ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Ігор Шоха - [ 2016.04.25 14:11 ]
    По канату над прірвою
    Коли йдемо тією течією,
    яка уже не залишає сліз,
    то як не повинитися душею,
    що не жили, а мучилися з нею
    у цьому краї зеків і лакиз?

    І поки не жили, а виживали
    у вирі суєти і самоти
    тону́ли, то із неї виринали –
    із глибини до тої висоти,
    якої у юдолі сліпоти
    і зрячі у собі не помічали.

    Екранами пройшла як ураган
    така собі Ельвіра Мадіган,
    якій життя судило «вищу міру».
    Але куди летіти на біду
    метелику у заскленім саду,
    де вижили «еліта» і банкіри?

    1970-2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (4)


  2. Марина Довбня - [ 2016.04.25 12:22 ]
    Ісусова молитва
    Слова палкі летять склепінням саду,
    сльоза скупа з заплющених очей,
    кривавий піт на мертвий камінь пада,
    Тягар важкий не сходить із плечей.
    Душа наповнена Моя печаллю вщерть,
    і бачу Я, не криючись землі,
    сліпі й невірні вже ведуть Мене на смерть
    зі зрадником підступним на чолі.
    Кладуть важкого на плече Мені хреста,
    вигукуючи: «Ось Тобі! Неси!
    бо ж тут, як бачиш, істина проста,
    врятуй Себе, якщо Ти Божий Син!
    Небесний царю, неба володарю
    і всього світу, диво нам яви!»
    А Я молюся, плачу і благаю:
    «Прости їм, Отче, темряву провин!»
    Мене зведуть, розп΄ятого, до неба,
    плоть змучену, розтерзану Мою,
    А Я проситиму за них у Тебе
    в нестерпних муках, в смерті на краю.
    І чаша випита... до краплі... Син людський
    праворуч Сили Божої посяде...
    прощяю... вам... Криваві та лункі
    Слова вмирали під склепінням саду...



    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.35)
    Прокоментувати:


  3. Володимир Бойко - [ 2016.04.25 10:25 ]
    Оптимістичне
    На терезах літ мить гойдається...
    Неподолане – подолається,
    Неперейдене – переступиться,
    Неоплачене – все окупиться.

    Доля стелеться скатертиною.
    Той, хто був нічим – став людиною!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (5)


  4. Юрко Бужанин - [ 2016.04.25 08:35 ]
    Пу*ло
    «Аквафреш» і «колорадо»
    Знавісніли нам ураз,
    Відколи чужа «армада»
    На кордон прийшла до нас.

    Марить дідько невисокий
    Що сусіди ми в тайзі,
    Та шляхетний духом Сокіл
    Рідній відданий красі.

    А по пармі - від ведмедів
    До пілотів НЛО -
    Рознесли пернаті «медіа»
    Хто насправді є Ху*ло!

    2014


    Рейтинги: Народний -- (5.91) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  5. Юрко Бужанин - [ 2016.04.25 07:48 ]
    Свічки-ліхтарі
    … Ці свічки-ліхтарі
    твої вікна освітять
    І каштановий промінь
    наскрізь серце пройде…
    У оселі твоїй -
    без кінця-краю літо –
    Світло й пахощі ніжні
    твій освячують день…

    І щаслива усмішка –
    вона тобі личить,
    Все похмуре-минуле
    забуттям огорне...
    Сум тікає нехай
    у минулі сторіччя.
    Вітер віттю каштанів
    нашепоче сонет…

    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.91) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  6. Віктор Кучерук - [ 2016.04.25 07:54 ]
    Благодійнику
    Коли твої бажання щирі,
    Та честь і гідність на кону, –
    Не важ дарунки і не міряй,
    Щоб скупо скласти їм ціну.
    Подарував?.. – Нехай так буде, –
    Адже хотів, зібрався, зміг…
    Втішайся тим, що бідним людям
    Ти безкорисно допоміг.
    24.04.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  7. Софія Кримовська - [ 2016.04.25 06:03 ]
    ***
    Там, де світло колише згадку,
    наче тінь на стіні кімнати,
    де ще дровами пахне хата,
    де ще радості так багато,
    де смаколики всі медові,
    де ще двері скрипучо-рідні,
    де бабуся у кожнім слові,
    і де слово, як пічка, гріє,
    де полину бояться тіні,
    де мелісою пахне вечір,
    вийде пам’ять в холодні сіни
    і накине жупан на плечі.


    Рейтинги: Народний -- (5.57) | "Майстерень" -- (5.69)
    Коментарі: (8)


  8. Михайло Десна - [ 2016.04.25 01:04 ]
    Інстинкт самозречень
    Інстинкт самозречень
    з обірваних речень
    зумовлює «я»
    до життя-небуття.
    А цінність його –
    застосуй до життя
    отаке, яке є –
    невраховане «я»…
    Інстинкт самозречень
    під ценз забезпечень
    диктує-скеровує
    щастя й сміття.
    Життя починається з «я».
    Яке самозречення?
    Тільки життя.

    25.05.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (1)


  9. Наталка Янушевич - [ 2016.04.25 00:06 ]
    ***
    Починається день, білий-білий, немов молоко:
    Синій неба окраєць, а решта –самі тільки квіти.
    В цьому квітні вирішують все тільки холод і ко –
    Нам століття ще тліти, ще тліти до теплого літа.
    І коктейлі ніяк не приходять на зміну чаям,
    Попід люстрами крон не рятують гарячі горнята.
    От би неба побільше і сонця хоч трохи, то я,
    Може, навіть погоджусь сто літ на те літо чекати.
    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.54)
    Коментарі: (6)


  10. Анатолій Криловець - [ 2016.04.24 20:02 ]
    Весняні привітання

    Сонце рида між ялин.
    Співи сопілки.
    Вітер заплівсь між хвоїн
    Сонної гілки.

