ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
2020.01.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вадим Василенко /
Публіцистика
"Гетьман" без гетьмана
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Гетьман" без гетьмана
Нещодавно на телеекрані каналу «Інтер» з’явилася друга за період незалежності спроба екранізації діяльності Богдана Хмельницького під назвою «Гетьман». Режисер – Валерій Ямбурський, сценарій Віктор Веретенников. Звісно, постатям режисера-донеччанина з освітою медика та кіносценариста з Комуністичної партії годилось би відвести бодай декілька рядків. Але що може краще свідчити про автора, ніж його твір?
Не стану втомлювати читача, зволікаючи з тим, що годилось би написати наприкінці свого відгуку. І навіть не говоритиму про власне розчарування. Краще б такого кіно не знімали загалом, аніж видавати його за українське, дискредитуючи те, що звемо національним кінематографом. Навіть тоді, коли говоримо про відсутність такого. Усе ж здається, що найкращою реакцією було б нічого про «Гетьмана» не писати. Але, як видно, такі кінематографічні спроби віднедавна продукуються майже з нав’язливою незворотністю. До того ж під маркою національного кіно.
Говорити про сюжет стрічки нема сенсу: думаю, щоби знімати таке про Богдана Хмельницького не треба ні хисту, ні уяви. Сюжет стрибає навсібіч, розхристаний і безладний, не залишаючи навіть найменшого сліду в пам’яті глядача. Можна сказати, що сюжету як такого тут нема, а якщо і є, то лише незримий. Стрічку зіткано з різних фрагментів. Одні сцени обірвано, інші втиснуто у декілька хвилин, однак лише для того, щоб актори встигли договорити свій текст. Водночас не можу не сказати про те, що залишається поза сюжетом, бо почасти саме це і творить фільм.
Мова героїв – це суржик, який можна почути на базарі чи в електричці. Спроба акторів говорити українською, польською чи татарською – не більше ніж спроба. Так, полковник Дорошенко каже, що в Мотронському монастирі дітей Богдана «приютили» черниці. Ганна Золотаренко, майбутня дружина Богдана, у розмові з Геленою видає: «Ти хоч пані освічена, але і я дівка не дурна». Це все одно, що вона стала б раком і загавкала. Кримський хан Іслам-Гірей ІІІ упродовж усього фільму говорить російською з домішкою українських слів. І не знаєш, чи плакати чи сміятися від цього? До речі, те, що одіозний виконавець ролі кримського хана – 72-річний Михайло Голубович, екс-депутат Луганської ОДА від Партії регіонів, тепер «народний артист ЛНР» і кумир Ігоря Плотницького, «Голови Ради Міністрів ЛНР», не стало перешкодою для показу фільму. Якщо повернутися до діалогів, то вони такі слабкі, безпорадні, а часто безглузді, що здається ніби дивишся пародію.
Говорити про костюми і декорації – даремно витрачати слова. Вони гірші, ніж можна було б побачити на спектаклях у провінційному будинку культури. Це при тому, що бюджет фільму – понад 12 мільйонів гривень. Богдан Хмельницький у виконанні Костянтина Лінартовича в одному й тому самому жупані фіолетового кольору скрізь і всюди: і в чині сотника, і в чині гетьмана, і на прийомі в короля, і в Чигиринському палаці, і на полі бою. Один жупан на всі випадки. Чи є сенс писати про те, як одягнено решту? Чи про намети, які зроблено з мішків? Наклеєні вуса, що ледве тримаються? Декорації в замках, на кшталт Олеського, Золочівського, зйомки в Києво-Печерському заповіднику, щоправда, компенсують загальне враження, але відсутність уяви режисера про те, що таке 17 століття – ніщо не компенсує. Скажімо, вишивані рушники, які висять на стінах у гетьманському палаці. Чи підвішені бандури. У залі прийому, в гетьманському наметі – один стіл, два стільці, дві кружки, дві миски. Або пусті глечики, принесені з якогось етнографічного музею. У палаці висить портрет когось із гетьманів доби Руїни (ймовірно, Самойловича) і якогось короля в перуці (фасон 18 століття). Анахронізми.
