Я не піду у вас на повідку,
Чужі не захищатиму знамена,
І не одержу зірку на рамена
За вашу вірнопіддіність гидку.

Та України я вам не віддам,
Не візьмете її – хоч подавіться.
Бо не для вас коло́ситься пшениця,
Бо ви – ніщо блакитним небесам.

І наші синьо-жовті прапори
Не вам хапати чорними руками...
Були ви і зостались ворогами –
Хоч вас у вишиванки убери.

2012-2018

Ночі серпневі уже прохолодні,
Подихом осінь, немов крадькома,
Владу свою демонструє : «Ви згодні?
Знову зустріти погоди холодні?»
Адже, так буде, вона недарма
Нам сповіщає, що пісенька літа
Скоро останній завершить акорд.
Колір зелений втрачає «еліта».
Мабуть, дощами не дуже омита,
Прагне, хоть якось побити рекорд:
Треба затриматись! Літо думками
З вітром владнає, і він замовчить.
Швидкість вгамує свою під замками,
Лють, опануючи обіцянками,
Бурю осінню зупинить на мить!
Хай ще всміхається літня блакить!

25.08.2018
Свидетельство о публикации №118082500067

"Така у мене справді ти одна!" -
Видзвонюють льодини, мов червінці.
Я цілу зиму випив аж до дна,
А твого ще і не торкнувся вінця.

Ти - молоде, грайливе ще вино,
Що сяє сріблом, піниться в бокалі...
Уже б узяв, покуштував давно,
Та думаю, а що ж то буде далі?!

Як вип`ю зразу - захмелію вмить,
Та до тверезого дійду я стану,
Смаку іще не встигну оцінить,
Або й цілком цінити перестану.

Тому і залишайся ще, постій.
Моя байдужість, то мов льох, кохана.
Відстоюйся у ньому, молодій,
І станеш ти ще більш мені жадана.

Я теж колись опущуся туди,
Схоплю тебе гарячими руками,
Як те вино, відстояне роками,
Щоб захмеліти раз і назавжди!

7490 р. (Від Трипілля) (1982)

Мене Господь ліпив із глини,
Не знаю нащо, таїна.
Обняти хочу небо синє,
В огром пірнути аж до дна.

Мечем до правди дорубатись,
Від зла громаду вберегти.
Але - традиції, обряди...
Бурчить з амвона дяк рудий.

Живи як церква наказала!
Згинайся нижче до ріллі.
Розумним - гроші, дурням - рала,-
Народ потроху і змалів.

Насунув піп алмаз на пальчик
І рушив на ловитву душ.
Кажу: - Обман у рясі бачу.
А він: - Релігію не руш!

Ти - тьми дитя! - злостиво мовить,
Але він сердиться дарма.
В моїй душі окрім любові
Нічого більше і нема.

23.08.2018р.

Без Грея нудиться Ассоль,
Жує підсмажену оливку..
У чоловіка – інша роль:
На люд полює за готівку.

Кричать од жаху дітлахи,
Стріляють із рушниць солдати.
Хто не утік – у ланцюги,
Плантатор золотом заплатить.

Романтикою пахне світ,
Легкий пасат хитає пальми.
У джунглях стогне інвалід,
Шмат м’яса вирвала гізарма.

Песетами бряжчить кабза,
Руків’я шаблі – шкіра негра.
Уже готова ковбаса –
Хутчій, мій лицарю, алегро!

22.08.2018р.

Природа, звісно,- штука гарна,
Довкола хмари і дуби...
Сіяє зірочка полярна,
Кохана грає на трубі.

Сурмить, неначе слоненятко,
Акомпонує бабський хор.
Закінчать марш - гудуть спочатку,
Тональнісь, звісно, до мажор.

Розперезалася джаз-банда,
Аж листя сиплеться із айстр.
Була жона мрійливим бардом,
За медальйона - каподастр.

Та на весілля, певно, здуру
Купив платівку Фітцджеральд.
Відтоді пише партитури,
Майстриня тушів, рок-балад.

Напряг пройшов, уже терпимо,
Реве над вухом саксофон.
Вечеряю щоденно гімном,
А блюз смакує за поп-корн.

Мушву гримучі звуки душать,
Йде носом кров - вже все одно.
Надворі гепаються груші,
Сусіда гавка у вікно.

22.08.2018р.

Свербіж

Серпневий вечір. Жіночка у спальні,
Нахаба-кицька морду суне в глек.
В титанів думки зморшки вертикальні,
А у піїтів, знамо, поперек.

Ліричні вірші неперервно мрячать,
У гузно муза коле, наче ґедзь.
Та це нічого, друже, ще не значить,-
Я теж такий моторний писунець.

То нащо пишем? Помилок до біса,
Ні стилю, ні харизми й глибини.
А результат один: словесна тирса.
Чуваче, стій! Пегаса не жени!

У геніїв як у "Антея" крила,
Лиш я у храмі муз сліпе вайло.
Є ж віники, ломи, лопати, вила,
Так ні - правиця торсає стило.

Ну то і що? Снаги не позичати!
Є олів'є, натхнення й довга ніч.
Уже строчу канцони та рулади,
Бо ляпати чорнилом - звична річ.

2.08.2018р.

В раю господарює банда -
Усе що маєм віддамо.
Брехня, плітки та щира правда,
А результат - Святе письмо.

На душі павуки неситі,
В ходу - облуда, острах, пліть.
То, може, голову схилити,
Приречено зректи "Беріть!"?

Обкладені ясою лона,
Готують купелі, хрести...
Раби! Кладіте під амвона
Грошву за кухлика води.

Чи небом писані закони?
Нема усталених оперть:
За срібло - свічі та ікони,
Народження, біда і смерть.

Спаситель скромний, у ряднині.
Душпастир - золотом сія...
Чи люди у зневірі винні?
За них скажу осуду я.

Наживи процвіта епоха,
Дороговказ один - "леве".
Нема у храмах віри й Бога,
Він у душі твоїй живе.

20.08.2018р.

Небо

Запозичив Хронос мить одну
Аби в небі я горів як зірка.
Та життя сусіда-орк зітнув -
На Савур- могилі впав без крику.

П'ятеро лишилося сиріт,
Тягнеться сім'я на захід сонця...
Кліпнув оком втомлено Аїд -
Місця в пеклі вже нема для хлопця.

А зі мною поруч брат і син
Захищали Україну-неньку...
По травиці - росяний кармін,
Виорано "Градами" земельку.

Я погас. Мовчить осліпла вись,
Ну, а ворог брагу п'є, горілку.
У моїй господі оселивсь,
Витирає рушниками пику.

На Донбасі вигуки "Хурра!",
Внуку обривають нитку мойри.
Радості немає - біль, жура...
Небо чорне. Всі погасли зорі.

19.08.2018р.

Писати чи працювати?

Зріють думи, груші,чиряки,
Друг усоте пише про природу.
Я ж, панове, зовсім не такий,
З квітня не вилажу із городу.

Розвелось ледачих писунів
Більше, ніж нахабних колорадів.
Я б усх їх вигнав на лани
Вивітрити романтичні вади.

Що це за професія така -
Шкряботіти прудко по сторінці?
Хай зігне піїтик горбака
І в обиччя віршиком не тиця.

Для початку - хай почистить хлів
І корівок поворушить ззаду.
От де праця, піт і мозолі!
Налітай, братва! Кому лопату?

P.S.:
Ліжечко у стилі рококо,
Пахолок готує хвойну ванну.
На колінах - муза без трико
Кличе за собою у нірвану...

20.08.2018р.

Життя

Я в раю! Вві сні та наяву!
Піднімають мавки звично трени...
Без жінок і дня не проживу,
А вони страждатимуть без мене.

Не люблю заплаканих венер,
Научив Ерот веселим іграм.
Длань вогка зрива барвистий флер,
У клубок сплелися дикі тигри.

