ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2018.04.23 00:33
Ти чарівний, мій вигаданий світе,
Немовби казка із дитячих літ.
Я тут живу, красою оповитий,
І небеса тримають мій політ.

Якась таємна, невідома сила
Щодня явля мені його лице.
Щось інше там вона мені відкрила,

Микола Дудар
2018.04.22 21:40
Аж по пояс відросли косички…
Бісики в очах… а ще рум’янець…
Хай село в районі й невеличке -
Супермаркет свій таки "Сан- Санич"…
Для запивки служить кока-кола
По підвалах поруч дискотеки
А бувало встрінеш богомола -
Хочеться злетіти як лелека…

Іван Потьомкін
2018.04.22 21:15
Незатишно мені бува серед ровесників,
Котрі раніше старості стають старими.
Так їх і тягне на спогади архівні:
Той, хто собі не в змозі дать ради,
Запевня, що тисячами верховодив.
Той, хто ледь чалапає з ковінькою,
Силкується довести, що рекордсмено

Сонце Місяць
2018.04.22 18:18
війна, яка вдихає те ж саме повітря, яка харчується тим, що і всі, носить такі ж самі непозірні сорочки джинси кроси
війна, яка цілує дітей чи симпатичних дівчат просто посеред юрми, дописує ліричні етюди квітневі, не позбавлені жесту, обожнює детал

Сергій Гупало
2018.04.22 16:58
Впадеш уб’ють. Іди, іди…
Позаду завжди за тобою
Постійні носії біди
І чути шепоти конвою.

До сміху серденько тули,
Тримай печаль навпроти сонця.
Чарки, не чари, на столі,

Маркіяна Рай
2018.04.22 13:41
А я їй: свободо, осьо я! Не минай мене!
Огорни мене, синьоокая, доки небо плахтою не звернулося.

Випила би тебе солодку, та не напитися.
Викроїла б тебе і - латкою побіля серця: протяги стережи!
Тільки як коло тебе навстіж груди не прочинити?
Ти

Світлана Майя Залізняк
2018.04.22 11:31
Фото - на згадку - обрамлене мохом.
Хто не повірить - покажемо Вчора.
Я превесела (і сумочка бохо),
знаджена... і заспокоєна морем.

Ти відхилився, бо знав що навіки
в дощ розлучаємось. Ліпше - дівулі.
Я відтіняла сріблясто повіки,

Олександр Сушко
2018.04.22 08:57
Бісики пускає молодиця,
Усмішку дарує пречудову.
Хоче жити краля у столиці,
Викладати українську мову.

А в селі - кабанчики, телята,
Хлопці некультурні та лайливі.
Хведір-залицяльник - бита карта,

Микола Дудар
2018.04.21 19:41
Знову звучатиме Моцарт
На перехресті думок
Погляд зупиниться: - Що це?…
Перший - найважчий крок

Ти, відповідно, вже поруч
Обрій привабливих губ…
Корчить дочасно свій обруч

Ігор Деркач
2018.04.21 13:37
Що проминає, того вже немає.
Отак і нас не буде, як мине
останній день утраченого раю,
де ще буяє житіє земне..

Іду по лісу, чи гуляю полем,
або на сонці грію тілеса –
я наодинці із душевним болем,

Олександр Сушко
2018.04.21 12:17
Од праці горб. Втомився, аж змалів.
Ручиці прикипіли до лопати.
Буколіки потрібні цій землі,
Комусь природу варто описати.

Поклони б'ють земельці селюки,
Іде ратай з відром вівса за плугом.
Утніть, брати, величне, на віки -

Світлана Майя Залізняк
2018.04.21 11:54
А Цицерон оспівує цицьки,
між без'язиких розсипає перли.
Його поез не сплутаєш ні з ким,
читайте від Опішні до Говерли.

Встигає в дощ садити картоплі,
ловити щук, білити вишню, сливку,
ховає пера гусячі в дуплі,

Сонце Місяць
2018.04.21 06:37
бездонна лазур берлінська
& вирій вкрай запустів
& крізь квітневості
шугають птахів дітиська

маршує цісарське військо
з-за блиску його мов стій
міські конспірологи зблизька

Серго Сокольник
2018.04.21 03:03
Спорожніла карафа бажань,
Що її Усевишній відміряв,
І з"явилось питання питань
Міри шалу відпитої щиро,
Ким постали на грані зими
Ми, оголені, мов перед Богом?..
Ти вказівкою серця прийми
У майбутнє на мапі дорогу,

Ярослав Чорногуз
2018.04.21 00:31
Цвітуть сади і серце завмирає
Від солоду і хмелю, і жаги.
У цьому передпокої розмаю
Замріяно всміхаються Боги.

