ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2024.11.23 20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.

А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,

Іван Потьомкін
2024.11.23 17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,

Ігор Шоха
2024.11.23 16:51
                        І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.

                        ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.

Олександр Сушко
2024.11.23 16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.

Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,

Світлана Пирогова
2024.11.23 15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле

Володимир Каразуб
2024.11.23 10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.

Микола Дудар
2024.11.23 09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…

Артур Курдіновський
2024.11.23 06:14
Мій творчий шлях був дуже нелегким. Він проходив крізь приниження, зневагу, хамство та несправедливість. Щоразу мені зустрічалися не ті люди. Це засилля невігласів, малограмотних та недалеких людей я залишив на тій дорозі. А сам пішов новим шляхом. І ось,

Віктор Кучерук
2024.11.23 05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль

Микола Соболь
2024.11.23 05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.

Іван Потьомкін
2024.11.22 19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її

Володимир Каразуб
2024.11.22 12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.


08.02.2019

Володимир Каразуб
2024.11.22 09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто

Микола Дудар
2024.11.22 09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…

Козак Дума
2024.11.22 08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!

Микола Соболь
2024.11.22 05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Кай Хробаковськи
2024.11.19

Ля Дмитро Дмитро
2024.11.16

Владислав Аверьян
2024.11.11

Соловейко Чубук
2024.11.02

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Богдан Фекете
2024.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Олена Кримнець - [ 2015.05.28 11:21 ]
    ***
    Комоннику мій!
    Пломеню мій гойний!
    Лукавої віллявши в очі вроди,
    Кому, як сон, збуваєшся сьогодні?
    Чию гіркаву ніченьку солодиш?

    А я в приполі, наче тороплена,
    Душý думки і бачу світлі сіни,
    Де ти навзнак лягаєш тінню клена,
    І я стелюся – тінь твоєї тіні.

    Та враз усе зібгалося, усохло,
    Тьма бездорожня (ні стежини звідти!)
    Тебе укрила на комоню охляп.
    І плачуть, плачуть надокола діти…

    Як об розкаяння і жаль спіткнеться
    В пітьмі розгаслій під тобою чалий,
    Від Божого пера – до твого серця
    Я віршею цілющою причалю.

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (4)


  2. Віталій Ткачук - [ 2015.05.24 13:56 ]
    #####
    І вдарив грім по скронях і кімнатах,
    Цей клятий тиск до відчаю притис.
    Насунув час прощати і прощатись,
    У блискавки такий короткий зблиск.

    Як ми лились дощами і сльозами,
    Аж висохли від спраги і жаги.
    Стоїть життя уповні поміж нами,
    Кричать надривно наші береги.

    Пливи, пливи - на те й тобі вітрила,
    Попутні люди, води і шторми.
    А ми вже стали. Ми - вже тільки брила,
    Карбована безплавними дітьми.

    На завтра не такі уже прогнози,
    Прийде тепло, услід тобі прийде.
    Таке тепло приносять сильні грози.
    Таке вино вмирає молоде.


    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (13)


  3. Любов Бенедишин - [ 2015.05.20 08:47 ]
    Мойсей
    Тремтить Синай,
    коли Господь говорить...

    Важкі скрижалі. Праведні труди.
    "Як і тоді
    через Червоне море,
    крізь сумніви народ переведи".

    Душа,
    покірна заповіді кожній,
    пізнає смак високих перемог.
    Торкнуться чистих плес уста неложні.
    І після довгих триз(е)н і тривог
    впізнає серце небо Ханаана.

    Стражденний шлях:
    у спокій - зі спокус.

    Блаженна мить.
    Земля обітована.
    Хоч здалеку
    на неї подивлюсь...

    2015


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (27)


  4. Володимир Книр - [ 2015.05.19 17:14 ]
    В полях Фландрії
    В полях фландрійських, де імла,
    поміж хрестами мак пала.
    А ми - під маком… І коли
    ревма б гармати не ревли,
    трель жайвора б чутніш була.

    Ми - мертві нині, та жили
    ще вчора… вчора ще були
    посеред вас… Та ось лягли
    в полях фландрійських.

    І там на нас імла лягла…
    Та, брате, не хили чола!
    Від маку світоч запали!
    А не подужаєш імли,
    то встанем ми, де мак пала
    в полях фландрійських.

    2015



    Рейтинги: Народний 5.42 (4.91) | "Майстерень" 5.5 (4.92)
    Коментарі: (5) | "In Flanders Fields"


  5. Роксолана Вірлан - [ 2015.05.18 16:31 ]
    Ротація ( в орбітах честі)
    Стою у травні по коліна!
    Пливу по вінця у весні,
    де в океані стебелиннім
    ромени млостяться рясні.

    Червоні лодії маківок
    гойдають зоряну пергу,
    а я до тебе йду скрадливо
    крізь розволошінь колихку.

    Злетить із мене птахом льоля,
    із тебе - рваний камуфляж...
    Ти пахнеш димом, сонцем, болю
    зашитим шрамом, пахнеш баж...

    бажанням вичеканим ревно -
    такого, люди, - Бог боронь!
    росте любисток в неба древні
    із -під огню твоїх долонь.

    Чи місяць мамонтовим бивнем
    гепоче в ночі шкарлупу?
    Чи то так серце б"ється дивно,
    як в сіті зловлений шипун?

    І паде збруя в темний паділ,
    утома висохне на жмих,
    сльозу сховаєш у лататті,
    в моїх - у косах золотих.

    І будe прим"ятa отавa
    стогнати солодко...дурман.
    Під знаком Регула зоставим
    назавше полюбовний бран.

    Ми ще у травневі обоє -
    дарма, що згірчиться весні,
    Щo зв"яже лентою набоїв
    війна маркітна - перший сніп.






    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (21)


  6. Олена Кримнець - [ 2015.05.17 00:31 ]
    Дід Миколай
    Он повагом ранок на пашу займає корів
    І сонячні линви у церкву впинає в заріччі,
    А дід Миколай, розколошкавши хмари вгорі,
    Вудильном рибалить у небі і рибу не лічить.

    «Пощо забарився?» - Параска на березі жде,
    Бо ніч розпилила вже сяєво зір, наче обніж.
    Не чує Микола, пливе у човні туди, де
    Господь прочиняє йому райську браму нарозтіж.

    2015


    Рейтинги: Народний 5.33 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (8)


  7. Вадим Василенко - [ 2015.05.16 13:32 ]
    ***
    Дівчино в білому, блякне видіння сумне,
    Дівчино руса, занурені руки у воду,
    Він не пізнає, не знайде тебе, не збагне,
    Він конокрад, змієлюб, посіпака чи злодій.

    Купиш у нього, чи впросиш на віру, у борг
    Краму, кохання, чи вічності, може, розлуки?
    Він же обдурить, обкрутить. Кохання чи торг –
    Що лихвареві? Аби хто узяв на поруки.

