ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Сушко
2019.04.21 14:01
Ну як, в паяца гарна маска,
Ковпак і рваний комбідрес?
Зелена муха іорданська
Це те, що Україні тре?

Чувак - не плямка на газеті,
На голову людві заліз.
Знімайте, хохлаки, кашкети

Ігор Павлюк
2019.04.21 13:30
Дійові особи:

АНГЕЛЯ
ЧОРТЕНЯ

ВОЛХВИ-ІЄРЕЇ:
ЖРЕЦЬ ПЕРУНА
ЖРЕЦЬ ВЕЛЕСА (він же ЄПИСКОП ПАВЛО)

Олександр Сушко
2019.04.21 11:02
Проклюнулися ріжки в баранця,
А разом з ними тяга до ягничок.
Писати про кохання обіцяв?
Тепер терпи і правді глянь у вічі.

Закліщили амурні почуття
У хоті жорнах, сіють мислі грішні.
Сусідонька ж, неначе той будяк,

Ольга Паучек
2019.04.21 07:18
Ранкове місто
Пісня зі змістом
З дощу краплисто
П*ю "ля-мінор",
На непогоду
Із переходу
Влучно моргає
Пан Світлофор.

Вікторія Лимарівна
2019.04.20 23:00
По мотивам телепередачі "Світ навиворіт"

В цікавий світ відкриє дверці:
Розкрити зміст його та суть.
Тріпоче в хвилюванні серце,
Коли обставини несуть

В жахливу неймовірну прірву,

Юрій Сидорів
2019.04.20 22:57
В повітрі лиману присолений запах
Вчувається за кільканадцять км*.
Інакше буває на інших етапах -
Як вітер навіє та звідки подме.

Я ним упиваюся на Хаджибеї -
Від кожного понюху та від ковтка,
Охоплений силою спраги моєї -

Марґо Ґейко
2019.04.20 21:49
На Нього чекали, а потім збагнули – дарма.
Він мав на коня пересісти і взятись за зброю,
І бути таким, як належало бути герою –
Очолити місто, звільнити його від ярма.

Єдиному Богу звели білокамінний храм.
А потім встелили одежею пильну дорогу
І п

Марґо Ґейко
2019.04.20 21:49
На Нього чекали, а потім збагнули – дарма.
Він мав на коня пересісти і взятись за зброю,
І бути таким, як належало бути герою –
Очолити місто, звільнити його від ярма.

Єдиному Богу звели білокамінний храм.
А потім встелили одежею пильну дорогу
І п

Вячеслав Семенко
2019.04.20 21:45
Звалило дерево буревієм
з могутнім тілом, зеленим зіллям.
Лежало, впершись руками-гіллям...
Здіймався ранок над ним повільно.

Ще вчора хмарами лоскоталось,
гніздо плекав ще на ньому сокіл,
сміялось сонце йому звисока,

Олександр Сушко
2019.04.20 18:55
Впала на аркуш поезії крапля,
Перезирнулись Венера й Ерот:
З горя ридає мальована краля,
В ефемериді ерзацних жагот.

Заздрить Ерато танталовій карі,-
Музу хто хоче бере на приціл.
Ані рицин, ні цианістий калій

Тетяна Левицька
2019.04.20 13:46
Ходять янголи по світу -
білосніжні крила,
зазирають в кожну хату
чи добро вродило.

Чи достатньо на причілку
світлячків ласкавих,
запускають в тишу бджілку,

Володимир Бойко
2019.04.20 10:45
Знаю – кожної весни,
Наче поторочі,
Довгохвості нявкуни
Верещать щоночі.

Я на виклики оці
Вчасно реагую –
Сплю в зимові місяці,

Ярослав Чорногуз
2019.04.20 05:47
Кохана, серцем тихо завесній,
Чекає квітка на любові благо.
Розкрийся, мов пелюсточка, мені,
Сідає джмелик чарівний на пагін.

І вже тремтить суцвіття молоде,
Вібрує все, хмеліючи від ласки.
І струм єством окриленим іде,

Ніна Виноградська
2019.04.19 21:32
Козацький цвинтар. Вікові хрести
Вросли наполовину в рідну землю.
Тримати і у вічність їх нести
Так важко їй від болю.Час недремний

Оберігає воїв, що з могил
Уже ніколи на коней не скочуть.
Бо віддали життя і стільки сил

Любов Бенедишин
2019.04.19 18:27
Пригадаю - і світ мені світиться,
і бентежить душі тихе озеро.
Як же нам пощастило зустрітися
в цьому безмірі: Часу і Простору?