Пристрасть - дар! А холод - це біда!
Непотрібна самота у хаті!
Хай кохання ліжком хилита,
Потім опишу процес в руладі.

Душі і тіла в монастирях!
Лона павутиною окуті!
Я би вам знайшов богатиря
Аби віртуозно пестив груді.

Хто сказав: "Кохатися ніззя!"?
Євнухам обрізаним не вірте!
В мене рій цнотливиць на сносях,
Виношені у любові діти.

Цілий вік отак, братва, живу,
Жіночкам щодня знімаю стреси.
Падає богиня у траву,
Час прийшов літати в піднебессі.

20.8.2018р.

Невдале весілля

Довбає брат:: - Побійся Бога!
Доволі вже ловити ґав!
- Он та - кирпатенька -нічого...
Беру жоною! Уламав!

Достатньо бігалось наліво,
Пора шукати повідка.
Хвилюються опуклі діви -
Ерот із ліфів утіка!

Ходив щодня в альковні кубла,
Робив добрезних фей зі злюк.
Чоловіки жінок не люблять,
А я шаную і люблю.

Та не дійшло до пусі-мусі,
Весіллю швах! Душа на дні!
Добро усім належать мусить,
А не гаргароньці одній.

Прогнали феї кирпоносу,
Ще б трохи й грохнули - їй Бо!
Ізнов стаю в похилу позу,
Дарую радість і любов.

20.08.2018р.

Привезли квасолю бабці лисуватій,
миску підставляють: лущ, співай, живи!
А у неї докір - ластів'ям на ваті...
І бредуть жаління з хмелю, кропиви.

Ходить біла кицька... випросила моні.
Опадають груші, гепають на дах.
Муж присів на лаву, пундики солоні.
Руки в потойбічних липових медах.

Торохтить квасоля...
"Як ти?" - йде сусідка.
Для поштарки хвіртку відчинив онук.
Насуває хмара, блискавиці зрідка...
Бабця одягає третю із перук.

Сокотять рудаві безпородні кури.
Ой, дрібна квасоля. Голубі дими.
Вітерець гортає крила-партитури.
Бабця із ціпочком плине до куми...

А в тієї бульби крупні - цинамонні,
чистяться поденно морква та буряк.
Черга довжелезна. Цербер на осонні.
Щедро годували - роздобрів, обм'як.

У кишені докір охолов, не дише.
Бабця шепче "пізно", шерех підошов...
Кицька вирлоока відпускає мишу.
Дірочки від бубликів нижуться на шовк.


2018

Сідає літо у свої човни,
відчалює, тай осінь доганяє.
І падає луною за лани
провісниця нового урожаю.

Грозою упилися баштани.
Лютує небо – блискавки метає.
Доспіли гарбузи та кавуни
і є чим поділитися навза́єм.

Ачей і ти ще нібито жива?
І ще нівроку, хоч уже вдова
і маєш те, чого душа бажає.

І повні закрома, і гаманці...
Та, може, аж у самому кінці
хто як не я тебе іще згадає.

08/18

З парубоцтва шугаю між перса дівочі,
Клав у ліжка, м'які спориші.
Утомився, солодкого меду не хочу,
Ти одну мені, Боже, лиши.

Ніц не маю багатства, лиш музу й Пегаса,
На любов лиш настроєний ген.
Та на золото мавки персисті не ласі -
Їм кохання лише дороге.

Мої друзі нормальні, у кожного пара,
Я - зі зграйкою любоньок сплю.
На жагучі обійми щедротний, не скнара,
Лиш поезію більше люблю.

Знов у хаті щебечуть венери, мальвіни,
В руки ліру стомляють дзвінку.
Народивсь у любові. Од неї й загину...
Як же гарно у цім квітнику!

15.08.2018р.

Коростень-Київ

Сусід під боком без кінця "бу-бу",
Годину мІзки втомлені полоще:
- У транспорті чесатися табу,
Насіння плюхай вдома, хоч би в горщик.

А парубкові зручно прямо тут,
Циганський табір весело гелгоче.
Стареньку бабцю дів пресує гурт:
Це - електричка. Тут тобі не Сочі.

А їздять, в основному, селюки,
Ті, хто працює тяжко у столиці.
Навіщо їм салончики пахкі?
Шкарпетки зняв - і жуй масненький шніцель.

У Президента ж є крутий літак
(з рабів бабло лупили аж куріло),
А нам - дубоаі лави, потяг - брак,
Возити зручно заступи та вила.

Засумував комічний дідуган,
Учитель, мабуть. Пенсія - маленька.
- Тікай,- кажу,- подалі від гріха,
У тамбурі, дивись - п'яниця бека.

Чого тебе в це пекло понесло?
Наклав книжок важезних у торбину...
- Не від добра. Жене із хати зло,
Не вистачає грошей на хлібину.

Зупинка скоро. Вийняв цигарки,
Поклав на плечі лемеша від плуга.
Згдалися покійні вже батьки -
Весь вік у праці. А добро - в злодюги.

15.08.2018р.

Нумо ховатися

Вельбучний депутат все літо одгуляв,
А я щодня ріллю руками мацав.
Сьогодні колоради. Завтра - міль і тля,
Ох, непроста, важка селянська праця.

Дружина в бур'янах танцює краков'як,
Свиріпу ще сапати і сапати.
У пана ж - ложка-люкс, не репаний черпак,
Латифундист відомий і мордатий.

Я арсенал знайшов. Гвинтівку, автомат...
Прознав народ, несе боєзапаси.
Зібрались павуку поставить "шах" і "мат"
І вигребти усю злодійську касу.

Одказую: - Ви шо! Він мало не святий!
Лише ізбоку трішечки зіпсутий.
У нього наш добробут тільки на меті,
Ми ж - вахлаки, а не поважні судді.

Кум пукавку вхопив, гранату - мій сусід,
Згребла у п"ястуки жона пістоля...
Од шершнів я утік, сховався між корит,
Щетиною кабанчик гузно коле.

16.08.2018р.

Бачу острів журби. А довкруж море сліз,
Тут мій батько працює за плугом
Та цей берег не мій, бо володарі злі,
Люди втомлені мруть, наче мухи.

Нащо я прилетів? Ностальгія гризе?
Тут не феї панують, а орки.
Запах крадених благ просмердів тут усе,
Лиш цукерки і нині солодкі.

Київ тоне в димах, докорчовують сад -
Буде стоповерховий генделик.
А на кожнім кутку продають шоколад,
Глузд і совість останні померли.

Я тут зайвий. На спині нема горбака,
Не краду, не брешу людям в очі.
Отже, вирій. Стирає сльозину рука,
Я сюди повертатись не хочу.

15.08.2018р.

Над моєю долею – ніжно-білі лебеді
Розпустили крилонька попід небеса.
Як в саду напровесні зацвіла магнолія
Квітом приголубивши і мої літа.

Приспів:

А я стою у диві тім,
Радіє серце, бо у нім
Стоїш і ти – очей краса,
Любов моя – магнолія.

Пелюстки мережкою лебедять над скронями
До моєї осені проситься зима.
Та в саду завесненім віхола-магнолія
Як уперше – нам на двох – знову зацвіла.

ПРИСПІВ:

А я стою у диві тім,
Радіє серце, бо у нім
Стоїш і ти – очей краса,
Любов моя – магнолія.

Доліплюється образний кульбіт,
Крещендо у строфі заключній, гуркіт.
Але чи правду вам сказав піїт?
Звичайно, ні. Віршець - луска від тюльки.

А дехто каже: - О! Це - діамант!
А я в одвіт: - Творити так не можна.
Письмо - це біль, страждання, а не жарт,
Де рясно плаче кров'ю буква кожна.