    В посаг – дівоцтво, в заставу – тонке полотно.
    Він же невірний, самітник, чужинець, пропащий.
    Дівчино руса, далеко, надривно, давно…
    Сам я не свій. Та не знаю, кому із нас важче.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (4)


  8. Вадим Василенко - [ 2015.05.16 13:46 ]
    ***
    Два пагорби звелись за виднокрай
    І на собі тримають кволе небо.
    А ти ростеш. Як біль росте від тебе
    Прозора сутінь. Тінь досвітніх зграй
    Повільно плине. І навкруг мовчання

    Вбирає в себе простір, як у тьму
    Ліси древлянські, що дрімають рано.
    Озветься раптом у досвітнім храмі
    Півсонний звір… У пущу цю німу
    Іде людина з луком і саквами.

    Ясніє зір. І в стовбурах дерев
    Світліють предків незникомі лики,
    Бо спогади про ратну смерть велику
    Шепоче гілля вільге і старе,
    Щоби у цім пустищі залишитись.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Прокоментувати:


  9. Мирохович Андрій - [ 2015.05.09 17:46 ]
    за рікою, в затінку дерев
    померти можна від цирозу в сорок
    або коли тобі двадцять і випадаєш з вікна
    чи в детепе або в старості оточеному внуками
    коли в тебе деменція і плутаєш імена
    дітей з іменами святих і всі однакові
    білі і чисті як лікарняна стіна
    кожна смерть переконлива
    в кожній свій чар і доцільність
    лише не ця
    лише не смерть в тіні териконів
    у запилючених степах
    коли згадуєш призабуті молитви
    втискаєшся у прогрітий ґрунт
    коли не хочеш бути генералом
    і ревно жалкуєш що не птах


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.39) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (13)


  10. Тетяна Кльокта - [ 2015.05.09 13:37 ]
    * * *
    Переливаючи з порожнього в пусте
    І повертаючи з пустого у порожнє,
    При ділі може бути всяк і кожен.
    І діло те нехитре і просте.

    А можна брудом плеснути в лице,
    Бездумно, без жалю, беззастережно,
    Або штовхнути камінь обережно
    На голови із даху – от і все…

    Я не скажу відверто слів хули,
    (Хоч, може, й слід): мене цьому не вчили.
    І не помщусь. Збираю рештки сили
    І все прийму – від ватри до золи.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  11. Уляна Яресько - [ 2015.05.08 20:45 ]
    Наболіле
    Мете травневий цвітопад,
    У серці - справжні заметілі.
    Сміюсь і плачу невпопад,
    Зів'яли крила скам'янілі.

    Раніше мрії щовесни
    Мене ловили у тенета.
    Гадала: знову від краси
    Я очманію, але де там!

    Дурманно проливним дощем
    Закрили світ мені вуалі.
    Спочину за твоїм плечем...
    А далі?.. Все одно, що далі!


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (3)


  12. Таїсія Цибульська - [ 2015.05.04 23:07 ]
    Дорога до тебе
    Дорога до тебе,
    мов стежка до храму,
    мов хтось режисує
    набридливу драму.
    Невдалі сюжети
    нудні до задухи!
    На сцені акторка
    заламує руки!

    Дорога до тебе,
    мов стежка до Раю -
    ніколи не знАйдеш,
    не дійдеш до краю!
    Та знов репетируєш
    завчені ролі,
    немов приміряєш
    украдені долі.

    Молитва до тебе -
    комедія й драма,
    літають за вітром
    буклети й програми,
    незграбні актори,
    незіграна п'єса,
    де ти - вже не принц,
    та і я - не принцеса.

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (2)


  13. Василь Луцик - [ 2015.04.25 18:59 ]
    До мови
    (Пересмíх, передзвíн, переле́т)…

    Я тобою співатиму – можна?
    Ти художник, музи́ка, поет.
    Ти бува і проста, і вельможна.

    (Передзвін, перелет)…

    Ця ранкова чарівність дубів і тополь:
    золоте і багряне – червоне, червоне!
    Моє серце ніколи в тобі не схолоне!
    Я тобою молитися буду – дозволь!

    Ще шумлять у тобі і Дністер, і Дніпро.

    (Пересміх, перелет, передзвін)…

    Я тобі подарую і душу, й перо!
    Бо з проклятих руїн солов’ю навздогін
    ти летиш до нових перемін!

    (Перелет, передзвін)…

    2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.42) | Самооцінка 5
    Прокоментувати:


  14. Світлана Мельничук - [ 2015.04.23 21:23 ]
    ***
    Весняна повінь на дворі.
    У серці - сніжно.
    Щось надломилось у мені,
    Яка там ніжність.

    Зима, що плаче від образ,
    Іще помститься.
    Такий влаштує "парадайс"*,
    Як розлютиться!

    Я ж наче "вибухну" ось-ось
    і теж не цвітом.
    Якого змагу забаглось
    Мені зі світом?

    Відколи час - по інший бік
    Не мій союзник.
    Скрадався, тихо падав сніг,
    Мов підлабузник...

    2015


    Рейтинги: Народний 5.42 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.56)
    Коментарі: (8)


  15. Ігор Шоха - [ 2015.04.18 21:04 ]
    Утрачені клейноди
    І сотні раз не зайве нагадати,
    і повторити тисячі разів
    упертому союзникові «брата»
    про обереги наші і пенати
    у ролі узаконених богів.

    Історія виховує народи,
    аби при перначі і булаві
    обороняти рубежі свободи.
    Але чому Богданові клейноди
    підніжки брата віддали Москві?

    Або – чому олігархічні клони
    їдять чи не пташине молоко,
    а резиденти п’ятої колони
    і досі віроломно і... законно
    командують у армії полком?

    Чи не тому ми босі, голі, темні,
    глухі і виявляється – німі,
    що й досі наші вибори таємні
    відповідають одіозній схемі,
    дарованій Росією Кучмі́?

    А може треба пильно подивитись
    на кожного, хто ратує за те,
    аби на Україні посполитій
    були фальшиві символи зужиті
    і не сіяло сонце золоте?

    Нема пророка у своїй вітчизні.
    І нібито шануємо дідизну,
    але – у віковічній боротьбі
    у гімні, закликаючи до тризни,
    із прапором, опущеним донизу,
    і з тризубом
                       коротким
                                        на гербі.

                                                 04.2015


    Рейтинги: Народний 6 (5.56) | "Майстерень" 6 (5.91)
    Коментарі: (4)


  16. Лідія Дружинович - [ 2015.04.16 21:38 ]
    * * *
    Крокуси задивлені
    В небо синє-синє.
    Березень посріблені
    Відчиняє скрині.
    Наповняє щебетом
    Кожен кутик світу,
    Ділить всім по крихітці
    Проскурку від літа.
    Бджоли облетілися,
    Вулики - як храми.
    Цілував березі лик
    Спраглими вустами.
    Грає на одній струні
    Цвіркунець завзятий.
    Примостились на вікні
    Сонячні зайчата.
    Впізнаю з півпогляду
    Пектораль любові.
    Гріють душу спогади
    Й котики вербові.

