ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Микола Дудар
2024.11.02 00:10
В твоїх очах сховалося півсвіту
Покращилось приємне відчуття,
Що хтось мені по пошті шле привіти
З якогось наче, кажуть, з майбуття…

В твоїх очах картини незабутні
Підсказують, підштовхують до дій…
Пообіцяй, зустріемось у Грудні

Сонце Місяць
2024.11.01 18:04
B лунко й понад примарливим усім невблаганний дзиґар-годинник відраховує свої секунди приклацуючи ях, тераса блаженно омріяна ——китайськамузичнапавза—— B віддзеркалення в досвідченій меланхолії альтсаксофонщика, котрий не вступатиме дудіти насту

Артур Сіренко
2024.11.01 09:22
Час – це плямистий щур
З очима кольору ночі,
Що ласує маримухами,
Які назбирав божевільний
В лісі сутінок спогадів,
У хащах осиротілих просторів,
Де блукає сліпою вдовою осінь –
Оця, в картатій сукні минулого,

Юрій Гундарєв
2024.11.01 09:14
Сьогодні, 1 листопада, йому могло би виповнитися 29 років…
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання «Герой України».
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний «Да Вінчі»
пов‘язаний саме з талантом - він гарно малюва

Микола Дудар
2024.11.01 08:32
На жаль і Жовтень відпливе
На рік, не більше… графік щільний
Хто знає, де він там живе…
Можливо, з вибором не згідний…
Можливо втисли поміж днів,
На одне одного так схожі…
Лишили вибору і слів
В якійсь несправжній огорожі…

Віктор Кучерук
2024.11.01 05:13
Соломою шурхає осінь
І прілістю пахне щодня,
Коли роздягається й зносить
До двору подерте вбрання.
Уже назбиралося вдосталь
З опалого листя горбів,
Щоб з’яві потрібній компосту
Город мій весною радів.

Микола Соболь
2024.11.01 04:23
Відкриває осінь в зиму двері:
«Що чекаєш? Ось дорога. Йди».
Загорілась вогником Венера
і Вози залишили сліди.
По слідах ступаючи несміло
відчуваю надприродний страх,
моє тіло геть заціпеніло,
ледь тримаюсь на хитких ногах.

Володимир Каразуб
2024.10.31 22:58
а потім придумаєш музику,
Ти, до сонця, що пестило луки
І до спокою незворушного
Доєднаєш мелодію сну.
Пригадаєш шурчання ледь чутного
Листя спогадів, лагідну злуку,
Синьо-синього незабутнього
Неба літнього та землі.

Юрій Лазірко
2024.10.31 22:42
All prints are weak
since sorted through the clutter.
Jump down one’s throat
to tear up bloody streams.
I carry paws
where death can den and dream.
My nose, it leads
and knows the laws of slaughters.

Сонце Місяць
2024.10.31 20:24
осіннє травесті
сріблистий тлін бароко
при декораціях споруд

процесія ~ стрій труб
басова туба
грохка
художник піссарро

Іван Потьомкін
2024.10.31 19:43
Змалку мене вчили: «Не дивись під ноги.
Можеш і не вгледіти справжньої дороги.
А то, не дай Боже, спіткнешся об камінь»...
...Як в пригоді стало все оте з роками:
Прикрощі сьогоднішні не застують завтра,
Успіх тимчасовий – така собі забавка...
Вчите

Євген Федчук
2024.10.31 17:48
Вертаються батько з сином із поля додому.
Уже пізно, в небі рясно розсипані зорі.
Місяця іще немає в небі на цю пору.
Син розслабивсь, руки й ноги гудуть від утоми.
Батько сидить, кіньми править, хоч коні дорогу
Ту самі чудово знають, не звернуть нік

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 17:05
Дорікають за обідом
Знов онучці бабця з дідом:
- Що за мода? Шик останній!
Одягла з дірками штані.
Бабця й дід бурмочуть хором:
- Все діряве – тільки сором!
Та ж сміється хитро дуже:
- А мені ото байдуже!

Борис Костиря
2024.10.31 16:27
Стою біля криниці
глибинних сил буття.
Навколо безмежний степ.
Я один на широкий простір.
Вода з криниці нагадує
первинні сльози.
Страшна посуха випалила
все, що можна, лише

Сергій Губерначук
2024.10.31 16:05
Радше, аби не одне і те ж,
залишу тебе теж.
Прокладу нестандартні рейки і шпали
через міста, де ми спали.
Протягну низьковольтні лінії,
посаджу замість стовпів актинідії,
розкручу ручну електростанцію
і засвідчу неприкінчену урбанізацію.

Віктор Михайлович Насипаний
2024.10.31 14:40
Всім відомо в нашім класі:
Репетитор є у Васі.
Фішка в тім, що він прикольний,
Абсолютно безкоштовний!
В шоці навіть мама з татом.
Та зітхають лиш багато.
Брат малий на світ з’явився.
Голосистий народився.

Світлана Пирогова
2024.10.31 11:38
Чи є закони у війни
У двадцять першому столітті?
Життю немає вже ціни,
Ламають нелюди завіти,

Що Богом дані для усіх.
Росія знищує цивільних.
Взяла на душу смертний гріх,

Микола Соболь
2024.10.31 10:51
Альтанка ще чекає на тепло.
Чи легко їй закинутій сьогодні?
Сіріє саду зледеніле тло
в осінню ніч пронизливо-холодну.
Горіх скидає обважнілий лист,
тремтить від безпорадності калина,
несамовитий вітру пересвист
із піднебесся до альтанки лине.

Володимир Каразуб
2024.10.31 09:35
Від кіля до верхівки щогли
Вивчав натхненно з подихом вітрів
Той корабель в безмежнім океані
Олійних фарб;
І той любовний жар
В очах Данаї, млосний погляд зваби
Юдиф у золотавім торжестві.
О, не дарма вдихав в безмовність Леди

Віктор Кучерук
2024.10.31 08:20
Так мене покохала,
Що забув я одразу
Про свої причандали
Та чужі перелази.
Так мене захотіла
Будь-коли без упину, –
Що до тебе зраділо
Поспішав я щоднини.

Артур Курдіновський
2024.10.31 06:52
Неначе звук іржавої струни,
Впивається у серце сіра злива.
Картину, що не має перспективи,
Відтінками малюю давнини.

Таким буваю тільки восени -
Беззахисним, беззбройним та вразливим.
Почує тільки жовтень незрадливий

Козак Дума
2024.10.31 05:31
Ти зітканий із криці та вогню,
земля тобі дідівська за основу.
Закований у лати, як броню,
і оберегом – українське слово.

А ген тебе чатує хижо смерч,
війна роками правила обжинки,
та ти завжди цілуєш спершу меч

Козак Дума
2024.10.31 05:02
Ще мало нам експериментів
і блазень досі за кермом?
І маячня іще у тренді,
і блюдолизи за столом
в Кабміні, Раді і Генштабі,
а навкруги іде війна!
Не зрозуміло лише жабі,
що балом править сатана!

Ярослав Чорногуз
2024.10.30 23:28
Ховає вечір кольори,
Вже сонце зникло з виднокругу,
І темінь тисне ізгори --
У серце б'є ножами туги.

Вже незабаром листопад
Укриє крижаною повстю.
А час мов одкотивсь назад,

Володимир Каразуб
2024.10.30 22:23
Заклавши руки за спину ідеш,
Неначе в’язень, злий на власне місто,
І хмара суне наче корабель
Який колись покинув Монте-Крісто.

27.07.2023

Ігор Деркач
2024.10.30 14:35
І три літа канули і роки,
поки параноя у кремлі
опухає на чотири боки
шостою частиною землі.
Міль велика надуває щоки
і заметушилися малі.

Кожне пише архі-епопею

Іван Потьомкін
2024.10.30 13:53
Так хочеться ще за життя по-людськи жить,
Та поки що вдається небагато:
Плач припиняє й усміхається мені малятко,
За півметра без остраху горобеня заглядає в очі,
Навитяжку кіт стає, щоб шлях не перепинити,
Звідусюд лине: «Будь здоров! До 120 у щас

Микола Дудар
2024.10.30 13:30
А мій партнер — це чисте небо…
Кубельце-хатка на стовпі…
І погляд зеркальця від себе…
Тональність дійсності в обід…
І шоб Вона під покривалом…
І щоби я ще повен сил…
І щоби люди пізнавали
Будь-де, будь з ким, ще до могил…

Козак Дума
2024.10.30 07:37
Коли немає Бога в голові –
її хилити марно до ікони,
читати найгарніше молитви
і бити найстаранніше поклони.

