Чаклунчині ночі – стривожені очі.
Сумнівні якісь заплелись почуття.
Сердéнько відчутно щоразу тріпоче.
Небажані в серці ростуть відчуття.

Нагальна потреба – дивитися в Небо.
Там місяць керуючий, сяють зіркú.
А хто нарікає, пробачити треба.
Наразі тривожні надходять думкú.

Думкú у полоні, тримають в заслоні.
Питання: де ж розум в охочих війни?
Щось військ забагато на нашім кордоні.
Замислили щось непристойне вони…

А зустріч потому все змінить довкола.
Торкається ранок нічного чола.
Шляхи пересічні змикає у коло.
Не треба, щоб доля їх зараз звела.

…Із ранку до Ночі думки прошепочуть.
Прискорений час… надвечір’я пора …
Нехай буде добре, ніхто не наврочить.
А вранці до школи біжить дітвора.

***
Чаклунчині ночі – стривожені очі.
Нехай не торкаються горя рядки.
Плекаю надію та вірити хочу,
Сюжети щоб мирні, хоча й кропіткі,
Писали поети з легкої руки.

12.02.2022

Келих вина недопитого,
Сигарета тліє,
серця розбитого
рани жаліє.
Лиш фото у рамці
лишив на згадку,
Тепер незнайомці
Від цього світанку.
05.05.2022

Так хочеться туди, де серце тане
У кетягах махрового бузку,
Мого дитинства царина тюльпанна
В долонях пестить мрію боязку.

Де ясеневі весни пелехаті
У перламутровій вуалі хмар,
Криничка яблунева біля хати
П'є із родючої землі нектар.

Церковний благовіст бентежить ранок,
Сріблястим дзвоном будить живопліт,
Плететься плющ смарагдовий на ґанок,
Матуся виглядає край воріт.

Чарує погляд млосна черемшина,
П'янять лаванди сиві пелюстки.
Вернутися б туди, де тихоплинно
Пливли за горизонт мої роки.

З пекельної війни під мирне небо,
Струсивши чорний порох із чобіт,
Туди, де у блакиті сніжний лебідь
Любов'ю огортає дивосвіт!

04.05.2022р.

Без кохання старіють рано
І недовго на світі живуть
Ті, що вводять себе в оману
І від неї страждають, мабуть.
Невідомо, на жаль, нещасним
Про земної тривалості суть,
Бо багаття життя не гасне,
Коли двоє його бережуть…
05.05.22

Навряд собі збудує буду,
той, хто горла: "Чужу здобуду!"

2022

Віддав усе - не помогло
Просив хоч щось - все відмовляли
Плекав, ростив - чомусь злягло…
Зібрася в путь - у слід лякали
2022

***
Вікторіє, журо моя! О, серце, не ридай
І рабською покорою – любові, не карай.

Ганьбою опорочене лишаємо юрмі;
Оманою зурочене, щезає у пітьмі;

Лукавої історії минає чорний час,
що у їдкому полум’ї не опікає нас.

За пеленою темною яріє світла мить,
Та раною смертельною у грудях ще ятрить:

В пориві духу вищому, чужій душі на зло
Усі тенета нищимо і їх – як не було!

05.2022

Сонце прокидається від сну,
Й бадьорить все довкола.
Дарує світу ту ясну
весняну теплу пору.
Умивається росою
соковитая травичка.
Милується красою
Малесенька синичка.
Розкриваються кульбабки
розкриваються барвінки,
заскреготіли в річці жабки
Запахтіли на деревах квіти.
Настав весняний теплий ранок,
Навколо природа давно не спить.
заскочив півень вже на ганок
Тепер і люди будуть гомоніть.
04.05.2022

в озері ока острів – ти
вогка, холодна, вогка
як своєчесно від ти піти? –
переплисти до сусіднього ока.

в озері іншого ока – він
теплий, голодний, теплий
щоб, як невчасно він навздогін? –
очі під сон померкли…

17 лютого 1993 р., Київ

Щодоби повітряні тривоги,
Кожен день скрізь вибухи і смерть, –
Вже вівтар високий перемоги
Кров’ю переповнений ущерть.
Та війни закінчення не видко,
Лиш скорботи множаться щомить, –
Це у снах минається все швидко
І не сильно бачене болить…
04.05.22

Знов персидський бузок
Ароматом французьким духмянить.
Поміж нас лише крок –
Від усього ми трішечки п’яні…

А сирени виття,
Що голосить, немов оглашенна,
Про вразливість життя
Нам нагадує пильна сирена.

