(Майдан Сліз - невольничий ринок у Каффі. Наче ключі перелітних лелек, пійманих за горло мисливською рукою, посуваються майданом довгою низкою раби-невольники. Ідуть понуро-мовчазно ходою безнадії - оголені по пояс, тавровані по чолах і щоках, прикуті за шию як остання безвольна худобина.
А довкола - снується вулик: джмелино гудуть можновладці, прицінюючись на товар; осино жалять невольниче тіло захланні пальці купців-чужинців; барвистий рій цікавих зівак в тюрбанах, халатах і простих завивалах напосідливо мерехтить перед очима, морочачи голову. Час від часу по всіх закутках Майдану розноситься гук торговця-оцінщика: "Нові раби!!! Ще не зіпсовані… не хитрі… допіро привезені з землі Королівської, а не тої брехливої – Московської*45.
… Так і ведуть їх з ринку низками, проданих на "каторги"-кораблі, аби зазнали козацькії руки каторжних весел, а дужії плечі сирої сириці та "червоної таволги", червоної -- з людської крови.
Ведуть вольну кров християнську у невірну неволю!!!
… Чуєте: як тужно лелеки виводять "курли"… "к-у-р-л-и-и-и!"… - то серце козацьке взиває до Неба і просить підмоги…)

ХОР козаків-невольників
(взиваючи Думою):

"Ой то далася бідним невольникам
цяя тяжкая неволя добре знати:
кайдани ноги поз'їдали,
сира сириця білоє тіло, козацьке молодецьке,
коло жовтої кості об'їдала.

Ой як бідні невольники на руках
кров христіянську увидали,
то про віру христіянську ізгадали,
ой то землю турецьку,
віру бусурменську проклинали.

- Ти, земле турецька, віро бусурменська,
ти єсть наповнена:
сріблом-златом,
дорогими напитками,
тільки в тобі бідні невольники
на світі невольно пробувають,
що празника Різдва, а чи того Великодня і не знають,
а все у каторзі турецькій на Чорному морю пребувають,
землю турецьку, віру бусурменську проклинають.

- Ти, земле турецька, віро бусурменська,
ти, розлуко христіянська,
бо ти вже не одного розлучила
за сім год войною,
мужа з жоною,
брата з сестрою,
малих діток з отцем, із матінкою".

(На тлі важкого пісенного супроводу постає Майдан Сліз у всій своїй ницій дорогоцінності: раз по раз піднімаються над людські голови ноші, несучи олійні тіла найкращих українських бранок, убраних у прозорі серпанки, аби ласі очі праведних мусульман упились їхньою звабою, наче стиглою хурмою з садів Аллаха. О… ці плоди надто коштовні!.. Надто!..
І дзвенить золото46, спадаючи водограєм на розлогі таці, виповнюючи блаженним вмістом найглибші колодязі та найвищі скрині… Міняється тіло - на золото… золото - в тіло. Продається чужа врода ґяурська, кохання і цнота. Купується вірність, плодючість і рабська покора. Каффа Насті Лісовської, Насті Повчанської та… Марусі Богуславки…
Ось вона - Жовта Троянда Розлуки між закутих сімсот козаків і ключами від волі. Та не рабська покора веде її в льохи і дремні темниці! Спогадала Маруся про землю свою, про дідизну, що мовляв, на землі християнській сьогодні Великдень, і про батька-священика… місто своє ізгадала… А містечко те - слава Христу, себто Богові слава…*47)

ГОЛОС Марусі Богуславки - Жовтої Троянди Розлуки
(озиваючись думою на Думу):

"- Ой козаки, ви біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте!
Тільки прошу я вас, одного города Богуслава не минайте,
Мойому батьку й матері знати давайте,
Та нехай мій батько добре дбає,
Гуртів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
З неволі не викупає,
Бо вже я потурчилась, побусурманилась
Для розкоші турецької,
Для лакомства нещасного!"*48

ХОР козаків-невольників
(завершаючи Думу):

"- То ж, визволь, Боже, усіх бідних невольників,
із тяжкої неволі турецької,
із каторги бусурменської
на яснії зорі,
на тихії води,
на святоруський берег,
у край веселий,
між народ хрещений,
у городи христіянські!

- Гей, та даруй, Господи, войську запорожському -
на многії літа і до кінця віку…
Гей!.."*49

(Наче маревом Великодня відгукуються на Думу козаків-невольників церковні дзвони і хор теж відгукує "Многая літа-а-а…"
Козаки-невольники, прислухаючись до нестямного поклику серця, творять молитву до Божого Сина…)

Невольниче БАГАТОГОЛОССЯ:

- Ми грішнії Тебе, Бога, просим -
услиши нас, Господи...

