ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Серго Сокольник
2018.01.17 23:53
Леся Миронюк- Ви , напевно, за сандалями скучили... (з коменту під викладеним мною на Фейсбуці "літнім" фото)))

Поетам чоботи носить не до лиця.
Ми генерали іншого взірця.
Завжди розуті... Долею сприйняв,
Як босі душі ріже навмання
Брехні спокуса

Василь Кузан
2018.01.17 23:29
Зима, як жінка, міняє позу,
Морочить душу, туманить розум.
То хоче глибше у сніг зарити
Вчорашніх вражень дереворити,
То хоче ззаду поцілувати,
Обводить пензлем важливі дати,
А то, як дівка у сні дволикім –
Її лякає раптова близькість.

Сергій Гупало
2018.01.17 20:39
Пора. Обіцянки забудь зачерствілі.
Тумани позаду, окутали горе.
Надія на чисті, стрімкі заметілі,
Що вибілять душу і ніченьку чорну.

Якось паралельно йде правдошукання,
І так популярні оті, що невинні…
І пнуться незграбно одні запитання –

Сонце Місяць
2018.01.17 20:36
П’єретти & коломбіни, офелії, саломеї
старанні, зухвалі пози
аргументи, резони, догми

За кавою або кейфом
на сепії чи пастелі
вітаючи сум & втому
фотелі й пустелі готельні

Вікторія Лимарівна
2018.01.17 20:30
Життя смугасте і мінливе.
Нема зупину, вороття.
Щасливе, іноді жахливе.
Грайливе, начебто дитя.

На зебру схоже – її смуги,
Чергуючись, ідуть до нас.
На що чекати: радість , тугу?

Іван Потьомкін
2018.01.17 17:40
Постаріла кішка. Хазяїв нема.
А голод триклятий вже кишки вийма.
Десь там у коморі жиріє мишва,
А вона на призьбі лежить ледь жива.
«Куди щезла молодість, а з нею і спритність?
А що залишилось – так це тільки хитрість.
Хай сміються миші. Я таке підс

Лілея Дністрова
2018.01.17 16:31
Лунарний блік нависнув повновидо,
Даруючи осяяність землі.
Розцвічення нічного колориту,
Соната світла у німій пітьмі.

Гігантський блік, припливи і відпливи...
У лабіринтах снів чи наяву,
Падінь і злетів диво-переливи,

Олександр Сушко
2018.01.17 15:53
Поламалась ліра,
Не цвітуть сади.
Наплодилось сіре -
Ти сюди не йди.

Золоті перлини
Вчавлено у бруд.
Урожай загинув,

Олександр Сушко
2018.01.17 10:42
Кацапоязичіє - це гріх.
Де воно - там розбрат, зрада, крівця.
Рідна ж мова - роду оберіг,
Захист від лукавого ординця.

На вустах огидні матюки,
Кожне слово, як сичання змія.
Зрадиш мову, смерде боязкий,-

Олена Багрянцева
2018.01.17 10:38
А я не сердита. Це просто настали морози.
Дме вітер суворо. Не клеїться наша розмова.
Вдягає метелиця вулицю в сукню махрову.
Не вірить зима у мої несподівані сльози…

А я не сердита. Це крига накрила озера.
Даремно двірник замітає дорогу похмуру.

Леся Геник
2018.01.17 09:33
І падає сніг, і знову розлючена вітром хуга
розказує змерзлим вікнам, що досі мовчати тут,
бо десь за Дніпром на Сході утратив хлопчина друга,
а дядько, такий товстенький, збрехав, що у нас все "ґут" .

І б'ється об дах пташина, сховатися у незм

Марґо Ґейко
2018.01.17 09:12
Ні! Ще можна спинитись, гальмуй передчасність смеркання!
Обійми ніжно-владно тендітність наядиних пліч.
Ще занадто жива, щоб у саван вдягати кохання,
«Вічну пам’ять» співати у чаді оплавлених свіч.

Закрути у спіралі чуттєвої пагоди злети.
Не дозвол

Ярослав Чорногуз
2018.01.16 23:52
Темноти навалився огром,
І небесна імла загуса.
Чарівливі вогні над Дніпром –
Дивовижна вечірня краса.

