«Жорстоке Щось позначить і оберне
єство краси не те, що йтиме в тань…»

(Райнер М. Рільке)*

Осінь слідами крука-нездари
На мокрій землі сподівань
Шкандибала за хвіртку холодних днів,
Блукала-блудила жінкою божевільною
У сукні подертій для вітру-коханця
(Бо така вона – осінь
Без імені, без бажань-гирьок:
А на терезах все, навіть спогади),
Але йшло Щось, гупало-тупало
У темряві кроками важкості**,
Ступаючи шкірястими стовпами-ножиськами
На листя опале жовте
(Жовтіє все),
І мало не все стало тліном –
Навіть хвилини-монетки торжища:
Полічені, позбирані, погублені, позначені:
Мало не все
Обернулось у тлін:
Сірий, як сама буденність.
Трохи тліну – на горище,
Трохи длані – в пивниці,
Трохи Ніщо – жебракам в капелюхи,
Трохи ночі – в торбу безхатькам,
Трохи заліза – в кишені потопельникам,
Трохи глузду – капітану «Титаніка»,
Трохи щастя – самогубцям,
Трохи чорнила – мені***.
Щось: розмовляю з ним і тішуся:
Не до мене воно прийшло, а до осені,
Все стане тліном, але не сьогодні****,
Я старий, а світ ще старіший,
А хтось зістарівся ще в утробі матері,
А хтось живе на Місяці –
В кратерах його колодязях.
Тільки не Щось – не воно…

Примітки:
* - Переклад Мойсея Фішбейна
** - Ноги його нагадують плоско ступи слона.
*** - Та не треба мені того чорнила… І так вірші напишу – гілкою на снігу.
**** - А може і сьогодні. Тільки не кажіть, що я вас лякаю…