ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2017.10.20
17:09
С.119 «Наближалося 17 жовтня 1905 року. Марія Костянтинівна наготовилася вже до від’їзду в Галичину, я – до Києва, коли зовсім несподівано, блискавкою майнула звістка про залізничний страйк: зупинилися поїзди, замовкла почта і ми мусили припинити свої зб
2017.10.20
16:59
Білим помахом крил, журавлиних надій,
Не повернеться знов серця вірного втіха.
Там де разом були на стежинах із мрій
Вже панує печаль, градом всіялось лихо.
Йшла наосліп вперед і не вірила в смерть,
Бо кохання жило, гріло і рятувало,
Та лихої війни
Не повернеться знов серця вірного втіха.
Там де разом були на стежинах із мрій
Вже панує печаль, градом всіялось лихо.
Йшла наосліп вперед і не вірила в смерть,
Бо кохання жило, гріло і рятувало,
Та лихої війни
2017.10.20
16:55
Так хочеться, щоби настав кінець війні,
Щоб більш не гинули солдати й мирні люди!
Щоб очі діток не були сумні,
Щоб біль та жах більш не стискали груди.
Щоб Україна врешті-решт перемогла
Заброд-загарбників в Донбасі, іго люте...
Та ще, щоб совість до
Щоб більш не гинули солдати й мирні люди!
Щоб очі діток не були сумні,
Щоб біль та жах більш не стискали груди.
Щоб Україна врешті-решт перемогла
Заброд-загарбників в Донбасі, іго люте...
Та ще, щоб совість до
2017.10.20
12:36
А мені до сонця, а мені до сонця би дотягнутись!
Хай би соки всі, хай би соки мої осушило.
Бо мене тут наскрізь пронизує слово-шило.
А моє? - Моє так і не зворушило.
А мені до серця, а мені до серця би докричатись!
Хай стискає груди, хай збивається
Хай би соки всі, хай би соки мої осушило.
Бо мене тут наскрізь пронизує слово-шило.
А моє? - Моє так і не зворушило.
А мені до серця, а мені до серця би докричатись!
Хай стискає груди, хай збивається
2017.10.20
12:35
Ця весна принесла нам багато лиха у повенях.
Я навчилася бути тихою - мудро й завбачливо,
І розсіяла пам'ять, що пилом зависла в променях,
І пробачила рікам, що водами б'ють розпачливо.
Так бурхливо несеться ріка життя, безкінечності,
Прокладаючи
Я навчилася бути тихою - мудро й завбачливо,
І розсіяла пам'ять, що пилом зависла в променях,
І пробачила рікам, що водами б'ють розпачливо.
Так бурхливо несеться ріка життя, безкінечності,
Прокладаючи
2017.10.20
10:46
Newark оточений з трьох боків,
У ньому є все, як в Греції,
Саме там неймовірних красунь я зустрів
І побачив багато ще дечого.
18.10.17
У ньому є все, як в Греції,
Саме там неймовірних красунь я зустрів
І побачив багато ще дечого.
18.10.17
2017.10.20
10:13
Чи зігріє осінь золотом багряним?
В стрічках жовті коси виїли тумани.
Полотно яскраве вицвіло пастельно,
Сонце, ще ласкаве, гладить карамельно.
Річка заблукала поміж верболозів,
Бо ж вона не ждала вранішніх морозів.
Шерхнуть трави біло… опадає листя
В стрічках жовті коси виїли тумани.
Полотно яскраве вицвіло пастельно,
Сонце, ще ласкаве, гладить карамельно.
Річка заблукала поміж верболозів,
Бо ж вона не ждала вранішніх морозів.
Шерхнуть трави біло… опадає листя
2017.10.20
10:07
Запам'ятайте мене коханою,
Запам'ятайте мене щасливою!
Нехай не буду на серці раною,
А ні болючою, а ні жахливою.
Запам'ятайте всі українкою,
У вишиванці, вінку з ромашками.
Моє життя теж було сторінкою
Запам'ятайте мене щасливою!
Нехай не буду на серці раною,
А ні болючою, а ні жахливою.
Запам'ятайте всі українкою,
У вишиванці, вінку з ромашками.
Моє життя теж було сторінкою
2017.10.20
02:33
Три долі краплі вогняні
Упали у твої долоні
На перехресті дивоснів,
Немов дощі на підвіконня.
І перша крапля то життя
В його скорботі та стражданні.
А друга час без вороття.
Упали у твої долоні
На перехресті дивоснів,
Немов дощі на підвіконня.
І перша крапля то життя
В його скорботі та стражданні.
А друга час без вороття.
2017.10.19
20:44
Листя з клена, з липи листя – наче марево лампад!
У яскравому намисті горобиновий каскад.
Золото вбирають очі… Світ безмежної краси,
Що промінчиком лоскоче, сяє в відблисках роси.
Загорілись, запалали багряницями гаї,
Золотом стежки прослали у літа
У яскравому намисті горобиновий каскад.
Золото вбирають очі… Світ безмежної краси,
Що промінчиком лоскоче, сяє в відблисках роси.
