Галка в Гальки вкрала скалку
й понесла ховать у балку,
бо здалося хитрій галці –
скалку не знайти у балці!

Але Галька знала галку –
тож пішла вона у балку,
де завжди росли фіалки,
й відшукала власну скалку.

У них коротка лава запасних,
Для них цей матч оформлять ветерани,
Відхрестяться від швалі і від рвані,
Перелицюють битих на нових.

І сотні заяложених облич
Дорвуться заповітного корита,
Аби собі, улюбленим, служити,
Пославши нас подалі. До узбіч.

Родина – основа,
Щастя, любов,початок
Нового життя!!!
8.07.19 9.12

Жіночка-півонія
не зів'яла, ні.
Вазу між хавроній
виграла в борні.

Хилитає вітер
дві картини... тиш.
Витирати міти
заздрощів облиш!

На твоїх мольбертах -
сонячні лани.
Хист оцінить Берта,
а не таргани...

Пензлики рудасті,
плямки на руці.
Намалюй нам щастя!
...гетьте, горобці!


लक्ष्मी

Богиня Лакшмі шептала злісно:
"Не ті обрала виделку, пісню.
На бляклий килим ступила втретє.
Я ж золотила стіл... табурети...

а ти - співоча - в зелене коло.
Там личить німо, бездарно, кволо.
Тепер пацьорки висять з волана,
слів мушмулиння і штора драна...

Латай хутенько - та слухай диско..."...

Пливе слонятко... хить-хить колиска.

Дивочні снива. Клаксона звуки.
А Шрі рве лотос... пахтіють руки.



2019

Із Михайла Лермонтова (1814-1841)

Настане рік, Росії чорний рік,
коли її царів урветься вік;
з них крайній - втратить черні всю любов,
пожива черні стане - смерть і кров;

коли змордованих дітей та жон
не захистить зневажений закон;
й нова чума від куп смердючих тіл
почне бродити між порожніх сіл...

Настане той яскраво-чорний рік,
коли вогонь поллється в руслах рік;
зустрінеш Ангела - й нарешті уясниш,
навіщо він в руці тримає ніж;

й тоді твій плач, благальний стогін твій
для нього вбогий буде та смішний,
й немов страхітним попільним дощем
закриє він усе своїм плащем.

(2019)
оооооооооооооооооооооооооооооо

Догорає велика ватра
На травичці біля ставка
І пішла вже остання пара
Двох закоханих.Тільки "зітха"

"Маринонька", що навкруг неї
Звечора всі водили танок
Та співали пісні веселі.
На воді он кружляє вінок,

Сплетений із ромашок й маків,
М"яти дикої та васильків,
Він до рук нічиїх не потрапив,
В Її серденьку сум залишив.

Не журись, дівчинонько мила,
Значить заміж іще не пора,
Ти повір - будеш, будеш щаслива,
Твоя зійде кохання зоря.

2019 р.

Ця зустріч – бажана – гірка,
Не варто долю лаяти.
Хоч я давно вже не така,
Яку ще пам’ятаєш ти.
І в тебе втома на плечах,
У погляді – оскомина.

…О як несамовито пах
Той травень, що знайомив нас!
Як вірив нам, що назавжди
Ми клятвою повінчані…

Знов не благатиму: «Зажди!»
Всі відповіді – вивчені.
А ти, як вже не раз було,
Жонглюєш миттю кожною:
«На жаль, життя нас розвело.
Та лиш тебе обожнюю».

…На рану в серці час дмухне –
Знеболить миром тріщинку:
Кохаєш досі не мене –
А ту, з дитинства, дівчинку…

06.07.2019

У нього сад – суще прекрасний
і ябка, мабуть, вельми смачні…
А я тобі турчав про Пегаса
зо чирвою на голові…

2019

Благословляю цей блаженний стан -
крилату мить свободи у польоті,-
сьогодні, вже, не завтра і не потім,
звіряючи свій поклик небесам.

О, з висоти усе земне – мале,
таке смішне, дрібненьке і мізерне,
де рубікони кривд і неповернень,
втрачають сенс, як зеркало криве.