Якщо придивитися до того, як поводять себе герої, то заледве чи можна втриматися від сміху. Один із прикладів – приїзд Богдана на Січ із закликом до повстання. До чого все звелося? Коротко: «Ми за тобою не підемо, ти за особисті образи воюєш. – Ні, не за особисті образи, а за Україну. – А, тоді добре, пішли». Або ще. Заходять у світлицю до гетьмана старшини: «Богдане, прості люди (це хто?) скаржаться, що ти їх знову в ярмо віддав ляхам. – Я гетьман, я тут розпоряджаюся, всім слухатися! – Тоді ми пішли!». Повертаються, йдуть. Навіщо ж приходили? У чому сенс цієї сцени? А загалом Богдан поводить себе як істеричний панок-кріпосник: кричить то на старшину (якщо ці особи в фабричних вишиванках і сценічних шароварах створюють таке враження), то на селян (чи може так виглядають козаки? Будь-які станові відмінності між персонажами розмито). Гетьман когось страчує, когось милує. За що і чому – невідомо. Козаки, у відповідь, посилають Богдана скрізь, куди можна: під суд, на палю, ще кудись. А Богдан, натомість, дудлить горілку як сільський п’яничка або бігає по світлиці та корчиться від гніву. І це в кількох сценах.
Епізоди перехрещення Гелени Чаплинської у православну віру (тим не менш, в одному з епізодів вона молиться перед католицьким вівтарем) і вінчання з Богданом – не піддаються критиці. На церемонії вінчання присутні троє: він, вона і священик. Ранками й вечорами гетьман невідомо чому ходить над ставом, зупиняється між вербами, довго кудись дивиться. І не забуває вигукувати при кожній нагоді, що він гетьман (лише у трейлері нагадує про це тричі – щоб не забули). Ганна, дружина Хмельницького, з роду Золотаренків, звичайна сільська дівка: бавить дітей, носить гетьману горілку і яблука. До слова, герої скрізь і завжди їдять яблука: в Суботові, у Чигирині, на полі бою, в палаці, на вулиці – нескінченний яблуневий Спас. Ще гетьманша розглядає палац із розширеними від подиву очима: оце наша хата? Тиміш, син Хмельницького, якого грає Станіслав Лозовський, нащось учить Гелену рубати шаблею пеньок, теж постійно їсть яблука, як розбійник убиває ножем гетьманського художника – коханця Гелени. Акторів, не надто відомих загалу (але це неістотно), важко назвати протагоністами, радше статистами. До того ж майже всі вони вигулькують як Пилип із конопель. Звідки з’явилися? Як пов’язані з подіями, що відбуваються? Яке в них минуле? Можна лише здогадуватися.
Історія з польськими королями в цьому фільмі – за межами сприйняття. Владислав IV, забувши про етикет, при Богдані, мочиться в нічний горщик. А коли Богдан іде до королівського покою, майже півхвилини за ним біжить хтось у перуці та голосно кричить, що до короля не можна. Уявіть: увірвався Богдан до королівського палацу, а крім єдиного слуги зупинити його нікому. Серед козацьких старшин звучать імена Сірка, Богуна, Дорошенка, Виговського, але who is who вирізнити неможливо. Крім спорадичного називання імені, жодного образу не розкрито. Зокрема й образу Богдана.
Звісно, багато що можна було б списати на брак коштів, наприклад – відсутність батальних сцен (що водночас могло би стати неабиякою перевагою фільму, надавши місце тому, чого насправді йому бракувало – психологічній напрузі, діалогу, художній деталі). Але брак хисту не виправдаєш браком коштів. Як і фальші акторською грою.
Якщо говорити про батальні сцени, то це просто фікція, мильна бульбашка. Наприклад, на полі бою, за Хмельницьким, на неприм’ятій траві, акуратно розкладено тіла вбитих козаків. Заледве чи з десяток тіл на досить великій площі – це картина кровопролитного бою. А десятеро вершників із прапорами – це козацька армія, що мчить у похід за своїм гетьманом, хизуючись новенькими шаблями, або галасує під стінами його замку. В анотації до фільму зазначено, що для виконання кінних трюків було запрошено професійних каскадерів. Але де кінні трюки? Невже вирізали? Постановку батальних сцен, хоч і заявлено в титрах, але de facto її не існує.
А ще виявляється, що незалежну українську державу – Україну проголосив не хто інший, як Богдан Хмельницький. Про це йдеться також в описі фільму. Важко уявити, чи чув Богдан коли-небудь слово «Україна» та чи бачив уві сні незалежну державу? Але фантазія, забарвлена кон’юнктурою, не має меж.
