ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

М Менянин
2026.02.13 22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*

Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,

Лесь Коваль
2026.02.13 20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не

Артур Курдіновський
2026.02.13 18:42
Кілька місяців. Кілька життів
Я прожив, загубивши єдине,
Де в роси найчистіші краплини
Свято вірив. І дихав. І жив.

Мерехтіння вечірніх зірок,
Мов пронизана сумом соната,
Та, яку я не зможу зіграти,

Юрій Лазірко
2026.02.13 16:55
як тихо
я сплю
сонце ляга
на ріллю

небо
пошите з калюж
стежкою в’ється

Юрій Гундарєв
2026.02.13 14:57
Столиця України знову під шквалом ракетних ударів.
Тисячі киян у п‘ятнадцятиградусні морози лишилися без тепла, без електрики, без води.
У ХХI столітті варварськими методами чиниться справжній геноцид проти мирних людей - стариків, дітей, вагітних жінок

Пиріжкарня Асорті
2026.02.13 10:25
Протокол 01/02.2026 від тринадцятого лютого поточного року. Місце проведення — Головний офіс. Спостерігається поле образів, в якому сакральне, космічне й наукове не стільки з’єднані логічно, як взаємно розчиняються. "Миро" як ритуальна субстанція

Борис Костиря
2026.02.13 10:21
Я бачу в полоні минулих років
Своїх сьогоденних знайомих.
Вони подолали великий розрив
Епох і часів невідомих.

Ну звідки вони там узятись могли
У зовсім далекій епосі?
Знамена і гасла стоїчно несли,

Олена Побийголод
2026.02.13 07:49
Із Леоніда Сергєєва

Починає світлий образ Тещі:
Ну, от і слава Богу, розписали.
Сідайте, гості-гостеньки, за стіл!
Ослін займе, звичайно, баба Валя,
якраз із дідом Петриком навпіл!

Віктор Кучерук
2026.02.13 06:43
Злісні ракетні удари
Горе раз-по-раз несуть, -
Запах дошкульного гару
Легко породжує сум.
Скрізь повибивані вікна,
Скрипи розкритих дверей, -
Нищать роками без ліку
Орки невинних людей.

С М
2026.02.13 03:10
Я – той
Ким він є, так само
Ти – той, ким я є
І ми всі разом

Бачте, свиня
Тікає від ножа
Або летить

Іван Потьомкін
2026.02.12 19:13
Заграйте, Маестро Перельмане ,
«Наспіви циганські» з Сарасате .
А поки настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту в моєму диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на

Сергій Губерначук
2026.02.12 18:03
У джунґлях я на тигра наступив,
і все довкола стало враз смугастим,
цей жах мене злякав і притупив –
сон зник – і в пащі я не встиг пропасти.

На ковзанах лечу по кризі я,
яка вже надломилася на краї;
ось ріже лід, ось-ось підводний яр –

Євген Федчук
2026.02.12 17:32
Серед степу в глухій балці багаття палає.
Утомився, зупинився козак, спочиває.
Коня пустив, хай пасеться – трави у достатку.
Сам сидить та на сорочці пришиває латку.
Вже подерлася сорочка, на тілі зіпріла.
Давно уже козаченьки в похід не ходили.
Нем

Борис Костиря
2026.02.12 11:59
Я піду крізь дощ, і град, і бурі.
Я піду крізь болі лихоліть.
Я піду крізь снігу кучугури,
Щоб пізнати глибину століть.

Я пройду випробування світу,
Пастку сатани, вогонь проклять,
Продерусь крізь зарості і віти,

В Горова Леся
2026.02.12 10:31
Мила подруго, сестро чи мамо старенька й недужа
У холодному домі, де зимно від вікон і стін,
У замерзлому місті, де небо тривогами тужить,
Там усе, що ти мала, поставила доля на кін.

Найрідніші твої опинились у кроці до прірви.
А усе, що бажалос

Микола Дудар
2026.02.12 09:18
Тужать не дужі… очі нужденних…
Боже, байдужі… гори консервних
Дико прикуті, зморені горем.
Прадід забутий без обговорень.
В сходах безсмерття панство панує,
А у конвертах старість сумує…
Тужаться дужі… тож небезпека?
Боже, байдужі… небом лелеки…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19

Лесь Коваль
2026.01.19

Жанна Мартиросян
2026.01.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1991) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Післямова
І
Роки збігають. Бурі підмурки двірця
опоясує тріщина. Сліпа швачка стромляє урешті нитку
у золоте вушко. І Свята Родина, змарнівши з лиця,
просувається на один міліметр до Єгипту.