    Березню мій, добрий день!
    Й вам, хуртовини.
    Свято: весна ж бо іде,
    Скрапує-плине.

    В березні сонце й капіж
    Розхвилювались,
    Квітня стрічаючи спиж –
    Сяйва навалу!

    Квітню-владико, привіт,
    Мій чародію!
    Чистих чуттів сонцесвіт,
    Вісник надії.

    22 червня 2015 р.




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (1) | "http://poezia.org/ua/id/42147/personnels"


  11. Анатолій Криловець - [ 2016.04.24 20:55 ]
    Аксіома смеркання

    Аксіома смеркання легка й нескладна,
    Густо пише її сонця промінь
    В час осінній на жовтих полях полотна,
    Але темно й печально при цьому.

    Теорема світання складніша мені,
    І накреслена лиш половина
    На високих шпилях кочівних моїх днів,
    Де гуркочуть події-лавини.

    Між учора і завтра там січень згоря,
    Неможливе здається можливим –
    Розкладе у суцвіття сузір’їв зоря
    Чисте світло оце неквапливо.

    Злого щастя єлей світ освітлює скрізь,
    Але пахне в нім туги отрута.
    Допиши теорему світання – і вчись
    Аксіому смеркання забути.

    27 червня 2015 р.




    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати: | "http://poezia.org/ua/id/42166/personnels"


  12. Ігор Шоха - [ 2016.04.24 16:38 ]
    Три іпостасі
    Мова поезії інша,
    поки існую… мовчу…
    А озивалась раніше
    Музою вітру, дощу.

    Падаючою зорею
    Ліра майне уві сні.
    І не долине до неї
    Мрія моя вдалині.

    І затихає луною…
    Тужить душа за такою,
    поки сльозу не утре.

    Тільки радіємо рано.
    Мрія хмариною тане
    і забувається. Мре.

    04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.58) | "Майстерень" -- (5.95)
    Коментарі: (1)


  13. Мирослав Артимович - [ 2016.04.24 14:49 ]
    Сьогодні…
    Сьогодні Він – ще верхи на осляті –
    осанну п’є: гуде Єрусалим…
    А в п’ятницю – вже на хресті – розп’ятий,
    у муках умиратиме нагим.

    За душі, опоясані гріхами,
    Йому покута – із Небесних плес:
    пекельний біль, пекучий до нестями…
    Опісля – світ почує: «Він воскрес!...»

    Сьогодні Він ще верхи на осляті.
    Його вітає весь Єрусалим.
    Містяни, учні, повні благодаті,
    зелене віття стелять перед ним…



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.7)
    Коментарі: (5)


  14. Оксана Дністран - [ 2016.04.24 10:11 ]
    Сучасна легенда
    Кохали так, що навіть голос терп,
    Як погляди стрічались випадково,
    Його назвала Волошковий Степ,
    Він Віолетту - Сонце Фіалко́ве.

    Здавалось, щастю не буває меж,
    Та заздра доля віднайшла свій привід,
    Весна кривава їх торкнулась теж,
    Було їй мало вдів чужих і сиріт.

    Пішов Василь в розпечені степи,
    Що пахли димом, диким гострим болем,
    Ріллю орали танки, а серпи
    З комбайнами втопило море горя.

    В якийсь із танків втрапив і Василь,
    Свій борг країні слугував управно,
    В хвилини тиші піднебесна синь
    В очах його світилась неугавно,

    Як згадував Фіалоньку свою,
    Таку тендітну, в мрії оповиту,
    Заради неї він не раз в бою
    Зумів атаки ворога відбити.

    Та тільки дивна ця якась війна -
    Вдягнула маску миру й добросердя,
    Лиш раз у раз спалахує стерня,
    І цілять кулі в очі та осердя.

    У засідку потрапив і Василь,
    Не вирватись – здавили у лещата,
    Від вибухів шлях зорано у пил,
    Ну а підмоги – годі дочекатись.

    А що той танк – горіха шкарлупа,
    Від попадання – тріснув і зайнявся…
    Фортуно, люба, чом же ти сліпа,
    Врятуй його, найменшого дай шансу!

    Горів сталевий ясно смолоскип,
    Аж навіть сонце в соромі стемніло,
    Землею нісся передсмертний хрип,
    Коли душа прощалась в муках з тілом,

    А в документах – згинув у степах,
    Бо навіть ворон не приносить вістей,
    Розвіяв вітер волошковий прах,
    Нема могили, навіть знаку «двісті»…

    Та що ті почесті, салюти, ордени,
    Нема життя – майбутнє нагло вкрали,
    Не обіймуть ні дочки, ні сини,
    І Віолетту він кохав так мало.

    А скільки сліз бідненька пролила,
    Степи молила, щоб любов вернули,
    Щоб доля оминула хижа, зла,
    Уберегла від недругів та кулі,

    Чекала звісток, їздила сама,
    Сліди шукала – степ мовчав уперто,
    Із ним у змові була і зима –
    Допомогла надії усі стерти.

    Та влітку степ терпіти більш не зміг
    І забуяв весь волошковим цвітом,
    Просив пробачення у босих її ніг,
    Щось шепотів останнім заповітом.

    Все зрозуміла Віолетта враз:
    -О мій коханий, Волошковий Степу,
    Не оминуло горе смерті нас,
    То хай хоч небо стане спільним склепом!

