ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.11.22 18:55
Усе життя - велике синє поле,
Крізь поле це дорога непроста
Кладе мовчання у сухі вуста,
Тут пісня не лунатиме ніколи,
Лише відлуння, сповнене крамоли!
Здається, все прожите - тільки сон...
Стоїть жури ворожий батальйон,
Засохли польові яскраві кві

Ірина Вовк
2026.11.22 18:46
ІІІ. ЕПОХА БАРОКО: Тінь, пристрасть і застигла мить

8. «КАРАВАДЖО: СВІТЛО І ТІНІ ПОРТО-ЕРКОЛЕ»

(Містерія на три з’яви-«видіння» з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Мікеланджело Мерізі да Караваджо – Майстер, поранений, згасаючий

Володимир Бойко
2026.11.22 18:27
Напівбрати-напівкати,
Напівтварюки-напівлюди,
Напівсвятоші-напів-Юди –
І спробуй з глузду не зійти!

Пощез стовідсотковий вміст –
Діли усе наполовину,
Бо навіть ницу худобину

Вячеслав Руденко
2026.11.22 17:22
Спить підступне у в’язниці,
Чути шерех чорних крил,
Млин розчинний у кавниці,
Місяць знову повен сил.

Бородою перехожі
Листя верб метуть вночі,
Рій метеликів вельможних,

Євген Федчук
2026.11.22 14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі

Борис Костиря
2026.11.22 13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.

Квіти язиками небо молять

Віктор Кучерук
2026.11.22 07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

С М
2026.11.21 20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі

Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к

Артур Курдіновський
2026.11.19 16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о

Борис Костиря
2026.11.19 13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.

Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія


  1. Тетяна Сливко - [ 2016.04.16 15:57 ]
    Землякам (ГНС)
    Сотні небесній слава!
    Ми ж бо не маєм права
    забути полеглих героїв
    від злої престольної зброї.

    Сльози течуть щоденно.
    Впишемо ж поіменно
    ми тих, що з небесних просторів
    мигтять нам і світять, як зорі:

    В небо БАЛЮК піднісся,
    звали «Сашком з Полісся».
    Свинцем пошматовано груди -
    в раю він про біль ту забуде.

    (Зранений ніс він друга.
    Вірив - остання туга…)
    Ой, хлопчики наші кохані,
    для вас ті хвилини останні.

    Зойк між поліщуками -
    ВІТЮ ПРОХОРЧУКА ми
    знайшли з перерізаним горлом…
    За що вбило хлопця те кодло?!

    КЕМСЬКИЙ СЕРГІЙ у небі…
    Скільки ще вбити треба?
    Вмиваючись знову сльозами,
    хороним Якима Зайка ми.

    «Беркут» же наступає,
    добре про те він знає,
    що треба « хазяям » служити -
    зручніш «по понятіям» жити…

    Сотні небесній слава!
    Ми ж бо не маєм права
    Забути полеглих героїв
    За долю Вкраїни святої...


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  2. Іван Потьомкін - [ 2016.04.16 14:50 ]
    Карпатські співаночки
    Посходили співаночки рясно, мов суниці.
    Посходились легіники, гей, на косовицю.
    Косять так, як ще ніколи доти не косили.
    Уже сонце припікає, а ще стільки сили
    Позостало в руках дужих, руках молодечих,
    Що готові трудитися під сам темен вечір.

    Посходили співаночки та й всіма грибами.
    Посходились дівчаточка, гей, та із козубами.
    Прогортають мох-травицю і що ж бо за диво:
    Страшно навіть крок ступити –
    Грибів ціла злива.
    То ж якого іще щастя мені побажати,
    Як співаночки, гей, та мої радують Карпати.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (2)


  3. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2016.04.16 13:58 ]
    Хвилювання
    А буває - лякаєшся власного голосу,
    Відчуваючи присмак листової сталі,
    хвилювання накочує хвилями далі,
    Захлинаєшся, от-от, потонеш повністю.
    Опановуєш місце і відстань між сказаним,
    І слова виринають, і маска успішності,
    Ти зростаєшся з нею, з тремтіння  фразами...
    І вперед до мети, перемоги втішної.

    Як поет відкриває завісу Всесвіту,
    Де вирує надумане і особисте
    У тісному тандемі думок шелесту,
    І лягає в разки віршувань намиста.



    Рейтинги: Народний -- (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Прокоментувати:


  4. Михайло Десна - [ 2016.04.16 11:14 ]
    Її тип
    Пиво купається.
    Поруч.
    У шлунку.
    Звідси не випустять
    без поцілунку.
    Як косметичку,
    сховають до сумки.
    Без порятунку
    для іншої думки.
    Кваситься пиво.
    І воля, й неволя.
    Капосна Діва:
    ім'я її - Доля.

    16.04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  5. Таїсія Цибульська - [ 2016.04.15 13:25 ]
    Плаче небо
    Небо сьогодні, мов скривджена жінка,
    сльозами рясними плаче,
    болить їй неначе
    за втрачені мрії,
    і серцю в грудях все важче!
    Небо сьогодні - драми сторінка,
    героїв трагічна доля,
    у розпачі тягне до неба тополя
    свої розкуйовджені віти.
    Хоч вітер втирає небесну сльозинку,
    та навіть і він безсилий,
    біду зрозуміють лиш ті, хто любили,
    лиш той, хто горів щосили!
    Небо сьогодні плаче уперто,
    хоч дехто і скаже - даремно,
    хоч дехто подумає - нерозумно,
    та небу сьогодні сумно.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Коментарі: (2)


  6. Леся Геник - [ 2016.04.15 12:00 ]
    ***Навчися говорити до очей...
    Навчися говорити до очей,
    не плямкаючи цвіллю за плечима,
    і витахне нелюбості причина -
    шукати перекручених речей.
    Шукати недомовок і обмовок...
    Бо в очі, що навпроти, як зирнеш,
    то взриш, направду, що твої всі "не" -
    це лиш поріг, а не високий сволок.

