Мовчи та диш...бо тиша голосиста,
Гучніша за промовисті слова.
Німує сонно гладь озерна склиста,
Тамує голос стоншений кришталь.
Мовчазні дні...у тиші невимовність,
Незрадна даль незримих берегів,
Безбурна синь, і криється вагомість
У безголоссі стоголосих днів.

 
Новітній розвиднюється світ
Що сяйніше від світел сонць усіх
Зримо на баштах, мохом вкутих
Анікому не явлене майбутнє
Вчорашній дім, обридлий вам
Сьогодні вже чудесний храм

Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Є світом сон & сном є світ
Іде прагрá усіх природних сил
Вирує скрізь

Всесвітній предковічний дух
Обертаючись, розквітає навкруг
Всяке мусить привітне стріти
І через нього проростати й зріти
Всякого в будь-чим явний слід
І спрага, з будь-чим
іншим зустрівшись
Улитися у самий глиб

Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Є світом сон & сном є світ
Іде прагрá усіх природних сил
Вирує скрізь

За вірою час на діла
Із далечі, де непрозірна мла
Пензля у фантазії взяти
Заштрихувати, розмалювати
Магічним чадом загинуть врешті
Туга й хіть, життя & смерть

Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Є світом сон & сном є світ
Іде прагрá усіх природних сил
Вирує скрізь

Ті, хто любов найвищу ствердять
В рани поринуть безмилосерді
З болем усяку пов’язь рвати
Зайвим найвірнішому стати
& Плоть розчиниться на сльози
У цїй гіркій знемозі
Труною світ цей обернеться
Впаде, мов попіл долу, серце

Відчинено любові брами
І вигадка пряде від рання
Є світом сон & сном є світ
Іде прагрá усіх природних сил
Вирує скрізь




 

Гойдаючись на хвилях акварельних,
перетікаючи у колір інший,
краплинка долі затекла у вірші
і там відкрилася струмком джерельним.
Чи буде річка з берегом квітчастим,
а чи криниця з чистою водою —
покаже час.
А поки тихим щастям
мене струмок довірливо напоїть.

13.08.2018

1

Хорошою бути - мовчати повсюд:
у черзі, де кпини і рейвах,
отам, де готують теракт і салют...
У янгола вдягнено дева.

Пролізли у шпари віскрявий, лихий,
згубили і совість, і віру.
А Правда конає під "сука" й "бухи...".
Георгій простромлює звіра...

2

Підстав білу тацю - смолою заллє
кумпан, що волав "ти найкраща!!!".
Спускайся у натовп - сіяти... але...
не щастя - терниння обрящеш.

Внизу галушки, а цяцянки - вгорі.
Підходиш... тримаєш за нитку.
Зурочує відьма малечу, корів...
І повниться кров'ю калитка.

3

З мовчання народиться вірш і есе.
Злинає серпневе сопрано...
І лиш Прозерпіна фіалку несе,
Кладе подорожник на рану.

2018

Не довіряй привітності очей,
Не знавши їх в підступності гіркій:
Дурненька рибка з пастки не втече,
У звабі – сховок золотих гачків.
Із посміхом вона серця слабкі
Закохує у себе, як на гріх.
В своїй жорстокій гордості п’янкій
Вона вбиває спійманих усіх.
Коли криваві руки нищать їх,
Сміються очі сяєвом святим:
Жорстока гра готується для тих,
Кого штовхає біль на смерть іти.
Та зваба зродить вміло думку в нас:
Життя – це біль, а втіха – смертний час.

Друже! Підкажи мені:
Шлюб - вантаж? Екзамени?
У цнотливої жони
Чоловік незайманий.

І не треба ги-ги-ги,
Ти поїдь у Дарницю.
Озирнися навкруги -
Школи закриваються.

А по селах - просто жах,
Лиш старечі привиди.
Не почуєш "ох" та "ах",
Ями трупам вирито.

Молодь хутко утіка,
Влада, наче палиця.
Спородити жебрака
Тільки дурню багнеться.

Хто не може дременуть -
Зашиває гульфіки.
Не цілую жінці грудь,
Не кладу на пуфіки.

Валер'яну п'ю, аїр,
Чуваки нажахані.
Вся держава - монастир,
А жінки - монахині...

13.08.2019р.

Крамола

Помилуй, жінко! Випусти з лещат!
Давно пора змінити гнів на милість.
Давай накалапуцяю борща,
Од розпачу-жури на стіну виліз.

А хочеш - пощипаю волоски,
Голівку намащу ловкенько хною?
Цвітуть чудово навіть будяки,
А ти гарчиш на мужа sexsy-боя.

Навиворіт вдягнув сусід труси,
Селом тинявся з пляшкою в обнімку.
Не чув ні слова гніву від краси,
Уранці встав і знов цілує жінку.

Якби ж гуляв з дівками між отав,
Чи не було б у хаті пити-жерти.
А я всього лиш прищемив хвоста
Котові, бо поїв усі котлети.

Ну, досить. Знаю - вчинок ай-яй-яй,
Кажи хутчій - чого від мене хочеш?
- Улюбленця ніколи не чіпай!
Бо видряпаю неодмінно очі.

13.08.2018р.

Полегшення

На "репана" од жінки заслужив,
А на додачу - копняка та клізму.
Я провинився. Гамав біляші,
Ще б трохи й у селі справляли тризну.

Підпільні мафіозо крутять фарш,
В столиці ні котів, ані собачок.
А в животі тромбони грають марш,
Добу сиджу голодний, тужусь, плачу.

Із буди виє очманілий пес,
Подумав, що злітає в рай господар.
Біляш пахучий - чудо із чудес!
Насправді - небезпечна насолода.

Волає півсела: - В Петра біда!
Злітаються граки, ворони, мухи.
Та виручила теща золота -
Приволокла барило бормотухи.

Нектар до краплі висмоктав з діжі,
Бабахнув так аж загуло у вербах.
Погикав трохи, чмихнув і...ожив!
Нехай жінок благословляє небо!

13.08.2018р.

Застілля

На душі клубочиться розмай,
Тисячу поцуплено із каси.
- Ріж ковбаску рівно! Не вихляй!
Це не сало під чарчину свасі.

Мудра жінка. Знає два плюс два,
Діва терта і життям побита.
В мене день народження, братва!
Будуть марципани, оковита!

Брюки одягаю на труси,
Навпаки не хочу, хоч і стильно.
Гості йдуть (червонії носи) -
Люблять одсипатись попідтинню.

