Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.15
21:29
Стільки народ мій мудрості втілив у прислів’я,
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
що лишатися в дурнях якось вже й незручно:
«Дозволь собаці лапу покласти на стіл, то вона увесь готова захопити».
«Добре говорить, а зле робить».
Чи, може, ми й справді «мудрі потім»?
«Шукаємо мудрість
2026.01.15
21:12
війна закінчиться вже скоро
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
хай ми зістарились обоє
невідомий воїне
снідають – новини днесь
телек діти поруч десь
ще в утробі – скоро мрець
куля й шолом нанівець
2026.01.15
20:08
Зима, зима, снігами вкрила все --
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
Краса природня і холодна сила.
Але для нас біду вона несе,
Вкраїна мов од горя посивіла.
Не сміх дітей, а горе матерів.
Землі здригання від ракет, шахедів.
Ну хто б тебе, Вкраїнонько, зігрів?
2026.01.15
19:55
Ходять чутки, що колись люди могли знати
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
Коли саме, в який день будуть помирати.
Ото якось Бог спустивсь, взяв людську подобу,
Подивитись захотів, що ж рід людський робить.
Іде, бачить дід старий тин собі ладнає,
Патики лиш де-не-де в землю устромляє
2026.01.15
13:17
А час цей моральність затер
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
в догоду занепаду плину.
Та я, от дивак, дотепер
нас поміж шукаю Людину.
Шукаю, і мрію знайти
подій серед, надто розхожих.
Та мрії спливають, із тим
2026.01.15
11:41
Сядемо, запалимо свічки.
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
Руки складені у форму для молитви.
Та слова, що виринають звідкись,
мають смак прогірклий та бридкий.
Хочеться картати – нам за що?
Скільки можна? Скільки ще? Де брати
сили відмовлятись помирати
2026.01.15
10:37
Я все чекаю дива з невідомості,
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
Немовби пароксизми випадковості.
Впаду у сніг чи в зелень-мураву,
Впаду в надію ледь іще живу.
І стану крапкою у дивній повісті,
Немов непогасимий спалах совісті.
Я дива жду в задушливій буденності.
2026.01.15
07:44
Уже добре утоптаний сніг
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
Під ногами порипує в тих,
Кого холод злякати не зміг
І не змусив гуляти не йти.
А надворі - сама білизна
Проти сонця блищить, наче скло, -
Тішить очі мої дотемна
Вкрите снігом промерзле село...
2026.01.14
19:17
Мільйонами світять у небі зірки,
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
Освітлюють і умирають.
Кохання всевишнє пройде крізь віки -
Без нього життя немає.
У небі яріє там зірка твоя -
Дощ, хмари, туман пробиває.
Вона мені денно і нощно сія -
2026.01.14
18:23
Моє варення їсть оса,
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
Допоки їм я суп.
Варення буду їсти сам,
Я прожену осу.
Осу я миттю зачавлю,
Вона поганий гість
Чого осу я не люблю?
2026.01.14
12:07
І буде все гаразд.
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
Надіюсь, вірю… також
Відклеїться маразм —
Принаймні з аміаку…
Гаразди, зазвичай,
Без усмішки не ходять
Маразм з маразмом, хай…
2026.01.14
10:52
Не можу я зібратися докупи.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
Увага розлітається, мов дим,
Розшарпаний, розбитий і закутий
В розряди вибухів, як пілігрим.
Я думкою літаю поверхово,
Не здатний осягнути глибину.
Вона бреде, немов бідак, по колу,
Не в змозі усвідомити вину.
2026.01.14
10:45
Здається чистим резюме зими,
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
Бо жодної не видно плями.
Але в хурделиці - кохання мис,
І лід блищить на свіжих зламах.
- Безвізово пройти б крізь заметіль,
Вину б зітерти й світло-тіні.
Та спростувати аксіому кіл
2026.01.14
09:17
Коло товаришів неохоче ширив:
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
Навіщо смутку додавати тим,
Кому не скоро ще до вирію
В далеку путь? Не був святим,
Але й не надто грішним.
