ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Бойко
2021.10.18 19:23
Кохайтеся, чорнобриві,
З ким кохатись - неважливо,
Аби лихо звідкіля
Не принесло москаля.

Мирохович Андрій
2021.10.18 12:53
ціхутко ціхутко ціхутко
сміється дитиняче-весело-весело
так ніби лоскочуть ребра і п'яти
ціхутко хлопчику мій каже
а то ти завше метушливо і хутко
ніби крадеш ніби брешеш ніби зловили і зараз знехотя битимуть
світ ловить тебе ніби кіт паперову мишу

Іван Потьомкін
2021.10.18 11:38
Таж і хочу лиш це:
Позабуть гірку мить,
Серця крик, заблукалий в пустині,
Повернутись і жить,
Як жилося колись,-
Ой, дубочку ти мій...
Ой, озерце моє ти синє...

Ігор Герасименко
2021.10.18 10:10
Нависла ненависна сіра хмара,
похмура і жахлива, як мара.
Та думка буйнобарвна, наче ара:
«Вам, – закричала, – допоможе Ра!»
«Нам, – заспівала, – допоможе Ра!» –
Надія гарнобарвна, наче ара.
Загинула, розтанула мара,
і стала білоайстровою хмара.

Олена Музичук
2021.10.18 09:30
Я поспішаю на урок.
Не буду ранити словами,
якщо найбільше помилок
ми наробили між рядками.

Почую не один дзвінок,
побачу декого між нами
і не поставлю у куток,

Ігор Деркач
2021.10.18 09:25
Ніхто не знає достеменно,
якій кебеті завдяки
пересікаються таємно
непересічні диваки.

І чують їх у ночі темні
далекі душі крізь віки,
коли у небі ойкумени

Тетяна Левицька
2021.10.18 09:24
Місяць — дозрілою скибкою дині,
вікна — очицями в чорну пітьму.
Боже Всевишній, у чому ж ми винні?
Я не збагну, все ніяк, не збагну.

Листя на вітрі тремтить від застуди,
Хмара плахтиною світ поглина —
все оповила туманом полуди.

Віктор Кучерук
2021.10.18 05:40
Не дає мені заснути
Суміш споминів і мрій, –
І донині незабутий
Неповторний образ твій.
Та і як не пригадати,
Наодинці уночі, –
Дівки коси вогкуваті
На юначому плечі.

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха

Татьяна Квашенко
2021.10.17 13:08
Прощальная нежность октябрьских речных вечеров
Подарит на память перо придорожных павлинов.
Золой заметает следы от недавних костров.
А Буг не готов к холодам, от заката малинов.
А Буг хорошеет при осени – старый коньяк.
И выдержки точно ему занимат
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1980) / Вірші

 З Іосіфа Бродського.Осінній крик яструба
Північно-західний вітер його підіймає над
сизим, ліловим, кервавим пазлом
долини Конектикута. Він, авжеж,
не бачить лакомий променад
двором гостинної иншим разом
ферми, нірок ховраших, стеж.

На потужнім потоці розпластаний, сам не свій,
все, що він бачить – спадисті спини
згірків і сріблину ріки,
вигини леза, мовби живі,
сталь, зазублену об мілини;
схожі на бісеринки дахи

Нової Англії. Укляклі біля нуля
термометри – ніби лари в ніші;
стигнуть, гамуючи жар заграв
листя, шпилі церков. А для
яструба, це і не церкви. Вище
їхніх вірників, їх відправ,

він пливе океаном блакиті, заціпив дзьоб,
притиснув у пера охвістя плесна
– кігті, як пальці, у кулаці –
пір’ям всотуючи озноб
подуву знизу, веде південно
– ока ягоду – по дузі,

до Ріо-Ґранде, дельти, у розімлілу пінь
буків, що пошумами поглине
трави з лезвами догори,
гніздище кинуте, у лушпі
в червіні крапинку, па́хи, тіні
брата або сестри.

