Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.18
09:52
У кістки, що вище лоба,
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
Б’ють талановиті духи
Заповідного етеру,
Залучивши потеруху
З тих, хто твердь хита небесну
Чи глибоке синє море
В час непевний, невід’ємний,
Як ритмічне справжнє горе
2026.09.18
07:05
сюжетів з життя мешканців римського міста,
навіяних знаменитим полотном КАРЛА БРЮЛЛОВА «ОСТАННІЙ ДЕНЬ ПОМПЕЇ»
ПЕРЕДСЛОВО: Заклинання тіней
(задум авторки)
Коли ми дивимося на величне і трагічне полотно Карла Брюллова «Останній день Помпеї», нас з
2026.09.18
05:57
Вже осінню пахнуть тумани,
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
І впоює землю роса, -
І річка виблискує тьмяно,
І сонце зарано згаса.
І никнуть гаї в безгомінні
На схилах пологих Дніпра, -
І душу проймає осіння
Холодна та тиха жура.
2026.09.17
23:52
атож до чого ми прийшли
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
чого сягнули ми
в пасивному замилуванні
чи що рятує восени
від безпробудної війни
крізь плин
і неможливості
і нереальності так само
2026.09.17
21:49
Ти моя спрага -
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
Весь час пульсує, тріпоче стиха…
Ти моя втіха,
Щоб щемна спрага не всохла з лиха…
Як прохолодний
Ковток живильний
До насолоди
І божевілля...
2026.09.17
19:28
Ти йдеш в осінню світлу казку ранку,
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
Складаєш сонця пазли залюбки.
А красень – день під руку, як панянку,
Веде у танець неба нешвидкий.
Танцюють клени вальс тепла останній.
Каламчить дзвоник пташки десь вгорі.
Ця осінь – чарівна, привітна пані.
2026.09.17
19:19
Скільки було тих «героїв» всілякого штибу,
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
Що вважалися від чогось українці, ніби.
То Хрущова українцем москалі вважали,
Через нього Україні Крим «їхній» віддали.
Брєжнєв також «українець», бо там народився.
Хоча б хтось у його паспорт просто подивив
2026.09.17
16:48
Цей светрик червоний я бачу у снах,
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
В душі потайних переливах –
Так, ніби щасливих подій альманах,
Гортаю у смутку тужливім.
Хоч пам’ятний образ – звичайне вбрання,
Чому він запав отак в душу,
Що погляд уявно на ньому щодня?..
2026.09.17
15:22
Згадай мене у білосніжнім січні,
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
Послухай, як мовчить холодний рай.
Благаю, збережи старий наплічник,
В якому залишається навічно
Моїх надій незібраний врожай...
Поезію у світі прозаїчнім
Згадай...
2026.09.17
12:57
Жінка завжди дивиться на обрій,
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
Виглядає лицаря із тьми,
Та чомусь героїв завжди обмаль
У оскалі лютої зими.
Жінка завжди дивиться за обрій,
У майбутнє, ніби дивний сад.
У розрусі і безумстві оргій
2026.09.17
11:16
У 2026 р. світ побачили нові пісні на вірші Сергія Губерначука на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured). URockBallads на своєму YouTube каналі представляє рок-версії поетів-класиків (Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка),
2026.09.17
10:39
Я жодної ілюзії у світу не просив,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
Бо ілюзії — це срібні драхми,
Які Прометей збирав у шкіряну торбу
І дарував жителям острова мрій,
Де поклонялися клишоногому Поліфему,
Що знав вогонь і стеріг овець.
Я жодної ілюзії не цінував,
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Кінець прекрасної епохи
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Кінець прекрасної епохи
Позаяк у мистецтві поезії годі без слів,
я, один із глухих, плішуватих, похмурих послів
другорядних держав, драгоман етикету, –
не ґвалтуючи мізку в потузі на лоск,
сам собі подаю свою одіж, спускаюсь в кіоск
по вечірню газету.
Вітер листя мете. Ліхтарі на стовпах, як міраж
в цих понурих краях, чий епіграф "на дзеркало зваж",
за сприяння калюж обрамляють ілюзію статку.
Навіть злодій, що крав апельсин, амальгаму скребе.
Втім, жадання, з яким оглядають себе, –
не влаштовує згадку.
В цих понурих краях все під зиму лаштується: сни,
стіни тюрем, крій пальт, убрання молодих – білини
її віхол, напої, секунди, їх стрілки.
Гороб’ячі кофтини із плямами лужних жалів;
пуританські завіти, білизна; в руках скрипалів –
деревяні мов, грілки.
Край копалин і пнів. Уявивши об’єм валовий
чавуну і свинцю, чуманієш; не йде з голови
самовладний уклад, канчуки і багнети для тями.
Та сідають орли, як магніт, на залізо з усюд;
навіть плетені крісла тримаються тут
на гайках із болтами.
Тільки риби в морях знають ціну свободі; та їх
оніміння – понука і нам – до творіння своїх
етикток і кас. І тирчить просторінь прейскурантом.
Час є витвором смерті; цей дойда в тілах і речах,
спожива їх сирим радше овочем, ніж у борщах,
когут вірить курантам.
Часу звершень годити, воліючи горніх відлунь,
очевидячки, тяжко. Попорпавши суконь красунь,
бачиш те, що шукав, а не досі невидані диви.
