ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ольга Олеандра
2024.02.26 10:51
Вручає доля квіти. Із вогню.
Вогняні квіти на весь обшир неба.
І хочеться відмовитись – не треба!!!
Але дарунки долі – то святе.

Палає всесвіт. Вогненний букет
заповнює і смажить поле зору.
Розпалює супротив чи покору –

Юрій Гундарєв
2024.02.26 10:32
Сніг, ніби срібне рядно.
Один. Самота.
Біле, як ватман, вікно.
Один. Саме ти.

Весь світ замело…
Навіщо ж сюди прийшов?
Щоби нести тепло.

Володимир Каразуб
2024.02.26 09:56
А справа в тім,
Що я і не приховував
Ні власний подив, ні холодних слів,
Ні пристрасті, що сходилась з іронією,
Ні те, що світ – один великий міф
З його бажанням діяти, як бачиш
Настільки хутко, щоб ніхто не зміг
Затямити його поточні риси,

Світлана Пирогова
2024.02.26 09:20
Зима. Глінтвейн. Скляні квадратики вікна.
Сплітає лютий макроме морозне.
Бузку засохлому наснилася весна,
Неначе хтось несе його з-за рогу,

А поки в фоліанті - пил і духота.
Хоч заглядає часом хуртовина,
Розлук далеких в'ється стигла глухота.

Леся Горова
2024.02.26 08:50
Всю ніч у вікно несподіваний дощ побивався.
Так гулко й настирно, що сон мій наляканий втік.
Здіймалися хвилями згадки, спліталися станси.
Було щось забуте, тремтливо-хвилююче в тім.

Як в деку кленову, бажаючу звук відродити,
Вдаряли краплини у скл

Микола Соболь
2024.02.26 06:42
Мовчить знесилена Вітчизна.
Знекровлений тече Дніпро.
Хто справить по загиблих тризну?
Якщо не ми, то вже ніхто.
Відмиють руки московити,
коли стече з багнетів кров
і стануть вчити нас любити,
і, що нацисти – полк «Азов».

Віктор Кучерук
2024.02.26 05:28
А навколо – ні сміху, ні крику,
Ні овацій, ні лаянь нема, -
Мов істоти глухі й без’язикі
Навмання поглядають сліпма.
Мов попереду зводяться тіні
Від нестерпно скрипучих стільців, –
Збайдужіло нове покоління
До творінь усіляких митців.

Олексій Могиленко
2024.02.25 20:35
Десять років чекаємо миру,
Але чуємо страшне:війна.
Ми в полоні новин із етеру
А в полоні хтось знову вмирав.
Щохвилини сивіють дружин
Сивину чорна хустка схова...
Не вернути вже брата чи сина,
Тата в діток забрала війна.

Микола Дудар
2024.02.25 20:05
Не смітять нотами… Лікують ними
В семи поборнім колі від недуг.
Є інколи й свої для цього рими
І кілька сот хвилиних вірних слуг…
А що вже там казати про ефектність,
Коли все оживає навкруги!?
Хоча й усі ми в цьому світі смертні,
Я б краще, як на

Євген Федчук
2024.02.25 16:32
Вертались чумаки в погожий день із Криму.
Воли повільно йшли, вози важкі тягли.
Розімлілі чумаки не поганяли ними.
Знайомий добре шлях, вже в котрий раз ішли.
Вже недалеко їм лишалося й додому.
Ідуть понад Дніпром, вже й Хортицю видать.
Спинилися на

Іван Потьомкін
2024.02.25 14:19
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене

Світлана Пирогова
2024.02.25 14:11
Не вщухають пташині арії,
Вже літає пух тополиний.
Мабуть, пише весна нам сценарій,
Бо душею до тебе лину.

Світить сонце бурштином в зіниці,
Вабить травня квітучий дотик.
Ти сердечна моя таємниця,

Іван Низовий
2024.02.25 12:55
Сірооке моє дивенятко.
Хочеш,
Я розкажу тобі,
Чому
Я назвав тебе іменем Леся?

