ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.18
07:24
Набуду щастя й поділюся
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
Обов'язково з вами ним, -
Вділю частки і щирий усміх
Нужденним, немічним, старим.
Бо сам такий, як ви, і разом
Вчуваю радість чи то сум, -
Бо серце, знаю, стисне спазма,
Як набуття не рознесу.
2025.12.18
00:08
Нещодавно снився дивний сон,
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
ніби в мене вдома на подвір'ї,
під старий, гаркавий патефон,
Гусаків товчуть чубаті Півні.
Заєць з Вовком п'ють на брудершафт,
грають в доміно з Кролями Свині.
Напідпитку Місячний ландшафт
зачепився за тумани сині.
2025.12.17
23:48
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
2025.12.17
20:15
У жодну віру не вкладається життя.
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
Усі вони – лиш скалки мудрості Всевишнього.
Усі вони – одне лиш каяття
За скоєні й нескоєні гріхи супроти Істини.
***
Як поєднать здоровий глузд із вірою,
Аби лишилася ще й шпарка на дива,
2025.12.17
16:51
Кришталеві
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
Води огортають все у синь
Прохолодну
Чуйна, грішна
Ця любов є над усе красива
Знаю, де лишився би
Свій почавши день
2025.12.17
14:01
Хмари чередою
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
Випасає вечір.
Не сумуй за мною
В темній порожнечі.
Маячіють миті,
Лиш зірки палають.
В небі оксамитнім
2025.12.17
12:49
Ніхто не йде до цієї
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
Богом забутої вулиці
у глибокій провінції.
Вона занесена листям,
пилом і снігами.
Вулиця міліє, як ріка
під час посухи.
Молодь виїжджає
2025.12.17
10:51
Сама себе обманюєш, кохана,
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
Вдаєш із себе леді ти залізну.
І демонструєш, надто аж старанно,
Що, мабуть, у твоєму віці пізно
Не те, щоб поринати в вир любови,
А просто саму думку допускати
2025.12.17
00:04
Привіт!
Мене звати Портос. Можете сміятися, я вже звик. Можете також задавати дурнуваті запитання на кшталт «А чому не Араміс чи Дартаньян», гадаєте ви перші? Таких персонажів із таким «тонким» почуттям гумору я за свої тридцять з гаком років зустр
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського «...Навідав попіл я. Еге ж, чужий...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського «...Навідав попіл я. Еге ж, чужий...»
Навідав попіл я. Еге ж, чужий.
А впав у вічі, візіями надив,
хоча між нас межа, і пріч межі…
І жадної в нім копанки алмазів.
Лиш морок відусюди наповзав.
Гримів трамвай. А сніг іскрів на дроті.
А падаючи в попіл, вищезав,
як на щоки моєї теплій плоті.
І мов не тратив попіл той тепла
на дощ і вітер, віючись до маєв.
А вітер запевняє, що дотла,
бодай і недалеко розвіває.
Еге ж, уявні, вутлі ниточки
взаємин удає оте стремління,
хіба за натяк датися взнаки.
Гризоті, пак, неясного сумління
на майва ман, на милиці калік.
У ній, еге ж, – ітиметься за поміч
безногому зі пошуками ніг,
ловцю сніжинок поночі – навпомац.
Еге ж, нічна полуда і мені
навіює, куди твої витії:
не все почезне безвісти в огні,
що і малої декого надії
збавляє, і остач житечних сил,
що піддає єство поталі, мукам,
смакує смерть єства – на свій копил
жадає порахунки звести з духом.
Згорають і цілком. І у чаду
пекельнім ними лишеної влади
сотати мусять попелом сльоту
і місивами твані вікувати.
І попелища доста чим ріднить.
Ріднить бугри лискучий наст над ними.
Увічнює і мармур, і граніт
удатних убачати їх відміни.
У тім і річ, якщо дощів пора,
і сходить ніч, і небо блідне де-де,
а зелені ніякої з бугра
не каже світло денне, світло денне,
– і саме впору думці, менше з тим,
дійти ураз, коли вже умирає,
дійти ураз, коли згорає дім,
і поготів – єство людське згорає,
і разом все пропало: мрії, сни,
і на трамвайних колій повороті
бугор не зеленіє щовесни –
то попіл і тяжітиме до плоті.
Навідав попіл я. Той умлівав,
безживний геть. Инак явив би тіло.
За рогом торхтів у млі трамвай.
Щось блимнуло. І знов усе затихло.
Еге ж, вогонь взяв тіло, і – агов,
а ніч гнітючі речі шепче вуху,
мовляв, зійшов у попіл дух його,
і жах – неусипуща форма духу.
<1960-і>
А впав у вічі, візіями надив,
хоча між нас межа, і пріч межі…
І жадної в нім копанки алмазів.
Лиш морок відусюди наповзав.
Гримів трамвай. А сніг іскрів на дроті.
А падаючи в попіл, вищезав,
як на щоки моєї теплій плоті.
І мов не тратив попіл той тепла
на дощ і вітер, віючись до маєв.
А вітер запевняє, що дотла,
бодай і недалеко розвіває.
Еге ж, уявні, вутлі ниточки
взаємин удає оте стремління,
хіба за натяк датися взнаки.
Гризоті, пак, неясного сумління
на майва ман, на милиці калік.
У ній, еге ж, – ітиметься за поміч
безногому зі пошуками ніг,
ловцю сніжинок поночі – навпомац.
Еге ж, нічна полуда і мені
навіює, куди твої витії:
не все почезне безвісти в огні,
що і малої декого надії
збавляє, і остач житечних сил,
що піддає єство поталі, мукам,
смакує смерть єства – на свій копил
жадає порахунки звести з духом.
Згорають і цілком. І у чаду
пекельнім ними лишеної влади
сотати мусять попелом сльоту
і місивами твані вікувати.
І попелища доста чим ріднить.
Ріднить бугри лискучий наст над ними.
Увічнює і мармур, і граніт
удатних убачати їх відміни.
У тім і річ, якщо дощів пора,
і сходить ніч, і небо блідне де-де,
а зелені ніякої з бугра
не каже світло денне, світло денне,
– і саме впору думці, менше з тим,
дійти ураз, коли вже умирає,
дійти ураз, коли згорає дім,
і поготів – єство людське згорає,
і разом все пропало: мрії, сни,
і на трамвайних колій повороті
бугор не зеленіє щовесни –
то попіл і тяжітиме до плоті.
Навідав попіл я. Той умлівав,
безживний геть. Инак явив би тіло.
За рогом торхтів у млі трамвай.
Щось блимнуло. І знов усе затихло.
Еге ж, вогонь взяв тіло, і – агов,
а ніч гнітючі речі шепче вуху,
мовляв, зійшов у попіл дух його,
і жах – неусипуща форма духу.
<1960-і>
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" З Іосіфа Бродського. Шипшина в квітні ( Із циклу "З лютого по квітень") "
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. "
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. "
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1569 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1569 seconds