Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
2026.03.17
11:46
Ти дивишся у дзеркало
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
2026.03.17
09:33
«Ой, під горою, під Сучавою,
Там козак Тиміш лежить із славою.
Там не били в дзвони, там не грали сурми,
Тільки лиш Розанда мовить так над мурами...
– Ой, мій соколе, ясний муженьку,
чом не кличеш мене, мій под
2026.03.17
06:18
Весна навколо - і в душі весна
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
Відразу та охоче відродилась, -
Вона жива, як світу таїна,
І невблаганна, наче Божа милість.
То ледве чутна, ніби шелест крил,
То гомінка й весела, як цимбали, -
Від неї знову набираюсь сил,
Щоб старості пручатися над
2026.03.17
01:48
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2026.03.17
00:30
Російсько українська війна – війна за виживання. Українців – як нації, московитів – як імперії.
Мало повернути державність, треба повернути ще й історію.
Моральні авторитети черпають своє натхнення із кримінального минулого.
Найліпше захищати інт
2026.03.16
23:37
– Ти знову дивишся на захід, Тимоше, – її голос був тихим, як шелест шовкової завіси. – Там, де небо стає червоним, наче розлите вино твого батька. Там Молдова... чи там війна?
Він не обернувся, але вона відчула, як напружилися його плечі під жупаном. Йо
2026.03.16
19:53
«…Їх щастя тривало – як літня гроза,
На білеє личенько впала сльоза.
Лишилась вдовиця у Рашківській тиші,
Де вітер холодний легенди колише.
Ні перли коштовні, ні княжий поріг
Від лиха і згуби її не вберіг.
Розтанули мрії, мов замок з піску,
Лишивши
2026.03.16
18:13
МАГІСТРАЛ
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
Давно покрився пилом чорний фрак,
І потьмяніли камінці корони.
Пронизує мовчання телефона,
Вразливий спогад назавжди закляк.
Так важко волю стиснути в кулак,
2026.03.16
10:59
Шалені дикі ґедзі не кусають.
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
Приходить час примирення й добра.
Як зло збиреться у потужні зграї,
Тоді розчахнемо цей світ до дна.
Нас лагідно й покірно сонце пестить.
Минула спека, ніби пекла крик.
Із глибини ті спогади воскреснуть,
2026.03.16
05:47
То вітер грається волоссям,
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
То ясне сонце сліпить зір, -
То дощ іде і скрізь розносить
Шум крапелин, як поговір.
Усе навкруг, як сни, мінливе,
Щедротне надмір і скупе, -
Лише завжди минуле сиве
За мною гониться й сопе...
2026.03.15
17:20
В Московії завжди таке бувало:
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
Коли за владу билися «царі»,
То гинули і ті, хто при дворі,
І ті, що право на престола мали.
А вже, коли на трон хтось усідавсь,
Завжди важлива знайдеться причина,
Чому була убита та людина.
То й «переможець», звісно
2026.03.15
16:33
Я розповів за Поле Суниць
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
Де не було реального ніц
Альтернативний плейс я найшов
Де плине будь-ш
Глянь розгорнені тюльпани
Те, чим жиє різне панство
Глянь у віко цибулинне
Я розповів, що морж і я сам – те ж
2026.03.15
16:17
І
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
Ми пасажири. Нас несе Земля
чи то у рай, чи у космічне пекло,
де не буває холодно чи тепло
і де уже була душа моя,
коли перегоріла і воскресла
як его мого первісного я.
2026.03.15
11:56
У сні побачу болісні пророцтва,
Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Які хотів спалити у вогні,
Тривог і болів, дива і юродства
В мінливій і безмежній глибині.
У сні приходить те, що неможливо,
Химерне, дивне, неземне, із дна
Морів і океанів. Пустотливо
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Післямова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Післямова
І
Роки збігають. Бурі підмурки двірця
опоясує тріщина. Сліпа швачка стромляє урешті нитку
у золоте вушко. І Свята Родина, змарнівши з лиця,
просувається на один міліметр до Єгипту.