На Поліссі,
В дрімучому лісі,

Леся Горова
2024.02.25 09:26
Хто вам сказав, що я слабка,
що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
чи пісня й думка кволі?
Ви чули, раз я завела
жалі та голосіння, –
то ж була буря весняна,
а не сльота осіння.

Віктор Кучерук
2024.02.25 06:52
За вікнами сходить світання
І спішно яскравим стає,
А в дзеркалі видно згасання
Нестримно печальне моє.
За вікнами далеч безкрая
І ранку упевнений крок,
А в дзеркалі сутінню зяє
Близький і глибокий куток.

Микола Соболь
2024.02.25 05:50
Що ти плачеш? На тобі перо,
паперовий лист, чорнила трохи…
Опиши, як заревів Дніпро.
Чи, то ковбик так після гороху?
Читачу подобається драйв,
трохи сексу, бо без нього пісно,
він шепне на вушко: «It's My Life»,
і вона віддасться йому, звісно.

Ігор Шоха
2024.02.24 19:56
Диявола не бачили ні разу,
але усюди є його рука
у вигляді зеленої зарази.
Воно і тут у ролі віршомаза
ще удає із себе козака.

***
Поети є реальні, і ніякі,

Тетяна Левицька
2024.02.24 14:56
Лебідкою густий туман
над озером розправив крила.
Злетів у вирій фіміам
з родючої землі кадилом.

Світанок небо засліпив,
сховав за обрієм почвари,
і сонця фотооб'єктив

Віктор Кучерук
2024.02.24 05:17
Ще час не вивітрив з кімнати
Парфумів пахощі хмільні
Тієї жінки, що багато
Дарила радощів мені.
А ти вже брязкаєш ключами
І швидко робиш звичний вдих,
Та на балкон прямуєш прямо,
Де я розгублено затих.

Роксолана Вірлан
2024.02.23 20:13
Кажете - любити ворогів?
Що ж: тоді, ненавиджу з любов'ю
і з любов'ю - свідками Боги-
меч встромляю ворогу між брови.

І нема провини і гріха,
що рука піднята не здригнеться
вивільнити з зайди прілий хлам,

Іван Потьомкін
2024.02.23 18:28
Як крик того, кому зламали руку,
Так ти кричиш в моєму серці, деревце.
Ще ж тільки вчора раділи ми з тобою
Новим листочкам, що творили крону...
Не байдуже мені, бо ж мало що лишилось
З райського саду, в який Адама поселив Господь.
Мало що зродилось

Леся Горова
2024.02.23 09:08
Мідне замружене сонце скотилось до краю,
Хмари бровастої тяжістю стиснулось ніби.
Кожного вечора небо мені розквітає,
На горизонт одягаючи сяючі німби.

Заходу фарби чарують, згасаючи миттю.
В чому і ще швидкоплинність така і мінливість?
Сковзує со

Світлана Пирогова
2024.02.23 08:53
Очі у журбі, думки снують далеко.
І ніяк не вгамувати щем сердечний,
Не забути його людськість, давню ґречність,
Погляд в мирне небо і політ лелечий.

Обстріли і згарища ...- скрізь небезпека.
Волі хочеться, мов пташці, як раніше.
Десь пропала в пр

Віктор Кучерук
2024.02.23 05:22
Врізалася клином
Зграя журавлина
В почорніле скупчення хмарин, -
Розчахнула сміло
Нерозривно ціле,
Ні на мить не стишуючи плин.
Подалася далі
Над моїм причалом

Сергій П'ятаченко
2024.02.22 22:08
беззоряно-чорне знов небо знов мапа країни червона
недремне вночі потойбічне чигає по той бік кордону
від мокрого снігу ці ночі стають більш важкі і вологі
зустрілися на перехресті нічному нічні дві тривоги

у першої голос журливий він душу до денця

Євген Федчук
2024.02.22 20:01
Давним-давно посеред Кримських гір
Сугдея незалежна ще стояла.
В ній, кажуть, Феодора царювала.
Хоча пройшли віки уже з тих пір
Та й досі люди згадують про то,
Яка була красива й справедлива.
Як люди почувалися щасливо
В її правління. Не жалівсь ні

Ігор Деркач
2024.02.22 17:44
А у юрби немає серця.
Таке буває де-не-де,
коли здається,
що ідеться
про те, чого нема ніде.

