ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Андрій Кандиба - [ 2016.04.30 10:48 ]
    ***
    Мале дитя, мій ангел у людській подобі,
    Прийшла на землю і мене знайшла.
    Я вирився, все життя в свободі,
    Та ти мене легенько обняла.

     Я виривався, оббивав об клітку крила,
    Зламав я клюва об міцний замок.
    Не звично було відчувати, що пусті вітрила,
    Що вітер волі так раптово змовк.

    А ти дивилася за мною,
    Дивилася на пориви мої.
    Ти знала, звикне, буде птах з тобою,
    Адже цей птах приходив у ві сні.

    Проходив час і було трохи звично,
    Літати лиш коли дозволиш ти.
    І клітка марилась мені хронічно,
    Ти все ж добилася мети.

    Уже я не тікав коли відчинені дверцята,
    Лиш клав голівку на твоє плече.
    Тебе частіше брала цікавість та дівчача,
    Як невідома сила в небо тіло те несе?

    Тобі було цікаво, ти хотіла знати,
    Яка Земля на вигляд у пташиному польоті.
    Я щебетав, мені було що розказати,
    Там я життя провів, а не в болоті.

    Ти так цим захопилась, що дійшло до того,
    Що захотіла ти навчитися літати.
    І я нарешті дочекався свого,
    Ось він, момент, мені пора тікати.

    Та подивився я на очі, що цікавістю палали,
    Маленькі ще дитячі ті долоні.
    В чому вина її, щоб птахи ображали?
    І чи насправді я знаходжуся в полоні?

    Я вирішив, що підійму її у небо,
    Хоч людське тіло, та все ж янгольська душа.
    Мені лиш роздобути пару крил їй треба,
    А далі вже вона якось сама.

    Може віддати свої? Я у клітці. Вони ж мені не треба.
    Завдяки їм прийде до дівчини весна.
    Я вже з своїми розпрощатися готовий, раптом з неба,
    Пару тендітних білих крил подарували небеса.

    Бувають же дива, коли на все готовий,
    Коли не жалко до останньої краплини.
    А потім образ, неймовірний, білосніжний, новий,
    В голубкі я впізнав лиш оченята щасливої дитини.

    Так це вона, вдягнувши свої крила,
    Перетворилась на чудову пташку.
    І ми разом наповнюємо вітром ті вітрила,
    Свободу бути разом відчуваємо. І нашу власну казку.
    2015




    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  2. Вікторія Торон - [ 2016.04.30 10:19 ]
    Вона
    Вона буває метушлива, з нервовим сміхом недоречним,
    книжок роками не читає і не вжива розумних слів,
    а чоловік її на людях -- в манерах вишукано-гречний,
    із бурштиновими очима з темно-палких жіночих снів.

    Вона завжди в життєвій прозі —чи у дворі, чи на городі;
    час розмежований натроє —вечеря, снідання, обід...
    Невпинно рухаються крила, в завзятті юному пророслі
    у ті роки, як прокладали вони у парі перший слід.

    Її би можна пожаліти, але сміється вона вголос,
    біжить, розхитуючи кладку, понад обмани і роки;
    і так заведено між ними --усе, що мужем розкололось,
    їй треба склеювать довіку, що Божий день, у дві руки.

    Вона живе, неначе пісня, земного й вічного на стику,
    в кишенях бляклого халату —прощення й вірності ключі.
    І я чомусь її згадала під звук схвильованого крику
    гусей, що клином розщепили небесну сферу уночі.

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  3. Віктор Кучерук - [ 2016.04.30 01:35 ]
    Дарма...
    Обсипаний, поколотий,
    Надій розбитих склом, –
    Ходжу донині колом тим
    В якому скрізь погром.
    Перехрипіли криками
    І він, і ти, і я, –
    Бо злиднями й каліками
    Наповнилась земля.
    Себе давно запитую,
    Адже не зрозумів, –
    За що сидів на плитах я
    І в полум’ї горів?
    Чіткіше бачу здалеку
    Страждальницький мій шлях, –
    Усім сіяв кристаликом
    Дарма в чужих руках...
    30.04.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  4. Мирослав Артимович - [ 2016.04.30 00:18 ]
    Дві П’ятниці
    Ранкова свіжість. П’ятниця. Гудуть
    невтомні бджоли в яблунево-цвітті…
    …Учора в Гетсиманському саду
    Учителя упіймано у сіті…

    Милує цвіт. Купається бджола
    в обіймах квітки на небеснім лоні…
    …А той четвер для зрадника – хула:
    від срібняків обпечені долоні…

    Із полудня з уклоном – як один –
    миряни припадуть до плащаниці…
    …Тоді – у П’ятницю – і крапельки води
    Христу кати пошкодували ниці…



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (8)


  5. Ніна Виноградська - [ 2016.04.29 17:52 ]
    Коли?


    Моя державо, мудра споконвіку,
    Ти при батьках, а ніби сирота.
    І з владою, що бреше скрізь без ліку,
    Словами повна, а в ділах пуста.

    Чи думала, майданами побита,
    Щоби зміїне правило кубло,
    І щоб держава стала їм коритом,
    І щоб в країні оселилось зло?

    Хрести ростуть на цвинтарях країни,
    Сини щодня вмирають на війні.
    Торгує влада з ворогом донині,
    Бо є ворожа і тобі й мені.

    Зібралися докупи всі заброди,
    Сини чужих світів, чужих країн.
    Для українців на війні свободу
    Тут захищає батько, друг і син.

    І скільки треба нам іще терпіти,
    Чому чужинцям владу віддали?
    А на дворі дощить холодний квітень.
    То хто врятує нас від кабали?
    27.04.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  6. Ветал Травень - [ 2016.04.29 15:30 ]
    О, жорстока панно!
    О жорстока панно!
    Я люблю ще Вас
    Люблю Божевільно і п'яно
    Люблю, як вперший раз.