Вітер віти колише сумні,
Я милуюсь, милуюсь, іду…
Як же хороше, Боже, мені,

Серго Сокольник
2018.01.16 23:40
абсолютно новаторський еротичний вірш. Авторські знахідки***

Ми "розслабляємось" у ванні.
Я- скорпіон на полюванні.
-ах ти ж-бо гусене безкрила!
Твого оголення жагу я
Мисливським поглядом фіксую...
Як опиратися несила

Володимир Бойко
2018.01.16 21:34
Що ти по собі, друже, залишаєш
У цьому не найкращому з світів,
Коли душа у вирій відлітає,
Неначе ключ осінніх журавлів?

На кого залишаються турботи,
І версти недопройдених шляхів,
І вічна, недороблена робота,

Марта Январская
2018.01.16 21:07
И вот повалил, тот который меня вдохновляет.
Хоть тот и не валит – он тихо и робко идет.
Как чёрными чайки порой на лимане бывают -
Январской вороне стать белой везде повезёт.

Всей сажи не хватит, чтоб вымазать каждые двери.
И только снежинок у бог
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Катерина Костюк
2018.01.13

Юля Костюк
2018.01.11

Ніна Калина
2017.12.17

Анна Львова
2017.12.05

Юлія Новікова Сидоренко
2017.11.11

Мрець Тривіаліст
2017.11.09

Ярослав Ярік
2017.11.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Оксана Мазур (1976) / Проза

 Заткнись, Роксано!

серія "Альковні історії, або Казки для дорослих дівчаток і не тільки..."


