Я та, що тримає світ
у стерплих тремких долонях,
що губить щоденний крок
між гуку і суєти,
життям - навмання убрід
і аж до зими на скронях,
вплітає лелійність мрій
у інші живі світи.

Я та, що не знає сну
під склепом повік утоми,
що завше чатує час
у плині земних скорбот,
гаптує життя канву
любов'ю... і до оскоми,
до крові із мозолів
байдужості жне осот...

Я та, що живе, мов птах,
з удосвітків і до смерку
серпанком подоби крил
спішить обійняти день,
стоїть на семи вітрах,
в небес загляда люстерко
і, молячись, силу п'є
з його благодатних жмень.

Я проклята і свята
слугиня чужої волі,
і кара, і Божий дар,
і гострий Митця різець.
Я мати і сирота,
жадана й чужа до болю...
Я та, що голубить світ.
Творіння його вінець...

2015