ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Домінік Арфіст
2018.01.19 17:28
все на продаж… на знос і на злом…
на зло як банальності біс – біном…
а я сьогодні зранку ділюсь теплом
і не чекаю… чеканю кроки…
янголи наспівують караоке
білосніжні і синьоокі
безстатеві і одинокі…
грають у жмурки… і жмуряться близоруко…

Ірина Вовк
2018.01.19 17:24
Ота вода… о, та чудна вода –
підступна і манлива, наче зрада…
Моя тобі, предивна Діво, рада:
коли прийде пречиста Коляда,
до тої каламутної води
ой не ходи, пресмутна, не ходи…

Посеред дзвонів щедрих Водохрещ,

Олександр Сушко
2018.01.19 15:23
Опанував таки абетку,
Але страждаю від гюрзи.
Братві зарюмсую жилєтки,
Кричу:- Сатирик, не гризи!

Пишу про небеса високі,
Чудовні очі, світлий лик.
А гад вовтузиться під боком,

Сонце Місяць
2018.01.19 13:34
На вечірнім гайвеї пустельні вітри
Спожити colitas рази два або три
Навпростець через відстань замерехтіли вогні
Важніли скроні, притупився зір
І десь пристав би на ніч
Вона вийшла у двері
Урочий линув дзвін
Онде, я сказав собі

Олександра Камінчанська
2018.01.19 13:13
Охрещайся, Ісусе, Велика Господня Дитино!
А Йордан, мовби небо і небо, неначе Йордан.
Судний день ще далеко і люди такі безневинні,
Ще святіша святого пречиста йорданська вода…
Ще не хочемо знати, а що буде далі з Тобою,
Нині рада Марія, бо Син її ту

Василь Світлий
2018.01.19 12:59
О, Поезіє Дня!
О, Поезіє Ночі !
Журавлине крило,
Джерело, що хлюпоче.
Неосяжна блакить,
Неозорість космічна,
Що приходить на мить,
А здається…на вічність.

Сергій Гупало
2018.01.19 12:00
З’явлюся. Як ослаблий день осінній
Осклілими листочками торкнеться
Тебе, і стане обрій дуже синій,
І будеш ти солодка, а не з перцем.

Одначе ми в оточенні, бо холод,
Зусібіч – алогічні завмирання…
Позаду слів нечуваних півколо.

Ярослав Чорногуз
2018.01.19 11:38
Німотний щем стискає груди
І роздуми гіркі печуть:
Що далі буде, далі буде
Яка життя оцього суть?

Уже далеко не роками –
Десятиліттями, либонь,
Шукаєш філософський камінь,

Ігор Шоха
2018.01.19 11:37
Часи іронії, напевне,
минули і не буде,
аби поезії химерні
оцінювали люди.

Слова, що копією тануть
за межами канону,
не зачіпають і не ранять

Редакція Майстерень
2018.01.19 11:35
Ефект Даннінга-Крюґера, або Чому профани не розуміють своєї некомпетентності Індивіди, від природи позбавлені почуття гумору, полюбляють розповідати анекдоти. Водії, ледь здатні триматись у своїй смузі, обожнюють вчити інших керувати автомобілем. Менед

Галина Гулієва
2018.01.19 11:26
Милий, я хвора. Я квітка у тебе в ногах.
Вже тобі, милий, ні музикою, ні музою…
Ніч – темношкіра натурниця, хтива й нага, –
зорі-насіння у небо відкрите лузає:

має у жмені засвічену тиху печаль.
Серце настав – до зернини, по вінця, висипле.
Нащо т

Ірина Вовк
2018.01.19 11:20
Сьогодні в Україні - третій і останній Зимовий празник - "ЙОРДАН" або ВОДОХРЕСТЯ. Отож, за обрядом сьогодні українці вітаються: - Христос хрещається! -В ріці Йордані! (Гуцули кажуть: "В Ардані!") На відміну від Щедрого вечора та Різдва, на Вод

Олександр Сушко
2018.01.19 09:20
Писалося впотьмах. На посошок.
Мізинцем на нозі розчухав носа.
Жую глевтякуватий пиріжок,
Перо в правиці, гордовита поза.

Прокинувся зоп'яну деміург
І на папір вистрибує кошлате.
Ховайся чимскоріше, милий друг,

Вікторія Лимарівна
2018.01.18 23:43
Жартує охоче, сміється Зима!
Дала трішки снігу – а більше нема!
Бо рік особливий – Собака при владі,
І треба від неї чекати поради.
Не любить, не хоче Собака морозу –
І робить йому перешкоди в дорозі.

Сьогодні так тепло, ну зовсім – Весна!

Володимир Бойко
2018.01.18 16:21
Я лиш тільки тепер починаю тебе розуміти,
Усвідомивши врешті, що втратив тебе назавжди.
Почуття, ледь розвившись, одразу зів’яли, мов квіти,
Мов полишені квіти у вазі без краплі води.

