Подих холоду пестить волосся
В дисонансі пташиних відлунь...
Шо це? Осінь, кохана. Це осінь
Запліта степову ковилу
І туманом відбілює коси,
І у шибку сльозинами б"є...
Що це? Осінь кохана. Це осінь
Стукотить у віконце твоє.
...відігрітись і душу зігріти
Ще хоч раз наостан до весни,
І любити, всім серцем любити,
Як раніше поринуть у сни,
Де лиш ми... Я і ти... Ми обоє
Заплелись у жаги відчутті
І востаннє впилися любов"ю,
Доки холод торкнеться до тіл...

Серго Сокольник, 2023.

*філософське*

Розчинилися зорі
У багряній скупавшись росі...
Чи тривога, чи горе
Доторкнулися? Боже, впаси
Від манірної згуби
Відображень чуття у часи,
Що виблискують грубо
У краплинах кривавих роси
На землі, де охоче
Танк ворожий ріллю проорав,
І з воєнної ночі
Сходить ранок кривавих заграв…
Непотрібно чекати
Слів натхнення, які замалі
Щоб у них описати
Віршотворами тему землі,
Де у світлі історій,
Головних і тому вирішаль -
них, поховано зорі,
Що запалені згідно вірша.

Серго Сокольник, 2023

Місце мала
Сонцесяйної пра-держави,
Та спливала
Річкоплинами ран криваво,
Поставала
Птахофеніксом долевічно,
Повставала
Зрадозгубою геть пригнічена,
Мала силу
Важкість витримати облоги,
Хоч просила
Сил у світу і допомоги,
Світорозділ
І причина, і виконавець
(Як не проза
Вірш, що фатуму долезнавець...)
Розікрали -
Що ж… Багатша й мудріша станеш.
Розібрали -
Відбудованою постанеш.
Ти не скерцо,
А сюїта із надр глибинних.
Відгук серця.
Моя доле, моя Вкраїно...

Серго Сокольник 2023

*Юрію Кархуту*

Ідемо шляхами земними, ідемо,
Каміння збираючи, перли...
Стежками, овитими паростком теми
Із горя чи щастя... Говерли

Вершини діставшись, згадаєш, буває,
Що когось забув на узбіччі,
Чи, може, зустрів по дорозі до раю,
У торбу збираючи вічність...

Ідемо стернею, поранені ноги
Зціливши у дружньому колі,
Чи за допомогою, до перемоги,
Стискаючи зуби від болю...

...прямуючи шляхом надії невпинно,
На іншім зустрівшись із нею,
Подякуй, можливо: "спасибі, стежино,
Що перетиналась з моєю"...

Серго Сокольник 2023

Ллє сонце розради
Надію на голови міст,
На церкви, каплиці, собори...
У пошуку правди
До їхніх святинь прихились,
Згаси затамоване горе,
Бо десь догорає
Війною обпалений лист,
Кружляючи птахом злітає
Душею до Раю,
Бо в мовленім Слові колись
Загиблих Петро зустрічає.
То ж буть чи не буть? Не-
бокраєм солдати прийшли
Прослухати Слово привітне:
- У Світле майбутнє,
Що жертвами ви здобули,
Повернетесь сонячним світлом.

Серго Сокольник 2023

Ти явися мені,
Як явилась уперше в серпанку
Світла сонця, яке
Пролилося на тіло дощем
У чеканні, що ні-
велювало табу забаганкам
І бажанню… Це щем…
За здобутим і втраченим щем…

Ти явися мені
Первоцвітом на полі казковім,
Тою дівою з див,
Що казками і мантрами звуть,
Чи туманами снів,
Римовтіленням крові-любові.
Не повернешся ти…
Шлях у інші світи- Світла путь.

Ти явися мені
Переплетеннями філіграні
Флердоранжів і трав…
…ці вінчальні вінки запашні,
Що згоріли в огні
Трансформації яві та наві…
Колооберт здійснив-
ся... То ні. Ти не явишся… Ні.

Серго Сокольник 2023

Світ любити ще той наратив...
Де ж ненависть подіти однині
До "братів"?.. Ні, пробачте... Катів,
Що Вкраїну плюндрують безвинну?
Слово "ми" протилежне "вони".
Пеклу вирій антонім ужитий.
Буде мир, та огиду війни,
Що скінчиться, розвіє не вітер.
Ні... Не вітер... Сталева мітла
Очищатиме отчі пороги
Від огидного їхнього зла
Проти нас, несучи Перемогу,
Мов омріяний дар чистоти,
Що зерно відділяє від плевел,
І в майбутні одкриє світи
Чистий шлях наша воля сталева
Крізь фронтами розрізаний час...
…світ для НАС. Не для НИХ, а для НАС.

Серго Сокольник 2023

Безпілотник кружля. Безпілотник...
Відблиск погляду ока грози
Безнадійнозастиглохолодний.
Бойова квінтесенція зим...

Неспівчутний стражданню та болю.
Втаємничення зоряних див
Відслідковує зламаність волі.
Все побачив... Почув... Відлетів...

Тихий CHANAL зв"язку... Стогне вітер.
Як у “Гамлеті”- буть? Чи... не буть?
Чи... Таки не доклав? Не помітив?..
Тихо світом... Пробачив? Мабуть...

© Copyright: Серго Сокольник, 2023

***андеграунд, філософський роздум***

Сплив, наче лист по воді,
Невтілений твір.
Ряджений лис- лиходій
Не вартий довір.
Коник троянський- Траяну.
Протверезієш зіп"яну.
В інь перелите із яну
Не варте осанни.

Ці уцілілі думки
У межах дурних
Винеси з кола і кинь,
Коли ти не з "них".
Легко вітчизну втрачаєш,
Мов про здоров"я не дбаєш,
А як утратиш,
Ніколи в житті не надбаєш.

Либідь розлили на трьох
Кий, Щек і Хорив.
Світлом по колу Сварог
Чарчину пустив.
Легше од того не стане.
Маревом чара розтане.
Як же дійшли до оцього
Невтішного стану?..


© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св. №121071405759

Змісту вміст протиріч,
Мов зернини сезаму...
З неба крапала ніч
Дощовими сльозами,

Що стікали зі скла,
Ніби творчості трунок...
Так, напевно, Аллах
Нізамі у дарунок

Дав поезії дар,
Омиваючий серце...
...А невірна Іштар,
Сотворителька Цірцей,

У гріховного love
(хоч воно і безбожне...)
Діву мрій надала
І жадати спроможність

Протиріч мезальянс
Поєднать у єдине,
Щоб до неба здійнявсь
Плач дитини первинний

І у світі дзвенів,
Гріх єднаючи й віру...
З неба плакала ніч
Трунком щастя і миру...


© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св. №121061702367

Що це у світі? Бубонне бухтіння музИк?
...простори Сіті відчули басіння грози...
ГрОзи, які переллють у палання дерев...
Змінено статики сутність... У горлі дере

Сказаність слів про важливе... Хоча неважли-
во, що в душі відгоріло давно до золи.
Суть нездійсненну любові злелечує клин
Птахофатальноосінніх пожежників-злив,

Що не у світі, а в серці відчулися за-
раз, де народженим дітям, мов лялька, гроза,
І зачаїлось Велике оновлення сві-
ту... Що давно він насправді очікує... quick.


© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св №121060907890

Відлетіли космічні боліди,
Не лишивши на небі і сліду.
Тільки серцю боліти... Боліти,
Ніби змерзлому спомину літа...
Ти і я... І зі мною в теплі ти.
Тільки де воно, втрачене літо?..
Як обличчя змінило незмінне...
Шлях спасіння- це ще не спасіння.
Своєрідність ніскільки не личить
Змісту міст, що змінили обличчя.
Плин років невблаганно обнУлив
Їх майбутнє... А може й минуле...
І лягає поезії доля
На стерню, помережену болем
Цих скорбот, коле душу багнетом.
Вийти з кола? Знесилені... Де там...
То ж ніким у цім світі не стати
Тим птахам, що втомились літати.
Не втішається ротором статор.
Все відімкнено. Струм не надати.


© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св. №121051800360

...як ви любите месидж солодкий отой- Воскресіння...
Мов якого кумира фанат переслідує тінню.
Як несите щеня все біжить край дороги за їжею.
Як по снігу проклалась лижня, то готуєте лижі ви.
Як до теми припали, неначе та киця до Мурчика,
Малюва-вишивали та вірші писали гламурчиком...
Пломінь-лід... Теоремою вас не приперти-
Щоб воскреснути, треба спочатку померти.
Це не те, що права на машину купити за сало.
Ви хоч раз у житті птахофеніксом не воскресали
З сил останніх напруживши розум і волю?.. Чи
Ви не знаєте, як це жахливо і боляче?
-знаєш, люба... У світі одвіку панує негода.
І кохання, яке надійшло, теж, буває, відхотить.
Що болючіше- жити зі смутком і сумом цим,
Чи злетіти відродженим птахою- феніксом?..


© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св. №121050604923

Сонце ся-
є, бурштинове диво із див...
Дивишся -
Ніби все, як бувало завжди...
Тільки НІ.
Це ж бо НІ- і війна, і ковід
У вікні,
що фатально відкрите у світ.
...загуби-
ли мажорність минулого "Я"
Голуби,
Що злетіли із наві у яв
(хоч причи-
на- усе зазвичай на землі...)
За плечи-
ма відчутне ширяння шулік,
Що з кордо-
нів, бува, формували фронти.
З ноти "до"
Розтендітнено музиці стиль,
Щоб усла-
вити рок часоплину комет.
...сонце пла-
вить бурштиновий вересу мед...


© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св. №121042709621

О, світе!.. Обдарований... Знедолений...
Той берег річки з течією кволою,
Куди венеціанськими гондолами
Нас привезли тендітними і голими,
І звідки нас, пресичено-скалічених
Везтимуть ними ж до причалу вічности...
Той берег річки... Течія туди несе,
Коли в житті твоєму йде чудово все.
...а може, негараздом долі зболений,
Покинеш передчас своєю волею
Той берег... Запозич собі човна мого,
Прямуючи до берега знайомого...
Туман волосся вкрив нитками срібними...
І що крізь нього роздивитись здібні ми?
Каркаси мрій, скалічені снарядами,
З ковідних див сумнівними "принадами",
І у душі з пустелею поріднимо
Світ, живемо де... Та не є потрібними...


© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св. №121032905108

***сюр***

Дощ мікстурою крапає з віт,
Мов клепсидрою час витікає...
...чи було так покарано світ,
Розмальований у нецікавість
Знефарбованим поглядом п"я-
ного ока у пляшки порожність?..
...намагання у хворому "я"
Віднаходити творчу спроможність
Безнадійно надії шука-
ти у світі, де свіжого сліду
Не лишає той дощ, що стіка,
Ніби плачем по жертвах ковіду,
Передзвонами з Наві у Яв,
У шаленоздорове минуле...
...що ж зосталось, кохана моя?..
Почуття!.. Бо вони не поснули
Під фальшиву нудьгу оптимі-
стів, фарбуючих барвами сірі
Недолугі паркани чумі...
-Знаєш, мила, я вірю... Я вірю,
Що цілунки й обійми діво-
чі лікують... І сили поновить
Двоєднання закоханих... О,
Це таки лікування, панове!..
Я проходив крізь нього не раз,
Мов крізь голкове вушко із казки...
...знову марення... Бо темпера-
тура... Ліки... Дистанція... Маски...


© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св. №121031908251

Випий, Ладо, весна,
Що блищала в бурулі оцій,
І проста, і складна...
Ніби складаний ніж у руці!..
Випий нині, ота,
Без якої знебарвлено світ,
Схизматично-свята
Гріхопаднице, пломінь і лід!
Випий, винна!.. Моє
Серце кров"ю порізів стекло
До карафи, і п”є
Ніч її крізь знебарвлене скло
Трунком смуткопітьми й
Дегустовано-гірко сприйма
Тостом (пий, чи не пий...)
-За самотність! Один. І Сама.


© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св. №121030600636

*** притча. оригінальний сюжет***

Понад мороком ночі
Янгол зла пролітав.
Царству темряви в очі
Заглядав... Наглядав...
Він, по заході сонця,
Що червоне, мов кров,
Мав огледіть віконця,
Де творили “добро”
Можновладці, і слуги,
І прислужники слуг,
Недолу... Чи ДОЛУГІ
(бо ж розквітло навкруг
Їхнім діям догідно
Те, що бачим усі...
Навіть ніц не потрібно
Слів для тих “чудасій”...)))
.............................................
...раптом... Гальма машини...
Мов віддалений вий...
Під колесами згинув
Кіт-приблуда старий....
Теж... Життєва “світлинка”...
Він невдовзі б і сам...
.............................................
...як над ним літня жінка
Віддавалась сльозам!..
...як її утішало
Незнайоме дівча!..
..як обоє пізнали
Ту одвічну печаль,
Що дає у жалобі
Право ЗВАТИСЬ ЛЮДЬМИ...
.............................................
-ЩЕ НЕ ЧАС - Янгол мовив -
ПРАВИТЬ ЦАРСТВУ ПІТЬМИ,
Доки людяні люди
І стара, і дитя,
Світ леліяти будуть
Тим, що звуть СПІВЧУТТЯМ.
Для душею незрушних
Це давно моветон!..
.............................................
...а просвітлені душі
Все ж помітив... ХРЕСТОМ.


© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св. №121030200379

...піски замітають пустелі сліди,
Та творчості спраглі криниці шукають.
Як є поводир, то за ним і іди.
...а може, на краще, коли і немає...
...ось нині зустрілися з Екзюпері,
На крилах війни до безсмертя злетілим.
І немолоді вже... І ще не старі,
А саме... Цікаво... Яким не кортіло б
Відпити наснаги цього джерела
Трояндам маленької екзопланети?
У світопоєднанні блага і зла
Трояндами всесвіт засіяно... Де той
Землею полишений знано коли
Філософ? У бесіді душі відкриєм,
Для інших приховану. -знаєш... Я Лис
Із недосконалого світу... Не вдія-
ти змінам у долі нічого... Лишень
Стежиною йтимемо до досконало-
сті... Витрусим порох набитих кишень,
Бо сурми апокаліптичні позвали
Туди, де вирішують долі землі,
Де ріки натхнення піски поглинають,
Де кров- це вино... Переломлений хліб -
Мов тіло, яке до хреста прибивають
Сп"янілі від крові... Сиріч, від вина
Умов вседозвілля бундючних палаців
Між хат посивілих, де, не дивина,
Коріння моє... Ти поета Тараса
Можливо читав? Це відоме ім"я...
Бо теж у пустелі живили джерела
Його, як і мене, і тебе. І я
Досліджую також засіяне перла-
ми творчості небо, присвячене нам,
І в усмішці долі шукаю одвіку
Джерел, що пустелі піски поглина,
І жадібно п”ю, мов до зцілення ліки...
...пустельні вітри поглинають сліди
До істини... Притчі... Поезії... Сури...
Та ми віднаходим це диво із див -
Ковток життєдайної літератури.


© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св. №121021100077

Вже сонце зимове вище,
Та стимул радіти зник,
Як малонатхненні вірші,
Закинуті у смітник,
Як малоцікаві люди,
"розведені" на брехні.
...весна, імовірно, буде...
...можливо також і ні...
Веселі сніжинки тануть
Думками у голові.
Їх, як і всього, не стане,
Бо світлий загине світ
І зіграно буде ролі
Прадавніх трагедій із.
...промінчиків руки кволі
Згори простяглися вниз...
Навіщо, скажіть, навіщо
Цей передвесняний день?
...а сонце все вище... Вище...
Спокутою, що впаде
Сокири "відкатом" ката
На горло пихатих фраз.
...сніжиння блищить лускате,
Мов погляд в останній раз.


© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св. №121012505253

Ти по воду ішла.
Спрага змучила тіло.
І знайшла. І пила.
Бо хотіла... Хотіла...
Я тебе напував,
Мов колодязь оази.
Пил пустелі, my love...
Я тоді перифразом
Потяг спраглий ловив,
Що сумління порушив...
Жар очей vis-a-vis,
Спопеляючи душу,
Випив серце мені
До останку, до краплі...
...догорів у вогні
Вірш, розірваний навпіл,
Як потік спорожнів
І занесло пісками
Серце без почуттів,
Затверділе, мов камінь.


© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св. №121012000873

У мені
Випав сніг. Скоро час надІй-
де, коли він покриє все,
Що в минулому мало сенс,
Як щасливий період цей
Промайнулий тепла надій...
Охололі вітри несуть
Не думки про майбутні дні,
А розлучні пісні сумні,
Про довічне, де ми одні...
...я тепер розумію суть
Білосірих уламків снів,
Цих кристалів розбитих мрій,
Що неначе бджолиний рій
Жалять спогадом хибних рі-
шень, де душу засипав сніг...
...може, ні?..


© Copyright: Серго Сокольник, 2021
Св. №121011201021

Коли ви одні, сумувать моветон... Ні?
Бо звабою ніч підкладає безсоння
На гріхоцнотливо незаймане ложе.
Та тільки безсоння навряд допоможе
Самій (чи самому) на ньому зігрітись.
Від ерофантазій ніде не подітись
Самому (самій) у ночі одинокій...
А спокій? Що- спокій? До біса той спокій,
Бо сон відійшов недаремно!.. Пора те-
лефонні потрібні контакти шукати!
Тактовність ритм серця розвіює тактом,
Бо треба контакту! Контакту!.. Контакту
З метою нарешті покласти край ночі
В цій камері вимушено одиночній,
І знову на ложі єднатись тілами,
Бо грішники ми, не монахи, не лами,
Обітниць самітності ми не давали
(та хто з кого врешті їх і вимагА?..))) Ли-
шив у телефоні, у пам"яті, в тілі
Той номер, що виграш бажання утілить,
Як знаєш, казати про що?.. Набираю...
...з плодів заповідних еротики раю
Ці губи пізнають незвіданий смак страв...
- Привітик, my dear! Зустрінемось завтра?..)))

.


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120122900851

Мить coda... Сердечний сту-
кіт... Спомин на спокій ліг,
У котрому стрілись тут,
У щасті минулих літ,
У маренні еросну,
Подалі очей людських,
Вони, що любов земну
Вбирали в оті роки,
Віднесені долі віт-
ром, порохом давнини...
Як верби дощили з віт
Сльозинами, де вони
Оголені, мов душа,
Що лине на Вищий суд,
Залюблені в долі шанс,
Єднання пили росу
Таємно- відьомських трав
Губами, що спрагли від
Цілунків!.. Любовна гра
Виснажує, мов ковід...
...знесилено відлетить,
Неначе старі листи,
Жовтіюче листя... Мить...
Мить coda відчула ти?..


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св №120121700825

Термін літокохання збігає,
Мов замерзла в бурулю оця
Крапля з віти, що вмить застигає...
...ось і наші поснули серця,
Не у змозі надалі любити,
Бо замерзла душа не болить...
...ці сльозини, краплини із віти,
Що безсилі серця розтопить,
Теплий спомин, спочинете де ви?..
...цим холодним думкам відлітать
У палац льодяний королеви,
Що застиглими робить вуста,
Крізь зимові вітри безнадії,
Мов сердите штовхання взаший...
...і дерева омиті скляніють,
Ніби сльози застиглі душі.


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120121209507

Вікно... За лікарнею сонце зайшло,
В себе увібравши остатнє тепло
Надії, натомість пітьмі залиши-
ло дихання важкість, і холод душі,
І думку... Прозору, неначе кришталь,
Що вимовить хочеться... Тільки, на жаль,
Кришталь каламутить, мов подих зими...
...із сонцем відсутнім зустрілися ми,
Щоб доцілували належне вустам,
Щоб не цінували відведений нам
Час, наче невчасно отриманий звіт?..
...на щастя, злощасної дії "ковІд"
Тобі не відчуть уже, шепіт луна...
...невдовзі пітьма припаде до вікна,
Його відчинивши у інші світи,
Віщуючи істину- "Сонце- це ти".


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120120104633

Поминальним вогнем догорів
День, що з рештою нас розлучив...
...мов крадій до скарбниці царів,
Підбирав я до тебе ключі.
Скоро осінь лелечим ключем
Нашу пам"ять замкне на замок...
Ти побудеш зі мною іще,
Наш допоки не кінчено строк?
...заблукали в осінніх лісах,
Де кохання, мов сон, доцвіло,
Та дерев золотіючий дах,
Що утримує літнє тепло,
Те, яким зігрівалися ми,
Вкрала осінь (ти знаєш її?),
І тепер не уникнем зими
Ми з тобою... Весни крадії.

© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120112405432

***філософський роздум. андеграунд. під смаки не адаптовано***

Ще навесні торкнулося мені
Глибин душі сакральне позачасся,
Спливаюче до потойбіччя снів,
У прихисток знекровленої раси,
Якій судилось панувати сві-
том дивовиж, нездійснених будівель,
Яка перевелася на "ковід"
І статику обрала замість дії.
У дивотіло втілена душа,
Розпластана уздовж фронтальних ліній,
Що ними в "дев"яності" для "лошар"
Розмітили, де падать на коліна.
Пророків нихт на батьківщині мрій
Людей безлюддя (нелюди мов люди ж...)))
...це має вигляд, що без солі хрін -
Найкращий тортик. Хоч і не смакуй- їж.


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120111804495

...на ранок залишене слово,
Ami... Не забути б... Скажу,
Яка ти буваєш драйвова!..
Та як нам відчути межу,
Коли замінитель живого,
Сліз відчаю, радості сліз,
Вродити у змозі убогий,
Вбиваючий меркантилізм,
Що згашує ночі вогняні
І попіл вдуває у ду-
ші?.. Ми ще палаємо... Та не
Чекаючи цього, піду
За сонця промінням на ранок,
Ховаючи попіл душі...
Можливо, тебе я пораню,
Та кров"ю цією вірші
Писатиму довго, у серці
Змішавши твою і мою,
Тобою ж поранений... Все це
На ранок... А в ніч у раю,
Єднаючи тіло з тобою,
Фантазію втілю в сюжет
Одної position... Якої?)
Ти ж ніби не дівчинка вже...)))


