 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
    2025.10.30
    21:33
    Знімаєш чорні окуляри
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
    2025.10.30
    20:00
    А знаєте, - то вже Петро озвавсь, -
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
    2025.10.30
    18:21
    Землетруси,  повені,  цунамі,
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
    2025.10.30
    11:18
    Люблю, коли біцухами натягую футболку,
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
    2025.10.30
    10:52
    «На вікні свіча миготіла»…
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
    2025.10.30
    10:03
    Мені би трішечки б тепла
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
    2025.10.29
    22:28
    Не вслухаюсь в гамір дітвори,
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
    2025.10.29
    21:47
    Старий зруйнований парк
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
    2025.10.29
    18:32
    Вже гарненькі дівчатка у ліжку, мабуть
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
    2025.10.29
    17:54
    Народжуються десь, а може поруч,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
    2025.10.29
    13:15
    А для мене негода - вона у замащених берцях 
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
    2025.10.29
    11:51
    Іржа в іржі не іржавіє…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
    2025.10.29
    06:04
    Пообіді в гастрономі 
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
    2025.10.28
    22:03
    Вогненні мечі - це основа закону. 
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
    2025.10.28
    16:14
    Безліч творчих людей 
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
    2025.10.28
    12:32
    Він міг розрізнити сміттєві контейнери за запахом. 
Пам’ятав господарів, які викидали в них сміття. 
Промишляв на скляній тарі та макулатурі.
Якщо везло знайти пристойні ношені речі,
здавав по п’ять гривен Вірці – 
стерві у дві точки: на барахолці
і
    
Останні надходження:  7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
 Нові автори (Поезія):
 Нові автори (Поезія): 
    2025.10.29
    2025.10.27
    2025.10.20
    2025.10.01
    2025.09.04
    2025.08.31
    2025.08.13
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
 
Автори /
  Петро Скоропис (1991) /
    Вірші
  
  
З Іосіфа Бродського. З натури
Ліхтарі загораються, буцім вічі актриса
підмалює лілово – для чару і жаху вкупі.
І головний біль опускається на парашуті
в потилицю ворога у шинелі.
 
І голуби на фронтоні двірця Мінеллі
ї.уться, паруючись мов востаннє,
не соромлячись поглядів, як брутальні
наші предки, кохаючи на звіриних
впольованих шкурах, собі подібних.
     
Удари, вилунюючи з дзвіниці,
вкоріненої у венеційській висі,
не сягають землі, як те подобає
стиглим плодам. А якщо буває
инше життя, то і ми у змозі
їх обліковувати. Невдовзі
я уповні з’ясую це. Тут, де сíм’я
доста зливалося, сліз радіння
і вина, в закапелку земного раю,
звечора, я стою, вбираю
у буцім гумовім збучавінні
легень, пречисті, осінньо-зимні,
порожевілі від череп’яних
дахів, зо декілько доз удатних
надихатись і цим, – прикінці гостини!
трунками вивільнення клітини
від часу. Зім’ята, що ті банкноти,
хвиля вилизує мокрі сходи
палацу на всю голубу купюру,
отримує намість, на решту, буру
     
цеглу у мітинах дерматиту,
і підупалу каріатиду,
органом пихкання диму й мови
переобтяжену до знемоги
і задивлену цілковито в пташі,
несосвітенні на мірки наші,
назовні вивернуті їх спальні,
що нагадують нібито зліпок пальми,
то – спричинену ними римську
цифру, то – рядок від руки у риму.
                                                                          
1995, Casa Marcello
  
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. З натури
Джироламо Марчелло
Сонце сідає, і бар на розі закрився.
Ліхтарі загораються, буцім вічі актриса
підмалює лілово – для чару і жаху вкупі.
І головний біль опускається на парашуті
в потилицю ворога у шинелі.
І голуби на фронтоні двірця Мінеллі
ї.уться, паруючись мов востаннє,
не соромлячись поглядів, як брутальні
наші предки, кохаючи на звіриних
впольованих шкурах, собі подібних.
Удари, вилунюючи з дзвіниці,
вкоріненої у венеційській висі,
не сягають землі, як те подобає
стиглим плодам. А якщо буває
инше життя, то і ми у змозі
їх обліковувати. Невдовзі
я уповні з’ясую це. Тут, де сíм’я
доста зливалося, сліз радіння
і вина, в закапелку земного раю,
звечора, я стою, вбираю
у буцім гумовім збучавінні
легень, пречисті, осінньо-зимні,
порожевілі від череп’яних
дахів, зо декілько доз удатних
надихатись і цим, – прикінці гостини!
трунками вивільнення клітини
від часу. Зім’ята, що ті банкноти,
хвиля вилизує мокрі сходи
палацу на всю голубу купюру,
отримує намість, на решту, буру
цеглу у мітинах дерматиту,
і підупалу каріатиду,
органом пихкання диму й мови
переобтяжену до знемоги
і задивлену цілковито в пташі,
несосвітенні на мірки наші,
назовні вивернуті їх спальні,
що нагадують нібито зліпок пальми,
то – спричинену ними римську
цифру, то – рядок від руки у риму.
1995, Casa Marcello
 • Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію 
 