    Ви світлом моїм стали,
    Подихом душі моєї
    Ви запалили спалах
    Зірки в небі своєї.

    Ваш голос, тепер в снах
    Він як музика зі мною,
    Ваші очі, як голки на соснах
    Стали мені барвою основною.

    Ви стаєте, для мене дорогою:
    Людиною, жінкою, сестрою
    Без вас страждаю нудьгою
    І вмираю, як солдат, без зброї.

    27 квітня 2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  7. Анонім Я Саландяк - [ 2016.04.29 13:12 ]
    Від “паркінсона”:
    щоб з місця рушити... здається мало буде й року... та знаю – досить і одного кроку.
    29.04.2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (4)


  8. Руслан Лиськов - [ 2016.04.29 11:21 ]
    Поганське небо
    Пропечене безкрайнє дике поле.
    Десятипагорб`я. І сива ковила. І маки.
    Понурі ідоли - забуті кимось знаки,
    Насіння вічності - покинуте і кволе.

    Цю чорноту не будять зорепади.
    І сон, як морок - переляканий, схололий.
    Це тут десь бродить Каїн сивочолий,
    Шукаючи спасіння і відради.

    Очами яструба тут вічність споглядає,
    Як мла усе заповнює собою,
    Як смерть летить монгольською стрілою,
    І в мене між лопаток застрягає.


    Рейтинги: Народний 0 (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  9. Віктор Кучерук - [ 2016.04.29 07:21 ]
    Живу!..
    Коли жура за радість стала
    І віри блиск в очах потух, –
    Живу гальмуючи помалу,
    Або прискорюючи рух.
    Живу безглуздо й безпорадно,
    Безсилий втішено збагнуть, –
    Чому довкола непроглядна
    І нездоланна туги муть?
    Живу із волі пресвятої
    Творця одвічного буття,
    Хоча всілякого накоїв,
    Без молитов і каяття.
    Живу надіями на диво,
    А час летить, як листопад, –
    І дні усотує жадливо,
    Їх не вертаючи назад.
    Хоч міг би духом занепасти,
    Життєвим мукам завдяки, –
    Живу в очікуванні щастя
    За переболені роки.
    Живу!..
    29.04.16





    Рейтинги: Народний 5.5 (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (12)


  10. Вікторія Торон - [ 2016.04.29 03:58 ]
    Здавалося, в душі є стільки сил
    Здавалося, в душі є стільки сил,
    що можемо всі драми пережити,
    аби було із ким поговорити,
    усе обмацать, перегнуть навпіл
    й, зачудувавшись, у собі зложити.

    Та ось уже обтяжують слова
    і необхідність бесіди лякає,
    світ пружиться і раптом вибухає
    в чужій руці, як в бою тятива,
    стріла летить і в бік тобі влучає

    або у серце. Все міняє мить
    і не дає з минулим попрощатись--
    від неї неможливо заховатись.
    Ось телефон панічно верещить...
    Як нам назад до берега дістатись,

    щоб мати спокій? Від життєвих драм,
    хоч би яких отруйних і барвистих,
    і від чужих гріхів, чи то навмисних,
    чи випадкових -- здавна любих нам --
    сахаємось, немов від скель урвистих.

    Куди подівся емоційний струм
    колишніх бесід? Хочеться мовчати,
    молитися, в тривозі пильнувати...
    Не повімо нікому про свій сум.
    Хіба хто має сили розказати?

    Насичені тяжким передчуттям
    і сутінки, й годинникові кроки;
    слова не є достатні і глибокі,
    щоб змірять мовчазні безодні драм,
    які колись би ми долали скоком.

    2010


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (8)


  11. Володимир Бойко - [ 2016.04.29 00:22 ]
    * * *
    Куди веде тебе
    Твоя дорога,
    І хто єси?
    Коли душа
    Постане перед Богом,
    То що відповіси?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.63)
    Коментарі: (4)


  12. Лариса Пугачук - [ 2016.04.29 00:05 ]
    Згубився слід
    Фантомний бiль минулої любовi –
    Уже нема, а все iще болить.
    На згустках перепаленої кровi
    Душа скалічена ледь мерехтить.

    Тримаюсь… Не тримаюсь – так здається.
    Як дерево пiдрубане стою.
    Та пробує ще ворухнутись серце,
    Виспівуючи музику свою.

    Так гiлочка вiдрiзана калини
    Пiсля зими ще навiть розцвiла,
    Ще випустила з пазухи стеблини,
    Не знаючи, що зрубана, – жила.

    Але коріння в землю знов вростає.
    Загоївши минулого слiди,
    Душа нову мелодію приймає:
    Вона жива і житиме завжди.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (14)


  13. Анатолій Криловець - [ 2016.04.28 23:26 ]
    ***
    А щоб тобі отак лежала,
    Як досі ще мені стоїть:
    Веселка в полі жито жала
    Й лягла у дощик відпочить.

    Вся простяглась на ціле небо.
    А знизу річка, лан, луги.
    Я пориваюся до тебе –
    Туди, де звівся край дуги.

    Я пориваюся… Я хочу
    Свій час – твій простір сумістить,
    Щоб осягнули тіло й очі:
    Лежить веселка – і стоїть

    Не на китах, а на любові
    Наш світ і в ньому геть усе.
    …Ти крізь жита біжиш за овид,
    Де рай-дуги чекає серп.

    5 січня 2016 р.




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3) | "http://poezia.org/ua/id/43350/personnels"


  14. Анатолій Криловець - [ 2016.04.28 23:38 ]
    ***
        Федорові Сологубу

    Теменну тьму в століттях
    Пробувши в небутті,
    Пізнавши все на світі,
    Знайшов свої путі.

