роздум. алегоричний складноструктурований вірш***

Йшла химерою ніч.
А розвиднілось- Боже святий...
Артилерії клінч
Охопив і нещадно гатив
Поле болем оте
Неосилено зранене вщент...

Симфонію життя присвячено коханню!
На цій найвищій ноті я завис
у вашій партії фортепіанній
і час тягну, не падаючи вниз!

Тепер я соло мрію в обертнах,
позбавлений музичної канви!
Невже кінець?! Ще домінанта стогне!

Зірвався вітер, мов оскаженів.
Всією міццю тузає дерева.
В зелених кронах вимістив свій гнів.
Нуртує світом буря-королева.

Сипне дощем над персами полів,
Які лягли недавно відпочити.
Зволожить зерна, сховані в ріллі,

Агов, колеги! Є рецепт для вас!
Відкрию тайну, щоб були у курсі:
Я анапестом вилікував сказ,
Гекзаметром - два пролежня на гузні.

Викачує навроки лиш пеон,
Забудькуватість - до снаги хорею.
Від геморою - дактиль. Ой', пардон!

Кацапа видає не сила духу,
а п’яна неупевнена хода
і перегар, коли воно під муху
і язикате, і туге на вухо
не чує, що Росія – це орда.

Це видає і дика поведінка.
Але існує нація така,

Сьогодні я ще більше ніж учора
тебе люблю, моє життя, люблю.
Поглянь, коханий, ліхтаря опора
з туману  ліпить бабу снігову.

У Маріїнськім парку надвечір'ям
гуляєм поміж стомлених алей.
Сховала далеч золоте  сузір'я -

Знов надія у серці гасне
І нуртує тривоги гребінь…
…Він приходить до мене вчасно,
Й не з’являється без потреби.

Я не знаю, якого Він рангу
І чи жде похвали від Бога.
Кажуть, в кожного є свій ангел,

Мій брат по крові каже: - Напиши
Про безпринципну зраду чорнороту.
Бо знову хочуть миру торгаші
З Росією, із сатаною, з чортом.

Кацап однині вже не тать, а ксен,
Ріднею стала лексика обсценна.
Цей мир війну у Київ принесе

Мудрість іде не зі сходу,
М’яко ступаючи в душу
Світоч, що ллється з народу
Визнати мудрістю мушу.
Хто не вбиває дитину,
Старість вітає привітно,
Бачить у жінці – людину,
Що біля донечки квітне.

Г. С...
Пригадаю коли-небудь
І коханій розповім
Про хмаринок рух у небі
Несподівано блідім.
Без надуманих колізій,
Також любій розкажу,
Як дощу густа завіса

Дерева похилились у поклоні -
Рвав вітер. Він нагадував хто пан
Остання качка Чіо-чіо-сан
Крилами затуляє очі сонні
Своєму сину. Завтра відлетить
Вона — навік. У нього все ще буде
На протягах риплять хребти хвіртки
Рипкий той голос плещеться в

Жалі і сум людей не надихають.
Коли сльозава настає пора,
а душі переповнює жура,
усі вони поезію чекають.

І хай дощі ідуть як із відра,
а сиві хмари небо укривають –
зійде зоря і сльози висихають,

Володимир Висоцький. «Аліса»

Знайте: всі колись втекли,
наче заїнько-вухань,
від стрибальної шкали
для уцінки їхніх знань.

У когось в зубах - лосось,

На дубі за вікном усівся крук
І каркає на розпашілу жінку.
Начаклувала відьма, що помру
У триста років з нею ув обнімку.

І став за мить одну немилим світ,
Затемнений печальною габою.
Бо й тисячі із нею мало літ

Захаращена Мова Істини...
Із обачністю кимсь описане
Час від часу перевізники… і
Ще озброєні перосписами...

Хай потомлені, неба кольору
Врата з вікнами надзвичайними
На відвідинах кури-бройлери…

Змирала осінь айстрами скупими.
Летіли ген за обрій журавлі.
Пустими вікнами халупки хаменіли,
як бегемоти, на вечірнім тлі.
За греблею упали в річку хмари,
набралися холодної води.
Потоне це нещасне "Монте-Карло"
як не в дощах, то з іншої біди.