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.46) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (6)


  17. Тетяна Бондар - [ 2015.04.09 19:30 ]
    ****
    Є різна проба золота у душ.
    Є різна проба срібла.
    Різна мідь.
    Сорт каменю.
    І глибина багна…
    Ми різні, але нам усім болить…
    І перша, і остання в світі мить –
    Лише одна.

    Ми всі прийшли, щоб витримати пробу.
    Зростить любов.
    Вподібнитися Богу…
    Відчути крила - і піти за Час…

    Та сліпота просочується в нас.
    Заходить в очі, в серце, у думки –
    І золото міліє в срібняки,
    Згасає в мідь,
    у камінь,
    у пісок…
    і залишається один маленький крок…

    …В цю мить згадай, що кожному болить,
    і що життя в одну згорає мить,
    і буде Суд, який не зупинить…

    9/04/15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (4)


  18. Богдан Манюк - [ 2015.04.06 11:46 ]
    *****
    Старе кіно – виткі в оману сходи.
    Під руку мовить вечір.
    Хиб павук
    давньосплетіння з темені виводить.
    Нашестя ліній. Бачиться – з розлук.
    Собі впіймаєш ту розлуку в чорнім,
    що побіліла вже – старе кіно…
    Не спокусися. Не дивись повторно
    на кадри-плями,
    рване полотно,
    замінене й тобі давно екраном.
    На нім очам і зморшкам
    перший план,
    і плівку Бог дає… Коротку? Рвану?
    Останні титри?
    Зблисне твій екран
    у вічному чистилищі.
    Святими
    старе кіно приміряне – в архів,
    куди не помістити невтолиме,
    не вирване тобою у гріхів.
    2015р.


    Рейтинги: Народний 5.63 (5.63) | "Майстерень" 6 (5.77)
    Коментарі: (26)


  19. Ярослав Чорногуз - [ 2015.04.05 22:30 ]
    В солодкім колиханні
    І тихо у п"янких обіймах танем
    Шепочеш, кажучи: «Коханий! Мій!»
    Тону в твоїм волоссі, як у манні,
    Ти ласкою вгорнуть мене зумій.

    Тіла пливуть в солодкім колиханні,
    Навколо – хвилі пестощів самі.
    І ось воно – вулканне вивергання –
    Мій голосе, від щастя занімій.

    У напівсні я це побачив диво…
    Чому ж бо прокидаюся завжди?
    Вертаюся в життя оце мінливе

    Зазнати знов розлуки і біди?
    Повіки так стулилися знадливо –
    О дійсносте, благаю, не буди.
    5.04.7523 р. (2015) Конча Озерна, Півострів Печалі.


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (6)


  20. Андрій Басанець - [ 2015.04.05 15:48 ]
    * * * *
    де я тебе розлив
    на повечірні села
    розсипав наче сіль
    з ослаблої руки
    уже не буде слів
    ні тужних ні веселих
    лише обжатих піль
    порожні сторінки

    де голос мій лункий
    гукав тебе закляту
    де стерпла далина
    нахилена до вуст
    тобі залишу рій
    самотнього багаття
    і нашого човна
    прозорий переплюск

    де вижаті поля
    тебе до себе приймуть
    півоберту – на гнів
    півоберту – на гріх
    душа як немовля
    розплачеться в обіймах
    і не захоче слів
    бо знає все без них

    2015


    Рейтинги: Народний 6 (5.64) | "Майстерень" 6 (5.8)
    Коментарі: (6)


  21. Сергій Сірий - [ 2015.04.05 11:21 ]
    * * *
    Надломлені розлукою
    слова...
    І постіль зібгана
    до розміру подушки.
    На дні душі
    надія нежива,
    бо й з неї ти зняла
    життя останню стружку.
    Сум суне,
    як бульдозер, напролом.
    І ні втекти від нього,
    ні сховатись...
    До вчора ти була
    іще моїм ребром,
    а нині болем стала,
    судним катом.
    Здається,
    що не дихаю уже.
    Твій видих вдихом був
    моїм глибоким,
    Та ти спалила
    подих мій вогнем
    Своїх, як постріли,
    швидких прощальних
    кроків.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (5)


  22. Адель Станіславська - [ 2015.04.02 23:12 ]
    Жінка
    Я та, що тримає світ
    у стерплих тремких долонях,
    що губить щоденний крок
    між гуку і суєти,
    життям - навмання убрід
    і аж до зими на скронях,
    вплітає лелійність мрій
    у інші живі світи.

    Я та, що не знає сну
    під склепом повік утоми,
    що завше чатує час
    у плині земних скорбот,
    гаптує життя канву
    любов'ю... і до оскоми,
    до крові із мозолів
    байдужості жне осот...

    Я та, що живе, мов птах,
    з удосвітків і до смерку
    серпанком подоби крил
    спішить обійняти день,
    стоїть на семи вітрах,
    в небес загляда люстерко
    і, молячись, силу п'є
    з його благодатних жмень.

    Я проклята і свята
    слугиня чужої волі,
    і кара, і Божий дар,
    і гострий Митця різець.
    Я мати і сирота,
    жадана й чужа до болю...
    Я та, що голубить світ.
    Творіння його вінець...

    2015


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.51) | "Майстерень" 6 (5.68)
    Коментарі: (8)


  23. Ольга Бражник - [ 2015.03.31 21:42 ]
    Кілька слів про любов
    Ти такий же, як я, тому сльози нічого не змінять,
    Важливіший за принципи всепоглинаючий зиск.
    Так, керманичі - сила, та що в порівняні із ними
    Переляканий світ, що завмер у чеканні грози?

    Ти так само зіщулено видихнеш у атмосферу
    Кілька слів про любов. А подвійна з вершками війна
    Вистигає в холодну. Якесь благодійницьке стерво,
    Збудувавши ковчега, дасть місце на палубі й нам.

    Ми з тобою пліч-о-пліч, немов ті бурлаки в упряжці,
    Сорок років пустелями тягнемо лямку одну...
    Он сорока листа принесла. Пишуть, буде ще тяжче.
    Я вже якось сама тутки. Чуєш, іди на війну...

    13.03.2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (5)


  24. Ірина Саковець - [ 2015.03.31 10:16 ]
    ***
    Ці дерева тремтять перед квітнем, немов наречені.
    Птаха шепче лісам, що на крилах у неї весна.
    Оживає ріка, і спасенна вода вже тече в ній,
    та, що знає, здається, усі на Землі імена.

