Вірш мені подобається, ось тільки, перепрошую за нахабство, останній рядок наводить на деякі роздуми? "Та"? Може трохи логічніше "невже", "але", чи там ще щось? Наприклад, якщо залишити "та", то замість " і нікому" щось інше?

Доброго дня шановним критикам!
Спробую висловити своє міркувння щодо отриманого зауваження.
Якщо ставити питання "невже" - як на мене, втрачається загальна таємниця світоіснування та повіданого у вірші. Питання під кутом "невже" в даному контексті звучить надто риторично (принаймні, мені так вчувається).Тому цей варіант однозначно відпадає.
Сполучник "але" - це категоричне заперечення, і, у такий спосіб, губиться загальний сенс тексту, адже створюється враження, що автор/лір.герой(-їня) від початку ЗНАВ природу дня, сутність побутування світу і лукаво приховував від усіх цю інформацію, аби у фіналі вивищитись НАД (уловлюєте?).
Чесно кажучи, цей останній рядок (разом із самим віршем, звісно!) "жив" у шухлядці під двома ймовірними своїми варіаціями-інкарнаціями: одна - представлена мною вище, інша ж - мусила б мати вигляд на кшталт "та й нема кому відповідати". Думалось, з приводу збереження звукової мелодики тексту, 2-ий варіант тяжіє до народного (може, дійсно такого, що більш відповідає ознакам і принципам евфонії?)...
Утім, щиро дякую за увагу до тексту, комент та критичну пропозицію. Обіцяю обов"язково замислитись детальніше над висловленим.

Цікаво що було спочатку: вірш неписано з "Та" чи роздумування і пояснення собі чому саме "та" підходить краще? Думаю, що писалося не думаючи про це. І, як на мене, виправдано. "Та" - однозначно краще. Прекрасна поезія, Наталко.

А мені сподобалось набільше закінчення 2) "та нема кому відповідати" Досить дуалістично і все інше теж :)

Хороший, сильний вірш, що навіває безліч думок, про які хочеться думати насамоті - у той дощ, коли нікому відповідати.

Доброго вечора, панове! Перш за все, дякую за теплі слова, присвячені моїм рядкам! Знаєте, (а ви це знаєте, як ніхто!),коли те, що тобою "видихнуте" знаходить відгуки чи-то спільні настроєво-емоційні нотки в людських душах, то, думається, стають абсолютно нейтральними і всілякі там премії, і звання, і посади, оскільки найвища оцінка для митця - це отакі-ось слова, як я їх сьогодні прочитала.
Пане Олесю, я так собі думаю, що, коли пишу, настільки тонко - на рівні всіх нервових закінчень мого тіла (й душі!) відчуваю мову - а саме аспект тематико-стилістичний (візьму на себе нахабство назвати це так, антимовознавчо), що на другий план самі по собі відходять технічні моменти. Мені колись один поважний київський Дядько відкрив таку істину,що, мовляв, у поета обов"язково мусить бути відмінний редактор : так, наприклад, як визнавав сам великий російський поет, Єсеніна-генія не було б, якби не його гарний, талановитий редактор.Однак, не подумайте, що я зовсім відмовляюсь від критично-редакторської оцінки своїх віршів. Навпаки! Але, повірте, дуже ціную ваші думки з приводу, як і ваші оцінки.
Іще раз дякую всім!

Талановитих редакторів не буває, тому що редактор - це професія, а поет - це покликання, це фатум. Тож ваш вірш мені подобається не за прискіпливе редагування ( що потрібно!), а за його поетичні надбання, цілком автентичні і неповторні.