ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.22
15:39
Мільярди років крутиться Земля.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
На ній усе міняється із часом.
Але природа ( і то бачим ясно)
Змінити неспроможна москаля.
Віки ідуть, міняється усе.
Щиріші стають люди і добріші,
Життя у них покращується, лише
Від москалів лайном так і несе.
2026.02.22
14:23
Леонід Радін (1860-1900)
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
Друзі, сміливо, у ногу!
Дух зміцнимо в боротьбі.
В царство свободи дорогу
ми проторуєм собі.
Вийшли ми всі із народу,
2026.02.22
14:08
Леді Мадонно, діти під ногами
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?
У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться
Як же зводиш ти кінці із кінцями
Де взяти гроші, чим платить оренду?
Думала, що гроші упадуть із неба?
У п’ятницю прибувши без валізи
У суботу навзнак молишся
Неділченя шнурки в’язати вчиться
2026.02.22
12:08
У подорожах дивних, безкінечних
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
Себе я загублю в знов знайду.
Готель - то вічний і правдивий речник,
Який відверне горе і біду.
У подорожах загублю частини
Самого себе, спогадів, ідей.
Так протікають дорогі години
У сяйві днів і темноті ночей.
2026.02.22
11:57
Поставим все це ми на паузу…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
Розвієм дим і «вовчі» спалахи.
Гармат попросим балалайкати
Діалектично, врівень гамузу…
Переосмислим все схоронене
На полі нашого осмислення,
А хто призвав сюди гнобителя —
Попросим, щоб було відновлене…
2026.02.22
10:08
Нейлоновим пензлем малює любов —
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
ромашкове поле на срібних шпалерах,
і очі п'ють очі навпроти, немов
солодке вино з кришталевих фужерів.
Розмова джерельним струмком жебонить,
чечітку вистукують пульси ритмічно.
Завмерли у чуйних обіймах в цю мить
2026.02.22
06:58
Діти міряють калюжі
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
Попри те, що йде війна,
Бо малечі не байдуже
Їхня площа й глибина.
Дітворі завжди цікаво
Що і як, коли та де
Гра нова або забава
На появу їхню жде.
2026.02.21
23:55
Хмурий день тамує втому,
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.
2026.02.21
21:45
Люблю дитячі голоси,
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин
2026.02.21
18:46
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!
Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,
2026.02.21
15:17
Мова змучена, та не зраджена.
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк
2026.02.21
14:28
Експерт на експерті…
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.
2026.02.21
13:50
Вона не просто звук, не просто певні знаки,
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.
Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м
2026.02.21
12:55
Позаростали чагарем стежки,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,
2026.02.21
11:27
Потрапити під дощ, під вістря тихих крапель,
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.
Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан
2026.02.21
10:28
Чи гостей незваних тіні,
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського «...Навідав попіл я. Еге ж, чужий...»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського «...Навідав попіл я. Еге ж, чужий...»
Навідав попіл я. Еге ж, чужий.
А впав у вічі, візіями надив,
хоча між нас межа, і пріч межі…
І жадної в нім копанки алмазів.
Лиш морок відусюди наповзав.
Гримів трамвай. А сніг іскрів на дроті.
А падаючи в попіл, вищезав,
як на щоки моєї теплій плоті.
І мов не тратив попіл той тепла
на дощ і вітер, віючись до маєв.
А вітер запевняє, що дотла,
бодай і недалеко розвіває.
Еге ж, уявні, вутлі ниточки
взаємин удає оте стремління,
хіба за натяк датися взнаки.
Гризоті, пак, неясного сумління
на майва ман, на милиці калік.
У ній, еге ж, – ітиметься за поміч
безногому зі пошуками ніг,
ловцю сніжинок поночі – навпомац.
Еге ж, нічна полуда і мені
навіює, куди твої витії:
не все почезне безвісти в огні,
що і малої декого надії
збавляє, і остач житечних сил,
що піддає єство поталі, мукам,
смакує смерть єства – на свій копил
жадає порахунки звести з духом.
Згорають і цілком. І у чаду
пекельнім ними лишеної влади
сотати мусять попелом сльоту
і місивами твані вікувати.
І попелища доста чим ріднить.
Ріднить бугри лискучий наст над ними.
Увічнює і мармур, і граніт
удатних убачати їх відміни.
У тім і річ, якщо дощів пора,
і сходить ніч, і небо блідне де-де,
а зелені ніякої з бугра
не каже світло денне, світло денне,
– і саме впору думці, менше з тим,
дійти ураз, коли вже умирає,
дійти ураз, коли згорає дім,
і поготів – єство людське згорає,
і разом все пропало: мрії, сни,
і на трамвайних колій повороті
бугор не зеленіє щовесни –
то попіл і тяжітиме до плоті.
Навідав попіл я. Той умлівав,
безживний геть. Инак явив би тіло.
За рогом торхтів у млі трамвай.
Щось блимнуло. І знов усе затихло.
Еге ж, вогонь взяв тіло, і – агов,
а ніч гнітючі речі шепче вуху,
мовляв, зійшов у попіл дух його,
і жах – неусипуща форма духу.
<1960-і>
А впав у вічі, візіями надив,
хоча між нас межа, і пріч межі…
І жадної в нім копанки алмазів.
Лиш морок відусюди наповзав.
Гримів трамвай. А сніг іскрів на дроті.
А падаючи в попіл, вищезав,
як на щоки моєї теплій плоті.
І мов не тратив попіл той тепла
на дощ і вітер, віючись до маєв.
А вітер запевняє, що дотла,
бодай і недалеко розвіває.
Еге ж, уявні, вутлі ниточки
взаємин удає оте стремління,
хіба за натяк датися взнаки.
Гризоті, пак, неясного сумління
на майва ман, на милиці калік.
У ній, еге ж, – ітиметься за поміч
безногому зі пошуками ніг,
ловцю сніжинок поночі – навпомац.
Еге ж, нічна полуда і мені
навіює, куди твої витії:
не все почезне безвісти в огні,
що і малої декого надії
збавляє, і остач житечних сил,
що піддає єство поталі, мукам,
смакує смерть єства – на свій копил
жадає порахунки звести з духом.
Згорають і цілком. І у чаду
пекельнім ними лишеної влади
сотати мусять попелом сльоту
і місивами твані вікувати.
І попелища доста чим ріднить.
Ріднить бугри лискучий наст над ними.
Увічнює і мармур, і граніт
удатних убачати їх відміни.
У тім і річ, якщо дощів пора,
і сходить ніч, і небо блідне де-де,
а зелені ніякої з бугра
не каже світло денне, світло денне,
– і саме впору думці, менше з тим,
дійти ураз, коли вже умирає,
дійти ураз, коли згорає дім,
і поготів – єство людське згорає,
і разом все пропало: мрії, сни,
і на трамвайних колій повороті
бугор не зеленіє щовесни –
то попіл і тяжітиме до плоті.
Навідав попіл я. Той умлівав,
безживний геть. Инак явив би тіло.
За рогом торхтів у млі трамвай.
Щось блимнуло. І знов усе затихло.
Еге ж, вогонь взяв тіло, і – агов,
а ніч гнітючі речі шепче вуху,
мовляв, зійшов у попіл дух його,
і жах – неусипуща форма духу.
<1960-і>
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" З Іосіфа Бродського. Шипшина в квітні ( Із циклу "З лютого по квітень") "
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. "
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. "
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2235 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2235 seconds