Серце, хистиме м’язами, пухом, пером, крилом,
тріпочучи з частотою дрожу,
наче ножицями січе,
власним наснажуване теплом,
осені синяву, до знеможу
синю, множачи її ще,

ніби у поміч оку, коричного буруна
цятою, щезлою в хитавиці
хвоїн, коштом осмут облич
дитини, задивленої з вікна,
пари, щойно з авто, назирці,
з ґанку, жіночих віч.

Та висхідні потоки його підіймають вверх:
вище і вище. Черево в перах
пощипує холодом. На позір
яструба, обрій наче померк,
він бачить ніби тринадцять перших
штатів, він бачить: зі

труб підіймається дим. Та саме число
труб зауважує одинокій
птасі, як піднялась вона.
Іч, куди мене понесло!
В погорді угадується неспокій
птаха. Перевернувшись на

крило, він ковзає вниз. Але пружний звій
повітря його відкидає в прірву,
у ціпеніння прозорих лон.
В жовтій зіниці з’явився злий
блиск. Себто, суміш гніву
з острахом: стрімголов,

хутко – падати! Ба, ніби стінка – м’яч,
як гріховне падіння – до скріп у вірі,
його вертає назад і квит.
Його, гарячого іще, бач!
Вище, вище. В іоносферний ирій.
В астрономічно вивірений Аїд

птиць, де ні кисню для цих істот,
ні тобі проса, – хіба що зерня
зір. Що у двоногих вись,
те для крилатого назворот.
Не мозочок, а пуста легеня
його переконує: не спастись…

І тоді він кричить. Зі ввігнутого, що крюк,
дзьоба, мов крик навісний ериній,
злітає у небеса і пне
їх, панахає непогамовний звук,
ніби залізо рве алюміній;
инде роблений, адже не

дістається ні до якого з вух:
людського, вивірки, в щіль дупельця
щезлій, лисових – в шелюзі,
мишу ми́лує польову;
так сльозою не віділлється
ще комусь. Тільки пси

задирають морди. Пронизливий, різкий крик,
зі моторошністю ре-дієза
алмаза, що надрізає скло,
оперізує небо. I світ принишк,
буцім його полоснуло лезо.
Ще б пак: яструбове тепло

обпіка просторіні, як унизу
опікає чорна горожа руку
без пальчатки. З гуками: "отамо,
он!", бачим вгорі сльозу
яструба, плюс павутину, звуку
піткану, пізнаємо

нісенітні – ні сіті, ні ятері
для відлунь, де пахне апофеозом
звуку, у жовтні – і поготів.
У тій височіні, рідня зорі,
сяєву, висріблена морозом,
инеєм, що зряхтив,

прихопив їй пера, птаха пливе в зеніт,
в ультрамарин. Ми бачимо у біноклі
перл, сліпучу для віч деталь.
Нам чутно: щось угорі дзвенить,
як битого посуду друзки долі,
як фамільний кришталь,

чиї сколи, одначе, не ранять, а
тануть в долоні. Якоїсь миті
ясно видніють цятки, мазки,
вічечка, торочки шитва
віял – райдужні та плямисті,
колоски, волоски –

пер у відливах колись узір,
мапу, спушену у роїнні
жвавім над пагорів кружкома…
І, хапаючи пальцями пух, у двір
вибігає дітва у яркім одінні,
і англійською чути: "Зима, зима".


1975

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2014-10-01 09:26:49
Переглядів сторінки твору 5548
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.815 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.418 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.760
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2021.10.18 20:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2014-10-01 09:29:52 ]
Иосиф Бродский

Осенний крик ястреба


Северозападный ветер его поднимает над
сизой, лиловой, пунцовой, алой
долиной Коннектикута. Он уже
не видит лакомый променад
курицы по двору обветшалой
фермы, суслика на меже.