    Сходить сонце над містом, неначе в макітерці тісто.
    У повітрі бринить перший крик молодої трави –
    ти не слухай вітрів, а тим паче – торішнього листу,
    просто вір у життя, як і я, просто вір і живи!

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (6)


  25. Валерій Хмельницький - [ 2015.03.26 16:15 ]
    Ігоріада (поетична пародія) (Д)
    Ігор Павлюк нікого не вбив.
    Хіба випадково мурашку.
    А ще, коли закривав гриби,
    Змолов слимака на кашку.

    Ігор Павлюк розумів повій
    І навіть мову пташину.
    Стати, як Ігор Павлюк, зумій
    І випий за це плящину.

    У нього на пляжі украли труси
    (А, ні, це, здається, у мене),
    А коли гаманцем він своїм трусив,
    Красуні збігались – ой, нене!


    17.03.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (19) | "Ігор Павлюк * * * Ігор Павлюк нікого не вбив"


  26. Іолана Тимочко - [ 2015.03.22 02:08 ]
    Чотири стихії
    Я – вода, мій спасителю, я – лазурова вода,
    я така ж, як і ти – стоголоса і тисячолика,
    я навчилась іти і приймати останній удар,
    обертатись впівока, кого і коли б ти не кликав.
    Я тримаю в собі затонулі твої кораблі,
    я розкреслюю літо на вироки грифелем пляжів,
    я малюю з нуля літочислення сліз на землі,
    залишаючи слід у словах, що нічого не важать.

    Я – вогонь, мій спасителю, я – миготливий вогонь,
    я – скуйовджені кучері диму в очах Прометея.
    Я – розчахнуті вікна у домі навпроти, я – той,
    хто озброїв поета клейнодами ямба й хорея.
    Я несу воскресіння на вістрі цього сірника,
    я звільняю лібідо, бо знаю усе, що насниться…
    Із маленької краплі буває велика ріка,
    від чіпляння за світло – найвужче тремтіння зіниці.

    Я – земля, мій спасителю, я – ілюзорна земля,
    я – стерно корабля в міражі за секунду до зіткнень,
    я – підводне каміння, якого не видно здаля,
    я – Колумб і да Гама, я – компас, я – північ і південь.
    Я – осліплена глина, що б’ється, мов риба об лід,
    я – кастальський магістр, я – гравець в символізм і проекцію…
    У вільготному диханні вільх, в мерехтінні боліт
    я влітаю в самісіньке тепле людське твоє серце.

    Я – вітри, мій спасителю, я – антарктичні вітри,
    я – вечірня молитва, я – мантра буддійського лами.
    І коли знадобиться, я вийду лицем догори,
    хоч і важко буває, коли по коліно ти – камінь.
    Я живу у тобі гарячковим метанням ідей,
    боротьбою миттєвого й вічного, світла і тіні.
    Я – чотири стихії, що міцно сплелися в одне
    у такій, як і ти (може, трішечки іншій), людині.

    05.08.2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати: | ""


  27. Світлана Ковальчук - [ 2015.03.21 09:33 ]
    * * *

    До мене линув дощ. Лише до мене.
    Верба собі вбиралася в зелене.
    А я - німа і ніжністю відкрита.
    І я не знала і не вміла жити.
    Та линув дощ.
    Торкався несміливо.
    І бруньковито наростала злива
    Огрому серць,
    Поранень і пробачень,
    Огрому бур,
    Палких непередбачень.
    І хлинув дощ.
    Збентеженням до тіла.
    І я – верба.
    Цього собі хотіла?
    Аби до дна.
    І неба – до краплини.
    У дрож.
    В озноб.
    Душа?
    Така хвилинна.


    Рейтинги: Народний 6 (5.5) | "Майстерень" 6 (5.52)
    Коментарі: (1)


  28. Тетяна Кльокта - [ 2015.03.18 17:45 ]
    Мій Шевченко


    Антонич був хрущем, а я – то роси,
    Що падали дощем під ноги босі,
    Змивали сльози й піт з лиця Тараса,
    З вишневих теплих віт сміялись разом.

    Я бачила його в розпуці й гніві,
    У радості, але не в безнадії.
    Ми вранішню зорю удвох стрічали,
    На зраненій стерні удвох кричали.

    Я тамувала болі його тіла,
    Але ж йому уся земля боліла.
    У мареві світань стелюсь росою,
    А він – багряне сонце наді мною.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.44) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Прокоментувати:


  29. Люта Ольга Козіна - [ 2015.03.14 23:32 ]
    Ти є
    Ти є у моєму житті, хоч тебе я не бачу
    Усміхнено й легко несу цей стотонний тягар
    І добре, не знає ніхто, що я потайки плачу:
    Мій спогад про тебе - і біль, і розрада, і дар!
    Ти є між рядків, поміж слів, і у погдяді в небо
    Живеш у зітханнях, у позареальності, снах,
    І навіть, сплітаючись з іншим - тваринна потреба! -
    Твоє відчуваю тремтіння крізь простір і час!
    Ти є у моєму житті, хоч тебе я не чую
    Твій голос – далеко і далі його поглинають
    Але дивний образ твій... всюди на мене чатує
    І те, що не разом ми - віриш - уже не лякає...
    Що інші мені? Порожнеча, кумедні кривляння
    Одвічні змагання – хто кращий, крутіший... – омана!
    Для мене одне має сенс – наше дивне кохання
    І те, що ти є, хай невидимо й недоторканно...


    Рейтинги: Народний 5 (5.34) | "Майстерень" 5.5 (5.33)
    Коментарі: (2)


  30. Олена Багрянцева - [ 2015.03.11 14:27 ]
    Ти не гнівайся лиш. Я боюся весняного грому...
    Ти не гнівайся лиш. Я боюся весняного грому,
    Водопілля і злив, що змивають минулого слід.
    Я боюся пітьми, що принишкла в самотньому домі,
    Де мовчить за вікном яблуневий оманливий цвіт.

    Ти не знаєш про те, як болить незагоєне слово.
    Синє полум’я сліз обпікає холодну щоку.
    І не сяє мені рідний погляд очей пурпурових.
    І сумління скупе сиротою сидить у кутку.

    Я боюся надій, що на плечі сідають в утомі.
    Ти не гнівайся лиш. Буде ранок яснішим колись.
    Буде наша печаль, як хмарина, легка, невагома.
    Не вернеться зима. Відлетить у принадливу вись.
    10.03.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (2)


  31. Ярослав Чорногуз - [ 2015.03.11 00:26 ]
    Олег Чорногуз Невідісланий лист*
    Залишився один, в безнадії
    ( Ти ж пішла у далекі світи).
    Я тепер не зустріну і в мрії,
    То ж хоч в сни завітай мої ти.

    Принеси мені голос свій з вітром,
    Посміхнися ночами з небес,
    Бо на серці так тоскно і гірко –
    Я ж від неба чекаю чудес.