І не те, щоби тут Лобачевський замовив слівце,
та розсунутий світ має звузитись конче, і це,
це – кінець перспективи.
Чи то мапу Европи поцупив плюгавий агент,
чи від шостої п’ятеро часточок світу аж ген
як далеко уже; чи люб’язну яку чарівницю
вороги стережуть, але як утекти – ні гу-гу.
Сам собі наливаю кагор – не гукати ж слугу, –
і почісую кицю.
Чи то кулю у лоб, як у похибки лігво – перстом.
А чи шаснути геть, куди очі, сучасним Христом.
Та і хто їх різнить, з п’яних віч, у обіймах морозів,
кораблі й паровози? Тим пак не дійме тебе стид:
як від лодії водам, так рейкам не звидіти слід
від коліс паровозів.
Що опишуть в газеті у розділі "Будні судів"?
Вирок прийнято до виконання. Отут поготів
обивателя око узрить в олов’яній оправі,
як людина лежить долілиць, лобом – в цоколь стіни,
та не спить: не роїтись у черепі сни
продірявленім вправі.
Зір цієї епохи сягає корінням у ті
тучі літ, негодящі в одвічній своїй сліпоті
ліку випалих з люль по калюжах епох і баюрах.
Далі смерті і чудь білооко не сміє сягнуть.
Жаль, що блюдець удоста, а ні з ким стола крутонуть,
ні побити їх, Рюрик.
Взір цієї доби – це офіра зигзиць їх ловцю.
Не по древу умом розтікатись від неї гінцю,
а плювком по стіні, ба – не князя будить: динозавра.
Довершити б рядка, та не смикнеш у птаха пера.
Голові, – що сокири чекати безвинно пора,
що зеленого лавра.
грудень 1969
я, один із глухих, плішуватих, похмурих послів
другорядних держав, драгоман етикету, –
не ґвалтуючи мізку в потузі на лоск,
сам собі подаю свою одіж, спускаюсь в кіоск
по вечірню газету.
Вітер листя мете. Ліхтарі на стовпах, як міраж
в цих понурих краях, чий епіграф "на дзеркало зваж",
за сприяння калюж обрамляють ілюзію статку.
Навіть злодій, що крав апельсин, амальгаму скребе.
Втім, жадання, з яким оглядають себе, –
не влаштовує згадку.
В цих понурих краях все під зиму лаштується: сни,
стіни тюрем, крій пальт, убрання молодих – білини
її віхол, напої, секунди, їх стрілки.
Гороб’ячі кофтини із плямами лужних жалів;
пуританські завіти, білизна; в руках скрипалів –
деревяні мов, грілки.
Край копалин і пнів. Уявивши об’єм валовий
чавуну і свинцю, чуманієш; не йде з голови
самовладний уклад, канчуки і багнети для тями.
Та сідають орли, як магніт, на залізо з усюд;
навіть плетені крісла тримаються тут
на гайках із болтами.
Тільки риби в морях знають ціну свободі; та їх
оніміння – понука і нам – до творіння своїх
етикток і кас. І тирчить просторінь прейскурантом.
Час є витвором смерті; цей дойда в тілах і речах,
спожива їх сирим радше овочем, ніж у борщах,
когут вірить курантам.
Часу звершень годити, воліючи горніх відлунь,
очевидячки, тяжко. Попорпавши суконь красунь,
бачиш те, що шукав, а не досі невидані диви.
І не те, щоби тут Лобачевський замовив слівце,
та розсунутий світ має звузитись конче, і це,
це – кінець перспективи.
Чи то мапу Европи поцупив плюгавий агент,
чи від шостої п’ятеро часточок світу аж ген
як далеко уже; чи люб’язну яку чарівницю
вороги стережуть, але як утекти – ні гу-гу.
Сам собі наливаю кагор – не гукати ж слугу, –
і почісую кицю.
Чи то кулю у лоб, як у похибки лігво – перстом.
А чи шаснути геть, куди очі, сучасним Христом.
Та і хто їх різнить, з п’яних віч, у обіймах морозів,
кораблі й паровози? Тим пак не дійме тебе стид:
як від лодії водам, так рейкам не звидіти слід
від коліс паровозів.
Що опишуть в газеті у розділі "Будні судів"?
Вирок прийнято до виконання. Отут поготів
обивателя око узрить в олов’яній оправі,
як людина лежить долілиць, лобом – в цоколь стіни,
та не спить: не роїтись у черепі сни
продірявленім вправі.
Зір цієї епохи сягає корінням у ті
тучі літ, негодящі в одвічній своїй сліпоті
ліку випалих з люль по калюжах епох і баюрах.
Далі смерті і чудь білооко не сміє сягнуть.
Жаль, що блюдець удоста, а ні з ким стола крутонуть,
ні побити їх, Рюрик.
Взір цієї доби – це офіра зигзиць їх ловцю.
Не по древу умом розтікатись від неї гінцю,
а плювком по стіні, ба – не князя будить: динозавра.
Довершити б рядка, та не смикнеш у птаха пера.
Голові, – що сокири чекати безвинно пора,
що зеленого лавра.
грудень 1969
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З Іосіфа Бродського. Примітки папороті"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. На смерть Жукова"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. На смерть Жукова"
Про публікацію