На воздушном потоке распластанный, одинок,
все, что он видит - гряду покатых
холмов и серебро реки,
вьющейся точно живой клинок,
сталь в зазубринах перекатов,
схожие с бисером городки

Новой Англии. Упавшие до нуля
термометры - словно лары в нише;
стынут, обуздывая пожар
листьев, шпили церквей. Но для
ястреба, это не церкви. Выше
лучших помыслов прихожан,

он парит в голубом океане, сомкнувши клюв,
с прижатою к животу плюсною
- когти в кулак, точно пальцы рук -
чуя каждым пером поддув
снизу, сверкая в ответ глазною
ягодою, держа на Юг,

к Рио-Гранде, в дельту, в распаренную толпу
буков, прячущих в мощной пене
травы, чьи лезвия остры,
гнездо, разбитую скорлупу
в алую крапинку, запах, тени
брата или сестры.

Сердце, обросшее плотью, пухом, пером, крылом,
бьющееся с частотою дрожи,
точно ножницами сечет,
собственным движимое теплом,
осеннюю синеву, ее же
увеличивая за счет

еле видного глазу коричневого пятна,
точки, скользящей поверх вершины
ели; за счет пустоты в лице
ребенка, замершего у окна,
пары, вышедшей из машины,
женщины на крыльце.

Но восходящий поток его поднимает вверх
выше и выше. В подбрюшных перьях
щиплет холодом. Глядя вниз,
он видит, что горизонт померк,
он видит как бы тринадцать первых
штатов, он видит: из

труб поднимается дым. Но как раз число
труб подсказывает одинокой
птице, как поднялась она.
Эк куда меня занесло!
Он чувствует смешанную с тревогой
гордость. Перевернувшись на

крыло, он падает вниз. Но упругий слой
воздуха его возвращает в небо,
в бесцветную ледяную гладь.
В желтом зрачке возникает злой
блеск. То есть, помесь гнева
с ужасом. Он опять

низвергается. Но как стенка - мяч,
как падение грешника - снова в веру,
его выталкивает назад.
Его, который еще горяч!
В черт-те что. Все выше. В ионосферу.
В астрономически объективный ад

птиц, где отсутствует кислород,
где вместо проса - крупа далеких
звезд. Что для двуногих высь,
то для пернатых наоборот.
Не мозжечком, но в мешочках легких
он догадывается: не спастись.

И тогда он кричит. Из согнутого, как крюк,
клюва, похожий на визг эриний,
вырывается и летит вовне
механический, нестерпимый звук,
звук стали, впившейся в алюминий;
механический, ибо не

предназначенный ни для чьих ушей:
людских, срывающейся с березы
белки, тявкающей лисы,
маленьких полевых мышей;
так отливаться не могут слезы
никому. Только псы

задирают морды. Пронзительный, резкий крик
страшней, кошмарнее ре-диеза
алмаза, режущего стекло,
пересекает небо. И мир на миг
как бы вздрагивает от пореза.
Ибо там, наверху, тепло

обжигает пространство, как здесь, внизу,
обжигает черной оградой руку
без перчатки. Мы, восклицая "вон,
там!" видим вверху слезу
ястреба, плюс паутину, звуку
присущую, мелких волн,

разбегающихся по небосводу, где
нет эха, где пахнет апофеозом
звука, особенно в октябре.
И в кружеве этом, сродни звезде,
сверкая, скованная морозом,
инеем, в серебре,

опушившем перья, птица плывет в зенит,
в ультрамарин. Мы видим в бинокль отсюда
перл, сверкающую деталь.
Мы слышим: что-то вверху звенит,
как разбивающаяся посуда,
как фамильный хрусталь,

чьи осколки, однако, не ранят, но
тают в ладони. И на мгновенье
вновь различаешь кружки, глазки,
веер, радужное пятно,
многоточия, скобки, звенья,
колоски, волоски -

бывший привольный узор пера,
карту, ставшую горстью юрких
хлопьев, летящих на склон холма.
И, ловя их пальцами, детвора
выбегает на улицу в пестрых куртках
и кричит по-английски "Зима, зима!"

1975