    По них я волочився
    У пристрастях земних
    І прахом днів живився –
    Пороків огняних.

    Та дух повстав мій нагло –
    Бездушна ж плоті кліть!
    Він прагнув, прагнув, прагнув,
    Щоб чудо сотворить.

    Мене безперестанно
    Разив жадань порив.
    Я розсипався, танув
    І в пристрастях горів.

    І знову повернувся
    Я у чертог небес.
    Дух в пару обернувся,
    І долішній світ щез.

    І мило знов блукаю,
    Де зір й небес краса,
    Й минуле споминаю,
    Яке придумав сам.

    28 червня 2015 р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1) | "http://poezia.org/ua/id/42170/personnels"


  15. Ігор Шоха - [ 2016.04.28 22:14 ]
    Застороги самовидця
    У мене є ще сили й арсенал
    розпізнавати зародки атаки
    на рідну мову і на ті порядки,
    які не помічає самохвал.
    З дрібного починається усе
    і виростає до глевкої брили.
    Ще на місцях вітійствують горили
    із наміром вернути еСеСеР.
    Романтики весняної пори,
    осліплені революційним сонцем,
    ви інколи дивіться у віконце,
    але не тільки знизу догори.
    Легіонерів гарту молодого
    відомо і від чого, і чого
    не прибуває у моїм полку.
    І я розповідаю це того́,
    що інколи не відаєте то́го,
    що має бути ясно їжаку.
    О Донкіхоти піки і сідла
    на тощій спині свого Росінанта.
    Ой, не пересідайте на осла,
    де зброєносцю дутого таланту,
    реміснику строкатого пера
    із вітряками легше воювати.

    Я не один, хто застує усім.
    Б’ю у кімвали і водиця ллється.
    Коли з нічого виникає грім,
    поет не злиться. Гірше – він сміється.
    А як воно – сміятися до сліз
    поети знають. Є у нас дорога,
    де діє спільне кредо і девіз:
    «За нами правда, Бог і перемога».

    Коли сіяє сонце із небес,
    а зі стіни – ясні дереворити,
    а із амвону стоголосся мес,
    і Слово ще устами не убите,
    не рано і не пізно говорити, –
    Христос воскрес!
                   Воістину воскрес!

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (7)


  16. Любов Бенедишин - [ 2016.04.28 21:00 ]
    Клич
    Ходім у засвіти, ходім
    у сон до_світній...
    Ген за межею - рідний дім
    у вічнім квітні.
    Там ненароджених малят
    Марія бавить.
    На чатах янголи стоять
    край смутку брами:
    сльозу покутну обітруть
    смертельній втомі...
    Звільни себе.
    І - в довгу путь,
    у невагомість...

    ...У пастці кревних протиріч
    єство ятриться.
    І виє знов
    на тихий клич
    душа-вовчиця.

    28.04.2016


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  17. Василь Степаненко - [ 2016.04.28 17:54 ]
    Еротокрит
    У Львові проїздом!
    В.Корнарос "Еротокрит", (вид.-во "Веселка", 2016р.)

    13.05 16.00-17.00 10. Суперсила «Зачудована» Простір «Лекційна» Презентація вперше перекладеного на українську мову грецького епосу В.Корнароса "Еротокрит". Презентуватиме перекладач книжки - Василь Степаненко.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  18. Семен Кит - [ 2016.04.28 17:50 ]
    Чекаючи з раннього ранку на автобус
    Чекаючи з раннього ранку на автобус
    На сільскій зупинці
    Серед ранкового мороку і туману
    Що тягнеться в напрямку від річки
    І аж до твоєї душі
    Згадуєш що тобі снилося
    Чуєш як пахнуть здалеку комиші

    Якось вони виринуть
    Прямісінько з-за того туману
    Усі хто став тобі немилим
    За різних обставин та політичних устроїв
    Усі кого ти поховав глибоко в пам’яті
    Стоятимуть над твоїм ліжком
    Мовчки
    Не дуже й роздивляючись твою фізіономію
    Так ніби їм немає до тебе ніякого діла

    Ну а ти не тікатимеш
    Бо й тікати вже нікуди
    Та й якби було - чи наважився б?
    І ніхто з них нічого до тебе не говоритиме
    Тільки десь за будинком листя горітиме
    І характеринй запах
    Ледь-ледь помітно зайде до кімнати

    І тоді твоя пам’ять відкриє усі
    Усі до однієї зарослі пори
    Усі тайники
    І ти не ставатимеш їй на заваді
    Не шукатимеш чергової опори
    І залишиться тільки...

    Передаєш мовчки той дріб’язок за проїзд
    А водій з хорошим почуття гумору
    Ледь-ледь посміхаючись
    Киває тобі цього холодного ранку
    Мовляв, всідайся, будемо їхати
    Ти вже не перший

    І аж тоді стає трохи легше дихати
    Тільки десь за зупинкою ще листя тлітиме
    І характерний запах
    Ще деякий час супроводжуватиме тебе дорогою

    2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  19. Ігор Шоха - [ 2016.04.28 13:18 ]
    Риторика поезії
    Писалось би, та застує полуда
    навроченою лірою богів.
    Поезою влізає словоблуддя
    у мороці хаосу марних слів.

    Багатослів'я – це ще не поеза,
    і римування кожному дано.
    Поезія, як правило, твереза
    і не туманить, як гірке вино.

    Вона не рафінована – це добре,
    але у ній, у темній і сліпій
    ніколи не заграє синє море
    і не осоловіє лиходій.

    Вона сама підказує поету,
    чи пахне Муза у її рядках.
    Ми є недосконалі інструменти
    у ніжних і невидимих руках.