Я


Психолог відверто нудився. Ця жуйка невміння справитись із власними психозами тяглася другий рік. Спочатку ситуація викликала співчуття і щось трохи більше, аніж банальне бажання надати професійну допомогу – пацієнтка чимось зачепила. В якийсь момент навіть злякався, що інтерес і співпережиття має легку нотку чуттєвого зацікавлення, цілком суперечливого до кодексу етики «лікар-пацієнт». Але за кілька місяців все безслідно минуло, замістившись повним збайдужінням і легкою відразою. У хворобливій емоційній пастці не бачилось виходу, бо хвора зависла на відмітці «все погано назавжди».
Психолог був чоловіком. Гетеросексуальним чоловіком з добрим статевим апетитом і ще кращими можливостями певного себе привабливого мужчини, який розсмакував життя і жінок. Тому, попри всі професійні настанови і статути, не міг не оцінювати пацієнток як потенційних коханок, хай і уявно-таємних.
Ця була дивною. Коли вперше втрапила на прийом, несміло переступивши високими шпильками поріг кабінету (зразу відмітив дисонанс претензійності підборів і загнаного перестрашеного виразу обличчя), по-чоловічому ковзнув поглядом стрункою фігуркою, запнутою в броню довгої в’язаної сукні аж під горло. Темно-русий вузол волосся вагою відтягував акуратну голівку до штивного виструнчення вродженої аристократки. Макіяж практично відсутній, може не вважала доречним фарбуватися, ідучи до лікаря, тим більш, тема консультацій дражлива. Сіла на краєчок кріселка, як першокласниця – бочком і тривожно, ніби очікуючи на оцінку за провалену контрольну. Чи присуд.
Психолог почав розмову за класичною напрацьованою схемою: хто ви, що ви, загалом – максимально здалеку. Жінка знервовано теребила пальцями елегантну сумочку, при цьому тримаючи відсторонений вираз обличчя, наче справді думала, що контролює власні емоції в кабінеті дипломованого психолога. Говорила дуже тихо, опустивши очі.
– Того вечора я була з коханцем. Своїм одруженим коханцем. У нас це тяглось стільки років, що вся пристрасть давно трансформувалася в дружні підколки і якісь механічно-мастурбаційні рухи в ліжку. По-своєму то вже був ледь не респектабельний сімейний зв'язок, от лиш без фінансових зобов’язань і з відчиненими дверима на вихід. Тримала нас хіба звичка, хоча розрядка приходила завжди і вчасно, адже знали одне одного фактично навпомацки. Трохи випили коньячку, поговорили про роботу. Чогось розболілася голова, тому відмовилася, аби він мене підвіз, вирішила пройтися свіжим повітрям по парку – раптом попустить. Було темно… пізній листопад. Темно і холодно, звідкись взявся вітер з дощем, аж пошкодувала, що відмовилась від комфортної поїздки в машині під саму хату. А потім… мені перепинили дорогу…
Їх було троє. Зовсім молодих. Таких молодих, що від цього ситуація виглядала ще обридливіше, бо годились мені ледь чи не в діти. Але… їх було троє. І я не була жодному мамою.
Жінка запнулась, нервово ковтнувши клубок в горлі. Психолог, мимоволі зраджуючи професійну етику, поклав свою руку на її. Рука відвідувачки була льодяною і дрібно тремтіла. Зависла тиша, яку ніхто не міг порушити – лікар чекав, жінка збиралася з силами.
– Те, що було потім… вже не важливо. Не важливий біль, бо вмію його терпіти. Я стала однією суцільною думкою: то розплата за блуд. Поки мене термосили, розпластану під холодним дощем, лицем в болоті, заголену, поки кожен по черзі совався в мені, я думала лише про це. І навіть на долю секунди не втратила свідомості. На жаль. Хоча тепер розумію – могло бути ще гірше. Одночасно. Як в порнофільмах. А коли все закінчилося і я лежала з широко розкинутими ногами, затерпла, принижена, знищена, – вони по черзі плюнули на мене і, голосно ржучи, коментували: «Ну шо, стара п@зда, рада? Потішилась? Хто б то ще трахав таку дешеву кошолку задарма, бач, як нині повезло?» Один з них потім на мене попісяв… – жінка знову замовкла, втупившись перестрашеним поглядом в стіну за спиною лікаря. Її очі були такими великими і круглими, аж ніби два провалля на нездорово блідому обличчі. Могла мати як тридцять, так і сорок років – цілковита невизначеність, бо головним був страх. Навіть не страх, а загнаність. Психолог встав з крісла, підійшов до невеличкого креденсу і витяг надпочату плящину коньяку. Чим не альтернативна терапія – на денці келишка, от щоб трохи зігріти крижані лапки пораненої пташки. Щоб засвітило прозорим рум’янцем з-під тонкої шкіри овалу лиця. І хай врешті заплаче, так рясно, навзрид, аби випустити чорних демонів-садистів зі зболеної душі. То помічне.
Жінка, не сперечаючись, мов чекала, пригубила налитий коньяк. Щоки одразу зачервонілись. Вона вперше глянула психологу в очі. Але одразу відвела погляд.
– Я була заміжньою. Тоді… того тижня мій чоловік мав відрядження в іншій області. Тому ніхто не питав, чого прийшла в болоті, з розбитими губами, вся в синцях. Подерту спідницю я викинула одразу, занесла її аж у смітник на вулиці, щоб дома ні сліду. У ванні сиділа години чотири. Випила таблетку екстреної контрацепції і вколола якийсь антибіотик, що дома знайшла, здається, був протермінованим, але я все одно вколола. Коли намагалась відламати скляну шийку ампули, дуже глибоко врізала палець і кров текла по руці, збиралась калабанькою на кахлях – в мене проблеми з тромбоцитами, кров погано згортається. Але я зробила укол. Сіла чекати реакції взаємодії антибіотика з гормонами. Туди ж, на підлогу, біля нацяпаної калюжки. І думала, що все заслужено, бо я зраджувала свого законного чоловіка з чужим законним чоловіком. Інших думок не було. До ранку. А зранку я пішла у вендиспансер. Венеролог дуже уважно мене вислухала, її першим питанням стало, чи заявляла в поліцію, чи планую, бо побої на тілі видимі. Певна річ, я нічого такого не планувала, мені і так нереально важко далось розповісти без подробиць все лікарю-жінці, а як проговорювати деталі перед мужиками? Та і сенс… я не хотіла ні помсти, ні, тим паче, розголосу. Я просто боялась підхопити якусь хворобу. Лікар прописала мені схему превентивного лікування, призначила аналізи і сказала, що треба для певності їх повторити через три місяці. Потім, взявши мене за руку, сказала: «Пані Роксано (це моє ім’я), дуже прошу: якщо не заявляєте в органи, то і чоловіку нічого не кажіть. Він не зрозуміє. Спочатку, звісно, пожаліє. Але потім…» Мені хотілося їй сказати, що до вчора не була білою і пухнастою, особливо раніше не страждаючи від докорів сумління, але промовчала. Коли чоловік повернувся з відрядження, я з порогу розповіла йому все. Від своїх зрад до нападу. Я не чекала ні прощення, ні, тим більш, співчуття, то був чистої води егоїзм – виговоритись про власне падіння, бо рубікон перейдено назавжди. Дітей ми не мали, фінансово жоден з нас не залежав від іншого, наш шлюб, по суті, був таким же безживним, як і мої багаторічні стосунки на стороні. Враз прийшло усвідомлення, що до вчорашнього вечора я жила без емоцій і відчуттів. Чоловік пішов дуже благородно – не дав навіть ляпаса, не назвав брудною хльоркою – просто мовчки вийшов за двері з валізою, з якою приїхав. З коханцем ми теж розбіглися, я навіть нічого не пояснювала, просто перестала відповідати на дзвінки і есемес. А потім власне все і почалося… – Роксана запнулась, мабуть символічна доза алкоголю перестала тримати її в притомності.
Психолог мовчав. За свою багаторічну практику наслухався різних історій, але саме ця будила полярні емоції. Як і сама жінка – не міг чітко зрозуміти не те що, чи по-людськи співчуває, чи гидує, не міг навіть зрозуміти, чи вона приваблива. Зграбна – так. Тонкі зап’ястя, довгі пальці піаністки, маленькі ступні, трохи аж задовга шия. Але відсутність макіяжу і загнаність додавали років, тонко ламаючи зморшки між бровами.