Можна було б написати про те, як у фільмі показано прагнення Богдана до об’єднання з Москвою, помпезну зустріч царських бояр, про історію з Чаплинським, якого Богдан (уявіть собі) після перемоги під Збаражем відводить у ліс і перемагає у двобої, про зраду Гелени... Але навіщо?
Дивитися таке кіно можна хіба що закривши очі й затуливши вуха.
Вінниця, 2016 р.
Не стану втомлювати читача, зволікаючи з тим, що годилось би написати наприкінці свого відгуку. І навіть не говоритиму про власне розчарування. Краще б такого кіно не знімали загалом, аніж видавати його за українське, дискредитуючи те, що звемо національним кінематографом. Навіть тоді, коли говоримо про відсутність такого. Усе ж здається, що найкращою реакцією було б нічого про «Гетьмана» не писати. Але, як видно, такі кінематографічні спроби віднедавна продукуються майже з нав’язливою незворотністю. До того ж під маркою національного кіно.
Говорити про сюжет стрічки нема сенсу: думаю, щоби знімати таке про Богдана Хмельницького не треба ні хисту, ні уяви. Сюжет стрибає навсібіч, розхристаний і безладний, не залишаючи навіть найменшого сліду в пам’яті глядача. Можна сказати, що сюжету як такого тут нема, а якщо і є, то лише незримий. Стрічку зіткано з різних фрагментів. Одні сцени обірвано, інші втиснуто у декілька хвилин, однак лише для того, щоб актори встигли договорити свій текст. Водночас не можу не сказати про те, що залишається поза сюжетом, бо почасти саме це і творить фільм.
Мова героїв – це суржик, який можна почути на базарі чи в електричці. Спроба акторів говорити українською, польською чи татарською – не більше ніж спроба. Так, полковник Дорошенко каже, що в Мотронському монастирі дітей Богдана «приютили» черниці. Ганна Золотаренко, майбутня дружина Богдана, у розмові з Геленою видає: «Ти хоч пані освічена, але і я дівка не дурна». Це все одно, що вона стала б раком і загавкала. Кримський хан Іслам-Гірей ІІІ упродовж усього фільму говорить російською з домішкою українських слів. І не знаєш, чи плакати чи сміятися від цього? До речі, те, що одіозний виконавець ролі кримського хана – 72-річний Михайло Голубович, екс-депутат Луганської ОДА від Партії регіонів, тепер «народний артист ЛНР» і кумир Ігоря Плотницького, «Голови Ради Міністрів ЛНР», не стало перешкодою для показу фільму. Якщо повернутися до діалогів, то вони такі слабкі, безпорадні, а часто безглузді, що здається ніби дивишся пародію.
Говорити про костюми і декорації – даремно витрачати слова. Вони гірші, ніж можна було б побачити на спектаклях у провінційному будинку культури. Це при тому, що бюджет фільму – понад 12 мільйонів гривень. Богдан Хмельницький у виконанні Костянтина Лінартовича в одному й тому самому жупані фіолетового кольору скрізь і всюди: і в чині сотника, і в чині гетьмана, і на прийомі в короля, і в Чигиринському палаці, і на полі бою. Один жупан на всі випадки. Чи є сенс писати про те, як одягнено решту? Чи про намети, які зроблено з мішків? Наклеєні вуса, що ледве тримаються? Декорації в замках, на кшталт Олеського, Золочівського, зйомки в Києво-Печерському заповіднику, щоправда, компенсують загальне враження, але відсутність уяви режисера про те, що таке 17 століття – ніщо не компенсує. Скажімо, вишивані рушники, які висять на стінах у гетьманському палаці. Чи підвішені бандури. У залі прийому, в гетьманському наметі – один стіл, два стільці, дві кружки, дві миски. Або пусті глечики, принесені з якогось етнографічного музею. У палаці висить портрет когось із гетьманів доби Руїни (ймовірно, Самойловича) і якогось короля в перуці (фасон 18 століття). Анахронізми.
