Люди рідкісних фахів рідко, та помирають,
урівнюючи свій труд з рештою. Землю риють
люди инших професій, і родичі вже назавтра
пониклі, як та природа, по втраті іхтіозавра.

Март – чорно-білий місяць, і зір у марті
не гає зі лаштуванням до відображень смерти;
сніг, колія коліс, і підіймає слідом
піший комір за знимком, що їде неквапно містом.

Голос зі телефону поночі замість фрази
передає дротами, як разок – намистини-сльози;
ба, це – німий клавір, і на важіль надавиш,
бо до почутих нот не підібрати клавіш.

Голкою наголо, у відголосках плачу
тíкають на стіні розпачі "до" побачень,
й порожнечу квартирі вихололій, без пауз
крає у темноті з вічним мовчанням запис.

----------------------------
И. Бродский

Памяти профессора Браудо

Люди редких профессий редко, но умирают,
уравнивая свой труд с прочими. Землю роют
люди прочих профессий, и родственники назавтра
выглядят, как природа, лишившаяся ихтиозавра.

Март -- черно-белый месяц, и зренье в марте
приспособляется легче к изображенью смерти;
снег, толчея колес, и поднимает ворот
бредущий за фотоснимком, едущим через город.

Голос из телефона за полночь вместо фразы
по проволоке передает как ожерелье слезы;
это -- немой клавир, и на рычаг надавишь,
ибо для этих нот не существует клавиш.

Переводя иглу с гаснущего рыданья,
тикает на стене верхнего "до" свиданья,
в опустевшей квартире, ее тишине на зависть,
крутится в темноте с вечным молчаньем запись.
"1970"