    Я не можу полинуть в ті далі,
    Обійняти хоч душу твою,
    То ж приснись мені, мила, в печалі,
    В тихім щасті тебе пізнаю.

    Мені вітер шепоче про тебе,
    Я ж тебе виглядаю одну,
    То ж прийди у мій сон хоч із неба,
    Поки вічним я сном не засну.

    Я ніколи не думав, кохана,
    Про безодні світів навісні.
    Бо я жити тоді перестану,
    Як тебе не зустріну вві сні.

    І так хочу, щоб сон не кінчався,
    Як дарунок від Бога, з небес,
    Я з тобою вві сні зустрічався
    І від щастя душею воскрес.



    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (4)


  32. Серго Сокольник - [ 2015.03.10 00:22 ]
    Дай руку!
    *арійське, посвяченим*

    Люба Подруго, я за тобою сумую.
    Руку дай. Скоро зустріч. Тебе проведу я
    Через міст водорозділу темних фантазій,
    Що світи наші знов поєднають наразі...
    Це місток, що створив зачарований Демон...
    Це місток, що удвох ми з тобою пройдЕмо
    По-над темними водами Стіксу нічного,
    Де в лататті орнаментів схлипу німого
    Впізнаватимеш Фрейї рунічного знаку,
    І навколішки ставши, складеш ти подяку
    Чоловічого тіла оголеним гронам,
    Що тебе переповнять за покликом лона,
    І цілунком торкнешся мого ти чола...
    У воді віддзеркаляться наші тіла,
    І моєю себе ти відчуєш рабою
    З насолодою здатись на милість без бою...
    Відчуття поєднання- у Вирій дорога...
    Міст світів... Тут стрічавсь Білобог з Чорнобогом...
    Тут Смородини-річки круті береги...
    Доторкнусь... Увійду... Наберуся снаги
    Від твого прохолодно-вологого тіла,
    Що для інших святе, а для мЕне грішило...
    То пусте. Он латаття вночі розцвіло...
    Знай- ДО МЕНЕ ТЕБЕ ВЗАГАЛІ НЕ БУЛО.


    © Copyright: Серго Сокольник, 2015
    Свидетельство о публикации №115031000771


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (2)


  33. Ярослав Чорногуз - [ 2015.03.06 22:07 ]
    Посивіли кульбаби*
    Посивіли кульбаби на луках
    Поміж пагонів юних трави.
    Ніби сум віковічний розлуки
    Голівоньку мою оповив.

    Тихий шепіт озерної ріні,
    Де вітрець легкі хвилі жене,
    Щебетання палкі солов`їні
    Утішали немовби мене.

    Чи небесні навіяли чари
    Чи уява ті спогади в`є,
    Раптом в образі ніжної хмари
    Личко миле явилось твоє.

    Де взялася незвідана сила,
    Що злетіти давала снагу?
    Так до себе та хмарка манила
    Поцілунком повітряним губ.

    Як метелик, на світло, на диво
    Вітерцем полетів я увись.
    Хмарні коси я пестив щасливий
    І вуста із вустами злились.

    …Посивіли кульбаби на луках,
    Сива думка по мозкові б`є:
    «Все минає, мине і розлука –
    Чом так тьохнуло серце моє?!»

    11.05.7522 р. (Від Трипілля) (2014)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (12)


  34. Віктор Кучерук - [ 2015.03.03 07:57 ]
    Біля мами
    Здрастуй, мамо, здрастуй невгамовна,
    Світлоносна радосте моя,–
    Хай суцільним щастям буде повна
    Днів твоїх тружденних течія!
    Хай ніколи горе не стрясає
    Чуйне серце дотиком різким, –
    Хай душа, натомлена до краю,
    Світ теплом наповнює своїм!
    Хай підступних негараздів хащі
    Не затінять тугою тебе,
    А пориви й прагнення найкращі
    Вберігає небо голубе!
    Що тобі ще побажати, мамо,
    Щоб ти яскравіше зацвіла,
    Щоб ішла упевнено і прямо,
    А не обережно й спроквола?
    Мамо, мамо, – птахо сивочола,
    Безневинна бранко самоти, –
    Час уже присісти біля столу,
    А тебе не зрушить од плити.
    Скільки можна смажити й варити,
    І дзвеніть, посуду несучи?..
    Я твоєю добрістю так ситий,
    Що вона замінює харчі.
    Неквапливо відпочинь нарешті,
    Бо на все не вистачить зусиль.
    Де ти, мамо, ділася, ну, де ж ти, -
    Давня радість і довічний біль?..
    01.03.15


    Рейтинги: Народний 6 (5.6) | "Майстерень" 6 (5.86)
    Коментарі: (4)


  35. Аліса Коцюба - [ 2015.02.24 00:00 ]
    Ты можешь
    Ты можешь быть всеми моими ключами.
    И теми, что бьют во мне фонтанами жизни,
    И теми, что открывают любые двери.

    И прятать меня за своими плечами
    От каждого, кто обрел меня в своей мысли,
    От всякого зла и бедствия. А я тебе верю.

    И вот потому я могу быть слабой,
    Я прячу себя в твой тыл, оставляя страхи,
    Вжимаясь калачиком в твое тело.

    И будь у меня тот же выбор, я бы
    Все прошлого нити снова… единым махом
    Без шанса в него вернуться. Все так же смело.

    И как не расставь ты порядок строчек,
    Порядок слов, запятых, и акценты-ноты.
    Сплошной палиндром, будто кто нарочно

    Писал нас. Судьбы ли известный почерк?
    Я страшно пьянюсь от твоей заботы
    Но все же, пожалуй, возьму еще. Ведь можно?

    Февраль 2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Прокоментувати:


  36. Світлана Панчук - [ 2015.02.17 20:46 ]
    ***
    Бути від тебе так близько і так далеко,
    що слухати одну музику на різних радіохвилях,
    читати під пледом Платона, коли ти читаєш Сенеку,
    автоматично всміхатись тоді, коли ти щасливий,
    мати трамвайні квитки з симетричними номерами,
    пробивати їх у компостері частками візерунку,
    розказувати твої історії за кавою вечорами,
    а потім за тебе молитися, щоби не вийшло трафунку...

    Все ще в'язати шалик вузлом, який ти любиш,
    все ще носити светри з лейблом "ручна робота",
    все ще на тебе дивитись - але тепер в ютубі,
    вперто, але потроху шукати нові гризоти


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.38) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (5)


  37. Богдан Сливчук - [ 2015.02.12 17:23 ]
    Від берегів життя до берегів любові.
    Вінок сонетів
    1.
    ми стоїмо на березі любові
    і рук твоїх торкається рука
    мелодію нам виграє ріка
    і ми до несподіванок готові

    час поверта назад на триста літ
    та ні зо п’ять разів по триста
    коли була вода у ріках чиста
    не був таким холодним ще цей світ

    а ми такі безпечні і наївні
    (не мож судьбу купити на гуртівні)
    про долю кожен мріяв нею снив

    десь вчився і любити і страждати
    як не потрапить в ревнощів лещата
    ось наші кроки наче хтось спинив

    2.

