ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.07.13 11:10
сів і віршик написав
чом би і не віршик
утомившись від вистав
їй же бо незгірших
потуравши тим і тим
лагідним і щирим
сяйнооким і сліпим
у бедламі віри

Ірина Вовк
2026.07.13 10:45
СПАЛАХ ТРЕТІЙ. СВІТЛО І ТІНІ СЕКЕШФЕГЕРВАРА Розспівний шепіт Бояна завис у густому від видінь минулого повітрі на півслові… Його долоні, що гріли ступні Анастасії, злегка здригнулися. Він підвів голову, подивився на вузьке вікно-бійницю вгорі тьмяної ке

Паб Лімерик
2026.07.13 09:31
Таксопарку міського шофер
Пішоходом працює тепер.
Залишкове пальне
Він продасть і гульне,
Як і всякий місцевий шофер.

А товариш його на «Рено»
Перевозить усяке майно

Віктор Кучерук
2026.07.13 06:49
Прибите хвилями до берега,
Лежить загублене весло
І все вслухається у шерехи,
Яким утратило число.
Але не чутно веслувальника
Гребків вздовж берега давно, -
Отож у руки віршувальника
Потрапить зрештою воно...

Артур Курдіновський
2026.07.12 21:59
Заплющив очі. Темрява сліпа
Минуле та майбутнє застелила.
Посеред ночі витончене "па"
Виконує нічне ясне світило.

Слова юрби, солоні, мов ропа,
Окупували правду, цвіллю вкрили.
Наївне серце сольно виступа

Вячеслав Руденко
2026.07.12 19:49
Очі срібні дзеркал,
Вкриті ковдрою ноги,
Світ здивованих…спів,
Відчайдушне тепер,

Чи до сну берегам
В журавлях одноногих,
У тонкому відлунні

Євген Федчук
2026.07.12 15:11
Могутнє царство Лідія лежить,
Малоазійські обійма простори
Від Чорного по Середземне море.
На сході Галіс стрімко з гір біжить.
Нема царя могутніше, ніж Крез,
Нема царя багатшого за нього.
Йому, напевно помагають боги.
А у царя найбільший інтерес

Борис Костиря
2026.07.12 13:42
Насувається сніг всеохопний,
Він тотальний, могутній, німий.
То нахабний, як збуджений гопник,
То пестливий, сумний, осяйний.

Насувається сніг так епічно,
Наче думи, поеми зими.
Насувається катастрофічно,

Роксолана Вірлан
2026.07.12 12:08
Душа віршами з тіла проривається -
душі дарма, що тілові болить,
що кожна кракелюрочка і зсадина
за тим віршем зривається...ще мить

і ти - не ти, а вже розхвилля видиху,
кометний хвіст, що розпилив себе
у чорний простір - у порожність витихлу

хома дідим
2026.07.12 10:33
ми на березі ріки
в золотому рейві
є дешеві цигарки
алкоголь дешевий
не гламурний і не пляж
де усяк волає
відчуття собі завваж
терпкуваті скраю

Устимко Яна
2026.07.12 10:31
люблю римовані вірші
без реповипендрендів
та в час нарації і ші
вони уже не в тренді

у стовпчик проза й недорим
і білі вірші з ними…. –
і що робити з тим усім

Віктор Кучерук
2026.07.12 07:20
Поки сонця-світу -
Доки ясний день, -
Жайвір шле з привітом
Радісних пісень.
Золотиться жито,
Соняхи в цвіту, -
Як же захистити
Цю красу святу?

Ірина Вовк
2026.07.12 06:37
СПАЛАХ ДРУГИЙ. «СТУПАЙ, СЕСТРО, НА БІЛЕ ПОЛОТНО…» За вузьким вікном-бійницею монастиря Адмонта невситима різдвяна віхола на мить затихла, лишаючи по собі важку, липку тишу. У кутку келії сестра Беата беззвучно, мов тінь, підійшла до столу, щоб замінит

Роксолана Вірлан
2026.07.11 21:12
Це, донечко моя, випробування.
Це так тебе спитує світ падкий -
чи не розбудеш гніву, чи дурману,
чи блекоти не висієш таки

на плесах тих, де так було привітно -
а ближче глянеш - то гієнне дно.
Моя лелітко, ясочко, мудрине,

Вячеслав Руденко
2026.07.11 20:27
Де ви нащадки богів?-
Є ще між вами сміливці
В темряві давніх світів
Там, де блукає Тіфон?