Якщо придивитися до того, як поводять себе герої, то заледве чи можна втриматися від сміху. Один із прикладів – приїзд Богдана на Січ із закликом до повстання. До чого все звелося? Коротко: «Ми за тобою не підемо, ти за особисті образи воюєш. – Ні, не за особисті образи, а за Україну. – А, тоді добре, пішли». Або ще. Заходять у світлицю до гетьмана старшини: «Богдане, прості люди (це хто?) скаржаться, що ти їх знову в ярмо віддав ляхам. – Я гетьман, я тут розпоряджаюся, всім слухатися! – Тоді ми пішли!». Повертаються, йдуть. Навіщо ж приходили? У чому сенс цієї сцени? А загалом Богдан поводить себе як істеричний панок-кріпосник: кричить то на старшину (якщо ці особи в фабричних вишиванках і сценічних шароварах створюють таке враження), то на селян (чи може так виглядають козаки? Будь-які станові відмінності між персонажами розмито). Гетьман когось страчує, когось милує. За що і чому – невідомо. Козаки, у відповідь, посилають Богдана скрізь, куди можна: під суд, на палю, ще кудись. А Богдан, натомість, дудлить горілку як сільський п’яничка або бігає по світлиці та корчиться від гніву. І це в кількох сценах.
Епізоди перехрещення Гелени Чаплинської у православну віру (тим не менш, в одному з епізодів вона молиться перед католицьким вівтарем) і вінчання з Богданом – не піддаються критиці. На церемонії вінчання присутні троє: він, вона і священик. Ранками й вечорами гетьман невідомо чому ходить над ставом, зупиняється між вербами, довго кудись дивиться. І не забуває вигукувати при кожній нагоді, що він гетьман (лише у трейлері нагадує про це тричі – щоб не забули). Ганна, дружина Хмельницького, з роду Золотаренків, звичайна сільська дівка: бавить дітей, носить гетьману горілку і яблука. До слова, герої скрізь і завжди їдять яблука: в Суботові, у Чигирині, на полі бою, в палаці, на вулиці – нескінченний яблуневий Спас. Ще гетьманша розглядає палац із розширеними від подиву очима: оце наша хата? Тиміш, син Хмельницького, якого грає Станіслав Лозовський, нащось учить Гелену рубати шаблею пеньок, теж постійно їсть яблука, як розбійник убиває ножем гетьманського художника – коханця Гелени. Акторів, не надто відомих загалу (але це неістотно), важко назвати протагоністами, радше статистами. До того ж майже всі вони вигулькують як Пилип із конопель. Звідки з’явилися? Як пов’язані з подіями, що відбуваються? Яке в них минуле? Можна лише здогадуватися.
Історія з польськими королями в цьому фільмі – за межами сприйняття. Владислав IV, забувши про етикет, при Богдані, мочиться в нічний горщик. А коли Богдан іде до королівського покою, майже півхвилини за ним біжить хтось у перуці та голосно кричить, що до короля не можна. Уявіть: увірвався Богдан до королівського палацу, а крім єдиного слуги зупинити його нікому. Серед козацьких старшин звучать імена Сірка, Богуна, Дорошенка, Виговського, але who is who вирізнити неможливо. Крім спорадичного називання імені, жодного образу не розкрито. Зокрема й образу Богдана.
Звісно, багато що можна було б списати на брак коштів, наприклад – відсутність батальних сцен (що водночас могло би стати неабиякою перевагою фільму, надавши місце тому, чого насправді йому бракувало – психологічній напрузі, діалогу, художній деталі). Але брак хисту не виправдаєш браком коштів. Як і фальші акторською грою.
Якщо говорити про батальні сцени, то це просто фікція, мильна бульбашка. Наприклад, на полі бою, за Хмельницьким, на неприм’ятій траві, акуратно розкладено тіла вбитих козаків. Заледве чи з десяток тіл на досить великій площі – це картина кровопролитного бою. А десятеро вершників із прапорами – це козацька армія, що мчить у похід за своїм гетьманом, хизуючись новенькими шаблями, або галасує під стінами його замку. В анотації до фільму зазначено, що для виконання кінних трюків було запрошено професійних каскадерів. Але де кінні трюки? Невже вирізали? Постановку батальних сцен, хоч і заявлено в титрах, але de facto її не існує.
А ще виявляється, що незалежну українську державу – Україну проголосив не хто інший, як Богдан Хмельницький. Про це йдеться також в описі фільму. Важко уявити, чи чув Богдан коли-небудь слово «Україна» та чи бачив уві сні незалежну державу? Але фантазія, забарвлена кон’юнктурою, не має меж.
Можна було б написати про те, як у фільмі показано прагнення Богдана до об’єднання з Москвою, помпезну зустріч царських бояр, про історію з Чаплинським, якого Богдан (уявіть собі) після перемоги під Збаражем відводить у ліс і перемагає у двобої, про зраду Гелени... Але навіщо?
Дивитися таке кіно можна хіба що закривши очі й затуливши вуха.
Вінниця, 2016 р.
Кінокритика
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію