ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Марія Дем'янюк
2026.01.13 22:57
Упірнула нічка в річку,
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.

Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались

Микола Дудар
2026.01.13 22:13
Перекотивсь із снігу в сніг,
Дивлюсь, а він не розгубився…
Ніяк второпати не міг
З яких причин заметушився…
Ну вітерець як вітерець.
Сніжить собі… На дворі ж січень.
Ну, що сказати, молодець.
Таке життя тут, чоловіче…

Світлана Пирогова
2026.01.13 21:00
А міжсезоння пам*ятало жінку,
З якою в радість осінь і зима,
Її жіночність, голосу відтінки,-
І серце тріпотіло крадькома.

На перехресті розчинилась зустріч.
Банальність диму, а чи долі шлях?
Невиграна іще солодкість мусту

Кока Черкаський
2026.01.13 20:33
Коли тобі дають-
Це так приємно!
А не дають - то боляче і зле,
І ще ж, до того, темно!


То ж дайте світла!
Дайте, дайте, дайте!

Олег Герман
2026.01.13 20:03
ДІЙОВІ ОСОБИ: Молоток (Валєра): Грубий, прямий, з відлущеною фарбою. Весь час хоче щось бити. Викрутка (Жанна): Тонка натура, хромована, з вічним відчуттям, що її не докрутили. Старий рівень (Степанович): Мудрий, але депресивний. Весь час намагає

Володимир Ляшкевич
2026.01.13 16:26
Я хованка, донечка домового,
уся золотиста, і трохи рудого.
Живу поміж поверхами і світами,
достатньо далеко від тата і мами.

Мій колір – відтінки, смаки – розмаїті,
умію складати події і миті.
Готова виходжувати й чаклувати.

С М
2026.01.13 16:19
Пані, ви питаєте, чому він любить, як так
Цікаво, що він хоче іще, адже щойно брав
Хлопче, у неї є чим гратися & є іграшок удоста
Жіночі очі глипають, із пальцями у клею
Її уста татуювання нумо йди до мене
Кремова засмага, що тане в її душовій
Папер

Іван Потьомкін
2026.01.13 12:20
Без кори про дерево не варто говорить.
Кора як одянка надійна:
Зірвуть плоди, лист облетить
І дерева, як близнюків родина.
Кора і в чоловіка, певно ж, є:
Засмагла й ніжна шкіра.
Плоди, як і в дерев,-різні:
У кого ще з дитинства осяйні,

Борис Костиря
2026.01.13 10:34
Я ніби зріднився
із цією жінкою,
яку зовсім не знаю.
Вона стала моєю
астральною дружиною
чи коханкою.
Вона турбується про мене,
хоча я для неї - ніхто.

Олена Побийголод
2026.01.12 22:25
Із Леоніда Сергєєва

Обійму Наталію
за об’ємну талію:
«Давай, – скажу, – Наталіє,
махнемо в Анталію!»

Мою долоню з талії

Ігор Шоха
2026.01.12 20:10
                    І
Все меншає відкладеного часу
до переправи у реальну мить
не перший раз, але одного разу,
коли душа у небо полетить
неміряне, незнане, неозоре,
не оране за пам’яті людей,
що "у біді, у радості і в горі

Сергій Губерначук
2026.01.12 15:27
Сунеться хмара волосся,
блискавка б’є з очей.
Від зливи втекти вдалося,
а від кохання ще.

Чи вартий твій подих гнівний
сніжних цнотливих вуст?
Якщо я у чомусь винний –

Артур Курдіновський
2026.01.12 14:59
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.
Журба прозора вкрилася снігами.
Душа розквітне в холоді так само...
Малюнок з льоду. Почуття зі скла.

Все королева біла замела!
А вітер заглушив мінорну гаму...
Зима. Сніжинки квітнуть без тепла.

Борис Костиря
2026.01.12 10:43
Що значить - опинитися в ніщо,
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?

З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт

Олександр Сушко
2026.01.12 10:11
Ярослав Чорногуз

КОХАННЯ! ПОРЯТУЙ!

У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.