Що усе тільки мить,
Яку треба яскраво прожити.
І у серці бринить
Вірш, неначе сльоза непролита…


30.04.2022

Мине після бою
закривши собою
трагічна судьба
поліська.

По Синові плаче,
пекельність цю бачить
Небесна Mari
Охтирська.

Летять ті крилаті
птахи не пернаті
з Москви, а також
із Мінська.

Як можуть, о Боже,
так нищити схоже
отримавши суть
наказу?

Дай Отче успішне
терпіння на грішне
відчувши до них
відразу.

12.03.2022 Чернігов С4

P.S.
Християнин ти? Стій!
У світі єдина Воля Отця Небесного сучасною мовою — проект, а після нього комерційних проектів тьма тьом, і вони є хайпом на Дусі Отця Небесного.
Пропозиція Юди продати міро, яким умащувала Ісуса Марія Магдалена — яскравий приклад комерційного проекту.

https://www.youtube.com/watch?v=BOvRvbQTtKo

Нічого, я виживу.
Хоч серце урвало здоровий шмат мого здоров’я.
Я виживу, але мені не треба гроші.
Вони мене спаскудили,
вірніше, їх відсутність
і так.
Нічого, я виживу,
хоч у пам’яті більше тебе і більше
і серце урвало здоровий шмат мого здоров’я.
Піду на чотири сторони
світу
і хоч у одній стороні
знайду свою церкву –
тінь з лагідними руками,
тінь з ясними очима,
тінь з приглушеним голосом
чистим, як Бог,
від Якого відмовились всі.
Я виживу тільки один.
Я нести тягарі не умію.
Бо мало здоров’я лишилось від серця.
І пам’яті більше і більше від тебе.
І що?
Що?
Я стану великим, всемощним,.. ідолом.
З краплинкою серця, яка присихає.
Не хочу!!!!!!!!!!!
Одинадцять знаків оклику…
І три крапки

30 червня 1994 р., Київ

Виходити на ринг в останніх парах,
Коли звучить ще не останній гонг—
І шкіра опонента зблискує металом:
Забудь усе— і станеш, наче бог.

І серце б'ється, завиває люто,
Й напруживши останній м'яз—
Досягши піку плавлення металу,
Виходиш із піке, неначе ас...

Останній раунд, центр рингу—
Канат означує кордон...
Хай я програю в поєдинку,
Зате зійду, як Аполон.

І ось фінальнії хвилини—
Сигнал подав нам реферІ,
Я вибиваю з середини
Свого стійкого візаві.

І ось удар, і ось— нокаут—
Тепер цей юнкер точно збитий.
Нехай він виграв перший раунд,
Зате останній мною був закритий.

2022

Кохання наче птах ширококрилий
Злетіти можна до небес.
Жага охоплює нестримна,
Душа сильніша ніж Геркулес.
В коханні можна потонути
В ньому можна розчинитись.
Так душу може охопити
Що малою буде вічність.
Та не втрачай себе єдину ,
З-поміж закоханих сердець.
Кохання - велика сила,
Та  розум у житті борець.
27.04.2022

Із Зеева Дашевського (Ізраїль)

                    Скажи мне, Украйна...
                    М.Светлов. «Гренада»

...Уникнувши штрафу,
радів я до сліз
(на вулицю Яффо
трамвай мене віз).
В надії, що втямлю,
торочив сусід, -
в святковому штраймлі²
кремезний хасид³:

- Єшиву⁴ покину,
свій «узі»⁵ візьму
й мерщій в Україну
гайну на війну!
Ми разом укоїм
вікторію там,
щоб слава - героям,
щоб смерть - ворогам!..

Я вірю, він вдіяв
усе, що казав:
приїхав у Київ,
пройшов крізь вокзал,
а звідти - до бою,
і втік московит!
А над «меркавою»⁶
метляє цицит⁷.

(Травень 2022)

Далекі ночі і недавні дні
висвітлюють у пам'яті моменти,
що з головою видають поета
на переправі і на мілині.