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120111705501

Лине листячко, лине
Вітром з віт, мов літа молоді...
...ми омиємо нині
Мрій політ у осінній воді.
...як гойдається вітер
На стеблинах нічної верби!..
...заховала у вітах
Тіло голе в жадобі любить
Екзальтована пані...
Всю себе ти мені віддала...
Хто ти? Зваба чи пам"ять
По отій, що до тебе була,
І яка відлетіла,
Тільки рана кровить у душі?..
...як оголене тіло
Від бажання любитись пашить!..
Ми нічною купіллю
Не загасимо жару вогню.
Тіло, з"єднане з тілом,
Жанр мистецтва утілення НЮ
У динаміці шалу
На осінньо-холодній траві...
Що раніше бувало,
Те і нині збулось. С’est la vie...


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120111008437

Стань навколішки бі-
ля вікна, що відчинено в світ,
Де відкрито тобі
В парадигмі від ДО і до ВІД
Зміст призначення. Та
Сутність сховано в нім, допокИ,
Як літа проліта-
ють поволі тендітні хмарки,
І за ними летиш,
Квінтесенцію думки вловив-
ши, що далі мети
Лиш стежини фатальності звив,
Зоресіяне сріб-
ло небесної мапи парчі...
Чара винна і хліб,
Щоб пізнати причастя вночі.
Всеосяжно осмис-
ли, у кров проникає вино,
Світлом аж до пітьми
В ВІД до ДО проникає воно,
Стежку зоряну. Не-
ю злітаєш думками увись...
Це призначення. Не-
ординарна мета. Причастись!..


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св.№120110409503

Бабусе моя, бабусе!
Одвічне завжди спішить...
Дай пам"яттю прихилюся
До тебе я у душі...
Ти б може була єдина,
Яку на руках носив,
І, ніби мала дитина,
Все вибачення просив
За те, що малим дитятком
Невільно міг засмутить...
...як маму частково з татком
мені замінила ти,
Що вічно були у справах
Будівлі майбутніх днів...
А ти споконвічних правил
Світлину дала мені
Незмінною новиною,
Моя найтепліша з мам...
...коли ти пішла з весною,
У серце прийшла зима.


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120110207241

Ще чарчину подає гарсон...
Як не пити, де себе подіть?
...у тривожний опівнічний сон
Надійшла до мене, мов тоді,
Як були весняно-молоді,
Ти, моя коханко чарівна,
Диводіва зоряних надій
Виливу шаленого вина,
Що жагою прозване людьми,
Спрагою чуттєвих насолод...
...я загою цю останню мить,
Біль і сум, що снами надійшло
Із порталу всесвіту мені,
Де жарини пам"яті вогню
Тліють-догорають... Тільки- НІ!
Що у вас гаряче у меню?
Свіжості на витончений смак,
Без якої неможливо жить!..
За сусіднім столиком? Сама?..
Полум"я з оливою... Кажіть!


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св.№120102708604

В минуле нема вороття,
Хоч тепло там... Це ми пізнали...
Чи ти пам"ятаєш, дитя,
Оці, що колись колисали,
Простягнуті руки мої
До тебе... Дитятко, дитятко...
Як слухали ми солов"їв
Із мамою... Я тобі батька
Не міг замінити тоді,
Хоч ніби хотів... Тільки мами
Бували такі молоді,
Що ми їм ставали батьками...
Чи друзями... Бо у кохан-
ні ті відшукать намагались
Новітній квітучий роман...
А діти собі залишались
Загубленими у траві,
Неначе малі кошенята,
Сумуючи... Нібито від
Тих днів промайнуло багато
Усього, що зветься життям,
І квіти давно похилились...
І знову розквітли... Бо там
Частинки тепла залишились...


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св.№120102606722

Промінь сонця натхнен-
ний, мов сповідь на совість пролив.
Що дарує цей день
Тим, хто день до кінця пережив?
Юдосрібне багат-
ство, одвічне ідей сприйняття,
Чи покинутих хат
Хрестотлін, де застигло життя?
Шлях, що вказує зле-
ту гротеск, а насправді "відстій"?
Римувальдокупле-
тів бренчання на струнах пусті?..
Пригадай, є одна
Теорема... Так буде завжди,
Відсилаючи "на..."
День туди, де минулий ходив.
Розраховуєш ти
(ви рівнянню повірите, ні?)
Як без альтернати-
ви прожити у світі брехні,
Залишаючись лиш
Глядачем іреального шоу.
День поринув у віч-
не... Пішов. Фігурально пішов у...


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120091104193

*сюр. андеграунд*

"Сі"... Нота... Ти чула? Альянс протиріч...
У мороці вулиць займалася Ніч.
Займалася аж до світання
Купанням... Моє вам вітання,
О гострі краплини, мов лезо ножа
По тілу неспинно!.. Бо тілу дрижать
Осінні сонати звеліли...
...а тіло до тіла хотіло
У стані пізнАння "метелик - павук",
Альянс неєднання, мовчання і звук,
Притиснутись і відігріти
Себе і обраницю... Літо
Ще грає сонати на струнах дощу,
Де осені статус холодний почу-
то... Звичною річчю є відчай,
Відчутий самотньою ніччю...
Та ранок, мов рана. Ось щерхіт ущух,
Між краплями тиша снує, ніби щур,
І ділом займається День...
І ми, обійнявшись, ідем,
Із Нічкою День промайнулого літа,
По нотному стану (у стані...))) умитись
У змістофінальній росі
Останньою краплею... "Сі".


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120082703901

Коронавересень, баскак
З пшеничним посміхом,
Той хрестоцвітовий ясак
Збирає поспіхом,
Де ми життями данину
Йому даруємо,
З зими минулої обну-
лені мандруємо...
А їй на цій землі лежа-
ти... Справді, хто вона,
Зневірі з вірою межа
Сертифікована,
Нездароздаропробивна,
Піарозбещена,
Що поламала рало нам
Від Водохреща... На-
пиватись п"яної води
Замісто чистої,
Що згагу правди породи-
ла змістом містики,
Що ДО до ПІСЛЯ вже ніко-
ли не повернеться...
Похмільна пісня- це закон
Коронавересня.


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120080900464

------1-------
Наближається день.
Тихо осінь іде
На поріг,
На поріг.
Більше ми не удвох.
Нам дано для обох
Сто доріг,
Сто доріг.

------Приспів 1--------
Потемнішала неба блакить.
У віконце моє стукотить
дощ осінній...
Дощ осінній...
Я у мрії лечу до весни,
І ховають минулого сни
Сірі стіни...
Сірі стіни...

------2----------
Що було- відійшло.
Тільки ніби назло
Сірим дням,
Сірим дням,
Наші ночі любо-
ві нагадує знов
Пам"ять нам,
Пам"ять нам...


------приспів 2-----------
На хвилину прилігши одну
На перину щасливого сну,
На перину,
На перину,
Час, де знову тебе я люблю
Сон рукою своєю змалю-
є картину,
Цю картину,

-------3--------------
Де щасливі були.
Тільки дні відійшли -
Звична річ...
Звична річ...
І дарована нам
Віддаватися снам
Тільки ніч,
Тільки ніч...

-------приспів 3-------------
Я краплину зі сну відіп"ю,
Я у ній зустрічаю свою
Половину,
Половину,
На хвилину прилігши одну
На руїну щасливого сну,
На руїну...
На руїну...


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120080706074

Блаженні... Їм тепло. Бо- вірять.
(час Віри іще не пройшов...)
...та скоро рушати у Вирій
Згуртованій зграйці пташок,
Бо Літо в розпеченій клітці
Яєчню бажає ковтнуть
На жовтій своїй сковорідці,
Що Сонцеярилом зовуть,
Яєчню, насмажену з себе
Самого, з початку на скін...
-Не треба! -Не треба! -Не треба! -
У нього благали пташки,
І в небо до Бога злітали,
І вчили літати пташат,
Щоб дітки так само прохали
Весняних не нищити шат
Лісів, де звивали гніздечка,
У співі щасливі були,
І ніжні тендітні яєчка,
Неначе любов, берегли...
...навіщо цей смуток без міри
І з"їдене Літом яйце?
-Не вірю! -Не вірю! -Не вірю
Що скоро скінчиться усе!..
Гаї від птахів спорожніють,
Туманом затягне поля...
Це дії лише безнадіії.
-Вернітеся, вас умовля-
ти будуть похилені верби,
Мов сльози за дітками мам,
І змерзне, на листячку змерзне
Прилігший спочити туман...
Настане хвилина прощання.
Та, пташечко, в літнім гаю
Я віри зневір римування
Сприймаю, мов пісню твою
Про те, що є сили у світі
Вертати весняне тепло.
Краплини- сльозини на вітах...
І- вірить не марно було.


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120073004245

***андеграунд**

Мов хлібчик із маслом... Зі здоби богиню
Зліпили Боги, до екстрімуму ласі.
Здавалось, про тебе повік, до загину,
Писати творіння я матиму настрій...
Не хлібчик ти, "бутер", що маслом на горе
Упав, і чужею дожертий свинею.
Яка ж мала бути концепція твору,
Щоб наші відносини виписать нею?
Трагедія? Драма? Та це вже надалі...
А спершу вінок із елегій і стансів,
Коли ми вдягали крилаті сандалі
І в небо летіли ловити пегасів.
Не всіх половили. Якісь до Астарти
Злетіли у стайні на щастя. Бо я б ки-
нув це полювання. Воно вже не варте
Останнього акту трагедії крапки,
Мій хлібчик із... Ні! Називалась хот-догом
До кави... Приземлено стала ти слуха-
ти опуси інші. Зірковим порогом
Іду рахувати параметри руху
Орбіти зірок, що тепер неодмінно
З моєю орбітою пересічуться,
Та, може, собою тебе ще замінять...
Богині зі здоби постійно печуться...)))


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120071408765

***андеграунд. сюр. під смаки не адаптовано***

Часи, донедавна брутально щасливі...
Безмежно нахабні... Одвічно сміливі...
Як Грицям на кониках "ловко" вертітись,
На нервокрові героїчно "світитись",
Без вірусу трунку відважно упитись...
ЗАЖЕРЛИВА СИТІСТЬ.
...і от віднедавна трагічної зміни
Процокав годинник час істини. І не
Відмитися тим, що паразитували
Роками на "темі". І, ніби шакали
Піджавши хвости,
Під масками фейси сховали.
...ЦЕ ЧАСОМ НЕ ТИ?..
(обличчя під маскою і не було,
Як броду одроду в гнилому боло-
ті. Перед чумою сміливість
Куди невідомо поділась)
...ФІКСУЄМО.
...і ось
Потроху намордники попризнімали...
А хто вам дозволив? А право ви мали?
(Вказівка цивільним-
вільно?)))
Поетам -паезьку калинмалинОву,
Музикам- столітню мелодію знову,
І жадібно знов біля трону гопак
Відплясує натовп... Знайомо? Ще б пак...
А може це плани все ті ж режисури
Фінальної п"єси?.. А може, дресури
Інстинкту твариноганьби?
РАБИ Є РАБИ.
...ну звісно, ви скажете, що то не ви є,
Що все це обставини, поки не вия-
виться, як незмінно готові
Намордники знову і знову
На душу вдягти кожну мить.
Та що ви?..
...ВІД ШОУ ТОШНИТЬ...

2020. карантин...



© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св/ №120071306370

Зі хмар полону, де розтанув мар лід
Цілунків сонячних із місячним гало,
Упали на осоння перші краплі
Небесних сліз, які пролиті за теплом

Надій на те, що ніби неможливе,
Та все ж омріяне, мов літній зорепад,
Що здійснення бажання породив у
Обох танцюючих окремо свої па.

Янголик темний доторкнувся світла,
А світлий темряви... Досперечались до
Того щоб над вселенським смуткосвітом
Прокрапав перший всепримирюючий дощ,

І яблуко, розділене зі змієм,
Переділила гола діва райських кущ,
На слово вірячи, що дощ омиє
Вогнем покривлені каркаси наших душ,

Що він змива першогріховну глину...
Вплелася змієво рука у руку... Йдем
Під шурхіт віри крапель швидкоплинно
У цей удруге нам дарований Едем.


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св.№120070808730

* з раннього*

Лелека в небі! І вірте, люди-
Усе здійсниться. Усе ще буде.
У пір"я вбився уже лелека.
Його не спинить ворожий клекіт.

Не налякає кубло зміїне.
Дивись спокійно! Злітай спокійно!
Польоту радість одвічно знає,
Він, вічно юний, увись злітає,

Бо не повік у гнізді зростати.
Прямуй у небо! Учись літати!
Обрало щастя тебе одного.
Злітай у небо. Єднайся з Богом!

Серго Сокольник, 2014


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св/ №120062802814

*сонет*

Чому нема у нас, хоч я і Ви є,
Екзистенційного, що зветься mon ami ?
Розділене, у підребер"ї ниє
Прадавнє таїнство, означене людьми

Коханням, що безсмертними Богами
Одвік, здавалося, дароване було,
До людства днів останніх пранаями...
А нам з тобою- ні, не випав долі лот...

Цей смуток віддзеркалить час осінній.
І по стіні змалюють наші тіні
Фінальну мить Ромео і Джульєтти...

Сумний альянс поетки та поета,
Цей декаданс відійде з нами в Лєту...
Його ми вип"єм, мов цикуту нині.


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120062204041

***андеграунд***

Лід у серці розтанув,
Мов морозиво... П"єм
Ми напій не останній,
Що гар...сон... подає.
Відлаковані мантри
Прейскуранту кохан-
ню... І з вишуком тантри
Еротичне меню
Охолоджених доти-
ків... Цукати в моро-
зиві... Вдачею, о, ти
Ресторан!.. Не бістро...
Погурманити право
Надає ресторан
До гарячої страви...
До гарячої спра...


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св.№120060908925

О Боже!... Нарешті літо!
Очікуване, воно
Надходить... Його відпити,
Ми, ніби п"янке вино,
Жадаємо... Бо весною,
Долучені до "утіх"
Обіймів чуми з війною,
Лишились утіх своїх...
...містичні спекотні ночі
Зі втіленнями надій,
І коники як дзюркочуть!..
Як ніби тоді... Тоді,
Коли весночолих юнок,
Роздягнутих від зими,
Любові приймали трунок...
Сміливо пірнали ми
У ту сокровенну повінь
З фантазією без меж...
...я лину, немов у спомин,
У неї однині теж,
І холод душі відтане,
І, як це було повік,
Я знову знайду кохання,
Загублене у траві.


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св/ №120052709807

Світла ліхтарного дороговказ
Тінню відтінить затінення вулиць.
Наші Боги позабули про нас.
З ними і ми непомітно забулись
Привидами лабіринтів нічних,
Де закружлялися вальси безсонні
Споминами нас минулих... Отих,
У дисонансі... Колись унісон... Ні!..
Ти є та я... І губами щоки,
Люба, торкайся тендітноволого...
Ми як розсипались пилом віків,
До двоєднання забувши дорогу,
Мічену мапу нейронами зрад,
Нібито кроплену краплями крові
Саду шипів випадкових троянд...
...ніч розгорнула над нами шатро і
Ти прошепочеш слова дорогі -
« Я повернулась! Минуле минуло!
Підемо... хочеш?» ...і наші Боги
Знову забудуть, що нас позабули.


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120051905852

Ллється розмірено світла небесна блакить
Снів весняних, що, мандруючи в просторі й часі
Світу прочанами сутність свою прихилить,
Прихисток знайдуть зі звіданим іменем Щастя,
Попри припони морової язви чуми,
Що зупинила гінця від Джульєтти Ромео,
Нас поєднали в раю позачасному. Ми
Світообмежено тілопоєднані є... О
Світ відчуттів!.. Ніжних дотиків тіла весня-
ного, до ніг укладаючи знічене тіло,
Що догорить у жертовнім арійськім вогня-
нім мироочищенні, де ми допалахкотіли,
Як відлетілі в осінні зірниці птахи,
Що повернулися світооновленням часу
Чумного стилю, де тільки відлюднена хіть
Нам надсилає надію на втрачене щастя...


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120051708785

Я п"янію, твій чуючи стогін,
В тіла пластику входячи тілом.
В наших схрещеннях ВСЕ і НІЧОГО.
Ми зірками у небо злетіли
І упали на вранішні роси,
Мов вуглини з каміну на килим...
...це весна, перелита у осінь
Несподівано, поки скінчили
Евтаназію грані можливос-
ті, немов розчинились обоє
У екстазі, що справді є диво з
Див, коли володію тобою...
...і палили тілами, палили...
...і палали вогнями, палали...
Як кохання виснажує сили!..
Їх нарівно багато і мало,
Мов незвіданим слоганом пишеш,
Суть якому п”яніючий розум
Осягне в неосяжному вірші...
...і потому писатиме прозу.


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св.№120051506708

Що хова у собі
Вальпургієве ночі відлуння,
Солов"їних дібров
Пісневилив на місяця блиск?..
Я ці ночі любив,
Як і ти... Екзальтацію юні...
...від Адама ребро
Догодилось до пари колись,
Хоч до того, апок-
рифу згідно, вже ти існувала
З глини ліплена, як
Я самий, плоть від плоті землі,
Мій порушивши спо-
кій... Неспинно мене хвилювало
Незвичайне ім"я,
Що так ніжно звучало... Ліліт...
Розійшлися шляхи
У незвіданих нами дібровах,
Плоть від плоті інак-
шу отримав од світла і хиб...
...місяць верне на схил,
Уночі зустрічаються знову
Юність і сивина,
Першорідні забуті гріхи,
Що краплинами до-
щику серце тендітно омили
Снів минулих... Чи ні-
Снів прийдешніх омріяних днів...
...наближаюся до
Пізнання Першорідної Сили,
Де відлуннями ніч
Солов"їно дзвенить у мені.


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120051308645

***еротичний андеграунд, не адаптовано під смаки***

Морок ночі розлився отрутою...
Чи свої я гріхи та спокутую?
Там, де треба, сьогодні мав бути я,
Щоб відпити кохання цикутою.
...ти з отих, що приходять непрошені
Із майбутніх гріхів, що, непрощені,
Тіло й душу обтяжують ношею
Квазісутності пошуку - гроші є?
Запитання за межі банального
Поцілунку (контакту орального
із обіймами, мов петкораль... На го-
ре питання ще справді оті, ого!..)
Не біда, що погано з оплатою,
Ти для мене, напевно, по блату є... ,
І тебе я оголену матиму,
Не прийнявши твого ультиматиму
Меркантильного... - Глянь, на траві роса,
Мов сльозина! Сьогодні я твій де Сад,
Мон амі, екзальтована, мов Жорж Санд,
На колінах торкнися губами сан-
далій мокрих і ноги овий мої!..
Під оралофантазії солов"їв
Проторуєм стежини роззутими
Від екстазу і аж до спокути... Ми
Загуляємось серед стежок нічних,
Зає... любимось серед фантазій тих,
Що так хочеш... їх мать... що тобі даю...
...морок ночі розлився отрутою...


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св.№120050409972

Епіграф

Надворі крук тужливо кряче,
Бо пише хтось метафоряче,
Та про Ерато і Евтерпу -
Папірус і каламус терпить...
Шкарябну олівцем оце,
Бо задовбало з терпецем...
Серго)))

Притулись і засни на плечі,
Люба феє здійснЕння бажань!
Як тебе неповторно навчи-
ли утіленню їх... Перестань
На папері кришить нафталін
Казкотворів про вічну любов.
Ти чарівна була на столі...
То повторюю... Нам не слабО,
Пір"я видерши із лебеди-
них анахро-хронічних хвостів,
На тілах розписатися ним,
Умочивши опівніч у Стікс
Наших снів, що із нами пливуть
Через плеса ріки забуття
Потойбічну косити траву,
Що лікує безпліддя життя,
Заваривши якої, пізна-
єш напою під назвою МИТЬ,
Неповторна, жадана, одна,
Без якої не варто і жить,
Та яку випиваєш умить,
Спрагу творчості утамував-
ши?.. Втомилася дівчинка, спить...
Муза... Як я її називав...


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120041108806

Час наврочить сумні
Сірі ночі без ніжності губ,
І цокоче, і ні-
чим розвіяти пізню нудьгу...
Потаємно відкрий
Простір шафи минулих оман.
У шухлядці старій
(розбирать її часу нема,
Доки сніг не мете
По доріжках юначих слідів,
Де усі кладете
Помилки ви свої молоді)
Є смарагдові зблис-
ки коштовних отих камінців,
Що шалено колись
Так жадав, що і недолюбив,
Здобував, і здобув,
І дорогою знов розгубив,
Крім оцих, що вже бу-
дуть на спомин довічно тобі...
...ну а ви, ті що є
Камінцями, відкриєте ша-
фи свої зі скеле-
тами (може чиясь-то душа
Ще сумує у них,
Прохолодні мої... Камінці...)
Спомин серця застиг...
Щось солоне тече по щоці...
...нАщо спомини ті
Про безцінне всередині шаф?
Ну а втім... Ну а в тім...
Час збирати каміння... І- ша!


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120040609109

Вечір барвами неба картинно заграв
На світлині, що раз на добу є
Слідом відблиску Сходу воєнних заграв,
Мов запалена рана турбує...
Поринай у невпинну світлин новину
Світу, де народився і виріс,
Вітражів політичних зрадливостей... Нуд-
ність очікувань... Коронавірус...
Вельми непрацьовито зароблений хліб
(теми праці не надто цікаві...)
Світ, де світло не радує сонячне світ-
ло, мов чорна завареність кави...
...може, щастя існує? Ти тему цю зна-
єш реалом весняного need love,
Де давно вже тотемом для тебе вона,
Заблукала у снах Діва світла,
Та, чий голос у серці твоєму лунав
У минулу закоханість ніччю...
...ти його не надміру і запам"ятав,
День, що вже відлітає у вічність...
...поринай у ночей кіптяву смоляну,
Що лікують і вірус, і зраду, і нудь...
Поринай у закохані ночі без сну!
У весну!.. У прийдешню весну...


© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120031905977

Ніч лібідо спяніло тривожить.
Стан постфактум... Прелюдії стан...
Тіло з тілом сплелися на ложі...
Знаки окликів, знаки питань -
Ти уже не моя? Чи моя ще?
Що між нами, місток чи межа?
Перелиймо цю тему до чаші
Невгамованих еробажань,
Перевіримо ще раз напевно,
Чи здригнеться від дотику ті-
ло, чи імпульсу цьому даремно
Розчинитися поміж світів,
Мов пориву, що вперся у стіни
І за вихід сплатити квиток,
Чи-то плач при пологах дитини,
На яку не чекає ніхто...
...відіп'ємо цей трунок від чаші,
Всеосяжної, ніби Грааль,
Із якого одвідано завше
Крові радість і крові печаль,
Через сон наостан поєднаєм
Втому й нашу невтомність на ра-
нок... - прокинулась? Їхати маєм
На роботу із дому... Пора!..)))

© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120031500951

Друзі, маю честь сповістити, що отримав Диплом лауреата 1 ступеню Всеукраїнської літературної премії ім. Анатолія Криловця у номінації "Філософська лірика". Нижче приводжу добірку моїх творів, яка подавалась на здобуття премії


СЕРГО СОКОЛЬНИК
Добірка творів на здобуття літературної премії імені Анатолія Криловця у номінації «Філософська лірика»

Горіх

Похилились горіха гілки
Під вагою врожаю... І сонце,
Мов сусідка стара, залюбки
Загляда у домашнє віконце...
Та сусіди, що в хаті жили,
Мов горіхи осипані, впали
Згідно Притчі... Часи надійшли -
РозкидАли каміння... Збирали...
...пусто в хаті. Самотня вона,
Хоч і літа теплом обігріта...
Бур"яну височенна стіна
Замінила під вікнами квіти,
Що, мов юність, давно одцвіли,
Ніби зрілість, укрилися снігом,
І на землях нових проросли
Впалим зерням старого горіха.


А ти відчувала?..

Ти відчувала?..
Холодне "бувай" під склепінням осінньої ночі...
Привидом спалах
-швидше, авто, пролітай! - долю прорізав пророче...
Відчаю гами,
Ніби весь світ обваливсь...
І під ногами
Листя осіннього слиз...
Доброї ночі вам, Вулиці
Міста, в якому колись
Час мій у вічність обнУлиться!..
Ні... Зачекай трохи, пліз!
Місто містично відлунює музику Ліста
Під відлітаючий лист...
Ніччю цією торкнусь потаємного змісту
Сенсу розлуки, коли
Що не збулось, повернулось
Нотами стомлених вулиць
Міста, де час не обнулиться долі назло!..
Доле, ти чула це?... Та обійшлось. Обійшлось...


Поранений
***Присвячую чарівній жінці, волонтерці, Народній артистці України Світлані Мирводі, з якою мав честь бути з концертами на фронті***

Ти сьогодні до болю губу закусив.
Ти не вийдеш із бою, не маючи сил.
Ти заслаб. Твоя кров витікає із ран.
І - ПОРА. Ти поранений. Так. Ти поран...

Ти акорду і ритму не взяте баре.
Автомат ненаситно патрони жере.
Розвідгрупа "нарвалась", бо видав туман.
А гітара в казармі сумує сама.

Хай засне, мов кохана. Її не буди.
Ти у гості до Хель назавжди відійди.
Бо Беркана пішла годувати ворон.
...автомат доїдає останній патрон...

Ти метелика кокон крилатих ідей.
...тепловізора око в тумані знайде...
То запрошуй у хату на званий обід.
На останню гранату. Усім. І собі.


Як це сталося

Як це сталося... Літній день
І кульбабок щасливі личка...
Пригадалося нині, де
Заколисувала травичка,
Нам нашіптуючи казки
Про кохання, і ми кохались,
Приховавши у квіточки
Тіл оголення, і ховались
Присоромлено очі хти-
ві волошок, немов суперниць,
У яких відібрала ти
Що на око лягло, напевно,
І павучої сивини
Їм у спадок плелись тенета
Смутку осені... і сумний
Погляд очі їх мали, де ти
Тіло зморене від тепла
Вітерцю і мені причастям
Дару юності віддала
Переломленим хлібом... Щастя
Не утримати швидкоплин...
Пригадайте, волошки сині,
Тих кульбабок, що одцвіли,
Відлетівши, мов павутиння.


Чорне Місто

Це - гальюн (а світлина- клозет типу "water")
З вічним кредо комун на кістках танцювати...
...Понад Стіксом висять чорнорукі мости,
Наче лап розіп"ятих павукохрести.

Вий моторний - сови завмираючий клич...
Місто Чорне сюди спорожняється в ніч...
Шин згоріла зола пролітає крізь комин...
...Світле місто... Безладно спливаючий спомин...

...Там, у Сонячнім, радості долі чекав.
Там стежками дитинства на волі блукав...
Там я сонце в долоні дитячі ловив...
Та не втримав, одначе. Усе розгубив,

І проміння його вже не те у долонях.
Мікс зі змін - що з того? Сльози з кров"ю солоні
Цінувати без змісту навчилися ми...
...Череп Чорного Міста зіяє з пітьми,

І з палаючих жовтопекельних зіниць
Вилітають вагони його колісниць,
Мов би душі, що вирвались з пекла на простір...
І з двома берегами межуючий острів,

Наче прихисток тим, хто душею живе,
Мов актор, що у роль увійшов, та пливе,
Хоч, буває, веслом хоче вдарить Харона.
Місто Чорне... ОСТАННІЙ РУБІЖ ОБОРОНИ.


Я був у мами...

А я сьогодні ночував у мами...
Дитям малим по ніжність і любов
В обійми теплі вечора прийшов.
Яке це щастя- ночувать у мами!..

А вечір так поволі догорав
І не хотів у темряву спливати...
Мов у дитинстві, поправляла мати
Мені подушку, щоб зручніше спав...

А ранок запалився у журбі.
Я мав іти стежиною своєю.
Я був у мами... Я втішався нею...
Помилуй, Боже!.. Дякую тобі!..


Парадоксальне

Наближається далеч.
Та на сонце набігли хмарки...
Одне одного мали,
Та ото ж розлучились таки...
Плинуть гроші у транші,
Та чогось не до наших кишень.
Очі виїли "наші",
Хоч "не наших" до біса лишень.
Як потрібна робота,
Де нічого не треба робить.
"Світом править добро". Та
Зло спрямовано роблять жлоби,
Безпринципні і підлі,
У подобі, що їм до лиця.
Що поробиш. У "піплі"
Характерна є риса оця...
З вуха вийнято вату,
Тільки рідних не чути пісень.
Хоч самбука не water,
З горя випити можна усе.
Як у світі невдало ж
Все... Немов у жахливому сні!..
Наближається далеч,
Що у плямах... Мов кров на стіні...


Війна

Подивись у холодні зіниці війни.
Що у них? Як побачиш- повік не забудеш.
Це безвиході сум, мов наліт сивини.
Це за рідними смуток, мов рана у грудях.
Це з товариша смертю відкритий секрет,
Що безсмертя скінчилось. Його вже не буде.
Шлях на небо до Бога у зблисках ракет...
І стежина під ними... стежина в нікуди.
Що ти пишеш, коли ти цього не пізнав?
Не вдихав гнІйних ран той тампоновий смуток.
Ти в медроті в палатці сирій не лежав,
Усіма, навіть Богом самим позабутий.
Ні. Війна - це не вірш про весільне пиття.
Хоч воно й не без того. І Чарз*... І горілка...
І наказ... За наказом ти втратиш життя.
Чи відкупишся іншим. Війна ж бо оскільки...
Це печаль. Бо не знаєш ти долю свою.
І не скоро вертатись на отчі пороги...
І З ГУБИ, ЩО ЇЇ ЗАКУСИВ У БОЮ,
СМАК СОЛОНИЙ СТІКАЄ. ТВІЙ СМАК ПЕРЕМОГИ.

*хто був в Афгані (та й не тільки) - той знає


Про головне

"Кров"ю вранішній схід палав..."
"Кров рікою..." - ці теми вірша...
Володимир - не Святослав.
І війна зовсім нині інша.

Валять Ідолів у Дніпро...
Чи - Богів, без яких учора
Не гадалося жити...Про
Це написано гори... Горе.

Ти почуй, як кричать Волхви
Закривавленими ротами -
ЩО ПОРОБИТЕ З НАМИ ВИ -
ТЕ ПОРОБЛЕНО БУДЕ З ВАМИ!!!

Ти поглянь на отих скотів...
Он на ТОГО, хоча б... - Потворо!
Що, ти Богу служить хотів???
ТОБІ ВИДАЛИ КИЙ УЧОРА

З правом бити усіх, хто не
Відречеться, а досі вірить.
Ти тоді ще б убив мене.
Ще до крові Майдану. Вирій -

Це не Рай. І туди тобі
Шлях зачинено. Як, до речі,
І до Раю. Туди жлобів
Не пускають Петро й Предтеча.

Православ"я... Одна сім"я -
Віра Вірних і Рідна Віра.
...і текла Дніпром кров моя...
- Що ж ви робите?.. Миру! Миру!..

Самознищення... Тільки - ні.
Ти кар"єру на цьому робиш.
...ми загинемо на війні
Із самими собою. Проза ж...


Доля без дорікання...
***маленька філософська поема***

Доля без дорікання
В камені... Жанна Дарк
Вкотре зі здивуванням
Переглядає, як
Муху прадавню гарно
Капсулював бурштин...
.....................................
-сумніви мають, Жанно,
Що не відьмачка ти.
Зрада і треті півні
Будуть і поготів.
Витримаєш катівню
Із запитань попів.
Друзі із ворогами -
Плевели і зерно -
Склали у орігамі
Тіло твоє давно,
Вільноневільна пташко...
-душу вітрам відкрий!...
...як же літати важко
В полум"ї власних крил!..
Долею обійняти
Світу металобрухт...
Полум"ям запалати -
Не заплямує бруд,
Що полетить у спину.
-звільнений Орлеан...
-трон короля- дофіну...
-спіймана у капкан...
-Ви не спроможні так лі-
тати!- останній крик...
...у бурштиновій краплі
Спати тобі повік
Статикою атлантів
На постаментах тих,
Що історичних фактів
Місцем обрав бурштин,
Поверх якого автор
Випише ці слова -
ЛЮБИШ СВІЙ МЕЧ І ПРАПОР -
СПРАВА ТВОЯ ЖИВА.
..................................
...і наостанок слова,
Наданого мені:
ЦЕ НЕ НОВЕ, ПАНОВЕ -
В ДОЛІ ГОРІТЬ ВОГНІ...


Іловайськ
*пам"яті Іловайського оточення*

Йшла химерою ніч.
А розвиднілось - Боже святий...
Артилерії клінч
Охопив і нещадно гатив
Поле болем оте
Неосилено зранене вщент...
Уцілілий митець
Чи його оспіває іще...
У кружінні ворон,
Чорнотілих, мов колос горів,
На розділений трон
Зрада з крові вповзла й хабарів.
Чи є мир, чи війна-
Чужокрайний наліт сарани?..
Це не ми, це вона
Править бал при дворі Сатани.
Подих смерті густий
Сонце візьме у коло гало.
У прикметі отій
Полку Ігоря слово збулось.
Клин лелечий злетів,
Часу тризни чекати сльозам...
За загиблих братів
Воскослізно спливати свічкам.