Усе те – лицемірство лише, фарс,
як і кохання, куплене за гроші.
Не буде їсти стерво сніжний барс,

Микола Соболь
2024.10.30 04:41
Це був останній день, в якім дотліла осінь,
хоч ще один листок на клені майорів.
Приносить вітер дощ і перший сніг приносить.
Поезія зими без рими та без слів.
Німуємо удвох у цьому суголоссі:
напружуючи слух, я чую пульс планет.
А може це про нас щ

Віктор Кучерук
2024.10.30 04:37
Так яскраво сонце світить,
Що світлішає блакить
І від спеки мліє літо,
Й час іде, а не біжить.
Тополиний пух повсюди
Все вкриває, наче сніг, –
І лоскоче голі груди,
І не струшується з ніг.

Іван Потьомкін
2024.10.29 20:01
Підійшов Олекса, став біля вікна.
Марусенька в хаті, та чомусь сумна.
Постукав легенько тричі у вікно:
«Пусти, люба, в хату. Не бачились давно».
«Ой хоч стукай, Лексієчко, не стукай.
Піди собі Галюточки пошукай».
«Нащо ж брала перстники і коралі теж

Пиріжкарня Асорті
2024.10.29 17:50
левон із прізвиськом рогалик
неквапно прочиня вікно
щоби втикнуть низькобюджетне
кіно


у фільмі крізь безладний лемент
вальсує трудовий народ

Микола Дудар
2024.10.29 14:42
Минуле пишеться прибульцям…
Писалось до і після нас.
Так, що зустрінеш, не дивуйся,
Візьми щматочок на запас…
Бо доведеться сперечатись
Як не тобі, то дітям, тож
Потрібні будуть скоби, лати
І кілька ладних огорож…

Гриць Янківська
2024.10.29 14:10
Зникає за маячним верховіттям
німування Господнє.
Сором'язливістю крони милуюся не сама.
Шумливий,
як Тебе не почути?

Немов до багаття,
підкидаєш з нізвідки наламані патики

Сонце Місяць
2024.10.29 13:13
зась-оргії десь & ніколи впусту загинути
реальність підлота поспіх
я (ти) може звертався стривайте
смішні злодії карлики злоті
намолені зимні тіні досконалі незграбні
діти дзеркалень ключі & слова тим
хто полюбляв у цих вікнах
одну зачудовану в одн
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Незнайка НаМісяці
2024.11.01

Дарина Риженко
2024.10.30

Олена Ешвович
2024.10.26

Богдан Фекете
2024.10.17

Джура Заморочник
2024.09.28

Фоміч Валерій Андрійович Пожежник
2024.09.25

Васка Почеркушка
2024.09.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Вибрані твори


  1. Таїсія Цибульська - [ 2015.01.16 22:39 ]
    Хороша людина
    Про нього казали - хороша людина,
    і мухи такий не скривдить,
    є дім і родина,
    і все, як годиться,
    робота, дружина, діти.
    Жили, як усі, не багато й не бідно,
    раділи доньці і сину,
    хоч доля й не гладила по голівці,
    але й не штовхала в спину.

    Та раптом, сипнуло у вікна градом,
    кривавим дощем накрило,
    смерч пролетів над притихлим садом,
    біда розпустила крила!
    Стискає рука автомата щосили,
    негода прийшла до хати!
    За доньку і сина, за біль України,
    хороша людина іде воювати!

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.45)
    Коментарі: (2)


  2. Устимко Яна - [ 2015.01.15 17:45 ]
    зачарований вік
    під скелею де в ріст людський трава
    і де душа збирала в жмені жито
    не нами вік неволі пережито
    не нами стежка стоптана крива

    не ми лупали скелю ту не раз
    не нам із неї предки говорили
    що не в траві а в житі чорна сила
    чекає з дня у день невільних нас

    та хтось пожав і жито і з тих пір
    куколю стебла вибуяли лісом
    що не бере ні слово ні залізо
    ні вдзовж ні вглиб ні вгору ані вшир


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (6)


  3. Марися Лавра - [ 2015.01.14 20:43 ]
    коли...
    і зовсім не тривкий той перший сніг зими коли
    будує храми з кисню і пускає птахом в хмари
    стоповерхові плити кабали що височать в імлі
    стовпом медитативності постали межи нами

    розбурханим пагіллям злізе долу тиск а вись
    засліпить зимофарб'ям твої смарагди-очі
    не бійся ближче хутко до мене пригорнись
    нехай гілля тонке думки тобі й мені лоскоче

    нам застелила білим стежини лагода й теплінь
    лишивши зради й холод в вільготно-тоскнім небі
    твої вуста гранатово-п'янкі аж до моїх зомлінь
    упевненішим будь торкнись і притули до себе

    крижини серця поглядом з жаринкою стоплю
    це перший крок він мій я знаю й надто близько
    мрійливо-ніжне в цноті шепіт я тебе люблю
    промовлю й ув очах твоїх впаду я низько-низько

    а ти як лик святійших з скинійних образів
    лиш доторком побожним до мого чола в ікони
    замироточать очі й в мене ой свічник згорів
    взялись кадильно-білим димом давні перепони

    будує храми в хмарах сніговій з імли
    коли наважишся на більше ти коли

    2015


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (7)


  4. Віктор Кучерук - [ 2015.01.12 06:58 ]
    Минання
    Посивіли сумно постарілі трави
    І покірно вкрились листя тягарем
    Там, де нещодавно швидкоплинний травень
    Пелюстками сипав рясно із дерев.
    Наче ще учора теплі барви літа
    В очі заглядали із усіх кутків,
    А не мерехтіла злотосрібним цвітом
    Паморозь на вітах голих яворів.
    Промайнуло швидко те, що бачив зором
    І, мов біль під серцем, в пам’яті зберіг, –
    Через півгодини й “нині” стане “вчора”
    В суміші бентежних спогадів моїх...
    04.01.15


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.6) | "Майстерень" 5.5 (5.86)
    Коментарі: (9)


  5. Дмитро Куренівець - [ 2015.01.08 12:32 ]
    Андрій Бердзенішвілі. Десь далеко, десь там, де кінчається дощ
    Десь далеко, десь там, де кінчається дощ,
    Так розмило шляхи – не пройти, хоч-не-хоч.
    У дитинстві туди ми літали вві сні –
    В дальню ту далину, де кінчається сніг…

    З невичерпних джерел б’є вода там жива,
    Там не ранить долонь зірка, впавши, бува…
    Не байдужий ніхто до чужої біди,
    Там і друзі, й любов – назавжди, назавжди.

    Десь далеко, десь там, де кінчається біль,
    Вічні віра, любов і надія в тобі,
    Там ніхто не продасть, наче Юда чи Брут,
    Там кінчається фальш, там кінчається бруд…

    Світлий цей дивокрай має ще дивину:
    Там ніколи ніхто і не чув про війну,
    Там не ловлять в приціл ні тварин, ні людей,
    Не катують старих, не вбивають дітей…

    Десь далеко, десь там, де кінчається дим,
    Де не мусить ніхто йти з життя молодим,
    Там земля не горить, гаром день не пропах,
    Там кінчається смерть, там кінчається страх.

    Десь далеко, десь там, де ясний виднокруг,
    Де світанки ніжніші коханої рук,
    Всі турботи і сум там відносить ріка,
    Мов кораблик, за обрій, де сонце зника.

    Десь далеко, десь там, де роса, як вино,
    Я цей сонячний край віднайду все одно.
    І любов, і всіх друзів візьму я в той край,
    Тих, без кого мені не потрібен і Рай.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.44)
    Коментарі: (1)


  6. Володимир Маслов - [ 2015.01.06 17:03 ]
    Вифлеем
    Древнейший Вифлеем – Дом Хлеба, Сердце Мира,
    меняя облик твой, уходят прочь века.
    В сакральной глубине тончайшего эфира
    твой негасимый свет влечёт издалека –
    со всех концов земли – к Земле Обетованной,
    где Вечны и Святы библейские места,
    где чувства так сильны и несказанны,
    заветны, как само Рождение Христа.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.42)
    Коментарі: (7)


  7. Світлана Ковальчук - [ 2015.01.04 14:56 ]
    народження
    зеленобог у спокій проросте
    пелюстя
    до пелюстя -
    і до світу
    йому пройти оте земне святе
    оліття

    а за вікном - зима і коляда
    а при вікні - довершення до дива
    і цвіт - як Бог
    як таїнство Різдва
    і ми такі високі та щасливі


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (2)


  8. Ін О - [ 2015.01.03 22:36 ]
    Герда
    Нащо ця мла, моя Гердо, коли в передсерді так пусто?
    Б'ється аорта, вертаючи з вічності крижану лють...
    Нащо ця мла, моя Гердо, коли всі елегії Пруста
    Звуками тліють і тихо на льодяні скроні падуть?!
    Чуєш, в старому Мідгарді ще холод і вицвіла темінь,
    Перебирають клавіри за нотами хуги вітри.
    Доки під кригою сплять, заколисані снами, сирени,
    Всі мої тіні примарні на айсбергах, Гердо, зітри!