- Ми грішнії Тебе, Бога, молим -
прости нам, Господи...

- Ми грішнії Тебе, Бога, благаєм -
помилуй нас, Господи...

ХОР козаків-невольників:
(під супровід уявних дзвонів і співу)

- Умилосердися над нами, Господи!
Да будет милосердіє Твоє,
якоже ми уповаєм на тя.
На тя, Господи, уповаєм,
да не постидимся во віки.
Амінь.

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

- Молитва каже "да не постидімся!",
в неволі лютій Господу молімося…
І я Маруся, Богу теж молюся,
зозулею в Украйні озовуся
в оселі Божій… Богу слава, слава! -
славить Тебе попівна з Богуслава -
за нас єси розп'ят, Ісусе Христе,
за нас пече чоло Твоє тернисте…
… І я тебе розп'яла… ненавмисне…

ХОР козаків-невольників
(брязкаючи кайданами, поволі вивільняючись від них):

- Марусю-любко, ти зреклася віри?!
Тебе таки купили бузувіри?!

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

- … Ціною тіла… власної офіри
уклала в той вінець свою тернину -
в мечеть - не в храм - я привела дитину…
Моє маля!..

ХОР козаків-невольників
(по-чоловічому - різко):

- … Молитва тут нездужа -
зміняти віру - на цілунки мужа…
Чи ж так тебе навчала рідна мати?..

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

- … У цих краях жінкам велять мовчати…

Та ще вкраїнка з роду не вродилась,
щоб просто так взяла і покорилась…
Моя покора і моя неволя -
не так собі… хабаз з живого поля
жіночих доль країни гінекеїв
між лож… і ґрат… і євнухів-лакеїв*50 -
моя "кисмет" - не тяжість каяття,
моя "кисмет" - це воля до життя!

ХОР козаків-невольників:

- І вмерти – воля… і не вмерти – воля…
Життя - ціна, коли життя - неволя!

Уклін тобі, що відчинила браму…

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

- … Коли ж душа не має свого Храму,
чи ж їй не душно в злоті, чи не нудно -
умерти - раз, та й вже, а жити – трудно…
і потихеньку будувати Храм…


ГОЛОСИ козаків-невольників
(нервово прислухаючись):

- … Гуде мечеть, неначе на байрам…*51
- … чи то "золоторогий"*52 вітер віє…
- … це біль гуде…
- … чи гнів Ая́-Софії…*53

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

- Софіє-Мати, де твої посвяти…
О, дай мені Надію – переждати…
О, дай мені Надію – перебути…
Вернути Віру і Любов вернути!

ХОР козаків-невольників:

- … Надію - край свій рідний не забути,
сьорбаючи гріха отруйний мед…

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

- Софію теж осквернив Мехеммед!*54

… То був отверглий хмарами вівторок*55 -
на Царгород упав великий Морок
і наказав Войовнику: "Веди…
супроти Сонця посланців орди!"

Того вівторка, того травня-дня
султан увів у храм свого коня
і в тиші смерті, страху й супокою,
де тепла кров струмилася рікою,
де лиця божі заніміли з жаху,
звістив султан свою любов… Аллаху…

ХОР козаків-невольників
(у гніві):

- О, громе бий! О, сонце, меркни з жаху!*56
Святу Софію віддали… Аллаху!

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

- Не вдарив грім… не зупинив бенкет -
молився на престолі Мехеммед,
в ріці метвенній умочив правицю*57,
в нужді і скверні потопив Царицю…*58
"Тепер лаштунки у палатах царських
пряде павук… А почесті музичні
приймає пугач"…*59

ХОР козаків-невольників
(здивовано):
- Пугач?..

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки
(імітуючи птаха):

- "Пу́гу! Пу́гу!"

ХОР козаків-невольників:

- Так воздай же, Боже, туркам
за тяжку наругу…

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

– Три дні й три ночі трупів не збирали...
Мочили стіни, храми обдирали,
жінок хрещених на святих престолах
безчестили... Хлоп'яток босих-голих
ганьбили теж...*60 О, сонце, меркни з жаху!

ХОР козаків-невольників:

– Чи ж хіть і глум є сладосні Аллаху?!

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

– Дозволені і сладосні... Мій Боже!..
Ні крик... ні жах у тім не допоможе –
Аллах глухий до жаху і до крику –
звелів ганьбить Софію сонцелику...
Отерпла з болю... Стямилась – мов криця –
стоїть мечеть... і стогне блідолиця...
...А правовірні у вині розпусти
спивають мід красунь сахароустих,
мов на причасті та святі дари –
"котру захоче тіло, ту й бери!"
...І тягне в ложе першу дівку-бранку
і юнаків на хтиву забаганку –
і все це бачить ізгори Аллах –
і кожен турок в домі – падишах!