Загорілись, запалали багряницями гаї,
Золотом стежки прослали у літа
2017.10.19
20:31
У мами від сліз часто очі бувають червоні,
Не раз уночі чув, як плакала гірко-прегірко.
А якось спитав, відповіла, що то від безсоння.
І ще показала матуся мені в небі зірку.
Казала вона, що на ній спочиває наш тато,
Він був на війні, нас із братом
Не раз уночі чув, як плакала гірко-прегірко.
А якось спитав, відповіла, що то від безсоння.
І ще показала матуся мені в небі зірку.
Казала вона, що на ній спочиває наш тато,
Він був на війні, нас із братом
2017.10.19
20:01
Вливається ранок спокійною осінню в дім,
ховаючи почерк дощу на асфальті старанно.
Тополі в полоні туманом насичених марень,
а небо у тихій задумі, тремтливо-блідій.
У золоті кленів кружляє загублений час,
і світ за вікном – наче давня пожовкла сві
ховаючи почерк дощу на асфальті старанно.
Тополі в полоні туманом насичених марень,
а небо у тихій задумі, тремтливо-блідій.
У золоті кленів кружляє загублений час,
і світ за вікном – наче давня пожовкла сві
2017.10.19
15:48
Голосок мелодією бавиться.
І стрибають, мов по бездоріжжю,
Пальчики по чорно-білих клавішах.
Пальчики… не рук – тендітних ніжок.
Ходить час долівкою холодною.
Підманула доля, підмінила…
Пісня – як місток понад безоднею.
І стрибають, мов по бездоріжжю,
Пальчики по чорно-білих клавішах.
Пальчики… не рук – тендітних ніжок.
Ходить час долівкою холодною.
Підманула доля, підмінила…
Пісня – як місток понад безоднею.
2017.10.19
15:18
Обірвало мій берег, стою (як жива) нежива.
Все ще гупає в скронях, та це вже не пульс, а повінь.
Як на березі іншім візьмуться збирати жнива -
На моїм зазбирають каміння і груди крові.
Обірвало мій берег, розірвало на клапті плоть.
Чи глуха, а чи
Все ще гупає в скронях, та це вже не пульс, а повінь.
Як на березі іншім візьмуться збирати жнива -
На моїм зазбирають каміння і груди крові.
Обірвало мій берег, розірвало на клапті плоть.
Чи глуха, а чи
2017.10.19
15:15
С.109 «Марія Костянтинівна Заньковецька – ім’я, відоме кожній театральній людині не тільки України, але й усього Союзу, - ім’я, що в свій час хвилювало й примушувало тремтіти серця самих байдужих глядачів.
Мені припало велике щастя бути її ученицею, дру
2017.10.19
06:53
То може звідси гнати мову?
Достатньо буде – язика.
Де не послухаю розмову,
Те кожен п’ятий натяка…
Там заканючили мадяри –
Європі ви даремний груз.
На сході мокши-яничари
І митно-варварський союз.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Достатньо буде – язика.
Де не послухаю розмову,
Те кожен п’ятий натяка…
Там заканючили мадяри –
Європі ви даремний груз.
На сході мокши-яничари
І митно-варварський союз.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2017.10.13
2017.10.13
2017.10.11
2017.10.10
2017.10.08
2017.10.07
2017.10.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Борис Олійник (1937) /
Вірші
ПІСНЯ ПРО МАТІР
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ПІСНЯ ПРО МАТІР
Посіяла людям
літа свої літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко -
і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви, мамо?! -
сполохано кинулись діти.
- Куди ви, бабусю? -
онуки біжать до воріт.
- Та я недалечко...
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...
А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
- А хто нас, бабусю,
у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт!
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Змахнула рукою - злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», -
і стала замисленим полем,
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
літа свої літечка житом,
Прибрала планету,
послала стежкам споришу,
Навчила дітей,
як на світі по совісті жити,
Зітхнула полегко -
і тихо пішла за межу.
- Куди ж це ви, мамо?! -
сполохано кинулись діти.
- Куди ви, бабусю? -
онуки біжать до воріт.
- Та я недалечко...
де сонце лягає спочити.
Пора мені, діти...
А ви вже без мене ростіть.
- Та як же без вас ми?..
Та що ви намислили, мамо?
- А хто нас, бабусю,
у сон поведе по казках?
- А я вам лишаю
всі райдуги із журавлями,
І срібло на травах,
і золото на колосках.
- Не треба нам райдуг,
не треба нам срібла і злота,
Аби тільки ви
нас чекали завжди край воріт!
Та ми ж переробим
усю вашу вічну роботу, -
Лишайтесь, матусю.
Навіки лишайтесь. Не йдіть.
Вона посміхнулась,
красива і сива, як доля,
Змахнула рукою - злетіли увись рушники.
«Лишайтесь щасливі», -
і стала замисленим полем,
На цілу планету,
на всі покоління й віки.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Любов Бенедишин | 7 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Редакція Майстерень | 6.5 | Любитель поезії / Майстер-клас |
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ | Підтримка сайту "Altopix"
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0926 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0926 seconds