Наче дитяче

Плач дитини, мов кров, що стікає на ніж...
Без упину... І знову... Дитинко, облиш!
Що ти плачеш? Цей спокій, що вилився в жах...
Що ж ти бачиш в квітчасто- мультфільмових снах?
Ах...
Руки- гойдалки? Силу й завзяття батьків?
Ляльки- мотанки в тіло ввіп"яті голки?
Це ніхто не побачить довіку, повір!..
В підсвідомості плаче прихований звір...
Вір...
Тихо дзенькнуть в пітьмі обереги небес...
Мій маленький, ніхто не образить тебе!
Те, що буде під ковдру покладено німб,
Ти забудеш... А поки - мовчи уві сні...
Ні...
Ранок просто по зросту розставить усе,
І дорослості постер тобі принесе,
І, прикрасивши ним сублімовану хіть,
Ти пізнаєш, що це не дитячі страхи...
Хі...


Звільнись. Маленька поема

-Як чарівно кохати!..
Так... -Найвищої миті
Сенс бажаєш пізнати?
То навчись розлюбити.
.....................................
Навчись розлюбити,
І з того почни
Науки життя
Свій перелік сумний.
Як солодко серцю
В горілці гіркій,
То випий відерце,
А далі помрій...
................................
Раніше жилося погано... І нині...
За що ж-бо нещастя таке Україні?
Щоб рабство ганебне
Забуть назавжди,
Мойсей сорок років
Євреїв водив
Кружними стежками пустелі...
Та справи у нас невеселі -
Блукаєм віки... Переслідує жах -
Як знищить пустелю у наших серцях?
Своє ж обираєм. Свідомо самі
Віками блукаємо в рабства пітьмі,
З часів від потопа...
Дай боже-
"Європа усім допоможе")))
............................................
Та це вже - глобально... Мов свинка,
Від сексу попискує жінка...
Та - зрада! Що маєш робити?
Любити?.. Забути?.. Убити?..
Не треба вбивати,
Нехай їй - живе.
Такого- багато,
І це не нове.
Навчись- розлюбляти. Відчуєш
Новеньке, неначе смакуєш
Не хріну без солі -
Смачного торта.
Прихована воля
Твоя іще та -
Відставку коханій надати!..
Навчайся хутчій розлюбляти!
..................................................
А далі розлюбиш і тих, хто тобі
Був другом, та в чомусь-то шлях перебіг.
А далі - там далі багато)))
Начальників і депутатів,
Та ще вчителів, що нічому не вчать,
Душі лікарів, що призвикли брехать,
Ділків, генералів, доцентів,
Міністрів, панів, президентів -
Нехай їх чума покосила б! -
Всесвітня Анархії сила!..
.....................................
І от - через річку ти дивну пливеш.
І диво-життя починаєш нове.
Легкий - на терезах не зважиш.
І сам ти уже не завадиш
Тутешнього світу ні злу, ні добру
(як хочеш- з собою тебе заберу)...
Один. Ти прямуєш- до Бога.
Звільняйся мерщій від усього!
.......................................
Як кохання вищить,
Бо в хвилину оцю
Я знімаю з душі
Непід"ємний ланцюг!..


НедОгарок.
***маленька андеграундна сюрреалістична літературна поема.***

Це вітер виє чи вовчиця
Крізь морок ночі? Голова
Болить... Мені будинок сниться,
В якому Творчість прожива.
Цей дім осіб прийма солідних,
Дрес коду згідно... На одну
Хвилину я, немов дослідник,
Крізь сон до нього зазирну...
..................................
...ліпнина стін, задуха зали
В бароко стилі, і у ній
Поснулі Твори спочивали
У відлакованій труні,
І мали в мідному свічаді
Горіти Творчості свічки,
Та не горів, а тлінно чАдів
Лише недОгарок... Такі
На фабриці робити вміли
В позаминулому сторіч-
чі... В мороці палахкотіли
Оці свічки, аби у ніч
Не збилися з дороги люди,
А чи побачили нове...
...про нього меморандум буде,
Мовляв, віки переживе,
І налетять на нього роєм
Комахотвори молоді:
"ми наш, ми новий мір построїм",
Лише вогню оволодій
Екзистенційно новинОю,
Не підпали собі крилА!..
...сторіччя поспіль над труною
Отой недогарок пала...
.....................................
...у орігамі я складаю
Поснулі Твори, і з труни
В розбиту шибку відпускаю.
Лиш підпалю... Нехай вони
Кружляють білим світом, поки
Вогонь не спинить їх політ,
Перетворивши все на попіл,
І сам лечу туди ж услід,
Натхнення відчинивши брами...
......................................
А вам, шановні судії,
Скажу крізь сон -О ГОРЕ З ВАМИ,
ЛІТЕРАТУРНІ СНИ МОЇ...


Темучін і Джамуха

Темучін відійшов до ріки...
Доля зрадила... Військо тікає...
Ти, Джамухо, слабкий. Ти - слабкий.
Нині смерть ти свою відпускаєш.

Він повернеться з помстою, злий.
Знов розбиті з"єднаються в зграю.
Побратима ти кров не пролив,
Та у владі братерства немає.

Ти, Джамухо, у юрті сидиш,
І з кумисом вливаєш у в жили
Переможні пісні... Ти облиш...
Слабкодухість - це крок до могили.

Ще коханки рабині - твої.
Їхні перса бальзамом на рани...
Чи баранини ти переїв?
Скоро станеш жертовним бараном.

Це війна за Світи. У війні
Звичні речі удари у спину.
Подивись, вже твої курені
Відійшли до руки Темучіна.

Не кумис... Це ти доленьки п"єш
Схлип останній, віднесений вітром.
Ти, Джамухо, в ніщо відійдеш.
Темучін у Володарі Світу.


Гіксос. Маленька поема

Навіщо, гіксосе, ти прагнеш Єгипту,
Покинувши землі арійського краю?
У люті морози (поглянь манускрипти)
Теплішого, ніж Батьківщина, немає

Священного слова... Коней табунами,
Жінками прекрасними ти володієш,
Та знову і знову впиваєшся снами
Земель, у яких твоя втілиться мрія

Боїв і походів, величних руйнацій
Сп"янілих від крові володарів світу...
Ти станеш початком нових генерацій
Що, зрештою, будуть для всіх заповітом,

Як треба ставати жорстоким тираном
І вчити від жаху схилятися нижче...
І порох віків, мов кремована рана,
Тобі ще надасть запитання- навіщо?..

Навіщо? Бо носиш в собі Олександра,
Колумба, Кортеса... Ще й Гітлера треба?..
Ні... Ти не мандруєш. Це втомлені мандри
Прочанами босими линуть по тебе.

Чи, може, ти падаєш нині в безодню,
А думаєш - птахом у небо здійнявся?..
До ложа Єгипту навіщо сьогодні
Ти хтивим коханцем нарешті "дірвався" ?

Спливають віки. І пісками пустелі
Тебе замітає. Це катарсис... Трансфер...
Колись на одвічності пам"ятній стелі
Написано буде- "Твій задум не вдався..."

Можливо. Історії зникла потреба.
Майбутнім ти матимеш право сказати -
"Я може, на час, та здіймався у небо.
Що ви розумієте?... Ви... Не крилаті..."


Осіння ніч

Срібні стебла верби
Хтиво тягнуться з ночі до мене.
Клич лелечий луна
Над містичною гладдю води.

Осінь править розбіг своїх коней
Барвисто-шалених,
І минула весна
Через літо летить в холоди.

По вітрах шарудить очерет,
І вдивляються в тебе
Зорі неба рясні,
Це Богів споконвіччя святе,

І летить, і летить
Через ніч, закликаючи в небо,
Клин лелек в вишині,
Ніби душі померлих дітей.

Хто вони?..
***маленька філософська еротична сюрреалістична поема***

Жрець. І Діва, дарунок у жертву Богам...
-що за діло до них мені? Я не віддам
Вождеління Богів. В них удосталь всього.
Ти- моє і моя. Не зречуся свого!
........................................................
-жити хочеш?.. Тріпоче рука у руці.
Очі в очі... І ми у сторіччі оцім...
Знову долі єднають круті віражі.
Пам"ять серця чекає світлин вітражів,
Де були ми удвох у минулі віки...
Як не взяти таку? Не віддатись такій?...
...копіюю у пам"яті серця скріншот,
Як ВІН довго від НЕЇ до НЕЇ ішов...
Ким була ТИ ЙОМУ? Подарунком небес,
Бо булатом у жертву принести тебе
Він не дав... І вівтар не заляпала кров...
Жрець пішов проти Віри... Основа основ
Кожна Віра... Часи вимагали того,
Аби сталося так... Ти з бажання свого
Віддалася Жерцеві не без насолоди?
(вільний вітер не завжди бажання свободи)
Та й життя в ті часи цінували не стільки,
Як бажання віддатись (ні, не на постІльці
Із гламурно-слинявим коханцем- "героєм",
І дівоче оголення- це не покрою
Від Версачі нап"ялений одяг на тіло...
Жрець його не схотів би... І ТИ не схотіла б...)
Ким ВІН був? Глядачем еротичного шоу?
Ще той час не прийшов... (взагалі- час пішов у!!!...
"лайкарі"- "недолугопоети", пішли ви...)
Як земля пересохла очікує зливи!..
Мов дівоче бажання належати... НАщо
Є життя?- у Жерця запитати - чи краще
Проживати його у закутості буднів?
Лід і пломінь. Не бути чи бути? То БУДЬМО
Цілу вічність у миті запліднення лона,
Ніби вірш, що написаний проти шаблону
У часи, у які і писать розучили,
У часи, де З ТОБОЮ ЙОГО розлучили...
...та догідно пасьянсу розкиданих днів
Відтворилось... ЙОГО ти зустріла. МЕНІ
Ти знайома, мов Став на кохання Жерцеві.
Поза сумніву- ВІН! Ти пізнала? Оце він -
Може Я... Може ні... Пам"ять стерли віки.
-підійди і торкнися МОЄЇ руки,
Та ВОНА, що до НЬОГО прибігла по хвилях,
Та ВОНА, що на стінах Путивля заквилить,
Та ВОНА, що за Майстра віддасть свою душу...
Я ТЕБЕ пізнаю... Ніби равлик із мушлі,
Ти виходиш, звільнивши розкутості гени,
На жіночий вівтар, простягнувши до мене
Спраглі руки... І губи цілунку бажають,
І закуті тіла ланцюги розривають,
Що скували нам пам"ять, змінивши часи...
Ти- ОТА, про яку у Богів я просив,
І собі залишив, у Богів відібравши,
І бажання відпив приворотної чаші...
.........................................................
Світ маленький, мов час. Мов годинник і глобус.
Ми зустрілись. Та нас розлучає автобус.
Так було. Так і буде. І прісно... І завше...
Та все рівно. Тебе у Богів відібравши,
Вивів істину я у догматі простім -
Я тебе відбирати у кожнім житті
Маю право в усіх, хто стоїть на шляху.
Я впізнАю тебе... ВІН ЇЇ... Who is who?...


Хто правий???

Ей, чужинцю, з яких ти мандруєш країв?
Я думки розказати бажаю свої.
Ти письменний, калам бачу я при тобі.
Хочу чемно тебе запросить на обід.

По знання ти прийшов, чи по віру?
Зараз здогад я свій перевірю...
Ти хоч трохи філософ, мій друже?
Я твою рівновагу порушу.

Філософію сЕю ти трохи сприйняв,
Як Ісус Фарисеїв думками довбав?
Хто правий? Пошкреби по дурній голові.
Бо Ісус тут — правий... Фарисеї — праві...

