Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.01
12:10
Прийшов мороз такий справдешній,
Хитнув підвалини старі.
Сховалась думка у черешні,
Сховалась мова у землі.
У теплім краю журавлі
В піснях оспівують прийдешнє.
Мороз величною ходою
Хитнув підвалини старі.
Сховалась думка у черешні,
Сховалась мова у землі.
У теплім краю журавлі
В піснях оспівують прийдешнє.
Мороз величною ходою
2026.06.01
11:29
Зелена матова тарілка
пахла метеоритами і космічним пилом
Його несли під руки два сірих гуманоїди
обережно як перше видання класика
Він гикав у невагомости
і думав про невиплачений гонорар
Землянине ми прийшли забрати твій розум
пахла метеоритами і космічним пилом
Його несли під руки два сірих гуманоїди
обережно як перше видання класика
Він гикав у невагомости
і думав про невиплачений гонорар
Землянине ми прийшли забрати твій розум
2026.06.01
11:04
… засинає полуниця -
наді мною Око дня -
може липень забарився
степом в пошуках коня,
чи затримався в долонях,
запашного полину,
підхопивши пил на скроні,
наді мною Око дня -
може липень забарився
степом в пошуках коня,
чи затримався в долонях,
запашного полину,
підхопивши пил на скроні,
2026.06.01
09:36
Срібляста річка котить тихі води
Між берегів, замаяних в зело.
Життя до річки Кодими текло,
Шукаючи притулку і свободи.
Тут дзеркалом стає сама природа,
Схиливши верб зажурене чоло.
Срібляста річка котить тихі води
Між берегів, замаяних в зело.
Життя до річки Кодими текло,
Шукаючи притулку і свободи.
Тут дзеркалом стає сама природа,
Схиливши верб зажурене чоло.
Срібляста річка котить тихі води
2026.06.01
06:13
Пожухле листя під ногами
Тривожно й лячно шарудить,
Уперто здійснюючи намір -
Моїх думок порвати нить.
Шурхоче мляво, однотонно,
Щоб міркувань утратив суть, -
І вже вони плетуться сонно,
Уже мені їх не збагнуть...
Тривожно й лячно шарудить,
Уперто здійснюючи намір -
Моїх думок порвати нить.
Шурхоче мляво, однотонно,
Щоб міркувань утратив суть, -
І вже вони плетуться сонно,
Уже мені їх не збагнуть...
2026.06.01
00:29
Бліда міль за токсичністю переважає навіть бліду поганку.
Хворому на всю голову і всієї землі буде замало.
«Братья» лізуть без упину – як не з любов’ю, то з ракетами.
В українській політичній історії відцентрові сили переважали доцентрові.
Кол
2026.05.31
19:17
Чи наснилось, чи ні... Вже заплутався. Не пам'ятаю...
А можливо, це просто уламок мого вітража.
Розквітала, мов літо, моя відігріта душа
У зеленій мелодії, ніжно-липневім розмаї.
Я заплющую очі та чую журу водограю,
Чиста зелень мелодії сірість мо
А можливо, це просто уламок мого вітража.
Розквітала, мов літо, моя відігріта душа
У зеленій мелодії, ніжно-липневім розмаї.
Я заплющую очі та чую журу водограю,
Чиста зелень мелодії сірість мо
2026.05.31
15:20
Розмови на вулиці, майже сімейні
Є сподівання і на тебе погляди
Кожен зустрічний бажає знайомитись
Навіть із друзями почуваєшся не тим
Джонні – новенький в містечкові нашому
Всякому цікавий, тобі дають шанс
Є сподівання і на тебе погляди
Кожен зустрічний бажає знайомитись
Навіть із друзями почуваєшся не тим
Джонні – новенький в містечкові нашому
Всякому цікавий, тобі дають шанс
2026.05.31
15:03
Як Сталін партійну «опозицію» подолав.
Хто учився при Союзі, здобував освіту,
Пам’ятає, що у вузах доводилось вчити.
І марксизми, й атеїзми без кінця зубрили,
Та й історію партійну, безумовно вчили.
Бо ж без того професію ми не здобували,
Як не з
Хто учився при Союзі, здобував освіту,
Пам’ятає, що у вузах доводилось вчити.
І марксизми, й атеїзми без кінця зубрили,
Та й історію партійну, безумовно вчили.
Бо ж без того професію ми не здобували,
Як не з
2026.05.31
14:35
ті хмари над
будинками
дахами
мов ефемери ефемер
а ми
у цім прихмар’ї
проростаєм
щось вабило
будинками
дахами
мов ефемери ефемер
а ми
у цім прихмар’ї
проростаєм
щось вабило
2026.05.31
11:42
Чи прихисток для гри?- Таємного сакралу
Відкриє ніч невидиме вікно,
Де я втечу по рятівному валу ,
І буде самота зі мною заодно,
Де гратиме у безвісті сопілка,
Сова кричатиме у спину навздогін
До хлопчика в мені,який узяв розгін -
Відкриє ніч невидиме вікно,
Де я втечу по рятівному валу ,
І буде самота зі мною заодно,
Де гратиме у безвісті сопілка,
Сова кричатиме у спину навздогін
До хлопчика в мені,який узяв розгін -
2026.05.31
10:55
Я буду вічним депутатом,
Посланником самих низів,
Покараним нечутним катом
На шальках мужніх терезів.
Я буду вічним адвокатом
Для юності і боротьби
В житті шаленім і строкатім,
В мінливім річищі плавби.
Посланником самих низів,
Покараним нечутним катом
На шальках мужніх терезів.
Я буду вічним адвокатом
Для юності і боротьби
В житті шаленім і строкатім,
В мінливім річищі плавби.
