ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2018.07.17 09:51
Слова самі поети! І не тільки ті,
які лоскочуть пестощами серце хтиве.
Бо є й такі, що гірко ранять і звабливо
ведуть у морок пекла душі кам"яні.
Немилозвучні, горді, грішні та святі,
банальні, вкрадливі, що лагідно дзюркочуть,
скупі та вимучені

Микола Соболь
2018.07.17 09:09
В кишені пусто. Гривня лізе вверх.
Сарай забув, як пахнуть поросята.
У депутата відсьогодні свято!
Метро по вісім. Люд очима змерх.

Хизується «здобутками» – Кличко:
«Ми в змозі всі проблеми подолати…»,
А батькові нема чого до хати

Олександр Сушко
2018.07.17 09:01
В лісах Зімбабве рижики доспіли,
Боровички вгорнулися в туман.
Там люди моцні, наче ті горили,
А в нас богатирів уже нема.

Напружилися зранку долі лобні,
Перед сніданком мало не зомлів.
Ув Африці гриби, неначе довбні,

Ігор Шоха
2018.07.17 07:33
Коли її чекаю, оживаю
і серце б’ється, і пульсує кров,
і лірою душа моя співає,
і сила духу оживає знов.

І сумно аж за край, коли немає,
неначе я за іншою пішов
стежиною утраченого раю,

Сонце Місяць
2018.07.16 23:57
Я & мій автір
Знову на варті
У цирку фріків
Стіни розкриті
Далі у силі
Конвенції звиклі
Звісно в програмі
Дощ~ оріґамі

Іван Потьомкін
2018.07.16 21:41
Люблю остроумных людей. Их моментальная реакция на высказывание собеседника своей краткостью просто поражает. Вот хотя бы ответ Уинстона Черчилля на реплику знатной, но заносчивой дамы: «Будь вашей женой, я бы подсыпала в ваш стакан яд». На что Черчилль,

Олександр Бобошко Заколотний
2018.07.16 16:54
Похмуро та сіро.
Виникає ціла низка питань:
про сенс існування;
ймовірність народних повстань;
чи прогодує
землІ
успадкований клаптик…
Миряни!

Олександр Козинець
2018.07.16 16:07
У моїй переповненій валізі
Свіжі лимони магніти олії
Масло какао печиво спеції
Коли її відкриваю
Вона морем дихає
Бризкає хвилями
Теплим вітром
Відносить мене

Ярослав Чорногуз
2018.07.16 13:05
Знову я прийшов до тебе, гаю,
Щоб красою душу напоїть.
Хай Боги тебе оберігають –
Тчи між нами сокровенну нить.

Хай твій дух живе отут - навколо –
Живить душу зранену мою.
Сонячне Богів чарівне коло,

Світлана Майя Залізняк
2018.07.16 11:41
Жінки в перуках. Липень. Спітнілі дідугани...
Сиджу на лаві скраю, а музика гримить.
І настрій - помаранч, розсіялись догани.
Кумарить пса рудого, дзуміє кожна мить...

Десь рими у траві, наквецяє хтось оду.
А пари кружеляють... Піти й мені б у круг

Олександр Сушко
2018.07.16 07:22
Поклявся чорт у дружбі на віки,
Натомість висисає з нас живицю.
Щодня мій рід кладе під горбаки
І я безсилий зупинити крівцю!

Мій брат упав у степовий курай,
Святий юнак! А я - живий і грішний.
А квіти пахнуть кров"ю - тут не рай -

Олена Багрянцева
2018.07.15 23:51
Ти просто будь. Бо все біжить по колу –
Твоя печаль і мій гранітний спокій.
Бо зупинитись важко на півслові.
Бо наша річка вільна і глибока.
Бо віра в диво досі незворушна.
Ще так багато нам готує доля.
Ти просто будь.
Ти спробуй відчайдушно

Вікторія Лимарівна
2018.07.15 22:52
В житті не буває однаково всім :
Це знати ми маємо передусім.
Життя – пізнання, боротьба, виживання.
Буває, що в колі тримає страждання

Так довго, що відлік іде на роки…
Здається, немає вже сили, поки
Пізнаємо зцілення якось нарешті,

Ігор Шоха
2018.07.15 22:46
Буяли маки, квітла материнка.
У полі ні стежини, ні межі.
А поруч мене дівчинка ...і жінка,
услід якої зиркають мужі.

А нам не залишилося і сліду.
Хіба що за межею догори.
Бо що іще бабусі або діду

Сонце Місяць
2018.07.15 22:00
глядачі виглядаючі ню
одинокі пуантилісти
парасолька пивна & пристань
трохи знаючі про війну
німі безвідмовні статисти

відтінюючи пляжну блаж
ейфорію без ностальгії

Сергій Гупало
2018.07.15 21:44
Пережду печаль, пережду насмішшя,
Перетну невір’я, що мені нашлють.
І наллю у глеки, зроблені в Опішні,
Недоречну зовсім неба каламуть.