Ріка життя занурена у лету...
Ані у течії, ані на дні
її не перескочиш на коні
і не зіп'єш, у ступі перетерту.

Міняється небесне і земне,
ніяке не міняється на інше...
не чути того, що було раніше,
лиш іноді печально промайне –
далекі не покинули мене,
а ближні появилися пізніше.

А нам здавалось, любий, що війна
Ще день, чи два і скінчиться назАвжди.
Та налетіла орків сарана,
Споруджують у місті барикади.

На різних берегах з тобою ми,
Старий Дніпро ніяк не перетнути.
Єдиний міст відкритий до семи,
А решта заміновані маршрути.

Немає крил, надійного весла,
На переправі — блок-пости військові.
Тож я на берег річки принесла
Сльозу прощальну сповнену любові.

Нехай душа на вітрі тріпотить,
Не б'ється в кліті у лиху годину.
Жахна війна жорстоко в одну мить
Від серця відірвала половину.

Та вірю, що побачимося знов,
Коли розквітнуть чашечки магнолій.
Дай Господи, щоб ти мене знайшов
Незламною на перехресті долі!

02.05.2022р.

Затемнення душі. Палким серцям – віва́т!
Трясеться ніч моя стеблинками повік.
Мого страждання мить, цього безсоння шмат
присвячую тобі, від кого я відвик.

Далекий мій тиран, вогонь моїх думок…
Як ти змогла тепер так легко відлягти,
коли до інших рук, чужих сердець – лиш крок,
і раптом зна́ний рух: це не інакше – ти?

Я дозволу прошу в тієї, хто не спить,
на цю мізерну мить, на цей безсонний грам,
аби здаля почуть: любить чи не любить…
твій силует на тлі британських діарам.

18 серпня 1992 р.,
3 серпня 1995 р., Київ

Зірка вечірня сія над селом,
Вітер легенький повіяв.
Дмухнув неначе  крилом,
Кульбаби по полю розвіяв.
Широкі простори степу і лану
Видніються переді мною.
Волошок блакитних як океану
Окутали світ земною красою.
Інгул стиха шумить
Лелека поряд клекоче.
Природа вся гомонить
І калина вогнем палахкоче.
29.04.2022

Воювати з кацапнею важко,
А сидіти в Польщі - це воно!
Та у мене вийшла з цим промашка:
Пересидіть бучу не дано.

Чвалом воєнком погнав до пекла,
Чоботом під гузно підштовхув.
Я ж, коли чеченського абрека
Вздрів, то обкалявся! Ну і ну!

Лиш писати віршики умію
Й жінку цілувати у вуста.
А на фронті гинуть гречкосії,
Під ордою села і міста...

В сина випалене око,
Без руки онучок - ну і ну...
Напишу віршатко про війноньку,
Співпереживанням здалеку махну.

1.05. 2022р.

Вода стікає у бачок,
Терцини падають як хмиз,
В зіницях погляд на ґачок
Тече мармизкою униз.
В вікні фіранкою закритім,
Немає сумніву - вже день.
Але яка різниця в дідька,
Коли йому анітелень.
Трима в руках розбиту пляшку
За шийку пальцями в крові
Йому наразі дуже важко:
Вирує рейвах в голові.
Розносить імпульси фасадом
Нахабне серце день-у-день
Й спадає п'яним водоспадом
В поток душевних одкровень.
На стелю сумно поглядає
Та нарікає на цейтнот,
У мареві хмільнім кидає
Брудним папером пару строк.
Не зав'язав піїт учасно...
Звичайно, я про поворозок....
Й про камеру у Бухенвальді
Снага прийшла йому у мозок.
Кімнатою стрибає пил
Й куйовдить дим від тютюна:
Поміж ремаркових рядків
Крамольна помира' душа.

1.V.MMXXIIp.

— А ти ж казала, мамо, добре діти,
Що ви не бачили смертей війни.
І як жахливо вмить осиротіти,
Гнилу картоплю їсти й бур'яни.
Що вам не сняться вибухи гарматні,
Повітряні тривоги не кричать,
Що ви заради буханця* не здатні
На серце класти гаспида печать.
Під мирним небом пощастило жити,
І дякувати Богу, все в нас є —
Блакитне море і волошки в житі,
Зозулька щедро літечка кує.
Садочок і альтанка біля хати,
Мобільний інтернет ще зокрема.
— Ой, мамо, мамо, що тобі сказати,
Із потойбіччя бачила сама,
Як я слізьми спиняла кровотечу,
Що заливала кров'ю тротуар.
І як давала пити дітям сечу, —
І душу продавала за сухар.
Як вибиралася, здригаючись від жаху,
Поміж розтяжок вибухових мін,
Шалених виродків, смердоти праху,
Під гради з Маріупольських руїн.