    Розверзлись хмари, блискавок гілля,
    Мов сотня списів, кинулось над полем,
    Простерте тіло прийняла земля –
    Не встане із волошок більш ніколи.

    І там, де впало юне те дівча,
    Фіалки ніжні проросли несміло.
    А степ і далі люта саранча
    Війни з’їдає хижо, оголтіло.

    Іще не раз волошок юна синь
    Ціну всім нагадає потрясінь.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  15. Володимир Бойко - [ 2016.04.24 00:23 ]
    * * *
    У минулі часи відійшли поїзди
    До країв, де містичні тумани ранкові.
    Де згубились назавжди щемливі сліди
    Передчасно убитої нами любові.

    Скільки літ, скільки весен за вітром злетить –
    Аж відчує душа несподівану втому.
    І настане фатальної істини мить...
    І прощання уже не потрібне нікому.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (7)


  16. Вікторія Торон - [ 2016.04.24 00:31 ]
    Недоростки
    Новини, страх і поголоски –
    і ти міркуєш день-у-день
    про роль пихатих недоростків
    в чадній історії людей.
    Себе питаєш — як це сталось?
    Ким було наслано мару?
    Коли планета обривалась,
    хто розпочав пекельну гру?
    Казали їм, що всі узнають
    про їхню міць, «духовний код»,
    а вождь лискучим горностаєм
    збігав на сходинки висот
    і говорив –немов у вену
    текли дохідливі слова –
    про особливі їхні гени
    і «невід’ємливі» права...

    Ти топиш зір нічний у простір
    в завислій думі без надій
    про роль пихатих недоростків
    в людській історії чадній.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (4)


  17. Серго Сокольник - [ 2016.04.24 00:54 ]
    Лампа
    Лампа у коридорі -
    Мляво-безсонний світ...
    Лампочці, як на горе,
    Більше півсотні літ.

    Більше півсотні... Бачиш,
    Як у безсмертя грать
    Довше усіх одначе
    Нинішніх люстр і бра?

    ...Скільки людей у справах
    Цей коридор пройшло -
    Світло живило навіть
    Трохи в душі тепло...

    ...Скільки дівчат до ванни
    Йшли у костюмах ню -
    Ніжились у бажанні
    Світлом твого вогню...

    - здрастуй... Ремонтокаїн!
    Зміни набув сюжет,
    Бо відійшов хазяїн
    Богу на сповідь вже.

    Разом із ним поснули
    Риси десятиліть.
    Спомини про минуле -
    Слідом за ними йдіть!

    Євроремонту дійсність -
    Правди не діть ніде.
    Нащо кому надійність,
    Без мішури ,,модерн,,?

    Як із плафоном рвали
    Лампу, проводку, гніт...
    ...може, ти пам"ятала
    Пальці оті міцні,

    Бо молодий і стильний,
    Мов прометей з небес,
    Бережно та повільно
    Вкручував він тебе,

    І полилось прозоре,
    Зорями у вікні,
    В темряву коридорів
    Світло майбутніх днів...

    Замість розстрільних списків
    В світлі нічнім тюрзак
    Ритми життя записуй!..
    Жити хотілось як...

    Мрія дістати зорі
    Шалом розтопить лід.
    Діти у коридорі...
    Виведе світло в світ.

    Тіні, немов би руни,
    Склали орнамент стін.
    Спомини вічно-юні...
    Долі Останній Стіл...

    ...Вічність надійде кволо.
    Нею усе живе.
    Час замикає коло.
    Світло завжди нове.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Св. №116042311532


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  18. Оксана Дністран - [ 2016.04.23 22:12 ]
    Легенда про Олексу
    Гей, здригніться, полонини, гори розійдіться,
    Бо Олекса йде по плаю, нишкніть, наче вівці!
    З ним десяток добрих хлопів – то його опришки,
    Поховалися підпанки у коморах тишком.
    Бартка гостра, два пістолі – найвірніші друзі,
    Рознеслась народна слава миттю по окрузі.

    Ти, полковнику Злотницький, не втечеш від помсти,
    Не врятують сильні мури - йдуть до тебе гості.
    Гроші також не поможуть всіх гріхів скупиться,
    Не здригнеться і на хвильку месника правиця.
    Навіть жовніри не здатні Довбуша зловити,
    Хоч лютують від безсилля так несамовито.

    Він то тут, то там, як вітер - в руки не піймаєш,
    Заодно із ним смереки та селяни краю.
    Півня пустить поміж шляхти, що народ грабує,
    Глядь – і слід простиг, не видко, певно – поміж вуїв.
    Всі гуцули в нього – браття, бережуть опришків,
    Нагодують всіх, напоять і віддячать з лишком.

    Йде Олекса по Карпатах, як жива легенда,
    Розіслало панство знатне скрізь своїх агентів,
    Обіцяють злоті гори, звільнення повини,
    Щоби тільки лиш зловити вітру з полонини.
    -Та невже знайдеться зрадник, що уб’є героя? -
    Гомоніли стиха гори в північ між собою.

    Дзвінко, люба, що ти робиш, як на зраду здатна,
    Ти ж єдина хто лиш зміг би кривду ту завдати.
    Він тебе кохає палко, не пускай до хати,
    Не давай у мужні груди кулями стріляти.
    Не зважає, упустила. Що ж ся діє в світі?
    То є кара, що забуто старця заповіти.


    Рейтинги: Народний -- (5.43) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  19. Юрко Бужанин - [ 2016.04.23 21:31 ]
    Зупинились роки

    Зупинились роки
    на Твоєму обличчі.
    Ти така ж як тоді,
    хоч було це давно.
    І у юність далеку
    мене тихо кличеш –
    Ми рушаємо знов
    на індійське кіно.