Рожева ласка розлилась високо.
У щебеті пташинім ожива,
Відсвічує на сонці, пестить око

Іван Потьомкін
2018.04.20 21:22
Не знаю, как других выходцев из бывшего Союза, но меня по старой советской привычке и в Израиле где-то около одиннадцати утра так и тянет к производственной гимнастике. Рабочий день начинается в семь и к этому времени в самом деле хочется подразмять
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Катруся Садовнікова
2018.04.22

Марія Огнєва
2018.04.09

Богдана Гайдучек
2018.04.04

Матей Несторович
2018.03.25

Володимир Дубровський
2018.03.23

Христина Сікора
2018.03.23

Тетяна Тео
2018.03.23






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1980) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Нове життя
Уяви, що війна скінчилась і запанував мир.
А ти собі одбиваєшся в дзеркалі. Що сорока,
або дрізд, а не юнкерс щебече на гілці "чи-р-р-р".
А за вікнами – не руїна міста, але бароко
площ його; пальми, пінії, магнолії, чіпкий плющ,
лавр. А чавунні мережива, де нудьгувала
повня, наразі стримали натиск мімози, плюс
вибух агав. Що життя – річ складна, тривала.

Люди виходять з кімнат, де стýльці, як буква "б"
чи м’який буцім знак, рятують їх у запамороченні.
Вони не потрібні, нікому, крім, звісно, себе,
плитняка бруковиці і множини в означенні.
Річ в гегемонії статуй, або й порожні їх ніш.
Себто, якщо не святість, то годиться синонім.
Заваж, що усе це – правда. І, головно, що видніш
у собі неодмінне в нім, у зайвім, у геть стороннім.

Життя починають наново саме отак – з картин
виверження вулкану, шлюпки, що боре бурю.
Зі чуття наодинці з ними, що ти один,
буцім, цю катастрофу й бачиш. Що каламбуру
бракує м’якої канапи, зів’ялих уже квіток
в жовтій китайській вазі поруч спитої кави.
Волаючі барви квітів, зойки уст-пелюсток
остерігати уяву, врешті, не зволікали.

Будь-яка річ вразлива. І мислима, і яві
належна, всі забуваються. Взагалі, речі холопи
мислей. Готові форми їх, узяті у голові,
їх пов'язаність місцем, якості Пенелопи,
опінії за майбутнє. Засвіт піє когýт
У новім житті, у готелі, ти, ідучи із ванни,
загорнений у простиню, триножитимеш і тут
чотириногі меблі, металеві і дерев’яні.

Уяви епос прикінці – ідилією. Що слова –
зворотне язикові полум’я: монологу,
що пожирать, як дрова, щокращих не забува;
що вгадав у тобі твою неважнецьку могу,
мізер тепла. І цілісінький ти тепер.
Отож і не заморочуєшся надто, чом це байдужі
гурти помон, вертумнів, венер, церер.
І тому на устах твоїх пісеньки пастуші.

Годі буцім оправдуватись. Як не крапи тузи,
валетів нез'ясовних мастей не змести зі столу.
уяви, що за щирим голосом не знайти сльози,
пристрасті бодай до чогось, любові, болю.
Уяви, що інколи радіо ловить і старий гімн.
Уяви, що на кожну букву здибуєш цілу свиту
з букв, що зіб’ються у "бетсі"», у "ібрагім",
і перо полишає межі смислу та алфавіту.

Сутінь у новоденні. Хуткі на "ц" цвіркунці;
класика перспективи, бракує хіба що танка
або ж – сирого туману в її кінці;
голий паркет, нездалий спокуситися танго.
Миті в новому житті зайве гукати "стій":
це зведе нанівець її, звіє, як хмарку.
Але рис твоїх глянцю годі вже, щоб на тій
стороні здоровити всіх і ліпити марку.

Білі стіни кімнати білішають поготів
од кинутого, на острах самим, очевидьки,
погляду, радше звиклого пуститися берегів,
чим з нестачею в спектрі їх півтонів розцвітки.
Аніщо річ не вибачає, як ті скрушні
місцини, де річ скінчилась. Чулість у прикінцевім
інтересі, себто, до порожні,
до безпредметних ландшафтів і є мистецтвом.