Віктор Кучерук
2026.01.12 07:25
Відчувається в кожному слові
Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Таїсія Кюлас
2026.01.11

Вероніка В
2025.12.24

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1991) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Бюст Тиберія
Мої вітання і тисячоліть
по тім. Терпів і ти у шлюбі курву.
У нас удоста спільного. Еге ж,
навколо – твоє місто. Ґвалт, автівки,
шпана зі шприцами в сирих під'їздах,
розвалини. Я, зайда і блукалець,
вітаю твій, в пилюзі, бюст
у тиші галереї. Ах, Тиберій,
тобі нема і тридцяти.В лиці
є певність, радше, у слухняних м'язах,
ніж будучім їх суми. Голова,
ще прижиттєво скульптором відтята,
є, сутнісно, пророцтвом щодо влади.
Усе, що підборіддя нижче, – Рим:
провінції, відкупщики, когорти,
рої малечі, цмоканню шорсткого
тобі учéні – в дусі насолод
вовчиці, годівниці крих, – і Рема,
і Ромула (Одні і ті ж уста!
і лепет, і солодке щебетання
зі складок тоги.) У остачі – бюст,
як символ упереджености мозку
до стану тіла. Плоті суто, і
імперського. Пиши ти свій портрет,
це малево було б суціль зі звивин.

Нема і тридцяти тобі. Ніщо
в тобі не силує сторонній погляд.
І навпаки, твій отверділий зір
аби на чім не хоче зупинятись:
ні на якомусь зі облич, ані
класичному пейзажі. Ах, Тиберій!
Яка різниця, що там бубонять
Світоній і Тацит щодо причини
жорстокости в тобі! Причин бо і нема,
одні лиш наслідки. І люди – їхні жертви.
Зосібна, у катівнях, де усі –
всі зізнаються, – даром, що зізнання
після тортур, як сповіді в дитинстві –
одноманітні. Більше таланить
далеким геть від істини. Ніколи
вона не возвеличить. Будь-кого.
І, безумовно, цезарів. Принаймні,
ти видаєшся вдатним захлинутись
скоріше у купальні власній, чим
тонути в думці. І чи не сама бо
жорстокість є попихачкою долі,
і долею речей? в падінні вільнім
простого тіла в вакуумі? В нім
завжди опинишся, заледь почав падіння.

Зима. Сувої, сутолоки хмар
над зимним містом, ніби зайвий мармур.
Куди подалі мимо плинний Тибр.
Фонтани, які б’ють у той бік, відки
ніхто не гляне – ні крізь пальці, ні
примружившись. Не та часина!
Й за вуха не утримає ніхто
скаженого вже вовка. Ах, Тиберій!
Що гудити і ганити тебе?
Ти був чудовиськом, ба – незворушним
чудовиськом. І поготів чудовиськ –
не жертв, либонь – природа і плодить
за власною подобою. Й навзаєм –
приємніше, коли або-або –
то нищитися виплодками пекла,
ніж неврастеніком. В свої під тридцять
окаменілий – з кам'яним лицем,
зуживаним зі два тисячоліття,
ти маєш вид бувалої машини
руйнації і нищення, а не
раба страстей, провідника ідеї
чи ще чого. І берегти тебе
од вимислу, що боронить дерева
від листя, з його комплексом незв'язних,
та неугавних нарікань юрми.

В безлюдній галереї. В тьмавий день.
Вікно, залапане зимовим світлом.
Шум вулиці. Ґатунку просторіні
сторонній і нечулий буцім бюст...
Облиш вдавати, що недочуваєш!
Я теж сахавсь прожогом, уникав
того, що трапилось і обернувся в острів
з розвалинами, чаплями. І я
чеканив профіль свій з помоги лампи.
Вручну. І, щодо казаного тут,
то у моїх словах нема потреби –
й не принагідно якось, а тепер.
І що, коли це прояви прискорень
історії? довершена, утім,
потуга висліду передувати дії?
Плюс у суцільнім вакуумі – що
не гарантує бажаного сплеску.
Покаятись? Переверстати все?
Піти зі иншої, скажімо, карти?
А чи є сенс? Радіоактивний дощ
поллє не гірше нас, ніж твій історик.
Хто слатиме прокляття нам? Зірки?
Чи місяць? Не в собі від незліченних
мутацій, рихлий тулубом, одвічний
терміт? Можливо. А учувши в нас
щось отверділе геть, і він, негайно
отетеріє, перерве буріння.
"Бюст, – видасть він говіркою розвалин
і м'яза отверділого, – бюст, бюст".