***
А на війні до перемоги

Олена Побийголод
2024.02.22 15:52
Із Володимира Войновича

Тягла бабуся кіш
з городніми речами,
щоб всю сім’ю скоріш
нагодувати щами:

капусточки качан,

Ярослав Чорногуз
2024.02.22 12:38
Німіють щастя висі неозорі,
Ніяких поміж них нема розмов.
Неначе звуки із консерваторій,
Вібрують тонкострунно, бо любов

Як дама у кокетливім капорі* --
Тремтлива, ніжна, витончена мов --
Нечутний навіть стук її підборів -

Леся Горова
2024.02.22 11:28
Несмілий березень грозиться снігопадом,
Стерніють ще незорані поля,
Синички розтеленькалися радо,
І раптом - чутно пісню солов'я.

Звідкіль так рано? Де взялась, пташино?
Зима не встигла за поріг піти,
А люба серцю пісня ніжно лине

Тетяна Левицька
2024.02.22 09:38
Поки вірю тобі, як собі — берегтиму
те, що небо в дари нам послало.
Бо закохана жінка — душі берегиня,
а бездушна — загострене жало.

Спрагле серце болінням виснажують думи,
і нема їм кінця, а ні краю.
Відстань вивітрить шлейфи солодких парфумів,

Світлана Пирогова
2024.02.22 08:57
Малюєш в пам*яті графітом
П*янку зимову жінку-вишню,
Подарував би самоцвіти,
Але ж чомусь тобі не втішно.

Натхненно лінії виводиш,
Вишневий післясмак зимою.
До серця б знати усі коди,

Віктор Кучерук
2024.02.22 05:33
Немає більше що казати,
Та й чи потрібно говорить,
Якщо можливість є поспати
Цієї тужної пори.
Блукає тиша по кімнаті
І морок хату затопив, –
Немає більше що казати,
Крім побажання: Мирно спи!..

Сергій Губерначук
2024.02.21 20:43
Моя кохана пахне часником
і убиває всі мої мікроби,
я злизую, мов з миски язиком,
з її натертих ніг пітний доробок.

Вона солона, ніби океан.
Вона недраяна, як темні ночви.
Її боїться кожен мій фаланґ.

Надія Тарасюк
2024.02.21 18:40
Що для нас українська
Рідна батьківська мова?
Солов'їв спів пречистий
Чи струмки барвінкові?
Чи усмішка в зіницях
Із кохання уткана?
Що для нас українська? -
Віра! Слава! Єднання!

Леся Горова
2024.02.21 11:01
Ще сонний ліс. Та все ж - привіт, мій друже!
Прийшла до тебе, лиш підсохла стежка.
Твій крайній дуб здаля за мною стежив,
Й за довгу зиму, мабуть, що і скучив.

Сухим підліском під ногами хрустко.
Шипшина розгубила жменю ягід,
Що ніби з них зробив
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори на сторінці:

Ярослав Бих
2024.02.14

Меланія Дереза
2024.02.08

Галина Украйна
2024.02.02

Ґадза Володимир
2024.01.31

Рікардо Лаер
2024.01.15

Котенко Вадим Бойко
2024.01.10

В Дольний Віктор Дольний
2024.01.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




 
 
Поезія - Останні надходження за 30 днів


  1. Світлана Пирогова - [ 2024.02.23 08:18 ]
    Зажурений лелека


    Очі у журбі, думки снують далеко.
    І ніяк не вгамувати щем сердечний,
    Не забути його людськість, давню ґречність,
    Погляд в мирне небо і політ лелечий.