Впала зірка. Скотилася жеребом
у бажання моє незагадане...
Пахне спогад тюльпанами й березнем,

Адель Станіславська
2019.04.19 18:25
Кажуть, вибір до двох спростився...
Кажуть, вибору в нас нема.
Хоч би з Неба Христос спустився,
бо надворі така зима
серед цвіту весни,
аж страшно...
...Вербний хід і осанни спів...
Українонько горопашна,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Вігілант Вігіланттт
2019.04.10

Валентина Філонич
2019.03.24

Ліліт Легенда
2019.03.18

Ярослав Куцела
2019.03.17

Ірина Мучичка
2019.03.15

П'єро Місячний
2019.03.10

Єлена Дорофієвська
2019.03.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1980) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Нове життя
Уяви, що війна скінчилась і запанував мир.
А ти собі одбиваєшся в дзеркалі. Що сорока,
або дрізд, а не юнкерс щебече на гілці "чи-р-р-р".
А за вікнами – не руїна міста, але бароко
площ його; пальми, пінії, магнолії, чіпкий плющ,
лавр. А чавунні мережива, де нудьгувала
повня, наразі стримали натиск мімози, плюс
вибух агав. Що життя – річ складна, тривала.

Люди виходять з кімнат, де стýльці, як буква "б"
чи м’який буцім знак, рятують їх у запамороченні.
Вони не потрібні нікому уже, окрім себе,
плитняка бруковиці та множини в означенні.
Річ в гегемонії статуй, або й порожні їх ніш.
Себто, якщо не святість, то годиться синонім.
Заваж, що усе це – правда. І, головно, що видніш
у собі усе видне в нім, у зайвім, у геть стороннім.

Життя починають наново саме отак – з картин
виверження вулкану, шлюпки, що боре бурю.
Зі чуття наодинці з ними, що ти один,
буцім, цю катастрофу бачиш. Що каламбуру
бракує м’якої канапи, зів’ялих уже квіток
в жовтій китайській вазі поруч спитої кави.
Волаючі барви квітів, зойки уст-пелюсток
остерігати уяву, врешті, не зволікали.

Будь-яка річ вразлива. І мислима, і яві
належна, всі забуваються. Сказано, речі холопи
мислей. Готові форми їх, узяті у голові,
їх пов'язаність місцем, якості Пенелопи,
опінії за майбутнє. Засвіт піє когýт
У новім житті, у готелі, ти, ідучи із ванни,
загорнений у простиню, триножитимеш і тут
чотириногі меблі, металеві і дерев’яні.

Уяви прикінці епос ідилією. Що слова –
зворотне язикові полум’я: монологу,
що глитати, як дрова, щоліпших не забував;
що завбачував і твою неважнецьку могу,
мізер тепла. І цілісінький ти тепер.
І собі не морочиш голову, відкіля ці байдужі
гурти помон, вертумнів, венер, церер.
І тому на устах твоїх пісеньки пастуші.

Годі буцім оправдуватись. Як не крапи тузи,
валетів нез'ясовних мастей не змести зі столу.
Уяви, що за щирим голосом не знайти сльози,
пристрасті бодай до чогось, любові, болю.
Уяви, що інколи радіо ловить і старий гімн.
Уяви, що на кожну букву здибуєш цілу свиту
з букв, що зіб’ються у "бетсі"», у "ібрагім",
і перо полишає межі смислу та алфавіту.

Сутінь у новоденні. Хуткі на "ц" цвіркунці;
класика перспективи, бракує хіба що танка
або ж – сирого туману в її кінці;
голий паркет, нездалий спокуситися танго.
Миті в новому житті зайве гукати "стій":
це зведе нанівець її, звіє, як хмарку.
Але рис твоїх глянцю вистачить, щоб на тій
стороні здоровити всіх і ліпити марку.

Білі стіни кімнати білішають поготів
од кинутого, на острах самим, очевидьки,
погляду, радше звиклого пуститися берегів,
чим з нестачею в спектрі їх півтонів розцвітки.
Аніщо річ не вибачає, як ті скрушні
місцини, де річ скінчилась. Чулість у прикінцевім
інтересі, себто, до порожні,
до безпредметних ландшафтів і є мистецтвом.