Тости - як і завше - за любов,
Три години прохурчало чвалом.
Глинув на стола - застигла кров:
Випивки немає, їжі - валом!

Нащо закусь справжнім козакам?
З пійла ж користь -два мішечки тари.
Лиш болить утомлена рука -
Двіі доби з жоною куховарив.

Більше не ловитиму ворон,
Святкувати з головою буду:
Блюдо лиш єдине - самогон!
Звісно в ночвах. Хай гуляють люди.

13.08.2018р.

Важливі справи

Є геній. До хвальби липкої звик,
Пегас беззубий тягне до Парнасу.
По носі луснув бевзя. Той у крик,
Кажу - для профілактики од сказу.

Не дякує. А міг би - задушив.
Йому б ліпити горщики із глини,
Або пекти млинці та біляші...
Хай казиться. Попустить неодмінно.

Увічнився! Ох і моторний жук!
Підлесники співають оди хором.
Казав йому: - Давай перепишу,
Поставиш власне прізвище під твором.

Тепер конфуз, гигикає народ,
Пегасові порепались копита.
Не ті слова, сфальшовано акорд -
Не пісня, не сонет, а гною скирта.

А, мо й мені кричати: "Браво! Ас!"?
Не хочу. Є цікавіше заняття.
У річці, кажуть, знов клює карась
Й коханка юна розстібнула плаття...

12.08.2028р.

Літо серед зими

Цілуватися знову схотіла?
Як учора у темних кущах?
От і добре. Ходи сюди, мила,
Ляж лопатками вниз на плаща.

Може в ліжку? Бо ж холодно, грудень,
І до того ж, в Монголії піст...
Добре, добре, по-твоєму буде,
Підкаблучник я, а не сексист.

Сів метелик-долонька на лоно,
Настовбурчився сонний грибок.
Відмовляти лебідці гріховно,
Буде тиждень голівка бо-бо.

Ні борща не побачу, ні ласки,
Буде гризти удень і вночі.
Обережно пірнув під запаску,
А богиня від шалу кричить.

Хай надворі морозяно, вітер,
Сіє снігом із неба зима -
У закоханих сонячне літо,
Часу лаятись зовсім нема.

12.08.2018р.

Здоровенні імбецили
Розповсюджують бацили.

Замасковану заразу
Розпізнаєш не одразу.

Біля берега Ямайки
Виніс шторм подерту майку.

Налетівши на відбійник
Очманів далекобійник.

Ледь угледівши вібратор
Настрахався гладіатор.

Серед міста песимісти
Надурили оптиміста.

На гвіздочку у клозеті
Раді будь-якій газеті.

Коловладові бандити
Поділили всі кредити.

Від Оттави до Полтави
Порішали все картаві.

 
Містичний Агент, зайшовши
Проказав: ”Не тре‛ понтів?“
Припрошував, за якийсь номінал
Вже нині нир-ванни сягти
Якби я прагнув, хотів & міг би
Не відмовити у платні
Він би кинув решту нагальних потреб
Присвятивши увагу мені
Я на це
Слухай, брате
Кого джайвить се Космічне Сміття?
(Ну кого джайвить Космічне Сміття)
Чуєш, брате
Не марнуй на мене час
 
Містичний Агент нервово
Пововтузився трохи & дзинь
Сягнув до кишені Містичної Роби
Та вийняв набір для голінь
Хоч там була не голярка
Не бляшанка з пінкою
Та він запевнив, ледь зіскочила кришка
Безвідмовний вибір, все тут!
Олія від Афро-дайти
І прахи Великих Вазу
Сказав:
”Віриш-ні, але знаю напевно
Лікує й астму, й шизу!“
Я на це
Слухай, брате
Кого джайвить се Космічне Сміття?
(Який такий гуру з тебе, далебі)
Чуєш, брате
Не марнуй на мене час
Пильнуй свій час . . .
 
У мене досить власних проблем
І тут немає рад
Тож, всі препарати до медитацій
Запхай собі у зад
”А ОСЬ КРИСТАЛЬНА КУЛЯ!“ І він
Глянув крізь на світ
Я вхопив річ
Із його руки
Хай би знав, як робити не слід
В газету голову огорнув
На вигляд став як Мара
Мовивши кілька мамбо-джамб
Сказав діткам спатки пора
Персні забрав
Годинник теж
І все, що зумів найти
Навів на дурника гіпноз
Він не видав і звуку з тим
Я повідав усе майбуття йому
Оскільки вже розмова зайшла
Сказав ”На м’ясо зростають ціни, а
Твоя мила не зна з ким злягла . . .“
 
Слухай, брате
Кого джайвить се Космічне Сміття?
(Оце чи справжнє пончо, не придбане в ”Сірз“ пон-чо?)
Знаєш бо,
Ти, різникуючи, зрубиш гроші
Тож не марнуй на мене час
(Пильнуй свій, пильнуй свій власний час)
Ом шанті, ом шанті, ом шанті-ом
Ш-ШАНТІ
 
 
 
 
 
 
 
 

Щемлять серця і душі ще болять
за втраченими юними літами.
Екзамени усі здали на п’ять.
Осінні теж уже не за горами.

Ріка несе віночки із латать
у синю лету за семи морями.
На караулі ангели стоять.
Завізно у Харона із човнами.

Така свобода вибору тепер,
що і старий як юний піонер
готовий і нікому не потрібний.

І за плечами кожного сума,
аби не говорили задарма,
що ти дурний лише тому, що бідний.


08/18

У мене є єдина і одна.
А хто не розуміє цю різницю,
нехай згадає, де його весна
і як весною осінь молодиться.

А поки літо, є лише вона
чужою полонянкою столиці.
І хай не роз’єднає нас війна,
а я не об’єднаю ваші лиця.

Усе іде, усе кудись тече.
Минуле розливається рікою.
Вона уже не кличе за собою.

А ти моє надійніше плече,
аж поки і тобі не допече,
що не були ми нерозлийводою.

08.2018

Христос уважно дивиться з ікон,
Тече народ - діди столітні, вдови...
Життя несправедливе - це закон,
Країна тоне в горі та у крові.

Бо плем'я це покинуло добро,
Підступні гої прощення не варті
В огонь - Дажбога, Сварга - у Дніпро,
За це у тебе просять благодаті.

Тебе також потроху продають,
У кожному селі своя отара.
Прихід у Вертя, доїть інший Круть,
Після причастя - діви та водяра.