Ось так майже два роки тому почались їх сеанси терапії. Пацієнтка не бідувала, тому могла собі дозволити розкіш приватного психотерапевта, проблема була в іншому: лікування не діяло. Ні розмови, ні антидепресанти, ні поради стосовно моделі поведінки і мислення. Часом з’являлася крихка ремісія і жінка на місяць-два щезала у власне життя, щоб потім з новою прірвою надуманих параной переступити поріг кабінету незмінно високими обцасами.
– Рівно через три місяці… після… я здала контрольні аналізи у вендиспансері. Як прожила цей час – то було істинним кошмаром: кожен день викреслювала в календарику. Ледь дочекалась результатів – усе від’ємно. Здавалося б – живи і радій, принаймні, видихни і живи. Та відносного спокою мені вистарчило десь на тиждень. Просто за минулі три місяці я тільки те і робила, що сиділа в інтернеті, вичитуючи симптоматику всіх можливих венеричних захворювань, а, особливо, сифілісу. Звідки воно в мене взялося – не маю жодної уяви, бо за все життя раніше навіть ні разу не задумувалась про таке, вважаючи колумбівську болячку ледь не міфом сьогодення. Я стала просто експертом. Найгірше, що головним меседжем звучало: навіть негативні аналізи не гарантують відсутності хвороби, як і відсутність видимих ознак. Кожен мій ранок тепер починався з ретельного огляду самої себе, якщо десь знаходила подряпину чи прищик, то мала ледь не стовідсоткову певність, що таки хвора… Лікар-венеролог, спочатку така прихильна і співчутлива, мої візити почала зустрічати прохолодно, а трохи згодом уже цілком агресивно. У неї закінчились аргументи, а я вперто продовжувала здавати всі можливі аналізи і бігати на прийом з кожною цяпкою на шкірі. Врешті лікар, навіть не впустивши мене до кабінету, сказала: «Слухай, Роксано… заведи собі мужика… я серйозно. Або він тебе вилікує і ти прийдеш до тями, або таки щось реальне підчепиш і тоді вже я тебе вилікую. Бо цей дурдом затягнувся. Як варіант – походи до психотерапевта. І дуже прошу: мовчи! От просто заткнись і нікому довкола не говори про те, що з тобою було, про свої параної – ти вже відмітилась з колишнім чоловіком, хоч я попереджала – мовчи. Ну говори собі дома перед дзеркалом, ну з психотерапевтом поспілкуйся, а решта – ні звуку. Заклей рот скотчем – навіть це менше лякатиме людей, ніж твої розмови про сифіліс. Добра тобі бажаю, дівчино. Ліпше разок з коліжанками на коньяк сходи, ніж щотижня до мене». Тоді я і прийшла до вас.

