ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Майя Залізняк
2018.07.21 13:20
Я розглядаю сукню "Манола"...
Муза у дощ розманіжена, гола.
Котики ліверку нюхали, вмовкли.
В дах угрузають "гостинці" Дамокла.

Пишеться-вариться...
Де ж те епічне?
Ми - це Європа: Безлюдівка, Ічня...

Володимир Бойко
2018.07.21 11:28
А, можливо, тобі заманулося грошей і слави,
А, можливо, тебе вже чекає високий політ,
А, можливо, і я – тільки витвір твоєї уяви,
А, можливо, нам двом паралельний відчиниться світ.

А, можливо, й не двом, бо у всесвіті ми незалежні
Від обставин, від

Микола Дудар
2018.07.21 10:58
Нудьгую за стернею… за соломою
і за жнивами, сіном - косовицею…
і неймовірною від щастя втомою
солодкою від втоми медовицею
де на рахунок три, вже засинаючи
обмурзані, невмиті і обвітрені
ми посмішку свою дитячу-заячу
у небеса ховали до освітлення

Олександр Сушко
2018.07.21 08:45
Ранесенько відкрив калама,
Словам чіпляю вензельки.
Гуде лірична пилорама,
Тече "сиропчик" з-під руки.

Мушва обцяткувала вікна,
В курник заліз голодний тхір.
Я від душі творити звикнув:

Микола Соболь
2018.07.21 07:36
Невпевнений у завтрашньому дні?
Згадай-но, казку (це було давно) –
«Не крали руки…» ці слова чудні
Нам показали, що насправді – дно
Не коломийки діда Василя,
Не «баєчки зі склепу», зовсім ні.
І тільки вилітає: «Voi la!»*
Чи дивні ми, чи йолопи дурн

Ігор Деркач
2018.07.21 07:08
І на душі – тепло,
і в серці гармонійно.
Пішли дощі. Зело
іде на урожай.
Сьогодні повезло.
Не дістає зараза
і фурія назло
у тім'я не довбе.

Сонце Місяць
2018.07.21 05:00
наче усі померли й
оті ґрандіозні слова
сяйливоокі перли
твоє дієве ноцебо
платівкова стерта різьба
імлисті опалесценти ~

заручники мрійного менту

Володимир Бойко
2018.07.20 22:19
Думки минають голови транзитом,
Не маючи пристанку в порожнечі,
Бо нині модно голови носити
На те, аби увінчувати плечі.

Микола Дудар
2018.07.20 14:55
Ми їли з одної миски...
Ми пили з одної кварти...
І бігли на наверх із писком
З нори на будь-яку варту
Мокали себе у колір…
Найкращий - жовтоблакитний
Заради дітей і волі
Готові себе убити

Богдан Манюк
2018.07.20 14:53
Лялька-мотанка час вибирає і руки
для появи своєї. Утішся, майстрине,
що магічне до тебе раптово прилине.
Доторкнися до нього й нікому – ні звуку.
У мовчанні – сходини. А вниз чи угору –
вибирати тобі. Не спіши. Не барися,
як оті на горі причепуре

Світлана Майя Залізняк
2018.07.20 10:17
а щастя - відсутність горя.
Біжи... виринай на біс.
Життя і пере, і поре,
міняє фасон куліс.

Жадаєш світопорядку.
Знов чубляться злі брати,
дружбанчик центрує грядку,

Олександр Сушко
2018.07.20 08:42
Надійшла із тьми хвилина зла,
Крок - і провалився в темну прірву.
Важко полетіти без крила.
Я ж - літаю. Думав - неможливо.

На хвилинку, втомлений, приліг -
Увігнали ніж по саму гарду.
Вогнептаха гномик переміг,

Ігор Шоха
2018.07.20 08:21
Творець одвічно експериментує
на неосяжнім поприщі своїм –
об'єднує, роз'єднує, парує
усе, що на землі Його існує
на грані між розумним і дурним.

Була цивілізація і буде,
тасуються народи, племена...

Галина Михайлик
2018.07.20 06:44
Я – фонтан! Феєрверк! Вибухаюча магма!
Наднового чуття галактичний вулкан!
Я – криниця (зі мною не знатимеш спраги)
і простий подорожник, цілющий бальзам,

пломінке па-де-де у стрімкім падолисті,
легендарно-манливе злотаве руно…
Я – найкращий сцен

Сонце Місяць
2018.07.20 03:56
а долі зникають як вірші
& зорі небесні
бо тим що не знали і вчора
не відати днесь

& ти залишаєшся десь там
у щирому квесті
із часом не граючи в карти

Олена Балера
2018.07.19 20:43
Красуня, незворушна й чарівна,
Жене від себе на шляхи земні,
Та Неба скаламученого знак
Велить для неї проживати дні.
Кому тепер скоритися мені,
Найкраще знають тільки Небеса,
Та нижче небо вивергає гнів,
Коли моя покора їй згаса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Віра Карасьова КаеЛін
2018.07.20

Ангелінка МАЮ
2018.07.18

Олександр Шевчук
2018.07.17

Маша Кішка
2018.07.09

Кілометр Рубемл Далекий
2018.07.01

Катерина Швець
2018.06.29

Оксана Винник Ксенька
2018.06.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1980) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Нове життя
Уяви, що війна скінчилась і запанував мир.
А ти собі одбиваєшся в дзеркалі. Що сорока,
або дрізд, а не юнкерс щебече на гілці "чи-р-р-р".
А за вікнами – не руїна міста, але бароко
площ його; пальми, пінії, магнолії, чіпкий плющ,
лавр. А чавунні мережива, де нудьгувала
повня, наразі стримали натиск мімози, плюс
вибух агав. Що життя – річ складна, тривала.