А тобі це лиш гра, і, можливо, дещиця любові,
Інтригуючий штрих

Вікторія Торон
2018.01.18 16:18
Кількасот нічних годин. Розбігається й тремтить
ворухка куляста ртуть розколочених думок.
Озирнися, постривай. Одне одному ми – хто?
Сон, укладений у сон? З пензля зронена блакить?

Голос твій іще живе, меркне в пам’яті моїй,
обертаються в ніщо гол
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16

Олександр Артамонов
2015.02.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вадим Василенко (1991) / Публіцистика

 "Гетьман" без гетьмана
Нещодавно на телеекрані каналу «Інтер» з’явилася друга за період незалежності спроба екранізації діяльності Богдана Хмельницького під назвою «Гетьман». Режисер – Валерій Ямбурський, сценарій Віктор Веретенников. Звісно, постатям режисера-донеччанина з освітою медика та кіносценариста з Комуністичної партії годилось би відвести бодай декілька рядків. Але що може краще свідчити про автора, ніж його твір?
Не стану втомлювати читача, зволікаючи з тим, що годилось би написати наприкінці свого відгуку. І навіть не говоритиму про власне розчарування. Краще б такого кіно не знімали загалом, аніж видавати його за українське, дискредитуючи те, що звемо національним кінематографом. Навіть тоді, коли говоримо про відсутність такого. Усе ж здається, що найкращою реакцією було б нічого про «Гетьмана» не писати. Але, як видно, такі кінематографічні спроби віднедавна продукуються майже з нав’язливою незворотністю. До того ж під маркою національного кіно.
Говорити про сюжет стрічки нема сенсу: думаю, щоби знімати таке про Богдана Хмельницького не треба ні хисту, ні уяви. Сюжет стрибає навсібіч, розхристаний і безладний, не залишаючи навіть найменшого сліду в пам’яті глядача. Можна сказати, що сюжету як такого тут нема, а якщо і є, то лише незримий. Стрічку зіткано з різних фрагментів. Одні сцени обірвано, інші втиснуто у декілька хвилин, однак лише для того, щоб актори встигли договорити свій текст. Водночас не можу не сказати про те, що залишається поза сюжетом, бо почасти саме це і творить фільм.
Мова героїв – це суржик, який можна почути на базарі чи в електричці. Спроба акторів говорити українською, польською чи татарською – не більше ніж спроба. Так, полковник Дорошенко каже, що в Мотронському монастирі дітей Богдана «приютили» черниці. Ганна Золотаренко, майбутня дружина Богдана, у розмові з Геленою видає: «Ти хоч пані освічена, але і я дівка не дурна». Це все одно, що вона стала б раком і загавкала. Кримський хан Іслам-Гірей ІІІ упродовж усього фільму говорить російською з домішкою українських слів. І не знаєш, чи плакати чи сміятися від цього? До речі, те, що одіозний виконавець ролі кримського хана – 72-річний Михайло Голубович, екс-депутат Луганської ОДА від Партії регіонів, тепер «народний артист ЛНР» і кумир Ігоря Плотницького, «Голови Ради Міністрів ЛНР», не стало перешкодою для показу фільму. Якщо повернутися до діалогів, то вони такі слабкі, безпорадні, а часто безглузді, що здається ніби дивишся пародію.
Говорити про костюми і декорації – даремно витрачати слова. Вони гірші, ніж можна було б побачити на спектаклях у провінційному будинку культури. Це при тому, що бюджет фільму – понад 12 мільйонів гривень. Богдан Хмельницький у виконанні Костянтина Лінартовича в одному й тому самому жупані фіолетового кольору скрізь і всюди: і в чині сотника, і в чині гетьмана, і на прийомі в короля, і в Чигиринському палаці, і на полі бою. Один жупан на всі випадки. Чи є сенс писати про те, як одягнено решту? Чи про намети, які зроблено з мішків? Наклеєні вуса, що ледве тримаються? Декорації в замках, на кшталт Олеського, Золочівського, зйомки в Києво-Печерському заповіднику, щоправда, компенсують загальне враження, але відсутність уяви режисера про те, що таке 17 століття – ніщо не компенсує. Скажімо, вишивані рушники, які висять на стінах у гетьманському палаці. Чи підвішені бандури. У залі прийому, в гетьманському наметі – один стіл, два стільці, дві кружки, дві миски. Або пусті глечики, принесені з якогось етнографічного музею. У палаці висить портрет когось із гетьманів доби Руїни (ймовірно, Самойловича) і якогось короля в перуці (фасон 18 століття). Анахронізми.