Буханець* — хліб

01.05.2022р.

Наді мною Христос плакав…
Я ж негідне дитя Його рук!
Світ довкола мене – клоака
перекреслених мною букв.
Небеса, словеса, країни –
я за ніч одну розкроїв
і німі потрухи-руїни
іменами прозвав вождів:
тих, що різали, тих, що вішали,
тих, що тішились, а не тішили,
що в музеях розклали кістки
бухенвальдської комуністки,
а церквам розписали стіни
стріли крові моєї дитини.
Там за нею Христос плакав…
Я ж її – під червоний прапор!
Я ж її – на всесвітнє свято,
де усім язики відтято,
де усі, під одну гребінку,
лиють злидні в пусту торбинку…
Вибач, синку: не я – хазяїн.
Боже, каюсь. Я – Кай … ні! Каїн!

5 серпня 1990 р., Київ

Наклав мій кум
кацапу в Zoom;

тоді кацап -
у свій WhatsApp,

а вздрів тризуб -
іще в YouTube,

ну, й 200 грам -
у Telegram.


(Листопад 2021)

В церквах віднині вихідний
У прихожан печальні лиця
Окраса кольору війни
Вірніше, вибач, Моровиця
Могилки свіжих кладовищ
Чомусь вони посеред вулиць
Зійди вже, Боже, розколиш
Бува щоб з горя не забули…

Там імена і сміх дитят…
Там пожилі і безліч філій…
Там погляд світлий на життя
І вбивць відбитки озвірілі…
2022

1.
Час заздрити мертвим
нескореним, впертим
та вірним синам
країни
2.
Хороняться вбиті
сусіди та діти
бо в наших краях
руїни.
3.
Ми бачимо знову
цю жертву Христову
безглуздій війні
в Великдень.
4.
Отцю за цю битву
творімо молитву -
поглянь Отче наш
на південь.
5.
Де ворог аж скаче
скорив нас неначе -
здуй вітром його
як дим той!

21.04.2022р. 4ст.
Хоч і недобре заздрити, але що вдієш?

ІНе помагають рідні стіни
боротися проти війни
і цьому є одна причина –
попи росії в Україні
і параноя сатани.

ІІЮрба церковного болота
оточує Ісусів храм,
та інквізиція не проти
нашестя підлої гидоти,
якою править ниций хам.

І молдавани, й білоруси
не вилізають із пітьми
і всенародної тюрми...
червиве яблуко спокуси
жують узбеки і казахи
та й інші парії Аллаха
і слуги ідола юрми.

ІІІОстанні покидьки союзу...
А що їх завело сюди
і що несуть, окрім біди
негідники і боягузи ?
А те, що всюди і завжди:
язик і грамоту улуса,
культуру вепса і тунгуса,
освіту дикої орди.

04.2022

За все йде розплата,
за добре і зле.
Твій розум – палата,
чийсь – збіжжя мале,
комусь – виростати
та цвітом буяти,
когось – поховати
і жити, але…

11 червня 2005 р., Київ

І
А я б картини малював із тебе --
У сукні голубій, над нею — німб.
Так Сонечко-Дажбог цілує небо,
І український прапор сяє в нім.

На світ увесь — Тібет, Карпати, Анди
Єство твоє ясніє золоте.
Так пестощами променів лаванда
Зворушена, розніжена цвіте.

ПРИСПІВ:
У горах-снах -- із вечора до рання,
І цілий день яріють небеса --
Горить вогонь лавандовий кохання,
І живить наше щастя ця краса.
ІІ
У низині -- війна і люте горе
Скрізь полум’ям пекельним розлилось.
І вийшло з берегів криваве море...
У чорній хустці — сивина волось!

І в розпачі блідім життя німіє,
І біль пече нам душі до основ...
Та з попелу, немов Поета Мрія,
Ізнову воскресає в нас любов.