Душі тобі не приручити, ні.
У клітці не щебече, при дресурі.
Вже краще понад жерла та крізь бурі,
ніж крихти при зачиненім вікні.

Благословляю цей вселенський лет,
новий виток, початок, прочування,
що це іще далеко не остання
мандрівка у міжпросторі комет.

Частенько кажуть – п'яний , як свиня,
Спільноту ображаючи свинячу.
Насправді це чистісінька дурня –
Свиню ніхто ще п'яною не бачив.

Вашому погляду - світла б зеленого…
Тричі зеленого!!!… не завадить салют
Я б залюбки відповів вам, не велено
В затінку сонця застряг серед пут…
Ночі в неспокою, згадую лежачи
Нині і прісно… краще зустрітись до жнив
Чаєм із м’яти штовхаємось з нежитем
Вашого подиху тільки б… ожив
07-07-2019.

1

Дивлюся на літери... хвиля вагання.
Адресу віднайдено - можна б листівку...
Та хто я для нього: осонцена пані
чи дівчинка мила, жага-вибухівка?

2

Тамую пориви. Із мужем лишуся.
Валерій зустрів звичайненьку Ганнусю.

Сама ж проганяла, сміялася з вірша...
Лавсторі липнева була не найгірша.

Листи з Байконура - солдатські мережки...
А я виростала у шовк із "хебешки".

3

А може, спромігся б на розкіш, мав паби.
Піду розгорну осіянні єдваби...

Кладу пиріжечки на деко високе.
І Вишгород близько - та гострі осоки...

2019

живи життям
дісталося — живи!
дісталось (не дістало ж?) — це суттєво
веди адама за собою, єво
годуй його впивай його моли...
бо не мине й години — поли бога
розріжуть акварель твоєї мли —
пізнаєш світ та кам‘яну дорогу
пізнаєш дивну милість бога твого
це яблуко — пропущені голи —
ти аутсайдер, єво
дівка клята
ти скуштувала щось що не тобі
малесенькі пухнасті янголята,
прищеплювали потай на вербі
твій змій приніс і дав тяжку розплату
бо пізнання — недоля та недуга
ти втратила і господа і друга —
лиш глина від ребра свого вар’ята
остову шмат
хто вигадав таку?
веди! бо твій адам подоба й може
ожила лялька копіпаст на «тата»
проте з який чудних фантазій божих
ти зародилась, юна герострато? —
спокуснице! ці рольові секрети
нам сам не видасть на порозі храму
з чийого малював тебе портрету?
кого він уявляв?
коханку
маму?

живи тепер
як склалося — живи
то врешті справа тільки прижиттєва
веди адама за собою, єво
годуй його впивай його моли


21.06. 2019

На Івана, на Купала
З неба зірка в трави впала...
Трави соками налиті,
Чарівною ніччю скриті...
Ми ті трави назбираєм
Та у себе закохаєм
Всіх, кого тільки захочем,
З папороттю напророчим
Жінкам долю веселкову:
Чоловік ніколи з дому
Не рушає хай далеко,..
Гніздо кожен хай лелека
Звиє близько біля хати,..
Не сумує жодна мати
За дочкою, чи за сином,..
Вареники хай із сиром
В кожнім домі в свято й будень
На столі стоять в полудень,..
Мир у світі вічно буде,
Про війну! Забудуть люди.

08.07.2014

Усім тобі завдячую, любове,
утомою, стражданням і нудьгою,
безмежним виміром розлуки після слова,
прикрашеного злістю дорогою.

Небаченими витворами віри,
розбавленими барвами надії,
скарба́ми сліз, знеструненнями ліри
і лі́гмом сну у по́душках бездії.

Я дякую за радощі у смутку,
за поцілунки вітру на пероні,
за кинуту у мене снігу грудку
тобою влітку, як жила на троні.

За погляди, яких сумна відсутність
полегшено поманює коханням,
за втіхи ті, що міряють доступність
блаженства сфер моли́твенним ваганням.

За всю тебе, моя любове світла,
я доточусь тривогою святою,
як тим єдиним днем, коли ти стихла,
накривши смерть ряднинкою простою.