    На екран – у пів-ока…
    Мене не зворушать
    Долі-перипетії
    тих азійських Джульєт.
    І доповнив мою
    неспокушену душу
    досвід років подальших,
    щоб змінити сюжет.

    Я долоньки Твої
    знов несміло запещу.
    Любе личко не лишу
    без цілунків-звитяг…
    Доленосні зірки
    нам осяють цей вечір,
    Стежку спільну
    покажуть
    довжиною в життя…

    2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.91) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (4)


  20. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.04.23 21:57 ]
    Пора намиста


    Красива чітка дорога.
    Минаю сліпих, ледачих.
    Читаю чужі еклоги.
    Змарчіли кумири...мачо.

    Бажала свободи, світла.
    І яйли тепер найвищі.
    "Не наша..." - джергочуть мітли.
    Сороки ділять горище.

    Хітони весни у цятку.
    Вітри балаганні, кволі.
    Позичив пустун десятку
    На мандри в ліси Тіролю.

    Безумці просили душу...
    Писали каліграфічно.
    Спочили зайці на плюші.
    Порода моя вулканічна.

    Вже й камінь Сизифа тричі
    Котила на скелю прози.
    Природа утаємничить,
    Напружуєш серце, розум.

    "Зелена... таки зелена..." -
    Сміх сіє мачок дрібнющий.
    По діжці від Діогена
    Повзе делікатний плющик...

    Червона пора намиста.
    Ряд вузликів... цикламенів.
    Навіщо в болоті - чиста...
    Скрекоче людва без мене.


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  21. Дмитро Сич - [ 2016.04.23 19:33 ]
    Ліна
    Ліна

    На вулиці класика давнього
    Творить класика сьогоденності.
    Стільки вигадок, стільки зайвого
    Їй приписують до нестерпності.

    Так буває, бо постать тайною
    Оперезана. І невловимістю.
    Утішається, видко, кавою,
    Поки інші марять можливістю.

    Дехто просто воліє побачити,
    Хтось – оздобити підписом книги.
    Бо чи зможуть собі пробачити,
    Що вона тут була, а не встигли?..

    Може видатись геть не такою
    Як здається, читаючи вірші.
    Та комусь, а напише рукою,
    То невже чимось інші гірші?

    Забагнеться чимало спитати,
    Все пізнати вичерпно й доволі.
    А втім, годі у хмарах витати,
    Запитання ректи, мабуть, кволі.

    Поетесі, либонь, нецікаво
    Вкотре слухати квестії чувані.
    Залишається крикнути «браво!»
    В сонмі плескоту вельми розчуленім.

    Все вона необхідне розкаже.
    Знає тему направду важливу.
    Перед нами словами зав’яже,
    Наодинці, напевно, чутлива.

    Та все це, може, буде потому.
    Як же з нею спочатку зустрітись?
    Хоч бери та чекай біля дому,
    Головне тут – чекати навчитись.

    Дехто просто воліє побачити,
    Хтось – оздобити підписом книги.
    Бо чи зможуть собі пробачити,
    Що вона тут була, а не встигли...


    30 березня – 4 квітня 2016

    © Дмитро Сич


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  22. Анатолій Криловець - [ 2016.04.23 18:25 ]
    Дитинство

    У калюжу з неба
    Місяць впав. Вам треба?
    Сонце на тарелі, може, треба, ну?
    Хто, скажіть, під трелі
    Майбуттям застрелив
    Мій колишній світик?
    Де ти? – не збагну.

    …Сон простий і ясний
    Бачу я прекрасно:
    Бредемо лугами поміж літніх плес –
    Я із вірним другом.
    Над вечірнім пругом
    Сонце. І злітає
    Щастя із небес…

    День рудий – потіха.
    З ластівками стріха.
    В пам’яті, як в краплі, дні встають і дні
    Випукло і строго.
    Правда ж, вік недовгий?..
    Теж мовчиш, мій друже?
    Бачиш їх у сні?

    28 червня 2015 р.







    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5) | "http://poezia.org/ua/id/42171/personnels"


  23. Анатолій Криловець - [ 2016.04.23 18:38 ]
    Сузір’я забутих імен
    Я брів по галактиці давніх часів,
    Осяянням бачив простори,
    В сузір’ї забутих імен так хотів
    Тебе знайти – пристрасть в покорі.

    Натягнуті струни чекання ячать,
    В печалі зітхаючи гінко
    З розлуки з тобою, що наче печать
    У цім іншомірнім затінку,
    Де тиша плакуча мені загляда
    Ув очі, де час затонулий,
    Який всі творіння земні, як вода,
    Навіки скриває в намулі.

    Я знаю, що, зблиснувши у небутті,
    Буття твоє все ж не померкне, –
    І ти в незвичайності чистій, святій
    Воскреснеш, красива й безсмертна,
    Від злої непам’яті в інших світах,
    Де сплутані дії й події,
    Де сплять знов повергнуті в попіл і прах
    Причини, і мрії, й надії.

    Дивлюсь на грядущі склепіння часів,
    Де, знаю, в нещасть наших свято, –
    В сузір’я забутих імен, як і всім,
    Пора мені також вертати!