    ось наші кроки наче хтось спинив
    і береги освячені й омиті
    такі короткі неповторні миті
    за знайдену любов а не з вини

    вертає час то ми про це молили
    і мріяли про це ми в унісон
    десь поцілунок мов дитячий сон
    перед рікою ми здаємося малими

    ще кожна хвиля щось шепоче хвилі
    дивлюсь як вперше у зіниці милі
    і добре знаю що не завинив

    збігає знову ж та вода цілюща
    і як нам зберегти її… тому що
    з весни стежина стелиться до жнив
    3.
    з весни стежина стелиться до жнив
    як мрії що несуть за океани
    як в юності з любові наче п’яним
    хтось зверху нам про зустріч подзвонив

    і як тут на шляху не оступитись
    коли найгарячіша в жилах кров
    за мріями не бігти стрімголов
    при виборі такім не помилитись

    ось ти завжди красива й молода
    переплетуться доля і … вода
    а будні нам неначе дні святкові

    і нам сміються зорі як блавати
    ми ще вчимося світ розпізнавати
    серця ж порозумілись на півслові


    4.
    серця ж порозумілись на півслові
    ми перейшли уже чимало рік
    але на цій нам зустріч хтось прорік
    як відцвітали котики вербові

    зректись не можна почуття такого
    від погляду аж серденько щемить
    спинися мите та бодай на мить
    ні! більш не закохаюся ні в кого

    нехай нам світить зірка світанкова
    ми свого щастя віднайшли підкову
    прийшли на берег щоби порадіти

    змалюємо його в художнім стилі
    є відчуття що ми уже стокрилі
    та ми як ті малі маленькі діти



    5.
    та ми як ті малі маленькі діти
    і що нам ті епохи і віки
    вже знову ми на березі ріки
    прийшла пора кохати і радіти

    ось берег наш і наші небеса
    і ми долаєм вже безмежні милі
    ще кожна хвиля щось шепоче хвилі
    надія наче зірка не згаса

    надію перемножено на віру
    немов уперше видихаю: в і р ю
    а хвилі нас у даль у даль зовуть

    ріка життя як океан в безмежжі
    немов переплелась в однобережжя
    проходять люди нас не пізнають


    6.
    проходять люди нас не пізнають
    від наших кроків ожива каміння
    ніхто не бачив ще його коріння
    тепло воно вбирає а не лють

    десь на ріці вже безліч є мостів
    а нам одного нині забагато
    хоч ми як люди мов птахи крилаті –
    любові крила крила не прості

    десь нас нема і нам не червоніти
    хай луснуть усі заздрісники світу
    земля благословляє нашу путь

    та люди ми і десь між берегами
    лунають хвиль низькі й високі гами
    а десь вітрище і дощі десь ллють

    7.
    а десь вітрище і дощі десь ллють
    та берег наш барвисто кольоровий
    настояні на часові й на слові
    надія й віра нам привіти шлють

    вони переплелись навіки вмить
    нехай хода ще наша не змужніла
    та вже стежина вибілено біла
    на ній слідів до тебе не розмить

    ось літечко з весною вже «на ви»
    і ми удвох нам день зійшов новий
    його з тепла і пісні перелито

    п’янить бузковий неповторний квіт
    неначе вперше за мільйони літ
    на наших берегах квітує літо

    8.
    на наших берегах квітує літо
    уже серця на відстані руки
    не роз’єднати їх через віки
    ми хочем заховатися від світу

    впіймати б ту одну єдину мить
    щоб не уздріло нас те злеє око
    знайдемо тінь під ясенем високим
    удвох страждати легше… а любить

    високі почуття поміж людьми є
    вода всіх рік його вже не розмиє
    благословила кроки зірка рання

    завдячуємо їй за це щодня
    очей твоїх не помічаю дна
    і крізь віки іде до нас світання

    9.
    і крізь віки іде до нас світання
    не думи час обходить а думки
    водиці збігло вдосталь за роки
    до нас іде сподіване кохання

    що нам зійшло із першою зорею
    засяяло у першім з наших слів
    і кожен з нас його як вмів зігрів
    та й оспівати спробував хореєм

    спішили ми страждати і любить
    якби тоді нам мудрості? якби
    ми б зрозуміли – доля невблаганна

    чому ж зіниці світять як вогні
    не відпускає як живий магніт
    твоїх очей глибокість океанна



    10.
    твоїх очей глибокість океанна
    притягує і через сотні днів
    і там вже на самому дні
    є таїна як всесвіт невпізнанна

    перепливає зустріч у життя
    мов хвиля що зливається у хвилю
    з тобою я дороги всі осилю
    назад уже не буде вороття

    на берег наш прийшли ми не даремно
    бо він такий один на суші земній
    як голос неповторний в голосах

    і ніжний він і теплий і високий
    а день благословляє наші кроки
    і ясність наче зірка не згаса


    11.
    і ясність наче зірка не згаса
    і зелен ясен легінь гоноровий
    сховати хоче таїну любові
    кохання ave1 лине в небесах

    воно розпочинається з води
    як нас благословляють у дорогу
    так легше переносяться тривоги
    і не страшний далекий шлях ходи

    на ньому ще до наших берегів
    дрібненькі сльози молодих снігів
    невдачі стартів оплески завершень

    з поміж дівчат побачив (не дружин)
    під небесами тисячі стежин
    омріяні в час успіхів і звершень

    1 будь здоровий (з латині);



    12.
    омріяні в час успіхів і звершень
    ці зустрічі і кроки ясени
    десь кожен ними дихав ними снив
    і кожне найсолодше як найперше

    і є ще мить як день отой новий
    ми прагнули його не відпускати
    і вкотре ми прийшли щоби зібрати
    ті чисті роси з першої трави

    вернулися з віддалених планет
    у високосний рік зродивсь сонет
    і той рядок про осінь нашу першу

    бо й через сотні літ в душі весна
    знов береги що поєднали нас
    сьогодні нам радіють як уперше



    13.
    сьогодні нам радіють як уперше
    роса каміння води в берегах
    у нас сьогодні безліч переваг
    ми разом – це одна з найперших

    і єдність вже дощами не розмить
    нехай ще запитання в кожнім слові
    (ні! забагато не бува любові)
    переплелись серця і руки вмить

    а хвилі все у даль біжать регочуть
    і вже пів світа під покровом ночі
    і ти вся неповторність і краса

    вже не згорять слова оці високі
    земля благословляє наші кроки
    той берег наш і наші небеса


    14.
    той берег наш і наші небеса
    ранкові роси ясени і трави
    і наше щастя в надміцній оправі
    надія квітне в наших голосах

    через століття грози і вітри
    стежину не сховають зі слідами
    зернина кожна борг віддасть плодами
    поллється ясність світла десь згори

    мільйонний раз не йду – лечу до тебе
    цілує сонце ліс гаї і небо
    твоє волосся і уста медові

    пливе між берегами наша путь
    спиняємось щоби усе збагнуть
    ми стоїмо на березі любові


    15.