    (30.11.15)


    Рейтинги: Народний 4.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (2)


  7. Лариса Пугачук - [ 2016.04.15 11:29 ]
    Приходить щастя
    Негадане щастя
    влітає, мов птаха у клітку.
    Саме...не боїться –
    довiрливо проситься в руки.
    – Ну що ти з ним зробиш?
    Стоїш, ворухнутись не смієш –
    а раптом злякаєш
    і випурхне знову на волю.
    А щастя спокiйно
    гніздечко звива біля серця,
    лiтає свобiдно,
    про щось невгамовно щебече,
    і ти починаєш
    надiятись, що не покине,
    що завтра проснешся –
    і знову почуєш його.
    Потрохи звикаєш
    і часом уже забуваєш –
    відчинені дверi…
    Та й марно шукати ключа.
    Нiхто ще не втримав
    ні щастя свого, ні кохання,
    хоч замкнені дверi, хоч настіж одкриті вони.
    Звикай а чи бiйся,
    плекай чи гони – то все рівно,
    бо будуть з тобою,
    допоки їм доля дає.
    Зайдуть – не спитають,
    і випурхнуть – не обернувшись.
    А ти виглядаєш,
    чи птаха та знов прилетить…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (8)


  8. Мирохович Андрій - [ 2016.04.15 09:15 ]
    трошки рожевого, трошки ванільного
    я відпускаю тебе лети
    лети сраним метеликом із моєї руки
    лети з мого серця і не сердься
    просто лети бо я відпускаю
    як перед великоднем відпускають гріхи
    богородице діво отче наш по три
    і біжи причастися і звільнись і лети
    і не озирайся і не повертайся
    бо крила і погляди надто ламкі
    та надто тривкі та надто тремтять


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (1)


  9. Вікторія Торон - [ 2016.04.14 23:00 ]
    Колиска теплого дощу
    Колиска теплого дощу—
    У плиннім шелесті первиннім,
    І вся небесна благодать
    Стіка, співаючи, крізь ринви.

    Ожилий простір позира
    І ловить чулим сірим оком,
    Як блискітливих міріад
    Стібки зшивають ненароком

    Учора й завтра, верх і низ,
    Дахи, машини, лиця, брами,
    І ті, кого давно нема,
    Здається, знову поруч з нами.

    Ми знали—збудеться усе,
    Що серце снило і бажало,
    Тугі розв’яжуться вузли,
    Неначе їх і не бувало,

    Бо наступає теплий дощ,
    Нас обіймає, як рослини,
    І переносить на руках
    У паралельний світ гостинний.




    Рейтинги: Народний 5.25 (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (3)


  10. Наталя Мазур - [ 2016.04.14 23:14 ]
    Стара черешня
    В межі засохла деревина
    Аж почорніла від дощів.
    Давно своє вже відродила,
    Відплодоносила...
    Хрущі
    Не прилітають у суцвіття,
    Не в`є гніздо весною птах.
    Стара черешня чверть століття
    Тримає небо на плечах.
    Обходять всі її, сердешну,
    (Зрубати не прийшла пора),
    А вчора ввечері черешня
    Взяла і раптом зацвіла.
    Тендітно-білими квітками
    Покрились чорні гілочки,
    Так хусточку біленьку мама
    Закручує.
    У шкарубких
    Руках тримає полотнину,
    В трикутних згорне,
    А відтак,
    Накриє нашвидку сивини,
    Сховавши усміх на устах.
    Рідненька мамо!
    Йду навпроти,
    На стежці килим споришу.
    - Пошли, Господь, Свої щедроти
    Для мами, -
    Тихо попрошу.

    08.04.2016р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" -- (5.64)
    Коментарі: (10)


  11. Тетяна Сливко - [ 2016.04.14 20:17 ]
    Весна-красунечка
    Коли весна —красунечка
    до нас у гості йшла-
    спочатку тепле сонечко
    поміж зірок знайшла.
    По сонячному променю
    спустилася з небес
    на землю чорну стомлену:
    Враз лід на річках скрес.
    А в лузі , он, калинонька
    віночком зацвіла,
    зазеленіла нивонька,
    що на краю села.
    Весна встелила квітами
    подвір'я, береги,
    квітками-самоцвітами
    посипала луги.
    Стомилась, озирнулася-
    Веселка угорі!
    По ній і повернулася
    до сонечка й зорі.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  12. Тетяна Сливко - [ 2016.04.14 20:49 ]
    Липа
    Оленка гербарій в садочку збирала.
    зривала листочки і в мами питала:
    -Матусю. чому так у світі буває,
    що кожна рослинка свою назву має?
    - Для того . дитинко, - їй мама сказала,-
    щоб ти відрізнять їх могла й пам'ятала,
    бо часто травичка якась, або квітка
    всім користь приносить: дорослим і діткам.
    Оленка здивовано ротик відкрила:
    - Яку , мамо, користь? У чому їх сила?
    Матуся враз квітку зірвала на липі,
    сказала:" - Чай з липи вживають при грипі.
    Бо липа- це лікарська цінна рослина,
    як дуб, як береза. калина й малина.
    Рослини ці людям стають у пригоді
    при кашлі , ангіні та іншій нагоді.
    Поглянь лиш , дитино, на липові гІлки.
    Гудуть і рояться мохнаті там бджілки.
    Із квІточок бджілки збирають нектар
    і липовий мед тоді, ніби янтар.
    А мед той солодкий, в'язкий і пахучий
    він теж всіх лікує.Це засіб разючий
    від різних бронхітів, запалень легенів.
    Тай просто смачний він до чаю Олені.
    Тож всім нам потрібно завжди пам'ятати,
    про все, що нам дано природою ,-дбати!
    Даремно й безжально дерев не ламати,
    і квітів що в лузі, у лісі-не рвати.
    Від нас же самих і для нас зберігати...
    -Матусю,а звідки ти все це пізнала?
    Напевно, багато ти книг прочитала?
    - Так , доню, із книг я багато дізналась,
    а ще у дитинстві бабуня казала
    про силу цілющу і квітів і трав,
    а книги для того, щоб кожен те знав.

