова у пісні ці я чув дитиною,
    ти будеш пити так, поки не вмреш.

    Не плач, кохана, що не люблю тебе,
    забудь, що радість є, забудь, що щастя є,
    забудь про молодість, про ночі сонячні,
    бо сонце з ранку ще зі мною п’є.

    Я п’ю, я п’ю, я в гикавці купаюсь,
    бридкий, потворний, хоч і молодий,
    я з кожним днем все гірший, та не каюсь,
    я кожен день то хворий, то сліпий.

    Отрутою просякнутий, отрутою залитий я по вінця
    і що не день, то вінця ближчі до мети.
    Напитись так, щоб здохнути...
    напитись так, щоб спокій віднайти.


    Рейтинги: Народний 5 (4.64) | "Майстерень" 5 (4.55) | Самооцінка 6
    Коментарі: (3)


  34. Сергій Северин - [ 2006.04.01 01:34 ]
    Мавка
    У моєї мавки очі сині-сині,
    у волоссі квіти з моря-полонини,
    на вустах усмішка крає моє серце –
    не для мене мавка дзвінко так сміється.

    За струмком додолу пада водоспадом,
    шепче сон на вушко, в ніч віддатись рада.
    Мов гадюка в’ється, обійма за шию,
    задушити хоче, поки я зімлію.

    З тих обіймів годі вирватись на волю,
    а з вогонь-вустами годі розлучитись,
    а слова за правду видаються з болю,
    а солодку пісню замість меду пити.

    Вранці ходить колом, вдень чатує нишком,
    сонце впаде – знову дівчина озветься.
    У волоссі квіти, на вустах усмішка,
    не для мене мавка дзвінко так сміється.


    Рейтинги: Народний 4 (4.64) | "Майстерень" 4 (4.55)
    Прокоментувати:


  35. Олександр Мороз - [ 2006.03.31 17:25 ]
    * * *
    "Троянди й виноград,
    Красиве і корисне..."
    М. Рильський

    Ця паморозь
    Як тло
    Перед красою,
    Що під руками добрими
    Стає,
    Що всесвіт,
    Вибираючи,
    Присвоїть...
    А нам здається:
    Так воно і є.
    З трудів твоїх
    Троянди
    Запалають
    І виноград заплаче,
    Щоб зрости.
    Красиве і корисне
    Поєднає
    Лише людської порух
    Доброти.
    Троянди згаснуть...
    Та янтарні грона
    До вічності
    І свій долучать
    Знак...
    За, до кінця незвіданим,
    Законом
    Те дійство
    Не завершиться
    Ніяк.


    Рейтинги: Народний 5.33 (4.94) | "Майстерень" 5.5 (5.08)
    Коментарі: (1) | ""Обличчям до вогню" 2006"


  36. Олександр Мороз - [ 2006.03.31 17:12 ]
    Замість романсу
    Ти не ревнуй мене. Не треба.
    Не варто це душевних ран.
    Горить моя любов до тебе
    Назло усім лихим вітрам.
    Якби у церкві до ікони
    Припасти з вірою я міг,
    Я й там, на образі, знайомі
    Знайшов би риси дорогі.
    І я молився б, щоб в скорботі
    Не замикалися вуста,
    Бо ти моя, як плоть від плоті,
    Що із любові пророста.
    Бо ти моя...Чи маю право
    Сказати так і думать так?
    Помилуй і подай ласкавий,
    Обом нам зрозумілий, знак.
    Я запалю легенько свічку,
    Під сумовитий благовіст,
    Горить любов до тебе вічна,
    Душа спливає, ніби віск.
    Довкола нас усе під небом -
    Для нас єдиний світлий храм.
    ...Ти не ревнуй мене. Не треба.
    Не варто це душевних ран.

    2005 р.


    Рейтинги: Народний 4 (4.94) | "Майстерень" 5 (5.08)
    Коментарі: (2) | ""Обличчям до вогню" 2006"


  37. Олександр Мороз - [ 2006.03.31 17:10 ]
    * * *
    Серце віку не питає,
    Стрепенеться, защемить...
    Та й не дивно - відчуває:
    Вік усякий - тільки мить.
    Вітер квітку загойдає
    Та й по травах побіжить.
    Хто те бачить - пригадає:
    Вік усякий - лише мить.
    Що усе навкруг єднає,
    Що природою ріднить?
    Здогадайтесь, хто не знає, -
    Лиш любов. Любов - і мить.
    Так, як слово - звуків, літер
    Згусток,
    Досвіду клубок,
    Де і час, і простір злиті.
    Бо любов - це мить для світу,
    Мить прожита - це любов.