Де ж оті зайчата, що ловив я змалку?
Де мої дівчата? Тиша не одвіт.
І кричать пекельно ворони і галки:
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Сергій Булат
2017.09.17

Ірина Вовк
2017.06.10

Чергавий Андрій Романович Курц
2016.10.01

Василь Дерій
2016.01.31

Володимир Зоря
2015.11.09

Вікторія Торон
2015.11.09

Вадим Василенко
2015.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вадим Василенко / Публіцистика

 "Гетьман" без гетьмана
Нещодавно на телеекрані каналу «Інтер» з’явилася друга за період незалежності спроба екранізації діяльності Богдана Хмельницького під назвою «Гетьман». Режисер – Валерій Ямбурський, сценарій Віктор Веретенников. Звісно, постатям режисера-донеччанина з освітою медика та кіносценариста з Комуністичної партії годилось би відвести бодай декілька рядків. Але що може краще свідчити про автора, ніж його твір?
Не стану втомлювати читача, зволікаючи з тим, що годилось би написати наприкінці свого відгуку. І навіть не говоритиму про власне розчарування. Краще б такого кіно не знімали загалом, аніж видавати його за українське, дискредитуючи те, що звемо національним кінематографом. Навіть тоді, коли говоримо про відсутність такого. Усе ж здається, що найкращою реакцією було б нічого про «Гетьмана» не писати. Але, як видно, такі кінематографічні спроби віднедавна продукуються майже з нав’язливою незворотністю. До того ж під маркою національного кіно.
Говорити про сюжет стрічки нема сенсу: думаю, щоби знімати таке про Богдана Хмельницького не треба ні хисту, ні уяви. Сюжет стрибає навсібіч, розхристаний і безладний, не залишаючи навіть найменшого сліду в пам’яті глядача. Можна сказати, що сюжету як такого тут нема, а якщо і є, то лише незримий. Стрічку зіткано з різних фрагментів. Одні сцени обірвано, інші втиснуто у декілька хвилин, однак лише для того, щоб актори встигли договорити свій текст. Водночас не можу не сказати про те, що залишається поза сюжетом, бо почасти саме це і творить фільм.
Мова героїв – це суржик, який можна почути на базарі чи в електричці. Спроба акторів говорити українською, польською чи татарською – не більше ніж спроба. Так, полковник Дорошенко каже, що в Мотронському монастирі дітей Богдана «приютили» черниці. Ганна Золотаренко, майбутня дружина Богдана, у розмові з Геленою видає: «Ти хоч пані освічена, але і я дівка не дурна». Це все одно, що вона стала б раком і загавкала. Кримський хан Іслам-Гірей ІІІ упродовж усього фільму говорить російською з домішкою українських слів. І не знаєш, чи плакати чи сміятися від цього? До речі, те, що одіозний виконавець ролі кримського хана – 72-річний Михайло Голубович, екс-депутат Луганської ОДА від Партії регіонів, тепер «народний артист ЛНР» і кумир Ігоря Плотницького, «Голови Ради Міністрів ЛНР», не стало перешкодою для показу фільму. Якщо повернутися до діалогів, то вони такі слабкі, безпорадні, а часто безглузді, що здається ніби дивишся пародію.
Говорити про костюми і декорації – даремно витрачати слова. Вони гірші, ніж можна було б побачити на спектаклях у провінційному будинку культури. Це при тому, що бюджет фільму – понад 12 мільйонів гривень. Богдан Хмельницький у виконанні Костянтина Лінартовича в одному й тому самому жупані фіолетового кольору скрізь і всюди: і в чині сотника, і в чині гетьмана, і на прийомі в короля, і в Чигиринському палаці, і на полі бою. Один жупан на всі випадки. Чи є сенс писати про те, як одягнено решту? Чи про намети, які зроблено з мішків? Наклеєні вуса, що ледве тримаються? Декорації в замках, на кшталт Олеського, Золочівського, зйомки в Києво-Печерському заповіднику, щоправда, компенсують загальне враження, але відсутність уяви режисера про те, що таке 17 століття – ніщо не компенсує. Скажімо, вишивані рушники, які висять на стінах у гетьманському палаці. Чи підвішені бандури. У залі прийому, в гетьманському наметі – один стіл, два стільці, дві кружки, дві миски. Або пусті глечики, принесені з якогось етнографічного музею. У палаці висить портрет когось із гетьманів доби Руїни (ймовірно, Самойловича) і якогось короля в перуці (фасон 18 століття). Анахронізми.