    Гердо, ця вічність у сутінках, замкнуте казкою, гетто,
    Звідки ніхто не вертався живими півтисячі літ.
    Сніг мого серця не тане і падає пам'яттю в Лету,
    Наче до кістки проколотий з губ оксамитовий лід.
    Чуєш, це кришеться ніч - крижаніють на вістрях уламки,
    Стигнуть в Мідгарді холодні тумани полярних доріг...
    Гердо, усі ці до строку забуті весняні світанки -
    Мла мого серця, де падає... падає...п а д а є с н і г...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  9. Ін О - [ 2015.01.03 22:19 ]
    Сніжний
    Віхола вийме душу з тебе, вистудить соки,
    Голос просякне скрипчучими квінтами бою...
    Хто тобі, Сніжний, страхи твої вранці знеболить?
    Хто порахує ці подихи змерзлі та кроки?
    Бються поранені наскрізь війною завії.
    Сива хурделиця ридмами плаче над сходом...
    Ти пережди завірюху...ще стихне і згодом
    Ляже сльозою на вицвілих порохом віях.

    Снігом озброєна вічність і бреше нам люто,
    Що ця земля уже мертва і з губ твоїх криця
    Скресне, мій Змерзлий, коли перестануть нам сниться
    Сни ожеледою смерті навіки закуті.
    Скільки ще зим куленосних, смертельного бою?
    Скільки потрібно любові, щоб гоїти рани?
    Доки посивіють вранці досвітні тумани,
    Іній під покривом вибухів стане золою.

    Чуєш, мій Сніжний, за обрієм нишкне твій скерцо,
    Ріють пітьмою дахи зі сльотавих світанків...
    Знаєш, мій Змерзлий, цій віхолі льодяних танків
    Не вистачає півтерції справжнього серця...


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (1)


  10. Гренуіль де Маре - [ 2014.12.31 00:02 ]
    Умовляння
    Зачекай – і зима повідбілює суму сувої,
    Потерпи – і крихкий льодостав запечатає біль,
    Запізнілі жалі гуси-лебеді візьмуть з собою,
    Та остання пір’їна – крижинкою в око – тобі…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.59) | "Майстерень" 5.5 (5.65)
    Коментарі: (13)


  11. Олександра Камінчанська - [ 2014.12.25 21:22 ]
    ***
    ***
    Моя родино, раю, що в душі,
    Мій променю ясний серед негоди.
    Помежи злиднів, зрад та метушні
    Зумію все лихе перебороти
    Коли ти поруч. Дай тепла мені
    Моя оселе, прихистку, турбото.

    Коли ти є – міцним стає крило
    І чиста віра, що ламає пута.
    У марноті вітрів і суголось
    Мені болять, снаго, твої покути.
    Удячна дню за те, що відбулось
    Молюся днесь тому, що має бути.

    Ховає стежка пройдені роки,
    Що мчать за овид прудко і невпинно.
    А я в літах навчилася таки
    Межи метань в страху не гнути спину.
    Я подолаю шлях свій нелегкий
    Моя родино…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (5)


  12. Генрі Матіас - [ 2014.12.24 21:26 ]
    Триада.


    В трёх тайнах Мира – Вечное Начало…
    Остановитесь! Злобу прогоните!
    Отбросьте прочь бездушия забрало
    И тьму огнём сердечным осветите.

    Пусть упадут пред вами на колени
    Лжебоги, что гнездились в ваших душах.
    Уж слышен Глас из глубины Вселенной, -
    В устоях Лжи он равновесие нарушил.

    Пусть, наконец, сольются воедино
    Любовь Земная с Духом изначальным
    В единой сути Огненной годины…
    Три тайны Мира в гранях эпохальных
    Откроются для тех, кто поднялся над пеплом
    Страстей земных, над фарисейством в Вере,
    Над стоном жажды, над гордыней блеклой–
    Да, распахнутся им благословенны двери!
    Три тайны сохранённые – нетленны –
    Откроются для тех, кто в одеяньи белом
    Пройдёт сквозь тучи пепла неизменным,
    Оставшись телом и душою зрелым.

    И тот, кто луч Святых энергий
    Вдохнул в себя с молитвой сокровенной
    И отдаёт потоком чудо – добросердья
    Через любовь земную неподдельно,
    Тем облегчая муки искупленья
    Грехов земных, в которых Суть хоронят…
    Кто не готов – пусть сердце не затронут
    Три Тайны: Тьмы, Огня и Вознесенья…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.38)
    Коментарі: (1)


  13. Тетяна Іванчук - [ 2014.12.21 12:07 ]
    Зимовий дощ
    Жовтогарячі очі ліхтарів
    Звисають над алеями намистом.
    ЗимовиЙ дощ удосвіта забрів
    Тихенько, мовби знехотя, до міста.

    Блищить дорога, скраплена дощем ,
    Вона така казкова і врочиста!
    А ще ж недавно, позавчора ще
    Білів сніжок по закуточках міста.

    Спочатку ним поласував туман,
    Лишив дощу ще трохи скуштувати.
    Тепер від снігу й спомину нема.
    Коли? І де? І як його чекати?



    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (2)


  14. Олександр Олехо - [ 2014.12.19 12:19 ]
    * * *
    Омана мрії – полиновий мрець,
    та солодко устелені дороги
    поміж баюр до сяючих фортець.
    На брамі окрик – чуда-юда роги.
    Окремо Цербер – це заброда-пес:
    колись щеня прибилося до двору,
    тепер гарчить на землю із небес,
    перетворившись у гидку потвору.

    Шинок глагола – кожен п’є своє
    (борець за долю й раб чужої волі),
    а так, сп’янівши, чашу пійла б’є,
    бо все – ніщо і королі всі голі.
    А потім вже, з похмілля – каяття
    і Церберу цукрову кістку нести.
    Такі собі хаптурні почуття
    заради недосяжної фієсти.

    Триглавого за вуха потріпай,
    та стережися… спиною до нього,
    бо нині свято – ходить Миколай,
    а ти у руб’ї вийдеш до святого.

    19.12.2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Коментарі: (5)


  15. Софія Кримовська - [ 2014.12.18 23:03 ]
    Дванадцять місяців
    Березень
    Пом’якло небо, спінило ліси.
    Забилося під снігом серце квіту.
    Холодний вітер, ще зимовий вітер,
    приносить звідусюди голоси

    і сміх, і свист, і галас – то все діти.
    І мій узув гумівки, напросив
    піти до парку в пошуках краси,
    забувся шарф і рукавиці вдіти.

    Обсіли горобці дроти і вишню.
    Стара сусідка із під’їзду вийшла
    уперше за три місяці, либонь.

    Ще день короткий, а таки не спиться,
    мугикається випадкова пісня,
    і цілуватись хочеться. Любов?..

    Квітень
    Як цілуватись хочеться! Любов
    пускає корінь і повзе на світло
    зеленим пагінцем. Майбутнє літо
    ще тільки-тільки зародком було,

    а вже квітує рястами, або
    кульбаби жовті простягає світу.
    Плетуть із них вінки сусідські діти,
    і тішиться тому із неба Бог.

    Така весна, що виростають крила,
    і ти до мене: «Люба, ніжна, мила…»
    А на дротах туркочуть голуби.

    І мліють на вікні тюльпани в глеку,
    і ми думками в літі, і далеко,
    десь біля моря Чорного… Люби!

    Травень
    Десь біля моря Чорного: «Люби…»
    ти шепотів мені. Холодні хвилі
    нам п’яти лоскотали. Вечір квилив,
    хтось у піску вишукував скарби.

    Ми ніжно цілувалися щохвилі,
    і навіть не помітили б, якби
    зірвався шторм на морі й на диби
    ставали гребні, і ревли, і вили…

    Напівпорожній пляж, передсезоння.
    І телефони, звісно, позазонні,
    щоби ніхто любов не турбував.

    В степу вітри чесали юні трави,
    ще тільки наливався соком травень,
    а ми вже стільки столочили трав…

    Червень
    О скільки ми потолочили трав,
    а скільки у траві згубили звуків!
    Як дні стогнали, як тремтіли руки,
    коли мене ти вкотре обіймав...