Храм опустів. Дрімають павуки,
Погашено прокопчені лампадки.
Мовчать пророки - Йов, Ізекіїль:
Тут Бог помер, панують зиск і статки.

У сонмищі мальованих божків
Чи віднайду сліди живого Бога?
А погляд у Спасителя важкий:
Досадує, за чортом перемога.

12.08.2018р.

1

Йде Пилип із конопель:
"Я навчу, як жити.
Зранку вариш чорний ель...
гичку до корита...
крутиш сотню голубців...
смажиш сало-яйця...".
Контроверза - у руці.
Шлю аж до китайців!

2

Та Пилип ізнов гуде -
вкрав у відьми ступу.
Кошеня приніс руде,
вкручує шурупи.

"Хатку треба... я добряк...
хай тваринці м'яко!".
Не позбудешся ніяк
хитрого друзяки.

Все він знає... всюди був:
у Пристромах, Делі...
Ліквідує ґрунтозсув
і провалить стелю,

залатає, що порвав,
і настрочить вірша,
розлякає сотню ґав.
Пише слабше-гірше.

А запевнить: "Я - леткий,
бачиш, з Богом поряд!".
Мацав дупки та литки,
ген лящить "ой, сорі!!!"...

3

Прототипів не шукай.
Уникай Пилипа.
Не шумить без доки гай,
гаснуть смолоскипи.

Він роздмухає в лице
попіл, сажу, пудру.
Тицьну - огріх! - олівцем.
Втік за Брахмапутру.

Шле ізвідти каравай,
три рецепти, пряжку.
Знову радить: "...завдавай!".
З ним дружити тяжко.

Цілував і гомонів,
квіточки - щоденно.
Відійду аж до млинів.
Для Пилипа - енна...


2018

Постаріла школа
Разом з нею ми
Облетіли стіни
Тріснули шибки

На шкільнім подвір’ї
Почорнів садок
Лиш дерева мріють
Про весну квіток…

Вже не буде того
Що було за нас
Не вернуть ніколи
Той щасливий час.

Не вернути гамір
У шкільнім дворі
У якому ми тоді
Були молоді.

Постаріла школа
Прийшов інший час
Але все ж до болю
Згадує про нас…
1998 десь так

Ты холодна и так красива,
Как роза в утренней росе.
В лучах солнечных игриво,
Играет перлами в красе.

Ты полна - любви и страсти,
Глаза сверкнул, как две искры.
Вонзивших в сердце духа власти -
Любовь, души моей мечты.

В глазах кружилось мне виденье,
В усладу будущей любви.
Прильнула страсть и помрачение,
И я, как будто, вне земли.

И пахнув женское дыханье,
Я в объятьях нежных рук.
И теплых уст ее лобзание.
Но почему, вздрогнул я вдруг?

Как будто я, в объятьях ''розы'':
Цветы, шипы и аромат.
И словно зимние морозы,
Мою душу холодят.

Мне аромат ее приятный,
И не чувствую ''шипы''.
Стан твой гибкий, мной объятый.
Но почему, в душе не ты?

Почему же, ты, мне снилась,
Красотой моей мечты?
В моем сердце поселилась.
Но почему, в душе не ты?

Свечу любви не засветила,
Искрой своей красоты.
Как будто, сердце полюбило-
Но в душе была, не ты.

Немає друга істинного, свого,
душа якого – на семи вітрах,
і наче, навертаєшся до Бога,
коли твій успіх у його очах.

Такою є і суджена, і мила,
з якою лиш тобі і повезло.
І, може, лиш одна і підкорила,
що іншої такої не було!

У небі явно ті ще бюрократи!
Але своїх уміють парувати
і в юні, і у зрілі вже літа...

Якщо сама помітила поета,
який тобі присвячує сонети,
то ти одна-єдина – саме та.

08/18

Позичимо сюжети у Шекспіра.
Якщо є пара, буде і дует.
У ролі короля, Ромео, Ліра
не маємо відбою у Джульєтт.

Аби лише заточена рапіра,
якась медаль на фоні еполет,
тоді Амур і вибере кумира –
на щастя чи на горе амулет.

І являться улюблені герої.
Кохання запалає у двобої
об’єднаної арії сердець.

Тоді й сонети будуть як вінець
усього, що увінчане любов’ю –
негаданий і радісний кінець.


08.2018

Долаючи з Батурина дорогу
на Крим турецький й Запорізьку січ,
стрів біля річки кобзаря старого
козацький сотник Дума віч-на-віч.

Сидів сліпець на березі крутому
і піснеслів наспівував сумний.
Давно старий не мав сім’ї і дому,
тож душу укладав в переказ свій.

Перебирав співець бандури струни
і над обривом линули слова.
Співав про ліс, полів зелені вруни,
як не була ще сива голова…

Приліг ота́ман поряд, пісню слухав,
думки снували в буйній голові.
Ще плескіт хвиль доносився до вуха
та коник вторив старцю у траві.

Дивився то на Вовчу, то на луки,
на Бурханів підкову вдалині
і згадував кохану, що розлуку
не витримала з милим в чужині.

Пригадував козацьких побратимів,
з якими Україну захищав.
Чув клекіт бою, барабанних ритмів
і вогник у очах його блищав.

Родився в цих краях і тут він виріс,
та юнаком подався геть, на Січ,
бо зненавидів хлопця, його щирість,
старий поміщик, клишоногий сич.

Його Оксану той віддав татарам,
і тим свободу лях собі купив.
Душа козацька вимагала кари –
тому сича минулоріч убив.

У пам’ять про Оксану, побратимів,
про всіх, що полягли за рідний край,
він вирішив, як вернеться із Криму –
то закладе на Бурханах їм гай.

Та не судилося, бо й сам загинув Дума
із турками в нерівному бою,
і не дає мені його задума
забути про історію свою.

На згадку про Оксану чорноброву,
про Думу, всіх загиблих козаків
все ж хочу насадити гай-діброву,
щоб пам’ять збереглася на віки.

А кожен дуб беріг козацьку душу
і буйні крони пам’ять всім несли,
перетворивши в рай закляклу сушу,
та українство, сам народ, спасли.

Хай бережуть козаччини основи
і по землі розносять предків цвіт!
Такою у майбутньому діброву
я бачу через сотні довгих літ.

Повисла на фіртці, неначе на хмарі,
а мимо роки і закохані пари,
і кози, й корови, і кури сусідки.
Все знати їй треба, куди хто і звідтки -
всевидяче око у бабці в халаті.
А що їй - ніхто не чекає у хаті,
нікому нема до старенької діла.
Ну хоч би манюнього...
Ввечері сіла
до столу, великого - це б для родини.
А в неї нікого. Лиш цуцик під тином...