29 лютого 2004 р., Київ

У березі – сонце на чільному місці,
з пелюстками жару навколо кружала,
там стигне насіння в оранжевім листі,
то день усі зорі бджолою пожалив.

Над цвітом тим – неба священна заграва,
під ним перепілка ступає, мов пава,
і я, зачарований, ступенем вище
у світі, де сонячна квітка горить ще!

Зберу насінини, всі ночі і днини,
лузатиму їх, ідучи по стежині,
і кожного ранку саджатиму зерня,
щоб квіткою – сонце й малюнком – майстерня!

11 серпня 1994 р., Богдани́

Утрачаємо лік
Моментам…
Спішимо,
Проганяємо спогади.
Завше зайняті,
Премося
Рівночасно
В розбіжні торги.
Та якось
Підіймемо
Приголомшену
Голову з побуту,
А назустріч ―
Обійми!
Сакральні…
Боги!?

2017

Майя - богиня весни, а значить, молодості.


Інакша

Інквізитора погляд ласий...
Йду в кармінному, як зоря.
Посміхнулася Аргімпасі,
та й в обіймоньки упиря...

Захиталися чорні стіни,
відкололася фреска... дві.
"Ти заклала новітні міни...
рейвах збуджуєш в голові!
ми сп'яніли тобою, Майє,
навкулачки до трону йшли.
Розгорнула плахіття-вайї.
Ми поляжемо в тиш трави.
Ти - інакша, чужа. Ти - горда".

Згас вогонь між скелетів... дим...
Віддалилися три фіорди.

Всі дороги в даль - молодим!


Войовничо-іронічне

1

Патрон іржавий скрипів натужно:
"...отут ти зайва... тебе не нужно...
ми всі рівненькі... хоч безголосі.
нас приховайте... знайдіть у просі...

а ти - не рідна... чужа гармата!...
така спроможна звалити хату.
Промчи полями... коти колеса...".
Кихикнув з дуба грак-неотеса.
Проплямкав ослик: "Таки шкідлива...
Боявся вкрасти соломки... млива".

2

А я летіла...
стернею...
далі...
Махала пір'ям Надії... Галі.

Тепер вільготно, скінчились рейки...
Привіт, жар-птиці та соловейки!

3

Не варто Майї - словесну вату.
Давайте косям халву кошлату.
Спинюсь край річки, помию руки
від од кисільних, мушви-пилюки...

2019

Ой, не до сну у горобину ніч,
яка на землю казкою спадає,
бо папороть палає в сотні свіч
і кожен свою мавку виглядає.

Чи спиться у такі хвилини тим,
хто щиро прагне чистої любові?
Кому кохання стелиться як дим
до ніг у ці години вечорові…

А з неба миготить Чумацький шлях
у тисячі, мільйони переливів,
промінням місячним розпечена Земля,
дарує прохолоду ліс кмітливим…

Купальска ніч – це чудо із чудес!
Хіба її не кожен пам’ятає?
Цієї ночі линуть до небес
і тануть почуття за небокраєм…

Г. С...
Чи нам сміливості забракло,
Чи соромливість верх взяла,
Щоби додати щастю краплі
Хоча би крихітку тепла.
Адже про все ми говорили,
Вуста звільняючи від слів, –
Лише обходили уміло
Палітру пізніх почуттів.
Отож охоплений журбою,
Як порожнеча кришталю, –
Стою ізнов перед тобою
І шепочу: Люблю… Люблю…
04.07.19

Я обійняв ці плечі й зазирнув
за спину до знайомого покою:
і в ньому висунутий стільчик був
осяяною схований стіною,
сіяла лампа яскравіше, ніж
поверхні меблів личило б затертій,
один коричневий диван, скоріш,
едемствував у яро-жовтій дерті,
стіл порожнів, вилискував паркет,
чорніла пічка, в рамі порохнявій
осів пейзаж, - лише один буфет
постав живим тоді моїй уяві.
І ще мотиль кімнатою кружив -
і з нерухомості мій погляд здвинув.
О, привид тут, якщо коли і жив,
то він покинув дім оцей. Покинув.