    24 червня 2015 р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2) | "http://poezia.org/ua/id/42156/personnels"


  24. Іван Низовий - [ 2016.04.23 11:29 ]
    Типаж

    До нестями впився
    І лежить
    Каменем чужого спотикання
    Мій Пілат і Брут.
    А час – біжить,
    А година ж, Господи, не рання,
    Й до смеркання котиться гарба,
    І воли волочаться, горбаті…

    Не щастьба, мій Бруте,
    Не судьба,
    Мій Пілате, тішитись на святі!
    Ти зчорнів,
    Пекельних справ коваль,
    Від своєї чорної роботи
    Й не тобі судилася печаль
    Святоочищальної Голготи.

    Я ж знайду і змогу, і снагу
    Власний гріх донести до розп’яття
    Й на хресті не вихриплю прокляття,
    Кров’ю осльозивши пилюгу!
    Мій брутальний Бруте,
    Мій Пілат,
    Підлий мимоволі,
    Від неволі,
    Маю милосердя я доволі
    І для тебе –
    Ти ж мені як брат,
    Хоч і каїн!
    Каюсь, далебі,
    Не востаннє.
    Знову спотикаюсь.
    Матюкаюсь.
    Хрест несу в собі
    Твій.
    І хоч кляну –
    Не відрікаюсь.

    1996


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (8)


  25. Іван Потьомкін - [ 2016.04.23 11:45 ]
    Береги долі
    Для долі кожному по аркушу.
    З одного й другого боку.
    Ми починаєм писати тоді,
    Як навчились тримати ручку чи олівець?
    Ні, набагато раніш.
    І річ не в тім,
    Що один встигає зробити лиш начерк,
    Інший закінчує другу сторінку.
    Набагато важливіш,
    Як зосереджено пишеться.
    А ще – де поставити крапку...
    P.S.
    Дописую першу сторінку.
    Боюсь переходить на другу.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  26. Іван Низовий - [ 2016.04.23 11:34 ]
    * * *


    Вимирають поети, як мамонти,
    В цій мерзоті чи мерзлоті…
    Та невже, Україно-мамо,
    Ти
    Їм такого бажала в житті?!

    2002


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (8)


  27. Марія Дем'янюк - [ 2016.04.23 10:43 ]
    Крашанка
    Від бою і болю серце твердіє,
    Стає яйцем з міцною шкарлупою.
    А далі звідти з'являється пташка,
    Цвірінькає: радо вітає з весною.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (2)


  28. Віктор Кучерук - [ 2016.04.23 09:33 ]
    В Ботанічнім саду
    Охоплені сонячним світлом,
    В нерідній для них стороні, –
    Магнолії рясно розквітли,
    Бентежачи душу мені.
    Краси неповторної квіти
    Дбайливо, неначе плащем, –
    Укрили оголені віти
    Лілово-прозорим вогнем.
    Наповнили запахом моря
    Сплетіння знайомих алей
    Отам, куди йдуть відучора
    Гурти галасливих людей…
    23.04.16


    Рейтинги: Народний -- (5.61) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (12)


  29. Ніна Виноградська - [ 2016.04.23 08:44 ]
    До солдата

    Синочку наш, захиснику, солдате,
    Ти як отам, на тій страшній війні?
    Не сплять в тривозі вдома батько й мати
    І моляться за тебе вдалині.

    Від кулі молять, від жахів полону,
    І в бога просять миру і добра.
    Сльозу пекучу і гірку, й солону,
    Стирає бабця і твоя сестра.

    А ти в морози мерзнеш у окопі,
    Чому й за що стріляє в тебе «град»?
    Століття двадцять перше у Європі,
    А зло війни винищує солдат.

    Ніколи в світі жодної із воєн
    Не починав наш гречкосій-народ.
    Козацьким духом сповнювався воїн,
    Хоча тяжів до миру і свобод.

    Отак було в державі і донині,
    Та вороги і мови, і краси,
    Що зачаїлись тихо в Україні
    І проти неї підняли списи.

    Війна прийшла на терени країни,
    До кожної родини, в кожен дім.
    Тепер повсюди смерті і руїни,
    Бо «руський мір» провинним є у тім.

    Вбивають українську душу й тіло,
    Щоби боялись ворогів «хохли»…
    Майданом побороти зло зуміли,
    Продажність і підступність - не змогли.

    Та розбудили отакенне лихо,
    Яке осиним викрилось гніздом,
    Яке в офшорах вижидало тихо,
    Не заробилось потом і трудом.

    Тепер частіше всюди «Плине кача»,
    Могил горбочки снігом застеля.
    А українська мати гірко плаче
    І проклинає ворогів з кремля.
    21.04.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Прокоментувати:


  30. Ярослав Чорногуз - [ 2016.04.23 02:46 ]
    Захмеліле диво
    Магнолії розквітли у саду,
    Між біло-фіолетової тиші.
    Тихенько поміж вітами іду,
    І чую - вітерець гілля колише,
    Магнолії розквітли у саду.

    Між хмарних виглядаючи отар
    У чашечки магнолій неквапливо
    Із неба ллється сонячний нектар,
    Тріпоче щастям захмеліле диво,
    Між хмарних виглядаючи отар.

    Така солодка ця ясна печаль,
    Немов із висі сад увесь накрила
    Та біло-фіолетова вуаль –
    Магнолій ніжних кольорові крила,
    Така солодка ця ясна печаль.

    21.04.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (10)


  31. Серго Сокольник - [ 2016.04.22 23:54 ]
    Ніч весняної відьми
    13 Ніч. І бажання солодкі відчули весну.
    13 Щойно десь квітка болотна позбулася сну.
    13 Папороть сил набирає, бо поки нема.
    13 Серце твоє відпускає прийдешня зима.

    13 Ніч. На містичні узлісся летять солов"ї.
    13 З неба спадають зірниці в долоні твої.
    13 Час наближається Першотравневих Подій.
    13 Відьмо! Лети і омийся в весняній воді.