За час терапії лікар перепробував на пацієнтці різні методики. Найкраще певний час діяла арт-терапія: Роксана почала малювати олійними фарбами натюрморти і метеликів, у неї просто був дар. Одного разу навіть спробувала зробити автопортрет, але очі на полотні дивились так перестрашено, що закинула роботу, не довершивши. Зайнялась благодійністю: ходила в хоспіс доглядати вмираючих і в дитбудинок бавитись з дітками. А за короткий час прибігала до свого лікаря з черговими параноїдальними версіями, що раптом вона когось могла заразити, бо поцілувала якесь дитя в щічку чи пила з казенного горнятка і не надто добре його вимила. Тоді знову бігла здавати аналізи, але тепер у приватну лабораторію, щоразу іншу, бо кругом уже впізнавали і перешіптувались, косуючи. Наче ж пані на професійну проститутку чи наркоманку зовсім не подібна – доглянута, манери вишукані, мова літературна, але… як пояснити часті візити?
… Врешті на відкритті однієї живописної виставки познайомилась з мужчиною. Імпозантним, підтягнутим, вільним. Симпатія виникла взаємно і миттєво, Роксана ніби одмолоділа до студентських років, так солодко стискалося серце, а мальовані метелики з картин ожили і оселились в животі, хаотично пурхаючи та розсипаючи барвистий пилок. Жінці здалося, що більш ніж півторарічний целібат в абсолютному емоційному надриві повинен завершитися, як і походи до психолога, як і безконечні митарства по медичних лабораторіях…

Вона знову прийшла на прийом. Незмінні підбори і незмінний погляд загнаного звіра.
– Позавчора я мала фізичний контакт… секс, – їй дуже важко давалось це слово: очі в носаки черевичків, голос ледь чутний, пальці дрібно тремтять.
– Ну?
– Я боюсь, що… а раптом… він хворий? Або я хвора, а аналізи не показали, тепер він через мене теж…
– А гумки одягнути не додумались?
– Та що ви… звісно застерігалися! Просто я читала, що навіть через поцілунок можна заразитися…
Психотерапевт відчував, що сам практично на грані зриву. Допомогти можна тому, хто хоч трохи намагається допомогти собі сам, а не лягає в труну і закриває віко. В даній ситуації амбулаторне лікування виявилось безсилим, тут без довгого стаціонару не обійтися. А жінка, скулившись в кріслі, продовжувала говорити, схлипуючи, давлячись сльозами, втупившись широко розверзтими проваллями очей в холодну білість кабінетної стіни. Це тихе жеботіння, що часом зривалось в щеняче скавуління дратувало дико, до неможливості. Психотерапевт міцно стис кулаки, втискаючи нігті в долоні, щоб відволіктись від бажання вальнути зі всього маху по блідому мокрому обличчю, хай врешті замовкне, хай зупиниться, бо ж скільки можна…
– Розумієте, я боюсь… нащо я це зробила… вже попросила його пройти обстеження… а він назвав мене прибацаною і заблокував мій номер… тепер знову треба чекати три місяці і все спочатку… не маю більше сил!
– Та заткнись уже! – лікар не витримав і, порушуючи всі норми кодексу, хапнув за тонкі плечі зарьовану жінку. – Заткни свою чортову пащеку, ідійотко! Ну скільки можна! – він з силою трусив її, аж голова на задовгій шиї метлялась, як в поломаної ляльки. З того акуратний вузол зачіски враз розсипався і густе хвилясте волосся полилося грудьми, спиною, впало на обличчя, ковзнуло щокою оскаженілого мужчини. І чи від тонкого квіткового аромату шампуню, чи від того, що вперше побачив її розтріпаною, чи од відчуття власної сили, а раптом хвилею бухнула така ніжність, що знайшов розтріскані гарячі губи своїм ротом, цілуючи і шепочучи одночасно: Роксано… Роксаночко… я тебе вилікую… клянуся…
То була дуже довга і прекрасна ніч. Лікар вперше за майже два роки знайомства почув сміх своєї тепер уже екс-пацієнтки – такий мелодійний і глибокий, та чітко зрозумів, яка вона красива і юна, яке зграбне і точене в неї тіло, як вдячно відзивається на ласку.
Навіть ранкове сонце витримало етичну паузу, щоб не будити новоспечених коханців, чемно вичікуючи за хмарами. І лиш коли в двері кабінету почав тарабанити призначений на конкретну годину відвідувач, колишні лікар і пацієнтка врешті прокинулись. Роксана швиденько позбирала розкиданий одяг, хіхікаючи і жартом уникаючи обіймів мужчини. Потім цьомнула його в щоку, встрибнула в черевички і вужем вискочила за двері мимо нетерплячого зачудованого відвідувача.
… Робочий день для психотерапевта нині тягся неймовірно довго, чередування прийомів було нецікавим і марудним, всі думки крутились довкола спільної з Роксаною ночі. Раптом чітко усвідомив, що закоханий. Ледь дочекавшись, як велика стрілка настінного годинника доповзла до дванадцятки, поки мала завмерла на п’ять, прожогом вискочив з кабінету, видзвонюючи таксі. Він знав Роксанину домашню адресу. Дорогою крізь вікно машини побачив самотню бабцю, що торгувала квітами у відерку. Попросив водія зупинитись, купив всі букети, навіть не торгуючись. Скочив у машину.
Під під’їздом враз відчув себе підлітком, що вперше іде на побачення – таке хвилювання, аж змокріли долоні. На дзвінок у двері квартири ніхто не відповідав, телефонний виклик теж залишився на рівні довгих гудків. Щось недобре кольнуло в серце і з силою натис на двері. Вони були незачинені. Інтуїтивно йшов чужою квартирою, шукаючи власницю.
Вона лежала на ліжку в красивій вечірній сукні з розпущеним волоссям, з нафарбованими вустами. Спокійна і красива. Руки були ще холоднішими, ніж зазвичай. А поруч на столику стояв порожній слоїк зі снодійним. І білою пташкою тремтів під протягом маленький шкіцик паперу.
Чоловік взяв його і механічно прочитав: «Я не можу знову все зіпсувати. Тому мушу заткнутися. Твоя Роксана».