…Сподівається, це вже востаннє.
Мов осінній листок, тремтить.
Туга в серці, в очах – благання.
Тільки знає – до страти мить.
Все пізнала: і велич, і скверну,
І старе каяття, і нове…

Ти пробач їй, що досі не вмерла.
Не вбивай цю любов!
Хай живе…

06.07.2019

На узбіччі
В’юнкого ранку
Перестріну
Букет і роси.
Ще не знатиму
До останку:
Буду з поглядом,
А чи босо?

Де ялини
У дні вакацій
Набирають
Смолу в креманки,
Я сьогодні ―
Гурток емоцій:
Так бурштинно
Землі, а парко.

На узбіччі —
Розлив полинний,
Запитанням
Квіток пучечки:
Чом гойдає
Смішок сльозину,
Наче промінь
Росин вершечки?

2018

Віночок
Ой уночі на Івана Купала,
Дівчина з квітів віночок сплітала.
Шепотіла, тихо благала,
Як віночок на воду пускала:
«Ти вір у мене і в почуття до тебе,
Ти моє сонце, ти моє небо.
Твоя любов розфарбувала душу,
В барвисті теплі кольори.
Душа співати тепер може,
Лише «люблю» ти знов скажи.
Тепер я маю незримі крила,
І я літати не боюсь.
Ти підтримка моя, і сила,
З тобою завжди я сміюсь.
Ти розкажи, віночок милий,
Все те, чого не можу я сказать.
Що як його зустріла, я щаслива,
І я боюсь його втрачать».
Ти бережи, вода, віночок,
Нехай не тоне він, пливе.
Любов усім нам так потрібна,
І цей віночок, хтось так жде!

06.07.2019 Ксенія Згура

І
Пишу тобі, а читачу шифрую
усе, що є, було і не було.
А що чекає, то гадати всує,
якщо нема надії на крило.

ІІ
Не легко стаєру, напевне,
даються кроси до небес.
Якщо надієшся на мене,
чекаю у сузір’ї Пес.

Міняй матерію на масу
і обганяй інертний час,
та не рішай усе за нас...

У мене теж немає часу,
коли очікую Пегаса,
аби летіти на Парнас.

ІІІНі, це не те, що Фанські гори –
крутий і недосяжний пік
і у мою не кращу пору
твоя стезя у інший бік.

А я на іншу почекаю
тай залишаюся на плаї,
якому є один кінець –
раптовий фініш. Не до раю
і не до неї поспішаю,
та в’яне, в’яне мій вінець.

07/19

Я вас запрошую сьогодні до кіна –
на щось новіше від Бранда і Міміна,
від Тарантина, від Делона і Рена,
від Буратина й Салтикова-Щедрина.

На нас чекає найпрем’єрніша прем’єра –
там дони Педра, сеньйорити й кабальєра.
Всі як один – із Ріа-де-Жанейра,
всі мача при мачетах і сомбрерах!

А може, хочете піти до казина?
Либонь, це краще від лота і доміна.
Рулетки там з круп’ями, мов мана,
ще й сто столів зеленого сукна.

Тому там легко захопитись бінґом,
коли фортуна вабить видивом-фламінґом,
хоч може обернутись диким динґом,
тому що є двоїстим листям-гінкгом.

А чом би, врешті, не зайти до турб’юра?
Гайнем у Францію на всі свої євра –
на батьківщину Бомарша, Русса й Дидра,
на батьківщину олів’я, біда й бістра!

Туди, де бігають новенькі пежа й рена
по авенях, де зовсім поруч – Сена,
де металева вежа здоровенна
і ще багато ріжного треб’єна…

Коли ж здається вам це все не комільфом –
сидіть на острові своїм, Сафо Сафом,
весь день крутіться у манті перед трюмом
і поїдайте авокада з ГМОм!

Ходіть по цирках, по занюханих шапітах,
якщо така ви розманіжена кобіта,
живіть рабою свого власного лібіда –
в етері еґа, в тиміямі міта!