    Обстріли і згарища ...- скрізь небезпека.
    Волі хочеться, мов пташці, як раніше.
    Десь пропала в прірві праведності тиша.
    На землі тепер стражденній, наче пекло.

    Дошкуляє невідомість, лихо спеки.
    Втома нелюдська. Сумую: як ти, друже?
    Лиш би ти живий, хвилююсь дуже-дуже...
    Пролетів вгорі зажурений лелека.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (4)


  2. Володимир Бойко - [ 2024.02.19 23:11 ]
    Традиція?
    Боротьба не припиняється,
    Україна – поле бою.
    І найгірше розпаляються
    У розбірках між собою.

    Як себе перекалічимо –
    Ворогам робити нічого.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  3. Леся Горова - [ 2024.02.19 08:21 ]
    Де межа...
    Ще не встигло зніміти одне, розболілося інше.
    Крила гублять перо від важкої тужби. Світе мій!
    Заливаєшся болем і виєш усе голосніше,
    І мільйони життів у вогні ненажерливих війн.

    Де межа, за якою не буде чого виглядати
    Ні з високого трону царів, ні з бідняцьких халуп?
    Не за сина одного взиває молитвою мати -
    Просить світу усьому простити на Бога хулу.

    Обгоріле крило ще біліє, хоч ледве тримає.
    Вперто помах тяжіє, залізо спадає із хмар.
    Молитов тих сильнішого в світі нічого немає.
    Піднімаються ввись і спадають пером на вівтар.
    18.02.2024.


    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (4)


  4. Галина Украйна - [ 2024.02.17 12:17 ]
    Відчай
    Не написались,
    Не нанаговорились,
    Не навмирались -
    «Не на» - як шлях.
    Порозбігались,
    Посварились -
    Зі світом -
    По українськи так.
    А може й варті
    Долі суму -
    Вже ніби край,
    А з боку десь …
    О, Україна,
    Вже не вірю,
    Чи ти була колись,
    Чи геть
    Ніколи долі не зазнала
    У міці жити і сама?
    Все хтось виною нам
    І в «братя»
    Беруть нас, ніби
    Самі ми ніяк!
    Бо і ніяк, вже відчуваю.
    Копито звірів
    Знов прийде.
    І повбивають,
    Розтерзають,
    Щоб знов в віках
    Ятріло все.


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  5. Галина Украйна - [ 2024.02.17 12:28 ]
    Відчай
    Не написались,
    Не нанаговорились,
    Не навмирались -
    «Не на» - як шлях.
    Порозбігались,
    Посварились -
    Зі світом -
    По українськи так.
    А може й варті
    Долі суму -
    Вже ніби край,
    А з боку десь …
    О, Україна,
    Вже не вірю,
    Чи ти була колись,
    Чи геть
    Ніколи долі не зазнала
    У міці жити і сама?
    Все хтось виною нам
    І в «братя»
    Беруть нас, ніби
    Самі ми ніяк!
    Бо і ніяк, вже відчуваю.
    Копито звірів
    Знов прийде.
    І повбивають,
    Розтерзають,
    Щоб знов в віках
    Ятріло все.


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  6. Олександр БУЙ - [ 2024.02.16 19:28 ]
    Чорний пістолет
    Блищить спокусливо мій табельний ПМ.
    Сталь вороне́на в колір снігової хмари.
    У нім – чотири пари рішення дилем.
    А як не вистачить, є ще чотири пари.

    Шістнадцять шансів поборотися зі злом,
    Набитих дозами свинцю по дев’ять грамів.
    Для себе не зали́шу, що б там не було,
    Я жодного із них, хоч сам мішенню стану.