    До нас в хатину хтось тривожно стукав,
    хтось без кінця у шибку заглядав,
    хтось нарікав, що в нас немає прав
    порушувати тишу… вдень. Ті злюки,

    напевне, дуже заздрили коханню.
    Солодкий червень полунично танув,
    у поцілунку пестячи вуста.

    Котились перед ранком громовиці,
    І я, згорнувшись поруч, наче киця,
    У сні щось говорила про літа.


    Липень
    У сні щось говорила про літа,
    уранці – про казкові сновидіння.
    Ховалися весь час від сонця в тіні,
    бо спека розпікала. По світах

    ми мандрували подумки, і так
    реально, ніби ось вони – Мальдіви,
    Гаваї чи Венеція. Раділи,
    мов дітлахи цукеркам на свята.

    А липень допікав усе навколо.
    Хотілося води чи з льодом коли
    і трохи прохолоди та дощів.

    Страшенна спека вигнала родину
    на дачу, де травичка і малина,
    де сонця менше між густих кущів.

    Серпень
    Тут сонця менше. Між густих кущів,
    у плетиві густого винограду
    в альтанці, ти читав мені докладно
    старі журнали з купою вірші´в

    про світле майбуття, колгосп і ради,
    та так читав, що син до нас мершій
    прибіг, аж майструвати полишив,
    сердито мовив: «От писали гади!»

    І смажив серпень, наче на пательні.
    раділи ми, що стіни не панельні,
    що літо добігає ось кінця.

    І щось писалось нам з тобою наче,
    варилося варення (це ж бо дача),
    і ще засмага липла до лиця.

    Вересень
    Ще так засмага липла до лиця,
    ще так просились груди в голі блузи,
    а вересень уже життя вовтузив
    роботою, навчанням. Ох же ця

    невчасна осінь. Бідні-бідні музи
    (твої й мої)! В потребах гаманця
    забуто їх і вірші. А серця
    так бились! Та життя шалено «грузить» –

    ні часу, ані сил немає більше.
    Радію сну і довгожданій тиші,
    тобі, коли вертаєшся з робіт…

    І тільки ніч у літо повертає,
    Де ми були залюблені безкраю,
    де плавився медово цілий світ.

    Жовтень
    Так плавиться медово цілий світ
    у сонці літа, бабиного нині.
    Дерева золоті і небо синє,
    і терпко пахне хризантемний цвіт.

    В’яжу на зиму кетяги калини,
    розвішую по кухні, як і слід.
    Ховає ніс під лапу сірий кіт –
    напевне, на морози. Безупинно

    щось мушу доробити до зими,
    товчуся серед кухні. Любий, ми
    ще сік недокрутили, он ще лечо

    кипить (пітніють вікна) в казані.
    А ти, згадай но, обіцяв мені
    романтику… хай не в усьому – в дечім.

    Листопад
    Романтика. Так, не в усьому, в дечім.
    Практично тиждень вдома при свічах.
    Спочатку гарно, нині ж – просто жах.
    Непланові відключення, до речі,

    щоб не спіткав колапс який чи крах
    всю нашу енергетику. Щовечір
    тому між нами вірші… хліб і лечо
    (бо плити електричні). Їде дах

    у тебе без борщу, у сина інше –
    немає Інтернету, тож не пише
    якесь дівча. Ну що ж, дорослий син.

    Короткі дні сльотаві, невеселі,
    так холодно буває ув оселі,
    та я з тобою не боюся зим.

    Грудень
    А я з тобою не боюся зим
    і грудня, що опалений як-небудь.
    Аби обійми, як політ у небо!
    А що мороз рипучий – бог із ним!

    В мороз такий сильнішає потреба
    любитися… Нас розуміє син.
    Він сам нарешті бранець у краси
    і першості кохання. Ох ті ребра

    Адамові: хмеліє голова,
    у вірші виплавляються слова,
    у підліткові та наївно світлі…

    Шампанське, мандарини, олів’є.
    Наступний рік у двері гучно б’є –
    зустрінемо. Надіюся, при світлі…

    Січень
    Зустріли рік Новий. Таки при світлі,
    частково при свічках і каганцях.
    Зізнаюсь, економія оця
    дісталась печінок… Та все ж привітні

    були свята. А легкість гаманця,
    яка відчутна буде аж до квітня,
    ми стійко подолаємо. Тож витри
    негайно хвилювання із лиця!

    Дивись, які сніги лягли довкола.
    Давай на гірку, чи на лижах коло –
    втамуємо пригодницьку жагу.

    Чого сидіти в Інтернеті в хаті
    закутаним у ковдри і халати?
    Ти краще обваляй мене в снігу!

    Лютий
    Ти краще обваляв мене в снігу,
    ніж то колись бувало у дитинстві.
    «О, баба снігова!» – хтось пальцем тицьнув,
    ще й моркву простягнув. (То на рагу

    згодиться потім.) А душевна близькість
    (і наддушевна) нам дають снагу
    на ніжний Лютий… Чуєш, на даху,
    хоча зима і холодно, і слизько,

    активніше туркочуть сивокрилі
    в передчутті весни, яка щохвилі
    так зближує укотре нас обох.

    І спиться нині, нібито у хмарах,
    аж запізнився сім разів на пари.
    Виною все кохання – бачить Бог…


    Рейтинги: Народний 6 (5.57) | "Майстерень" 6 (5.66)
    Коментарі: (16)


  16. Любов Бенедишин - [ 2014.12.18 18:05 ]
    Ной. Перед потопом
    Яка вага! –
    у землю вгрузло днище.
    А міць! А височінь! –
    лиш небо вище.

    Та звідусіль –
    плювки і кпини гострі:
    це що?
    Кошара?
    Дім?
    Плавучий острів?
    Зібрався в мандри Ной?
    То непогано.
    До цього «корабля»
    ще б океану!
    Сміються,
    крутять пальцем біля скроні…

    Стоїть ковчег
    у Бога
    на долоні…

    2014


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (18)


  17. Ганна Кревська - [ 2014.12.15 20:37 ]
    Потойбіччя
    Жінка говорить із північчю,
    в голосі – листя й кора.
    Звірі її полічені,
    трави зросли до чола.
    - Жіночко, що Вам хочеться:
    тиші, розмови, чаю?
    - Нині усім не сонячно,
    нині себе прощаю.

    Вже імена написані
    там, де шалфей і м’ята.
    Прийде сюди замислена –
    снитися схоче солдату.
    Сяде з очима чорними,
    хрестик в її долоні…
    Я не скажу про ворона
    їй, молодій, сьогодні.

    Хай лиш мене проколює
    те, що побачу у чаші.
    Буде за тиждень коливо,
    будуть чужі і не наші…
    Трісне горнятко із чарами,
    звір зазирне за спину.
    - Знаюсь я лиш із травами,
    Йди собі, з богом, дитино.
    12.12.2014.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.25) | "Майстерень" 5.5 (5.25)
    Прокоментувати:


  18. Оксана Суховій - [ 2014.12.11 14:00 ]
    *
    Стелився сніг на листя неоспале,
    на листя незаснуле з вишини, –
    а я згадала, на біду згадала,
    мов спогадом торкнулася луни:

    у літі-літі, сонячнім, прив'ялім,
    імлистім літі муки і цвітінь,
    купались двоє у незнаній далі,
    між очерету, лілій і русалій –
    вечірній хлопець і вечірній кінь...

    Тоді забулось, наче хтось наврочив...
    і лиш тепер згадалося сповна:
    як снила річка, як смеркав садочок,
    і кінь був синій, мов журба дівоча,
    і хлопець був тривожний, мов струна...


    Рейтинги: Народний 5.67 (5.49) | "Майстерень" 5.75 (5.53)
    Коментарі: (5)


  19. Раїса Плотникова - [ 2014.12.11 12:35 ]
    З війни...
    Їх імена – мов запах матіоли,
    А ми змаліло граємось в живих…
    Останній місяць осені крізь школу
    Йде пішки по дібровах слюдяних,
    Міняючи декор і вартових.

    Фантом Донбасу, у дірках посутнє,
    Нечиста сила, – все їй тут не так.
    Співає куля, мов струна на лютні,
    «На біс» зірвавши вуличний спектакль
    У місті для покинутих собак.

    Безхреста баня небо лобом рушить,
    А вітер із жури церковних книг
    Витрушує і не читає душі
    Дідів до невпізнання молодих…
    Він снайпера гука на передих…

    Жриці мистецтва живляться війною,
    Метафора втопилася в крові.
    Між Господом і справжнім Сатаною,
    Мов на картині пізнього Далі,
    Вилуплюються голі королі.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.5)
    Коментарі: (6)


  20. Іван Гентош - [ 2014.12.10 15:56 ]
    Дідо
    Пам’ять підкаже, хоч злинули рóки:
    Хвіртка була тут, там – буда і пес…
    Дідо стрічав – він у нас був високий,
    І на руках підіймав до небес.