2018

О, дні мої без майбуття!
Вчуваю зраду в кожнім слові.
І помарнілої любові
Бліду зірницю ти простяг.

Так непомітно відлітав,
Ледь впізнавав мене під вечір.
Та струменіла сутінь… Плечі
У вільгій млості цілував.

Тобі немилою була.
Ти настобрид. Жили в тортурах.
І, як розбійниця, похмура
Любов страждала, повна зла.

Вже наче брат… Мовчанки гніт.
Та лиш зустрінемося взором,
Заприсягнуся небом зорним –
В огні розплавиться граніт.

2015

Анна Ахматова

О, жизнь без завтрашнего дня!
Ловлю измену в каждом слове,
И убывающей любови
Звезда восходит для меня.

Так незаметно отлетать,
Почти не узнавать при встрече,
Но снова ночь. И снова плечи
В истоме влажной целовать.

Тебе я милой не была,
Ты мне постыл. А пытка длилась,
И как преступница томилась
Любовь, исполненная зла.

То словно брат. Молчишь, сердит.
Но если встретимся глазами -
Тебе клянусь я небесами,
В огне расплавится гранит.

Попере́ду ветхий ліс,
там вікує качконіс,
але деякі особи
кличуть звіра качкодзьобом.
В нього лапи, як лопати –
будувати є чим хату,
а зберігся звір і досі,
бо рецептори на носі.
Ним полює на рачків,
на личинок, черв’ячків.
Голова, немов качача,
ськає у воді удачу,
хвіст нагадує весло.
Качкодзьобу повезло –
небагато древніх видів
до часів цих дожило.
Яйця самочка кладе,
притискає до грудей
і бобрів з качиним носом
у майбутнє рід веде!

То ненависті метала
кинджали.

То горнулася: «Помріймо
в обіймах…»

З почуттів яси-огрому –
у втому.

Стало холодно у слові –
любові.

Заблукала не в тумані –
в омані.

Кілька сутінків до краю –
час маю…

06.07.2019

Серпневий ранок, вкутаний у спеку,
Ще на траві не висохла роса.
Над гніздами, як воїни, лелеки,
І різнотрав’я лугова краса.

Над Сеймом пар здіймається туманом,
Десь риба розбиває гладь води.
До сходу я прокинулася, рано,
Щоби прийти з минулого сюди.

Між лозами застиг на водах човен,
Крізь воду бачу, як пливуть мальки…
Світ батьківщини спогадами повен,
Де все в нас починалося з ріки.

Все – мана чи омана. Усе – манівці.
Бродиш ними без ради і толку.
Літо миє останні черешні в ріці,
Стелить сіно – духмяно, та колько.

Приколисує літо: утишся, засни,
Ніч надходить – купальська, предивна;
Сіє зваби і чари… Не бійся – вони
Все загублене вкутають димом.

Не біжи за вінком, що в лататті застряг
Та вже так і проріс там вербою;
Бачиш: квітка вогненна ряхтить в чагарях,
Обворожує, зве за собою.

І у тих хащаках, що лукавим плющем
Одиноких оплутують-ловлять,
Ти обернешся тихо (ще тихше… іще…)
На чіпкий насторожений погляд.

1

Вкотре пташині гнізда їстиму після чаю.
Бганок не бачу зранку, молодо-яро... кайф!
Пугач брунатні капці десь утопив з одчаю,
впала із кігтів жаба, назвисько - голіаф.

Запахи дуріана (леле...) розносить вітер.
Гроші не пахнуть, звісно. Та відійду на крок.
Палять, немов мужиччя, юнки, баби, кобіти,
місять галушку з медом... мелють низки зірок.

Знаю, до них не варто... Інші каструлі, форми.
Випустила піранью, хай попливе за Псел.
Стукає в шибу сойка. Просить сухого корму:
"Ти ж причащала вчора..." злий прозовий осел.

2

Вірша, кашне, панчоху виплету спозаранку.
Гінкго білоби краплі, щоб не забути - хто...
Клею вишневим глеєм свіжорозбиту склянку.
Знаю, із неї пив би екстравагант Кокто.