    Усе – по ворогу! Спокійно, без вагань –
    Негоже козакові в битві нервувати.
    А схиблю – то не треба зойків і ридань.
    Ми мусим з гідністю і жити, й помирати.

    Нехай мою підніме зброю побратим,
    Теплом руки своєї хай її зігріє,
    Бо я такий на цьому полі не один –
    На єдність і звитягу вся наша надія!

    Допоки гріють руки вороне́ну міць,
    Ми ні на дюйм не спустим синьо-жовтий прапор,
    А люті вороги, упавши долілиць,
    Відчують переможне: «Нас не подолати!».

    Лютий 2024 року


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  7. Володимир Бойко - [ 2024.02.15 12:26 ]
    Сини сатани
    Два роки війни – а сини сатани
    Іще не наситились кров’ю війни,
    Іще їм замало руїн і смертей,
    Іще не набридло вбивати людей.

    Бо їх надихає злочинство батьків,
    Проклятих у світі на віки віків,
    Таких же убивць і таких же катюг –
    Зійшов «русскій дух» на диявольських слуг.


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.67)
    Прокоментувати:


  8. Ярослав Бих - [ 2024.02.14 12:00 ]
    2024...
    ... Новий рік, пора чудес, дарунків на свята, сніг літає за вікном, одна мати, жінка, та дитина, тихо плаче в унісон...
    "Його везуть двухсотим" - сказав гучно телефон.
    "НІ, не вірю, я у сні" - вмить стікає по стіні
    Але правду гірко прийнять, так же гірко як і всим, поки мерзнуть хлопці за країну, хтось святкує новий рік. Щастя, буря, мить емоцій, навіть сліз. Одна мати й жінка не святкує, думи тягнуть їх вниз.
    І поки хтось святкує, розривая глотку на шматки, хтось у мракі тихо плаче, змінивши цифру в календарі ...
    💔

    28.12.2023


    Рейтинги: Народний -- (0) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  9. Марія Дем'янюк - [ 2024.02.12 10:34 ]
    Гірка доба

    Привітайте його з Днем народження,
    Як вітали матуся і тато,
    Привітайте його з Днем народження,
    Вже немає кому вітати.
    Привітайте його з Днем народження,
    Як вітала раніше дівчИна,
    Як отримав важке поранення,
    Стала іншому гарна дружина.
    Привітайте його з Днем народження,
    Як вітали колеги і друзі...
    Забарилися, підзабули:
    Україна в журбі та тузі...
    Побратимів слова підбадьорливі,
    Наказове хірурга: "Живи!",
    Капелановий погляд проникливий,
    Хрест в долоні ... Терпи і неси...
    Все згадалось у День народження,
    Кому вірив, кого любив...
    "Привітайте мене з Днем народження,
    Я ...ніколи ще так не просив...."


    Рейтинги: Народний -- (5.45) | "Майстерень" -- (5.41)
    Прокоментувати:


  10. Леся Горова - [ 2024.02.09 08:19 ]
    Північ
    Я і північ. І з нами тиша.
    Ці незвично безмовні ночі
    Журно просяться у вікно.
    Знову жду - ти мені напишеш
    Що мене цілувати хочеш,
    Я для тебе - хмільне вино.

    Знов проснусь на твоїй подушці,
    Зовсім мокрій, та я ж не плачу,
    Бо не плакати ти просив.
    Я слухняна. То північ тужить,
    Ти ж приїдеш і не побачиш
    Сліду жодного від сльози.

    А заправлену чемно постіль
    Не тривожать твої зізнання,
    Тихо сум постелився в ній.
    Із подушки вдихаю досі
    Дух сигари, як мить останню
    У розлуці цій затяжній.

    Ми з тобою удвох на фото,
    Ніби вчора такі щасливі.
    Тільки світ в одну мить змінивсь.
    Не було в наших планах фронту,
    Від кохання ми ждали дива.

    Буду спати. А ти приснись...
    06.2022.