Полюбляв тишу замість слів невтішних.
Просив : «Не кладіть у труну-тюрму,
Спаліть і попіл розвійте понад степо
2026.01.14
06:59
Сонце зирить з-поза хмари,
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
Повіває морозцем, -
Прогуляюсь трохи зараз,
Помилуюсь гожим днем.
Через гай піду до річки, -
Може, зайця сполохну,
Чи козулям невеличким
Улаштую метушню.
2026.01.13
22:57
Упірнула нічка в річку,
І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І сріблястий ранок
Ніжно так прошепотів:
"Поспішай на ганок.
Нумо, чобітки вдягни,
Светрик, рукавички,
Вже на тебе зачекались
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Литовський дивертисмент. Томасу Венцлова
Свій сніг, аеропорт і телефони,
свої євреї. Бурий особняк
диктатора. І статуя співця,
що з подругою порівняв отчизну,
і, буцім, як на витончений смак,
географ був не кепський: півдняки
тут їдуть щосубот до північан,
і, пішими вертаючи, хмільні,
трапляють часом і на Захід – тема
для скетчу. Словом, відстані в собі.
Осібні, як життя гермафродитів.
Розвеснення. Хмарки та калюжки,
і незліченні янголи на крівлях
не лічених ніким костелів; люд,
як не чманіє від стовпотворінь,
усотує удоста рис бароко.
2. Леіклос
Родитися б тому сто лят
і обсихати верх перини,
задивленим з вікна на сад,
хрести двоїсті Катарини;
стидитись матері, ікать
перед наведеним лорнетом,
штовхати з мотлохом візка
жовтіючим провулком гетто;
зітхать, під ковдрою до вух,
за ляських панночок у міру;
і стріти Першу Світову
в Галіції, і смерть – за Віру,
Царя з Отчизною, – і квит.
А ні, – утяти пейсів бáчки
і у Новий дістатись Світ,
в Атлантиці не раз зблювавши.
3. Кафе "Нерінга"
Час покидає Вільнюс у цім кафе,
повнім тем передзвякувань блюдцям, ножам, виделкам;
вічі мружачи, простір в нім, підшофе,
бачить, як той стає далеким.
Черепичинам крівель багряний круг
одіяння скидає укотре поспіль,
і кадик загострився, немов на пруг
від обличчя вгадуєш тільки профіль.
І веління щупачого вчувши річ,
подавальниця в кофточці зі батисту
перебирає ногами, знятими з пліч
місцевого футболіста.
4. Герб
За змієборствами Георгій
списа в горнилі алегорій
не уберіг, та годі сил
у верхівця з мечем і моці
по всій Литві ганяти досі
не видиму нікому ціль.
Кого він, стисши у долоні
меча, здогнав? Предмет погоні
давно за ободом герба.
Кого? Гяура? Поганина?
Кінь здибився, така невситна
була у Вітовта губа.
5. Amicum-philosophum de melancholia, mania et plica polonica*
Безсоння. Частка жінки буцім. Скло
у гадді, буцім вилізлім на сушу.
Безглуздя дня по мозочку стекло
до карку, розпливаючись в калюжу.
Поворухнись – і мліє все нутро,
мов у її остудженій рідоті
мочає хто заточене перо
і зціджує "ненавиджу" в гризоті
по розпису, де завсіди крива,
що звивина. І частка у помаді,
пуска до вух зуживані слова,
як у вошиві пасма довгі п’ясті.
І ти нагий у млі і одинак
на простині, мов Зодіаку знак.
6. Palangen
Тільки море не сліпне перед лицем
неба; і зайда, засілий в дюнах,
долі кида позір і цідить винце,
як вигнанець-цар без утіх у струнних.
Дім зграбований. Цвіт табунів – звели.
Його сина пастух прихистить од звіра.
І допіру він сам на краю землі,
і піти по водах бракує віри.