2019

Шановні друзі!
Ще у травні на «Книжковому арсеналі» в Києві, а потім у Спілці письменників України відбулася презентація моєї книжки «Вітражі». Не зогледівся, як майже увесь її тираж розкупили люди. Прошу вибачення у дописувачів сайту «Поетичні майстерні» за те, що не запропонував саме їм у першу чергу придбати її, оскільки ми тут всі свої люди, знаємо одне одного не один рік.
Отже, хто має бажання придбати книгу – будь ласка, надсилайте свої координати месенджером, а я оперативно вишлю книжку за вищезазначеною адресою.
З повагою, Олександ Сушко

Мені віднялася мова. Звуки, знаки і літери,
Дієслова, іменники та решта її частин
Років зо п`ять як зникли - від того страшного літа,
Коли я читав новини й зачитувався Толстим.

Це відбулося швидко. Фактично майже одразу -
Та класикові не варто ставити це у вину.
Я тоді перечитував «Севастопольские рассказы» -
Можливо, найкраще з усього, що я читав про війну.

Мені віднялася мова. Точніше, її забрали,
Мене не спитавши, привласнили удавані хазяї -
«Зелёные человечки», «Товарищи генералы»,
І інші, хто, як не прикро, також іі носії.

Мені віднялася мова - усна, потім письмова
Я вчив її з другого класу, хоч інших тоді не знав.
«Велика й могутня»? Та байдуже - але цією мовою
На наших родинних цвинтарях написані імена.

Мені віднялася мова - і лексика, і граматика.
Де я тепер шукатиму пари для своїх рим?
На бастіонах Сходу загуркотіли гармати,
Як у Толстого - у книжці, в якій ідеться про Крим.

І от я мовчу, розгублено руки розвівши в сторони
І що сказати, не знаю. Точніше, не маю як
Чомусь невимовно сумно, а часом - відверто соромно
За цю «правдиву і вільну», й за себе, як носія.

Отак онімів - що зробиш? - далі хіба засліпну,
З поводирем ходитиму по болотах і лісах.
Світ мене не ловитиме - нащо я здався світу?
Писатиму вже, як пишеться - «еже писах писах».

І може, одного разу на березі моря встану
І раптом відчую - невиразно, а потім усе ясніш
Цей берег, що повернувся до попереднього стану
І мову, що повертається у мій кострубатий вірш.

На щоглі, мов ті примари,
примостилися гагари
і в широтах прохолодних
піддавали хвацько жару!
Ті гагари під гітару
пліткували про кальмара,
як він ласував омаром
і пустив чорнила хмару.
Ґелґотіли про акулу,
про сумне її минуле,
що бешкетниця зубата
розідрала вчора ската.
Мили кості восьминогу,
він зламав, говорять, ногу –
довелося викликати
термінову допомогу!
Не забули кашалота
запросити на охоту,
бо пронирливий дельфін
відшукав косяк сардин.
Завітали в гості чайки
і підтримали ті байки,
пригадали про кита,
що завів собі кота.
Називав його Платоном,
годував смачним планктоном,
а коли із кормом хибив –
то ловив муркові рибу.
Додали доволі пари
білі чайки двом гагарам...
Од душі попліткували –
тож посиділи недаром!

Із Кіндрата Рилєєва (1795-1826)

В німців в резидентах -
зараз в президентах.
Русі цар, Русі цар,
православний государ!

Хоч шпиняє вчених,
пестить він воєнних.
Русі цар, Русі цар,
православний государ!

Школи всі - казарми,
судді всі - жандарми.
Русі цар, Русі цар,
православний государ!

Жах його - журнали
й різні неформали.
Русі цар, Русі цар,
православний государ!

Тільки посіпаки
дістають відзнаки.
Русі цар, Русі цар,
православний государ!

А за правду-матку -
гонить на Камчатку.
Русі цар, Русі цар,
православний государ!

(2018)

Мій аксолотль сумує серед слів...
на мушлю ліг, висотує проміння.
Він кидався на рибу сторчголів.
Будило пальм високих шарудіння.