    Серце злітало під дідове – Гóпля!
    (Як до поїздки лічилося дні!)
    Знав я однак – діда руки підхоплять,
    В нього вони, як залізо, міцні.

    Щастя тогó не забути ніколи –
    Трохи колюча у діда щока.
    Але мене та щетина не коле,
    Тільки лоскоче, приємна така…

    Потім до вуликів, через покоси,
    – Ти почекай, – усміхавсь наперед.
    Скоро вертався і меду приносив,
    Боже великий – як пахнув той мед…

    Скільки разів я скрадався йти слідом
    (Хоч дід навчав про бджолиний укус)
    – Бджоли чому не кусають Вас, діду?
    – Люблять мене, – посміхався у вус…

    Те частування із медом і хлібом
    Ще і донині тепла джерело.
    …Потім зимою прощалися з дідом,
    Вище плотів тоді сніг намелó.

    Ходики більше нікого не збудять,
    Запах у хаті від ладану й трав.
    Дідо лежав, склавши руки на грудях,
    Серце стиснулось, як їх цілував…

    Все на руках тих – розруха і війни,
    І мозолі незавершених справ…
    Так і лежав урочисто-спокійний,
    Наче весь спокій зі світу зібрав.

    Збігли роки… Не відходить скорбота.
    Тут, біля хвіртки, вернули ті дні…
    Баба із дідом лишились на фото
    Вічно усміхнені і молоді…

    10.12.2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.58) | "Майстерень" 5.5 (5.79)
    Коментарі: (47)


  21. Іван Гентош - [ 2014.12.08 21:42 ]
    пародія « Повзучі блукальці »
    Пародія

    Ти вповз у дім і притуливсь до ніг –
    Таке бува раз в місяць, у зарплату.
    Я не залізна – міру ж треба мати,
    Та молодець – здолав таки поріг!

    І друга ще нечиста принесе?
    Хоч би спитав, я б, може, до вечері…
    О, певно він – бо хтось шкребеться в двері!
    Друг не постукав – просто вповз і все…

    Такий галантний – аж бракує слів,
    На “ви” звернувся, ніс із синяками…
    Ей-ей! Поакуратніше з руками –
    Ти бач, під серце руку… захотів…

    Іще “по сто”? Хіба як свисне рак!
    Пора у люлю, браття зореквітні,
    Я постелю не в хаті – у дровітні,
    Отам, блукальці, і хропіть… усмак…


    8.12.2014


    Рейтинги: Народний 5.75 (5.58) | "Майстерень" 5.75 (5.79)
    Коментарі: (14)


  22. Микола Бояров - [ 2014.12.07 18:30 ]
    озеро
    де Гарда там гори ріки
    то як не пізнати жалю
    русалки втекли навіки
    повернення їм бажаю

    намазали наче медом
    ту Гарду забути важко
    блакитний зигзаг під небом
    а з космосу наче бляшка

    о думи мої невтішні
    русалки таки хвостаті
    а перса неначе вишні
    єдина ознака статі

    вони поклоніння варті
    дівочі у них ланіти
    а селяться всі у Гарді
    то як же мені не скніти

    07-12-14


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.67) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (7)


  23. Валентина Попелюшка - [ 2014.12.06 14:47 ]
    Повертайся переможцем
    Лети, мій соколе, на схід,
    Туди, де зараз лід і пекло.
    Тобі молитимусь услід,
    Аби було безпечно й тепло.

    Чекає донечка і син,
    Не затиха молитва мами,
    Чекає трепет рідних стін,
    А ти летиш поміж вогнями.
    Руїни, гради, блок-пости,
    О, Боже праведний, за що ж це?
    Лети, мій соколе, лети
    І повертайся переможцем.

    Я не змогла сказати:"Ні!"
    Ти б не послухався упертий,
    Наперекір біді-війні,
    Я відмолю тебе у смерті.


    Рейтинги: Народний 6 (5.52) | "Майстерень" 6 (5.54)
    Коментарі: (17)


  24. Світлана Ковальчук - [ 2014.12.06 11:34 ]
    Три старці або Час для меду
    Три старці, три - у них вербовий посох,
    і рушники, і чорний-чорний кіт.
    - Що, старці, вам, простоволосі, босі?
    Звідкіль? З яких прогорнених вже літ?

    Та одійшли. І посох залишили,
    а ще кота, і білі рушники.
    А ми стояли і були безсилі
    збагнути слів зчудовані рядки:

    "Чолом, живі. Для миру і зі Слова
    Прийміть оці дорожні береги.
    Наспіє вік - приходьте на розмову.
    Настане час для меду із перги."

    Дрімав наш кіт і все мотав на вуса.
    А посох ріс в обагрену ріку.
    Ішли у дім стежки, зірки, спокуси.
    А рушники лежали у кутку.

    Ота ріка. Чому вона багряна?
    А рушники? Для них нема покуть?
    А час для меду? Він коли настане?
    Опісля всіх знедолених розпуть?


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.5) | "Майстерень" 5.5 (5.52)
    Коментарі: (4)


  25. Микола Бояров - [ 2014.12.06 10:28 ]
    джихад
    багатоверстатники вийдуть на зміни
    селянська робота зросте у ціні
    і творчі звитяги на благо країни
    дістануться нам і можливо мені

    в нас армія буде найвищого рівня
    підніметься флот на поверхню зо дна
    єдина проблема не щуче веління
    а щуча відсутність напевно вона

    у іншому в нас не існує нестачі
    численна родина та мудрі брати
    ще є соломони ймовірно незрячі
    та стільки експертів що греблю гати

    чому не згадати про сховані вила
    я можу і взятися ще не старий
    інакше державності нашій могила
    страшніша за пекло або чорторий

    я ще не письменник а тільки аматор
    мені не властиві високі слова
    і схожих на мене доволі багато
    пишімо й відступить війна світова

    борімося браття за нами вітчизна
    злізаймо з диванів виходьмо із хат
    ми нації сила згуртовано грізна
    відчує Москва український джихад

    06-12-14


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.67) | "Майстерень" 5.5 (5.67)
    Коментарі: (7)


  26. Микола Бояров - [ 2014.12.04 15:19 ]
    Хоча з Хочем
    вона простакувата Хоча-осінь
    а Хоч хитрує вносячи зиму
    в болючу душу й мінуси прогнозів
    і спробуй зауважити йому
    що для душі не створюються ліки
    нехай усуне вітер і мороз
    бо мерзнути узимку то є дико
    коли і мінус вищий за прогноз
    таке воно століття двадцять перше
    у краще Хоча вірить не дарма
    бо вірити й терпіти значно легше
    боротись важче й радості нема

    повірить поетеса попри відчай
    у ефективність авторських зусиль
    рядки вірша про це яскраво свідчать
    і турбулентний поетичний стиль

    04-12-14


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.67)
    Коментарі: (5)


  27. Іван Гентош - [ 2014.12.03 22:01 ]
    Зорі над Донбасом
    Зорі падали завше,
    І люди до того звикли,
    Загадати бажання встигали –
    Самообман.
    А небесні втікачки
    Вмирали на ночі іклах,
    І диміли в росі,
    А люди казали – туман…

    І віками повір’я
    Свідомість людську тривожить:
    Впала зірка – мабуть
    Душа відлетіла чиясь…
    Ти прости і прийми її
    В Царство до себе, Боже,
    Щоб безгрішна вона
    До лиця твого вознеслась…

    То сліди від зірок,
    А чи залпами б’ють гармати?
    Впасти просто згори –
    Та нема вороття назад.
    З поля бою навспак
    В небеса відходять солдати,
    І страшний той безмовний,
    Щодень рясний зорепад.


    …Зорі нині не падають –
    Їх певно Бог приклеїв,
    Здолу тиша німує,
    Що аж забиває вдих.
    Зорі дивляться мовчки,
    Як воїни сплять в траншеях,
    І звільняти не хочуть
    Місця в небесах для них…


    03.12.2014


    Рейтинги: Народний 6 (5.58) | "Майстерень" 6 (5.79)
    Коментарі: (15)


  28. Олександра Камінчанська - [ 2014.12.01 21:57 ]
    ***
    Нехай моя сльоза впаде остання,
    Хай замовчать промовисті дощі.
    Ятрить імлу сполохане прощання
    І снять у небі зорі-шукачі.