Хмара у новім житті коштує сонць. Дощі,
ідучи без угаву, не панькаються з незгідним.
Тим же маніром, потяг, що ти не стрічав, ждучи
на пероні в плащі, прибуде належним чином.
Там, де є обрій – вітрило йому суддя.
Око найде обмилок, аби насолити фену.*
І хто б тебе не гукав – "ти хто?", ти кажи: "хто я?
а ніхто", як Уліс – стрічному – Поліфему.

--------------------------
*фен – нім. Föhn, від лат. favonius — сильний і поривчастий(переважно західний) вітер з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря, що дме з гір в долини
---------------------

Иосиф Бродский.

Новая жизнь

Представь, что война окончена, что воцарился мир.
Что ты еще отражаешься в зеркале. Что сорока
или дрозд, а не юнкере, щебечет на ветке "чирр".
Что за окном не развалины города, а барокко
города; пинии, пальмы, магнолии, цепкий плющ,
лавр. Что чугунная вязь, в чьих кружевах скучала
луна, в результате вынесла натиск мимозы, плюс
взрывы агавы. Что жизнь нужно начать сначала.

Люди выходят из комнат, где стулья как буква "б"
или как мягкий знак, спасают от головокруженья.
Они не нужны, никому, только самим себе,
плитняку мостовой и правилам умноженья.
Это - влияние статуй. Вернее, их полых ниш.
То есть, если не святость, то хоть ее синоним.
Представь, что все это - правда. Представь, что ты говоришь
о себе, говоря о них, о лишнем, о постороннем.

Жизнь начинается заново именно так - с картин
изверженья вулкана, шлюпки, попавшей в бурю.
С порожденного ими чувства, что ты один
смотришь на катастрофу. С чувства, что ты в любую
минуту готов отвернуться, увидеть диван, цветы
в желтой китайской вазе рядом с остывшим кофе.
Их кричащие краски, их увядшие рты
тоже предупреждают, впрочем, о катастрофе.

Каждая вещь уязвима. Самая мысль, увы,
о ней легко забывается. Вещи вообще холопы
мысли. Отсюда их формы, взятые из головы,
их привязанность к месту, качества Пенелопы,
то есть потребность в будущем. Утром кричит петух.
В новой жизни, в гостинице, ты, выходя из ванной,
кутаясь в простыню, выглядишь как пастух
четвероногой мебели, железной и деревянной.

Представь, что эпос кончается идиллией. Что слова -
обратное языку пламени: монологу,
пожиравшему лучших, чем ты, с жадностью, как дрова;
что в тебе оно видело мало проку,
мало тепла. Поэтому ты уцелел.
Поэтому ты не страдаешь слишком от равнодушья
местных помон, вертумнов, венер, церер.
Поэтому на устах у тебя эта песнь пастушья.

Сколько можно оправдываться. Как ни скрывай тузы,
на стол ложатся вальты неизвестной масти.
Представь, что чем искренней голос, тем меньше в нем слезы,
любви к чему бы то ни было, страха, страсти.
Представь, что порой по радио ты ловишь старый гимн.
Представь, что за каждой буквой здесь тоже плетется свита
букв, слагаясь невольно то в "бетси", то в "ибрагим",
перо выводя за пределы смысла и алфавита.

Сумерки в новой жизни. Цикады с их звонким "ц";
классическая перспектива, где не хватает танка
либо - сырого тумана в ее конце;
голый паркет, никогда не осязавший танго.
В новой жизни мгновенью не говорят "постой":
остановившись, оно быстро идет насмарку.
Да и глянца в чертах твоих хватит уже, чтоб с той
их стороны черкнуть "привет" и приклеить марку.

Белые стены комнаты делаются белей
от брошенного на них якобы для острастки
взгляда, скорей привыкшего не к ширине полей,
но в отсутствию в спектре их отрешенной краски.
Многое можно простить вещи - тем паче там,
где эта вещь кончается. В конечном счете, чувство
любопытства к этим пустым местам,
к их беспредметным ландшафтам и есть искусство.

Облако в новой жизни лучше, чем солнце. Дождь,
будучи непрерывен - вроде самопознанья.
В свою очередь, поезд, которого ты не ждешь
на перроне в плаще, приходит без опозданья.
Там, где есть горизонт, парус ему судья.
Глаз предпочтет обмылок, чем тряпочку или пену.
И если кто-нибудь спросит: "кто ты?" ответь: "кто я,
я - никто", как Улисс некогда Полифему.

1988


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2018-04-01 16:52:49
Переглядів сторінки твору 592
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.711 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.263 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2019.04.21 04:25
Автор у цю хвилину відсутній