    2005 р.


    Рейтинги: Народний 5 (4.94) | "Майстерень" 5 (5.08)
    Прокоментувати: | ""Обличчям до вогню" 2006"


  38. Олександр Мороз - [ 2006.03.31 17:41 ]
    * * *
    Червень голубий,
    Річки синь небесна.
    Якщо ти любив,
    То любов воскресне -
    В зелені дібров,
    В шалі солов'їнім.
    Що таке любов?
    Те - що ти єдина.
    Мов судьба - стрімка,
    Мов краси трагічність,
    Як оця ріка,
    Що тримає вічність.

    2005 р.


    Рейтинги: Народний 4.67 (4.94) | "Майстерень" 5 (5.08)
    Прокоментувати: | ""Обличчям до вогню" 2006"


  39. Олександр Мороз - [ 2006.03.31 17:49 ]
    * * *
    Відцвіло все, що мало цвісти.
    Весняні відзвучали хорали.
    Я зумів непростиме простить,
    Нерозлучне само попрощалось.
    Що здавалось незмінним,
    тепер
    Не таким обертається звітом.
    Виявляється, час розпростер
    Як факір, покривало над світом.
    Що збулося, що буде і є
    Він з минулим єднає уміло,
    Епізодами там постає
    Те, що вчора жило і боліло.
    Лише час - категорій вінець -
    Понад сущим постійно на чатах,
    В кожнім витоку бачить кінець,
    У закінченні бачить початок.

    08.07.05 р.


    Рейтинги: Народний 5 (4.94) | "Майстерень" 5 (5.08)
    Прокоментувати: | ""Обличчям до вогню" 2006"


  40. Олександр Мороз - [ 2006.03.31 17:05 ]
    * * *
    Чому мені тепер співається?
    Чи щось згадалося, бува?
    Співає серце, щоб не краятись.
    Душа співає, бо жива.
    Душа співає, та в неспокої,
    Бо у казковому краю
    Літаю піснею високою,
    Шукаю молодість свою.
    О, не знайти стежками знаними,
    Я хочу в долі розпитать:
    "Куди роки пливуть туманами?
    Як далі житиму, порадь".
    Вона мовчить, а я не каюся,
    Гукаю юності: стривай!
    ...Співає серце, щоб не краятись.
    Душа співає, бо жива.

    2005 р.


    Рейтинги: Народний 5 (4.94) | "Майстерень" 5 (5.08)
    Прокоментувати: | ""Обличчям до вогню" 2006"


  41. Олександр Мороз - [ 2006.03.31 17:30 ]
    * * *
    Що серце мені непокоїть:
    Чи звістка, чи згадка, чи сон?
    Так хочеться пісні простої
    Хай навіть удвох в унісон.
    Про те, що схилилися верби,
    Де в'яжуться наші човни,
    Про те, що повірити треба
    В повернення знову весни.
    Про те, що у росах покоси
    Й черемухова заметіль.
    Що тону в очах твоїх, в косах
    І не виринаю відтіль.
    Про те, як у київськім небі
    Зустрілися два голуби.
    І більше нічого не треба,
    Нічого - люби - не люби.
    І світ кольоровий - не сірий
    Приляже мені на плече.
    ...Так хочеться віри й довіри,
    Коли тобі душу пече.

    2005 р.


    Рейтинги: Народний 4.67 (4.94) | "Майстерень" 5 (5.08)
    Прокоментувати: | ""Обличчям до вогню" 2006"


  42. Олександр Мороз - [ 2006.03.31 17:49 ]
    Зелене свято
    Заклечана хата. В любистку криниця.
    У відрах студена вода виграє.
    Чи справді я бачу, чи це мені сниться,
    Що мати говорить, а не пізнає?

    Там горлиця тужить на вишні з любові
    І ластівка двором в турботах снує.
    Немов би із матір'ю в лагідній змові,
    Що бачити - бачить, а не пізнає.

    Це свято зелене. Чебрець на долівці...
    У кожного щастя і горе своє:
    Як тепла рука на дитячій голівці,
    Як дивиться мати, а не пізнає.

    15.06.03 р.
    Софія.