Якщо ж горів, ламалося крило,
І смерть в обіймах хоч би раз побачив -
Лише тоді узятись за стило
Ти маєш право. Зрозумів, юначе?
14.08.2018р.


Чорне та біле

Для серйозних тем немає місця,
Загалом пишу одну дурню.
Про сльозу кохання, падолисти,
Зріє водевіль у стилі ню.

Заклики до бою та до бунту
Чи розбудять втомлених рабів?
Краще цілувати мавці груди
І дивитись в очі голубі.

В пеклі чути крик із "Маракани",
"Хаббл" обводить зорі лупаком.
Нащо біль, війна, криваві рани?
Закушу горілку оірком.

Світ зламався. Зів'ядають мальви,
Усмішка байдужості цвіте
Словеса покрапують лукаві...
Драма? Ні,- веселе вар'єте.

Госпіталь. Без ніг лежить вояка,
Їсть медок, який йому приніс.
Куксу загорнув у теплу шапку,
А на шиї амулет із гільз.

А набат не замовка зі Сходу,
В небо жерла щиряться гармат.
Напишу вам краще про природу,
Бо писати правду сил нема.

14.8.2018р.

Слабкий відьмак

Ватру розпалюю в темені,
Іскри злітають як смерч.
Я - із відьмачого племені,
Слово - відточений меч.

Легінь втікає од призову,
Зрадник окоп залиша.
Вогнищем спалюю плісняву,
З темряви гавка олжа.

Хлопців накрито спідницями,
Мами сховали синів.
З пазух витягую "лицарів" -
Їхні місця на війні.

Бачу - гаргари злітаються,
Мітлами ціляться в пах.
Ох, не уникнути палиці,
Вогнищ, розп'яття і плах.

Втік відьмачок осоромлений,
Мо', екзорцизм заслабкий...
З Криму лишилися спомини -
Я ж бо хотів навпаки.

13.08.2018р.

Випарів краплини – сльози небайдужі -
Затемняють синій різьблений кришталь.
Миті дві нетлінні – дві зів’ялі ружі,
А на них німая, мертвая печаль.

Одна із них білая-білая
Була, наче спроба невмілая,
А інша – червона… вогне́нная,
Була, як мета нездійсне́нная.
Обидві – манили і звали,
Обидві ... зів’яли.

Одна із них ніжная-ніжная,
Була, як сопілка невтішная,
А інша, як пристрасть, захланная –
безумна, нахабна, ще й п’яная…
Обидві – манили і звали,
І врешті... зів’яли.

Вони зів’яли – не цвісти їм знов,
А з ними зів’яла і ласка, й любов…

Щастя було стільки – наче крапель в морі,
Наче з листя кужіль на сирій землі…
І зостались тільки, як «мементо морі»*,
Дві зів’ялі ружі в синім кришталі.


* memento mori - з латини, пам'ятай про смерть.

13 серпня 2018

Христос уважно дивиться з ікон,
Тече народ - діди столітні, вдови...
Життя несправедливе - це закон,
Країна тоне в горі та у крові.

Бо плем'я це покинуло добро,
Підступні гої прощення не варті
В огонь - Дажбога, Сварга - у Дніпро,
За це у тебе просять благодаті.

Тебе також потроху продають,
У кожному селі своя отара.
Прихід у Вертя, доїть інший Круть,
Після причастя - діви та водяра.

Храм опустів. Дрімають павуки,
Погашено прокопчені лампадки.
Мовчать пророки - Йов, Ізекіїль:
Тут Бог помер, панують зиск і статки.

У сонмищі мальованих божків
Чи віднайду сліди живого Бога?
А погляд у Спасителя важкий:
Досадує, за чортом перемога.

12.08.2018р.

Повисла на фіртці, неначе на хмарі,
а мимо роки і закохані пари,
і кози, й корови, і кури сусідки.
Все знати їй треба, куди хто і звідтки -
всевидяче око у бабці в халаті.
А що їй - ніхто не чекає у хаті,
нікому нема до старенької діла.
Ну хоч би манюнього...
Ввечері сіла
до столу, великого - це б для родини.
А в неї нікого. Лиш цуцик під тином...

Німого смутку тиха течія,
Неначе медитація мовчання...
І знов, і знов замислююся я -
Ну що за дивна річ оця - кохання?

Розбиті скалки серця не збереш,
Вже самота давно у нім святая...
У горі почуття втопив, еге ж?
Та звідкись воно знову виринає.

Всі аргументи розуму: забудь,
Природою лікуйся і трудися...
Що в серце залива отруту, ртуть
Чаклунка зла, а не Богиня з висі...

Це все дієве тільки до пори...
Тоді життя міняється довкола.
І знову долинає ізгори
Щоразу сміливіше тихий голос.

Він мовби каже: ти іще не вмів
По-справжньому в минулому любити.
Зі згорнутими жив уже крильми,
Ледь не потрапив під могильні плити.

І безнадія, розпач і жура
Тягли із тебе життєдайні соки.
Та виростало в серці, як гора,
Мов королівське, почуття високе.

На дереві життя воно - як плід -
Росте і наливається, і зріє.
І ніжиться у сонячнім теплі,
Мов здійснення свого чекає мрія.

Невже дарма - ті розпач, біль і щем?!
Настане день, тоді хоч серце вийми -
Осипана трояндовим дощем,
Кохана упаде в твої обійми!!!

11.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

В твоєму серці відчай скам'янів.
Льодовим лезом - що було сльозою...
О не плекай, прошу, свій лютий гнів...
Чи гострий меч бажає вперто крові?
О не плекай зневіри зо зневір.
Твоя зоря ясніла не для цього...
Людина звір? Людина справді звір...
Коли її загнали до знемоги.
Коли себе загнала, піддалась...
Коли ламали - і вона ламалась.
Прошу, прошу, прошу тебе - не дайсь...
Не плутай глас небес і людський галас.
В твоєму серці світла пустота...
Топи льоди, стікаючи сльозою.
Вернути вчора - справа не проста,
А завтра - не торкнутися рукою.
Є тільки нині, є оця лиш мить,
Що тут і вже тобі належить вповні...
Щемить на серці? Так, воно щемить.
У нім любов. Пусти її назовні...

2018

Додому я їду, на кожній зупинці
на крок наближаюсь до райських воріт,
де в’ється лоза в небеса по драбинці,
Немов материнських очей малахіт.

Захмарило далеч... Старенька маршрутка
таки не впізнала, змінилась, ще б пак.
За мокрим вікном килимком незабудки,
на ситечку поля красується мак.

Будинки сучасні, біленькі хатини
обабіч дороги в мережці садів.
Хоч всотуй безмежно красу їх донині,
тріпоче розрада на розі вітрів.

За лісом ріка - таємниця дитяча,
де м’ячик Тетянки ще й досі пливе.
Пливеш - не потонеш... Я більше не плачу,
пульсує у скронях повітря живе.

Нарешті кінцева, розчулення миті,
ще без парасолі, хоч літо дощить.
А райські ворота на засув закриті,
ніхто не озветься, лиш явір шумить.

Заходжу до хати, там пустка, неначе
ніхто тут ніколи-ніколи не жив.
О мамо! О тату! Тримаюсь... Не плачу...
То скрапує дощ із черешень і слив.

Плетуся на цвинтар, душа посивіла.
Промчалися чвалом літа вороні.
В старечій долонці смородина спіла.
Як Бог дасть - приїду, або може й ні...

2018р.

Левиці знають, що цікавить левів,
До кожного кота знайдуть ключа.
Роздряпує Ліліт парсуну Єві -
Одбило мужа капосне дівча!

Ліліт засне - Адам хутчій наліво,
У пазуху пірнає борода.
Жона ж - стара, підтоптана, сонлива,
Суперниця - гаряча, молода.

Гуде гроза, лютують знову дами,
Роса з очей зволожує носи.
А що в Адама? Свято у Адама!
Меди збирає, хтивий паразит.