Видимий світ умістив чи не всіх живих.
Вулиці залило яскравим, але стороннім
світлом. Наодинці з безсонням,
скурпульозний звіздар зосереджується на чайових.

II
Я допіру не годен згадати, коли і де
трапилася подія. Ні трибу тої.
У повітрі? Воді? Уночі? Удень?
Зі мною? Вчора? Напередодні?

От і сама подія – щось там рвоне,
геть затопить, мста любки, вогні Кузбасів –
непам’яті в поміч – щодо мене
передусім, а чи хто там спасся.

IIІ
Це ваговитий доказ, що нині ми заодно
зі життям. Що я вгамував цікавість
шелестами матерій, чиє сукно
і щепляє шкірі свою безбарвність.

Тепер і мене у профіль різнити не буде чим
від якоїсь там латки, складки, трико паяца,
часток і величин, наслідків і причин –
усього, чого не цурався, палко жадав, боявся.

IV
Ризикни – і спіткаєш сухий реп’ях,
вільгість – і вечорів, і коли світає,
каменоломню міста, Чумацький Шлях,
тих, кого вже нема, а я пам’ятаю.

Зачепи мене – і пізнаєш ту
самоту, що одраює світ потурати
мені, парсуні моїй, пальту,
ту, на чий чесний взір, ми – неминучі втрати.

V
Говорю це тобі, геж – не моя вина,
щойно не чути. Сума днів неминуче й
вічі мозолить, і кепсько впливає на
зв’язки. Голос мій сів, та, головно – не докучний.

Це – щоб чулися ліпше ку-ку-рі-ку, тік-так,
ретро-платівки вишаркування під голку.
Це – щоб ти не помітив, коли я умовкну, як
Червона Шапочка не сказала Вовку.
(1986)

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2017-11-03 06:47:05
Переглядів сторінки твору 1565
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.781 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.482 / 5.35)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.789
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2026.02.13 15:17
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2017-11-03 06:50:46 ]
Иосиф Бродский

Послесловие

I

Годы проходят. На бурой стене дворца
появляется трещина. Слепая швея наконец продевает нитку
в золотое ушко. И Святое Семейство, опав с лица,
приближается на один миллиметр к Египту.

Видимый мир заселен большинством живых.
Улицы освещены ярким, но посторонним
светом. И по ночам астроном
скурпулезно подсчитывает количество чаевых.

II

Я уже не способен припомнить, когда и где
произошло событье. То или иное.
Вчера? Несколько дней назад? В воде?
В воздухе? В местном саду? Со мною?

Да и само событье - допустим взрыв,
наводненье, ложь бабы, огни Кузбасса -
ничего не помнит, тем самым скрыв
либо меня, либо тех, кто спасся.

III

Это, видимо, значит, что мы теперь заодно
с жизнью. Что я сделался тоже частью
шелестящей материи, чье сукно
заражает кожу бесцветной мастью.

Я теперь тоже в профиль, верно, не отличим
от какой-нибудь латки, складки, трико паяца,
долей и величин, следствий или причин -
от того, чего можно не знать, сильно хотеть, бояться.

IV

Тронь меня - и ты тронешь сухой репей,
сырость, присущую вечеру или полдню,
каменоломню города, ширь степей,
тех, кого нет в живых, но кого я помню.

Тронь меня - и ты заденешь то,
что существует помимо меня, не веря
мне, моему лицу, пальто,
то, в чьих глазах мы, в итоге, всегда потеря.

V

Я говорю с тобой, и не моя вина,
если не слышно. Сумма дней, намозолив
человеку глаза, так же влияет на
связки. Мой голос глух, но, думаю, не назойлив.

Это - чтоб лучше слышать кукареку, тик-так,
в сердце пластинки шаркающую иголку.
Это - чтоб ты не заметил, когда я умолкну, как
Красная Шапочка не сказала волку.
(1986)