Німого смутку тиха течія,
Неначе медитація мовчання...
І знов, і знов замислююся я -
Ну що за дивна річ оця - кохання?

Розбиті скалки серця не збереш,
Вже самота давно у нім святая...
У горі почуття втопив, еге ж?
Та звідкись воно знову виринає.

Всі аргументи розуму: забудь,
Природою лікуйся і трудися...
Що в серце залива отруту, ртуть
Чаклунка зла, а не Богиня з висі...

Це все дієве тільки до пори...
Тоді життя міняється довкола.
І знову долинає ізгори
Щоразу сміливіше тихий голос.

Він мовби каже: ти іще не вмів
По-справжньому в минулому любити.
Зі згорнутими жив уже крильми,
Ледь не потрапив під могильні плити.

І безнадія, розпач і жура
Тягли із тебе життєдайні соки.
Та виростало в серці, як гора,
Мов королівське, почуття високе.

На дереві життя воно - як плід -
Росте і наливається, і зріє.
І ніжиться у сонячнім теплі,
Мов здійснення свого чекає мрія.

Невже дарма - ті розпач, біль і щем?!
Настане день, тоді хоч серце вийми -
Осипана трояндовим дощем,
Кохана упаде в твої обійми!!!

11.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Якщо у гармонії душі,
На речі є спільний погляд.
Приємні поради та слушні
І, ставлячи їх на розгляд,
До справ не торкнеться розлад.
РазОм навіть «звернемо гори»,
Підтримка бо є і воля.
І прагнення не випадкові.
Всміхнеться тоді і доля,
Доріжку розкриє в полі:
Відчуємо подихи вітру.
А постать струнка і тендітна.
Не може ріднішої бути.
Тебе неможливо забути!!!

10.08.2018
Свидетельство о публикации №118081004145

ЦІЛУНОК

Зціли́ мене отруйним поцілунком,
Що самозгу́би зойк лишає на губах
І поглинає зпе́щеним грабунком
Твердиню волі й первородний страх.

Зп’яни́ собою, мов медо́вим тру́нком,
Що захмели́ть табу і зна́дить на чата́х
Варто́вих цноти. Тремт заграє в’ю́нком
Десь за свідомістю, у незбагненних снах.

І обійми́. Як пензля геній, що малюнком
Милується у барвах, засмакуй в вустах
Нектар розніженого світу. Візерунком
Він закарбується в кохання скрижалях.

Павло Гай-Нижник
10 серпня 2018 р.

 
Вві склі, анфас—всі звичайні проблеми
& весь тривіальний фарс
Питай, знайшовши голос, у чому твій труд
на що ти дав згоду
буденні дні, співи під ніс
& наче буде ще гаразд
Цей раз все не за чином—душа незворушна
тіло причинне
типово однобокий погляд
хоч немає ілюзій ані з твого, ні з мого
двійнику постійний, пліч-о-пліч незмінно
о ти—моя латентна тіне
Ще в думках: ”Дивацький зміст у відчуванні змін
без розуміння для чого було усе
хіба у контексті років . . .“
Як оминути, і я не проти забути, о так
Чи безум лише зворотна хвиля емоцій надмірних
чи твій прихисток, моя тіне, там
чи літанія— знаки її шанувань без упину
тріщина усіх дамб?
 
Гряде! розірветься навкруги
хто би повірив наперед у нещастя
У паніці, хапай етер
крізь водоверть & смерть
ніхто й нікого як усе
не приймеш і долоні, простягнутої врятувати тебе
Чи я лишив тебе в часи випробувань?
Чи це недолік, що я дивлюся, як плачеш?
І ті фантоми що зринали, мали б знати
ти б дізнався від них
якби не втечі й намір осягти в самоті
 
Ми й тепер не згублені: як подивишся у ніч
ті кольори & ті вогні, мов речуть
що люди не є бозна де, просто навпроти
і лиш німий одвічний спротив
тримає нас тут
 
Якщо безум йде, хай сповнить знизу до верху жадання
втопить слабкість і блаж, і святе й не
хай згасить життя, візьме душу й усе сповідання
хай замістить мене
 
Мабуть не пора ще мчати нам, тандемно чи поспіль—
паралельний обрій притягує нас
Мабуть хибно це, триматись чогось в один лише спосіб
та прийде інший час
інший час
 
 
 
 
 
 
 

Він зо два метри не долетів до тротуару .
Не біг, а летів кіт пристрасті навстріч.
Збитий машиною, тепер лежить навзнак.
Чи варто за необережність його винить,
Коли й чоловіки не долітають до мети,
Бо часто-густо залежать од будь що буде?
Забувши про небезпеку розчавленими буть,
Вугрі прокочують пів-Європи, аби в екстазі вмерти…

В твоєму серці відчай скам'янів.
Льодовим лезом - що було сльозою...
О не плекай, прошу, свій лютий гнів...
Чи гострий меч бажає вперто крові?
О не плекай зневіри зо зневір.
Твоя зоря ясніла не для цього...
Людина звір? Людина справді звір...
Коли її загнали до знемоги.
Коли себе загнала, піддалась...
Коли ламали - і вона ламалась.
Прошу, прошу, прошу тебе - не дайсь...
Не плутай глас небес і людський галас.
В твоєму серці світла пустота...
Топи льоди, стікаючи сльозою.
Вернути вчора - справа не проста,
А завтра - не торкнутися рукою.
Є тільки нині, є оця лиш мить,
Що тут і вже тобі належить вповні...
Щемить на серці? Так, воно щемить.
У нім любов. Пусти її назовні...

2018

Додому я їду, на кожній зупинці
на крок наближаюсь до райських воріт,
де в’ється лоза в небеса по драбинці,
Немов материнських очей малахіт.

Захмарило далеч... Старенька маршрутка
таки не впізнала, змінилась, ще б пак.
За мокрим вікном килимком незабудки,
на ситечку поля красується мак.

Будинки сучасні, біленькі хатини
обабіч дороги в мережці садів.
Хоч всотуй безмежно красу їх донині,
тріпоче розрада на розі вітрів.

За лісом ріка - таємниця дитяча,
де м’ячик Тетянки ще й досі пливе.
Пливеш - не потонеш... Я більше не плачу,
пульсує у скронях повітря живе.