Видимий світ умістив чи не всіх живих.
Вулиці залило яскравим, але стороннім
світлом. Наодинці з безсонням,
скурпульозний звіздар зосереджується на чайових.
II
Я допіру не годен згадати, коли і де
трапилася подія. Ні трибу тої.
У повітрі? Воді? Уночі? Удень?
Зі мною? Вчора? Напередодні?
От і сама подія – щось там рвоне,
геть затопить, мста любки, вогні Кузбасів –
непам’яті в поміч – щодо мене
передусім, а чи хто там спасся.
IIІ
Це ваговитий доказ, що нині ми заодно
зі життям. Що я вгамував цікавість
шелестами матерій, чиє сукно
і щепляє шкірі свою безбарвність.
Тепер і мене у профіль різнити не буде чим
від якоїсь там латки, складки, трико паяца,
часток і величин, наслідків і причин –
усього, чого не цурався, палко жадав, боявся.
IV
Ризикни – і спіткаєш сухий реп’ях,
вільгість – і вечорів, і коли світає,
каменоломню міста, Чумацький Шлях,
тих, кого вже нема, а я пам’ятаю.
Зачепи мене – і пізнаєш ту
самоту, що одраює світ потурати
мені, парсуні моїй, пальту,
ту, на чий чесний взір, ми – неминучі втрати.
V
Говорю це тобі, геж – не моя вина,
щойно не чути. Сума днів неминуче й
вічі мозолить, і кепсько впливає на
зв’язки. Голос мій сів, та, головно – не докучний.
Це – щоб чулися ліпше ку-ку-рі-ку, тік-так,
ретро-платівки вишаркування під голку.
Це – щоб ти не помітив, коли я умовкну, як
Червона Шапочка не сказала Вовку.
(1986)
Роки збігають. Бурі підмурки двірця
опоясує тріщина. Сліпа швачка стромляє урешті нитку
у золоте вушко. І Свята Родина, змарнівши з лиця,
просувається на один міліметр до Єгипту.
Видимий світ умістив чи не всіх живих.
Вулиці залило яскравим, але стороннім
світлом. Наодинці з безсонням,
скурпульозний звіздар зосереджується на чайових.
II
Я допіру не годен згадати, коли і де
трапилася подія. Ні трибу тої.
У повітрі? Воді? Уночі? Удень?
Зі мною? Вчора? Напередодні?
От і сама подія – щось там рвоне,
геть затопить, мста любки, вогні Кузбасів –
непам’яті в поміч – щодо мене
передусім, а чи хто там спасся.
IIІ
Це ваговитий доказ, що нині ми заодно
зі життям. Що я вгамував цікавість
шелестами матерій, чиє сукно
і щепляє шкірі свою безбарвність.
Тепер і мене у профіль різнити не буде чим
від якоїсь там латки, складки, трико паяца,
часток і величин, наслідків і причин –
усього, чого не цурався, палко жадав, боявся.
IV
Ризикни – і спіткаєш сухий реп’ях,
вільгість – і вечорів, і коли світає,
каменоломню міста, Чумацький Шлях,
тих, кого вже нема, а я пам’ятаю.
Зачепи мене – і пізнаєш ту
самоту, що одраює світ потурати
мені, парсуні моїй, пальту,
ту, на чий чесний взір, ми – неминучі втрати.
V
Говорю це тобі, геж – не моя вина,
щойно не чути. Сума днів неминуче й
вічі мозолить, і кепсько впливає на
зв’язки. Голос мій сів, та, головно – не докучний.
Це – щоб чулися ліпше ку-ку-рі-ку, тік-так,
ретро-платівки вишаркування під голку.
Це – щоб ти не помітив, коли я умовкну, як
Червона Шапочка не сказала Вовку.
(1986)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