Хмара у новім житті коштує сонць. Дощі,
ідучи без угаву, не панькаються з незгідним.
Тим же маніром, потяг, що ти не стрічав, ждучи
на пероні в плащі, прибуде належним чином.
Там, де є обрій – вітрило йому суддя.
Око найде обмилок, аби насолити фену.*
І хто б тебе не гукав – "ти хто?", ти кажи: "хто я?
а ніхто", як Уліс – стрічному – Поліфему.

--------------------------
*фен – нім. Föhn, від лат. favonius — сильний і поривчастий(переважно західний) вітер з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря, що дме з гір в долини
---------------------

Иосиф Бродский.

Новая жизнь

Представь, что война окончена, что воцарился мир.
Что ты еще отражаешься в зеркале. Что сорока
или дрозд, а не юнкере, щебечет на ветке "чирр".
Что за окном не развалины города, а барокко
города; пинии, пальмы, магнолии, цепкий плющ,
лавр. Что чугунная вязь, в чьих кружевах скучала
луна, в результате вынесла натиск мимозы, плюс
взрывы агавы. Что жизнь нужно начать сначала.

Люди выходят из комнат, где стулья как буква "б"
или как мягкий знак, спасают от головокруженья.
Они не нужны, никому, только самим себе,
плитняку мостовой и правилам умноженья.
Это - влияние статуй. Вернее, их полых ниш.
То есть, если не святость, то хоть ее синоним.
Представь, что все это - правда. Представь, что ты говоришь
о себе, говоря о них, о лишнем, о постороннем.

Жизнь начинается заново именно так - с картин
изверженья вулкана, шлюпки, попавшей в бурю.
С порожденного ими чувства, что ты один
смотришь на катастрофу. С чувства, что ты в любую
минуту готов отвернуться, увидеть диван, цветы
в желтой китайской вазе рядом с остывшим кофе.
Их кричащие краски, их увядшие рты
тоже предупреждают, впрочем, о катастрофе.

Каждая вещь уязвима. Самая мысль, увы,
о ней легко забывается. Вещи вообще холопы
мысли. Отсюда их формы, взятые из головы,
их привязанность к месту, качества Пенелопы,
то есть потребность в будущем. Утром кричит петух.
В новой жизни, в гостинице, ты, выходя из ванной,
кутаясь в простыню, выглядишь как пастух
четвероногой мебели, железной и деревянной.

Представь, что эпос кончается идиллией. Что слова -
обратное языку пламени: монологу,
пожиравшему лучших, чем ты, с жадностью, как дрова;
что в тебе оно видело мало проку,
мало тепла. Поэтому ты уцелел.
Поэтому ты не страдаешь слишком от равнодушья
местных помон, вертумнов, венер, церер.
Поэтому на устах у тебя эта песнь пастушья.

Сколько можно оправдываться. Как ни скрывай тузы,
на стол ложатся вальты неизвестной масти.
Представь, что чем искренней голос, тем меньше в нем слезы,
любви к чему бы то ни было, страха, страсти.
Представь, что порой по радио ты ловишь старый гимн.
Представь, что за каждой буквой здесь тоже плетется свита
букв, слагаясь невольно то в "бетси", то в "ибрагим",
перо выводя за пределы смысла и алфавита.

Сумерки в новой жизни. Цикады с их звонким "ц";
классическая перспектива, где не хватает танка
либо - сырого тумана в ее конце;
голый паркет, никогда не осязавший танго.
В новой жизни мгновенью не говорят "постой":
остановившись, оно быстро идет насмарку.
Да и глянца в чертах твоих хватит уже, чтоб с той
их стороны черкнуть "привет" и приклеить марку.

Белые стены комнаты делаются белей
от брошенного на них якобы для острастки
взгляда, скорей привыкшего не к ширине полей,
но в отсутствию в спектре их отрешенной краски.
Многое можно простить вещи - тем паче там,
где эта вещь кончается. В конечном счете, чувство
любопытства к этим пустым местам,
к их беспредметным ландшафтам и есть искусство.

Облако в новой жизни лучше, чем солнце. Дождь,
будучи непрерывен - вроде самопознанья.
В свою очередь, поезд, которого ты не ждешь
на перроне в плаще, приходит без опозданья.
Там, где есть горизонт, парус ему судья.
Глаз предпочтет обмылок, чем тряпочку или пену.
И если кто-нибудь спросит: "кто ты?" ответь: "кто я,
я - никто", как Улисс некогда Полифему.

1988


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2018-04-01 16:52:49
Переглядів сторінки твору 267
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.726 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.277 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2018.04.22 23:48
Автор у цю хвилину відсутній