    Поник ставок у спокої жалобнім,
    На п’яльця мрій натягнуті стежки.
    Усенький світ оторопів немовби,
    Ввібравши в себе щастя нетривке.

    На чорному галуззі- срібні ризи,
    Пісні дари зимового гінця.
    Хуртечу-панну білу і капризну
    Веде сьогодні грудень до вінця.

    І хай сльоза ще з осені, остання –
    Давно застигла в повенях рябих.
    Вже край дороги білими снігами
    Лапата мрія сіла на горби.




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (13)


  29. Марися Лавра - [ 2014.11.30 18:56 ]
    обійми
    обійми мене, обійми
    запитально, що буде далі?
    розцілуй, до грудей тули
    через вулицю перед раєм

    обійми, і жіночий стан
    океанним буде припливом
    обійми мене і нехай
    усміхаються ангели мило

    обійми, і тонка вуаль
    іспаде із лиця моментно,
    заясіється брама в рай
    перламутровим флюорисцентом

    у чеканні трамваю зими
    у обіймах прощальних ми
    2014


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.46)
    Коментарі: (18)


  30. Олександра Камінчанська - [ 2014.11.30 15:40 ]
    ***
    Не боли мене, світе, не печи мене кров’ю
    Обривається відчай над годиною злою.
    Тихо схлипує вітер, небо знітилось гірко.
    Шини, кулі, коктейлі, чорна, в сажі, бруківка.

    І кружляє, як привид, сивий птах над угаром.
    Недарма народились і вмирали недаром
    І пішли у безсмертя, охрестилися небом.
    Опадають зірниці так нестерпно-миттєво…

    Де відради шукати сивій матері нині?..
    Завмирає сльозою заметіль на калині.
    І горить у минуле непогашена свічка.
    Не печи мене кров’ю, не боли мене, світе…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (14)


  31. Анна Віталія Палій - [ 2014.11.26 09:12 ]
    Сум`яттю осінньому
    Мовчання - теж слова. У тебе
    Зі страху, що погасне світ,
    Думки сивіють. Але треба
    Минути, певно, сотню літ,
    Щоби таки пройти крізь себе
    Від осені аж до весни...

    А з неба ангелом ясним
    Біліє дощ - мокрить у душу.
    Шукаєш їжу наче сушу.
    Та під таким холодним душем
    Чомусь нічого не горить...

    Лиши погоню. Втрата досі
    Плодами спілими жива.
    Трава оспівує покоси,
    А радість - зрілості жнива.

    16.04.07.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (14)


  32. Олександра Камінчанська - [ 2014.11.25 01:14 ]
    ***
    Я прихилюся долі на плече
    І хай негода, злидні… будь що буде.
    Глевкою ниттю завірюха тче
    Густу верету, довжиною в грудень.

    Я вірю в день, не випитий до дна,
    Ялиць зелених приязне мовчання.
    У те, що в світі цьому – не одна
    І до сльози торкнуся не востаннє

    І ніби хто для мене приберіг
    Помежи хмар сузір’я безталанне.
    Димить холодна ватра на горі,
    Ще нині зночі вишита снігами.

    Куйовдить вітер мрії і думки,
    Що на межі застигли на пів кроці.
    А може знов намріється таки
    Щось надстихійне у новому році.

    Я прихилюся долі на плече…


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.48) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (13)


  33. Ванда Савранська - [ 2014.11.24 06:00 ]
    Лугань 2,3,4
    Лугань-2
    «Загадки» истории


    * * *
    Сосед мой молился: "Россия – мессия".
    А ты покажи мне на карте Россию!

    Да нету России. И не было сроду.
    Есть память орды и жандарма народов.

    Ведь даже в совке эта "русская нация"
    Страны не имела – была федерация.

    Кого не писали – аж от Сахалина –
    Там русским народом: и чукчу, и финна.

    Московия сильной петровскою дланью
    Украла Руси золотое названье.

    Осколки Руси – там, где Киев-столица,
    Которого каждый рашист так боится.



    * * *
    И русская речь – из Руси, не России!
    Кто скажет, как встарь разговаривал Киев?

    Отнюдь не по книгам церковным, конечно.
    Но был наш язык и певучим, и нежным.

    И много ему было послано свыше
    От мовы, которую каждый тут слышит.

    Прислушайся к сербам, словакам и чехам,
    Послушай их мовы – истории вехи.

    Как много там братьев по крови, по славе!
    "Молімо, любімо", – поют югославы.

    Загадки истории? Нет, преступленья,
    Сокрытая правда и чьё-то веленье...

    Август 2014


    * * *

    Рашисты – они и на Марсе рашисты.
    Узнать из нетрудно – в мозгах у них чисто,

    Ну, то есть, извилин в мозгах маловато,
    Как в кукол, напихана в головы вата,

    Как в зомби, заложена раша-программа.
    Они не приемлют ни чести, ни сраму.

    Программа одна: "Мы – Великая Раша.
    НАШ Крым, НАШ Кавказ, Украина – всё НАШЕ!!!

    Весь мир нас боится, живёт, беспокоясь:
    Мы мирные люди, но наш бронепоезд…

    Мы мирные люди, но в земли чужие
    Идём, как ордынцы, во славу России.

    Мы мирные люди, но всюду по свету
    На наших врагов навели мы ракеты.

    Мешают нам “укры”, и “чехи”, и Нато.
    Убей, завоюй! Доберёмся до Штатов!"

    Повсюду враги – знаем с детства по книжкам
    (А чтоб не рвались за кордоны детишки).

    Повсюду враги – и народному стаду
    О бизнес-партнёрстве дознаться не надо...




    Лугань- 3
    Рассказ о моём оболваненном соседе



    * * *
    Великая Раша... Сосед мой, луганец,
    Взял водку, бельишко, у сына взял ранец –

    Пошёл воевать. Говорил, что заплатят.
    Живёт ведь, как бомж: на заплате заплата.

    Так всё пропивает! Теперь – “ополченец”.
    Чуть ухо ему не отрезал чеченец,

    Как-будто за то, что колечко с убитой
    Тянул он себе, не отдавши бандиту.

    Сбежал мой сосед. Не убили злодеи.
    И ходит героем: страдал за идею.

    – Скажи, – говорю я, – идея какая?
    Страну защитить, за неё умирая?

    А он по программе твердит: – Россияне,
    Великая Раша над нами сияет,

    Мы русского мира частица родная!
    – А нас, Украину, пускай распинают?

    России достались наш Курск, Прикубанье,
    Теперь вот и Крым. Что с твоим, брат, сознаньем?

    Ведь нам защищать Батькивщину пристало!
    – Я за ЛНР, – он долдонит устало.



    * * *
    Как робот, завёлся, а сам без понятья:
    Какая республика, кто ему братья?

    – Ты всё уже сделал, чтоб зек был главою.
    Теперь прикрываешь бандитов собою?

    – А я не за этих. И не за укропов.
    Я за ЛНР. Чтобы против Европы.

    Россия придёт сюда, сделает чудо,
    Создаст ЛНР, заживём тут нехудо.

    А может, хочу я – имею я право? –
    Пойти в президенты Луганской державы?

    – Твоя ЛНР – для несчастных приманка,
    С тобою, сосед мой, играют в обманки.

    Подумай хоть каплю! Не думал ни разу!
    Война развернулась за рынки для газа,

    Агрессор ведёт сюда войско большое,
    Горит Украина! – Мне дело какое?

    – Так ты ж в Украине! Твой дед осуждённый
    Когда-то сюда был доставлен в вагоне –

    Одном, что из тысяч, – на стройки Донбасса.
    Ты рос в Украине, ешь сало и мясо.



    * * *
    Ты водку пшеничную смолоду дудлиш –
    И носишь в кармане для родины кукиш!

    – Не пудри мозги – это бредни столицы.
    – Тогда за рюкзак – и езжай за границу!

    Не хочешь? Ты ждёшь, когда Збройные Силы
    Прогонят рашистов, что город бомбили?

    Когда разминируют всё, что "родные"
    Разрушить хотели во имя России?

    Тогда в магазин ты помчишься спокойно!
    Беда… Ничего-то сосед мой не понял.

    Обиделся – я не ценю его смелость.
    Ему перед теликом выпить хотелось.

    Таким телезрителям – сотни уловок...
    Беда, коль в сознанье идёт кодировка,

    И я лишь рукою махнул. Надоело
    С такими, как он, говорить то и дело.

    Как только увижу ребят-нацгвардейцев,
    Скажу: – Украиной живёт моё сердце.

    Скажу: – Вы возьмите меня из запаса.
    Пойду добровольцем за волю Донбасса!

    04.08.2014.