2026.05.31
10:34
ІІІ. ВАГА КОРОНИ
Тереми великого князя дихали прохолодою та запахом воску. Ярослав Мудрий сидів біля дубового столу, заваленого сувоями, книгами та картами. Його погляд – глибокий, проникливий, який бачив людей наскрізь – зара
2026.05.31
07:03
Знову день спекотливий
Витворяє дива, -
Ллється сонячна злива
І всихає трава.
І міліє озерце,
І дрімає бджола, -
І пече коло серця
Від надлишку тепла.
Витворяє дива, -
Ллється сонячна злива
І всихає трава.
І міліє озерце,
І дрімає бджола, -
І пече коло серця
Від надлишку тепла.
2026.05.30
12:07
Напевно, вже до ранку не засну.
Чекатиму за обрієм розлуку.
Чекатиму у маренні весну,
Як втілену в життя вселенську муку.
Напевно, виглядатиму той знак,
Який і порятує, і розрадить.
Утілений у долі Зодіак
Чекатиму за обрієм розлуку.
Чекатиму у маренні весну,
Як втілену в життя вселенську муку.
Напевно, виглядатиму той знак,
Який і порятує, і розрадить.
Утілений у долі Зодіак
2026.05.30
11:53
Світить сонце. Час іде.
Ледь встигає тінь за часом.
Межи хмарок де-не-де
смужка райдуги – лампасом.
Віє вітер, гонить жар,
котить сонце покотьолом.
І звисають кудли хмар,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ледь встигає тінь за часом.
Межи хмарок де-не-де
смужка райдуги – лампасом.
Віє вітер, гонить жар,
котить сонце покотьолом.
І звисають кудли хмар,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.31
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Післямова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Післямова
І
Роки збігають. Бурі підмурки двірця
опоясує тріщина. Сліпа швачка стромляє урешті нитку
у золоте вушко. І Свята Родина, змарнівши з лиця,
просувається на один міліметр до Єгипту.
Видимий світ умістив чи не всіх живих.
Вулиці залило яскравим, але стороннім
світлом. Наодинці з безсонням,
скурпульозний звіздар зосереджується на чайових.
II
Я наразі не годен згадати, коли і де
трапилася подія. Ні трибу тої.
У повітрі? Воді? Уночі? Удень?
Зі мною? Вчора? Напередодні?
От і сама подія – щось там рвоне,
геть затопить, мста любки, вогні Кузбасів –
непам’яті в поміч – щодо мене
передусім, а чи хто там спасся.
IIІ
Це ваговитий доказ, що нині ми заодно
зі життям. Що я вгамував цікавість
шелестами матерій, чиє сукно
і щепляє шкірі свою безбарвність.
Тепер і мене у профіль різнити не буде чим
від якоїсь там латки, складки, трико паяца,
часток і величин, наслідків і причин –
усього, чого не цурався, палко жадав, боявся.
IV
Ризикни – і спіткаєш сухий реп’ях,
вільгість – і вечорів, і коли світає,
каменоломню міста, Чумацький Шлях,
тих, кого вже нема, а я пам’ятаю.
Зачепи мене – і пізнаєш ту
самоту, що одраює світ потурати
мені, парсуні моїй, пальту,
ту, на чий чесний взір, ми – неминучі втрати.
V
Говорю це тобі, геж – не моя вина,
щойно не чути. Сума днів неминуче й
вічі мозолить, і кепсько впливає на
зв’язки. Голос мій сів, та, головно – не докучний.
Це – щоб чулися ліпше ку-ку-рі-ку, тік-так,
ретро-платівки вишаркування під голку.
Це – щоб ти не помітив, коли я умовкну, як
Червона Шапочка не сказала Вовку.
(1986)
Роки збігають. Бурі підмурки двірця
опоясує тріщина. Сліпа швачка стромляє урешті нитку
у золоте вушко. І Свята Родина, змарнівши з лиця,
просувається на один міліметр до Єгипту.
Видимий світ умістив чи не всіх живих.
Вулиці залило яскравим, але стороннім
світлом. Наодинці з безсонням,
скурпульозний звіздар зосереджується на чайових.
II
Я наразі не годен згадати, коли і де
трапилася подія. Ні трибу тої.
У повітрі? Воді? Уночі? Удень?
Зі мною? Вчора? Напередодні?
От і сама подія – щось там рвоне,
геть затопить, мста любки, вогні Кузбасів –
непам’яті в поміч – щодо мене
передусім, а чи хто там спасся.
IIІ
Це ваговитий доказ, що нині ми заодно
зі життям. Що я вгамував цікавість
шелестами матерій, чиє сукно
і щепляє шкірі свою безбарвність.
Тепер і мене у профіль різнити не буде чим
від якоїсь там латки, складки, трико паяца,
часток і величин, наслідків і причин –
усього, чого не цурався, палко жадав, боявся.
IV
Ризикни – і спіткаєш сухий реп’ях,
вільгість – і вечорів, і коли світає,
каменоломню міста, Чумацький Шлях,
тих, кого вже нема, а я пам’ятаю.
Зачепи мене – і пізнаєш ту
самоту, що одраює світ потурати
мені, парсуні моїй, пальту,
ту, на чий чесний взір, ми – неминучі втрати.
V
Говорю це тобі, геж – не моя вина,
щойно не чути. Сума днів неминуче й
вічі мозолить, і кепсько впливає на
зв’язки. Голос мій сів, та, головно – не докучний.
Це – щоб чулися ліпше ку-ку-рі-ку, тік-так,
ретро-платівки вишаркування під голку.
Це – щоб ти не помітив, коли я умовкну, як
Червона Шапочка не сказала Вовку.
(1986)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