    Оленка враз швидко до липи помчала,
    Погладила стовбур і міцно обняла.
    А липа у відповідь гілля пригнула
    - Любов я відчула,- Оленці шепнула.



    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  13. Мирохович Андрій - [ 2016.04.14 19:54 ]
    еко-логічне
    еники-беники їли вареники
    еники-беники раба
    так і вони напружено неквапні
    пані галю
    ще будь ласка дві порції
    так звісно що засмакували
    І ще будь ласка сметанки
    направду дуже смачно
    квінтер фінтер жаба
    розмовляти їм лячно
    та й ніпрощо загалом
    все й так ніби очевидно
    все всім ніби зрозуміло
    еники-беники їдять вареники
    він з картоплею вона із сиром
    ось така дітвора
    семіотика для двох
    до речі знаєш
    що в тернополі вульву
    називають вареником?
    і пара переглядаються як змовники


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  14. Іван Потьомкін - [ 2016.04.14 17:13 ]
    ***
    А хто бачив, а хто чув,
    Хто в Максимка сюніч був?
    Мабуть, хтось із зоосаду,
    Де зайчаток він погладив,
    Задивився- на жирафу,
    Тигр нагнав такого страху...
    Заспокоїв трохи півень,
    Проспівав із ним нарівні...
    Не були уроки марні,
    Що не раз давала мама:
    В зоосад іти годиться,
    Щоб і там чомусь навчиться...
    ...Позіхеньки-позіхусі...
    Розказать кортить бабусі,
    Та з тієї диво-мови
    Не второпать їй ні слова.


    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Прокоментувати:


  15. Віта Парфенович Віва ЛаВіта - [ 2016.04.14 15:17 ]
    ***
    А ти – пішов і полишив на згадку – тугу,
    І запах айстр і ледь прив’ялої трави,
    Хотів, щоб щастя і любов для мене – вдруге,
    Щоб розгоралося в мені: «Вдихай! Живи!»

    І я живу, щоранку бесіди з тобою,
    Тепер тобі, вбачай, видніш, що на землі,
    Я ж проростаю, оживаю у двобої –
    Із розпачем й тріумфом на коні.

    Я віднаходжу спогад в подорожніх,
    Таємні знаки, що мені лишив,
    І пам’ятаю, кожен дотик, кожен,
    До розуму, до серця, до душі.




    Рейтинги: Народний 5 (5.37) | "Майстерень" -- (5.29)
    Коментарі: (9)


  16. Мирохович Андрій - [ 2016.04.14 10:09 ]
    епістолярія для неї
    я нічого не зрозумів
    не зрозумів я нічого
    нічого не зрозумів я
    в цьому світі неозорому
    де постійно твориться якась
    думаю ти розумієш
    епіґонити воргола але в слові
    епіґонити дюшана але в дії
    зриваєш кульбабку
    сік біліє на зломі
    ми з тобою цілий світ
    так само позбавлені
    віри любові
    та й сама розумієш


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (11)


  17. Михайло Десна - [ 2016.04.14 01:00 ]
    На тлі
    Та не обирав я її.
    Цю планету.
    Реклама життя?
    На Землі?
    Просто жесть.
    В якусь лотерею діставсь сантиметра,
    де жити -
    це жити.
    Й сприймати за честь.
    Розпечене щастям ставати жіноцтвом
    жіноцтво Землі вимагає свого.
    І байдуже, що там з якимось пророцтвом, -
    аби карбувати «що варте того!»
    Та кожному в очі не вставиш моду.
    Знаходяться з тих, хто живе «десь на тлі»,
    що здатні свою перевершити вроду…
    у чомусь іще, окрім «ми із Землі!»

    14.04.2016


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (8)


  18. Тетяна Сливко - [ 2016.04.13 16:53 ]
    Хто не зміг затанцювати.Загадка
    Білий гриб,дід Боровик
    під пеньком сидіти звик.
    Став себе він вихваляти,
    що уміє танцювати.
    Усміхнувся в вуса пень:
    - Ти , базікаєш весь день,
    а чи зможеш показати,
    як на дудці стану грати?
    Ноти пень з дупла дістав,
    і на дудочці заграв.
    Ніжку гриб хотів підняти,
    та й упав – не може встати.
    То ж веселі Сироїжки
    дружно стукнули у ніжки,
    тай утнули гопака,
    раз оказія така.
    А опеньки, хоч маленькі,
    теж хлоп’ята веселенькі,
    враз пустилися в танок,
    заплели вінком пеньок.
    І Лисички невеличкі
    дружно вмили свої щічки
    та й почали краков’як,
    кажуть: «Зможеш, діду, так?»
    А червоні Мухомори
    теж задерли ніжки вгору,
    та приспівуючи в лад
    повернули вбік, назад.
    Хочу дітки вас спитати:
    -Хто не зміг затанцювати?

    Відповідь: (Білий гриб)


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  19. Тетяна Сливко - [ 2016.04.13 13:30 ]
    Ірці-сепаратистці ( частівки)
    Посаджу я помідори італійські "черрі",
    пригощу поетку ними , Ірку з ДЕНЕЕРі.
    Ірця плакала, ридала: "Здесь хочу Россию!".
    Так кричала, пупа рвала, кликала "мессію"

    Танки пруть аж із Росії "Ирку вызволяті",-
    захопили Україну всю "хохли прокляті".
    Знову Ірочка ридає,дарма пупа рвала,
    бо до себе у Росію "Масква" не позвала.

    "Было плохо в Украине!" Классно в ДЕНЕЕРі.
    Чи потрібна така Ірця, хоч якійсь холері?
    Може ще комусь й потрібна, та не Україні.
    Хай малює її писок фейковій країні.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  20. Тетяна Сливко - [ 2016.04.13 13:31 ]
    Осіння казка
    Лесі Українці)

    Стояла Леся й слухала весну,
    а я порад вiд осенi чекала.
    Весна співала пісню голосну,
    а осiнь мені тиху заспiвала.