7. Dominikanaj
Скеруй з проїжджої на розі
углиб заулку, увійди
в костел безлюдний, у порозі
посидь, оговтайсь, і тоді
вже до вушної мушлі Бога,
скоріше чулої, чим ні,
шепни тихіше якомога:
– Прости мені.
(1971)
* «Другу філософу про манію, меланхолію і польський ковтун»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Литовський дивертисмент. Томасу Венцлова
1. Вступ
Непоказна, одна з морських країн.
Свій сніг, аеропорт і телефони,
свої євреї. Бурий особняк
диктатора. І статуя співця,
що з подругою порівняв отчизну,
і, буцім, як на витончений смак,
географ був не кепський: півдняки
тут їдуть щосубот до північан,
і, пішими вертаючи, хмільні,
трапляють часом і на Захід – тема
для скетчу. Словом, відстані в собі.
Осібні, як життя гермафродитів.
Розвеснення. Хмарки та калюжки,
і незліченні янголи на крівлях
не лічених ніким костелів; люд,
як не чманіє від стовпотворінь,
усотує удоста рис бароко.
2. Леіклос
Родитися б тому сто лят
і обсихати верх перини,
задивленим з вікна на сад,
хрести двоїсті Катарини;
стидитись матері, ікать
перед наведеним лорнетом,
штовхати з мотлохом візка
жовтіючим провулком гетто;
зітхать, під ковдрою до вух,
за ляських панночок у міру;
і стріти Першу Світову
в Галіції, і смерть – за Віру,
Царя з Отчизною, – і квит.
А ні, – утяти пейсів бáчки
і у Новий дістатись Світ,
в Атлантиці не раз зблювавши.
3. Кафе "Нерінга"
Час покидає Вільнюс у цім кафе,
повнім тем передзвякувань блюдцям, ножам, виделкам;
вічі мружачи, простір в нім, підшофе,
бачить, як той стає далеким.
Черепичинам крівель багряний круг
одіяння скидає укотре поспіль,
і кадик загострився, немов на пруг
від обличчя вгадуєш тільки профіль.
І веління щупачого вчувши річ,
подавальниця в кофточці зі батисту
перебирає ногами, знятими з пліч
місцевого футболіста.
4. Герб
За змієборствами Георгій
списа в горнилі алегорій
не уберіг, та годі сил
у верхівця з мечем і моці
по всій Литві ганяти досі
не видиму нікому ціль.
Кого він, стисши у долоні
меча, здогнав? Предмет погоні
давно за ободом герба.
Кого? Гяура? Поганина?
Кінь здибився, така невситна
була у Вітовта губа.
5. Amicum-philosophum de melancholia, mania et plica polonica*
Безсоння. Частка жінки буцім. Скло
у гадді, буцім вилізлім на сушу.
Безглуздя дня по мозочку стекло
до карку, розпливаючись в калюжу.
Поворухнись – і мліє все нутро,
мов у її остудженій рідоті
мочає хто заточене перо
і зціджує "ненавиджу" в гризоті
по розпису, де завсіди крива,
що звивина. І частка у помаді,
пуска до вух зуживані слова,
як у вошиві пасма довгі п’ясті.
І ти нагий у млі і одинак
на простині, мов Зодіаку знак.
6. Palangen
Тільки море не сліпне перед лицем
неба; і зайда, засілий в дюнах,
долі кида позір і цідить винце,
як вигнанець-цар без утіх у струнних.
Дім зграбований. Цвіт табунів – звели.
Його сина пастух прихистить од звіра.
І допіру він сам на краю землі,
і піти по водах бракує віри.
7. Dominikanaj
Скеруй з проїжджої на розі
углиб заулку, увійди
в костел безлюдний, у порозі
посидь, оговтайсь, і тоді
вже до вушної мушлі Бога,
скоріше чулої, чим ні,
шепни тихіше якомога:
– Прости мені.
(1971)
* «Другу філософу про манію, меланхолію і польський ковтун»
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" З Іосіфа Бродського. Литовский ноктюрн: Томасу Венцлова "
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. "
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. "
Про публікацію
