Угу, побачила свою помилку. Щось треба придумати замість "ступаю", бо скоріше всього саме це слово привело Вас до думки про ходіння по воді, а я хотіла показати трішки інше... те, що я довіряюсь рукам Господнім і готова до будь-якого гартування, з вогню у воду... аби тільки знайти дорогу до рідного дому - до того, куди ми всі врешті решт прийдемо.
А відносно патосу, то він іноді проривається в мені. Не підкормлюю його, але й не виполюю. В таких особистих рядках він, можливо, й ріже вухо, але, якщо одне-два слова невдалі змінити можна, то ауру твору, закладену при написанні, змінити практично неможливо. Дякую Вам за слушне зауваження, Андрію.

Прибрала натяк на "прогулянки по воді".

У воду кидаєш, і я пірнаю,
Хоч плавати не вмію - научуся.
Легені без повітря роздирає,
Та скрикнути не піддаюсь спокусі.

Сміюсь, бо може послідувати зауваження про дієслівні рими...

намарно, як мені. я люблю цю метафору - якраз віра і довіра. я патосу традиціоналіського не дуже люблю.
з.і. плавати не вмію - і пірнаю? угу. тону. і спокуси кричати жодної- хіба спокуса вдихнути

ДослухАюсь до Вас, але й до себе також. Ну не ліпиться сюди ця метафора. Повну довіру хочу показати і через момент гартування болючого. Далі. "ПІРНАТИ, аю, аєш, недок.1. Занурюватися у воду з головою". Іноді так вчать плавати, кидають у воду - вчись, дитино, якщо хочеш жити. А от відносно крикнути, то це суто жіноче)) - від жаху порятунок один - закричати так, щоб у вухах заклало. Але крик у воді річ небезпечна, тому моя ЛГ, хоч і боїться, але шукає шлях до повітря. Мовчки. А от відносно патосу. Ну от чула так себе в момент написання твору. Ну от так заспівалось. А завтра ще якось буде))

якщо не важко, перенесіть, будь ласка, тему "хто кого за кого вважає" деінде:)

тіштесь, у вас завдяки нашим коментарям буде більше переглядів під віршем - он вже до тисячі доходить :)))

Пані Ірино. Я, яка, читає багато чого, в тому числі і твори Андрія Мироховича, боюсь образити людину, боюсь завдати їй болю. Я, яка на Вашу думку, насолоджується описання мук, коли стає зовсім нестерпно, замовкаю, відходжу від монітору і дійсно викликаю в пам'яті подробиці: цвяхи, вбиті в плоть живу, материнський біль при погляді на свою розп'яту дитину, і думаю - Він витерпів такі страшні муки заради того, щоб воскреснути в кожному з нас любов'ю і милосердям. І прощення прошу у Нього за те, що іноді спалахую гнівом. І повертаюся до розмов з людьми тільки тоді, коли чую в собі любов до ближнього.
Пройшлась тільки що по всіх своїх відповідях на Ваші звернення до мене. Може, не прискіпливо дивилась, але побачила, що всюди я говорила з Вами доброзичливо. Ні під одним твором Ви не побачите, що я обговорюю Вас а чи Ваших друзів. Я не приходжу до Вас взагалі, власне. Якщо ж я недобачила чогось, і десь чимось Вас образила, то прошу вибачення. Бажаю Вам добра і любові.

Ірина Бондар Лівобережна у своєму коментарі звертається до якогось пана, тому Ваші вибачення, Ларисо, тут, нмд, не зовсім доречні. )

да ладна, це певно до мене. печалять люди, які ніяк в гілці розмови писати не хочуть. справдешнього болю мені завдає поганонаписаний текст. писання цієї лівобережної кралі до рівню тексту просто не дотягують, як і писання її чічісбея

а чого це ти "пан із пекла"? )) що ти там такого пекельного накоментив їй чи її чічісбею? )))

Валентине, не повіриш, я сказав, що вони далекі від досконалості - а вона виявляється, найкраща поетеса України, а він, так розумію, поет, в смислі, теж найкращий, і вони хором вважають, що я сюди не припадково зайшов, а просто був пробуджений, як ктулху, якимись їх спільними ненависниками. да, ще вони вважають, що я то єти (або навпаки), а судячи з тону відповідей, вони ще думають, що Вірлан то є я, але підозрюють, що навпаки.

Та те, що вони чогось приймають тебе за мене, я зрозумів ще під віршем Я.Ч., розкритикованим тобою, і повідомив їм усім там же, що принт-скрином скопіював собі їхні домисли, після чого вірш і був видалений разом з коментарями - а тепер ще й Роксолана Вірлан тут, виявляється, замішана? ))) Та це й справді Вільям Шекспір і Агата Крісті упереміш з Кафкою, напевне.)) А я ще дивувався, помітивши, що раптом опинився у них в чорному списку. )) Кумедія!

Радію Вашим очам, Василю. Це, здається, перетворюється на моє традиційне вітання з Вами)) З Вашого дозволу дам розширений коментар (Ви не проти, сподіваюсь?)) Я вже трішки прожила на світі і маю спостереження, що найкращого результату творець досягає, коли має натхнення і коли матеріал покірний його рукам і не заважає ліпити задумане. Я жінка. І я намагаюсь бути покірним матеріалом в руках чоловіка, вчителя, творця. "Самозречення" допомагає і мені і тому. хто мене ліпить. Це в ідеалі, до якого мені ой як далеко:)), але спрямовую себе до нього.

і посміятись

та там ніби все дуже серйозно написано - а, виявляється, треба сміятись? ок, іду, перечитаю ще раз ))