    13 Ніч. Голе тіло холодне торкає пітьма.
    13 Ти насолоду свободи відчуєш сама.
    13 Сили Пітьми набери- Вальпургієва Ніч
    13 Сил чималих забирає... То Сили поклич.

    13 Ніч. В піднебессі замріяний Місяць постав.
    13 В озера плесі відбився Закоханий Став.
    13 Тіла красою порадуєш Сили Нічні.
    13 Будеш нічною принадою... Може, мені...

    13 Ніч нам до зустрічі килим постелить із трав.
    13 Виливом пестощів, пустощів буде ця гра,
    13 В ній поєднаємо душі свої і тіла,
    13 В ній Двоєднання порушимо Блага і Зла.

    13 Ніч. Це не вітер, це спів твоїм серцем луна.
    13 Вся опромінена світлом нічного вікна...
    13 Пісню весни і надії співа Гамаюн...
    13 ...Не розкривай до Подій таємницю свою!..


    © Copyright: Серго Сокольник, 2016
    Свидетельство о публикации №116041700291


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (4)


  32. Руслан Лиськов - [ 2016.04.22 22:18 ]
    Перед Страсним тижнем
    Ще не тікали люди с тих земель,
    Але гонителі вже чують запах крові,
    Вже сплетена мотузка з конопель,
    І цвяхи із заліза вже готові.

    Вже лагодять каменярі моста,
    Вже жінці прокуратора не спиться,
    Вже сивий тесля витесав хреста,
    Вже виткана посмертна плащаниця.

    Вже в алавастр налили миро й мед,
    Та сенс того ще сховано. Одначе
    Є в світі Той, хто знає наперед,
    І у саду ночами тихо плаче.


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  33. Марія Дем'янюк - [ 2016.04.22 21:15 ]
    Про вірш
    Я вірую...А вірш, від слова "віра".
    Я вірую...Отож - пишу вірші.
    Ти віриш: небо хлюпотить в душі.
    Плюскочуться іскринки синіх мрій,
    Солоною краплиною із вій
    Збігають веселкові кольори,
    Щоби піднятись потім догори.
    Ти віриш: лагідно верба муркоче:
    Пухнастим котиком душі торкатись хоче,
    Що лапками ступає по веселці,
    Яка стежиною веде до сяйвосерця.
    Ти віриш, журавлинний ключ відчине небосині,
    Де квітнуть хмари яблуневим цвітом нині.
    А віриш,уночі матуся-нічка
    Усіх зірок цілує в яснощічку,
    І колискову лагідно співає,
    І люльку-місяць тихо колисає...
    Ти віриш - вірш в тобі.


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.44)
    Коментарі: (4)


  34. Олена Балера - [ 2016.04.22 20:27 ]
    ***
    Весняне повітря несе живодайне тепло.
    Пісками дочасно спливають невпинні хвилини.
    Земне існування – суцільний довічний полон,
    Усе пережите – випестує розум зміїний.

    Проб'ється крізь темінь і сонячне сяйво затінить
    Правічна мінливість, що ставить питання у лоб.
    Та хай би там що, але досвід людини безцінний
    І враження кожне лишається часу на зло.

    На чорне і біле не ділиться порівну світ,
    Бувають захмарені днини і місячні ночі.
    Виховують нас і ламають дороги нові

    Тоді, як душа очевидне прийняти не хоче.
    Бувають слова, що руйнують чужий заповіт,
    І краплі, що влучно і впевнено камені точать.

    2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.7) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (4)


  35. Анатолій Криловець - [ 2016.04.22 19:54 ]
    Сонце
    Вже день передвечір’ям дише,
    Серпневу кидаючи тінь.
    І сонце зайде вже лівіше,
    Ніж ще учора. І хотінь

    Все більшає, ніж на світанку.
    А дня бездонного катма.
    Ще треба полюбить коханку,
    Якої ще чомусь нема.

    Та не ревнуй мене, не треба.
    Убуде з мене, пропаде?
    Подібний, мила, я до неба
    Й до сонця, що праворуч йде.

    Йде битим шляхом, щедро гріє,
    Та по дорозі, як на сміх,
    Заверне в гості до Марії,
    Що жде також тепла і втіх.

    Сидить, як з пісні, край віконця.
    Того, єдиного, нема.
    Я їй вділю окраєць сонця,
    Щоб їй розвиднилась пітьма.

    Не треба кпинів і злорадства.
    Лівішає серпневий крок.
    Я, світ рятуючи від бабства,
    Примножую у нім жінок!

    Я теж колись, як всі, одвічу.
    Рентгеном, Боже, просвіти
    І лівизну мою одвічну,
    І їх святенність правоти.

    21 серпня 2015 р.


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (3) | "http://poezia.org/ua/id/42557/personnels"


  36. Анатолій Криловець - [ 2016.04.22 19:56 ]
    ***
    Хтів би вітром стати, мила,
    Щоб твоє піддерти плаття.
    Ти б у мент його згубила
    Так, як губить цвіт латаття.

    Цілував би я коліна
    Й вище – всю тебе, смугляву.
    Ти б тремтіла, стебелино,
    Мила квітко величава.

    І було б це доброхітно –
    Ані примусу, ні сили.
    І відчула б ти: вагітна
    Легковійним вітром милим.

    І просилася б ти: «Мамо,
    Не жени у світ за очі!..
    Не була я з парубками –
    Вітер це мене зурочив!..»

    26 жовтня 2015 р.





