Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Литовський дивертисмент. Томасу Венцлова
Свій сніг, аеропорт і телефони,
свої євреї. Бурий особняк
диктатора. І статуя співця,
що з подругою порівняв отчизну,
і, буцім, як на витончений смак,
географ був не кепський: півдняки
тут їдуть щосубот до північан,
і, пішими вертаючи, хмільні,
трапляють часом і на Захід – тема
для скетчу. Словом, відстані в собі.
Осібні, як життя гермафродитів.
Розвеснення. Хмарки та калюжки,
і незліченні янголи на крівлях
не лічених ніким костелів; люд,
як не чманіє від стовпотворінь,
усотує удоста рис бароко.
2. Леіклос
Родитися б тому сто лят
і обсихати верх перини,
задивленим з вікна на сад,
хрести двоїсті Катарини;
стидитись матері, ікать
перед наведеним лорнетом,
штовхати з мотлохом візка
жовтіючим провулком гетто;
зітхать, під ковдрою до вух,
за ляських панночок у міру;
і стріти Першу Світову
в Галіції, і смерть – за Віру,
Царя з Отчизною, – і квит.
А ні, – утяти пейсів бáчки
і у Новий дістатись Світ,
в Атлантику не раз зблювавши.
3. Кафе "Нерінга"
Час покидає Вільнюс у цім кафе,
повнім тем передзвякувань блюдцям, ножам, виделкам;
вічі мружачи, простір в нім, підшофе,
бачить, як той стає далеким.
Черепичинам крівель багряний круг
одіяння скидає укотре поспіль,
і кадик загострився, немов на пруг
від обличчя вгадуєш тільки профіль.
І веління щупачого вчувши річ,
подавальниця в кофточці із батисту
перебирає ногами, знятими з пліч
місцевого футболіста.
4. Герб
За змієборствами Георгій
списа в горнилі алегорій
не уберіг, та годі сил
у верхівця з мечем і моці
по всій Литві ганяти досі
не видиму нікому ціль.
Кого він, стисши у долоні
меча, здогнав? Предмет погоні
давно за ободом герба.
Кого? Гяура? Поганина?
Кінь здибився, така невситна
була у Вітовта губа.
5. Amicum-philosophum de melancholia, mania et plica polonica*
Безсоння. Частка жінки буцім. Скло
у гадді, буцім вилізлім на сушу.
Безглуздя дня по мозочку стекло
до карку, розпливаючись в калюжу.
Поворухнись – і мліє все нутро,
мов у її остудженій рідоті
мочає хто заточене перо
і зціджує "ненавиджу" в гризоті
по розпису, де завсіди крива,
що звивина. І частка у помаді,
пуска до вух зуживані слова,
як у вошиві пасма довгі п’ясті.
І ти нагий у млі і одинак
на простині, мов Зодіаку знак.
6. Palangen
Тільки море не сліпне перед лицем
неба; і зайда, засілий в дюнах,
долі кида позір і цідить винце,
як вигнанець-цар без утіх у струнних.
Дім зграбований. Цвіт табунів – звели.
Його сина пастух прихистить од звіра.
І допіру він сам на краю землі,
і піти по водах бракує віри.
7. Dominikanaj
Скеруй з проїжджої на розі
углиб заулку, увійди
в костел безлюдний, у порозі
посидь, оговтайсь, і тоді
вже до вушної мушлі Бога,
скоріше чулої, чим ні,
шепни тихіше якомога:
– Прости мені.
(1971)
* «Другу філософу про манію, меланхолію і польський ковтун»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Литовський дивертисмент. Томасу Венцлова
1. Вступ
Непоказна, одна з морських країн.
Свій сніг, аеропорт і телефони,
свої євреї. Бурий особняк
диктатора. І статуя співця,
що з подругою порівняв отчизну,
і, буцім, як на витончений смак,
географ був не кепський: півдняки
тут їдуть щосубот до північан,
і, пішими вертаючи, хмільні,
трапляють часом і на Захід – тема
для скетчу. Словом, відстані в собі.
Осібні, як життя гермафродитів.
Розвеснення. Хмарки та калюжки,
і незліченні янголи на крівлях
не лічених ніким костелів; люд,
як не чманіє від стовпотворінь,
усотує удоста рис бароко.
2. Леіклос
Родитися б тому сто лят
і обсихати верх перини,
задивленим з вікна на сад,
хрести двоїсті Катарини;
стидитись матері, ікать
перед наведеним лорнетом,
штовхати з мотлохом візка
жовтіючим провулком гетто;
зітхать, під ковдрою до вух,
за ляських панночок у міру;
і стріти Першу Світову
в Галіції, і смерть – за Віру,
Царя з Отчизною, – і квит.
А ні, – утяти пейсів бáчки
і у Новий дістатись Світ,
в Атлантику не раз зблювавши.
3. Кафе "Нерінга"
Час покидає Вільнюс у цім кафе,
повнім тем передзвякувань блюдцям, ножам, виделкам;
вічі мружачи, простір в нім, підшофе,
бачить, як той стає далеким.
Черепичинам крівель багряний круг
одіяння скидає укотре поспіль,
і кадик загострився, немов на пруг
від обличчя вгадуєш тільки профіль.
І веління щупачого вчувши річ,
подавальниця в кофточці із батисту
перебирає ногами, знятими з пліч
місцевого футболіста.
4. Герб
За змієборствами Георгій
списа в горнилі алегорій
не уберіг, та годі сил
у верхівця з мечем і моці
по всій Литві ганяти досі
не видиму нікому ціль.
Кого він, стисши у долоні
меча, здогнав? Предмет погоні
давно за ободом герба.
Кого? Гяура? Поганина?
Кінь здибився, така невситна
була у Вітовта губа.
5. Amicum-philosophum de melancholia, mania et plica polonica*
Безсоння. Частка жінки буцім. Скло
у гадді, буцім вилізлім на сушу.
Безглуздя дня по мозочку стекло
до карку, розпливаючись в калюжу.
Поворухнись – і мліє все нутро,
мов у її остудженій рідоті
мочає хто заточене перо
і зціджує "ненавиджу" в гризоті
по розпису, де завсіди крива,
що звивина. І частка у помаді,
пуска до вух зуживані слова,
як у вошиві пасма довгі п’ясті.
І ти нагий у млі і одинак
на простині, мов Зодіаку знак.
6. Palangen
Тільки море не сліпне перед лицем
неба; і зайда, засілий в дюнах,
долі кида позір і цідить винце,
як вигнанець-цар без утіх у струнних.
Дім зграбований. Цвіт табунів – звели.
Його сина пастух прихистить од звіра.
І допіру він сам на краю землі,
і піти по водах бракує віри.
7. Dominikanaj
Скеруй з проїжджої на розі
углиб заулку, увійди
в костел безлюдний, у порозі
посидь, оговтайсь, і тоді
вже до вушної мушлі Бога,
скоріше чулої, чим ні,
шепни тихіше якомога:
– Прости мені.
(1971)
* «Другу філософу про манію, меланхолію і польський ковтун»
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" З Іосіфа Бродського. Литовский ноктюрн: Томасу Венцлова "
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. "
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. "
Про публікацію