    Лугань-4
    Рассказ об оккупации города N
    на Луганщине

    * * *
    Ну вот. Доигрались. В аду мы как-будто.
    Грохочут по улице танки и “Буки”.

    Село при границе, где матушка наша,
    Сравняли с землёю – бомбили из Раши.

    Не знаю, где мама, убита, жива ли...
    Мы сами с женою ночуем в подвале

    И днюем в подвале, средь стонов и слухов.
    Должна была мама уехать к сеструхе,

    На юг, в Мариуполь. Но нет у нас связи...
    Как крысы, сидим в темноте среди грязи.

    Уборная – общая яма, параша.
    Пришла в Украину Великая Раша!

    Наш дом уцелел – благодарны за это!
    Одну лишь квартиру разбило ракетой.

    И всюду побитые окна и щели.
    Не выехать больше, уж как ни хотели.

    Дорог больше нету. Где бусы, машины?
    Бандиты забрали весь транспорт с бензином.

    Хватают людей, заставляют батрачить.
    Последний наш час наступил, не иначе.


    * * *
    Одно только тешит, что дети-студенты
    Таки осознали трагичность момента:

    Успели, уехали из-под снарядов
    И нынче с друзьями надёжными рядом.

    Учёбу в Луганске пускай забывают.
    И наш городишко уже не узнают.

    Немае Донбасу... Лишь гарь за ордою...
    И жены прощаются с нами и воют...

    Тут выйдешь на воздух – осколком уложит.
    Но воду носить для питья кто-то должен!

    (Колодец есть в частном дворе средь развалин.)
    И хлеб поискать – есть на рынке, сказали.

    Опять же – убитые. Кто их зароет?
    Вчера хоронили под вечер “героя”,

    Соседа, что так выступал за Россию.
    Не знаю – за водкою, что ли, носило.

    Упал возле дома – осколок ли, пуля...
    В простынку чужую его завернули,

    На клумбе пока прикопали, где мягче,
    И дверь положили – могила тут, значит.


    * * *
    А рядом, в кустах, – туалет из фанеры
    На случай затишья... Так кончилась вера

    В тот рай, что слепым обещали бандиты.
    Кто выжил из нас – все морально убиты.

    Хотя и доныне рабы агитпропа
    Твердят, что равняют с землей нас “укропы”,

    Что Бог нас карает... Про Бога согласнен.
    Мы верим в брехню. Этим враг и опасен.

    Иные прозрели, что Раша – иуда,
    Хоть “Градом” наш дом не накрыло покуда...

    “Поребрики” правят и наши “титушки”.
    На выжженном поле – российские пушки.

    И бьют, отрезают кусок Украины...
    А мы ни к чему им. От ужаса стынем.

    Мы в страхе животном пред смертью несытой.
    Как в 37-м, только бьют нас открыто.

    Спасите нас, люди! Армейцы, столица,
    Европа, спасите!!! Кому нам молиться?!

    Кого нам просить? Украина, родная,
    Одна ты у нас! Защити, погибаем...

    15.09.2014




    Рейтинги: Народний 5.5 (5.33) | "Майстерень" 5.5 (5.37)
    Коментарі: (5)


  34. Олександр Олехо - [ 2014.11.23 14:05 ]
    Пародія на "Непотріб"
    Сказала жінка: "Йди із хати!"
    І я пішов, бо я такий -
    із ликом вічного невдахи,
    насправді "парєнь" золотий.

    Хай вітер б’є мені у спину
    і нижче спини також б’є,
    піду до кума на гостину,
    бо кум казав: «Моє – твоє!»

    А там горілка і закуска,
    а ще кумася, о-го-го…,
    запечена із рання гуска,
    а кум поїхав десь. Хо-хо!

    А ти, жона, сиди у хаті
    зі своїм дахом за вікном.
    Непотріб я? Ще будеш знати,
    як розкидатися добром.

    23.11.2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.51) | "Майстерень" 5.5 (5.61)
    Коментарі: (17)


  35. Серго Сокольник - [ 2014.11.20 23:35 ]
    Ты одна
    Ты одна

    Кафе... У темной стенки ты одна
    За чашкой кофе... Бледная луна
    Твою на стенке чертит светотень...
    Твой тонкий профиль... Прожит... Прожит день,

    В котором больше не было меня...
    Ах, лучше б не испить такого дня
    Тебе, по темной прихоти души
    Сей акт разъединения свершив...

    И ты одна... И быть тебе одной.
    Иль нет... Вдвоем... В объятиях с луной...
    И нет замены тонким нашим снам...
    И вновь пришедшим нет замены нам.

    Виновна ты. И нет твоей вине
    Забвения ни в кофе, ни в вине.
    Свершилось... Но свершенье впереди.
    Боишься... одиночества?.. Иди...

    адрес: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=538367
    рубрика: Лирика любви
    дата поступления 20.11.2014
    автор: Сокольник


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Прокоментувати:


  36. Любов Бенедишин - [ 2014.11.20 18:42 ]
    Реанімація осені
    Самотньо і гірко...
    Кінець.
    Ні овацій, ні квітів.
    Багряна накидка
    сама зісковзнула з плеча.
    ...Ще вчора мережила
    золотом
    бабине літо.
    А час вже торочить
    гаптовану сріблом печаль.
    Стоїш на порозі
    у вічність,
    одягнена в чорне.
    І тулиш до серця
    днів усмішки,
    на незабудь.
    Ще ждеш - хтось підійде,
    незлими словами пригорне
    й зупинить очима:
    "Не йди так раптово!
    Побудь..."

    20.11.2014


    Рейтинги: Народний - ( - ) | "Майстерень" - ( - )
    Коментарі: (21)


  37. Мирон Шагало - [ 2014.11.20 16:29 ]
    Бог нашого міста
    У нашого міста багато богів:
    божки, боженята, божища.
    Ось ті, невеликі, з минулих віків,
    а ті вже тутешні, ті вищі.

    І служать їм люди — на тисячі таць
    безмовно складають пожертви.
    Той богу своєму будує палац,
    той ладен за бога померти.

    Та є у божків тих володар і пан,
    історія в нього прадавня,
    офіри бере тільки з болю і ран,
    ім’я тому богу — Страждання.

    (20 листопада 2014)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.41)
    Коментарі: (7)


  38. Ірина Саковець - [ 2014.11.20 16:50 ]
    ***
    Пасеться кінь. По вранішній траві
    немає рос – ось паморозі перли.
    Мовчать ліси, їх голоси завмерли.
    Німує птах, і тихо ходить звір.

    Ні вир, ні хвиля – дзеркало ріка.
    Повірив сон у вічність – не минає.
    Змарнілий світ і кволий, мов у наймах,
    летить останнім листом, як Ікар...

    І тиша, тиша, тиша, хоч кричи!
    Рука, здається, й не моя в тумані.
    Навислі хмари – ні пірнути, ані
    перепливти небесне море. Чи

    небесний степ? А сонця кочівник
    згубився в нім і крутиться по колу.
    Осінній день, як миша, сірий, голий,
    всього на трохи показавсь – і зник.

    2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.45) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (4)


  39. Валентина Попелюшка - [ 2014.11.16 10:32 ]
    Обличчя осени
    У осени є декілька облич:
    Примружене, у зморшках павутиння,
    Задумливе, з легкою смутку тінню,
    І геть сумне, похмуре, наче ніч.

    Усміхнене, в калиновім вінку,
    Заплакане, під сірою вуаллю,
    Туманно-загадкове і печальне -
    Чого їй не судилось на віку!

    Мінлива, як ніхто з її сестер,
    Багата і обідрана до нитки,
    Та не було давно у світі видко
    Кривавої такої, як тепер,

    Залитої вогнем скорботних свіч,
    Покритої цілунками іуди...
    Багато є у осени облич,
    Але такого більше хай не буде.
    16.11.2014 р.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (14)


  40. Мирослав Артимович - [ 2014.11.16 00:08 ]
    Вставай і йди (рондо)
    Вставай і йди... Не дай себе приспати.
    Закутати думки у сонні шати.
    Сховатись за полудою очей.
    Ще кров у жилах – не вода, ачей,
    І предків дух – нескорений глашатай -

    Споконвіків при совісті на чатах
    У час борні здіймається крилато,
    І спокій розсікає, як мечем.
    Вставай і йди…

    Бенкет війни розгульний і затятий
    Без тебе не обійдеться - затям ти.
    І кров невинна, як вино, стече
    Під какофонію байстрят-нікчем.
    Не дай собі (бо не простиш) проспати…
    Вставай і йди…

    15.11.2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.63) | "Майстерень" 5.5 (5.7)
    Коментарі: (21)


  41. Ярослав Чорногуз - [ 2014.11.14 21:41 ]
    Олексій Тичко* Львів
    Немає стану дежавю,
    Хоча не вперше ми у Львові.
    Ходжу бруківкою, молю -
    Щоб не востаннє, а щоб знову

    Потрапити у древній град -
    До романтичного князівства.
    І що нам дощ і листопад -
    Ми ж бранці цього диво-міста.