    Весна вторила Лесі про любов.
    Кохалася й купалась в зорепадi.
    А осiнь жартувала знов і знов:
    - Кохання справжнє лиш у листопаді.

    І обiцяла казку неземну,
    срiблястi нитки в коси заплітала,
    калини ягiдки втикала в сивину,
    жоржини жовтi, нiжнi дарувала.


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25)
    Прокоментувати:


  21. Леся Геник - [ 2016.04.13 11:23 ]
    Сльози мої - кропива
    Сльози мої - кропива. Жалять і серце, й очі.
    Знову молю прощення. Тихо вмирає день.
    Ще поверну із сонцем. Тільки опісля ночі.
    Ще поверну з піснями. Доти - пробач мене.

    Грати не вмію, друже. Струни і ноти - мрія.
    Арфи, кларнети, труби. Все це - не я, не я...
    Падає дощ у душу. Певно, щось ясне сіє.
    Певно щось дуже світле. Вродиться янголя.

    Завтра, а може після. Може на рік прийдешній.
    Вікна чекають неба. Двері не знають ґрат.
    Сльози мої - кропива. Слово - колючі клешні.
    Наче промерзла ява. Виболена стократ.

    Знову прошу прощення. Скапує свічка долі.
    А під ногами слизько. Вибач за холоди.
    Ще поверну із сонцем. Вийду з пітьми поволі.
    З янголом попід руку. Друже, лиш підожди...

    (29.11.15)


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (4)


  22. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.04.13 09:44 ]
    Perola barroca
    1

    Перли лілові, антрацитні бруски.
    Сліпні повзуть, лементіючи гасла...
    Мушлі космічні, бур`яни-колоски.
    Шепчуть бідахи: "Сонцята погасли...".

    2

    Соромно буде... колись і не тут.
    Світ зголубів - і не варто про біле.
    Борзих безумців дешевий салют
    Лине крізь Босхове латане тіло.

    В`януть пророки помежи троянд.
    Змій на ліані заковтує "марси".
    Перстень відкриєш - посиплеться яд
    В пельку ошкірену демона-фарсу.

    3

    Треба веселощів... Будуть, авжеж.
    Сливи розквітли. Поскладано кості.
    Трави чіпкущі опісля пожеж.
    Всіх відпрости на світанку о шостій.

    Біженці нишкнуть... шліфують кути...
    Цвяшки вилазять - і звично вбивати.
    Небо високе, продовжуй рости.
    Стихнуть баталії, виcохне батик.

    Трохи любові лиши для людей,
    Ти поміж ними - perola barroca.
    Парка в осінній стодолі пряде...
    Тихо пливи, не порви ненароком.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Коментарі: (3)


  23. Мирохович Андрій - [ 2016.04.13 09:34 ]
    марселеві фонтани
    у музеях як правило моторошно.
    речі вирвані з контексту самотні.
    написи свідчать про нерозуміння
    природи конфлікту і взагалі природи.
    лишень експозиційна група фонтанів
    від справжнього класика
    як апологія цінності мистецтва
    у знеособленому світі який сам-собі музей
    знімає відчуття недоречності твоєї
    присутності та взагалі присутностей.
    у всіх цих закладах культури
    звикло згадую розважливе буркотіння
    старого візіонера Лишеги
    який з усіх благ що пропонують бібліотеки
    пам’ятає тільки цісарсько-королівські
    позеленілі від ще вочевидь австрійського моху
    пісуари. він розуміє сенс життя і усміхається.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (7)


  24. Таїсія Цибульська - [ 2016.04.13 00:20 ]
    Не треба
    Не треба любові чекати,
    не треба солодких слів,
    нам разом не варто літати,
    цей келих давно спорожнів.
    Немає на денці й краплини
    колишніх малинових мрій,
    ми сіяли по зернині,
    вродив лиш пустий сухостій.
    Ми разом колись у літо
    бігали навпрошки,
    колись ми були, як діти,
    та вмить пролетіли роки,
    і витрусили безжально
    рожевих троянд пелюстки,
    і стало все просто й банально,
    всього лиш погасли зірки.
    Всього лиш розтрачено мрію
    на мізер порожніх днів,
    я більше тебе не зігрію,
    якби ти цього і хотів.
    Не треба любові чекати,
    і хоч ми давно не безгрішні,
    нам дуже багато втрачати,
    тепер ми всього лиш - колишні.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  25. Олексій Бик - [ 2016.04.12 22:31 ]
    ***
    ...Він тобі каже: смерті нема, мала. Є тільки світло, і є досвітня імла. Десь поміж ними – точиться ця війна, на яку нас – віриш? - ніхто і не посила. Тільки втонувши можна сягнути дна, та й потопельник, зрештою, вирина. Куля закреслить писане по воді, але не витре дати та імена. Бути собою в радості і біді, не залишати спогадів і слідів, рвати кільце гранати наприкінці – вміють лише самотні і молоді. Знаєш, мала, і лінії на руці, гострі, неначе кава у молоці, не гарантують довгих щасливих літ в цьому багні недолюдків і людців. На перехресті вивірених орбіт подвигом є і народження на цей світ. Здатність горіти і вигоріти ущент – плата за твої крила і цей політ.


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.49)
    Прокоментувати:


  26. Уляна Демченко - [ 2016.04.12 19:56 ]
    сон.
    Я дивний сон побачила вночі:
    Сидить прадід при вогнику свічі
    Весь білий-білий, наче молоко,
    Літа мечами посікли чоло.

    - Скажи мені,- я в очі заглядаю:-
    За що біда і горе в моїм краю?
    Чом України цвіт, надія і краса
    Сотня за сотнею ідуть у небеса?

    І мовив дід старий,як білий світ:
    «Смерть і біду в твій Дім приніс СОВІТ.
    …Дивись: світанок, роси, зелень трав.
    Пшениця золота, сріблиться став.

    Дав Бог родючу землю й чисту воду,
    Мужчинам – силу, жінкам-вроду…
    Та ложка дьогтю у солодкий мед -
    Зажерливий, брехливий, злий СОСЄД.

