Ярославе, близни - шрами, то старе українське слово, як і кітва (якір), жерделя (абрикос) і багато інших. Ґебає та інші з цієї строфи - не діалект, а залишки старовинної мови, ще тисячолітньої. Найбільше вона збереглася в Карпатах, бо там територія законсервована і мала найменше агресивних впливів. На моїй східній Львівщині (від Карпат далеченько),
ґирлиґа і ґвер (ломака і пістоль) вживаються автентично. Ґара (віз, гарба) перейшло у гарувати. Діалект - це новоутворення окремої території, а не залишки старої мови, яка панувала по всій території. Радянська наука називала усе діалектом, бо і Московська імперія і Радянська забороняли українцям згадувати своє багатотисячолітнє коріння. Як тільки почнемо досліджувати свою мову, відкриється стародавня історія, бо наша мова, як і духовне життя, будувалася на релігії. Навіть не на релігії, а таки на духовності, на знаннях, переданих людям на землю і закріплених у міфах. Вам, Ярославе, було би дуже цікаво увійти у це дослідження - космогонічні знання не поступаються біблійним, навіть чіткіші. Мова - опоетизована. Чітко проглядаються паралелі між знаннями Біблії і, скажімо, "Пісні птаха Гамаюн". В перекладі з першої мови богів "ґара" - "земля бога Ра", "ґардувати" (захищати, відвойовувати) - "дух землі Ра", "ґебати" (ледве дихати) - "людина біля землі". Дякую, що заглянули на мою сторінку.)