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.9)
    Коментарі: (4)


  11. Леся Горова - [ 2024.02.08 11:52 ]
    Заграви
    Пролився знову у кімнату захід,
    А з ним тривога болісно-гірка,
    Малює променем останнім сонце знаки
    На стінах, відбиває від зеркал.

    Розсипались по стелі самоцвіти,
    Як бризки від шматочків кришталю.
    Так хочеться сміятись і радіти
    І говорити, що тебе люблю.

    Здається, промайне знайома постать
    Ген за вікном. Ключі звенять в замку...
    А захід свій багрянець ллє на пОстіль,
    Самотність вистеляючи щемку.

    Палає спека обрієм кривавим.
    Горить на сході дикий смерч війни.
    У надвечір'ї я у двох загравах.
    ...І ти мені за день не подзвонив.
    06.2022.



    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (3)


  12. Світлана Пирогова - [ 2024.02.07 09:40 ]
    Чи вщухне біль?

    Комусь життя під сонцем гріє душу,
    Комусь дощем шмагає раз по раз
    І залишає тільки незабудки,
    Не розкриваючи замків і брам.

    Не кожному щастить. Хитросплетіння,
    Немов морозом влітку обдає,
    Не залишаючи знайомі тіні,
    Круті лиш береги, то ж рани є.

    Нахабно світ до дна фальшивий досі.
    Не схибити б і не зійти з путі,
    Бо задуми тирана, ніби оси,
    Криваво жалять - пруться до мети.

    Війна лютує. Сподівань є ж віра.
    Земля розп'ята - йде сміливець в бій
    За всіх живих. Знешкодить, звісно, звірство,
    Що ласе на чуже. Чи вщухне біль?


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  13. Олександр БУЙ - [ 2024.02.06 22:25 ]
    Лист у потойбіччя
    У білий аркуш а-четвертого формату
    Французьким «паркером» вкарбовую печаль…
    Як вам ведеться в потойбі́ччі, мамо й тату?
    Чи добре прийняла́ вас паралельна даль?

    Хоч вірю я, що вам дано спостерігати,
    Ба, навіть більше – захищать живих від зла,
    Та все ж насмілився листа вам написати,
    У холод втаврувати часточку тепла.

    Живемо непогано… Головне – живемо!
    І горя, й радості достатньо на усіх.
    Якби ж то не війна… Все інше – не проблема.
    Шепніть Йому про це, від мертвих і живих…

    До церкви ходимо. Приносим панахиди
    І ставимо свічки́, щоб був вам упокій.
    Просіть Його, хай заборонить бомбоскиди,
    Хай установить назавжди́ тривог відбій.

    Як спосіб знаєте, прошу вас повідомить,
    Що́ Він вважає хибним в наших молитва́х.
    Чому не б’ється зло російське у судомах,
    Життя у смерть стікає воском по свічка́х?

    Наприкінці́ листа пишу Йому постскриптум
    Із вдячністю, що досі не призвав мене:
    Допоки ми живі, то будуть і моли́тви,
    А як загинемо, хай Він нас пом’яне…

    Лютий 2024 року


    Рейтинги: Народний -- (5.33) | "Майстерень" -- (5.5)
    Прокоментувати:


  14. Леся Горова - [ 2024.02.05 08:27 ]
    Чи то з нами було...
    Пам'ятаєш, як з неба упасти могли тільки зорі?
    Ми, закохані, їм довіряли бажання і мрії.
    Ти мене обнімав, я у сильних руках тихо мліла...
    Чи то з нами було? Плине наша ріка обміліла,
    Скаламучені води війною ховає від взору.

    Скроні мовби з густого туману давно вже у тебе.
    Я торкаю губами їх мовчки, та чи заспокоюсь.
    Знову видалась зоряна ніч невимовно гіркою.
    Ти, тремтячу мене, обгортаєш своєю рукою.
    ...
    Чи хотіло грозитися бомбами зоряне небо?