Найвища оцінка Шон Маклех 6 Любитель поезії / Майстер-клас
Найнижча оцінка Марґо Ґейко 5.5 Любитель поезії / Майстер-клас


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-07 19:28:38
Переглядів сторінки твору 516
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.196 / 5.75  (4.837 / 5.58)
* Рейтинг "Майстерень" 5.096 / 5.75  (4.809 / 5.65)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.769
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2018.01.14 01:08
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сергій Гупало (М.К./М.К.) [ 2018-01-07 21:31:44 ]
Ви шо, В.Ночі! Яке опудало, якщо писати про вояків УПА?! Але треба писати так, що українці москалів побили, так що у Москві та Красній площі перемогу святкують..А ще - в усіх негараздах українців винні москалі, особливо ті, що НКВД... А про те, що українці теж служили в цих каральних органах і часто брат убивав брата - мовчіть -- не надрукують... Не пишіть також про "стребків", коли односельчани на Західній Україні вистежували, вистрілювали своїх же -- вояків УПА. Пишіть, що все гидоцтво робили тільки росіяни!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Мазур (Л.П./М.К.) [ 2018-01-07 21:40:13 ]
я вже бачу тенденцію - давайте без відхилення в горизонт...
мені цікаво егоїстично конкретно про мій текст: добре, погано, гламурно, тупо, що змінити, ні - все норм... Якось так. Я власне для цього повернулася на ПМ, а оці веселі "стінка на стінку" - не моє