ХОР козаків-невольників:

– Османське диво! Так стоїть Іслам –
і плоть, і кров – усе наперелам.

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

– Між тої крові... з муки і розпуки
зродилась квітка Кольору Розлуки...
До Жовтизни і я собі горнуся,
бо теж в розлуці з рідними Маруся...
Погляньте-но в саду на квіти кволі –
потурчилась не з власної я волі,
а те, що віру вражу перейняла,
то тим Христа нехотячи розп'яла,
а тим, що розділила враже ложе,
навіки засмутила Матір Божу...
Моліть за мене прощення у Неба...

ХОР козаків-невольників:

– Свята Софія молиться за тебе!

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

– Та може статись: час мине не дремля,
верне тоді в Стамбул і "русе плем'я"*61
верне тоді войовникам їх стріли –
і тіло Жовте знову стане Біле...
Тоді безсилий буде і Аллах
змінити те, що зволить патріарх,
собі здобувши світлу патерицю*62 –
окропить він Софію блідолицю...


ХОР козаків-невольників:

– Рушаймо в путь... Лишаймо тут сестрицю...
У мир хрещений – наш дороговказ...

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

– Ая́-Софія молиться за вас!

БАГАТОГОЛОССЯ козаків-невольників
(оберненних до сонця в молитві):

– Пом'янем ім'я Твоє в усякому роді
і роді!
Прибігаємо до Тебе, Царице наша,
і ревно Тя просимо –
заступи нас Своїм омофором,
як заступила ти наших гетьманів,
що їхняя слава ввесь світ наповни́ла...

– ...як берегла Ти козацькії чайки
на Чорному морі, що плили визволяти
братів своїх кревних із злої неволі...

– ...влий і в наші серця
Ти надію великої радости...

– ...І причини сили нашим змаганням,
і покрий нас від всякого зла...

– ...да устоїм перед ворогом
отчої віри і всего народу...

– ...і двигни наш на́рід з неволі
до колишньої слави...

ХОР козаків-невольників:

– Ти, о Царице наша,
що на Січі могутньо пануєш
і запалюєш лицарським духом
славних синів України.
наверни і нас в сторону Твойого Сина,
посели у серцях наших єдність і віру,
щоб і ми зажили хороброї слави героїв,
як і в цьому житті, так і в вічності...*63

(Вечірні сутінки огортають Жовту Троянду Розлуки, себто дівку-бранку Марусю Богуславку, що стоїть одна-однісінька біля відчиненої брами темниці... А козаки-невольники... перетворилися нараз у бігучі тіні: у шурхіт, шелест та шепіт буйного зеленотрав'я та хлюпіт гомінливої хвилі).

ГОЛОС Жовтої Троянди Розлуки:

– Храни вас, Боже... Знову я сама...
Оскалом хижим дихає тюрма.
Мовчить гарем, неначе невидющий,
а він же всюдисущий... всюдисущий...
...Та тільки слово тут не в пошанівку –
мовчи та слухай... стіни та долівку...
Кипить гарем в таємній переміні –
тут плачуть – тіні і радіють-тіні –
тут ні для кого радника нема...

Стоїть гарем – стоїть моя... тюрма.
...І я безсила також, бо сама...

(у шурхоті, шелесті та шепоті вечірнього Гаремного Саду вчуваються голоси інших Бранок -Троянд).

ГОЛОСИ Гаремних Троянд:

– ...і я – сама...
– ...і я – сама...
– ...і я... я...са...*64
– са...ма-ма-мо-о-о!..
– не...ма...
– сама-а-а...
– піть-ма-а-а...
– ...і тьма-а – тюр-ма-а-а...
– ...там...о!.. ма-мо-о-о!
– нема-а-а...
– тюрма-а-а...
– ...і тьма-а-а...
– ...ма-а-а...
– ...а-а-а... а-а-а...

(Вечірня феєрія вихоплює раз-по-раз на світло різнобарвні постаті Бранок -Троянд. Потім Гаремний Сад огортає суцільна темінь).

(За виданням "Епоха В'янучих Троянд" (драма). - Львів: Сполом,2014)

ПРИМІТКИ

45 Турецький дієпис Са'деддін (XVI ст.), оповідаючи про турецький наскік в Галичину, висловлював думку, що з українського люду "виходять, як відомо, найкращі невольники". Маємо таку ж звістку і в Михайла Литвина. Взагалі, така слава про українських невольників, як про рабів старанних, певних, незрадливих, держалася аж до найновіших часів, аж доки невольництво не було скасовано. На І-ому місці турки ставили невольників з Кавказу (черкесів, абхазців, мінґрелів, грузинів), далі – русинів і поляків, ще далі – угорців і німців, потім негрів, а за найгірших – мали рабів "романської раси".