    Чи хотіла земля розквітати скривавленим
    маком?
    Підставляти поля під удари залізного смерчу?
    Проростати хрестами і пахнути ворогом-
    смердом,
    Тим, хто хоче усе, що вона народила, зітерти?
    ...
    В сильні руки твої я укотре ховаюся з ляку.



    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.9)
    Коментарі: (2)


  15. Наталя Мазур - [ 2024.02.03 20:25 ]
    Тримаю в руках вишиванку
    Тримаю в руках вишиванку і гладжу лляне полотно,
    З тобою, мій любий синочку, отак не сиділи давно.
    Запалює вечір погожий дві зірки в німому вікні,
    Мої запитання бентежні залишаться десь в глибині.

    Ти виріс, мій хлопчику, виріс, і я так пишаюсь тобою,
    Твій вибір іти воювати мене оповинув журбою,
    Зчорнів білий світ, і неспокій підступно у серце проник,
    Розчахнуто душу надвоє, у горлі застряв дикий крик.

    А ти, усміхаючись, кажеш: « Матусю, ті йдуть, хто достоєн,
    Йдуть кращі із кращих звитяжців, хто вірить, що в серці він воїн.
    А зрештою, знаєш, що кожен свою обирає Голготу,
    Бо хтось же повинен робити складну, небезпечну роботу.

    Бо батьківську землю плюндрує підступний, облудливий ворог,
    Чи ж личитиме українцям ховатись де-нéбудь по норах,
    Бо те, що навіки у серці – вітчизну, родину і віру,
    Ніколи не дам розтоптати московському дикому звіру.

    Чи вдасться кому полічити отих, хто уже на війні,
    В холодних окопах, в руїнах, під обстрілом та у вогні?
    Я знаю, що важко нам буде. Молися, Господь щоб зберіг.
    Молися за тих, хто народить. Молися за тих, хто поліг.

    Не маємо права поразки заради майбутніх дітей.
    Вкраїна не здасться ординцям і виборе завтрашній день.
    Вгамуєм навалу жорстоку. Ганьбою не вкрию ім'я,
    Бо хто захистить тебе, мамо? Бо хто ж захистить, як не я?

    Це доля синів - для вітчизни здобути в борні перемогу,
    Я твій оберіг-вишиванку візьму із собою в дорогу.
    Вже перше проміння ранкове освічує пів небокраю...»
    Гойднулась у погляді вічність:
    - Чекатиму…
    - Благословляю!


    Рейтинги: Народний -- (5.53) | "Майстерень" -- (5.6)
    Прокоментувати:


  16. Галина Украйна - [ 2024.02.03 14:22 ]
    Не кров
    Розпороли мою вишиванку.
    Що лишилось - у скриню я знов
    Покладу на самий аж низочок -
    Хай полежить, спочине, бо знов
    Самі себе терзанням згубили -
    Одні крали і крали … дурні …
    А от другі життя загубили,
    Бо щасливі і вільні були …
    Хай полежить моя вишиванка …
    Не вдягну, бо стомилась вона …
    Бо ще бабині сльози плакали,
    Бо була тоді також війна …
    Вже на долі у нас написалось
    То червоне - любов, а чи кров?
    У квітки ми наш сум вгаптували.
    Ні, не кров це! А наша любов!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  17. Галина Украйна - [ 2024.02.03 14:54 ]
    Самi себе в вiйнi втiшайте!
    Непрозоро ... сiрий день ...
    Як тiнi люди, як блукають ..
    У павутинi дум, тривог ...
    Сивiзне - майбуттям сприймають.

    I сонце прийде - знов пiтьма.
    Блискуча тепла, лицемiрна ...
    Бо йде, повзе, жере вiйна ...
    Нас, бiдних, i кiнця не видно ...

