ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Євген Федчук
2026.11.12 20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях

Борис Костиря
2026.11.12 20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить

Вячеслав Руденко
2026.11.12 15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,

Юрій Гундарів
2026.11.12 11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас… 4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських

Віктор Кучерук
2026.11.12 07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.

Ірина Вовк
2026.11.12 06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»

(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;

С М
2026.11.11 23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“

Софія Кримовська
2026.11.11 21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє

Ігор Терен
2026.11.11 13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.

Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу

Марія Дем'янюк
2026.11.11 10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.

Господи,

Юрій Гундарів
2026.11.11 10:35
Симфонія № 45 (Прощальна) Йозефа Гайдна виконується при свічах, закріплених на пюпітрах музикантів, які у фінальній частині один за одним припиняють грати, гасять свічі й залишають сцену. Згодом сходить зі сцени і диригент. Симфонію дограють лише два музи

Тетяна Левицька
2026.11.11 09:44
Цей погляд, ніби гостре жало,
вколов у серце мовчазне.

— Нічого вам не обіцяла,
тож не бентежте ви мене.
Самотня жінка ще не привід
торкатися її долонь;
з маршрутки на зупинці вийду,

хома дідим
2026.11.11 08:58
вона і він
пишуть навзаєм одне одному
якусь маячню
бо це їхнє уміння саме у цім моменті
ще щось писати
тут головне навязливо
увійти у ритм
зовсім необовязково

Віктор Кучерук
2026.11.11 06:10
Неспокійний, як вітрисько,
Прудконогий цей хлопчисько,
Що в глибинах небовиду
Таємничо зник без сліду.
Заховався за хмаринку
На якусь одну хвилинку,
Бо за мить повз мене знову
Шмигонув у гай вербовий,

Артур Курдіновський
2026.11.10 23:06
Під ноги осінь сипала бурштин
І шила сповідь жовтими нитками.
Стою на тихій вулиці один...
Тут відчиню собі останню браму.

Всі відзвуки зимових іменин
Оглушені осінніми дощами.
У кожній краплі бачить грішник син

М Менянин
2026.11.10 23:00
Є меч такий Кладениць,
нівроку як кому,
народ наш спадкоємець
віки й віки тому.

На захист має силу
й умову лиш одну:
над ним хто зрушить брилу –
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

храм Ковальчук Ярослав Соборний
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17

Єгор Мельниченко
2026.10.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1991) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Кінець прекрасної епохи
Позаяк у мистецтві поезії годі без слів,
я, один із глухих, плішуватих, похмурих послів
другорядних держав, драгоман етикету, –
не ґвалтуючи мізку в потузі на лоск,
сам собі подаю свою одіж, спускаюсь в кіоск
по вечірню газету.

Вітер листя мете. Ліхтарі на стовпах, як міраж
в цих понурих краях, чий епіграф "на дзеркало зваж",
за сприяння калюж обрамляють ілюзію статку.
Навіть злодій, що крав апельсин, амальгаму скребе.
Втім, жадання, з яким оглядають себе, –
не влаштовує згадку.

В цих понурих краях все під зиму лаштується: сни,
стіни тюрем, крій пальт, убрання молодих – білини
її віхол, напої, секунди, їх стрілки.
Гороб’ячі кофтини із плямами лужних жалів;
пуританські завіти, білизна; в руках скрипалів –
деревяні мов, грілки.

Край копалин і пнів. Уявивши об’єм валовий
чавуну і свинцю, чуманієш; не йде з голови
самовладний уклад, канчуки і багнети для тями.
Та сідають орли, як магніт, на залізо з усюд;
навіть плетені крісла тримаються тут
на гайках із болтами.

Тільки риби в морях знають ціну свободі; та їх
оніміння – понука і нам – до творіння своїх
етикток і кас. І тирчить просторінь прейскурантом.
Час є витвором смерті; цей дойда в тілах і речах,
спожива їх сирим радше овочем, ніж у борщах,
когут вірить курантам.

Часу звершень годити, воліючи горніх відлунь,
очевидячки, тяжко. Попорпавши суконь красунь,
бачиш те, що шукав, а не досі невидані диви.
І не те, щоби тут Лобачевський замовив слівце,
та розсунутий світ має звузитись конче, і це,
це – кінець перспективи.

Чи то мапу Европи поцупив плюгавий агент,
чи від шостої п’ятеро часточок світу аж ген
як далеко уже; чи люб’язну яку чарівницю
вороги стережуть, але як утекти – ні гу-гу.
Сам собі наливаю кагор – не гукати ж слугу, –
і почісую кицю.