ПРИСПІВ:
У горах снах -- із вечора до рання,
І цілий день яріють небеса --
Горить вогонь лавандовий кохання,
І живить наше щастя ця краса.

30 квітня 7530 р. (Від Трипілля) (2022)

Перетворити мізантропа в Ганді
не до снаги ворожій пропаганді.

2022

Вже двадцать дві і більше тисяч…
Ще тільки квітень надворі
І перекошені обличчя,
Цікаво, хто поводирі?

Думки, цікаво, хто заквасив
І який бог благославив?
З якої видано ім каси
О той квиток - "крадій і вбив…"

Ця, істинно, картина ночі…
Квадрат Малєвича - міраж…
Не знаю я на світі скотча,
Щоб все це склеїти, щоб аж…

Господь, помилуй, вбивці поруч…
Не ми до них, а вони тут
І серцю нашому - ліворуч,
У далечінь кремлівских пут!!!
2022.

Так хочеться миру,
Повернутись в життя.
До буденного виру
В майбутнє, де є вороття.
Де усмішки рідних і спокій сердець,
Де кожен керую життям мов творець.
Бігти назустріч своїм сподіванням
Триматись за руку сильним коханням.
Мрії збувати й не відкладати
Кожен момент свій цінувати.
26.04.2022

Калини віття
Через століття
Кров українську для нас берегли,
Щоб пропри зради й чесності вади
Гени козацькі не полягли.

Є ДНК українське в колоссі,
Що на розлогих полях вироста,
І у дівчати малого в волоссі,
Що українську косу запліта.

Слід його знайдено і в попелищі,
Що залишилось від хати дідів,
В квітів пучечках, які на горищі
Там, де очіпок бабусин висів.

Навіть у річці, десь там за горою,
В кожній краплині її й на містку
Сховано гени, щоб злою ордою
Не утоптали нам волю хистку.

Наш генофонд в чорнобривцях і мальвах,
У кропиві, споришу, бузині
В крилах лелечих, у сутінків барвах,
В співі птахів у садах на весні.

І віття верби -
То народу герби,
Що споконвіку карбують скарби
Нашого роду - любов і свободу,
Щоб й наші діти все це берегли.

А пам’ятаєш, хлопче, як ми починали?
І в кожній справі віру не втрачали.
Та й до кінця завжди ми крокували.
З жагою в серці всесвіт цей вивчали.

Куди дівали все оте бажання?
Чому покинули усі наші старання?
Коли повернемось до шляху подолання ?
Як нам здолати час цей вигорання?

Ти далі просто все це зрозумієш,
Та міст в минуле ти вже не починиш.
І пізно буде щось там намагатися,
І з часом буде лиш бажання здатися.

Ти мрію мою дуже добре знаєш.
На серці сумно: як ти час свій гаєш…
Ой, хлопче, хлопче, часом так буває,
І навіть найсильніших віра покидає.

Ніхто ж тебе так як ти сам не знає,
І мало що там хтось то й промовляє,
Твоєй уваги з них ніхто не вартий,
Ти ще покажеш, хто на що ще здатний.
27.04.22

Іде весна у маєві розмаю...
іде війна, якій немає краю.
Які ж бо несумісні ці світи!
Мине весна і, може, після цього
мине війна.. і наша перемога
засяє як зоря із висоти.

А поки-що – за пеленою часу
історія про те, як мужні аси
кують її в горнилі бойовім –
і кіборги летовища земного,
і привиди, і ангели від Бога,
і воїни у пеклі вогнянім.

Конає лиховісне перепуття,
та за своє утрачене майбутнє
ще не одна душа утре сльозу...
....................................................
аби лише минулися напасті,
аби у цьому герці не упасти
і вистояти очисну грозу.

04.2022

Прийми, будь ласка. Це тобі. Так, квіти.
Не зірвані, не зібрані, живі.
Вони для тебе, із моїм привітом –
сердешної любові вартові.

Вони тобі всміхаються, радіють.
Вітаються тремтінням пелюстків.
У них моє прохання і надія.
І любощі невимовлених слів.

Вони – тобі. А з ними разом весна,
безмежність неба, порухи вітрів,
квітуча неозорість піднебесна
у згодою сповитим плині днів.