    Поезія потішиться над нами,
    якщо вона не вміє – навпаки,
    порадувати точними словами,
    які оберігають словники.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (8)


  20. Леся Геник - [ 2016.04.28 10:36 ]
    Весняне
    Весна колише в небі жовте сонце,
    пташиною виспівує пісні.
    У серці ворухнулось щастя - хто це
    до щастя раптом серце заповів?

    Чи то Господь із молитов жаданих?
    Чи янгол зі стареньких образів?
    А, може, то сьогодні ти, коханий,
    мене до лету вгору заповів?

    Стривожило думки суцвіття юне,
    у грудях розгойдався океан,
    розщебетався дзвінко - диво-луни
    летять аж до горішнього вікна.

    Десь там собі тихенько спочиває
    святих пророків мудра сивина...
    Але ж і їхні душі не минає
    заквітчана, розкрилена весна.

    То ж усміхнися, світе мій прекрасний!
    Жени зажуру з-між похмурих брів,
    бо все довкруг вбирається у щастя,
    його нам день весняний заповів...

    (10.03.16)


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (4)


  21. Зоря Дністрова - [ 2016.04.28 08:47 ]
    ***
    Мамо, вам досі кривавлять рани,
    Незагоєний біль весни.
    Квітневі стигми – то квіти ранні,
    Проростуть у зимові сни.

    Майже тридцять ви спали, мамо.
    В напів-мареві, в забутті.
    Квітень знову роз’ятрив рани
    І насіяв в житах хрести.

    Стільки болю – на ваші плечі,
    Не всихає сльоза в очах.
    Коли вкотре вмирають предтечі,
    Коли пагін зелений зачах.

    То все квітень ламає віти,
    Полинове гірчить вино.
    Та погляньте - змужніли діти,
    На своє вони стали крило!


    Рейтинги: Народний -- (5.44) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  22. Марина Довбня - [ 2016.04.28 07:37 ]
    ***
    Вчора шуміла гроза,
    рання апрільська грімниця.
    Вечір-сновида казав,
    буря з моєї вини ця.
    Бо цілувала пахкі
    на квітнику гіацинти,
    очі, мовляв, навпрошки
    павоть плетуть лабіринтом.
    Клала Ярилу зерно
    в рінь одволожену сонну.
    Пахло чому полином?
    Літньо, жоржинно, півонно?
    Буцім ворожу тайком,
    сонях зову на гостину…
    Заспаний місяць лінько
    хмарі сховався за спину,
    ливень лопоче, рече
    щось потаємне, казкове...
    Липа крислата плечем
    тердь колихає бузкову...
    Вечір правий, далебі,
    за небовидом зерниться...
    Начаклувала собі
    теплу тремку блискавицю.




    павоть-павутина


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Коментарі: (1)


  23. Віктор Кучерук - [ 2016.04.28 05:53 ]
    Веселка
    Ледве вщухла над рікою злива,
    Ще вода затоплює луги, –
    А уже веселка блискотлива
    Аркою лягла на береги.
    Вигнулась, округлилася вгору,
    В мокрих нетрях сизої пітьми,
    Де, злякавшись блисків і озорень,
    Змовкнули невидимі громи...
    Між хмарин осяяних розщілин,
    Променями теплими вогні, –
    Відгоріли швидко, відмигтіли
    І безслідно зникли вдалині.
    28.04.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  24. Михайло Десна - [ 2016.04.28 04:20 ]
    Зауважу
    Хай не грішу
    (і без того вже грішний!),
    що напишу
    один сміливий крок.
    У цьому вірші
    я зауважу лише,
    що напишу...
    один такий рядок.

    "У Богородиці
    чоловік Іосиф.
    Цей чоловік -
    без тещі чоловік.
    Не був голодним,
    голим він чи босим.
    Як особистість,
    через шлюб не зник."

    28.04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  25. Ігор Шоха - [ 2016.04.27 22:51 ]
    Зірка Квітки Цісик
    Де височить Чумацький шлях,
    лунає пісня українська.
    І сяє у палких серцях
    неопалима наша зірка.

                             Де ти не є,
                        зіронько часу,
                           сонце встає.
                        Темрява гасне.
                        Спів солов’їв
                          лине до тебе.
                                 Очі твої
                   дивляться з неба.

    І поки наші рубежі
    оберігає світла зірка,
    нехай на відстані душі
    у небесах сіяє Квітка.

    І хай співають козаки –
    американці України.
    Нас об’єднала на віки
    небесна Квітка Чураївна.

                             Де ти не є,
                        зіронько часу,
                           сонце встає.
                        Темрява гасне.
                        Спів солов’їв
                          лине до тебе.
                                 Очі твої
                   дивляться з неба.

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Прокоментувати:


  26. Олексій Кацай - [ 2016.04.27 21:09 ]
    Золоті промені
    Золоті
            промені,
    золоті
            промені,
    на дахи
            бронзові
    зорями зронені
    в синьому
            пломені
    пізнього вечора.
    Золоті
            промені
    з роду лелечого,
    з роду
            летючого,
    міжгалактичного,
    руху
            співзвучного
    й не потойбічного.
    От
        над карнизами
    золоті промені
    овид
            пронизують,
    так і нескорені,
    так
          і не зломлені
    часом та відстанню,
    просто
            ледь втомлені
    даллю іскристою,
    даллю
            космічною,
    трохи фізичною,
    трохи –
            магічною.
    Та таємничою
    дивною
            силою
    в вікна
            устромлені,
    чи
        відпочили би,
    полум’ям
            сповнені,
    промені з золота,
    якщо
            зневажено
    скло
            і розколоте
    на відображення
    й золоті промені,
    в сяєва
            домені,
    мчать
            над похмурими
    архітектурами
    міста
            бетонного?
    Світлом вдоволені,
    люди
            фотонами
    линуть у гомоні
    дня
          невблаганності
    і в людській парості
    ночі
            туманності
    гинуть від заздрості.