    Рейтинги: Народний 5 (4.94) | "Майстерень" 5.5 (5.08)
    Коментарі: (10) | ""Обличчям до вогню" 2006"


  43. Олександр Мороз - [ 2006.03.31 17:26 ]
    * * *
    "Не плачу я біля Стіни Плачу
    До себе ніби крізь віки кричу."
    Записка до Стіни Плачу

    О, Господи! Нарешті мир пошли
    На Землю, що Тобою освятилась.
    Аби повірилось,
    а звістка щоб на крилах
    В усі куточки світу полетіла,
    Звідкіль прочани йдуть в Єрусалим.
    Здається, непростимого гріха
    Достойні ті, що бойню учинили,
    Що через пуп землі межу творили.
    Щоб через душі, віру і могили
    Пройшла дикунська, з древності соха.
    І невмируща ніби.
    І сліпа.
    А бій іде за що? Та не за славу,
    Бо б'ються тут, їй - право, не держави,
    Бо, видно, так караються Варави,
    Що в нас сидять.
    Їх совість не чіпа,
    Ні кров, що капле зрідка зі скали,
    Ані вогонь, що сходить на Великдень,
    Ані сльоза з ікони, що не зникла
    Через віки. А люди мовби звикли -
    В собі свою Голгофу не взяли.
    Не подолали, ні. А Ти молив,
    У Батька нам вимолював спасіння,
    І біль на себе брав, і мук терпіння,
    А бачиш, так і є стовпотворіння, -
    Пілатів більше, аніж Магдалин.
    Пишу Тобі, і думаю: прости,
    А, знаю сам, не стане в Тебе сили
    Те зло, що люди (люди!) сотворили,
    Здолати чудом!
    Ми дарма просили, -
    Це ми Тебе повинні захистить.
    Одне хіба, -
    Лукавство наше знищ.
    Від нього і святеництво, і кров'ю
    Полита правда, і полите Слово
    Й земля обітована, та, котрої
    Нема для житла. Є для кладовищ.
    О, Господи! Нарешті мир пошли...

    Травень, 2005 р.
    Рамала


    Рейтинги: Народний 5.5 (4.94) | "Майстерень" 5.5 (5.08)
    Коментарі: (1) | ""Обличчям до вогню" 2006"


  44. Олександр Мороз - [ 2006.03.31 17:25 ]
    * * *
    Погляну в себе, в дзеркало неначе...
    Ховається в зіницях переляк
    За тим, що вже минуло. Ніби бачиш
    Із витоків життя свойого шлях.

    Он мама повертається до хати,
    Коромисло зігнулось від прання,
    І на шпориш лягають винувато
    Полотнища стежками навмання.

    Доріжки ті не звуть мене далеко...
    Зозуля ще майбутні шле літа.
    Ще мій поважний молодий лелека
    Щоберезня у берег приліта.

    Крайсвіту ледь сягає до левади,
    Ростуть ще друзі десь і вороги.
    Мій світ ще мій, ще їм ніяк не вадить.
    Не тиснуть думи, зради і борги.

    Я не живу, а так: сміюсь і плачу.
    І світ довкола синій і дзвінкий,
    А в ньому кожна цяточка назначить
    І біль, і щастя, миті і віки...

    Бери мене, просторе стоголосий,
    Як кульбаби пушиночку в політ.
    Мене з порогу рідного відносить
    Не Бог, не Дух, не Брат, не світ, не цвіт...

    ...А мама повертається до хати...
    Коромисло зігнулось від прання...
    І на шпориш лягають винувато
    Полотнища. Стежками навмання...

    12.11.95 р.


    Рейтинги: Народний 5 (4.94) | "Майстерень" 5 (5.08)
    Прокоментувати: | "Обличчям до вогню"


  45. Олександр Мороз - [ 2006.03.31 17:25 ]
    * * *
    Чи вишня зацвіте, чи землю вкриє сніг,
    Чи день горить, світає, чи смеркає...
    Старенька мати вийде на поріг.
    Хіба ж вона живе?
    Вона чекає.


    Рейтинги: Народний 4.5 (4.94) | "Майстерень" 4.5 (5.08)
    Коментарі: (1) | "Обличчям до вогню"


  46. Олександр Мороз - [ 2006.03.31 16:48 ]
    * * *
    Такий великий
    Світ.
    Так мало
    В ньому
    Місця.
    Так мало жити
    Літ -
    Лише злетіть...
    І сісти.
    А можна
    І не так,
    А з висоти
    Упасти,
    Поламане життя
    До ніг тобі
    Покласти.
    Та й скаже хтось:
    - Дивак,
    Хіба була
    Потреба?
    Літав би
    Та й літав
    Невисоко
    У небі.
    У небі,
    Може й ні,
    А над кущами -
    Вище,
    Поближче
    До рідні
    Та до землі
    Поближче...
    Та вже любов
    Сліпа
    За хмари
    Підіймає,
    І падаю,
    І па ...
    Упав.
    Усе.
    Немає.