Зачитаю маленьке есе я,
Як жили споконвік Фарисеї.
В "шоколаді" від вигуків "браво!"
І вважали- дано їм по праву.

А Ісус не вважав. Бо Закони Нові
Вже роїлись в шаленій його голові.
Світло меркне в Пітьмі. Світло краще пітьми.
Храм зі Світла збудуєш з оцими людьми?

А народу це дійство веселе
До душі. Що жаліть фарисеїв?
Та тенденція є. Кепкували
І тоді, як Христа розпинали.

Не второпав? Чи вибір зробив? То іди.
Не туди. У пустелі немає води.
До оази - он бачиш, висить вказівник?
А чому запросив? Ти з"явився і зник.

А місцевим не треба казати.
Бо місцеві ще ті тут хлоп"ята.
Всі письменні. Тому - СТУКАЧІ.
Прислухаються!.. Йди вже мерщій!..


Ликера
***маленька сюреалістична поема.***

Знову в уяві з"явився спонтанно
Жмут простирадл на підлозі... Сувій
Їх... Чи рукописів... -Йогане! Сядь-но
Біля жаданої Вульпіус... Твій
Час ще не вийшов, і вічність настане
Винагородою пошуку... Ні...
........................................
-Люба Ликеро!.. Чому ти, кохана,
Вбити бажання зуміла в мені?..
За аналогією написавши
Цикл трансформації із попелю-
шок у принцеси... О нації наші!...
"ВЕсни народів"... Цю тему люблю,
Модну сьогодні, бо це, "дев"ятнадцяте" -
Час революцій і Наполео-
нів, обіцяло вам жезли у ранцях
Маршальські... В ранці, які досі но-
сять добровольці і просто солдати. Ти
Ранця вагу на плечах спом"яни...
Скільки змарновано юного часу... Та
Прагни, Тарасе, своєї весни,
Як відбулося у Гете і Вульпіус...
Тільки для тебе на неї табу.
Знаєш, Тарасе... Накручуй собі на вус-
На батьківщині давно ти не був,
І Україна таки не Німеччина,
В попелюшИні сповита казки,
Інші нерідко тут творяться речі... Най
Вигризуть серце вони залюбки,
Зуби коваль поробив їм залізнії...
Буде пороблено шкоди тобі.
Казку чужу не вигадуй наслідувать.
Щастя із долею- вічний двобій.
Треба щоразу тобі перейматися
Тим, що не варте тремтіння душі?
Рано, Тарасе, лишився без матері...
Ось де болить... Усе інше лиши
На пліткування... Тобі не однаково,
Хто там і що кому наговорив?
Смак поновило тобі "полусмакове"
Може - кохання... А може - порив...
Викинь принадою для борзописців
Безліч казок про нещастя твоє...
...........................................................
Плебс і патрицій... В дитячій колисці
Голос однаковий... Далі- як є...


Політ
***маленька поема***

Ми летимо. Ми не бачимо сонця.
Ми усередині. У оболонці.
Стиснені вмістом. Ні сісти. Ні стати.
Ми усередині аеростату.
Втім, летимо. Чи до пекла? У вирій?..
Ми обирали собі командира,
Що керуватиме нами і досі...
Дірку назовні робить боїмося.
А командир нам невидимий наче...
За оболонкою і не побачиш,
Як недолуго сховавсь у корзині...
Ми ж уявляємо- мужня людина
Той, хто відважно керує польотом...
...ми в оболонці, і віримо доти,
Поки керуючий вправно й уміло
Наші бажання в реальність утілить.
Віримо свято, мов матері діти -
Долетимо. Тільки... Скільки летіти?
У оболонці пітьма і задуха.
Очі не бачать. Затулені вуха.
Їжі немає. Зжираємо ближчих.
Легшає куля... Злітаємо вище...
...тут, усередині, Авель і Каїн,
Блудні сини, що світами блукають,
Янголи, чорними перами вкриті,
Діти старих і новітніх завітів...
...з темряви хоч би віконце відкрити,
Щоб прочитати слова Заповіту,
Бачити гори, і ниви, і твані,
Землі, що стануть нам обітовані...
...зараз розріжемо аеростату
Шовк оболонки, аби запитати
-скільки нам часу летіти лишилось?
Місце куди летимо покажи!.. Ось
Блимнуло світло в прорісі тканини
і остовпіли засліплені ним ми...
Де командир??? Десь дорогою випав,
Ставши шулікам обідом... І глипа
Погляд здивований з темряви дІри...
-як ми самі тепер, без командира???
Хто проголосить дорожні промови?
Хто нас навчатиме рідної мови?..
Хто порятує? Хто буде латати
Дірку, пророблену в аеростаті,
Через яку ми побачили світло
Іншого, нам невідомого, світу?..
...ми летимо. Не упали і досі.
Різноідейні і різноголосі.
Знов командира нового обрали.
Темно... Бо дірку ми теж залатали.


Янгольське
***маленька поема***

Не бійся! Я не ворона.
Я Янгол твій охоронець.
Послухай, лінивий сплюхо,
Я дещо скажу на вухо...
.......................................................
Цей день у твоїх руках...
Шкода, що не розумієш.
Не знаєш, що з ним удієш.
Та поки він у руках...
...підіймешся разом із сонцем,
Коли прокидається соціум,
І станеш на нитку кевларову
Нанизувать намірів марево-
Втекти за поребрик з валізами,
Чи курку сусідську зарізати,
Протерти своєю сідницею
Пил офісу з шаною ницею
(бо прийнято честь віддавати
Начальникам придуркуватим),
Чи встати (бо зранку встане))),
Провести цей день у Тані
Вареником у сметані,
Бо врешті її не стане
В житті твоєму, о се ля ві,
Ревнивий у неї є чоловік,
І щось таки він пронюхає,
І все... Ні слуху, ні духу... Не
Найгірший, повір мені, варіант...
...бо може, вчора новий Гарант
Підписував Іменем Нації
Наказ про мобілізацію,
І десь-но чекають вагони,
Сухпай, автомат, погони,
(і знов-таки честь віддавати
начальникам...) Обстріл клятий
Банальним своїм "БАБАХ!"
Розірве цей день на шмаття,
Як ти від бажання плаття
На Тані, що у руках...
....................................................
Що? Сон твій куди подівся?
Можливо, я запізнився
І доля твоя така...
Здогадуєшся? Пока.



Сліпці

Кінець весни. Кінець весні.
О смак полинний - диво дивне!..
Оце наснилось... Креативне.
Біблейська притча. Уві сні...
...веде сліпець свого сліпця...
Обоє в ямі? Не обоє.
-поводирю, що ти накоїв?
Не зрозуміла притча ця?
Бо поводир І НЕ ХОДИВ.
Він- тільки шляховказ для інших.
Прилаштувався не найгірше,
Ще й окуляри темні вдів...
...за фактом він же має вдів
Отих сліпців задовольняти,
Яких загинуло багато
Під проводом "поводирів"...
...а ви, сліпці, за ким ішли?
За ким ітимете надалі?
Відколи ви сліпцями стали?
Раніше зрячими були...
Та на ковбаси провесні
Ви проміняли зір орлиний.
Шкода...
-о, цей настій полинний!..
Абсенту сюр!..
Кінець весні.


Я, Сонце, Хайям і думки...
Маленька поема

...крізь розірвані хмари
Сонце світлом зійшло,
Бюст Хайяма Омара
Увінчавши чоло...
....................................
-щось на серці... Та годі!
З ким би випити як?..
Сонце, ти у нагоді.
Сонце, любиш коньяк?

У Едемі жіноцтва
Я кохання співак...
Та мене першородства
Гріє тема нова...

Рубонуть рубаями?
Та навіщо, скажи?..
Всі ж давно не при тямі.
Довели до межі

Новоявлені шахи,
Ті, кому Нізамі
Був би програним в шахи...
Ні. Наперсток візьми.

Він їм ближчий по суті
У своїм сприйнятті.
Бо безсовісно сцуть ті
На бажання оті

Розказати Поету
Про страждання... Про біль...
-маєш право на це ти?
Це потрібно тобі?..

Відлаковані теми -
перепустка у Світ...
............................................
...Сонце глянуло ТЕМНО -
-спом"яни "ЗАПОВІТ"

У проекцій орбіті
Історичних подій.
Що робилось у світі?
Що здійснилось тоді?

.............................................
Острів дальній Єлєни...
Імператора млость...
-розкажіть, Демулєни,
Як усе почалось!

Як ви бачили вади
Тих років вогняних-
Не Дантони для влади.
Краще влада для них.

Мовчите. Гільотини
Ніж втомився рубать.
Ви Мамоні данину
Ще не вміли складать...

Хоч Марати бувалі,
Не позбутись ніде
Леза холоду сталі
Від Шарлотти Корде...

(ну, і "наше" вже чисто-
Пам"ятаєте ви
Комуняк-ебертистів
Кровожерливий вий?..)))

Ви вже позабували,
Бо світогляд такий,
Як де Лілля співали
Марсельєзу полки?

Не усі і співали.
Сила спротиву є,
І навік вгамувала
Гільотина Шеньє...

......................................

Сила спротиву...
СИЛА ВИСОЧІЄ ОН ТАМ-
То Чернеча могила...
Вічний спротив катам.

Загратована воля-
Невідплатності щем.
Річка змінює колір...
Кров ворожа тече...
.................................................

Знаю- станете рохкать,
Бубоніти мені,
Що змінилась епоха...
-ЩО ЗМІНИЛОСЬ У НІЙ???

Спам"ятайте, потвори,
(є цинізму межа?)
Наші голодомори
Під вірші про врожай!..

У розстрільні підвали
З геніальних орбіт
Ви кістьми повкладали
Зоренації цвіт.

Як стріляли на злеті
(некомфортні ж такі)
"неформальних" поетів
У "відлиги" роки?..

І Майдану, Майдану
Невгасимий маяк...
Неоспівана данність...
Хто тоді, як не я?..
.............................

-світла пам"ять. Із Вами,
Сонце, я на зв"язку!..
За Омара Хайяма
Наливай коньяку...


Духовність. Маленька філософська поема

...от що за манера людину питати
Опівніч, коли дуже хочеться спати

І з мороку зло виповзає назовні
Про те, як вона уявляє ДУХОВНІСТЬ?

Духовність- це слово? Чи дійство? Чи міра?
Чи шлях, що людину приводить до віри?

Це відстань від НІ до непевного ТАК?
Чи благо, що робиш без певних ознак?

Зі злом боротьба- це духовність чи ні?
Повстати, чи жити весь час у багні?

Інакше скажімо. Іде чоловік
До хати із книгою... Двері... І зник

У нетрях кімнати. Що буде із ним?
Давайте подумаєм трохи над цим.

Можливо, він спати заходить до неї...
А може, читатиме "Четьї- мінеї"...

То де тут духовна, скажіть, складова?
Чи спить? Чи читає? Діяння ж бо два,

Допоки він двері назад відіпре...
Із двох варіантів один обере.

А ось де знаходиться ІСТИНИ ВИМІР.
Духовність- це ПРАВИЛЬНО ЗРОБЛЕНИЙ ВИБІР,

Це ТАЇНСТВО ДІЙСТВА у нетрях кімнати -
Не згаяти час, а читати, читати...