    Красна є
    втеча ця!..
    Нею оновлені,
    вічністю
    точаться
    золоті промені.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  27. Лариса Пугачук - [ 2016.04.27 15:58 ]
    Прощання
    Ти не шукай мене посеред міста,
    Не виглядай даремно за порогом,
    Не приведе до тебе більш дорога,
    Хоч винен ти мені оте намисто.

    Ти ще питав, якого більше хочу -
    З перлинок а чи може бурштинове,
    А я просила з променів ранкових,
    Щоби твої ясніли в ньому очі.

    Сердито ти насупився і знову
    Просив на чомусь вибір зупинити.
    То я сказала ниточку зробити
    Із маків та голівок волошкових.

    Хотіла ж - з поцілунків губ коханих,
    Солодких, ніжних, до нестями рідних.
    Усі намиста світу будуть бідні
    Напроти цього, бо воно жадане.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.55)
    Коментарі: (5)


  28. Іван Низовий - [ 2016.04.27 15:39 ]
    * * *

    Ні, не Баба-Яга –
    Кістяної ноги не було –
    Із-за яру прийшла,
    З невідомого світу і краю
    (Знаю: в тамтому світі
    Жило загадкове село,
    Чув, у тамтім краю
    Є щось дивне – від пекла і раю).
    Я на вигоні пас
    Нашу Катьку – безрогу козу,
    Біля припутня грався
    Латунними гільзами
    Зранку…
    Ні-не-Баба-Яга
    Від рогозу полола лозу
    Й напихала рогозом
    Торбинку свою,
    Полотнянку.
    Потім вийшла на вигін
    Присіла спочить поблизу
    І шматок скатертини
    На вогкій траві постелила,
    Корінець рогози посолила –
    Вгостила козу,
    І мене заодно
    Рогозою смачною вгостила.
    Ні-не-Баба-Яга
    Щось таке бубоніла під ніс,
    Чи молитву яку,
    Чи якийсь наговір-заклинання,
    І від того так рясно
    В яру розростався рогіз –
    Сорок восьмого року
    Єдине поживне снідання.
    Призабулося все –
    Як-не-як, півстоліття пройшло –
    Лиш не смак рогози
    Й Ні-не-Баба-Яга із-за яру…
    Знов збираюсь поїхати
    В те загадкове село,
    Що сховалось від мене,
    Мов сонце осіннє
    За хмару.
    Написали мені:
    Вже немає лози й рогози
    В пересохлім яру,
    Висихає криниця остання –
    Ні-не-Баби-Яги
    Крапелина солона
    Сльози,
    Отієї,
    Якою
    Солився рогіз для снідання.
    Вигибає минуле –
    Не все в нім погане було:
    П’ятирічним хлоп’ям
    У демонологічному світі
    Почувався я добре –
    В жар-птиці сидів під крилом,
    І гойдали русалки мене
    На вербовому вітті;
    Уночі мої сни
    Вартував домовик-моховик,
    Добра відьма мурликала
    Біля подушки моєї,
    А дідусь-лісовик
    Шелестів падолистом осик,
    Проганяючи геть
    Перелесників і берендеїв.
    Де й поділося все –
    Пустирі розорали й луги,
    Розвалили наш хутір –
    Ставки повтікали з руїни…
    Вже ніколи, мабуть,
    Не знайду Ні-не-Баби-Яги
    На просторах
    До пня розкуркуленої
    України…

    01 – 02.03.1998


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  29. Валерій Хмельницький - [ 2016.04.27 13:08 ]
    Анастасія
    Ти була рвучка, Анастасіє -
    Ручки цілував би я тобі,
    Ніжки цілував би - та надії
    Я на те не маю, далебі.

    Задивився в очі ясно-сині –
    У зіницях зачаївся сміх...
    Як зустріну, запитаю нині:
    "А тебе зачарувати б зміг?.."


    27.04.16


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (9)


  30. Мирохович Андрій - [ 2016.04.27 12:40 ]
    КК це кохання це кохання
    Подарувала книгу –
    о мій зайчик -
    Весело проведемо час,
    Резолютивні частини
    Читати не варто,
    Вони вочевидь не про нас.
    Он наприклад поглянь –
    Зґвалтування
    Ти ж відчуваєш слів таких чар
    Умисне вбивство
    Побиття
    Пограбування
    Та навіть банальний підпал.
    Ти ж розумієш, мій любий,
    Все йде лиш волею Творця,
    І якщо вже з тобою я разом
    То разом ми до кінця.
    То я й прошу тебе, милий,
    Займись справою чоловіків –
    Будь дітям нашим за приклад
    Будь гордістю для батьків.
    Цивілізація розпочалась із відкриття кримінального провадження.


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  31. Вікторія Торон - [ 2016.04.27 10:03 ]
    Запустіння*
    За рік без людей заніміють стежки,
    село бур’яни покрадуть,
    оселі, де зріли хліби, як зірки,
    по вікна у землю ввійдуть.
    Розмови розвіються вітром з дощем,
    людини поглинеться слід,
    густа павутиця зеленим плащем
    задушить повалений пліт.
    Старенька не буде сварити щодень
    нальоти прудких горобців,
    розпорпана стріха для їхніх сімей –
    недовгий, та затишний дім.
    Високих акацій мережаний шум
    (чи зрубані вже? чи живі?)
    в вітрах заколишуть злочинства і глум,
    безумства людей світові.
    О час, не малюй запустіння картин –
    я бачила їх досхочу,
    забуті селянки в прозорий твій плин
    вгортались, немов у парчу.
    Навчи мене мужності йти по стерні
    і далеччю міряти путь,
    бо їхні життя протекли, як у сні,
    і наші так само минуть.

