Присвята Шевчук Надії Арсенівні із села Плужне, що на Хмельниччині

Дитинство у хатi, соломою вкритiй,
Перейдене голодом, лихом, вiйною.
Всi ноги об землю порепану збитi,
Одежа, фарбована лиш бузиною.

А згодом - замiжжя, свекруха i дiти,
В роботi замотана кожна година.
Нема коли навiть чомусь порадiти,
Й сльозам віддаватись немає хвилини.

Чекає робота, город i корова,
А ще бурякiв за селом повна норма,
Як хочеш – а мусиш ти бути здорова –
I лад всьому дати розумно й проворно.

Спрацьованi руки лежать на колiнах,
Маленькi й сухi та вузлами узятi.
Та все iще чисто побiленi стiни,
I борщ смачно пахне, i прибрано в хатi.

Сини посивiли, вже мають онукiв,
I донька зажуренi очi вже має,
А серце бере любих дiток на руки
Та ще їх гойдає, та й тихо втiшає.

Оглянути б хату i рiдне подвiр’я,
Та щось за сльозами нiчого не видко.
Життя промайнуло i вже надвечiр`я,
I сонце сiдає невпинно i швидко…