    Зловісним оком він дивився,
    А в тридцять другому помстився:
    ЛЮБОВ, НАДІЮ- знищив, розстріляв,
    А ВІРУ у Сибір заслав.

    Хоч герб його - це Серп і Молот,
    Для України-Смерть і Голод!
    Безбожний люд йде у хатини
    Все відбирає до зернини…


    Напившись крові вволю,досита,
    Смерть п’яна в дикім танці живота,
    Реве, регоче, скаче і кружляє,
    А ГОЛОД першу скрипку грає.

    Земля тремтить в німому страсі.
    Вітри вовками виють в стрісі,
    Двері розхристані стогнуть від болю,
    Вікна осліпли запечені кров’ю.

    …Глечик в печі … вода закипає…
    Пальчик - промінчик ледь виглядає –
    Він то пірне, то знов визирає
    Пальчик Василька живих звеселяє.

    Мати ,мов тінь,- до вікна, - до дверей,
    Зирк божевільний страшить дітей,
    Зібгана хустка, руса коса
    Ковтуном сивим на плечі звиса….

    …………………………………………………..
    ………………………………………………….. .
    ЧОРНЕ ЗНАМЕНО – сигнал у селі
    Пусто. Немає живої душі.

    Мчать із Росії п’яні «брати»,
    Їдуть селитися в мертві хати,
    В ящик «багатство» своє спакували:
    Про їх майбутнє Сталін подбали.

    Новий господар, п’яний вже зранку,
    Вдяг, як належне, чужу вишиванку.
    Мови вкраїнської вже не чувати,
    Замість молитви мат прийшов в хати.

    Знявши ікону святу з покуття,
    Кинув глумливо у купу сміття.
    Ликів святих не видать з рушників -
    Хитрі усмішки з портретів вождів.

    Глиняний горщик, що варив борщі,
    Мусить терпіти чужинськії щі.
    Вже не Катрусю колиска гойдає,
    Зайда малий в снах солодких літає.

    Бісове плем’я в землю вростало,
    Жерло, пило, гнило, споживало!!!
    Хлібом єдиним жило, не душею,
    Зверхньо несло старшинства ідею.

    СОВЄТ українцем так і не став,
    Хоче в наш храм насадить свій устав
    Просить підмоги в самого Сатани:
    «Нас обіжают!.....Спаси нас! Спаси!»

    « Буки» , «Торнадо» прийшли рятувати:
    Смерть зачастила у мирні хати!
    ------------------------------------
    ------------------------------------


    Вітер здійметься, грядуть ПЕРЕМІНИ,
    Фальш він змете із лиця України.
    Прийде Мойсей, крові вашої буде,
    Він для народу щастя здобуде,

    А на підмогу зберуться усі:
    Жінки і діти, дорослі й малі.
    Дужий козацький дух з домовини
    Встане,воскресне на захист Вкраїни!

    Нечисть вся згине, як вранці роса,-
    Сонце очистить землю й небеса!
    Прапор буде, як колись, жовто-синім.
    Мир запанує в усій Україні!»

    -------------------------------------
    ---------------------------------------
    «А завзяття, праця щира ще свого докаже,
    Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
    За Карпати відіб’ється, згомонить степами,
    України слава стане поміж народами.»








    Рейтинги: Народний -- (5.38) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (1)


  27. Мирохович Андрій - [ 2016.04.12 17:45 ]
    33
    листя зов'яле в долоні стис
    томик поезій на підвіконні
    осінь пора надхненна

    ченцем почуваюсь
    їм рис і в'ялену рибу
    на телятко жваве споглядаю

    куплю собі ляльку резинову
    їй поезії читатиму
    перед і опісля неодмінно


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (2)


  28. Марина Орбан - [ 2016.04.12 15:35 ]
    Без назви
    Ніщо не вічне. Час також невічний.
    Протече, немов ота сльоза.
    І не помітиш, як пройшла,
    Що вже за горами гроза.
    Пройшло все те, що колись було,
    Пройшло... І більше не вернеш,
    Забув про те, як спину гнуло
    Від власних душевних пожеж.
    І вже не той, ким був колись,
    Не ті емоції і почуття,
    Ти наче заново родивсь,
    І це для тебе - здобуття.
    Сьогодні вже не те, що було вчора,
    А завтра вже не те, що сьогодні,
    Чекаєш нового "вчора",
    Але час - це сили надприродні.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (4)


  29. Марина Орбан - [ 2016.04.12 15:41 ]
    Без назви
    Ця дівчина, хто вона?
    На вигляд примхлива і сумна,
    Безмірно горда.
    Сидить собі, як та вдова,
    У чорне вбрата вся вона.
    Ще трохи і вона ось-ось заплаче,
    Її очі наповнені слізьми.
    Ця дівчина така, про кого
    Вночі поети бачать сни.
    Вона незламна духом,незалежна,
    Непокірна долі і навіть собі,
    Ця дівчина - пустка безмежна
    Й мовчазна риба у воді.
    Хто знає хто вона така?
    Цікавість роздирає мою душу.
    Така мрійлива й непроста,
    З нею познайомитись я мушу.

    2015


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (4)


  30. Тетяна Сливко - [ 2016.04.12 13:34 ]
    Павлу Мазуренку Герою Небесної сотні
    У поліському краї, там, де льон розцвітає,
    там, де вітер колише у полі жита,
    у зажурі калина низько гілля схиляє -
    земляка проводжає в небесне життя…

    І здається, що вчора Павлик бігав по маки.
    Був розумним і спритним, як всі дітлахи.
    Ось сім’ю Мазуренків проводжають у Саки
    (відлітали на південь поліські птахи).

    Вже гніздо біля моря дружно в’є вся родина.
    А під сонцем південним Павло лиш мужнів:
    став засмаглим, хоробрим, і, як кожна дитина,
    прагнув стати дорослим, літати хотів.

    Згодом в Київ поїхав наш герой при нагоді,
    там освіту здобув і киянином став.
    А коли об’єднався люд увесь за свободу,
    безперечно, і Паша пліч-о-пліч стояв.