Нарешті кінцева, розчулення миті,
ще без парасолі, хоч літо дощить.
А райські ворота на засув закриті,
ніхто не озветься, лиш явір шумить.

Заходжу до хати, там пустка, неначе
ніхто тут ніколи-ніколи не жив.
О мамо! О тату! Тримаюсь... Не плачу...
То скрапує дощ із черешень і слив.

Плетуся на цвинтар, душа посивіла.
Промчалися чвалом літа вороні.
В старечій долонці смородина спіла.
Як Бог дасть - приїду, або може й ні...

2018р.

Левиці знають, що цікавить левів,
До кожного кота знайдуть ключа.
Роздряпує Ліліт парсуну Єві -
Одбило мужа капосне дівча!

Ліліт засне - Адам хутчій наліво,
У пазуху пірнає борода.
Жона ж - стара, підтоптана, сонлива,
Суперниця - гаряча, молода.

Гуде гроза, лютують знову дами,
Роса з очей зволожує носи.
А що в Адама? Свято у Адама!
Меди збирає, хтивий паразит.

P.S:
Хай сваряться із юнками бабульки,
Фарбують губи, пшикають "Шанель".
Зате у мене сотні три онуків -
Оце і є насправді головне.

09.08.2018р.

Значного досяг ЮВІЛЯР рубежу:
Уже ШІСТДЕСЯТ - ти пробач, що кажу.
Число це бентежить, та тільки на мить,
Бо з часом невпинним й воно відлетить!
В думках промайнула тепла ця згадка:
Колись закохався він у дівчатко.

Так сталося, що, майже сорок років
Живуть вони рАзом – і двох дітлахів
На ноги поставили, правильний шлях
Вказали; навчили що треба і як!
А зараз, радіймо, без суму в очах,
Бо ти, наш Сергію, міцний ще в плечах.

Бажаємо й далі тобі все зростати!
Життя – то скарбниця, в ній перлів багато:
Дружина кохана, онука та діти.
Нехай їх теплом буде серце зігріте!
Достатньо колег ти маєш і друзів.
Стосунки приємні і не байдужі.

Від себе й від них хочу ще побажати
Здоров’я міцного, про ліки – не знати!
Добробуту, злагоди, миру у домі,
Кохання для всіх і щасливої долі!!!


07.08.2018
Свидетельство о публикации №118080708545

***андеграунд***

Повість... А чи роман...
Ерос... Кохання... Хіть...
Книжку писали нам
Пера нічних птахів...
Ти пам"ятаєш, як
Зорями уночі
Вмилися ти і я
Під коментар сичів?
Ти не забула, де
Темряву із вікна
На ніч нам виклав день
Ніби есе в журнал?..
...камінь у воду впав
Річки на ймення Стікс,
Надвоє розірвав
Нашої повісті
Книжку, що я писав,
Що написала ти,
Віце-коректор прав-
ок! І сюжет пустий,
Той, у якому є
Запити на шаблон,
Збіркою видає...
...хай би усе ішло...


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118080709068

***андеграунд***

Темряви очі в люстерці не надто суворі.
Теми ви ночі- потенцій химерні потвори...
Спів менестреля- рука, що веде до спасіння...
Неле! Тебе зачекалася темрява синя!..
Скоро у травах божественна квітка розцвітне.
Ти, Ойленшпігеле, знаєш, що Неле вагітна?
Не переймайся! Чи ти від дитини тікаєш?
(попіл Клааса одвічної помсти чекає?)))
Неле, завжди ти одна, виглядаєш на нього,
"Шпігеля", друга зрадливо-невірного того,
Вічно що мститься, що вік мандруватиме світом...
Правди де діти? Від "шпілю" з"являються діти...
Вийди у темряву синю, зневажена Неле!
ВІтер північний підхопить і до менестреля
Виведе в місячний день... Їх у тебе немає...
Всяке буває. Тебе і вагітну чекають.
Співи вагітної, мов репетиція... Стогін,
Що вивільняє дитя на життєві дороги...
Як без наруги співаєте, двоє-єдині!..
З"їсти удруге ви маєте яблуко нині.
Те, чим уперше Ліліт частувала Адама.
Те, що нарешті дала Менестрелеві Дама
Світла одна. Менестрель полюбляє лямури.
Все почина... А на "шпігеля" глянь! Не придурок?)))


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118080100006

І тихо в кімнаті,
І томні зітхання
Від стін відлітали,
Прикрасивши ніч.

І пальці по шкірі,
І ніжні обійми,
І ніби навіки,
Вони віч-на-віч.

І зорі, і місяць,
Прокравшись крізь вічність,
Освітлюють місце,
Де він та вона.

І тихо, й чарівно,
Кохання невпинно
Поєднує їхні
Життя.

2018

Гула дружина - як пила,
Іздох. Злетів у небо.
Реінкарнація пройшла
Але не так як треба.

Бувають лютими жінки
І до мужів нечулі.
Із пліч стовбурчаться цицьки,
А на щоках півкулі!

У карму всунула ножа,
Забула про обручку.
А все тому, що зобижав,
Не всю давав получку.

У шпарку гривню заховав,
Копив на пляшку пива.
Знайшла заначку - "гав!" та "гав!",
Хотів стрибнути в прірву.

Щовечора - любовний сак,
Двигтить подружнє ложе!
Але у цьому я слабак -
До ранку тільки можу.

Якщо точніше - міг. Тепер
Ховаюся у хащах.
У друзях - жабка і бобер,
А жінку інший лащить.

08.08.2018р.

Гармонія

Я - музикант. І це чудовий фах,
Пливе слухач у какофонні верші.
Потринькай на гітарі ноту фа...
Почув? Отак гундосять любі тещі.

А спробуй до...оце моя жона,
Завжди серйозна, пильна і розумна.
А сі бемоль - коханка чарівна,
Моїх думок розбурханих лагуна.

А ре - зятьок. Лежить на животі
І блииає на опустілу чарку.
Його по носі луснути хотів,
Та "генію" тримати варто марку.

А донька, безумовно, мудра соль,
Як щось не так - не треба й гільйотини.
Гарикне - то ховаюсь в антресоль,
А Бахус утікає із гостини.

Онука одзивається на мі,
Шикарний звук! Клює на нього щастя.
А сі, панове, це - синочок мій,
Як хоче пива - по кишенях шаста.

Моя стезя - весела нота соль,
Як бринькну - мертв'яки стають з могили.
Покликала в Париж мадам Тюссо -
Мене ліпити з воску закортіло.

