http://maysterni.com/publication.php?id=118169
http://maysterni.com/publication.php?id=118168

з любов'ю про улюблене

Блукало
ЯкОсь мишеня
Під деревом, що саме
Давно колись посадило
На втіху собі і радість.
Хотілося так чогось їстівного (та смачного)!..
Як раптом почуло воно кроки чиїсь неспішні
І тінь велику, мов світ, побачило крізь щілинку.
З-під дерева – та у двір, із двору – та у хатину
Влетіло через вікно (рожеве з якогось дива),
Розбивши його (пробачте – злякалося, бідолашне),
Порізавшись ще й… (пусте, таке заживає швидко).
Коли переляк пройшов, тихесенько на віконце
Залізло і почало дивитись на світ крізь скельце:
І дерево в тому шклі здалося йому казковим!
А листячко взагалі було, наче диво дивне –
Не листя злітало вниз, а зернятка і цукерки
(Ну що з мишеняти візьмеш - КотЕ (може) виправить горб…).
Побігло до дерева знов – а там тільки листя жовте
(Бо дерево те було вульгаріс вульгарісом геть).
Заплакало мишеня, та так, що із сліз сердечних
Набралася повна ріка. Сиділо воно сумне
На березі річки тої не знаю, наскільки довго
(та довго, бо дрижаки вхопили його добряче)…
Плив човен (хоча не хотів) (а може й хотів – не знаєм),
Пробралося мишеня у човен (сховалось прудко,
лякливе (ну і нехай)) , і подорож почалася:
(ще не розуміло дурне, що ВСЕ – до прощання плин…).
Міста… та міста… міста… Дивилося крізь щілину
На ті дивовижі. Та шкло рожеве крутило в пальцях
(Чи в лапах – нема різниці). Та думало, нащо скельце…
І що робити із ним.
Зі скельцем отим рожевим…