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирохович Андрій (М.К./Л.П.) [ 2018-01-08 13:28:47 ]
Попросив водія зупинитись, купив всі букети, навіть не торгуючись. -це якась стандартна фантазія, щось думаю, що це варант "лицар на білому коні". о, фільма "Красунечка", да, там вроді кода така.
чесно вірив, що закінчиш тим, що вона ходитиме в парк ночами, типу "сласна розкіш приниження" - ще думав, о, бля, не тільки мене смак зраджує.
там з віком якесь неузгодження - ій 40, да? дітей немає, норм. але - чого до тих гвалтівників - вони мені в сини годяться. ну і це "стара кошолка" - з хуя лі, якщо вона дуже приваблива зовнішньо, принаймні тоді була?
і початок - тобто, я вірно розумію, вона два роки до цього психотерапевта ходить, аж тоді розповідає цю історію?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Мазур (Л.П./М.К.) [ 2018-01-08 14:43:53 ]
так, є в мене, як і в кожної середньостатистичної кобітки, такі от фантазії про відра квітів... хоча, зізнаюсь, гарну авторську біжутерію оцінила б значно вище)))
з віком все норм, бо особисто я всіх, хто молодший мене років на 15, сприймаю за дітей. Тому жінці спокійно могло бути і 35, а їм по 16-20. Якщо є така потреба - можна і уточнити.
Про "сласну розкіш приниження" - навіть уявити собі таке не можу навіть на рівні теорії, бо тяжію до домінантності. Безваріантно))
Про "стара кошолка" - ох, що тут казати... елементарний автобіографічний приклад: періодично до мене в неті пробують клеїтися всякі пісюни, причому вік варіюється від 20 до 50+. Я ігнорю, або, якщо вже замахує, то баню чи попередньо відписую: сорі, не цікавить. То часами власне і отримую такі "листи". Погоджуюсь, я не юна, але... є таке у деяких нижчого рівня розвитку самців - бажання принизити. А гвалтівники хіба не були вершками соціуму.
і початок - ні, починається з ближче кінця і далі іде розшифровка і згадка першого візиту. Розказала зразу. Але, якщо це туманно, то може і варто щось уточнити в тексті. Тому мерсю за зауваги)

мене тут більше дивує, що коментують суто чоловіки...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирохович Андрій (М.К./Л.П.) [ 2018-01-08 17:01:09 ]
сласну розкіш приниження - це дещо іронічне обігрування цитати з Забужко


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Ерметов (М.К./Л.П.) [ 2018-01-07 21:44:59 ]
Якби хтось у мене спитав, то сюжет є вигаданим: переважають стандартні елементи (на еротичну тематику), поєднані у дещо нестандартний спосіб... Просто я в цю історію не повірив.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Мазур (Л.П./М.К.) [ 2018-01-07 21:49:51 ]
мені цінна ваша думка, дякую)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Ерметов (М.К./Л.П.) [ 2018-01-07 21:51:08 ]
тільки жінки вміють так "обісрати" ))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вітер Ночі (Л.П./М.К.) [ 2018-01-07 22:05:41 ]
Місяць був правий...)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-01-07 22:07:09 ]
га? шо? де?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Сонце Місяць (Л.П./М.К.) [ 2018-01-07 22:16:31 ]
Оксано, щодо скорочення чи відкидання чогось там зайвого -
це проста редакторська робота. Редактору за це зарплатню платять


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марґо Ґейко (Л.П./М.К.) [ 2018-01-08 15:16:40 ]
Шан. пані Оксано, дякую за оповідання. Воно приголомшливе. Від початку до самого кінця. Жодного зайвого рядочка. Надзвичайно добре передано палітру емоцій героїв. Я переживала біль разом з Роксаною, страждала з чоловіком, дратувалася з психологом і венерологом. Теж хотілося жіночку трохи струсити і заткнути. Ледь стримала сльози в другій половині, а вкінці навіть розлютилася. Скажіть, що це не документальний сюжет, прошу! Бідна жінка, бідний лікар, Господи помилуй. Це ж який психоз має бути, щоб так боятися бути щасливою, бути взагалі?!
P.S. Я не читала коментарі інших відвідувачів, отже це моє перше враження. І не буду читати, нехай воно залишиться. Сильний текст, ще раз дякую! З повагою,

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Мазур (Л.П./М.К.) [ 2018-01-08 15:19:46 ]
ні, це не документально...
принаймні не такою канвою і так чорно
дякую вам за враження! за перше ЖІНОЧЕ враження від цього тексту...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Марґо Ґейко (Л.П./М.К.) [ 2018-01-08 16:17:47 ]
Це оповідання жіноче і для жінок. В ньому добре виписані різні чоловічі характери, серед них жодного позитивного, як на мене. Недарма є уточнення щодо «не торгувався», та інші нюанси. Може заради тільки цього уточнення Ви і вписали букети квітів? Підозрюю, що це не проста банальна вставка. У мене психолог теж викликає неоднозначні почуття, як і його клієнтка, чи то пацієнтка.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Шон Маклех (Л.П./М.К.) [ 2018-01-08 16:15:44 ]
Сильний твір. Вражає...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Оксана Мазур (Л.П./М.К.) [ 2018-01-08 18:16:13 ]
Дякую...