<1981>

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2016-01-17 12:15:29
Переглядів сторінки твору 1798
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.786 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.487 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.756
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2026.01.11 21:53
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2016-01-17 12:19:28 ]
Иосиф Бродский


Бюст Тиберия

Приветствую тебя две тыщи лет
спустя. Ты тоже был женат на бляди.
У нас немало общего. К тому ж
вокруг - твой город. Гвалт, автомобили,
шпана со шприцами в сырых подъездах,
развалины. Я, заурядный странник,
приветствую твой пыльный бюст
в безлюдной галерее. Ах, Тиберий,
тебе здесь нет и тридцати. В лице
уверенность скорей в послушных мышцах,
чем в будущем их суммы. Голова,
отрубленная скульптором при жизни,
есть, в сущности, пророчество о власти.
Все то, что ниже подбородка, - Рим:
провинции, откупщики, когорты
плюс сонмы чмокающих твой шершавый
младенцев - наслаждение в ключе
волчицы, потчующей крошку Рема
и Ромула. (Те самые уста!
глаголющие сладко и бессвязно
в подкладке тоги.) В результате - бюст
как символ независимости мозга
от жизни тела. Собственного и
имперского. Пиши ты свой портрет,
он состоял бы из сплошных извилин.

Тебе здесь нет и тридцати. Ничто
в тебе не останавливает взгляда.
Ни, в свою очередь, твой твердый взгляд
готов на чем-либо остановиться:
ни на каком-либо лице, ни на
классическом пейзаже. Ах, Тиберий!
Какая разница, что там бубнят
Светоний и Тацит, ища причины
твоей жестокости! Причин на свете нет,
есть только следствия. И люди жертвы следствий.
Особенно в тех подземельях, где
все признаются - даром, что признанья
под пыткой, как и исповеди в детстве,
однообразны. Лучшая судьба -
быть непричастным к истине. Понеже
она не возвышает. Никого.
Тем паче цезарей. По крайней мере,
ты выглядишь способным захлебнуться
скорее в собственной купальне, чем
великой мыслью. Вообще - не есть ли
жестокость только ускоренье общей
судьбы вещей? свободного паденья
простого тела в вакууме? В нем
всегда оказываешься в момент паденья.

Январь. Нагроможденье облаков
над зимним городом, как лишний мрамор.
Бегущий от действительности Тибр.
Фонтаны, бьющие туда, откуда
никто не смотрит - ни сквозь пальцы, ни
прищурившись. Другое время!
И за уши не удержать уже
взбесившегося волка. Ах, Тиберий!
Кто мы такие, чтоб судить тебя?
Ты был чудовищем, но равнодушным
чудовищем. Но именно чудовищ -
отнюдь не жертв - природа создает
по своему подобию. Гораздо
отраднее - уж если выбирать -
быть уничтоженным исчадьем ада,
чем неврастеником. В неполных тридцать,
с лицом из камня - каменным лицом,
рассчитанным на два тысячелетья,
ты выглядишь естественной машиной
уничтожения, а вовсе не
рабом страстей, проводником идеи
и прочая. И защищать тебя
от вымысла - как защищать деревья
от листьев с ихним комплексом бессвязно,
но внятно ропщущего большинства.

В безлюдной галерее. В тусклый полдень.
Окно, замызганное зимним светом.
Шум улицы. На качество пространства
никак не реагирующий бюст...
Не может быть, что ты меня не слышишь!
Я тоже опрометью бежал всего
со мной случившегося и превратился в остров
с развалинами, с цаплями. И я
чеканил профиль свой посредством лампы.
Вручную. Что до сказанного мной,
мной сказанное никому не нужно -
и не впоследствии, но уже сейчас.
Но если это тоже ускоренье
истории? успешная, увы
попытка следствия опередить причину?
Плюс, тоже в полном вакууме - что
не гарантирует большого всплеска.
Раскаяться? Переверстать судьбу?
Зайти с другой, как говориться, карты?
Но стоит ли? Радиоактивный дождь
польет не хуже нас, чем твой историк.
Кто явится нас проклинать? Звезда?
Луна? Осатаневший от бессчетных
мутаций, с рыхлым туловищем, вечный
термит? Возможно. Но, наткнувшись в нас
на нечто твердое, и он, должно быть,
слегка опешит и прервет буренье.

"Бюст, - скажет он на языке развалин
и сокращающихся мышц, - бюст, бюст".

1981