Знати про тще наперед,
Чи пронестися таємно,
Кучері долі змастив,

Вадим Василенко
2026.07.11 19:32
Мокре зникає шосе
В матриці сірих зон.
Все, що було, не все.
Сон це чи полігон?
Віддаль між нами росте.
Тіні дрижать на склі.
Місто німе й пусте
Гасне в мазутній млі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анна Марчук
2026.07.12

Паб Лімерик
2026.07.12

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Інна Момотюк
2026.07.04

Володимир Кириленко
2026.06.20

Боговик Владислав Боговик Владислав
2026.06.18

Іван Веселий
2026.06.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1991) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Кінець прекрасної епохи
Позаяк у мистецтві поезії годі без слів,
я, один із глухих, плішуватих, похмурих послів
другорядних держав, драгоман етикету, –
не ґвалтуючи мізку в потузі на лоск,
сам собі подаю свою одіж, спускаюсь в кіоск
по вечірню газету.

Вітер листя мете. Ліхтарі на стовпах, як міраж
в цих понурих краях, чий епіграф "на дзеркало зваж",
за сприяння калюж обрамляють ілюзію статку.
Навіть злодій, що крав апельсин, амальгаму скребе.
Втім, жадання, з яким оглядають себе, –
не влаштовує згадку.

В цих понурих краях все на зиму лаштується: сни,
тюрем стіни, крій пальт, убрання молодих – білини
її віхол, напої, секунди, їх стрілки.
Гороб’ячі кофтини зі плямами лужних жалів;
пуританські завіти, білизна; в руках скрипалів –
дерев’яні мов грілки.

Край копалин і пнів. Уявивши об’єм валовий
чавуну і свинцю, чуманієш; не йде з голови
самовладний уклад, канчуки і багнети для тями.
Та сідають орли, як магніт, на залізо з усюд;
навіть плетені крісла тримаються тут
на гайках зі болтами.

Тільки риби в морях знають ціну свободі; та їх
оніміння нас ніби схиля до творіння своїх
етикток і кас. І тирчить просторінь прейскурантом.
Час є витвором смерті; як овочу – посмак в борщах,
він тим паче завдячний потребі в тілах і речах,
аніж когут курантам.

Часу звершень годити, воліючи горі відлунь,
вочевидячки, тяжко. Попорпавши суконь красунь,
звидиш те, що шукав, а не досі невидані диви.
І не те, щоби тут Лобачевський замовив слівце,
та розсунутий світ має звузитись конче, і це,
це – кінець перспективи.

Чи то мапу Европи поцупив плюгавий агент,
чи то шостої п’ятеро часточок світу аж ген
як далеко уже; чи люб’язну яку чарівницю
вороги стережуть, але як утекти – ні гу-гу.
Сам собі наливаю кагор – не гукати ж слугу, –
і почісую кицю.

Чи то кулю у лоб, як у похибки лігво – перстом.
А чи шаснути геть, куди очі, сучасним Христом.
Та і хто їх різнить, з п’яних віч, у обіймах морозів,
кораблі й паровози? Тим пак не дійме тебе стид:
як від лодії водам, так рейкам не звидіти слід
від коліс паровозів.

Що опишуть в газеті у розділі "Будні судів"?
Вирок прийнято до виконання. Отут поготів
обивателя око узрить в олов’яній оправі,
як людина лежить долілиць, лобом в цоколь стіни,
та не спить: не роїтись у черепі сни
продірявленім вправі.

Зір цієї епохи сягає корінням у ті
тучі літ, негодящі у повній своїй сліпоті
ліку випалих з люль по калюжах епох і баюрах.
Далі смерти і чудь білооко не сміє сягнуть.
Жаль, що блюдець удоста, а ні з ким стола крутонуть,
ані бити їх, Рюрик.