    2016


    Рейтинги: Народний 5 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (6)


  32. Іван Низовий - [ 2016.04.27 08:33 ]
    * * *
    Тісно й на цвинтарі,
    Не пропхнешся –
    Зрештою, лиш у вузькій домовині
    Замість заплакати – засмієшся,
    Що непристойно живій людині.

    Повно і тут всепикатої пихи:
    Серед могилок – такі монументи!
    Добре, що тихо.
    Ніяке лихо
    З мертвих не стягне вже аліменти.

    Друзі всі тут – і молодші, і старші.
    Може, лишитися поряд з ними,
    Власною впертістю смерть поправши
    Вкупі з гріхами своїми й чужими?!

    Ще одного поховавши друга,
    Може, останнього вже з найкращих,
    Я відчуваю: всевбивча туга
    В серце вповза ще живе і… пропаще.

    2004


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (2)


  33. Віктор Кучерук - [ 2016.04.27 05:44 ]
    Весняні пахощі
    Немов тугі пориви вітру,
    Між неоглядних трав і лоз, –
    Весняних днів хмільне повітря
    В легенях м’яко уляглось.
    І вже не видихнуть до літа
    Мені крізь ніс або гортань
    Ані молочний запах цвіту,
    Ні дух жаданих проростань...
    27.04.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  34. Ніна Виноградська - [ 2016.04.26 16:56 ]
    Батьківщина

    Там сонечка маленькі у траві
    З кульбаби ткали золоті мережки.
    Там під тинами вільно кропиві
    Й берізки одягалися в сережки.

    Там понад Сеймом скрізь конвалій цвіт,
    А часнику і щавелю – на лузі!
    Там жив мого дитинства дивний світ
    В полях зелених, що на виднокрузі.

    Там пахощі черемхи у лісах,
    Бузок, тюльпани, дикий мак червоний.
    Не загубився у моїх літах
    Ванільний запах, Великодні дзвони.

    Була і буде тисячі віків
    Моя мала велика батьківщина.
    Бо тут могили родичів, батьків,
    У Пісках, що над Сеймом, на Сумщині.
    26.04.16


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  35. Лариса Пугачук - [ 2016.04.26 15:57 ]
    Учинений гріх
    В криницю плюнув, хоч батьки спиняли.
    Недовго думав… – плюнув і на них.
    Від несподіванки ті ледь не впали,
    Спинилось сонце, теплий вiтер стих.

    Прийшли сусiди та уся родина,
    Стоять в нiмотi, дивляться на грiх,
    Повiрити не можуть, що дитина
    Батькам ув очi плюнула при всiх.

    Чи ж ти, дитятко, менше всiх поїло,
    Чи мало ми голубили тебе,
    Що пiна з рота раптом полетiла
    I стало головою ти слабе.

    Який це сором i яка скорбота,
    І біль пекучий і нестримний гнів.
    Яка важка і клопітна робота –
    Очищення від бруду і плювків.

    А чистити потрібно. Бо з криницi
    Пили дiди i прадiди вiки,
    I буде пити з джерела водицю
    Наш рiд, допоки в небi є зiрки.

    А ти вернешся, перейшовши броди,
    Постукавши у безлiч iнших брам.
    Але плювати в чисту свiжу воду
    Бiльш не посмієш – захлинешся сам.

    За грiх учинений отримаєш ти пекло –
    На цьому свiтi, а не десь-колись.
    Як маєш каяття, то ще не смеркло.
    Земля простить – на неї ти молись.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (43)


  36. Леся Геник - [ 2016.04.26 14:04 ]
    Вишня цвіте
    Кожну пелюсточку вишні
    спрагло цілую очима,
    і на п'янкому узвишші
    знову стаю, мов дитина.
    Та, що безмежно наївна,
    та, що безкрайно мрійлива...
    Душу лоскоче пір'їна,
    вишня дарує їй крила!
    І вже за мить над дахами
    гойдалка втіхи несеться,
    он чеберяє ногами
    радістю сповнене серце.
    І навіть сонце зімліле
    йде і собі танцювати,
    котяться відблиски білі
    щастям від хати до хати.
    Лиш підставляй душу спраглу
    та загортайся у крила...
    Вишня цвіте - як же гарно...
    Вишня цвіте - диво...
    Диво!

    21.04.16


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (9)


  37. Василь Луцик - [ 2016.04.26 14:23 ]
    ***
    ми є поети нової доби
    так говорило багато дебілів
    та що тобі треба бери і роби
    та ні йому треба всілякі баби́
    та бабки та слава та інша хуйня
    страшенно серйозні і жодного ня
    ні краплі каваю чи хоч доброти...

    ну що ж
    із дебілів лишився лиш ти
    всі інші давно повмирали в канавах
    на ідіотських телеканалах
    у барах порожніх у тихих могилах
    і доля ота що тебе породила
    тебе по-класичному тихо уб'є
    оу є!

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.42) | "Майстерень" -- (5.42)
    Коментарі: (6)


  38. Іван Низовий - [ 2016.04.26 11:53 ]
    * * *
    Не з похмілля болить голова –
    Від високого тиску.

    Цілу ніч я мережив красиві слова
    І не маю від того ніякого зиску.
    Не друкують поетів. Нехай помира
    Найдревніше мистецтво високого слова.
    Не пора – для пера!
    Хай Гомер позира
    Із презирством:
    «Яка ж бо доба безголова!»
    Хай кепкує Шекспір:
    «До яких іще пір
    Будуть виродки ждать ренесансу?!»

    І звіріє людина.
    Людиною ж звір
    Вже не стане –
    Ніякого шансу
    На олюднення звіра немає...

    Болить
    Голова опустошена,
    Задурманіла.

    2002


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  39. Ніна Виноградська - [ 2016.04.26 09:52 ]
    Сон-трава


    А сон-трава є носієм весни,
    Пухнастим, теплим, ніби руки мами,
    Коли ми поринаємо у сни,
    Коли ми прокидаємось, так само.