P.S:
Хай сваряться із юнками бабульки,
Фарбують губи, пшикають "Шанель".
Зате у мене сотні три онуків -
Оце і є насправді головне.

09.08.2018р.

Гула дружина - як пила,
Іздох. Злетів у небо.
Реінкарнація пройшла
Але не так як треба.

Бувають лютими жінки
І до мужів нечулі.
Із пліч стовбурчаться цицьки,
А на щоках півкулі!

У карму всунула ножа,
Забула про обручку.
А все тому, що зобижав,
Не всю давав получку.

У шпарку гривню заховав,
Копив на пляшку пива.
Знайшла заначку - "гав!" та "гав!",
Хотів стрибнути в прірву.

Щовечора - любовний сак,
Двигтить подружнє ложе!
Але у цьому я слабак -
До ранку тільки можу.

Якщо точніше - міг. Тепер
Ховаюся у хащах.
У друзях - жабка і бобер,
А жінку інший лащить.

08.08.2018р.

Гармонія

Я - музикант. І це чудовий фах,
Пливе слухач у какофонні верші.
Потринькай на гітарі ноту фа...
Почув? Отак гундосять любі тещі.

А спробуй до...оце моя жона,
Завжди серйозна, пильна і розумна.
А сі бемоль - коханка чарівна,
Моїх думок розбурханих лагуна.

А ре - зятьок. Лежить на животі
І блииає на опустілу чарку.
Його по носі луснути хотів,
Та "генію" тримати варто марку.

А донька, безумовно, мудра соль,
Як щось не так - не треба й гільйотини.
Гарикне - то ховаюсь в антресоль,
А Бахус утікає із гостини.

Онука одзивається на мі,
Шикарний звук! Клює на нього щастя.
А сі, панове, це - синочок мій,
Як хоче пива - по кишенях шаста.

Моя стезя - весела нота соль,
Як бринькну - мертв'яки стають з могили.
Покликала в Париж мадам Тюссо -
Мене ліпити з воску закортіло.

08.08.2018р.

Під хустками сивими
Мліє сад.
Спів цикад напливами,
Спів цикад.

Вечір заворожений
Завмира.
Мов його стривожила
Ніжна гра.

Вже вона за межами
Дзюркотить.
Душу всю збентежила
Не на мить!

Звук закучерявила
У момент.
Вітру це русявого
Інструмент.

Сяє вже гірляндою
Тихий змрок.
Вітру це трояндовий
Голосок…

4.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

В мій Едем з усіх сторін - сліди,
Тирять гості рими, душу, капці.
Може, ти б до геніїв сходив?
В мене ж хижка, а у них - палаци.

Та від спраглих мур не вбереже,
На шампурик настромляють строфи.
Переміг фейсбук усіх! Туше!
На дрівцята Хрест пішов з Голгофи.

Чхнув над вухом втомлений Пегас,
Епігони висмикнули пір'я.
На землі тепер танцює вальс,
Я для нього - непідйомна гиря.

В соцмережах, звісно,- гарний кльов,
Смичуть браття золото словесне.
А мені лишили "кров-любов"...
Ціпеніє розум, ні шелесне.

Людоньки ідуть з усіх сторін,
Я ж роблю амріту із отрути.
Просить хворий: - Дай! - Ну що ж,- бери.
А, можливо, так і мусить бути?

04.08.2018р.

Сьогодні, любі, вперше не брешу,
Із вуст злітає ваговита правда.
У діви не розкрився парашут,
Мабуть тому, що дуже вайлувата.

Я на городі кабачки сапав,
Вона ж на" АНі" пролітала зверху.
Звалилось щастя з неба на горба,
Сплелись на шиї ноги оберегом.

Угруз по груди у вогку ріллю,
В обіймах діва ледь не задушила.
Відчув, її напевно, полюблю,
Так міцно обнімає тільки мила.

Парашутистка ця була вдова,
Сказала - муж також у небі пурхав.
Я ж пупа їй довгенько цілував,
І гикавку лебідки мовчки слухав.

Аж уночі поволі розплелись,
Привів додому, викупав у ванні.
Побралися. Не дивимось увись,
Стрибаєм винятково на дивані

02.08.2018р.


В Едемі

Мій рай чудесний, браття, елітарний,
Неначе справді вийшов із казок!
На грудях у принцеси спати гарно,
Вустами настромляюсь на сосок.

Сопілка грає вправно, як по нотах,
Від іскор шалу зсовується дах.
Але краса уклякла, мов колода,
На носі прищик вискочив! Біда!

Здригаються тендітні груденята,
Пірнув у світ гнітючих мелодрам.
Усоте вже викручується плахта,
Роси набігло майже три відра.

Кочу на живота плаксиву даму,
Чаклую над сідницями...масаж...
Її потроху зносить у нірвану,
Рече панянка : - Йди на абордаж!

Поволі заспокоюються нерви,
На лікоть намоталася коса.
Калачиком скрутивсь на персах Єви -
В Едем вернувсь! А прищик лопнув сам.

03.08.2018р.

Знову вечір сонливий іде.
Закуняла розморена тиша.
А дівчисько біжить молоде –
Кобилиця вогнем ніби дише.

Наче вихор увись полетів –
Так вона шаленіє в пориві.
Розвіваються коси густі –
Розкуйовджені, мов білогриві.

Що за мить? Дивовижна то мить!
Затулили усе білі крила.
Амазонка, бігунка летить,
Білим полум`ям сад запалила.

Знак арійський упав із небес,
Мов з`явилась Богиня то Слава…
Наче дух ніцшеанства воскрес –
Біла бестія мчить величава!

31.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Будинок гарний, наче. Моноліт.
Та щойно опущу свої повіки,
То чую все: як дихає сусід,
І що найгірше - гнівні, люті крики.

Був малючок, а виріс дикий джин,
Не любе чадо - без душі гомункул.
На маму сиву кожен день кричить,
Якщо дістане - підіймає руку.

Останнім часом уподобав Марс,
Дивлюсь на небо, в почорнілу просинь.
Та вухо чує матюкливий бас,
А неня мовчки витирає сльози...

Гримить! Злітають петлі із дверцят,
Синок на кухні, знову чути гавкіт.
Кладе у рота гущу із супця:
- Агов, стара! Неси іще добавки!

31.07.2018р.

Нещирість

Причастя купно пив на посошок,
На біс щорічно здійснюю цей номер.
Полегшення душі, кишень, думок...
Попові з неба впав новий "Лендровер".

Поблимує прочанин на литки,
Прознає жінка люта - не зрадіє.
На житнім полі - мак і будяки,
У храмах - неудатні лицедії.

Чудову службу кум сьогодні втяв,
Хороший бізнес. Увійду у долю.
Несе людва нещире каяття,
Навзаєм удостоїться недолі.

Цвіте маразм, лунає акафіст
Та спів - не спів, а в'яле голосіння.
Уп'ється православний атеїст,
Відмітить справно Боже воскресіння.

Кінець богослужіння. Три крапки...
Пройшов екстаз (о пречудові миті).
У церкві пусто. Мушок павуки
Підловлюють у непомітні сіті.

31.07.2018р.





Мусі-пусі

У буду утік до Полкана,
Виснажує слух жінчин глас.
Не липне до мене кохана,
Не треться сьогодні карась.

Зобидилась капосна діва
На мене дивитись не хо.
Годину не орана нива,
А це вже вважаю гріхом.

А я ж обціловував личко,
На блузці вже торсав замок.
Заусінь шкрябнула сідничку,
В лебідки істерика, шок!

Хутенько обкусюю лихо,
За персиком збігав у сад.
Затихла. Ногами не дрига,
Конфуз переводжу на жарт.