    ми стоїмо на березі любові
    ось наші кроки наче хтось спинив
    з весни стежина стелиться до жнив
    серця порозумілись на півслові

    та ми як ті малі маленькі діти
    проходять люди нас не пізнають
    а десь вітрище і дощі десь лють
    на наших берегах квітує літо

    і крізь віки іде до нас світання
    твоїх очей глибокість океанна
    і ясність наче зірка не згаса

    омріяні в час успіхів і звершень
    сьогодні нам радіють як уперше
    той берег наш і наші небеса
    1.12.2014 – 30.01.2015р.р.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.4) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (3)


  38. Валерій Хмельницький - [ 2015.02.10 15:46 ]
    Віслава Шимборська. Нічого двічі (переклад з польської)
    Не було нічого двічі
    і не буде. Є причина
    народитися на світі
    і померти без рутини.
    Хоч би й учнями були ми
    щонайкращими у світі,
    не повторимо й хвилини
    ні зимою ані літом.
    Із вчорашнім днем в розлуці
    не повториться дві ночі,
    двох однакових цілунків,
    як і поглядів у очі.
    Вчора, чула, ваше ім'я
    хтось мені назвав привітно -
    наче пахощі розквітлі
    залетіли через вікна.
    А сьогодні, як ми разом,
    Відвернулася до стінки.
    Що за пахощі? Троянди?
    Кам'яної? Живоквітки?
    Так усе, презла годино,
    зіпсувати хочеш марно.
    Ти ж - проходиш безупинно.
    Ось, пройшла – а було ж гарно.
    Усміхайтеся, коханці,
    та шукайте завжди згоди,
    і залюблено погляньте -
    ви ж, як дві краплини, схожі.


    10.02.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (14)


  39. Валентина Попелюшка - [ 2015.02.08 14:46 ]
    Повернися живим (пісня)
    Лети, мій соколе, на схід,
    Туди, де зараз лід і пекло.
    Тобі молитимусь услід,
    Аби було безпечно й тепло.

    Чекає донечка і син,
    Не затиха молитва мами,
    Чекає трепет рідних стін,
    А ти летиш поміж вогнями.
    Руїни, гради, блок-пости,
    О, Боже праведний, за що ж це?
    Лети, мій соколе, лети
    І повертайся переможцем.

    Я не змогла сказати:"Ні!"
    Ти б не послухався упертий,
    Наперекір біді-війні,
    Я відмолю тебе у смерті.

    P.S. В пісні текст дещо змінений на прохання композитора. Вірш вже публікувався на ПМ, зараз продубльовано з метою познайомити з піснею. Автор відеоролика - Роман Бойчук.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (16)


  40. Ігор Шоха - [ 2015.02.05 21:19 ]
    Мурка Няша
    Ценятся и ныне
    куклы заводные
    и притом особенно в Крыму.
    Приютили зеки
    гомо-человеки
    дамочку с работой на дому.
    Как-то захотели
    прыщ на самом деле
    Гоблин и зелёный капитан.
    Но хотела раньше
    капитанша Няша,
    чтобы до колен висел наган.
    Урка с Пидораши
    обещал на Няше, –
    будешь прокуроршей, чтоб я жил.
    Но явилась сволочь
    типа Янукович
    и на Няшу глазик положил.
    И нашёлся Вовка
    в кожаной дублёнке
    чаще именуемый – Хелло.
    У гиганта секса, –
    говорила пресса –
    завсегда имеется бабло.
    Жабой опа-опа
    плюхает Жирьопа.
    Всем охота Няшу обнимать.
    Пыжится Лавруха,
    у него – непруха,
    урка отстрелялся, так сказать.
    Чтоб не шухериться,
    чё там мелочится?
    Шлёпнули чем надо по столу.
    Тухлые душонки
    Яныки и Пшонки
    подарили Таврию Хеллу.
    Взяли всю верхушку
    в Киеве на пушку.
    Армия оставила свой дом.
    Путя-император
    и дегенераты
    завладели крымским общаком.
    Путя – сексапильный.
    Ларион – дебильный.
    И на кассе некому рулить.
    За оплот и Рашу,
    и за Няшу нашу
    порешили Няшу отличить.
    Путя обаяньем
    отвлекал вниманье,
    превратив Донбасс в металлолом.
    Стала таки Няша
    ДОПРа отаманша
    управлять малиной и баблом.
    Стало очень плохо
    олигархам-лохам.
    Все же на дешёвку повелись.
    Кончилась рулетка,
    оробел Ахметка,
    Куче хоть возьми да застрелись.
    Наступает Раша.
    Веселеет Няша.
    Сходу заарканила татар.
    И решили урки
    сделать Няшу Муркой,
    чтобы отвечала за базар.
    Что же вы хотите?
    Как тут не судите,
    за неё ничё ни дать, ни взять.
    Рази шо Гаага
    вспомнит о Гулаге,
    где и ей век воли не видать.
    И за беспределы
    заведут ей дело.
    Дэнги пацанам давай-давай,
    или на парашу
    усадовят Няшу,
    а тады и Ялту поминай.
                                  02.2015


    Рейтинги: Народний 5.58 (5.56) | "Майстерень" 5.63 (5.91)
    Коментарі: (4)


  41. Леся Сидорович - [ 2015.02.03 22:22 ]
    І пише кіборг Гриня есемес,
    І пише кіборг Гриня есемес,
    Допоки вибухи ще не лунають:
    «Розбився Скрябін. Мабуть, буде сплеск
    Новин, сюжетів – ще не всі це знають.
    Вшанують. Поговорять. Помовчать.
    Це правильно – мужик був той, що треба.
    А в нас тут міни виють і скавчать,
    А в нас – не розбереш: земля чи небо…
    Немає наче автокатастроф,
    Не їздять тут давно молоковози.
    Тут пекло. Роздоріжжя всіх Голгоф.
    І сухо там, де завжди були сльози.
    Підірваний он позашляховик.
    Тяжкі трьохсоті. А один хлопчина
    Вже без ноги. Хто наш почує крик?!
    Коли про нас згадає Батьківщина?!
    А другий… Від осколка. Смерть умить.
    Та що ж таке?! Життя міняє шифри…
    Хто НАС згадає? Від думок штормить,
    Бо ми тут, вибачайте, просто цифри".
    03.02.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.39)
    Коментарі: (6)


  42. Анна Віталія Палій - [ 2015.02.03 17:27 ]
    * * *
    Прийму вогонь, як естафету духу,
    І як палити - то нехай горить!
    Душа - струна для послуху і слуху
    І хай звучить та нескінченна мить,
    Та без страху, без болю, без сум`яття.
    Моя любов - моє мале розп`яття,
    А хто вже любить, того не болить!
    2006р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (12)


  43. Софія Кримовська - [ 2015.02.02 20:49 ]
    ***
    Коли брехня, заплетена вінком,
    на хамську шию одягнеться лавром,
    подякуй Богу, що вберіг. Чолом
    вклонися низько біля брами Лаври

    за те, що не якась продажна лярва,
    що ставила крапки, коли від ком
    рябіла ув очах дешева слава
    і вабила порожнім рукавом...