А ззовні - нема. Зачинився і зник.
В кімнаті їх двоє. Він сам і двійник,

Що спить, поки інший читає собі.
Така вірогідність, зупинений біг,

Існує для того, хто ззовні кімнати.
Йому залишається тільки ЧЕКАТИ,

Допоки скінчиться віраж трансформацій...
Те саме народів стосується, націй,

Що зріють, духовність в собі несучи...
До чогось дозріють... До Раю- ключі,

До Пекла- провалля. І розуму сни
Нерідко народжують бісів війни,

Бо мир зберігати - всього лиш умовність.
Ну добре. Я спати. Духовність... Духовність...


Знаєш, десь у раю...

...знаєш, десь у Раю
Розквітають сади яблуневі,
Що спокусу дають
ГріхопАду Адаму і Єві...

...я тебе пізнаЮ
Мов плоди, що зростають на гіллі...
...чуєш - нерви здають,
Наче струни вібрують у тілі -

Переміна часів,
Не найкращі часи для кохання.
Я тобі - гречкосій...
Може перший... Можливо останній...

Мов богині Землі
Ти подоба... Ти Макош і Мати...
Переломлений хліб...
І майбутнього сім"я сприймати

Це одвіку-віків
Доля жінки, солодко-зваблива,
Чарівний перелив
Дарування дитячого дива,

Не інакша ніяк
У часи буревійно-вітрОві.
...БО У ЯБЛУКА СМАК
БУВ СОЛОНИЙ. ІЗ ПРИСМАКОМ КРОВІ.


УКРАЇНСЬКА ТРІЙЦЯ
філософський перформанс поема-есе
***оригінальна ідея, авторські знахідки***

Я здригнувся у ліжку. Ранковий напівсон раптово стрімко припинився здогадкою... Вірніше – поверненням до неї, тої, первинної, що колись давно невиразно постала в уяві і свідомості...
Шлях до Шевченка... Може це трохи гучно звучить, але постать Шевченка з дитинства вабила мене окрім власне самих творів, які я читав, певною особливою енергетикою... І от сьогодні... Мені наснилась пам’ять... Правда ж дивно? Та дива є звичайною річчю в цьому світі... Хто осмислено прожив своє життя, той бачив чимало див. То ж...
Було так. Нас, тодішніх піонерів, влітку автобусом урочисто привезли з піонерського табору до міста Канева. До музею і на могилу Кобзаря... Певен, немає у світі людини, чиє серце не почало битися б частіше при сходженні на Чернечу гору, на це сакральне місце української Сили, чия душа не відчула б стану просвітлення в цю мить...
Тоді все це вперше відбулося і зі мною. Нас, піонерів, виховували атеїстами. Ми і не здогадувалися, шо в майбутньому на своєму життєвому шляху самостійно йтимемо до Бога кожен своїм шляхом, і я ще не пізнав тоді отої миті просвітлення душі, яка під час молитви у храмі торкається Віри... Я лише через час і через часи зміг співвіднести і осягнути все це...
Ми зупинились у якомусь придорожньому селі... Типово-щасливі радянські діти у красивій літній піонерській формі, задіяні в цікавій офіціозній події, по-своєму неосмислено раді їй, і з гарним настроєм тепер прямуючі шляхом до свого піонерського табору...
Не пам’ятаю, чи мене запросили, чи я зацікавився і напросився сам... Я зайшов у просту селянську хату з солом’яною стріхою, тоді їх було ще чимало, таких патріархально-мальовничих... Зайшов сам-один, хоча міг би, здавалось, запросити цілу ватагу друзів... І опинився ніби трохи в іншому вимірі...
У тінистій прохолоді з вікон лилося променями денне світло, і хатній пил у цих променях зоряно мерехтів... У хаті було тихо і голоси з вулиці доносились сюди, ніби з-за якоїсь межі, котру вже перейдено, звідкіля нема вороття, і ніякі голоси не у змозі повернути тебе назад, як неможливо повернути назад втрачений час.
Я був спостережливим хлопчиком, цікавився усім новим, що доводилось бачити. Звичайно, побут сільської хати я знав і раніше, кому не доводилось бувати в селі? Ось я вхожу... Піч... Лава... У кутку, прикрашені вищитими рушниками, ікони... Це не було під забороною, хоч не віталось владою. Мовляв- нехай вже!.. Особливо, коли у хаті проживають самі літні люди...
Ікони Святих... Я зацікавлено розглядав їх. І з ними ж, не десь подалі, а саме в цьому сакральному місці хати, висів образ козака Мамая... Я одразу вловив певні східні риси цього образу... Чимось він нагадав мені індійського йога, чимось зображення Будди, чимось османського пашу на відпочинку... І поряд же – портрет Шевченка, як він завжди канонічно малювався, старого, зі втомленим поглядом зпідлоб’я, з-під глибоко надягненої хутряної шапчини... Цей проникливий погляд я сприйняв чомусь з відчуттям легкої прохолоди в серці, очі святих дивились на мене натомість більш тепло і лагідно, а козак Мамай ніби й зовсім на мене не дивився, його погляд немов проходив крізь мене наскрізь і дивився кудись у далечінь, на щось видиме лише йому самому.
Пам’ятаю, мені чомусь стало зимно, ніяково і незручно... Я стояв у цій прохолодній тінистій хаті сам-один, у літній білій сорочечці без рукавів і синіх коротких шортиках, і мені стало неначе соромно перед цими поглядами за свої несерйозно оголені руки й ноги, так, ніби хотілось прикритись від погляду величезним клаптем тканини чи ковдрою... Я лише потім зрозумів, що те саме, можливо, міг відчувати сам Цар Небесний Ісус Христос, коли з нього зірвали одяг перед бичуванням і розіп’яттям...
Так.. Це було моїм першим духовним бичуванням, ще неусвідомленим, проте яке я витримав, знітившись, і усе ж стоячи перед цими дивними поглядами, переборовши несміливу думку скоріше піти з цього місця, з хати на двір, на сонце, до своїх галасливих товаришів... Але було щось іще... Здогадка... Я стояв і стояв, дивився назустріч дивним поглядам, моя думка пересіклась з дивним посланням, схрестилася з ним, і, ще не усвідомивши, сприйняла його і заховала десь у нетрях душі...
...потім я виходив з хати у стані, близькому до стану сп’яніння, хоча, звичайно, не розумів і не усвідомлював цього, я, хлопчик, що ніколи не пробував іще у житті горілки... Виходячи , зігнувся перед низькими дверима, немов вклоняючись учителеві, мене засліпило яскраве денне світло, я зачепився ногою за поріг, та так, що порвав ремінці на сандалі, втратив рівновагу і впав на коліна.
Швидко підійнявся. Соромлячись порваної сандалі, обдертих колін і долонь, я огледівся, чи хто не бачив, бува, мого падіння. Тоді огледів свої травмовані ноги і долоні, розувся, бо рвана сандаля погано трималась на нозі, а ходити в одній було ніби смішно, взяв взуття до рук і босий пошкутильгав через двір, вулицю, відчуваючи стопами ніг, які не звикли до цього, гостроту придорожнього каміння, до автобусу, де сів на своє місце біля вікна...
Я не зрозумів тоді, що пройшов вперше у житті маленький відрізок власного хресного шляху... І, проте, всю дорогу мене не турбували ні біль, ні вигляд обдертих долонь і колін, ні зіпсоване взуття... А тоді... Я їхав, задумливо дивлячись у вікно, і на мене крізь скло автобуса немов би дивились з придорожніх полів і гаїв ті самі дивні погляди...
Потім я бував чимало у сільських українських хатах, і ловив на собі чимало тих самих поглядів тих самих образів...
...ті ж самі погляди, з тої ж, чиєїсь материнської хати, яка давно зникла у вирі забудов, забудов, що не розбудували, а саме забудували наш дух і нашу свідомість, зараз у передранковому віщому сні глянули на мене...
Я прокинувся. Рука потяглася до олівця і записничка на стільці поряд з ліжком... Бо я поет і мені, бува, надходять у голову поетичні рядки і одкровення, котрі я маю записати і трансформувати потім у твір, що подарую людям... Так... Я всього лиш посередник між світами, не більше. Але це – почесне звання. Я – гонець, і несу звістку...



...муха засушена на підвіконні...
Клаптик газети. Чи – «Правди»... Чи – ні...
Хата сільська... Киця спить на ослоні...
Роки застою, знебарвлено-сонним
Димом тютюнним у пам’ять мені

Вкралися хмаркою сірою... Димом
Тої країни, що зникла... Стривай!..
Запам’яталось і інше... Диви-но,
Там, між іконами, крізь павутину
Дивиться очі у очі Мамай

З поглядом ситоспокійного Будди...
На дастархані горілка... Грушки...
Мов би питає – обідати будеш,
Гостю з майбутнього проханий? Люди ж
Знають – козак пригостить залюбки...

І пригощає... Ось Матері Божої
Образ з Дитятком... Святий Миколай...
Спокій у хаті. Ніщо не загрожує,
Перехрестившися щиро, хорошої
Випить наливки – за долю! І край...

Клапоть газети з очима «правдивими»
Вітром майбутнього перегорне,
І споконвіччя з минулого сивого
Барвами фарби, старою оливою
Створене, ніби питає мене –

Чи ти уважний, поете?.. Хоча ти ще
З крові чорнил не творив у житті своїм,
Та у майбутнім ти будеш поетище
(хоч не на радість твій хрест цей... Це біль і щем...)
Це не сьогодні і справа не в тім.

Бачиш ікони? Всю святість земну у них
В серце ввібрав, хоч його і не відкривав
Дивний козак цей, байдужий до справ земних,
Батько тому, хто немов поводир сліпих,
Нації долю на плечі поклав.

Дивляться очі... І серцем я бачу
Погляд зпідлоб’я уважно-важкий –
« ти ж у майбутньому, хлопче, і значить
Серце твоє неодмінно побачить,
І пізнаватиме, хто я такий...»

– Вибач, Тарасе!.. Тебе – не впізнати!...
Всі неуважні поети... Пробач!..
І одкровення таємне луна те,
В серці звучить, мов класична соната –
ТРІЙЦЯ СВЯТА ЦЕ!.. Не бачу хіба ж?..
..........................................................
Трійця- це шлях, що прямує у Вирій,
Трійця, де сином Шевченко Святий,
Трійця, існуюча у Рідновір’ї,
Міст, що поєднує наші світи,

І Християн, і Прадавньому вірних,
Хто на землі проживають Людьми...
Місце, Тарасе, займаєш по вірі
Батька духовного... Шану прийми!

...я записав на єдиному подиху. Це осмислення триєднання Духовного, Витоків і Отця, можливо теж чимось зарадить, допоможе моїй країні, країні, що нині горить у воєннім вогні, яка розірвана, мов завіса Храму, значною мірою розбита і розібрана недолугими будівельниками на цеглини... Проте я – Поет, а це означає, що я маю бути Каменярем духу і маю покласти свій камінь у загальну будівлю, як це належить зробити.
– Допоможи мені Свята Трійця! – подумав я, поклавши на стілець щойно списаного листа...

Серго Сокольник, жовтень 2019



СЕРГО СОКОЛЬНИК