    «Поезія та авторська пісня України» — Інтернет-ресурс для тих, хто відчуває внутрішню потребу у власному духовному вдосконаленні



    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (5) | "http://poezia.org/ua/id/43011/personnels"


  37. Ніна Виноградська - [ 2016.04.22 17:53 ]
    Безкрилля


    Він десь один. Стомився від журби.
    Самотність дзвонить у ночах безсонням.
    Лиш чути скрип старезної верби
    І пугачевий крик за оболонню.

    Один тепер у світі. Без крила.
    А на однім не піднесешся в небо.
    Його кохана поряд скрізь була
    І в ній була невидима потреба.

    Мовчить усе – і пісня, і слова,
    Мовчать і не тривожать вірні друзі.
    І навіть чути, як росте трава,
    І лопається брунька у напрузі.

    Усе на світі має певний вік –
    І дерево, і квітка, і людина...
    Сльозою обпікає чоловік
    Свою щоку. Пішла його єдина

    У засвіти, у вічність, в небеса,
    Себе звільнивши від жалю і болю.
    Без неї він тихесенько згаса,
    Не нарікає на свою недолю.
    20.04.16


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.77)
    Коментарі: (2)


  38. Вероніка Золотоверха - [ 2016.04.22 16:36 ]
    ****
    а знаєте, херово, коли твоя голова - твій ворог.
    і ти не можеш нічого змінити...
    а тільки - думати, думати...допоки закипиш...
    незнаючи, що вчинити.
    вирвати, чи переписати ти не в силах, бо це не книга.
    коло тебе сидить твоя совість і не радить тобі в цих діях..
    совість - є! щасливці ті, що її не мають.
    кожен по своєму гребе і по своєму "вигрібає".
    кожен знає за що він б'ється і на що чекає
    кожен з нас насичений перцем і поволі згорає.
    чи щасливці ті, що існують мріями?
    ризикують днями міняючись вірами...
    кожен з нас - насичений попелом(!),
    що з'їдає пам'ять або діє як опіум.
    от і бався думками на порозі "розкутості".
    твоя правда гірка, і кипить у "присутностях" ....

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.34) | "Майстерень" -- (5.34)
    Прокоментувати:


  39. Лариса Пугачук - [ 2016.04.22 15:05 ]
    Хто крила має, завжди прагне неба
    Життя іде. Туди, та не тудою.
    Дорогу видно лиш на пару кроків.
    Нема дарунків, все береться з боєм.
    Штурмуєм волю вже багато років.

    Тій білці в колесі до нас далеко -
    Біжи й крути, і думати не треба.
    А тут помисли, як злетіть, лелеко,
    З підбитими крильми у синє небо.

    Воно то можна длубатись в пилюці,
    З калюжі пити каламуть смердючу,
    А ми рвемося в невимовній муці
    До сонця, вверх, у далечінь сліпучу.

    Нам шлях скривляють, ставлять перешкоди
    Чужі нещирі і свої щербаті.
    Та ми мілкого не шукаєм броду,
    Повзти не вміємо – бо ми крилаті.

    Злітаєм, падаємо, знов злітаєм –
    Чи то наш хрест, а чи проста потреба?
    Є істина, яку з дитинства знаєм, –
    Хто крила має, завжди прагне неба.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (4)


  40. Юрко Бужанин - [ 2016.04.22 14:12 ]
    Я мрію про далекі землі
    Я мрію про далекі землі
    І невідкриті острови,
    І про релікти дуже древні,
    Бога́м забутим молитви́.

    Під хлібним деревом я б хатку
    З гілок і листя збудував,
    І доживав би у достатку,
    Подалі від сує́тних справ.

    І зійде Милістю Наснага –
    Високим римам запорука.
    І про цей рай складеться сага,
    Якщо не трафить доля Кука.

    2011


    Рейтинги: Народний -- (5.91) | "Майстерень" -- (5.94)
    Прокоментувати:


  41. Юрко Бужанин - [ 2016.04.22 13:20 ]
    Купе
    Купе, пейзажі, залізниця…
    Колише потяг. Та не спиться,
    Бо зі сусідньої полиці
    Дебела тета так хропе…

    Цікаво, що тій теті сниться?
    Бо обірветься ось полиця…
    Чи відшкодує залізниця
    Тортуру мізків у купе?

    2013


    Рейтинги: Народний -- (5.91) | "Майстерень" -- (5.94)
    Коментарі: (2)


  42. Іван Низовий - [ 2016.04.22 12:48 ]
    * * *

    Україна – мати.
    А держава –
    Мачуха,
    Гендлярка
    І повія…

    Тільки й слави,
    Що золотоглава
    Предковічна
    Київська
    Софія!

    Тільки й щастя:
    Пісня солов'їна,
    Цвіт калини,
    Запах м'яти-рути…

    Йшов до мрії –
    Думав: Україна…
    Пустка –
    Слова рідного не чути!

    2003


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  43. Тетяна Питак - [ 2016.04.22 09:52 ]
    * * *
    Твій образ в голові своїй тримаю,
    аби заснути перед сном тебе згадаю.
    Укрилась міцно я обіймами твоїми
    й до ранку в безпеці почуваюсь.

    Мені так хороше, так добре із тобою,
    в обіймах теплих не боюся своїх снів.
    Я просто знаю, просто відчуваю,
    що ти моя опора, моя радість.

    Щоночі ти у сни до мене йдеш
    і проганяєш всі жахи і примари.
    Світліші сни, кожен із ним мов радість.
    Снися мені, снися мені до рання.


    21.04.2016р.