Якщо придивитися до того, як поводять себе герої, то заледве чи можна втриматися від сміху. Один із прикладів – приїзд Богдана на Січ із закликом до повстання. До чого все звелося? Коротко: «Ми за тобою не підемо, ти за особисті образи воюєш. – Ні, не за особисті образи, а за Україну. – А, тоді добре, пішли». Або ще. Заходять у світлицю до гетьмана старшини: «Богдане, прості люди (це хто?) скаржаться, що ти їх знову в ярмо віддав ляхам. – Я гетьман, я тут розпоряджаюся, всім слухатися! – Тоді ми пішли!». Повертаються, йдуть. Навіщо ж приходили? У чому сенс цієї сцени? А загалом Богдан поводить себе як істеричний панок-кріпосник: кричить то на старшину (якщо ці особи в фабричних вишиванках і сценічних шароварах створюють таке враження), то на селян (чи може так виглядають козаки? Будь-які станові відмінності між персонажами розмито). Гетьман когось страчує, когось милує. За що і чому – невідомо. Козаки, у відповідь, посилають Богдана скрізь, куди можна: під суд, на палю, ще кудись. А Богдан, натомість, дудлить горілку як сільський п’яничка або бігає по світлиці та корчиться від гніву. І це в кількох сценах.
Епізоди перехрещення Гелени Чаплинської у православну віру (тим не менш, в одному з епізодів вона молиться перед католицьким вівтарем) і вінчання з Богданом – не піддаються критиці. На церемонії вінчання присутні троє: він, вона і священик. Ранками й вечорами гетьман невідомо чому ходить над ставом, зупиняється між вербами, довго кудись дивиться. І не забуває вигукувати при кожній нагоді, що він гетьман (лише у трейлері нагадує про це тричі – щоб не забули). Ганна, дружина Хмельницького, з роду Золотаренків, звичайна сільська дівка: бавить дітей, носить гетьману горілку і яблука. До слова, герої скрізь і завжди їдять яблука: в Суботові, у Чигирині, на полі бою, в палаці, на вулиці – нескінченний яблуневий Спас. Ще гетьманша розглядає палац із розширеними від подиву очима: оце наша хата? Тиміш, син Хмельницького, якого грає Станіслав Лозовський, нащось учить Гелену рубати шаблею пеньок, теж постійно їсть яблука, як розбійник убиває ножем гетьманського художника – коханця Гелени. Акторів, не надто відомих загалу (але це неістотно), важко назвати протагоністами, радше статистами. До того ж майже всі вони вигулькують як Пилип із конопель. Звідки з’явилися? Як пов’язані з подіями, що відбуваються? Яке в них минуле? Можна лише здогадуватися.
Історія з польськими королями в цьому фільмі – за межами сприйняття. Владислав IV, забувши про етикет, при Богдані, мочиться в нічний горщик. А коли Богдан іде до королівського покою, майже півхвилини за ним біжить хтось у перуці та голосно кричить, що до короля не можна. Уявіть: увірвався Богдан до королівського палацу, а крім єдиного слуги зупинити його нікому. Серед козацьких старшин звучать імена Сірка, Богуна, Дорошенка, Виговського, але who is who вирізнити неможливо. Крім спорадичного називання імені, жодного образу не розкрито. Зокрема й образу Богдана.
Звісно, багато що можна було б списати на брак коштів, наприклад – відсутність батальних сцен (що водночас могло би стати неабиякою перевагою фільму, надавши місце тому, чого насправді йому бракувало – психологічній напрузі, діалогу, художній деталі). Але брак хисту не виправдаєш браком коштів. Як і фальші акторською грою.
Якщо говорити про батальні сцени, то це просто фікція, мильна бульбашка. Наприклад, на полі бою, за Хмельницьким, на неприм’ятій траві, акуратно розкладено тіла вбитих козаків. Заледве чи з десяток тіл на досить великій площі – це картина кровопролитного бою. А десятеро вершників із прапорами – це козацька армія, що мчить у похід за своїм гетьманом, хизуючись новенькими шаблями, або галасує під стінами його замку. В анотації до фільму зазначено, що для виконання кінних трюків було запрошено професійних каскадерів. Але де кінні трюки? Невже вирізали? Постановку батальних сцен, хоч і заявлено в титрах, але de facto її не існує.
А ще виявляється, що незалежну українську державу – Україну проголосив не хто інший, як Богдан Хмельницький. Про це йдеться також в описі фільму. Важко уявити, чи чув Богдан коли-небудь слово «Україна» та чи бачив уві сні незалежну державу? Але фантазія, забарвлена кон’юнктурою, не має меж.
Можна було б написати про те, як у фільмі показано прагнення Богдана до об’єднання з Москвою, помпезну зустріч царських бояр, про історію з Чаплинським, якого Богдан (уявіть собі) після перемоги під Збаражем відводить у ліс і перемагає у двобої, про зраду Гелени... Але навіщо?
Дивитися таке кіно можна хіба що закривши очі й затуливши вуха.

Вінниця, 2016 р.

Кінокритика






Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-09-22 20:26:44
Переглядів сторінки твору 584
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.737 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.708 / 5.48)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.06.04 18:58
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Торон (Л.П./М.К.) [ 2016-09-23 02:22:35 ]
Гострий аналіз. "Щоб не плакать, я сміялась".