    Було б жити та й жити , ні об чім не тужити.
    Але влада забрала права на життя.
    Він, жорстоко побитий підлим беркутом ситим,
    розумів, що вмирав . Що катам почуття?…

    Плачуть верби старенькі, плаче син, плаче ненька -
    Україна хоронить найкращих синів.
    Гинуть хлопці за волю, за свою честь і долю,
    І щоб гордо з небес рідний стяг майорів.


    Рейтинги: Народний 5 (5.32) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (2)


  31. Тетяна Сливко - [ 2016.04.12 13:12 ]
    Сергі ю Кемському Герою небесеної сотні
    Ох, здавалось, українці на вік розпрощались
    з "комунізмом" - в той час люди в тюрмах не вміщались.
    В Казахстан везли не сотні впертих, а мільйони.
    Каторжан тих українців нищили у зоні .
    Бо посміли, бач, повстати - за те й повбивали,
    повкидали у окопи, танками зрівняли.
    Згодом стала Україна від всіх незалежна.
    Освітило сонце ясне Вкраїну безмежну.
    Та чекала Батьківщину нова небезпека -
    знов відкрився шлях до влади партократам й зекам.
    Під тризубом й двоколором панство панувало
    Та «защітніков народа" з себе удавало.
    А незгідних до в’язниці, як колись, кидало,
    І в лісах та у посадках голови рубало.
    На Майдані люд збирався. Он Сірьожа Кемський-
    політолог, - виступає: «Справи,- каже,- кепські.
    Нам потрібно вимагати не царя, а зміни,
    Щоб систему поміняти всієї країни.
    Як сідниці поміняєм, яка користь кріслу?
    Ми повинні вимагати –підзвіту суспільству.
    І щоб влада нова дбала про цінність громади,
    А не лишень про "сімейки" - в цьому її вада.
    Юридичних інструментів треба вимагати,
    Через них і на закони маємо впливати…»
    Не скінчив Сергій промови - снайпер влучив в скроню,
    І поллялась кров червона крізь його долоню.
    То "защітніки народа" народ "захищали"
    І для їхнього же блага його й убивали.
    Як ростила мати сина і чим годувала,
    за що вчила свого сина- владонька питала?
    За що вбила ж бо синочка ,за що розстріляла?
    Може вкрав він щось у когось, вбив… а кров все ллялась…
    Пливе кача по Вкраїні, кров і далі ллється.
    Із чужини грізний Юда із того сміється…


    Рейтинги: Народний -- (5.32) | "Майстерень" -- (5.25)
    Коментарі: (5)


  32. Світлана Майя Залізняк - [ 2016.04.12 12:09 ]
    Лімб

    Пекельні кола Данте - без води.
    Злостивець подає наліпку, чарку.
    А я твереза.
    Боже, проведи...
    Ясніє крижана висока арка.

    Іду за неї.
    Ниють ножові...
    Смокчу для сили фірмове плацебо.
    Несе відлуння стишене "куві..."...
    І татям я чужа, і веж не треба.

    А я не крала.
    Жар перенесла.
    І так плахіття влітку зайнялося,
    Що вже ні слава, ні ошкір осла
    Не зупинили...
    Майя, з малоросів.


    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.77) | "Майстерень" -- (5.89)
    Прокоментувати:


  33. Руслан Лиськов - [ 2016.04.12 10:15 ]
    Про життя і смерть
    То не життя,
    То моє небуття.
    І тінь моя -
    Як висновок свободи.
    І біль не від гріхів,
    А від негоди.
    І ніч,
    А в ній виття,
    Не каяття.

    Бентежні сни,
    Передчуття війни,
    І смерть -
    Вона ніщо не забуває.
    Залишуть всі,
    Але вона не залишає.
    Ось срібний кубок
    І її тонка рука.
    І та вода холодна і гірка.


    Рейтинги: Народний -- (5.47) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  34. Оксана Гарасимович - [ 2016.04.12 09:22 ]
    З вірою і сумом
    Надворі плаче осінь , лізе в душу
    густий туман, немов, не жданний гість,
    "Спаси і сохрани" - я в Бога прошу
    усіх хто захищає спокій міст.
    Усіх хто в села йде без краплі злості
    й боронить, захищає тих людей,
    усіх кого чекають вдома й просять,
    щоб звідти повернутись встиг живий.
    Весь ваш "гламур", висока мода, паті -
    це все ніщо, не варте часу й сил
    бо є любов під дулом автоматів
    і "братня поміч" що стирає в пил.
    Надворі сумно, на душі так само,
    І болі вже немає більше меж,
    гордись країно кращими синами,
    яких, на жаль, уже не повернеш...


    Рейтинги: Народний 4.63 (4.94) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (1)


  35. Оксана Гарасимович - [ 2016.04.12 09:14 ]
    Момент
    Весна...
    На вулиці цвіте духм"яно вишня

    І солодко співає соловей,

    Земля прекрасна, у цвітінні пишна

    Чарує душу спокоєм ночей.

    І дивно так, коли в такім розмаї

    Є місце для гірких останніх сліз,

    Коли до себе небо забирає

    Людей, з якими разом ріс.

    Коли життя минає - як хвилина,

    Змішавши миті всі в один момент,

    Коли сьогодні тут ще є людина

    а завтра - спогад, або монумент.

    Весна кругом. І келихи тюльпанів

    Так трепетно до сонця простяглись.

    Не варто будувати довгих планів

    І відкладати щастя на колись.


    Рейтинги: Народний 5.25 (4.94) | "Майстерень" -- (0)
    Коментарі: (2)


  36. Таїсія Цибульська - [ 2016.04.11 23:12 ]
    Дівчинка, що пише хоррор
    Ця дівчинка пише хоррор,
    вирізає, немов різцем,
    не про квіти, про страх і морок,
    книги Кінга - її тотем.
    Дивна дівчинка, з дивним серцем,
    не лякають її жахи,
    бо душа в неї з гострим перцем,
    бо у неї все навпаки.
    Її муза геть божевільна,
    десь блукає у чагарях,
    мов з похмілля, бреде повільно,
    по краплині збирає страх.
    Зазирає у темні вікна,
    в потаємні кутки душі,
    добирається непомітно
    до безумства тонкої межі.
    Там комусь відривають крила,
    кров'ю ситий старий вівтар,
    дивна муза збирає сили,
    дивна муза і дивний дар.

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.45)
    Прокоментувати:


  37. Лариса Пугачук - [ 2016.04.11 21:08 ]
    Різдв'яна колискова
    дивна зима снігу нема тихо
    вітер вві сні шепче пісні сонно
    а на столі з тво’ї землі груша
    запах тонкий чимось п’янким вабить
    груша хмільна кличе вона в літо
    сонячний слід боком на плід влігся
    в руки візьму в серце прийму диво
    а за вікном чує тепло вітер
    він уві сні шепче пісні сонно
    дивна зима снігу нема тихо
    а на столі з мо’ї землі груша
    в руки візьму в серце прийму диво


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.55)
    Коментарі: (8)


  38. Іван Потьомкін - [ 2016.04.11 18:30 ]
    Триматися матері та рідної хати

    Вертали козаки в рідну Україну
    І так говорили молодій дівчині:
    «Поїдемо з нами, з нами, козаками,
    Лучче тобі буде, як в рідної мами,
    У нас Дніпр – як море, де там твому Дону.
    В нас хати біленькі у садочках тонуть.
    В нас пісні вогнисті, наче січа, танці,
    Та ж і сотник, бачиш, мов у лихоманці».
    Повірила Галя клятим бузувірам
    І сповна пізнала плату за довіру…
    …У густому лісі кружеляли чари.
    Як сп’яніли хлопці, почалися чвари –
    Чи не поділили красуню-дівчину,
    Чи, може, з якоїсь іншої причини.
    Тоді хтось тверезіший кинув до кагалу:
    «На якого біса нам потрібна Галя?
    Та невже ж ми гірші Разіна Степана,
    Що втопив царівну в морі-окіяні?»
    І ліс реготався п’яних голосами,
    Як в’язали Галю до сосни косами,
    Як до купи зносили оберемки хмизу,
    Як сосну палили від гори до низу...
    ...Кричить Галя криком. Не до хлопців, звісно,
    Бо вони зі свистом подалися з лісу,
    А до тих, хто дочок зможе научати,
    Як триматись матері та рідної хати...
    ...Кричить Галя криком із тієї пісні,
    Від якої серцю так нестерпно тісно,
    Бо то ж не якісь там кляті яничари
    У люті згубили Богом дані чари,
    А брати по крові знічев’я зламали
    Тую дивну квітку, що розквітнуть мала.



    Рейтинги: Народний -- (5.63) | "Майстерень" -- (5.87)
    Коментарі: (3)


  39. Сергій Сірий - [ 2016.04.11 15:46 ]
    У Кракові дощ…
    У Кракові день ледь-ледь зводить повіки...
    Дрімає хмарина над Вавельським замком.
    Із неї краплини-небесні музики
    По замкових куполах б’ють спозаранку
    Й вистукують ноти із вальсу Шопена.
    Такі дивовижні води з неба звуки!
    У Кракові дощ, як музична поема.
    Присядь поруч, люба, і слухай, і слухай...


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.38)
    Прокоментувати:


  40. Ветал Травень - [ 2016.04.11 14:53 ]
    Мовчання телефону, як вирок
    ***
    Мовчання телефону, як вирок
    На самоту...
    Біль проник до душі, і нирок
    Залишивши, лиш постоту.
    Хвилини повільно повзуть,
    Як черепаха
    Вони мене на ній везуть,
    Аби я з'їхав з даху.
    За стінами моїми
    Не чути голосу людського
    Ходімо!
    Шепчеш вустами своїми
    "У смуток гріха тяжкого".
    Промовляєш, до мене так
    Самота проклята
    Завдаєш.
    Все нових і нових атак
    Ти така затята.
    Знаєш і любиш влучати
    В серце моє студене
    Примушуєш телефон, довго мовчати,
    І всесвіт, забувати про мене.
    Я люблю, коли залишаєш мене,
    На одинці, хоч трішки щасливим
    Здається, ще година не мине,
    Ти знов л'єш на мене зливи.
    Минає доба, за добою,
    А ти обіймаєш сильніше
    Як мені розійтися з тобою
    Як зробити це тихіше?
    Аби не залишилось ран,
    Спогадів сумних
    Я не хочу іти на таран
    І приймати рішень дурних.
    Мовчання телефону, як штамп.
    Факт, на самоту
    Морок краде світло із ламп
    Заганяє мене в темноту.

    10 квітня2016


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати: | "Самота - це явище яким страждає половина людей на планеті"


  41. Леся Геник - [ 2016.04.11 12:02 ]
    Про чорні ями
    А хтось копає знову чорні ями,
    втирає піт з немудрого чола:
    не відає того, що сими днями
    йому летіти в яму ту сторчма!

    Бо янгол білий вже стає на варту
    невинній жертві, що леліє вись,
    й розпалює на стежці Божу ватру,
    щоб крок за крок до прірви зупинивсь.

    А прірва злісна, шпетна та глибока,
    бо руки дужі в темної душі,
    бо підступ, наче селеві потоки,
    надій не залишає й при межі...

    То ж, певно, вранці, якось на світанні,
    іще до сонця стрепенеться мить -
    у голосному, прикрому ячанні
    копач у яму власну полетить...

    Бо ще іздавна мудрість не минає,
    і не збагнути дивну дивину:
    як чорну яму хтось комусь копає,
    то падати у неї лиш йому!

    (28.11.15)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" -- (5.62)
    Коментарі: (5)


  42. Вікторія Торон - [ 2016.04.11 06:43 ]
    Я визнаю одразу --ти правий
    Я визнаю одразу --ти правий
    джерельною гіркою правотою.
    Негоже заперечувать мені,
    говорячи: реальність —стошарова.
    Хотіла б я це визнати чи ні,
    жорстка і неспростована основа
    тримає цей порядок світовий
    і вберігає волю від застою.