У мавки улігся на пузі,
Обмацую перса м"які.
На вушко шепчу мусі-пусі -
Вернувся до раю таки!

30.07.2018р.

Козацьке

Трухлявий пень, оброслий мохом,
Лише говорить про любов.
Мені ж миліші "ахи" й "охи",
І молодиць гаряча кров.

Між хропаками й позіханням
Еротики бубнить урок.
А я учадів од кохання,
Не чоловік - голодний вовк.

Не заздрю я старому діду,
Штани навиворіт надів.
Лишилось тільки гомоніти,-
Пройшла пора персистих дів.

Пишу закінчення ліричне,
Фінальний мудрості вінок:
Хай шамкотять діди про вічне,
А козарлюги - про жінок.

30.07.2018р.


Спека і любов
Серйозна тема. Слухай і мовчи.
Розмова піде про мою Одарку.
Кохатися потрібно уночі,
Бо денної пори улітку жарко.

Обвиснув ніс, зів'янув огірок,
Зайці у тінь сховались під капусту.
Липневе сонце стоплює жирок,
А разом з ним останні краплі глузду.

Колода на софі, а не жона,
На неї зранку глипаю несито.
Поцьомати бажаю "кавуна".
Але боюся фею ворушити.

О так, звичайно - прохолодна ніч!
Комфортно збоку, зверху, навіть знизу!
Та мавка-зваба як гаряча піч...
Не стримався - за пампухами лізу...

30.07.2018р.

Т. І...
Стрічай мене в своїм чеканні
І в русі тіні на стіні, –
Почуй в усталенім мовчанні
Відлуння зродженого “ні!..”
Знайди мене в своїй печалі
І в тузі пліток та легенд, –
Страждай безмовно і надалі
Під їхній акомпанемент.
Побач мене в своєму житлі,
Як відсвіт сонця на рядні, –
Відчуй у мороці та світлі
Надій покинутих вогні.
Зумій у кволому мигтінні
Свічок осяяння знайти, –
Шукай у вірності й сумлінні
Плоди й коріння самоти…
29.07.18

Густі мазки. Хтось тихо білить небо.
Перисті хмари затирають синь.
Раптово думка вигулькне про тебе,
Неначе темна пляма навскоси.

І ворухнеться щось у серці знову,
Вже не щемить, лиш тихо промайне –
Що так було колись усе чудово…
Та не турбує більше це мене.

Відходять темні плями у минуле.
І світла тінь облуди відплива.
Вона вже не зворушить, не розчулить…
Стирає хмара всі химер «дива».

27.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Гартувала з пелюшок
Мамочка малого.
І впустила – це був шок!
Лобом об підлогу.

Та минули дні сумні,
Що не шкода й праці.
Заживало все на нім,
Наче на собаці.

Голова його – пуста.
Серце ж – має злобу.
І хлопчисько виростав
Дуже твердолобий.

Хоч олії в голові
Не стачало в нього.
Вірші він писать нові
Ласий до знемоги.

Тріску в оці у сусід
Помічає зроду.
А в своєму, як той дід,
Не бачить колоду.

Нападає, наче тать,
Бо, напевне більше,
Любить він критикувать,
Ніж писати вірші.

А на критику в свій бік
Вперто дулі тиче.
Цей невіглас-чоловік
Дуже войовничий!

Ти тут, дурню, не бикуй!
Дам! Не здасться мало!
Поправляйхер-Критикуй
Так його назвали.

Зна, як всіх вмочити в гидь,
І де ставить коми.
А як Образи ліпить –
Діло незнайоме.

Наголос у словнику
Перевірить може.
Свій поставить Критикуй –
Зовсім неспроможний.

А створить неологізм?
Борони, о Боже!
Це для нього – онанізм,
І Прокруста ложе.

Слів гидких у кожен твір
У віршАх мастрячить.
Джентельменський це набір
Джентельмена вдачі.

У повчаннях – в молоко
Поціляє "гуру".
Це - зашорений дурко –
Поправляйхер Шура!

30.05.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Темно-кавове небо -
робуста, арабіка?
І яскраве горнятко-Місяць
палає всю ніч.
Дивовижа напій
для поетів, художників,
мрійників,
що в сяйливу нічницю
зустрічаються з вічністю
і бесідують з нею
віч-на-віч...

Щосекунди,
щомиті
скресають у небі
огненні жарини -
і духмяним потоком
ллється дивонапій
в філіжанки
для спраглих Землі
без упину.

Узяв гітару, бринькнув ноту фа,
Жона підсіла на дубову лаву.
Кохатися у темряві - лафа!
Блідавий місяць глипає ласкаво.

Заліз у деку спати махаон,
Відклав удень яєчка на капустку.
Рулада - гарна. Пісня - як вогонь!
Кохана зняла ліфчика та блузку.

Найбільш яскрава зірка літа це -
Звичайно, Вега, із сузір'я Ліри.
Пора знімати залишки парцел,
Впаде кохана в руки сувеніром.

Нас двоє - рай і пекло, сміх і гріх,
Небесне лоно розчахнуло браму.
Украв сюжет у мене Стівен Кінг,
Перетворив на сексуальну драму.

Набринькався, душевно відпочив,
На жінку глянув - одібрало мову.
Кохатися прекрасно уночі,
Коли усе довкола загадкове...

22.07.2018р.

Реальність

Давайте помріємо трохи...
В Криму хазяйнує "Рошен",
У море вмочаються ноги,
А фіги вкраїнські уже.

Повсюди чуби запорожців,
Вишиванки носить народ.
Массандра хлюпоче у бочці,
Бо кожен хахол - патріот.

Росія - чудова сусідка,
Шанобливо хилить главу.
У жінки - із тризубом литка:
Елегія! Рай наяву!

А очі розплющив - і пекло,
Розстріляні, взяті в полон.
Щасливе майбутнє померло,
На Сході - дими і вогонь.

Зірвалася міна під плугом,
Як завжди - сусід обманув.
Мій ворог прикинувся другом,
То ж діти ідуть на війну.

28.07.2018р.

Сідає сонце. Гасне яра мідь,
Летять ключі до вирію стокрилі.
А час нікого з нас не пощадить,
Додолу гне, висріблює у тиглі.

Не втюхаєш йому хабар-"джинсу",
Не оголосиш безпардонно "брексіт".
Життям йому виплачуєм ясу,
Бо ми для нього лиш родзинки в кексі.

Не вірю, що життя - невдалий жарт,
Чи випадкове зчеплення молекул!
Бо після себе залишаю сад
І бірюзи думок коштовні глеки.

Я знаю - не кінець земля сира!
Спочинок це, очищення,- не плаха!
Лечу крізь час у розчерку пера -
Дає дорогу Хронос Вогнептаху.

25.07.2018р.

Благодать

Жінка люта. Ув очах огні -
Із рубіном не купив каблучку.
- Будеш цілуватися, чи ні?
Заспокойся, на ось, півполучки.

Інша половина - то сім'ї,-
Комуналка, транспорт, харчування.
Порадій за мужа, я ж - піїт,
Віршики утьопую прегарні.

Кум твій не напише і рядка,
А у мене товпи епігонів.
Хоч нема фазенди, літака
Але маєм тертушку для хрону.

А паперу - гори! Завались!
На Парнасі скоро вручать німба...
Чуєш -просить їсти спиногриз,-
Йди, купи картопельки та хліба.

Хух, подріботіла в магазин,
Із душі на мить скотився камінь.
Тїиша...вірш плететься з бірюзи....
Не сім'я, а ідилічна гавань.

25.07.2018р.

Переміни

У цьому світі все уже не так,
Блакитнозадим возродився Каїн.
У кабана облущився п'ятак,
А думав, що такого не буває.

У дів піпетки стали за мужів,
Зачаття непорочне вже гроші.
В безглузді не шукаємо межі,
Святе письмо тлумачить піп без Мойші.