08.08.2018р.

 
Чи все насправді так
Чи щось фантазія
Хоч провалися
Не втечеш від реальності
Очі земні
До неба здійми й сягни
Я лиш безпутник, не варто співчуттів
Завше тихо йшов, тихо йду
Не вгорі, не внизу
Вітер віє світом, де нема потреби мені, мені
 
Мамо, вчинив я смерть
У лице наган навів
Стрелив я, загинув він
Мамо, ось життя пролог ―
Відкинути й покинути усе
Мамо, ну-у
Змирися і не плач
Якщо я завтра не вернусь додому
Перемовч, перемовч, у сльозах нема потреби
 
Часе, ти надійшов
По спині в’ється жах
З болю в герці повсякчас
Люди, прощавайте ― я вам ніхто
Обертаюся відтак лицем до скрут
Мамо, нуу (вітер віє світом)
А життя триває
Часом ліпше б його зовсім не було
 
Бачте маленький силует людини ген
Скарамуш! Скарамуш! Він танцює фанданґо!
Блискавиця & грім ― непереливки усім
Ґалілео, Ґалілеє
Ґалілео, Ґалілеє
Ґалілеє Фіґаро ― славіть його!
 
Я син безпутний, хто таких любить
Він лиш безпутник із простої сім’ї
Вирятуйте його від страхоти
Тихо йшов, тихо йду ― миром відпустіть
Із миром! ні, не відпускай його ― хай би йшов
Із миром! не відпускай його ― хай би йшов
Із миром! не відпускай його ― відпусти!
Не пускай його ― відпусти (не вір)
Не пускай його ― відпусти!
Не відпустять, ні ― о-о-о
Ні, ні, ні, ні, ні, ні, ні
О мамаміа, мамаміа, мамаміа, відпустіть!
Велзевул свого дідька нав’язав мені
мені, мені
 
Всі оці ваші камені й плювки
Всі оці ваші кохання й вироки
О леле ― ви тут всі проти мене
Я прагну від вас ― я прагну від вас, хоч куди
 
Бо нема потреби
Бачите самі
Бо нема потреби ― ні, нема потреби мені
 
Світом віє вітер . . . .
 
 
 
 
 
 
 
 

Дні стікають важкими краплинами,
на обличчі лишають слід.

За тобою була б полинула –
крізь вогонь і колючий дріт.

Може, в Бога тебе відмолила би,
заплатила усе сповна,

Чи поквилила б над могилою, -
якби відала, де вона.

Як зустріти тебе, де вгледіти?
Не дружина і не вдова.

Це для когось там - «зниклий безвісти»,
а для мене – лише слова.

Сподівання п’янкою мукою
в серці жевріє, як свіча.

Ти приходь.
У твоєму кухлику вистигає гарячий чай.

20.01.2016

Метеликів весела зграйка
На моря перламутр сіла,
У бризках світанкових райдуг
Тендітні крильця тріпотіли.
Напившись бірюзи нектару,
Вони ловили подих вітру,
На сонних брижах колихались
Рясним весняним білим квітом.
Злетілися білявки чайки
Поглянути, що то за диво,
Та злинула бешкетна зграйка,
Напнувши враз вітрила-крила,
Крізь ніжне марево рожеве
Туди, де сплять досвітні зорі,
Де голубінь прозора неба
Впадає у безкрайнє море.
3,08,18

Сідайте, звіздарю,
ввімкніть звукозапис
і я розповім вам,
як зоряний практик,
що найголовніше –
за руки триматись,
коли йдеш тунелем
крізь ядра галактик,
коли радіацій
і полум’я
хуга
вам випече тіло –
тримайтесь невпинно
за руки батьків,
за міцну руку друга,
за руку коханої,
руку дитини.
Це поки,
це поки що
ми у скафандрах,
але, подолавши
усі перепони,
тримаючись міцно
за руки,
у мандрах
ми станемо
лініями на долоні,
а кроки в незнане –
гудінням акордів.
Бо знайте, звіздарю,
що на небосхилі
сузір’я – це є лиш
відбитки фіордів,
флотилій, комонників
і ескадрилій…
Що, вам не комфортно
до лячного стану
встромитися в прірву?..
То виправте спину!
І враз найстрашнішим
вам видивом стануть
жарини
в скривавленій пащі
каміну.
Утім, гороскопів
залиште вподобу…
Але, чи побачите в них,
магом ставши,
як ми,
подолавши
дитячі хвороби,
йдемо крізь усесвіт,
за руки узявшись?

2018

Усе гаразд. Машина є, курник,
Прагматик я розважливий, не цинік.
З цицьками у руці дрімаю вік,
Ковбасами забитий холодильник.

Аж тут війна. Пливе народ на фронт,
У мене ж - ятка з м'ясом у Росії.
Сиджу тихенько, бо не ідіот,
Орду не подолають гречкосії.

В Донбасі - траур, у Криму - терор,
А я цвіту, клієнтів є чимало.
Гукає фсбешник: - Ей, хахол!
Вєзі єщьо! Солдати любят сало!

І я везу. Колеги - цигарки,
Ідуть вагони з крамом зарізяці.
Та змалку тупуваті земляки
Не хочуть хана, підло риють шанці.

Але меча не втрима Гавриїл,
Чортяка ззаду наштрикне на вила.
Бо в Києві не влада - гультяї,
А у Москві - тверда рука та сила.

Піду кришити бульбу кабану,
А потім поваляюся на жінці.
Країні мир потрібен! Геть війну!
Закуйтесь у кайдани, українці!

07.08.2018р.

Народження

Любов сліпа, не тільки топить лід,
А й душу висисає до останку...
Прибив цвяхами жінку до землі,
Посіяв сім'я і - "Гудбай, коханко!".

Крізь тінь мою сумну струмує час,
Втомилась копирсатся у вадах.
Ворушиться під серцем дитинча,
Ховаю живота в широких фалдах.

Молилась: - О, мій Боже! Забери!
Любові прагла, а послав лиш фалос.
Веселе око глипнуло згори
І в хмару сонцесяйну заховалось.

Втекти б із гіркоти в країну Оз,
Але довкіл не казка - маски, блазні.
Скрутило... біль шматує... почалось:
- Стрічай, мій сину, всесвіт цей прерасний.

07.08.2018р.

Світло

Прагнуть ізмалку мене причесати,
Хочуть побачити в ямі, на дні.
Заздрісник шепче: - Вдавися талантом,
Плахтою ліру Орфея запни.