    І навіть наш старий облізлий пес —
    боржник твого похмурого сумління,
    холодної твоєї сторони
    й природно-недовірливого стану.
    А як із ним вистибували ми,
    забігши на батут самообману
    в надії, що страховкою чудес
    ймовірність виключається падіння!

    2015


    Рейтинги: Народний -- (5.46) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  43. Татьяна Квашенко - [ 2016.04.10 20:45 ]
    из Натальи Пасичник. Перевод с украинского
    ни звука больше с этого момента
    здесь никого вокруг лишь полдень яркий
    и падают сомлевшие от лета
    вороны на троллейбусные штанги

    блуждает пыль в трущобах из асфальта
    от солнцепека почернели люди
    на остановке даром что центральной
    как ты не жди – попутчика не будет

    как-будто кто-то все понять не может
    кому сейчас совсем не до амбиций
    и набивает по одной на кожу
    тебе короткий список всех провинций

    и та которой путь твой завершится
    в которой нет ни одного фонтана
    когда-нибудь догонит все столицы
    но домом - как хотелось бы – не станет


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (10)


  44. Неоніла Володимирівна Гуменюк - [ 2016.04.10 16:16 ]
    Весняний настрій
    Вже наливає соком сад вишневий,
    Ось-ось і цвітом "вибухнуть" гілки.
    Весна буяє в серденьку у мене,
    Хоча з собою понесли роки

    Красу і вроду, молодість та юність,
    Срібною з русої зробилася коса,
    Але душі, на щастя не торкнулись,
    Кохання там і досі не згаса.

    2016 р.


    Рейтинги: Народний -- (4.75) | "Майстерень" -- (4.63)
    Прокоментувати:


  45. Катерина Ляшевська - [ 2016.04.10 11:49 ]
    Вітри
    на всі вітри словами одболиш
    їх тільки б кинути а далі стане
    плече твердим немов гранітний камінь
    що одділяє мертвих од живих

    його не жди

    губа чомусь тремтить
    слова ідуть і жалять її жалем
    немов церков хтось б"є в тобі скрижалі
    й міліє сила і біліє кров

    на всі вітри...
    а ти все їх тримаєш

    2016р.


    Рейтинги: Народний -- (5.48) | "Майстерень" -- (5.5)
    Коментарі: (2)


  46. Володимир Бойко - [ 2016.04.10 11:10 ]
    * * *
    Які високі небеса,
    Які безкраї небокраї,
    Яка бентежлива краса,
    Яка душа! І як співає!

    Які мелодії пісень,
    Які спокусливі обійми...
    У поцілунку гасне день,
    А ніч до ранку душу вийме.

    Дарма – чи літо, чи зима,
    Весна брунькується у слові.
    Нічого вищого нема
    Понад високої любови.


    Рейтинги: Народний -- (5.54) | "Майстерень" -- (5.63)
    Коментарі: (3)


  47. Нінель Новікова - [ 2016.04.10 09:13 ]
    Жовті нарциси
    Магія світла – жовті нарциси!
    Сяйво духмяне на чорній ріллі…
    Є гіацинти, тюльпани, іриси,
    Тільки мене надихають нарциси:
    Варто ще жити на грішній землі,
    Де межи квітів такі королі!

    2016


    Рейтинги: Народний -- (5.49) | "Майстерень" -- (5.47)
    Коментарі: (2)


  48. Мирохович Андрій - [ 2016.04.10 08:28 ]
    брате лі бо, друже ду фу...
    ловив сьогодні карасі
    як лі бо та інші
    та уху їв з товариством

    духовне життя практикую
    чай з медом п’ю
    на цвіт сакури солодію

    троянди й револьвер
    красиве та корисне
    а татів меч продав

    фудзіями жовтяву вершину
    в розпачі споглядаю
    старіють світлини

    гусінь із’їв випадково
    лоскотно дихати тепер
    метелики в животі

    гарно бути поетом
    сонце сходить заходить
    завше є тема для хайку


    Рейтинги: Народний -- (5.39) | "Майстерень" -- (5.38)
    Коментарі: (4)


  49. Михайло Десна - [ 2016.04.10 07:08 ]
    Дістану тобі зірку
    Пошук свідомості в дні невагомості –
    відстань яка від земного ядра!
    Джип мій (чи дім мій) космічним є повністю,
    свічка до Бога, а решта все - гра.

    Окрім самотності, волі та розуму,
    пристрасті зовсім відсутні земні.
    Капсула джипа з безоднею космосу -
    ось і усе, що доступно мені.

    Без фанатизму, лиш стримані враження.
    Навіть зв’язок із Землею - слова,
    що не становлять загрози ураження
    (космос чутливий, усе відчува)…

    Мікро- і макро- об’єднані. Суміш бо.
    Серцебиття надихає й ляка.
    Не пам’ятаю вже (зовнішньо? внутрішньо?) –
    прагну додому … Так відстань яка!


    10.04.2016


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" -- (5.48)
    Коментарі: (2)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2016.04.10 01:14 ]
    В обіймах весни
    Нарешті ув обіймах я весни…
    Розкрилля хмарне і пташиний щебіт –
    Закоханий, бадьорий, голосний -
    Як відголосок сонячного неба.

    Неначе відбриніла вже вона –
    Мінлива березнева увертюра.
    І зазвучала тема головна –
    Краса буття в палких фіоритурах.

    Які для неї вибрати слова?
    Це пагонів народження – як диво!
    Вона навколо радість розлива,
    Як музика Вівальді чарівлива.

    Вона ще наростає, нароста –
    Я сліз ясних розчулення не витру –
    Як перші поцілунки у вуста,
    Як бризки щастя в сонячній палітрі!

    7.04.7524 р. (2016) Київ, ботанічний сад, українська ділянка
    20 г. 23 хв.


    Рейтинги: Народний -- (6.99) | "Майстерень" -- (7)
    Коментарі: (8)



  51. Сторінки: 1   ...   621   622   623   624   625   626   627   628   629   ...   1855