Все так, як сказано у безлічі позитивних коментарів, навіть якщо не поміняти місцями мені і свою у першій строфі.

Дуже дякую, Ігорю! Радий Вашим відвідинам!)))

"Голівоньку схили-но на плече,
Відчути дай мені жіночу слабість"
Мені читається так, і я, з Вашого дозволу так собі й занотую. Якщо звернутись до тлумачних словників, то можна не знайти якусь значну відмінність. Але "слабість" - інтернаціональний іменник, навіть якщо цих мов три (і польська не проти - słabostka).
Щодо теми - жодних коментарів. Чуже діло - сторона.
Доречний епіграф. Я сказав би, життєвий.
Не можна нікого ображати, бо потім доводиться довго просити вибачень.

Дякую, Опанасе, за відгук! Але Ваше народне і симпатичне "схили-но" дещо не вписується у класично строгий мовний контекст вірша. А від "слабості" мені чомусь дуже відгонить русизмом. Розумію ваші повчання, але їх легко давати, та не завжди легко виконати. Тому і взято такий, як Ви вірно зауважили, життєвий епіграф. Бо коли вселяється "злий дух" в людину, вона перестає бути собою. Якщо розумна і не зла ЛГ, то є надія на порозуміння. Дякую за розмову.

Шановна бабуню! Воно з боку, справді, ніби видніше, особливо Вам! Страшенно вдячний за критику. (Я вже зіщулився, як те ягня перед вовком у Вашому вірші...) Від епіграфа не лише відгонить, від нього просто тхне москалізмом, Ви цілковито маєте рацію, бо ж він москальський, але без українізмів! Тільки ж... якщо замислитись над сказаним в епіграфі, то він дуже пасує до ідеї вірша - життєвий - як мудро зауважив наш друг Опанас.
А щодо рим... Дозволю собі зацитувати Ліну Костенко:
Хай буде так, як я собі велю.
Свій будень серця будемо творити.
Я Вас люблю, о як я Вас люблю,
Але про це не треба говорити.
Давайте-но відлупцюємо Ліну Василівну за дієслівні рими "велю-люблю" і творити-говорити".
У мене хоч однокореневі рими, зате з різних частин мови - іменник-дієслово. Я постійно тут тверджу на "Майстернях" - головне - зміст, щО хотів сказати автор. І через це ІНОДІ великі майстри слова нехтують правилами римування, бо головне - суть сказаного.
Без неї рими точні й милозвучні
Не варті навіть драного гроша,
Слова звучать примусить сильно й гучно
Лише одна поетова душа.
Це - слова іншого класика - Василя Симоненка.
Тому всіляко битий Вами і Опанасом і гнаний, перетворений на ягня, яке гризуть вовк і вовчиця, "караюсь, мучуся, але не каюсь" як сказав найбільший класик наш батько Тарас, який мав чи не найбільше дієслівних рим, але й найбільше - геніальних думок.
Пробачте мене, нахабу, що не виконав Вашого розпорядження і не виправив помилок, залишив сумнівні схрещування і не зумів написати коментар коротко.
Спасибі величезне за гарні слова про мене, як сонетяра. Я їх берегтиму, як коштовності, в моїй духовній скарбниці.)))))))

Роксолано, дуже-дуже Вам дякую за розуміння мого ЛГ і підтримку!)))

Ви знаєте, бабуню, все більше переконуюся в тому, що Ви маєте рацію - в розумінні того, що спілкування у нас не виходить. Ми дещо різні. Я не стріляю у Ваші вірші критичними стрілами із-за рогу, ховаючись під ніком, а відверто висловлюю свої думки під своїм справжнім образом. А коли отак під ніком ведуть суперечки, навіть не вдумуючись в аргументи протилежної сторони, то тут уже не може йти мова про конструктивну критику...
До речі, коли я зробив Вам заувагу на Вашій сторінці про невірний наголос і помилився, то тут же визнав свою помилку, не думаючи про те, що в мене якась корона на голові.
Тут уже мова не про конструктивну критику, тут ідеться вже, певно, про те, щоб підірвати авторитет чийсь, втоптати ворога в багнюку, розтерти його по асфальту і натомість поставити свій п"єдестал. І там бронзовіти і давати іншим керівні вказівки.
Моя любове, я перед тобою,
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою
Не ошукай і крил не обітни...
Ще така цитата є в Ліни Костенко. Я завжди радий визнати справедливу критику і виправити помилку, але при цьому не хочу, щоб за всяку ціну намагалися принизити мою гідність...
Я вже говорив Вам, що справа у смисловому навантаженні слів: "слабкість" і "не ослабнуть" - Мій ЛГ відчує її жіночу слабкість, у його серце потече розчулення, але обійми не ослабнуть - він залишиться сильним. Заради точності цієї думки я і не змінюю нічого. У мене ця строфа була написана двадцять років тому і лишалася без продовження, тому я мав досить часу, щоб усе обміркувати. Більше того, скажу, що це - свідома тавтологія, для підсилення думки. Невже така розумна і талановита жінка як Ви, цього не розуміє? Невже Ви "блондинка" за інтелектом"?! Я завжди переконаний, що Ви - білявка і розумниця. Так будьте нею, хороша моя! І я з задоволенням буду з Вами спілкуватися і виправляти помилки після слушних зауважень. Але за умови, якщо не відчуватиму упередженості у Вашому тоні, відчуватиму істинне прагнення допомогти, а не втоптати в грязюку за будь-яку ціну.
А Ви хочете тут громадянську війну влаштувати в той час, коли треба українцям об"єднуватися в боротьбі проти спільного ворога? Гаразд, я здаюся. Бо не хочу війни між громадянами однієї держави. Уявіть, що я вже килимок із якої там - "вовчої шкури", наприклад, під Вашими ніжками, Ви витираєте їх об мене. Ви задоволені, Ви щасливі? Я радий.
Може, мені піти з "ПМ"? Ви тільки скажіть, і я не забарюсь. Хай Вас проголосять тут королевою поезії. Я буду щасливий і радий за Вас

З маньєристичним поклоном, повагою і з хоч розтоптаною, але гідністю

Зворушливий сонет! Дуже торкає щирісттю!