В світі комах вогнептахи - потвори,
Бог мій - це сонце! А їхній - Аїд.
Гупну ногою - ховаються в нори,
В небо злітаю - прокльони услід.

Знизу благають: "Лети но у вирій".
Добре, негайно рушаю у путь.
А на крилі умостилися мрії,-
Ці дивочуда зі мною жвуть.

Інше крило - це домівка фантазій,
Музи грайливі вчепились у чуб.
З ярмарку шумного в тиху оазу
Між громовицями пеклом лечу.

Настіж Едему відчинені двері,
Тьма поклонилася світлому дню.
Здрастуйте, ангели! Сядем на скелі,
Вип'ємо радісно кубок вогню.

07.08.2018р.

У світі є немало чаклунів,
але такого не було ніколи,
аби усіх людей водив навколо
одного пальця, наче баранів.

Ні у Криму і, ніби, на Донбасі
його ніде неначе й не було –
а потім, - раз! – і є. І люте зло
об’явлене, як той Гундяй* у рясі.

Ані царі, ані держав посли
не помічають, як міняє лики
воно само, усі його козли
і наші – бойові і без’язикі.

Воно являє рило аж за Буг
і одягає безрозмірну свиту
на сановите і несамовите.

Немає ради. Більшає хапуг*.
Парнокопитне плем’я волоцюг*
усюди ошивається* по світу.

08.2018

Від декого чутно на весь світ волає,
Створення світів — це природи буття.
Ця думка дитини, що виростає,
Яке починає своє буття.

Явившись у світ в лоно природи
У простір світів і вдихнувши життя.
Його не турбує, хто дав цю нагоду,
Воно процвітає — людське дитя.

Живеш споживаєш, і гадки не маєш,
Ти частинка думки Творця.
Що ж ти твориш? Чому рушаєш
Життєві умови творіння Отця.

Хіба ти створив Сонце, Небо.
Хіба ти створив краплю Води.
Землька зростає тобі що треба,
Ділами не створюй біди.

Поглянь на своє життєдійство,
Що ти сієш і що ти жнеш.
Сам твориш на Землі лиходійство,
Від Природи, тільки гребеш.

Народжуєш в світ подібних до себе,
І ти забув людську свою суть.
Гадаєш, що хтось прийде з Неба,
За тебе життєву прокладати путь.

 
Ночі в атласі не розвиднітися
Без адресатів залишитись листам
Сум за красою скрізь, чиї очі немов
Вічність чи сутність, що ніде не знайшов

Я кохаю тебе, так нестямно, о якби знала ти

Десь люди звикло разом із кимсь
Що мене змучує, не відати їм
Хто марно твердить безпідставні думки
Щастя насамкінець, є в бажанні твоїм

Я кохаю тебе, так нестямно
О якби знала ти, о якби знала

Ночі в атласі не розвиднітися
Без адресатів залишитись листам
Сум за красою скрізь, чиї очі немов
Вічність чи сутність, що ніде не знайшов

Я кохаю тебе, так нестямно
О якби знала ти, о якби знала


Глибше вдих, густішає синь
Світло зникне звідусіль
Ремствують люди, що глипнуть назад
Іще день безплідних енерговтрат
Шалені коханці сплелись клубком
Нелюба плач не вчує ніхто
Мати до пипки кладе малюка
Снить дідуган про юнацький вік, так
Сферичне скло, що править ніччю
Усуне колір з наших вічей
Квіт мов попіл, плід мов сніг
І нам судити, котрий з них
Ймовірний чи облудний




 

Від руки мов зодчого –
Хмари злет.
Личка то дівочого –
Силует.

Напливає густо так
Інший он.
Цьомає у вустонька
Дівчину.

Чи постав примарою –
Долі знак?
Чи й зі мною трапиться
Може так?!

Хмара в нічку велетом
Утекла.
Чи глузує з мене то
Доля зла?!

6.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

А літо минає. Ти бачиш, минає тихо.
Готує валізу, збирає врожай багатий.
Нарізує скибки духмяні ножем картатим.
Із трубочки п’є прохолодне густе мохіто.

А літо зникає. Ти чуєш, зникає швидко.
Складає до школи портфелика, грає в нарди.
Нагадує нам, що найкраще настане завтра.
Достиглу збирає антонівку і нагідки.

А літо лишає не крапку, а теплу кому.
В обіймах своїх заколисує ніжно вітром.
Не пише прощальних акордів, фінальних титрів.
Дарує солодку надію, легку оскому.

А літо минає…
Бачиш, минає літо…
07.08.2018

Цей зорепад бажаннями у роси-
Мов Божий дар рясний мені й тобі...
Я позбирав усе, що відбулося,
У свій кошіль віднайдених скарбів.

Він проминув... Та зібрані безцінні
Скарби подій, кохання, перемог
Мене удруге обігріють нині...
О щедрий Боже! Справжній Світлий Бог,

Коли мені, не кращому, напевно,
Подарував омріяні Світи,
Що варті і пера... І нот... І пензля...
Я позбирав. А чи зібрала ти?..

Питання зайве. Відповідь на нього-
Остання ніч із присмаком вина.
Я зірку попросив нову у Бога.
Ти не зібрала. То збере вона.


© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118080608521

Фарби серпневі втрачаються – осінь
Змінює знову і знову волосся!
Згодом злетить зовсім все – і дерева
Гілля згинають під вітром шаленим.

Так подих часу торкнувся й до тебе:
Тільки сльозами вмиватись не треба!
Юна берізка була загадкова.
Стан її гордий, стрункий – і навколо

В зелені тішились кущики, квіти.
Поглядом щирим вітали їх діти.
Тільки роки поступово й невпинно
Вже пронеслися! Оглядні та чинні
Стали вони – мають власну дорогу,
Ту, що прокладена кожному Богом.

06.08.2018
Свидетельство о публикации №118080604033

Чоловіки твого штибу - звабники ще ті...

Я знаю, бо траплялися в житті,
що мов метелик на їх жар летіла,
але вони хотіли моє тіло,
а потім геть нічого у замін.

Фантазувала я і тріпотіла,
і мала осуд-шепіт навздогін.

Я не боялася пліток, але,
у чаші повної межа краями.

Закохувалась часто до нестями,
для звабників - смачний шматок філе.

Пройшла свої випробування, муки,
шукала щастя, а знайшла розпуку,
розпусти стежку оминала все,

тепер, коли тримає мою руку,
той, хто є поруч і коханцем й другом,
він зчитує і погляд, і лице.