    Прогнуться шиї – гільйотини часу
    і голови зітнуть, і мізки масам.
    Віки змішають правду та обман

    в суцільний порох на кривих дорогах,
    в якому загрузатимуться ноги,
    коли душа піде через туман.



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.57) | "Майстерень" 5.5 (5.66)
    Коментарі: (12)


  44. Галина Гнатюк - [ 2015.02.01 19:45 ]
    ***
    Ще й зими не було - а весна що не день, то чутніша.
    Ще й життя не було - а гляди, доростають сини...
    І таке на душі - не сказати ні словом, ні віршем,
    І таке між людьми - що, здається, не треба й війни.
    Та не час нам, не час голосити до хрипу, до скону,
    Хоч би й вітер зі сходу і небо, немов на грозу...
    Богородиця Діва вже плаче криваво з ікони -
    Чи зуміємо ми
    Відмолити Їй
    Кожну сльозу?..
    1/02/2015


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.71) | "Майстерень" 5.75 (5.78)
    Коментарі: (11)


  45. Андрій Басанець - [ 2015.01.31 11:40 ]
    * * * *
    ще на городі поралась Явдоха
    ще ткався хміль у неї на плечі
    ще під вікном твоя сорочка сохла
    а потім дощ сорочку намочив

    ще під дощем вирівнювалось жито
    ще ти ходив без слова як святий
    і все хотіло впасти і напитись
    твоєї молодої німоти

    а потім раптом вікна потьмяніли
    бджола зібрала в вузлики тепло –
    то за городом змовились могили
    щоб сніг ішов
    щоб літа не було

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.64) | "Майстерень" 5.5 (5.8)
    Коментарі: (4)


  46. Ніна Виноградська - [ 2015.01.29 22:58 ]
    Відійшло
    Ще на щоці не висохла журба
    І сліпнуть очі від жалю, розпуки.
    Листочком гострим у вікно верба
    Майнула, ніби опустила руки.

    Минулося, розтало, відійшло
    Усе, що так зсередини палило.
    Болить від зради зламане крило
    Отим, кого я називала милим.

    Кропив,яні укуси не відчуть,
    Ще більший біль малий перебиває.
    Попереду є стежка, може, путь,
    І я її навпомацки шукаю.

    Розвидниться... Я викину в сміття
    Вчорашній страх і зраду, що пізнала.
    Я не наївна. Вірю у життя,
    Яке сама собі відвоювала.
    29.01.15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Коментарі: (3)


  47. Ніна Виноградська - [ 2015.01.29 21:23 ]
    Матусин хліб
    Коли матуся різала хлібину,
    То притискала до своїх грудей.
    І клала скибки лиш на скатертину,
    На голий стіл - ніколи і ніде.

    Щоб не збідніла з часом наша хата,
    І щоби рід пішов углиб віків,
    Із сіллю поряд клала скибки мати
    У хаті, повній сонця й рушників.
    29.01.15


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.53) | "Майстерень" 5.5 (5.77)
    Коментарі: (6)


  48. Валентина Попелюшка - [ 2015.01.28 21:04 ]
    Орхідея
    Чи вдосталь їй тепла на чужині?
    Чи в затишку повітря не замало?
    Розквітла орхідея на вікні,
    Немов у клітці пташка заспівала.

    О ніжні, як цілунок, пелюстки!
    До них не припаде губами вітер,
    Не вип’є аромат її п’янкий,
    А дощик не дістане, щоб умити.

    Їй байдуже: чи літо, чи зима,
    В незмінному комфорті незворушна.
    Краса її доглянута – німа,
    Приємна оку, та не гріє душу.

    Чи знає квітка, що то – біль і сум,
    Чи їй відомі віра і надія?
    Даруючи мальовану красу,
    Хіба вона сама колись радіє?

    Проходячи, милуюся щодня,
    За шибкою здаля вона помітна.
    Мене життя невпинно підганя,
    Вона ж нехай і далі ніжно квітне.


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.52) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (20)


  49. Валерій Хмельницький - [ 2015.01.28 15:07 ]
    Із Іосіфа Бродского. І не виходь із кімнати (переклад з російської)
    І не виходь із кімнати і не роби помилки.
    Навіщо тобі Сонце, як Шипку вже запалив ти?
    За дверима усе безглуздо, тим паче – вигуки щастя.
    Зайди лише у вихо́док – і зразу ж і повертайся.
    О, не виходь із кімнати, не викликай мотора.
    І пам'ятай, що простір цей зроблений із коридору
    і у лічильник впирається. А якщо зазирне жваво
    мила, роззявивши рота, жени її, не роздягаючи.
    І не виходь із кімнати; вважай, що заскочив протяг.
    Чи є що на світі цікавіше, окрім голих стін навпроти?
    Навіщо виходити звідти, куди повернешся увечері
    таким, яким був уранці, та ще й таким понівеченим?
    О, не виходь із кімнати. Танцюй під ритм босанова
    в пальті, що на голе тіло, у мештах на босу ногу.
    Капуста, мастила лижні пахнуть в твоїй вітальні.
    Ти написав масу літер; іще одна явно зайва.
    І не виходь із кімнати. Нехай лиш твоя кімната
    пізнає, який ти насправді. І взагалі інкогніто
    когіто ерго сум мовила формі сердито субстанція.
    І не виходь із кімнати! На вулиці, глянь, не Франція.
    Дурнем не будь, кажу тобі! Будь тим, ким інші не стали би.
    І не виходь із кімнати! Дай волю меблям зістарілим,
    злийся обличчям з шпалерами. Запрись і зроби барикаду
    із шафи від хроноса, ероса, віруса - дай собі ради.


    28.01.2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.42) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (46) | "Иосиф Бродский Не выходи из комнаты, не совершай ошибку... (1970)"


  50. Любов Бенедишин - [ 2015.01.27 10:42 ]
    ***
    Здається, нема на те ради, -
    терпи від закону до скону:
    у кожної ліпшої влади
    свої таргани і дракони.

    26.01.2015


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (20)



  51. Сторінки: 1   ...   59   60   61   62   63   64   65   66   67   ...   159