Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.01
22:54
А ми повиростали на гірчиці,
пили цикуту, їли полини,
тому і злиться
те, що нас боїться
не між людей, а поміж очмани.
***
А словники міняти не на часі,
пили цикуту, їли полини,
тому і злиться
те, що нас боїться
не між людей, а поміж очмани.
***
А словники міняти не на часі,
2026.03.01
20:58
зайшов на сторінку Сонце-Місяця... перечитав кілька разів. Підтримую. Незабаром і я залишу ПМ. Давно предавно тут було затишнно і цікаво. Нині тут гниє і попахує...
2026.03.01
18:01
Колише ранок траву шовкову,
в долині блякло мигтить ромен
і гонить вітер імлу ранкову,
і сходить сонце уже ген-ген.
Палає обрій вогнем мосяжним*,
стікає сяйва густе вино.
Здається небо таким досяжним,
в долині блякло мигтить ромен
і гонить вітер імлу ранкову,
і сходить сонце уже ген-ген.
Палає обрій вогнем мосяжним*,
стікає сяйва густе вино.
Здається небо таким досяжним,
2026.03.01
16:06
У корчмі, що біля Січі нині велелюдно,
Зібралося за столами козаків багато,
Усі вдягнуті розкішно, адже нині свято.
Корчмареві за шинквасом сьогодні не нудно.
То тут, то там: «Іще налий!» - кожен раз лунає,
Наймити ледве встигають розносити кухлі.
Л
Зібралося за столами козаків багато,
Усі вдягнуті розкішно, адже нині свято.
Корчмареві за шинквасом сьогодні не нудно.
То тут, то там: «Іще налий!» - кожен раз лунає,
Наймити ледве встигають розносити кухлі.
Л
2026.03.01
15:33
«Русскіє» - нація-фальсифікація.
Культ вождя – споконвічна і невід’ємна частина московської культури.
Категорія ворогів набагато стабільніша, ніж категорія друзів.
Велика політика починається там, де закінчується правда.
Кожна персональна мая
2026.03.01
13:26
Вже до нас летять лелекі,
а у нас – війна і в вЕсну
долі нам несе не легкі
від убивців і інвесторів.
Ті інвестори, як рани:
знову ділять Україну,
і в долЯх орди-орави
кожен прагне половину.
а у нас – війна і в вЕсну
долі нам несе не легкі
від убивців і інвесторів.
Ті інвестори, як рани:
знову ділять Україну,
і в долЯх орди-орави
кожен прагне половину.
2026.03.01
11:40
Я вклонюся вечірній траві.
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.
Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
І на небі з'являються зорі,
Миготливі і ледве живі,
Ніби замисли Бога прозорі.
Бог дає тріпотливим стежкам
Дар натхнення, наснаги і волі.
Так спочинок похилим вікам
2026.03.01
10:51
Немитої болотної глибинки…
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
Абстрактно викорчоване з могил,
Розмножує воно свої личинки
З усіх запропонованих мірил…
Отримують по смерті (сміх) автівку
Дай боже, своєрідний інтелект…
І тут не обійтися без горілки —
У цьому й світостворення, й секре
2026.03.01
06:01
Немає іскорки кохання
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
В пітьмі недоспаних ночей, -
Надворі вітер безнастанно
З листків полотна знову тче.
Бубнить, всміхається і плаче,
І далі стелить килимок, -
Бракує пестощів гарячих
Тієї, що не йде з думок.
2026.02.28
21:23
прожогом уперед моєї
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
автівки ~ твоя
хоча дев’яносто в годину
я їду звичай
ти мовиш се гаразд
трохи болю ~ не проблема
казала мала би настрій ти
в’їхати у драйв
2026.02.28
20:36
Коротшає дорога до безодні.
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
Переживаю у самотині
цей вирок долі. Я у западні
рокованої миті і, природно,
уже не уявляється мені,
як їду я на білому коні
минулої епохи у сьогодні.
Судьба перетасовує пасьянс
2026.02.28
18:12
Згорта в сувої вітер хмари,
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
і небо кутається в синь,
а в тиші никнуть крутояри,
лиш десь цеберко – дзинь та дзинь!
Дзюрчить ручай в густих осоках
між верболозів і купин.
Село на пагорках високих
2026.02.28
16:10
Я народилася там, де небо спирається на плечі Ай-Петрі, що велетенською тінню зависає над бірюзою моря. Пам’ятаю маму – молоду, ясну, вродливу, з тонким грецьким профілем, ніби висіченим із античного мармуру самим сонцем. Вона тримає в руках важкий дзбан,
2026.02.28
11:24
Я вмию очі у росі,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
Вклоняюся сонцю й буйним травам,
Скупаюсь в первісний красі,
Де потонув миттєвий травень.