Взір цієї доби – це офіра зигзиць їх ловцю.
Не по древу умом розтікатись від неї гінцю,
а плювком по стіні, ба – не князя будить: динозавра.
Довершити б рядка, та не смикнеш у птаха пера.
Голові, – що сокири чекати безвинно пора,
що зеленого лавра.

грудень 1969



Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2015-12-08 14:03:18
Переглядів сторінки твору 2135
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.770 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.473 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.757
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2026.07.13 07:14
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2015-12-08 15:44:53 ]
И. Бродский

Конец прекрасной эпохи

Потому что искусство поэзии требует слов,
я, один из глухих, облысевших, угрюмых послов
второсортной державы, связавшейся с этой,
не желая насиловать собственный мозг,
сам себе подавая одежду, спускаюсь в киоск
за вечерней газетой.

Ветер гонит листву. Старых лампочек тусклый накал
в этих грустных краях, чей эпиграф «победа зеркал»
при содействии луж порождает эффект изобилья.
Даже воры крадут апельсин, амальгаму скребя.
Впрочем, чувство, с которым глядишь на себя -
это чувство забыл я.

В этих грустных краях все рассчитано на зиму: сны,
стены тюрем, пальто, туалеты - невест белизны
новогодней, напитки, секундные стрелки,
воробьиные кофты и грязь по числу щелочей,
пуританские нравы, белье; и в руках скрипачей
деревянные грелки.

Этот край недвижим. Представляя объем валовой
чугуна и свинца, обалделой тряхнешь головой,
вспомнишь прежнюю власть на штыках и казачьих нагайках.
Но садятся орлы, как магнит, на железную смесь;
даже стулья плетеные держатся здесь
на болтах и на гайках.

Только рыбы в морях знают цену свободе, но их
немота вынуждает нас как бы к созданью своих
этикеток и касс. И пространство торчит прейскурантом.
Время создано смертью; нуждаясь в телах и вещах,
свойства тех и других оно ищет в сырых овощах,
кочет внемлет курантам.

Жить в эпоху свершений, имея возвышенный нрав,
к сожалению, трудно. Красавице платье задрав,
видишь то, что искал, а не новые дивные дивы.
И не то, чтобы здесь Лобачевского твердо блюдут,
но раздвинутый мир должен где-то сужаться, и тут -
тут конец перспективы.

То ли карту Европы украли агенты властей,
то ль пятерка шестых остающихся в мире частей
чересчур далека; то ли некая добрая фея
надо мной ворожит, - но отсюда бежать не могу.
Сам себе наливаю кагор - не кричать же слугу, -
да чешу котофея.

То ли пулю в висок, точно в место ошибки - перстом.
То ли дернуть отсюдова по морю новым Христом.
Да и как не смешать, с пьяных глаз, обалдев от мороза,
паровоз с кораблем? Все равно не сгоришь от стыда:
как и челн на воде, не оставит на рельсах следа
колесо паровоза.
Что же пишут в газете в разделе «из зала суда»?
Приговор приведен в исполненье. Взглянувши сюда,
обыватель узрит сквозь очки в оловянной оправе,
как лежит человек, вниз лицом, у кирпичной стены,
но не спит, ибо брезговать кумполом сны
продырявленным вправе.

Зоркость этой эпохи корнями вплетается в те
времена, неспособные в общей своей слепоте
отличить выпадавших из люлек от выпавших люлек.
Белоглазая чудь дальше смерти не хочет взглянуть.
Жалко, блюдец полно, только не с кем стола вертануть,
чтоб спросить с тебя, Рюрик.

Зоркость этих времен - это зоркость к вещам тупика.
Не по древу умом растекаться пристало пока,
но плевкам на стене, и не князя будить: динозавра.
Для последней строки, эх, не вырвать у птицы пера.
Неповинной главе всех и дел-то, что ждать топора
да зеленого лавра.
декабрь 1969