Якщо придивитися до того, як поводять себе герої, то заледве чи можна втриматися від сміху. Один із прикладів – приїзд Богдана на Січ із закликом до повстання. До чого все звелося? Коротко: «Ми за тобою не підемо, ти за особисті образи воюєш. – Ні, не за особисті образи, а за Україну. – А, тоді добре, пішли». Або ще. Заходять у світлицю до гетьмана старшини: «Богдане, прості люди (це хто?) скаржаться, що ти їх знову в ярмо віддав ляхам. – Я гетьман, я тут розпоряджаюся, всім слухатися! – Тоді ми пішли!». Повертаються, йдуть. Навіщо ж приходили? У чому сенс цієї сцени? А загалом Богдан поводить себе як істеричний панок-кріпосник: кричить то на старшину (якщо ці особи в фабричних вишиванках і сценічних шароварах створюють таке враження), то на селян (чи може так виглядають козаки? Будь-які станові відмінності між персонажами розмито). Гетьман когось страчує, когось милує. За що і чому – невідомо. Козаки, у відповідь, посилають Богдана скрізь, куди можна: під суд, на палю, ще кудись. А Богдан, натомість, дудлить горілку як сільський п’яничка або бігає по світлиці та корчиться від гніву. І це в кількох сценах.
Епізоди перехрещення Гелени Чаплинської у православну віру (тим не менш, в одному з епізодів вона молиться перед католицьким вівтарем) і вінчання з Богданом – не піддаються критиці. На церемонії вінчання присутні троє: він, вона і священик. Ранками й вечорами гетьман невідомо чому ходить над ставом, зупиняється між вербами, довго кудись дивиться. І не забуває вигукувати при кожній нагоді, що він гетьман (лише у трейлері нагадує про це тричі – щоб не забули). Ганна, дружина Хмельницького, з роду Золотаренків, звичайна сільська дівка: бавить дітей, носить гетьману горілку і яблука. До слова, герої скрізь і завжди їдять яблука: в Суботові, у Чигирині, на полі бою, в палаці, на вулиці – нескінченний яблуневий Спас. Ще гетьманша розглядає палац із розширеними від подиву очима: оце наша хата? Тиміш, син Хмельницького, якого грає Станіслав Лозовський, нащось учить Гелену рубати шаблею пеньок, теж постійно їсть яблука, як розбійник убиває ножем гетьманського художника – коханця Гелени. Акторів, не надто відомих загалу (але це неістотно), важко назвати протагоністами, радше статистами. До того ж майже всі вони вигулькують як Пилип із конопель. Звідки з’явилися? Як пов’язані з подіями, що відбуваються? Яке в них минуле? Можна лише здогадуватися.
Історія з польськими королями в цьому фільмі – за межами сприйняття. Владислав IV, забувши про етикет, при Богдані, мочиться в нічний горщик. А коли Богдан іде до королівського покою, майже півхвилини за ним біжить хтось у перуці та голосно кричить, що до короля не можна. Уявіть: увірвався Богдан до королівського палацу, а крім єдиного слуги зупинити його нікому. Серед козацьких старшин звучать імена Сірка, Богуна, Дорошенка, Виговського, але who is who вирізнити неможливо. Крім спорадичного називання імені, жодного образу не розкрито. Зокрема й образу Богдана.
Звісно, багато що можна було б списати на брак коштів, наприклад – відсутність батальних сцен (що водночас могло би стати неабиякою перевагою фільму, надавши місце тому, чого насправді йому бракувало – психологічній напрузі, діалогу, художній деталі). Але брак хисту не виправдаєш браком коштів. Як і фальші акторською грою.
Якщо говорити про батальні сцени, то це просто фікція, мильна бульбашка. Наприклад, на полі бою, за Хмельницьким, на неприм’ятій траві, акуратно розкладено тіла вбитих козаків. Заледве чи з десяток тіл на досить великій площі – це картина кровопролитного бою. А десятеро вершників із прапорами – це козацька армія, що мчить у похід за своїм гетьманом, хизуючись новенькими шаблями, або галасує під стінами його замку. В анотації до фільму зазначено, що для виконання кінних трюків було запрошено професійних каскадерів. Але де кінні трюки? Невже вирізали? Постановку батальних сцен, хоч і заявлено в титрах, але de facto її не існує.
А ще виявляється, що незалежну українську державу – Україну проголосив не хто інший, як Богдан Хмельницький. Про це йдеться також в описі фільму. Важко уявити, чи чув Богдан коли-небудь слово «Україна» та чи бачив уві сні незалежну державу? Але фантазія, забарвлена кон’юнктурою, не має меж.
Можна було б написати про те, як у фільмі показано прагнення Богдана до об’єднання з Москвою, помпезну зустріч царських бояр, про історію з Чаплинським, якого Богдан (уявіть собі) після перемоги під Збаражем відводить у ліс і перемагає у двобої, про зраду Гелени... Але навіщо?
Дивитися таке кіно можна хіба що закривши очі й затуливши вуха.

Вінниця, 2016 р.

Кінокритика






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-09-22 20:26:44
Переглядів сторінки твору 411
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.737 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.708 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2017.09.19 14:47
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-09-23 02:22:35 ]
Гострий аналіз. "Щоб не плакать, я сміялась".