Побачу крізь росу дива,
Картини, сховані від ока.
В них відкриваються слова,
2026.02.28
10:50
І. Мама
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
Грецький профіль на тлі небесної сині.
У дзбані – прохолода гірських джерел.
В її усмішці – сонце, що ніколи не заходить.
ІІ. Ай-Петрі
Кам’яна корона над моєю колискою.
Вдень – варта свободи,
2026.02.28
09:35
Перший доброволець, якому прижиттєво присвоєно звання "Герой України".
Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Навчався в Івано-Франківському ліцеї на художника. Його позивний "Да Вінчі" пов'язаний саме з талантом — він гарно малював.
Для нього найголовнішими у житті були — перемога і ко
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Післямова
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Післямова
І
Роки збігають. Бурі підмурки двірця
опоясує тріщина. Сліпа швачка стромляє урешті нитку
у золоте вушко. І Свята Родина, змарнівши з лиця,
просувається на один міліметр до Єгипту.
Видимий світ умістив чи не всіх живих.
Вулиці залило яскравим, але стороннім
світлом. Наодинці з безсонням,
скурпульозний звіздар зосереджується на чайових.
II
Я допіру не годен згадати, коли і де
трапилася подія. Ні трибу тої.
У повітрі? Воді? Уночі? Удень?
Зі мною? Вчора? Напередодні?
От і сама подія – щось там рвоне,
геть затопить, мста любки, вогні Кузбасів –
непам’яті в поміч – щодо мене
передусім, а чи хто там спасся.
IIІ
Це ваговитий доказ, що нині ми заодно
зі життям. Що я вгамував цікавість
шелестами матерій, чиє сукно
і щепляє шкірі свою безбарвність.
Тепер і мене у профіль різнити не буде чим
від якоїсь там латки, складки, трико паяца,
часток і величин, наслідків і причин –
усього, чого не цурався, палко жадав, боявся.
IV
Ризикни – і спіткаєш сухий реп’ях,
вільгість – і вечорів, і коли світає,
каменоломню міста, Чумацький Шлях,
тих, кого вже нема, а я пам’ятаю.
Зачепи мене – і пізнаєш ту
самоту, що одраює світ потурати
мені, парсуні моїй, пальту,
ту, на чий чесний взір, ми – неминучі втрати.
V
Говорю це тобі, геж – не моя вина,
щойно не чути. Сума днів неминуче й
вічі мозолить, і кепсько впливає на
зв’язки. Голос мій сів, та, головно – не докучний.
Це – щоб чулися ліпше ку-ку-рі-ку, тік-так,
ретро-платівки вишаркування під голку.
Це – щоб ти не помітив, коли я умовкну, як
Червона Шапочка не сказала Вовку.
(1986)
Роки збігають. Бурі підмурки двірця
опоясує тріщина. Сліпа швачка стромляє урешті нитку
у золоте вушко. І Свята Родина, змарнівши з лиця,
просувається на один міліметр до Єгипту.
Видимий світ умістив чи не всіх живих.
Вулиці залило яскравим, але стороннім
світлом. Наодинці з безсонням,
скурпульозний звіздар зосереджується на чайових.
II
Я допіру не годен згадати, коли і де
трапилася подія. Ні трибу тої.
У повітрі? Воді? Уночі? Удень?
Зі мною? Вчора? Напередодні?
От і сама подія – щось там рвоне,
геть затопить, мста любки, вогні Кузбасів –
непам’яті в поміч – щодо мене
передусім, а чи хто там спасся.
IIІ
Це ваговитий доказ, що нині ми заодно
зі життям. Що я вгамував цікавість
шелестами матерій, чиє сукно
і щепляє шкірі свою безбарвність.
Тепер і мене у профіль різнити не буде чим
від якоїсь там латки, складки, трико паяца,
часток і величин, наслідків і причин –
усього, чого не цурався, палко жадав, боявся.
IV
Ризикни – і спіткаєш сухий реп’ях,
вільгість – і вечорів, і коли світає,
каменоломню міста, Чумацький Шлях,
тих, кого вже нема, а я пам’ятаю.
Зачепи мене – і пізнаєш ту
самоту, що одраює світ потурати
мені, парсуні моїй, пальту,
ту, на чий чесний взір, ми – неминучі втрати.
V
Говорю це тобі, геж – не моя вина,
щойно не чути. Сума днів неминуче й
вічі мозолить, і кепсько впливає на
зв’язки. Голос мій сів, та, головно – не докучний.
Це – щоб чулися ліпше ку-ку-рі-ку, тік-так,
ретро-платівки вишаркування під голку.
Це – щоб ти не помітив, коли я умовкну, як
Червона Шапочка не сказала Вовку.
(1986)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