В печерських норах темних сил шабаш,
Вовтузиться у тьмі нечиста сила.
Російською молитись -шагом марш!
А рідною - кізяк чіпляй на вила.

Святий Грааль - кадило із Москви,
Із ФСБ - монахи і пророки.
Дячок ховає дулю в рукаві,
На вишиванку позирає вовком.

А де ж там Бог? Звичайно що нема!
На олтарях ненависть до Вкраїни.
Митрополит керує, не дріма,
Коштовності збирає та картини.

Шепоче небо: - Люди, в мене шок!
Тут владарює не Христос - Мамона!
Трусну дніпрові гори й бережок,
Впаде дзвінниця під моста Патона!

Не варто, Боже! Досить з нас юги!
Тут грішники, та вірують в Месію.
Нехай із Лаври щезнуть вороги,
А чорнодушці - селяться в Росії.

06.08.2018р.

Тяжка дума

Міняється люд, ізотерми,
Є сенсори - нащо перо?
Я нирку віддав, вірші, сперму,
Щомісяця зціджую кров.

А ще ПДВ і акцизи,
На душу націлився Бог.
Жона без коси, ходить лиса,
Шиньйончик віддала за борг.

Канцони -товпі! На халяву!
Беріте! Хапайте за так!
Сідає до праці під Лавру
Заможний і ситий жебрак.

Планшетик витягую з торби,
Сюжет не сюжет, а туман.
Багаті лише мізантропи?
Поетів багатих нема...

06.08.2018р.

Давай вип'ємо!

Поцілувала фея у вуста,
Обквецялися борода і вуса.
Її помада жирна і густа,
Я ж - чемний денді, жах терпіти мусив.

А груди! Стопроцентний силікон!
Штрикнула, то одскочив, наче м'ячик.
Дитина ж синтетичне молоко
Підсмоктує, а пальчик тисне "Target".

У немовляти дибом ірокез,
А надувна Венера за подушку.
Були мужі - є сонмища " принцес",
Засмикався в гробу у Фрейда мускул.

На лоні умостився реп'яшок,
Утік Адам, марнується віагра.
Інцест однині благо, не порок,
У козаків весілля! Гарна пара...

На вухах пірсінг. А які тату! -
Під пупом точить смерть щербату косу...
О, рідний брате! Ковбасу батуй,
Хлюпни в чарчину, пом'янемо розум.

06.08.2018р.

Про сумне

Нема сусіда. У могилі.
Сумні поминки - десять душ...
Дворище затягнуло зіллям -
Зірвала смерть черговий куш.

У гаражі - кістяк од "Волги",
На цямрині старе цебро.
Нема ні школи, ні дороги,
Майбутнє - хрест, вінок і гроб.

Про землю дбати - не писати,
Щоденно - піт і мозолі.
А влада підло-дурнувата,
Перетворила рай на хлів.

Батьки процвиндрили багатство:
Цуцванг, занепад і герде.
Тікає молодь од жебрацтва,
Не хоче рабства для дітей.

Діди лишились, удовиці,
Лежить країна, не встає.
Помре останньою столиця,
Сьогодні - селище моє.

06.08.2018р.

***
чорне море ночі
змиває світло з обличчя
накриває хвилею спокою
гойдає маревом вітру
цілує піною мрій
повіки спекотного вчора
що мнеться
минає
уже

втома втискає в ліжко
важкість набряклих м’язів
ваговиті скрижалі думки
обриси голих скрипок
схожих на голос жінки
тіні від колискових
тіл мовчазні слова

спокій
усе що треба

ніжність обіймів сонних
пальців солодкий спогад
дихання снів у спину
дихання днів у скроні
дихання часу в мозок
дихання літа в лампі
в хаті і всюди де

ходять слони по колу
тихо навшпиньки ходять
вухо і хвіст і хобот
дихають
дихаю
тссс

05.08.18 © Василь Кузан

Ми старієм не від того,
скільки прожито років.
Бо забули ми про Бога,
від образи і гріхів.

Від чекань, що не збулися,
від кохання в маятті.
Від проблем, які сплелися
як клубок тугий в житті.

Ми старішаєм не тому,
скільки пройдено доріг,
а від смутку і від втоми,
як від сонця тане сніг.

Ще від клопотів численних,
від безвиході й нудьги.
Від турбот-морок даремних,
що здавались до снаги.

Може ці відомі гасла
це й не тема для вірша…
Ми старіємо дочасно –
бо пустішає душа.

27.02.2017

Лабіринтами темними ти блукав,
А над виходом хмари нависли.
Навесні білоцвіт - ще не яблука…
Час покаже - солодкі, чи кислі.
Може, груша за яблуко ліпша,
Та від неї, бува, терпнуть губи.
Зайвих слів не зрони, впала тиша,
Хто не знайде - ніколи не згубить.
Ти тримаєш у шафі скелета,
Я його пирогами годую.
Загортаюсь у в’язаний светр,
наче в сірий туман мерзла туя.

2018р.

А все-таки незрозуміло,
Коли тепер дивлюсь на став, –
Чи сині води обміліли,
Чи жовтий берег вищим став?
Чи, може, сам настільки виріс,
Що віддалилася вода?.. –
Питали очі і дивились
На те, що ще не розгадав.
04.08.18

Біжить весела колія
по битій польовій дорозі.
Ніде нікого. Небо, я
і тато з віжками на возі.

Риплять колеса. І шлею
натягують гривасті коні...
А я собі тихенько сплю
у сіні на своїй долоні.

Усе, що є – моя земля.
Як на долоні наді мною
гаї, і луки, і поля –
коловорот осі земної.

Жують вудила жеребці,
а я пильную синє небо,
де тануть білі баранці,
живі увагою до себе.

І просинаюсь. Я один
у тихій одинокій хаті.
Немає ні коней, ні тата,
а сон розвіявся як дим.

І знову коней запрягаю...
Хай спочивають козаки,
а я – до синього Дунаю,
на плеса їхньої ріки.

Аж ось вони – сини Арея!
І... як у бескид загули...
Чвалають у ярмі воли
по сіно з ясел у Морфея.

І кавалькадою – у дім.
Мої алюзії – не всує.
За вікнами ударив грім,
ось-ось... і дощ уже танцює.

Дитячі видива летять
як той Ревучий за пороги.

Немає кращого нічого,
як просинатися... у п’ять.

Але й літа – як та дорога:
аз, буки, веді, іже, ...ять.

08/18