46 "Золотий товар" – вислів образний. Дорожче, ніж українки, продавалися черкешенки, авжеж, за добру ціну для черкешенки вважалося 6000 піастрів – тобто менше, ніж півтисячі золотих карбованців. Винятковою вважалася ціна "на вагу золота", як сталося у випадку "Гюль-Хуррем", та для інших дівчат нашої крові.

47 Ідеться про містечко Богуслав, що в середній Київщині, звідки була родом епічна Маруся Богуславка (-17 ст.).

48 "Дума про Марусю Богуславку" у кн.Антоновича і Драгоманова "Историческія пъсни малорусскаго народа", т.І (К., 1878), с.232-233. (Або у Куліша "Записки о Южной Руси", т.І, Спб.1856, ст.212-213).

49 "Невольницька дума" у кн. "Українські народні пісні, наспівані Д.Яворницьким" – (К. "Музична Україна", 1990), с.219.

50 Євнухи – звалашені сторожі при гаремах. Кастрування ж (за описом Кримського) відбувалося найрадикальнішим, безпощадним способом: намагалися, щоб у кастрованих гарненьких рабів була знищена безслідно, до останку, геть усяка, навіть найменша ознака в їхньому тілі, яка могла б собою нагадувати, що це були колись хлопці, такі покалічені люди, коли їм треба було помочитися, могли це робити лиш за допомогою срібної трубочки, що вони її мусіли повсякчас носити із собою в своїх тюрбанах на голові.

51 Ураза-байрам – мусульманське свято розговіння, закінчення посту.

52 Тут ідеться про Царгородську затоку "Золотий Ріг".

53 Мечеть Ая-Соф'я – ісламська святиня Царгорода – Істамбула, яку турки залили кров'ю християн, взявши приступом візантійську столицю Костантина ХІ у вівторок 29 травня року 1453. Це колишній візантійський храм святої Софії.

54 Правильно має бути Мухаммед. Турки вживали скороченої форми "Мехмед", при чому вимовляли як "г".
Мехеммед ІІ – Завойовник (1451-1481), який завоював Царгород і проголосив храм св.Софії мусульманською мечеттю.

55 Візантійці дниною царгородської загибелі вважали вівторок, тобто тяжкий день на тижні. У нас за тяжкий день мають понеділок, а на сході – вівторок, мабуть, ще з вавілоно-асірійських часів (Марсів день). Щодо понеділка, то мусульмани мають цей день за сугубо-щасливий для всіляких починань.

56 "Сонце! померкни з жаху!" – слова вжиті турецьким істориком Са' деддіном для опису захоплення Царгороду і храму св.Софії, зокрема.

57 Перекази стверджують, що у храм св.Софії Мехеммед ІІ в'їхав конем, і кров стояла на такому високому рівні, що він не злазячи з коня, зміг умочити в неї руку і відбити свою долоню на стіні.

58 Храм св.Софії чекала "найдостойніша" участь завойовників – його використали в релігійній потребі. По інших церквах здобутого Царгорода св. престоли використовувались, як ліжка для гвалту, чи як місця для нужденних потреб.

59 "Коло запони в царській палаті чатує тепер павук, музичними почестями в царевих Ефрас' ябових покоях завідує сова" – перське двустишшя, яке проказав Мехеммед ІІ, увійшовши до погромлених Влахернських палат Костянтина ХІ Палеолога.

60 У турецькому війську, починаючи від султана і закінчуючи простими вояками-яничарами була дуже поширена гомосексуальна жага до підлітків.

61 Жах наруги турків над візантійською столицею навіяв пророкування про те, що "русе плем'я" знову завоює Царгород.

62 Завоювавши Царгород, Мехеммед ІІ подбав про сфери політичного (в тому числі і релігійного) впливу Османської держави. Щоби грецька людність не прихилялася до католицького заходу, він наказав їй обрати патріарха. "Бог нас покарав і оддав нашу столицю туркам за те, що ми вступили в унію з римським папою", – чув од православних греків католицький єпископ Леонард Хіоський, як тікав з Царгороду. Патріаршу патерицю з рук "імператора" (функцію якого виконав Мехеммед ІІ) отримав православний кандидат Георгій Схоларій (Геннадій), що змушений був стати вассалом османського Царгорода.

63 Тут використані фрагменти "Молебня до Пресвятої Богородиці Цариці України" з кн. "Поклін Марії". – Мюнхен: в-во релігійної літератури, 1947.

64 «Я..са» – звукопис утворює слово "яса", що по-турецьки означає "салют".