Прошу прийми, зроби мені дарунок,
дозволь торкнутись квіткою руки,
на ній лишивши ніжний поцілунок.
Від мого серця. Через пелюстки.

27.04.22

Накритий стіл: Мартіні, шпроти,
І аромат гарячих страв.
Мій зоряний, хмільний навпроти,
Блаженно душу огортав.

Торкався лагідно, звабливо
Долонею гарячих щік.
Обіймів, поцілунків злива,
І трепет росяних повік.

У погляді блакитна ватра —
Неопалима купина,
Не обпікала, тільки завтра
Нас обпече жахна війна.

І розлетяться наші мрії,
Мов полохливі горобці,
Лишивши на небеснім тілі
Від пускових ракет рубці.

Вокзал тривожний, сильний протяг,
І за плечима автомат.
Скрегоче гучномовно потяг,
Ховаю сльози у бушлат.

Від серця відриваю серце.
— Лиш повертайсь! — благаю я.
Їдкий в повітрі запах смерті.
Тікає із-під ніг земля...

Світає... стихнуло навколо...
Фарбує сонце небозвід,
Пливе надії білий голуб
На схід...

28.04.2022р.

Ти уяви - не на виставі…
І ти - глядач. Осмілюсь, наче
Одні помпезності в оправі…
Второпав, так чи ні, козаче?
І раптом вистріл - підлий, сучий…
І слідом вибух, хата в друзки
Задовго Ворзеля і Бучи...
І шмат чогось… скоріше блузки

Ще тільки перший акт, ще перший
Ти розумієш, все це справжнє…
І кожен третій поруч вмерший
І зала наче з крові плавні…

Комусь схотілося на берег…
А човен втомлений, без весел
Ти довіряв завжди паперу -
Пуста затія із ремесел…
28.04.2022.

Гаряча кава на світанні,
Твій ніжний дотик на плечах
І таке твоє кохання
Палке і нестримне у очах.
Так час минає наче вітер
І поруч бути лиш кортить
А в спогадах є миті
Які боюся я згубить
І погляд теплий наче сонце
Так милуюсь і люблю
Ти став для мене охоронцем
І ні на крок не відступлю.
06.04.2021р.

Знову віти тремтять на вітрах,
І магнолія ніжна квітує.
В чарівливих духмяних садах
Я тебе цілував, дорогую.

Шлях ішов крізь печалі німі,
І пронизливий холод завії.
Тихий голос шептав: - обійми,
Поцілунком ти смуток розвієш.

Я так спрагло до уст припадав,
І не вірив: здійснилися мрії!
Усміхалась весна молода,
Як увесь трепетав і леліяв.

І від пристрасних дотиків тих
Розкривались уста, як бутони!
Навіть легіт у травах затих --
Ми у шалі солодкому тонем!

Ця велика любов — на межі!
Не уб’ють її війни суворі.
Боже милий, як хочеться жить,
І у щастя купатися морі!!!

28 квітня 7528 р. (Від Трипілля) (2022)

Окупували б хай нам орки
всі наші миролюбні морги.

2022

Не зупинялось сонце ще три довгі роки,
Витягуючи на світ божий юдеїв.
І тільки по війні, в Єрусалимі, в Яд-вашемі,
В Павільйоні дітей, навіки щезло сонце.
Зрештою, як і місяць.Тільки миготять зірки.
Мільйон зірок –мільйон єврейських душ дитячих
Кричить у моторошній тиші з високості:
За-віщо
У нас забрали черевички,
Так гарно ми в них бігали й стрибали,
Тепер же босими нас виганяють на мороз?
За-віщо, немов ягнят, нас стригли
І кидали в вагони для худоби?
За-віщо
Повідривали од матусь
І туди зігнали, де просто нічим дихать?
За-віщо? –
Луна безмовно в мерехтливій тиші
Голос, здавалося б, вже відгримілої війни,
Та до сузір’я в Павільйоні дітей
Нові зірки ще й досі додаються...
Зірки ті - діти осиротілої Вкраїни,
Розстріляні, голодом замучені
Ненажерливим московським монстром.