    Шукаю в гiлках горобцiв,
    - Хоч ви маленькi заспiвайте ...
    Принишкло все, нема i них ...
    - Самi себе в вiйнi втiшайте!


    Рейтинги: Народний -- (5) | "Майстерень" -- (0)
    Прокоментувати:


  18. Світлана Пирогова - [ 2024.02.03 08:42 ]
    Після бою
    Опам'ятався ледве після бою,
    присипаний землею, поряд зброя.
    Будяччя закололо в ліву руку.
    Нікого поруч, небо...і ні звуку.
    Своє лиш чути серце, стукотіло.
    О, мав би він хоча б маленькі крила,
    то полетів би звідси до хатини.
    ...Вже перша зірка сяє, і родина
    збирається до столу на Святвечір-
    діду́х, кутя із медом. Ось предтеча,
    Бо Божий Син родився. Спів вертепу...
    Молитва і думки в холоднім степі,
    що дав йому притулок серед ночі.
    - Земля тверда, не м'яко, - він шепоче. -
    Де ж побратими? (Раптом ...кроки чути.)
    - Здалося. Він покинутий, забутий.
    Ліхтарик засвітив в обличчя прямо.
    - Живий хлопчина! Ніби руки мами
    торкнулися, пі́дняли і поне́сли.
    Врятований! Усмішка в піднебесся.


    Рейтинги: Народний 6 (5.69) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (2)


  19. Леся Горова - [ 2024.02.01 08:05 ]
    Сірі гуси
    Прошуміли сірі крила ,
    Знявши бризки.
    Сірі гуси пролетіли
    Низько-низько

    Махом дужим зачіпали
    Тихе плесо
    Й розчинялися печаллю
    В піднебессі.

    Сірі гуси, сірі думи,
    Їм на південь
    Понад морем, понад сумом -
    Не обійдеш.

    Тільки б вище ви летіли!
    Досі вперто
    Шкірить берег обгорілий
    В небо смертю.


    Рейтинги: Народний -- (5.67) | "Майстерень" -- (5.9)
    Коментарі: (2)


  20. Ольга Олеандра - [ 2024.01.29 12:14 ]
    Вона (захисницям України)
    Її рука свідомо тягнеться по зброю.
    Свідомо. Не гибіє, не дрижить.
    Вона іде у бій. У бій за волю.
    Вона рішила битися, щоб жить.

    Щоб жить.
    І мати змогу обирати
    – на власний смак, за власний гарт –
    собі життя.
    Вбирати його, його виражати
    – довільно –
    від початку до кінця.

    У неї шрами і шорсткі долоні.
    Вона давно забула про мейкап.
    І ночі неціловано-безсонні.
    І пристрасть пломеніє у очах.

    Триває бій. Вона воює люто.
    Незламна й вперта. Ніжна та крихка.
    Щоб жить.
    Щоб обирати.
    Щоб відчути
    – опісля –,
    як пригорнути милого потягнеться рука.

    27.01.24


    Рейтинги: Народний -- (5.41) | "Майстерень" -- (5.31)
    Прокоментувати:


  21. Леся Горова - [ 2024.01.27 11:04 ]
    Коротка відпустка
    Моє ти натхнення! Дозволь тобі чуба погладити,
    Вдивитися в очі, торкнутись худої щоки.
    Емоції - вітру сонетами, сонця сонатами!
    Із ними тебе зустрічаю в обіймах палких.

    Моя ти утіхо! У тебе синець - мені боляче.
    МозОля на пальцях, що мали б торкати рояль.
    Все миттю побачу. Та тЕпло від Божої помочі,
    Її обереги-молитви над нами роять.

    Моя ти надіє! Сніжинки на скронях не станули,
    Суворість наклала печатку тобі поміж брів.
    Та я обіцяю, ми знову щасливими станемо,
    Як тільки повіримо в те, що пожар відгорів.



    Рейтинги: Народний 6 (5.67) | "Майстерень" 6 (5.9)
    Коментарі: (8)