Повз амбістом проплину - німота.
Ця саламандра гірша, та своїша.
Лякає мною недруг О. кота.
Дощами змита, вицвіла афіша.

Ні, не ручна. Не варто по хребту...
Гідромасаж на користь лиш сновидам.
А знаєте, я згодна в Тімбукту:
там фоліант безплямний, певна, видам.

2019

А край дороги польової
Ростуть Петрові батоги,
Кольору синяви п"янкої
У них чудові квіточки.

Поряд - ромашка жовтоока
Ворожить любить Він чи ні,
А далі он за кілька кроків
Червоні маки осяйні.

Як віддзеркалення небесне
Є тут волошки-васильки.
Цілує квіти сонце тепле
І пестить ніжно пелюстки.

Ці вишиванки веселкові
На золотому полотні
Стиглих хлібів.Ними в любові
Зізналось літечко мені.

2019 р.

І ти, і я у сазі житія
ще ідемо одною колією.
Яких поезій не писав би я,
аби і досі ти була моєю!?

Ані твоє, ані моє ім’я
не ореол цієї «одіссеї».
Я ще нічий, і ти ще нічия
у цій юдолі долі однієї.

Але які невидимі путі
або яка нечувана дорога
від отчого до Отчого порога
і різні цілі при одній меті!?
Та є іще надія у житті –
це ти і я, а зайвого – нікого.

Ми у житті усі, як у пеналі олівці,
І маємо писати свою долю –
Ідемо прямо, колом, чи у манівці,
У клітку золоту, а чи на волю.
Заманює на білі аркуші життя,
І ми бажаємо зафіксувати,
Якими є надії, цілі і мета,
Дороги, які будемо долати.
Одному і на мрії бракувало сил,
У перші миті затупив і здався,
Ходити не уміє, течією плив,
Став на коліна і не піднімався.
Не знає інший де мета, бо поспішав,
За пропозиції усі хапався,
А на омріяну вершину не попав,
Дорогою до неї поламався.
Якщо не затупили біди почуття,
У суєті не загубили волю,
То олівець у білі аркуші життя,
Уписує твою єдину долю.
2019

Посеред морської піни
замелькали чорні спини,
гамір підняли пінгвіни –
грають у квача з дельфіном!
Познімали чорні фраки,
запашіли небораки,
ніби термобігуді,
й розчинились у воді.
Потім хутко на крижину
вилітають й одежину
кожен натягає знов,
хоч гаряча в жилах кров.
Навіть не страшна акула,
із глибин яка шугнула.
Тільки клацнула зубами
і лишилася з бобами –
показали фраків спини
їй пронирливі пінгвіни!

Не залишили ніц святого,
Навіть янголів запрягли.
І кричи не кричи до Бога,
Голос буде як звук бджоли.

Убивають мою країну
І не має ніхто жалю.
Бо стріляють підступно в спину,
Ті, хто в очі казав – люблю.
30.06.19

Де заходу перші кроки
Неспішно снують обряд,
Цвіркун поправляє спокій,
Цикади стають уряд.

Де сонце багрянооке,
У трави вростає щем
Кругленьким, як вечір, боком
Освідчень, розмов і тем…

Де тиша осердям кволим
Віночки сплітає слів,
У літа гостює поле
І п’є з джерела вітрів.

Де заходу перші кроки,
Дороги вечірній плат,
Цвіркун гомінкий широко,
Цикади ― думок трактат.

2018

Звіріючи, Велика Ведмедиха
навстріч екранам кинула зірки…
Розгоном
                з мене вичавило
                                                дихання
і стиснуло до матюків думки…

Адже я теж не лагідна звірина!..
Не блякла Магелланова Хмарина,
не штучний інтелект,
не з глини голем!..
Я можу без скафандра,
чистим полум’ям,
згадати тих, які тебе вигонили
з такої саме
чорної печери,
як простір цей без дна і атмосфери.