З Чигирина рукою до Черкас,
Але повзеш по ямах як амеба.
Розширюється Всесвіт, прірва, газ,
Була гора - тепер смітник до неба.

Був кролик, півник. Нині - павіан,
З його м'ясцем готується підлива.
І хто ти - сонетяр чи графоман -
Для читачів реклами неважливо.

У казна-що вироджується вірш,
Читати лячно, носом кровотеча.
Та крізь асфальт росте м'який спориш,
На хмарочосі яструб в'є гніздечко.

26.07.2018р.

Пасквілі він пише - придивіться,
Хоче царювати, править всіх.
Це – таланту справжнього убивця,
І тупий повчальник, дурносміх.

Не проси, не випросиш і миру,
Бо натура ця плебейська зла.
Думає, що одіж вдяг сатира,
А насправді – в машкарі козла.

Він пролізе через голки вушко,
Аж до гниди змалиться козел –
Графоманчик гнидявий крисушко,
У шпарині дірку прогризе.

Хоче, щоб йому казали: тато,
Наче він для всіх – душа свята!
Захотів лелекою вуж стати,
Та рожденний повзать – не літа!

24.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018

'
Утомлений. Спочину у житах,
Косити важко. Ех, - якби ж у парі!
Шатро небес блакиттю огорта,
Забарвлений у кров окрайчик хмари.

Ганятися за міддю не проси,
Вдихати запах хліба - насолода.
Стирається руків'я у коси,
Та це свята, божественна робота.

Мій батько саме тут мене зачав,
В найкращій із усіх земній юдолі.
Ангелик тихо шепче з-за плеча,
Щ я помру колись на цьому полі.

...Гримить і блиска ген у далині,
Із під руїн лунає глас дитячий.
Сини Вкраїни гинуть на війні
І поля з хлібом більше не побачать.

23.07.2018р.

Про головне
Ну й мерзенна вискочня пиха!
Досить! Переповнений по вінця!
Я б утік подалі від гріха,
Та прощати бевзя не годиться.

Бо для нього чорнороби - тлінь,
Я ж кажу - так думати негарно.
Хліборобові - низький уклін,
Лікареві - слава і пошана.

Я іще такого не казав,
Та пора настала змити сажу:
Аби ти шпандьорив словеса
Демос день і ніч на тебе паше.

Хто із нас духовний інвалід?
Ось мій вирок: Ти - бридкий опариш.
Не поет, а творчий паразит,
Пишеш, а спільноту зневажаєш.

Чистий світ! А ти - ні те, ні се,
Недостойний навіть і огуди.
Кожен краплю сонечка несе,
Головне у цьому світі - люди!

23.07.2018р.

Прощай, любове!

Чому кохання вмерло? Знає хто?
Прийшла біда, мокрющий ніс у любки.
У ліжко чоловік вдягнув пальто,
Підштанники, два светри, шубу й брюки.

Майбутнього порвалось полотно,
Неначе в кухні престара гардина.
Вогонь любові згаснув під рядном,
А ложе, мов холодна домовина.

Закам'янів із фікусом вазон
І таргани втекли із хати скопом.
На жінці - шуба, пуф, комбінезон,
Під боком грілки стигнуть із окропом.

В трагедії буття - Кличка вина!
Місцями помінялось пекло з раєм.
Холодна батарея, льодяна,
Гарячої води також немає.

На сон грядущий муж зробив "буль-буль",
Купив "запаси" на усю зарплату.
На стелі гроно виросло буруль...
- То що, кохана? Спробуєм поспати?

24.07.2018р.

Олтар любові

Що не віршець - біда, плаксивий зойк,
Здригаються від голосіння плечі.
Не вміє люд писати про жінок,
А я умію. І люблю, до речі.

В амурних справах звідані путі,
А ти ведеш себе, неначе хлопчик.
Тулись щодня до пишногрудих дів,
Цілуй туди, куди вони захочуть.

У бевзів вічно хлюпають носи,
У розумак - продавлені дивани.
Неси цяцьки, меди, грошву красі,
І Боже збав перечити коханій!

Захоче щось,- кажи: - Один момент!
Посваритесь,- бурчи: - Моя провина!
Вона - "гав-гав", а ти їй - комплімент,
І не лінуйся стати на коліна.

Віддай від сейфу із баблом ключі,
Працюй щоденно коником стожильним.
Масаж - уранці, ввечері, вночі,
Без пропусків на свято чи неділю.

P.S.:

Біжить мужик, в руці букетик руж,
Припастм до стопи Венері мріє.
На олтаря любові ляже муж,
Жертовний агнець бекне й...околіє.

24.07.2018р.

Рефлексії

Маємо інтереси,
Черга іде у наступ.
Клацнув зубами песик,
Вправно зловив ковбаску.

Курка гребе під себе,
В зупу сідають мухи.
Може, воно й не треба?
Геть рефлекторні рухи!

Рохкають поросята,
Жмакає длань купюру.
Голод - хіба це вада?
...Хочу струнку фігуру!

24.07.2018р.

Бреше з амвона пописько на паству,
А чи поет-бракороб не такий?
Авторський наголос - мовне шахрайство,
Крапле неправда лукава з руки.

Сухо в кебеті, проріха у торбі,
Чуб накриває поцвілий кашкет.
Наче-неначе, мовби-немовби -
Тоне в словесній полові сонет.

Густо мазюкали генія мирром,
Не засинає без краплі хвальби.
От у потугу ліричну й повірив.
Раджу: - Осанну дешеву жени!

А чи розтуркати зможу нехлюя,
Вирвати врослого в землю корча?
Хоч і не хочу - уперто рятую:
- Друже! Сатирика ніж зустрічай!

Ціна кохання

Пописати вірші, звісно, можна,
Бо життя - пекельний басаман.
Плаче дівка від кохання кожна,
Бо любов - це фікція, обман.

А виною - лейби-козарлюги,
За нагоди люблять всіх підряд.
Плач дівочий лине понад лугом,
Розревілась, сестри, не на жарт.

Як зварю борща, то хоче зупи,
Наліплю вареників - не те.
Ох, і вередун у мене любий,
Тільки м'ясо в живота кладе.

Я ж бо - клопітлива господиня,
В ночви мужу "бух!"добро: - Шикуй!
Огірочки, хрон і капустиння,
Цибулину, зубчик часнику.

Ох, біда! Немає супокою!
Муж пасе за тином лупаки.
Там сусідка пахне ковбасою,
Сала шмат звисає із руки...

Кожен бахур на м'ясисте ласий,
Зраджує дружиноньці-красі.
Вранці "мац!" - утік мій сокіл ясний,
Визирає з пазухи гюрзи.

А виною влада дурнувата!
Краде-бреше, а народ лайно?
Люд сьогодні зовсім небагатий,
Локшину купує та пшоно.

Поверніться, кляті комуністи!
Від наживи світ осатанів
Мужики голодні хочуть їсти,
Як же тут не плакати мені?

22.07.2018р.

Довкола

Наприндився жевжик, царка з себе корчить,
Три фікси стовбурчаться з рота.
Купив - подешевше, продав - подорожче,
Оце і усенька робота.

Бариги в пошані. Розумних не треба,
Хай їдуть у Штати чи в Польщу.
У світі титанів панують амеби,
Горілкою мізки полощуть.

Під Лаврою людно. Розпродують майки,
В Синоді рахують монети.
Штампує сюжети сучасність під кальку,
А люди - лише трафарети.

...А звідник толковий. Веде клієнтуру,
Є Насті, є Галі, є Алли...
Чекати не варто - відслиньмо купюру,
Міняти не нам ритуали.

22.07.2018р.