Життя зупинилось,
Весни ще нема.
І чорною хмарою
Повисла  журба.
Скільки крові ще буде пролито?
Скільки життів невинних розбито?
Крається серце від болю і жалю
Зупиніться звірі,благаю!
Між нами не буде ні дружби, ні миру
А буде лиш Україна!
Україна велика ,Україна квітуча
І мова у нас милозвучна.
До нас вам далеко кляті кацапи
В наших серцях віра і Мати
В нашому тілі кров козаків
Сила і міць багатьох віків
Ми не здаємося ворожому стаду,
Ми будем боротись за честь і за правду!
20.04.2022

Нам нададуть до біса зброї!
І миттю приймуть до ЄС!
Всі ж визнаю́ть, що ми - герої,
й бороним спільний інтерес!

А ця халва стає солодша...
Тоді - іще шматок, мабуть:
пришлють озброєння! Коротше -
гармати, кажуть, нам дадуть!

Щоправда, ще вони відсутні...
Але - подбали вже про нас:
хто зна, як вийде у майбутнім,
й нам тицяють - майбутній час.

Ми ввійдем в світову еліту,
ми будем пити фіньшампань!..
Ми справжні чемпіони світу, -
з отримування обіцянь.

(Квітень 2022)
ееееееееее

Ми не тікали не через наказ і не тому, що в нас відсутній страх,
А через те, що нашу неньку вони хотіли стерти в прах!
Ми українці вільні люди й це з нами йде через віка,
Ми завжди знали, що за неї нам треба положить життя!
Бо наші предки – добрі люди, завжди писали у віршах
Про біль і смуту, що прожили через сусідів-москаляк!
І знов сьогодні актуально й хочу передати далі:
Ніколи не братайтесь з ними, бо вони навіть не звірі,
Вони безбожники жахливі, а вчинки їх, як завжди підлі,
Прикриваючись «спасінням» вони дітей життя згубили!

27.04.2022

В огні й у плачі окутана земля..
То донька наша «спасіння» принесла!
Вона кричала про спадковість Русі
Й багатства наші начебто її.
Але для нас багатство то життя, то люди,
То ті хто став на захист нашої землі!
Між злом й добром немає знаку рівність,
Хоч як не намагайся тотожність провести.
Ти показала нам свою «любов» у люті,
Льє гіркі сльози відтепер дитя.
Ще вчора мав свого двора у лузі,
А відсьогодні він вже сирота…

27.04.2022

1

Цвіркун - посередник
поміж буянням і зачахлістю -
увечері падає з дерева.
Чи будеш боятися
падіння або занепаду,
пророкуванням сповнений?

2

Грає струнний інструмент епілогу -
одностайно-сумних октав і нот.
Умовк мій оспіваний цвіркун.
Він - монах яскині неволі.

3

Коли набридне чути голоси,
мовчи під яблунею його падіння.
Всі дерева народжують цвіркунів.
Всі цвіркуни розроджуються мовчанням.

4

Зеленим яблучком
гепнула випадковість ночі.
Злиняла чорна собака.
Правує вишнє.
І немає віщувань, гідних цвіркуна.

5

Зіниці мерхлі, не променіють,
а руки твої - смичок.
......................


Першотвір

Опус ІV. Нет пророчества, достойного сверчка
1.
Сверчок как посредник
между буйством и увяданием
вечером падает с дерева.
Будешь ли ты бояться
падения или упадка,
пророчеством исполненный?
2.
Играет струнный инструмент ухода
единомыслящих октав и нот.
Молчит мой избранный сверчок,
он инок в местах лишения.
3.
Когда устанешь слушать голоса –
молчи
под деревом его падения.
Однажды все деревья родят сверчков.
Однажды все сверчки родят молчание.
4.
Зелёным яблоком
катится случайность ночи.
Собака чёрная ушла,
настало свыше.
И нет пророчества, достойного сверчка.
5.
Глаза не обрели лучей твоих.
А руки уже смычок.

4 сентября 1993 г., Киев
Сергей Губерначук

Я бачу перед собою
Яскраву зелену
Поляну
Літо над нею
Зноситься
Йду туди, заходжу
Ніби з лісу
В прекрасний
Смараґдовий
Світ

Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Моцарт схилився на рояль і плаче,
Вдивляючись в залу принишклу
І не стидається сліз анітрішки:
Чи то у захваті од гри Перайї,
Чи, може, жаль морозом пробирає,
Що не судилося, як він того хотів,
Мать піаніста й слухачів таких.