З Ведмедицею разом
сунуть в герці
страшезні дикі зорельотожерці!..
Тож я, динамік вивернувши хрипом,
стаю для них насправді
                                            смолоскипом,
тіла небесні
                        розігнавши геть.
І поміж перешкодами та криками,
парсеками наповнений ущерть,
охоплюю Ведмедицю собою,
стискаючи і же’рців, і жерців,
до цяточки планети голубої,
куди мій апарат в утомі сів,
мандруючи аж до зорі Полярної,
що у Малій Ведмедиці горить.
А матінка її інтерстелярно
мені на вухо й досі щось гарчить.

Не ображай, мовляв,
                                          мою дитину, –
порикує
                захекано вона.
Дивуюся: «Мене береш на кпини!?
Я що тобі,
                    міжзоряна
                                      шпана?!?»
А на кордоні полум’я й пітьми
зірки зо світлом граються невпинно
й на них ласкаво дивимося ми,
малечею
              приборкані тварини.

2019

Вколов янгол потай: «Ледащо!
Марнуєш літа свої нащо?
Для чого шепочешся з кривдою?
Бануєш, блукаєш сновидою…»

Не в смутку би згасла – у герці,
Якби не ця рана у серці:
Жага до життя стрімко витекла…

А янгол питає: «Чом літепла?»

04.07.2019

Заведу собі собаку,
а тобі кота
і любитиму монашку,
що як ти – свята.

Я на поводі у неї
у її саду,
ради пасії моєї,
буду на виду.

Хай і кіт іде по колу
на її цепу.
Не почуємо ніколи,
що і я сопу.

У раю або на прощі
босі й нічиї –
ти мої обіймеш мощі,
ну а я – твої.

А мораль така у байці –
думаю собі, –
кіт не пара цій собаці
як і я тобі.

***Дорога моя кубіто,
май усе, аби любити,
не вагатися,
і ночами не тужити,
а «відкинувши копита»,
висипатися.


07/19

Отже, "кіборги" зайві, у тренді - "Квартал" і "Свати".
Зрада перемогла. Вмерла ніч за кривавим світанком,
Бачу байдуж до мови. Мій друже - чого ж ти хотів?
Не вдягнув ані разу очільник святу вишиванку,

Уважає, що грошей кабза - це від раю ключі.
Непокоїть жеброту м'яка паляниця глютенна,
- Де ж той вихід? - питаю Спасителя. Він же мовчить.
У обіймах безсилля та розпачу гину щоденно:

І не бачу кінця ані краю вендетті святій.
Руки чорні від крові братів. Меч на волі - не в ножнах...
Мир - за Крим і Донбас... шепче совість: - Не смій!
Віддавати країну орді на поталу не можна!

Люду очі відкрив. Не чекаю за правду подяк.
Кожен другий - торгаш, підторговує скарбом титанів.
Висихає Дніпро, на мілинах росте забуття,
Догорає свіча за майбутнім моїм на Майдані.

04.07.2019р.

В Ізраїлі те, що поза містами,
Тільки умовно можна назвать провінцією
(зрештою, як і в інших малих цивілізованих країнах).
В провінції – траси й автобуси найкращі,
До того ж од убивць арабських захищені надійно.
Турніри, виставки, фестивалі, матчі...
Усе, як кажуть, під рукою.
А люди в провінції - найкращі,бо навдивовижу щирі,
Край свій оспівують нарівні з Псалмами,
Бо ж серед боліт малярійних і пустелі
Самі створили це рукотворне диво.
І хоча мешкаю в Єрусалимі,
Не можу не зізнатися в любові
До того, що дехто готовий назвать провінцією.

Сонцем розпечена земле,
Дай доторкнутись до тебе,
Щоб у траві зеленій
Злитись з палаючим небом.

Розум пусти мої мрії,
Дай їм могутні крила,
Щоб пригорнутись до хмари,
Сонця відчути силу.

Вітре сухий і гарячий,
Висуши сльози на щоках,
Дай хоч на мить заховатись
В твоїх невидимих потоках.

Туманні перспективи
в Іллюзіях
У Серці
І наші
недолугі Герці
Протистояння


Хто кого
Маною туману

Навіє в Серце
Пломінь





*****

Обличчя веселе
а очі -сумні

і кожен твій
рух -
Самотність Мережі