На липовім цвіті настояне літо
лоскоче у ніздрях повітрям хмільним,
а сонце уроче – засліплює очі
і зрячий – стаю безпорадно сліпим.
Лиш чую щомиті, в небесній блакиті,
дзвінке щебетання веселих пташин, –
і хочеться жити, між співів та цвіту,
без проводів весен і зустрічей зим!..
14.06.18

1

Я розглядаю сукню "Манола"...
Муза у дощ розманіжена, гола.
Котики ліверку нюхали, вмовкли.
В дах угрузають "гостинці" Дамокла.

Пишеться-вариться...
Де ж те епічне?
Ми - це Європа: Безлюдівка, Ічня...

Покотом люди в Гребінці на лавах.
Всіх облітає добранічна пава...

Мрійте, безхатьки, про пундики, ниву,
Благословляйте еліту щасливу.
Що вам судилося - спийте із кварти.
Не гонобили слабеньких у Спарті!

Діти у Чехію, внуки в Торонто...
Бляхою гримає батечко Гонта...

2

Ні, це гроза, мій наляканий пташе.
Любо і хороше. Ділиться наше.
Треба покращення злісне терпіти.
Грають по-крупному космополіти.
Брили - угору, а крем'яшки долі...
Є ще окрайчик і дрібочка солі.

У вишиванках лисички і зрадці.
Голови, руки... (чиї то?) на таці...
Ні, про війну тут писати не гоже.
Рік урожайний. Кривавіють рожі.

Збоченці хочуть пошани, чорт - меси...
Ми - Україна. Де власні колеса?!

2018

1

Вирізьбиш десь на камені
(кайла пливуть - бери)
всі наративи мамині...
правила анти-гри...

Є ще сестри квадратики:
пильно заповни їх,
щоб від Пристром до Аттики
чувся Цирцеї сміх.

2

Нижеш добро на березі,
вузлики в'яже Зло.
У листопаді... березні
зблисне (Харон...) весло.

Бабця лишила палиці.
Згадуй шпички, пісні...
Рідний палацик валиться.
Давній Рим - у вогні...

Барвні папуги... тропіки...
Шлюз відкоркуй - там вись.
Зорі... ожина... опіки -
Ра штурхонув: "Будись!".
.........


2018

Жона не здається без бою,
На ложі кручуся як в'юн.
Замучила мавка любов"ю,
Безсилий уранці встаю.

Друзяка без меду став жовчним,
Бажає скрипучих пружин.
Поглипує поглядом вовчим,
Сахаються з ляку мужі.

І пише, і пише сонети,
Аж страшно читати, їй бо.
Бажає скоріше померти,
Та що ж це за клята любов!

За тином цілуються в губи,
Із лазні луна хтивий крик.
Нехай хоч вдова приголубить,
Бо гигне в біді чоловік.

У сажі зарохкала паця,
Наводить в кориті гламур.
Давайте поможем страждальцю
І знайдемо пару йому.

19.07.2018р.

Боги, навіщо мучите любов`ю?
Чи це уже до смерті не мине?
Здавалося, із серця вирвав з кров`ю
Нарешті почуття оте жахне.

Здавалося… І знову мимоволі
Вишукую загублені сліди.
Й уколами оці сердечні болі,
І думка, що утратив назавжди.

Та ні. Я обійдуся без істерик.
Лиш забуття – то ліки до ладу.
І все, що там – в уяві – нахимерив –
Під волі прес залізний покладу.

Забуду так, немов мене не стало…
Нехай згадає у самотині,
Що почуття велике розтоптала,
Й одержить вперше і від мене: «Ні!»

Нехай розпука стисне, як востаннє,
Вона відчує стан мій, мов петлю!
Як – створений Богами для кохання –
Я всі жахливі муки ці терплю!

18.07.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

Покопирсався донесхочу в носі,
Поспав, поїв (жона зварила плов).
Тепер у ліжку розпускає коси,
Тому писати буду про любов.

Без вихилясів б'ю одразу в лоба,
В коханні побрехеньок не люблю.
Бісексуальна тішиться Європа,
А ти на свистопляску цю не клюй.

Навіщо блудодійство між мужами?
Жінок довкола ходять табуни!
Зачинені для содомітів брами,
Як хочеш в рай - розпусника жени!

В село тікайте! Тут спокійно, ловко...
Пішов на ринок взяти ковбаси.
А з черги бородань накинув оком,
Рука вхопила ззаду за труси.

На людях не хотів здіймати бучу,
На глум підняло б миттю все село.
Утік я, браття, зайчиком стрибучим,
Зоставив глитаю м'ясця кіло.

Вже не совок! Європа в двері грюка!
Діди сплелися і танцюють вальс.
Ходжу між люди я однині в брюках,
Дібралася зараза і до нас.

18.07.2018р.

Літали із гаргарою під хмари,
Пегас - у мене, в неї - помело.
Приліг спочити. А дружок-лошара
Мою коняку цупить під сідло!

Сонети пише, наче. Про природу.
Пейзаж шалений: озеро та ліс.
Та щось не те останній раз набовтав:
Лошака гигнув. Пійлом удавивсь.

Харчується зерном, червою півень,
Свиня за день нарощує кіло.
Підсаджений Пегас на "чарівливе"
Не має сил піднятись на крило!

А мій красунчик - ситий, не голосить,
Сатиру жирну й гумор упліта.
У тілі кінь! Дебелий ваговозик!
Іззаду вже, немов гіпопотам.

На вухо грає муза на сопілці,
(й вона у салі, є центнер ваги!).
Пегас поцілив татя по сідниці -
Чужий лошак йому не до снаги.

21.07.2018р.


Письмо

Ранесенько відкрив калама,
Словам чіпляю вензельки.
Гуде лірична пилорама,
Тече "сиропчик" з-під руки.

Мушва обцяткувала вікна,
В курник заліз голодний тхір.
Я від душі творити звикнув:
Що стрельне в лоба - на папір.

Поетом бути - гарна справа,
Шанують люди "Божий глас".
Кривульки намазюкав жваво,
Читав коханій, каже "Клас!".

Писати стачило нахабства
Без правил мови, словника.
В апофеозі дурноляпства
Шпандьорить віршики рука.

"Кобзар" стоїть у шафі боком,
За склом тепер його тюрма.
"Реве та стогне Дніпр широкий,
Горами хвилю підійма...".

21.07.2018р.

Ось і перший дзвіночок - вистукує серце у грудях,
Потемніло в очах, а в легенях повітря нема.
Визирають із неба святоші, апостоли, судді,
Щойно літо було, а за мить - хуртовина, зима.

Полум'яна межа під ногами розверзлася хижо,
Ще би жив не тужив, а писати пора епілог.
Мойра грає ножем, ще не знає чи нить переріже,
Надокучив і їй, а не тільки людві скоморох.

Відпусти із лабет! Дуже боляче, смертонько, досить!
Задуши депутата, хоч лиха бажати і гріх.
Брехуняки є справжні, з трибуни промови голосять,
Ну, а я - перебендя, від рала-сохи пустобріх.

Заросило чоло, у тумані дружина сіріє,
Хтось благання почув, відхилилась від горла коса.
Біль затих та не втік, угніздився в душі чорним змієм,
Чую зверху смішок - не награлися ще небеса.

Покоротшав ланцюг, майже весь намотали на руку,
Наче й лихо-біда, а писати про це - моветон.
Прийде час - упаду вам, шановні, під ноги без звуку,
Гримнуть дзвони як грім. Тільки їх не почує ніхто.

17.07.2018р.

Останній могіканин

А час уже не той. Прорвало небо греблю,
Утік в Європу люд, онучок і синок.
Я жито покосив, покрили стебла землю,
Усує пропаде солома і зерно.

Немає орачів, немає хліборобів,
Останній коник здох, хазяїн теж помер.
Кладу нехитрий скарб собі в заплічні торби,
Зі світом без людей порвав останній нерв.