    Рейтинги: Народний -- (4.64) | "Майстерень" -- (4.69)
    Прокоментувати:


  44. Ярослав Чорногуз - [ 2016.04.22 01:14 ]
    Шовкові промені
    Минуло днів сумних чимало,
    І ось розкрилилась вона –
    В саду навколо забуяла
    Свіженька зелень весняна.

    Сяйнули неба очі сині,
    І вгору потяглось тоді
    Трави шовкової проміння –
    Зеленим сяйвом на воді.

    Крадеться вечір ген зісподу
    Від сонця весь він розімлів.
    І пестить ніжно прохолода
    Шовкові промені землі.

    20.04.7524 р. (Від Трипілля) (2016)


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (4)


  45. Ірина Бондар Лівобережна - [ 2016.04.21 23:16 ]
    Доторкнутися
    Доторкнутися… Хоч до руки…
    Несміливо губами - до вій,
    Зазирнути у очі гіркі…
    Та, коханий, вже знаю, не мій…

    Не згадає мене ні на мить:
    Що роблю і куди я іду.
    Серпанковий світанок бринить,
    І розквітла та вишня в саду…

    Затужу я собі на біду,
    В росних травах стежину примну,
    Віднайду нашу вишню в саду
    І до серця її пригорну…
    22.07.2013


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" -- (5.56)
    Коментарі: (2)


  46. Ірина Бондар Лівобережна - [ 2016.04.21 23:06 ]
    Весняний сад
    Весна в очах заграла переливами
    І квіткою розквітла у душі!
    Я знов легка, як марево над сливами,
    Коли у сад злітаються хрущі...

    Так пахне все звабливо, любо, солодко,
    Так на деревах пелюстки тремтять,
    Як крильця бабок, витканих із золота,
    Що в синє небо піснею летять!

    Отак би йти - куди іще не знаю,
    Збирати цвіт отой, легкий, мов дим…
    Забути все лихе. Торкнутись раю.
    І сад назвати іменем твоїм...
    17.04.13


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Коментарі: (8)


  47. Іван Низовий - [ 2016.04.21 20:35 ]
    ВРАНІШНЯ МОЛИТВА

    Праведний Боже наш, іже єсі
    На небесі, опустися на землю:
    Я твоє нове пришестя приємлю
    Навіть тоді, як відмовляться всі
    Від України-Русі. По росі,
    Боже, пройдися. Візьми Україну –
    Рай неземний – під небесну раїну,
    Де Україна цвістиме в красі.
    Боже наш праведний, іже єсі
    На небесі, увійди в мою душу:
    Я тебе, Господи, бачити мушу
    Навіть тоді, як осліпнемо всі!

    1995


    Рейтинги: Народний -- (6.53) | "Майстерень" -- (5.79)
    Коментарі: (4)


  48. Тетяна Питак - [ 2016.04.21 20:14 ]
    # # #
    Ти ще не бачив справжньої мене,
    Не відчував правдивості моментів.
    Поряд з тобою я сама вже не своя,
    Так важко залишатися собою.

    Нервово смикаюсь, невпевнено тримаюсь,
    ...Так хочу розповісти про важливе.
    Я шаленію, гублюся у натовпі.
    Боже волаю дай ще трохи сили.

    Хочу відкрити душу, вийти із пітьми,
    Але боюсь же, що мене не зрозумієш
    І висмієш несмілі почуття.

    Тебе люблю... так відданно...так палко...
    І кожна мить без тебе - наче пекло...
    Кожна секунда поруч - немов рай...


    19 квітня 2016 року


    Рейтинги: Народний -- (4.64) | "Майстерень" -- (4.69)
    Прокоментувати:


  49. Віктор Кучерук - [ 2016.04.21 19:52 ]
    Весна
    Звеселяє й бентежить утішено
    Розполохане серце весна, –
    Медоносне цвітіння горішини
    Відбивається в люстрі вікна.
    Соловейко співає між вишнями,
    Посилаючи сонцю привіт, –
    І збувається втоми торішньої
    Омолоджений зеленню світ.
    Наче плату за мужньо подолані
    Нещодавні негоди, – весна
    Безперервно несе задоволення
    І надіями живить сповна.
    20.04.16


    Рейтинги: Народний 5.58 (5.61) | "Майстерень" 6 (5.87)
    Коментарі: (9)


  50. Лариса Пугачук - [ 2016.04.21 17:49 ]
    ***
    Стою перед іконою, молюся,
    Тепло з небес вливається рікою,
    Гармонією сповнюється тіло,
    І світ ясніє, і душа співає.
    Люблю ікону цю. Чому – не знаю.
    Щось в ній таке, що відкриває душу
    Відразу, без прохань і без молитов.
    То й прибігаю сповідатись часто.

    Сьогодні туга серце сповиває,
    Прийшла до храму, піднімаю очі –
    Нема ікони, замість неї пустка.
    … Заснути хочу. Тут. На цьому місці.

    Торкається мого плеча хтось тихо,
    А я й не обертаюсь, сил не маю.
    – Тобі погано, що з тобою сталось? Ти щось згубила?
    – Так, згубила.
    – Бога?
    – Та ні, ікону, лик Його знайомий.
    – А з ким ти розмовляєш? З Ним чи з ликом?
    Мовчу, німію… Господи, та що ж я?
    Та Ти ж зі мною! Ти в мені безмежно
    Радієш світу чистою Любов’ю,
    У вічність нею двері відкриваєш.

    … Та краплею невіри наостанку
    Дитячими сльозами я благаю –
    Як навіть я втомлюся чи змілію,
    Тримай мене, прошу, не покидай…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (8)



  51. Сторінки: 1   ...   619   620   621   622   623   624   625   626   627   ...   1855