Чи то кулю у лоб, як у похибки лігво – перстом.
А чи шаснути геть, куди очі, сучасним Христом.
Та і хто їх різнить, з п’яних віч, у обіймах морозів,
кораблі й паровози? Тим пак не дійме тебе стид:
як від лодії водам, так рейкам не звидіти слід
від коліс паровозів.

Що опишуть в газеті у розділі "Будні судів"?
Вирок прийнято до виконання. Отут поготів
обивателя око узрить в олов’яній оправі,
як людина лежить долілиць, лобом – в цоколь стіни,
та не спить: не роїтись у черепі сни
продірявленім вправі.

Зір цієї епохи сягає корінням у ті
тучі літ, негодящі в одвічній своїй сліпоті
ліку випалих з люль по калюжах епох і баюрах.
Далі смерті і чудь білооко не сміє сягнуть.
Жаль, що блюдець удоста, а ні з ким стола крутонуть,
ні побити їх, Рюрик.

Взір цієї доби – це офіра зигзиць їх ловцю.
Не по древу умом розтікатись від неї гінцю,
а плювком по стіні, ба – не князя будить: динозавра.
Довершити б рядка, та не смикнеш у птаха пера.
Голові, – що сокири чекати безвинно пора,
що зеленого лавра.



грудень 1969



• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2015-12-08 14:03:18
Переглядів сторінки твору 2429
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.765 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.468 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2026.11.12 13:36
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2015-12-08 15:44:53 ]
И. Бродский

Конец прекрасной эпохи

Потому что искусство поэзии требует слов,
я, один из глухих, облысевших, угрюмых послов
второсортной державы, связавшейся с этой,
не желая насиловать собственный мозг,
сам себе подавая одежду, спускаюсь в киоск
за вечерней газетой.

Ветер гонит листву. Старых лампочек тусклый накал
в этих грустных краях, чей эпиграф «победа зеркал»
при содействии луж порождает эффект изобилья.
Даже воры крадут апельсин, амальгаму скребя.
Впрочем, чувство, с которым глядишь на себя -
это чувство забыл я.

В этих грустных краях все рассчитано на зиму: сны,
стены тюрем, пальто, туалеты - невест белизны
новогодней, напитки, секундные стрелки,
воробьиные кофты и грязь по числу щелочей,
пуританские нравы, белье; и в руках скрипачей
деревянные грелки.

Этот край недвижим. Представляя объем валовой
чугуна и свинца, обалделой тряхнешь головой,
вспомнишь прежнюю власть на штыках и казачьих нагайках.
Но садятся орлы, как магнит, на железную смесь;
даже стулья плетеные держатся здесь
на болтах и на гайках.

Только рыбы в морях знают цену свободе, но их
немота вынуждает нас как бы к созданью своих
этикеток и касс. И пространство торчит прейскурантом.
Время создано смертью; нуждаясь в телах и вещах,
свойства тех и других оно ищет в сырых овощах,
кочет внемлет курантам.

Жить в эпоху свершений, имея возвышенный нрав,
к сожалению, трудно. Красавице платье задрав,
видишь то, что искал, а не новые дивные дивы.
И не то, чтобы здесь Лобачевского твердо блюдут,
но раздвинутый мир должен где-то сужаться, и тут -
тут конец перспективы.

То ли карту Европы украли агенты властей,
то ль пятерка шестых остающихся в мире частей
чересчур далека; то ли некая добрая фея
надо мной ворожит, - но отсюда бежать не могу.
Сам себе наливаю кагор - не кричать же слугу, -
да чешу котофея.

То ли пулю в висок, точно в место ошибки - перстом.
То ли дернуть отсюдова по морю новым Христом.
Да и как не смешать, с пьяных глаз, обалдев от мороза,
паровоз с кораблем? Все равно не сгоришь от стыда:
как и челн на воде, не оставит на рельсах следа
колесо паровоза.
Что же пишут в газете в разделе «из зала суда»?
Приговор приведен в исполненье. Взглянувши сюда,
обыватель узрит сквозь очки в оловянной оправе,
как лежит человек, вниз лицом, у кирпичной стены,
но не спит, ибо брезговать кумполом сны
продырявленным вправе.

Зоркость этой эпохи корнями вплетается в те
времена, неспособные в общей своей слепоте
отличить выпадавших из люлек от выпавших люлек.
Белоглазая чудь дальше смерти не хочет взглянуть.
Жалко, блюдец полно, только не с кем стола вертануть,
чтоб спросить с тебя, Рюрик.

Зоркость этих времен - это зоркость к вещам тупика.
Не по древу умом растекаться пристало пока,
но плевкам на стене, и не князя будить: динозавра.
Для последней строки, эх, не вырвать у птицы пера.
Неповинной главе всех и дел-то, что ждать топора
да зеленого лавра.
декабрь 1969