Не чути ні душі, в Едемві зовсім тихо,
Ні сміху, ні пісень - одна лише пітьма.
Чорнобиль - до плеча, а кропива - під стріхи,
Косив би і косив, та сил уже нема.

Востаннє гребонув із отчої криниці,
Краплина золота скотилась по щоці.
О, житечко моє! Чи будеш колоситься,
Коли сюди прийдуть бариги і купці?

17.07.2018р.

В лісах Зімбабве рижики доспіли,
Боровички вгорнулися в туман.
Там люди моцні, наче ті горили,
А в нас богатирів уже нема.

Напружилися зранку долі лобні,
Перед сніданком мало не зомлів.
Ув Африці гриби, неначе довбні,
А в Україні, звісно, замалі.

Найбільший гриб - не більше їжачихи,
Найменший - наче колорадський жук.
У тропіках гриби тримають стріхи,
Не зубоскальте, я ж бо не брешу.

Скрегочуть зуби, мов старезні жорна,
Твердий опеньок трапився, гігант.
Ковтну грибок, щоб виросла канцона,
А з'їм мішок, то виросте роман.

То що, панове,- хто до раю хоче?
Чи грішникам туди вже не кортить?
Жую сухий грибочок під чайочок,
Димиться сигарета з наркоти.

17.07.2018р.

Вірність

Венера хоче мужика,
Ще й персами колише.
Чи піп умовить ДНК:
"Не підбивай на грішне!"

З-під ліжка дибляться чуби,
Застряг в алькові бантик.
Давид Версавію любив,
А Урій до лампади.

Коханець розстібнув замок,
Цілує в личко ніжне.
- Давай ще раз на посошок
Цим світом поколишем!

Прийшла у дім. Пахтять духи,
Нема панчох на ніжках.
Ніхто не знає про гріхи:
Пора до мужа в ліжко.

17.07.2018р.

Знову я прийшов до тебе, гаю,
Щоб красою душу напоїть.
Хай Боги тебе оберігають –
Тчи між нами сокровенну нить.

Хай твій дух живе отут - навколо –
Живить душу зранену мою.
Сонячне Богів чарівне коло,
Мов лелека, я щороку в`ю.

Радий сам кожнісінькій нагоді,
Мов на сповідь, серце принести.
Пестять погляд плеса срібноводі,
Мов на варті – хащі ці густі.

І не треба їхать на Багами,
І шукать заокеанський рай.
Тут щасливий – з рідними Богами,
Парадиз мій ось. Це – рідний край!

15.06.7526 р. (Від Трипілля) (2018)

1

Жінки в перуках. Липень. Спітнілі дідугани...
Сиджу на лаві скраю, а музика гримить.
І настрій - помаранч, розсіялись догани.
Кумарить пса рудого, дзуміє кожна мить...

Десь рими у траві, наквецяє хтось оду.
А пари кружеляють... Піти й мені б у круг!
У Ворсклі (сій-не сій...) не напитала броду,
розкрив обійми вдруге мій віртуальний друг.

І я красива ще... і вік мій не причина,
щоб нишкнути в затінні, шукати цвіркуна.
"Не спотикайся!" - в путь благословляю сина.
Омани многоликі й ковтьоби оминай...

2

Встаю... Нехай сіда охоча до фокстроту,
чекає кавалера... Іду в зелену тінь.
І барвиться спіраль буття коловороту,
зринають споминання, складуються в куті.

Отак собі ішла, побачила, почула...
Ця ностальгія жухла - пожива для єства.
А муза мастить лик олією пачулі,
і ділить щирі захвати ножем на сім... на два...

3

Не вірю, що чужа оцим хорошим людям,
змітаю павутиння зневіри, сумоти...
Звичайно, я злечу, на висоті побуду.
Оближуть - дай нам ласощів! - породисті коти.


2018

Давайте обнімемось! Ну ж бо!
Забудем хвилини гіркі.
У нас із Росією дружба,
Завчають дітки матюки.

У Мокші живуть чорноброві,
А Київ бояринь прийма.
Ординські церковки та мова,
Козацьких чубів вже нема.

Сусіди у нас нелукаві -
Перечити тільки не смій.
Орли двоголові у сяйві,
А поле пшеничне у тьмі.

В Криму зацвітають оливи,
Донбас від снарядів гуде.
Нові виростають могили -
Вкраїна хоронить дітей.

15.07.2018р.


На природі

Скучає пень за літніми дощами,
Засохнув у дуплі торішній мох.
У ліс іду з душі знімати камінь -
Порвав кота сусідського бульдог.

Глухий котко не чув дружини крику:
- Сніжок, тікай! А він м'ясце кусав.
Не встиг із хати шаснути в кватирку,
Завадила в зубиськах ковбаса.

Пащека "хрясь!", клики застрягли в шкірці,
Скляниці в небо вирячив мейн-кун.
Несу хвоста і вуха шмат сусідці,
Вона ж із клуні винесла колун...

Заступниця у мене є всеблага,
Ховатися погнала в дубину.
Вертається душевна рівновага,
А жіночку гнівливу не виню.

15.07.2018р.

Ми зустрілись у місті снів,
Наша зустріч була як сон
Поміж краплями в унісон
Стукотіли серця дощів

Швидкоплинна гучна гроза
Сумовитий осінній дощ
На бруківці холодних площ
Об'єднала одна сльоза

Тільки зник непомітно сон
Серед міста самотніх днів,
Залишились і я, і Львів,
І між нами стовпи колон

Ми розбіглися в місті снів
Та імла розлетілась вщерть,
Розкрутилася круговерть,
Місто снів затуманив гнів

В Україні влада унікальна,
Голову зламав би й Архімед.
Шиворіт-навиворіт - нормально,
Непогано й задом наперед.

На "Рошені" дід столітній паше,
Уночі гарують малюки.
Гніть горби! Від цього стане краще!
Ввечері - пивниці, кабаки.

Не приходить виборець до тями,
Бивні орють землю за сімох.
Це не я зробив народ рабами,
А самі улізли у ярмо.

Партії плетуть на лохів сіті,
Рвуться до державного керма.
Хочу Україну я любити,
Тільки сил любити вже нема.

14.07.2018р.

У батька очі волошкові.
Таким ще синім льон цвіте.
Він гарним був, повір на слові,
І серце чуйне - золоте.
Бувало залунає пісня -
Леліють сльози на очах.
Любив борщі і юшку пісну,
Гриби збирати у лісах.
Рибалити, на вудку часом
Дзеркальний короп попадавсь.
Завжди був рибний день, а м'ясо -
На свято. Чиста, як вода
Була душа прозора в тата,
Хоч інколи міцне слівце
Умів, для ясності, додати,
Бо ненавидів над усе
Брехню і лінощі, нехлюйство.
Сам збудував сарай і дім.
Садиба потопала в буйстві
Бузку і яблуках Налив.
Родинно, затишно, синиці
Гніздечка вили з року в рік.
Півони, мальви, чорнобривці.
Трави покоси край доріг.
Чудовим був, повір на слові,
І серце дійсно - золоте!
У батька очі волошкові,
Таким ще синім льон цвіте.

2018р.

Даруй не дошкульність, а лілії,
і мовкни, гортай сторінки.
В еклогах - мудроти Вергілія,
і зась шварготіти ніким.

Крячок уявив себе соколом,
римує для жаб і вужа.
Пегасся дрібненько процокало...
Не страшно, що лисці чужа.

Була блискавицею, ладою...
А нині - жар-птиця між плес.
Обклався листками - і згадуєш
дверцята в країну чудес.

Проткнув, цяткував, мазав трішечки.
У дьогті дві ложки і сіть.
Лоскочеш під сливкою кішечку -
павук, що боявся згоріть.

А я не блідава... збурунена.
Сяйна полонянка грози.
Поезії - променем... лунами.
Чоло у лелітках роси.

2018