    Укутана в природню таїну
    Оця трава, оця чарівна квітка,
    Несе в собі якусь бережину.
    Її життя – це особлива мітка.

    Невиразно-пухнастий фіолет,
    Дзвіночки квітів схилені донизу.
    Мільйони років цей квітковий злет
    Для людства залишається сюрпризом.
    26.04.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  40. Михайло Десна - [ 2016.04.26 09:41 ]
    Живі гроші
    Застій і поспіх.
    Що за доба?
    З взуттям і босих?
    Глобалізуються оба?
    Бо до Європи.
    Як у полон.
    Хоч нелегально,
    зате сезон!
    Місцевим жителям
    (з людей,
    яким смердить
    не від грошей)
    не небезпечний
    «бізнес» цей…
    Хай до кордону
    не довезуть,
    з душі п’ять доларів
    здеруть.
    Кордон-закон
    не перетнуть,
    але копійку зайву в жебі*
    заведуть.
    Паски посвятять.
    І вино.
    За стіл посадять:
    - Файно, но!*
    А в церкві дзвони
    аж шкварчать…
    Вино посвячено.
    Готове до пиття.

    Канонізується життя.


    26.04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (4)


  41. Ніна Виноградська - [ 2016.04.26 08:27 ]
    Розцвітає рута

    У горах знову розцвітає рута,
    Повсюди линуть пахощі її.
    Стежини до небес підводять круто,
    Куди не долітають солов'ї.

    Усе пропахло цим солодким трунком,
    Який не долинає до низин.
    І хмари теплим дощиком-цілунком
    Вмивають квіти краплями сльозин.

    І знову квітне рута у Карпатах,
    Чарівна квітка нашої землі.
    Узгір'я вкрились килимом строкатим –
    Рожево-біло-жовтим у імлі.

    Коли туман ранковий вкриє гори
    І зникне враз від сонечка й тепла,
    Залишаться між трав маленькі зорі –
    То у Карпатах рута розцвіла.
    25.04.16



    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (1)


  42. Тетяна Питак - [ 2016.04.26 07:11 ]
    * * *
    Темним ярмом нависли сірі хмари.
    Сонце сховалось за шматками жалю.
    Протоптану стежину не знайти,
    Ліхтар не світить й нікуди вже йти.

    Ловлю останні промені... Та марно...
    Уже підходить час несамовитості,
    Здерев'янілих тіней попід вітами,
    Затьмарених примар під цими гілками.

    Стою на роздоріжжі сірих буднів,
    На чорнім, обезкровленім, забутім гордім полі.
    Гнучкий лиш вітер знає де шукати
    І як цю погань з Хати проганяти.

    Червоне Сонце допоможе все забути,
    А чорні Погорби схоронять всю печаль.
    Мені так боляче, ти чуєш... вже не можу,
    Уже не знаю, на якому я шляху...


    24.04.2016 р


    Рейтинги: Народний -- (4.64) | "Майстерень" -- (4.69)
    Прокоментувати:


  43. Юрко Бужанин - [ 2016.04.26 07:18 ]
    Язик пером веде?
    Язик пером веде? Тоді рука
    Лиш опосередковує злегкА...

    Коли бздури́ лягають на папір -
    Перо йде язику наперекір?

    Котрий найсправедливіший вердикт -
    Перо зламати? Вирвати язик?

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.91) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (4)


  44. Юрко Бужанин - [ 2016.04.26 07:02 ]
    Ти – легенда моїх думок
    Ти – легенда моїх думок…
    Таїна́ - Ти, укрита часом,
    Як початок юнацьких спроб
    Описання Твої́х іпостасей.

    Часопростір розкидав нас,
    Доля спільна - у снах заблукала…
    Та лиш думка про Тебе – щора́з:
    Щем у серці, у пам’яті – спалах.

    Неуті́лені мрії, мабу́ть,
    Паралельну яву́ сотворили…
    Плаї́ звивисті – сходжена путь -
    Серпантинові урвища-схили…

    Через тернії звично іти,
    Гонор дряпаючи і харизму…
    Жаль, та наші з Тобою світи
    Є частинками вимірів різних…

    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.91) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  45. Володимир Бойко - [ 2016.04.26 00:56 ]
    Чорна зірка
    І знову ти проспав, народе України,
    Коли упала зірка, що ймення їй – Полин.
    Іще одна впаде – і ти повіки згинеш,
    Обернеться наш край в руїну із руїн.

    Чи злії вороги таке навіщували,
    Чи хижий старший брат тебе на смерть прирік,
    Та чорний день настав, і чорна зірка впала,
    І невблаганним став невпинний часу лік.

    І смертоносний смерч накрив твої простори,
    Погибельним дощем скропив твої поля.
    Запанувало скрізь тяжке, безмежне горе.
    Вмираючи, в корчах здригнулася земля.

    Богдан нам заповів надіятись на брата,
    Ділити радість з ним і лишенько своє.
    Та наш жорстокий час зробив із брата ката,
    Котрий у домовину безжально цвяхи б’є.

    Чорнобиль – свіжий цвях у віко домовини,
    В якій народ наш спить, та до яких часів?
    Та ще ж не вмерла ти, збудися, Україно,
    На повний зріст повстань, на лихо ворогів.

