Люди рідких професій рідко, та помирають,
рівняючи труд свій з рештою. Землю риють
люди инших професій, і родичі вже назавтра
пониклі, як та природа по втраті іхтіозавра.

Март – чорно-білий місяць, і зору в марті
пристосуватись легше до відображень смерти;
сніг, колія коліс, і підіймає слідом
комір піший за знимком, що їде неквапно містом.

Голос із телефону поночі замість фрази
дротами перекидає немов намистини, сльози;
ба, це – німий клавір, і на важіль давиш,
бо до відсутніх нот не підібрати клавіш.

Голкою наголо гасячи болі з плачем,
тíкає на стіні верхнього "до" побачень,
в спорожнілій квартирі, її тишині на заздрість,
крутиться в темноті з вічним мовчанням запис.

----------------------------
И. Бродский

Памяти профессора Браудо

Люди редких профессий редко, но умирают,
уравнивая свой труд с прочими. Землю роют
люди прочих профессий, и родственники назавтра
выглядят, как природа, лишившаяся ихтиозавра.

Март -- черно-белый месяц, и зренье в марте
приспособляется легче к изображенью смерти;
снег, толчея колес, и поднимает ворот
бредущий за фотоснимком, едущим через город.

Голос из телефона за полночь вместо фразы
по проволоке передает как ожерелье слезы;
это -- немой клавир, и на рычаг надавишь,
ибо для этих нот не существует клавиш.

Переводя иглу с гаснущего рыданья,
тикает на стене верхнего "до" свиданья,
в опустевшей квартире, ее тишине на зависть,
крутится в темноте с вечным молчаньем запись.
"1970"