    Панує жовта акварель,
    Кружляють львівські листопади.
    На розі вулиць менестрель
    Красу доповнює фасадів.

    На волю мрії відпущу,
    Хай бродять, ніби коні в лузі.
    Радію теплому дощу,
    Щасливі бачу лиця друзів.

    7521 р. (Од Трипілля) (2013)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)


  42. Наталка Янушевич - [ 2014.11.13 00:14 ]
    ***
    Ну, хто про тебе думає? Ніхто.
    Ти там не сам, один – хіба то воїн
    В прихованому ребусі «АТО»,
    В одній з новітніх перевертобоєнь.
    Причастя із самотності та сліз,
    Посвята і братання чоловіче…
    Ти ж зроду би на вила не поліз,
    А от уже й переступив за відчай.
    Натхненники новітніх рубежів,
    Де заправляє геть усім комп’ютер.
    Коли це світ струхлявів, зубожів,
    Чому питає «Бути чи не бути»?
    Допоки ми укупі , як народ,
    Перевертаєм молохів щосили,
    Свіча душі на смузі перешкод
    Тремтить і плаче, щоб не загасили.
    2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.54) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (12)


  43. Ярослав Чорногуз - [ 2014.11.10 23:29 ]
    Бондарівна
    Була горда, як царівна,
    Ця красуня бондарівна.
    Українкою вродилась,
    Їй Каньовський був немилий.
    Як не приндився панисько,
    Не пустила навіть близько.
    І від панської сваволі
    Вмерла, щоб не жить в неволі.
    Бо козацькі в неї гени,
    Українка – нескорена.
    Повна мужністю по вінця
    Йти не хтіла за чужинця.
    Й ви дівчата – наші квіти,
    Загарбникам не корітесь.
    А робіть, як богорівна
    Українка бондарівна.
    Образ чистий, благородний
    В пам`яті живе народній.


    5.10.7522 р. (2014)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (15)


  44. Анна Віталія Палій - [ 2014.11.10 18:51 ]
    Увись
    Зорі імлою небо всівали,
    Зорі додолу легко спадали,
    Дрібно-перлисто блиском намиста
    Перекликались неба хористи.
    Тихо звучали срібні хорали.
    Зорі спадали, зорі спадали...

    Їм постелили теплі долоні,
    Ними вінчали голови світлі.
    Далей космічних подих солоний
    Злодійкувато злизував вітер.
    Як адаманти - Сонце в коронах
    Темінь пойняло, Всесвіт розкрило.
    Люди здіймались радо, розкрило...
    Зорі світили, зорі світили...

    10.11.14.


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.47) | "Майстерень" 5.5 (5.48)
    Коментарі: (24)


  45. Леся Геник - [ 2014.11.09 10:27 ]
    ***
    Ой сіяла чорнобривці мати коло хати...
    Чи гадала Україна, що ме воювати?!
    Та полола мати грядку, щиро дозирала...
    Не відала Неня того, що вража навала
    Насунеться чорним ралом на блаженне поле...
    Пригортала мати квіти: діти мої, доле!

    Обіймає Неня тихо згиблого солдата...
    Поливає гірко-гірко слізьми сива мати
    Пелюстята помарнілі, зборлені, пов'ялі...
    Непритомніє Вкраїна в похоронній залі,
    Де поснули сном тойбічним сини її милі...

    Сіятиме чорнобривці мати на могилі...

    (14.08.14)


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.49) | "Майстерень" 5.5 (5.62)
    Коментарі: (18)


  46. Мар'яна Невиліковна - [ 2014.11.08 22:03 ]
    Боли
    повертайся додому, мій болю фантомний, мій зрізаний,
    я так гризлась без тебе ці кілька мільйонів секунд,
    я так змучилась, скучила, зсучилась врешті, а пріснява
    все в очах не настане, все солоно, глухне кут
    і — ще трохи — я теж чи оглухну на шкіру, чи вицвіту,
    полиняю без тебе тут, википлю до смоли...

    повертайся...
    я так...
    врятуй мене...
    вибав...
    вицілуй...
    прорости в мені знову, мов вірусом, і...
    боли.


    2014


    Рейтинги: Народний 5.5 (5.43) | "Майстерень" 5.5 (5.43)
    Коментарі: (7)


  47. Дмитро Дроздовський - [ 2014.11.08 21:37 ]
    * * *
    На трамвайній зупинці стояв чоловік в пальті.
    Він дивився крізь час і мені видававсь знайомим.
    Намагався згадати обличчя людей… не ті.
    Чоловік одвернувся. Я не пішов додому.

    Я стояв біля траси. Поряд шипіння авт.
    Гомінке вороття безупинно і такт безчасся.
    Не змовкає місто. Тут не буває втрат.
    Рух горизонтом. Все – перехід у масі.

    Той чоловік повернув до мене лице.
    Я подивився пильно йому у вічі.
    Може, це він. Ні, неможливо це.
    Той чоловік – це я, та сильніше відчай.

    Дивиться – мов крізь час. Кам’яний, німий.
    Хоче сказати щось, на лиці ж гримаса.
    Біль у очах. І втома, і розпач – мій.
    Він – як і я: ми – здичавіла раса.


    Рейтинги: Народний 5.25 (5.36) | "Майстерень" 5.5 (5.29)
    Коментарі: (5)


  48. Інна Ковальчук - [ 2014.11.05 19:48 ]
    ***
    Той самий біль,
    і паморозь та сама…
    А вже, здалося, ти пірнув у міт…
    Що на роду написано сльозами,
    мені не стерти клавішею літ…

    Лишивши втому
    і журу на згадку,
    згубився в часі безпритульний світ…
    Німує «Enter»,
    владний, мов печатка,
    а я намарне тисну на «Delete»…




    Рейтинги: Народний 6 (5.68) | "Майстерень" 6 (5.69)
    Коментарі: (24)


  49. Валентина Попелюшка - [ 2014.11.03 19:52 ]
    Життя в кількох словах
    Кава…канапка…ранок…
    Дощ…листопад…життя…
    Звичний політ фіранок,
    Змішані відчуття.

    Сукня…трамвай…робота…
    Шеф…телефон…аврал…
    «Люба, ну ти ж не проти?»
    Нерви. Скандал. Фінал.

    Музика, фітнес, втома,
    Тренер, привіт-фізкульт!
    Черга. Маршрутка…Вдома!
    Ванна, вечеря, пульт.

    Кілька сюжетів мильних…
    Прагнення забуття…
    Вранішній сон… Будильник…
    Кава… Трамвай…Життя…


    Рейтинги: Народний 5.38 (5.52) | "Майстерень" 5.5 (5.54)
    Коментарі: (13)


  50. Ярослав Чорногуз - [ 2014.11.02 22:54 ]
    Нескорений
    Борець безстрашний за свободу -
    Шумів про це і ліс і гай,
    Свого улюбленець народу
    Таким полковник був Нечай*.

    Вусань, вродливець ясноликий,
    Він ворогів рубав упень.
    Про подвиги його великі
    Чимало склав народ пісень.

    У Красному селі зимою
    На Масляну й Колодія
    Із кумасею Хмельницькою
    Нечай горілочку кружляв.

    Підкралось ворогів багато –
    Нечаю кажуть – хто і де!
    А він – іще давай гуляти,
    А він і вусом не веде.

    Вже обступили їхню хату…
    Нечай прогнав ману хмільну,
    Узявся ворогів рубати,
    Поклав їх сотню не одну.

    Та замогла ворожа сила –
    А на коні – сідла нема.
    З коня зненацька куля збила –
    І кров`ю вмилася зима.

    Козацький красеню, Нечаю,
    В нерівнім ти бою поліг.
    Та силою свого одчаю
    Ти ворогів здолав усіх.

    Їх доля кинула під лаву
    У забуття мертвотну мить.
    Твоїх звитяг висока слава
    Народу піснею дзвенить.

    Київщина, Конча Озерна, Дажбогів гай

    27.10.7522 р. (Від Трипілля) (2014)


    Рейтинги: Народний 7 (6.99) | "Майстерень" 7 (7)
    Коментарі: (9)



  51. Сторінки: 1   ...   60   61   62   63   64   65   66   67   68   ...   159