    1990


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (8)


  46. Віктор Кучерук - [ 2016.04.25 23:20 ]
    Радіація
    Я чую, як стогне від болю земля,
    Я бачу, як корчиться в муках людина, –
    І знаю про те я, коли й звідкіля
    Покрила біда Україну.
    Розщеплений атом мій край освітив
    Розлючено й сумно, надовго й зловісно, –
    Німа радіація тліє між нив
    І в небі невидимо висне.
    Від неї ніхто не відхилиться вбік,
    Ніщо не відмежиться відстанню й строком, –
    Вона породила сиріт і калік,
    І тугу незмірну й глибоку.
    Її наяву я не бачив, але
    Вона рве суглоби й розколює тіло, -
    І дихати важко, і робиться зле
    Від болю мені щонеділі.
    Впресовує вітер чорнобильський пил
    Донині в пожовклі дерева і трави, –
    І множаться горбики свіжих могил
    Від мене наліво й направо…
    19.04.16



    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  47. Оксана Дністран - [ 2016.04.25 23:22 ]
    Полин
    Гірчить полин, Чорнобильська зоря
    Так полихнула - простору не стало,
    Одним ривком відкривши скрині зла,
    Немов з Пандори зняла покривало.

    Незримий пил косив людські життя,
    Пухлини ніс, як наслідок отрути,
    Немає ліку всім іще смертям,
    І не дано нам шансу для покути.

    Пройшли роки, в минуле канув шок,
    Та досі ще всіх наслідків не видно,
    Як зведений сповільнений гачок,
    Чекаєм дій подальших вірогідних.

    Невинні жертви знову злим богам
    Складає край, кривавить без упину,
    Ніхто не вірить закликам й словам,
    Бо різне кажуть в очі та у спину.

    Зневіра знов - найтяжчий мабуть гріх,
    Довкола чути все одні лиш гасла,
    Дідівський не рятує оберіг,
    В очах надія ледве не загасла.

    Поневірянням буде колись край,
    Усьому болю, що земля всотала?
    Гірчить полин, від «Градів» небокрай
    Палає досі, наче сонця мало.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  48. Іван Низовий - [ 2016.04.25 22:15 ]
    * * *


    Сиве плесо –
    Ні сплеску –
    Сула край села
    Посумніла при місяці.
    Сонність осіння
    Заспокоєних сосон.
    Перевеслом Сула
    Пов’язала село.
    Зорі ніч пересіяла
    З високосних небес –
    В соковиту росу,
    На сум’яття осик,
    Осоки та осоту,
    А довершує цю
    Досконалу красу
    Незворушний вітряк –
    Архаїчний достоту.
    Та і сам я, мабуть,
    Край села,
    На горбі –
    Призабута всіма
    Й недоречна істота,
    Бовванію, мов хрест,
    Кам’янію в собі,
    І для мене цей горб –
    Своєрідна Голгота.

    жовтень 1995


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  49. Іван Низовий - [ 2016.04.25 20:51 ]
    * * *


    Самоїди ми і самовбивці.
    Хто зробив нас такими й коли?
    А були ж ми колись – українці,
    Запорожці колись ми були!

    Наша нація гарної вроди,
    Наша пісня повсюди звучить...
    Що ж ми нині не маємо згоди,
    Хто від матері нас відлучив?

    Наша слава на інші не схожа,
    І неслава також не така –
    Що ворожка чужа наворожить,
    З тим і згодні нащадки Сірка.

    Криворізько-донецьких республік,
    Новоросій комусь подавай –
    Україна ж не ламаний бублик,
    Не покраяний геть коровай!

    В нас Пилявці були й Жовті Води,
    А не тільки полтавська ганьба –
    Переяславські чорні угоди
    З українця зробили раба.

    Хто загоїть кривавицю-рану,
    Що загрожує смертним кінцем?!
    Відрубайте правицю Богдану –
    Він спасибі вам скаже за це!

    1993


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (6)


  50. Іван Потьомкін - [ 2016.04.25 16:55 ]
    ...Ані рядка не написав...
    Узяв з собою Петра та Зеведеєвих синів.
    Трохи відійшли од дому,
    Став під оливою Ісус і каже:
    «Млосно мені на серці якось.
    Побудьте тут одні. Невдовзі повернуся».
    Десяток кроків не пройшов – упав
    І став молитися й благати Бога:
    «Отче мій, якщо можливо,
    Хай обмине ся чаша:
    Бадьорий дух, та немічне все ж тіло…
    А проте – не як хочу я, а як Ти…
    Вернусь до охоронців, наберуся сил
    І далі поведу розмову із Тобою».
    Та що це? Покотом лежать…
    Хропуть, що чути за версту…
    Їм байдуже , що діється зо мною.
    «Петре, розбуди товаришів,
    А я піду далі молитись»:
    «Отче, єдиний мій пораднику,
    Якщо не можна відвернуть сю чашу,
    То хай на те буде тільки Твоя воля!»
    Сил не стає… Увесь тремчу…
    А охоронці?
    Начебто не просив їх , не соромив.
    Захропли удруге. Марне їх будить…
    Знову заснуть. Їм же не болить.
    Роблять, як тіло накаже, а не совість.
    Помолюся ще – і будь-що буде…
    «Вставайте ж, нарешті, соні!
    Зближається година,
    Що в руки грішників
    Сина Людського віддадуть на згин».
    Ніхто з них не вступиться за мене…
    Відречуться й розбіжаться по домівках…
    І що розкажуть про мене?..
    Тим паче про мою справу…
    Не розуміли притч, просили розжувати…
    Шкода, що ні рядка не написав,
    Як попередники пророки.
    Не писав, бо ніколи було.
    Руками й словом лікував.
    Кожен по-своєму витлумачить мої слова.
    А що вже казать про тих, хто їх не чув…
    І кожен вважатиме, що я отак сказав.
    Скільки нісенітниць нагородять!..
    Дай Боже, щоб тільки сперечались.
    Щоб не дійшло до бійки й різанини.
    Найперше – моїх братів по крові.
    Тремчу, та не од чекання смерті,
    А од того, що станеться по ній.
    …І так на серці млосно…



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (1)



  51. Сторінки: 1   ...   618   619   620   621   622   623   624   625   626   ...   1855