ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.02
13:21
Крихти чорних черепашок,
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
Лал, немеркнучі ланіти,
Гарбузи і Попелюшки,
Єзуїти чи шиїти,
Довге, радісне затишшя,
Масала зелена, дивна,
Чорні вишні над узвишшям,
Далечінь масна й чарівна...
2026.09.02
12:34
Часто згадую, любий, як той листопад
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою, закоханих у зорепад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у звабливих с
поєднав у гучнім ресторані
нас з тобою, закоханих у зорепад,
в дощовий вечір фортепіанний.
Музикант віртуозно танок вигравав,
готував капучино бариста.
Танцювали красуні під пристрасний драйв
у звабливих с
2026.09.02
07:00
Краплинки холодні, прозорі і чисті
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
Розваги собі влаштували у місті, -
Стукочуть, дзюркочуть на плитках, асфальті,
Заводять сопрано, продовжують альтом, -
Всю землю вмиває навала дзвеняча,
З ознаками жвавої й щедрої вдачі.
Тіснява калюж і струмочків
2026.09.01
22:13
Я нікуди не хочу іти.
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
Я побуду сьогодні удома.
Подивлюсь я на все з висоти
Чи із попелу й диму Содома.
Подивлюсь я із храму хмарин
Чи з боліт, із низини Аїда.
Не пізнаю я більших вершин,
2026.09.01
21:07
— Літо, літечко барвисте,
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
ти куди втікаєш з міста?
А мені, виходить, час
повертатися у клас?
Знов за партою сидіти
і все вчити, вчити, вчити?
Зачекай іще хоч трішки.
Не втомились мої ніжки
2026.09.01
20:27
щось було у цім
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
нічого у цім не лишилось
невідомо чиє глузування
постскриптуму замість
ми заходимо в осінь
так ніби нам доручили
не то щоби сильно хотілося
але звичайно як скажеш
2026.09.01
17:45
Відгоріло в стерні —
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
2026.09.01
10:10
САЛОМЕЯ: ТАНЕЦЬ СЕМИ ПОКРИВАЛ"
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
2026.09.01
07:40
Самотність крижана вчувається сильніше,
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
2026.08.31
21:18
сонцезаходом палає
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
2026.08.31
20:40
Давно живу, та не збагну і досі
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
2026.08.31
14:55
Рай балачок бринить у грушах,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
2026.08.31
12:25
Ніякі греблі пристрасть не зупинять.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
2026.08.31
06:25
ЦИКЛ ІІІ. ЮДЕЯ
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
2026.08.31
06:15
Відкладаю сон на потім,
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
2026.08.30
22:33
Ще сипле трохи сонця рань в шовки барвисті,
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського «...Навідав попіл я. Еге ж, чужий...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського «...Навідав попіл я. Еге ж, чужий...»
Навідав попіл я. Еге ж, чужий.
А впав у вічі, візіями надив,
хоча між нас межа, і пріч межі…
І жадної в нім копанки алмазів.
Лиш морок відусюди наповзав.
Гримів трамвай. А сніг іскрів на дроті.
А падаючи в попіл, вищезав,
як на щоки моєї теплій плоті.
І мов не тратив попіл той тепла
на дощ і вітер, віючись до маєв.
А вітер запевняє, що дотла,
бодай і недалеко розвіває.
Еге ж, уявні, вутлі ниточки
взаємин удає оте стремління,
хіба за натяк датися взнаки.
Гризоті, пак, неясного сумління
на майва ман, на милиці калік.
У ній, еге ж, – ітиметься за поміч
безногому зі пошуками ніг,
ловцю сніжинок поночі – навпомац.
Еге ж, нічна полуда і мені
навіює, куди твої витії:
не все почезне безвісти в огні,
що і малої декого надії
збавляє, і остач житечних сил,
що піддає єство поталі, мукам,
смакує смерть єства – на свій копил
жадає порахунки звести з духом.
Згорають і цілком. І у чаду
пекельнім ними лишеної влади
сотати мусять попелом сльоту
і місивами твані вікувати.
І попелища доста чим ріднить.
Ріднить бугри лискучий наст над ними.
Увічнює і мармур, і граніт
удатних убачати їх відміни.
У тім і річ, якщо дощів пора,
і сходить ніч, і небо блідне де-де,
а зелені ніякої з бугра
не каже світло денне, світло денне,
– і саме впору думці, менше з тим,
дійти ураз, коли вже умирає,
дійти ураз, коли згорає дім,
і поготів – єство людське згорає,
і разом все пропало: мрії, сни,
і на трамвайних колій повороті
бугор не зеленіє щовесни –
то попіл і тяжітиме до плоті.
Навідав попіл я. Той умлівав,
безживний геть. Инак явив би тіло.
За рогом торхтів у млі трамвай.
Щось блимнуло. І знов усе затихло.
Еге ж, вогонь взяв тіло, і – агов,
а ніч гнітючі речі шепче вуху,
мовляв, зійшов у попіл дух його,
і жах – неусипуща форма духу.
<1960-і>
А впав у вічі, візіями надив,
хоча між нас межа, і пріч межі…
І жадної в нім копанки алмазів.
Лиш морок відусюди наповзав.
Гримів трамвай. А сніг іскрів на дроті.
А падаючи в попіл, вищезав,
як на щоки моєї теплій плоті.
І мов не тратив попіл той тепла
на дощ і вітер, віючись до маєв.
А вітер запевняє, що дотла,
бодай і недалеко розвіває.
Еге ж, уявні, вутлі ниточки
взаємин удає оте стремління,
хіба за натяк датися взнаки.
Гризоті, пак, неясного сумління
на майва ман, на милиці калік.
У ній, еге ж, – ітиметься за поміч
безногому зі пошуками ніг,
ловцю сніжинок поночі – навпомац.
Еге ж, нічна полуда і мені
навіює, куди твої витії:
не все почезне безвісти в огні,
що і малої декого надії
збавляє, і остач житечних сил,
що піддає єство поталі, мукам,
смакує смерть єства – на свій копил
жадає порахунки звести з духом.
Згорають і цілком. І у чаду
пекельнім ними лишеної влади
сотати мусять попелом сльоту
і місивами твані вікувати.
І попелища доста чим ріднить.
Ріднить бугри лискучий наст над ними.
Увічнює і мармур, і граніт
удатних убачати їх відміни.
У тім і річ, якщо дощів пора,
і сходить ніч, і небо блідне де-де,
а зелені ніякої з бугра
не каже світло денне, світло денне,
– і саме впору думці, менше з тим,
дійти ураз, коли вже умирає,
дійти ураз, коли згорає дім,
і поготів – єство людське згорає,
і разом все пропало: мрії, сни,
і на трамвайних колій повороті
бугор не зеленіє щовесни –
то попіл і тяжітиме до плоті.
Навідав попіл я. Той умлівав,
безживний геть. Инак явив би тіло.
За рогом торхтів у млі трамвай.
Щось блимнуло. І знов усе затихло.
Еге ж, вогонь взяв тіло, і – агов,
а ніч гнітючі речі шепче вуху,
мовляв, зійшов у попіл дух його,
і жах – неусипуща форма духу.
<1960-і>
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" З Іосіфа Бродського. Шипшина в квітні ( Із циклу "З лютого по квітень") 3"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. "
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. "
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2952 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2952 seconds