    Рейтинги: Народний 5 (4.94) | "Майстерень" 5 (5.08)
    Прокоментувати: | "Обличчям до вогню - 2006"


  47. Олександр Мороз - [ 2006.03.31 16:39 ]
    * * *
    Не журися, ясене, над хатою,
    Розчеши туманам сивизну,
    Наспівай з вітрами мамі й татові
    В дітях і в онуках їх весну.

    Не осиротись, моя хатиночко,
    Повиточку в радості й журбі.
    Постривай хоч рік, а хоч хвилиночку,
    Все, що гріє нас, воно в тобі.

    Рідні ми цим ясеном, криницею,
    Лугом і стежиною на став,
    Спогадів далекими зірницями,
    З котрих совість наша пророста.

    Не журися, ясене...


    Рейтинги: Народний 5.5 (4.94) | "Майстерень" 5 (5.08)
    Коментарі: (2) | ""Обличчям до вогню" 2006"


  48. Віка Бондар - [ 2006.03.31 14:37 ]
    нічні метелики
    нічні метелики летять не на зірки,
    а на зелені і хрусткі монети.
    їх крила зліплені сметаною мети
    а їх обличчя, то гріха портрети.

    вони живуть всього кілька годин,
    але встигають сотню раз померти
    їх люблять хто подібний на мужчин.
    а інші користуються відверто.

    їхнє життя літать від смаків кислих.
    і здобувати карму на землі.
    може колись порхнуть до джерел чистих
    і їх знайдуть у прірві навесні.


    Рейтинги: Народний 4 (4.35) | "Майстерень" 4 (4.63)
    Прокоментувати:


  49. Артем Демчук - [ 2006.03.31 13:42 ]
    Алісі Кропивці
    Хвилина йде, хвилина збігла.
    За роком рік за тінню день,
    а за вікном твоїм вже стигла
    безмежність і жага пісень.
    Пісень: заспіваних і згаслих,
    по вінця повних і сухих,
    пісень, прозорих і неясних,
    чарівний сплав всіх голосних.
    Всіх голосних і тихих літер,
    що пишеш подихом в імлі,
    всіх нот, що вихопив той вітер
    та змалював на твому склі.

    На твому склі до неба дотик
    і стежка вічності жива.
    Ти відчуваєш світ на подих,
    на порух і на змах крила.
    На змах крила, на терпкість хвої,
    на чистість стрічних голосів,
    на розуміння молодої
    трави прийдешніх нам часів.
    Часів невтиснутих в годинник
    без хронології та меж.

    Неначе взяв хто в руки віник
    й нас випадково вимів теж.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.36)
    Прокоментувати:


  50. Омар Хайям - [ 2006.03.30 12:46 ]
    РУБАЇ
    * * *
    Що глина гончарам? Дешевша всього!
    Нікчемний прах! А розсудили б строго,
    вони б її не м'яли й не топтали:
    це прах батьків, хай мають жаль до нього.

    * * *
    Шукав поради я у зошитах сторіч -
    і скорбний друг мені таку промовив річ:
    "Щасливий тільки той, з ким поруч мила -схожа
    на місяць-білозір у довгу-довгу ніч!

    * * *
    Хоч гарні щоки й кучері я маю
    і станом кипарис переважаю,
    але спитайте, нащо майстер вічний
    зростив мене в земнім саду? - не знаю.

    * * *
    Хіба не дивно, що пани чиновні -
    самим собі нудні, хоч горді зовні -
    до кожного, хто здирство зневажає,
    такого пишного презирства повні?

    * * *
    Юначе, підведись - горить зоря ясна!
    В прозорі келихи налий вогню-вина!
    В цім тліннім закутку живеш ти мить... а потім,
    хоч як жадатимеш, не вернеться вона.


    Рейтинги: Народний 6 (6) | "Майстерень" 6 (5.83)
    Коментарі: (1) | "видавництва "Грамота" - "Омар Хайям - Рубаї" 2003"



  51. Сторінки: 1   ...   1819   1820   1821   1822   1823   1824   1825   1826   1827   ...   1846