Люди виходять з кімнат, де стýльці, як буква "б"
чи м’який буцім знак, рятують їх у запамороченні.
Вони не потрібні, нікому, крім, звісно, себе,
плитняка бруковиці і множини в означенні.
Річ в гегемонії статуй, або й порожні їх ніш.
Себто, якщо не святість, то годиться синонім.
Заваж, що усе це – правда. І, головно, що видніш
у собі неодмінне в нім, у зайвім, у геть стороннім.

Життя починають наново саме отак – з картин
виверження вулкану, шлюпки, що боре бурю.
Зі чуття наодинці з ними, що ти один,
буцім, цю катастрофу й бачиш. Що каламбуру
бракує м’якої канапи, зів’ялих уже квіток
в жовтій китайській вазі поруч спитої кави.
Волаючі барви квітів, зойки уст-пелюсток
остерігати уяву, врешті, не зволікали.

Будь-яка річ вразлива. І мислима, і яві
належна, всі забуваються. Взагалі, речі холопи
мислей. Готові форми їх, узяті у голові,
їх пов'язаність місцем, якості Пенелопи,
опінії за майбутнє. Засвіт піє когýт
У новім житті, у готелі, ти, ідучи із ванни,
загорнений у простиню, триножитимеш і тут
чотириногі меблі, металеві і дерев’яні.

Уяви епос прикінці – ідилією. Що слова –
зворотне язикові полум’я: монологу,
що пожирать, як дрова, щокращих не забува;
що вгадав у тобі твою неважнецьку могу,
мізер тепла. І цілісінький ти тепер.
Отож і не заморочуєшся надто, чом це байдужі
гурти помон, вертумнів, венер, церер.
І тому на устах твоїх пісеньки пастуші.

Годі буцім оправдуватись. Як не крапи тузи,
валетів нез'ясовних мастей не змести зі столу.
уяви, що за щирим голосом не знайти сльози,
пристрасті бодай до чогось, любові, болю.
Уяви, що інколи радіо ловить і старий гімн.
Уяви, що на кожну букву здибуєш цілу свиту
з букв, що зіб’ються у "бетсі"», у "ібрагім",
і перо полишає межі смислу та алфавіту.

Сутінь у новоденні. Хуткі на "ц" цвіркунці;
класика перспективи, бракує хіба що танка
або ж – сирого туману в її кінці;
голий паркет, нездалий спокуситися танго.
Миті в новому житті зайве гукати "стій":
це зведе нанівець її, звіє, як хмарку.
Але рис твоїх глянцю годі вже, щоб на тій
стороні здоровити всіх і ліпити марку.

Білі стіни кімнати білішають поготів
од кинутого, на острах самим, очевидьки,
погляду, радше звиклого пуститися берегів,
чим з нестачею в спектрі їх півтонів розцвітки.
Аніщо річ не вибачає, як ті скрушні
місцини, де річ скінчилась. Чулість у прикінцевім
інтересі, себто, до порожні,
до безпредметних ландшафтів і є мистецтвом.

Хмара у новім житті коштує сонць. Дощі,
ідучи без угаву, не панькаються з незгідним.
Тим же маніром, потяг, що ти не стрічав, ждучи
на пероні в плащі, прибуде належним чином.
Там, де є обрій – вітрило йому суддя.
Око найде обмилок, аби насолити фену.*
І хто б тебе не гукав – "ти хто?", ти кажи: "хто я?
а ніхто", як Уліс – стрічному – Поліфему.

--------------------------
*фен – нім. Föhn, від лат. favonius — сильний і поривчастий(переважно західний) вітер з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря, що дме з гір в долини
---------------------

Иосиф Бродский.

Новая жизнь

Представь, что война окончена, что воцарился мир.
Что ты еще отражаешься в зеркале. Что сорока
или дрозд, а не юнкере, щебечет на ветке "чирр".
Что за окном не развалины города, а барокко
города; пинии, пальмы, магнолии, цепкий плющ,
лавр. Что чугунная вязь, в чьих кружевах скучала
луна, в результате вынесла натиск мимозы, плюс
взрывы агавы. Что жизнь нужно начать сначала.

Люди выходят из комнат, где стулья как буква "б"
или как мягкий знак, спасают от головокруженья.
Они не нужны, никому, только самим себе,
плитняку мостовой и правилам умноженья.
Это - влияние статуй. Вернее, их полых ниш.
То есть, если не святость, то хоть ее синоним.
Представь, что все это - правда. Представь, что ты говоришь
о себе, говоря о них, о лишнем, о постороннем.

Жизнь начинается заново именно так - с картин
изверженья вулкана, шлюпки, попавшей в бурю.
С порожденного ими чувства, что ты один
смотришь на катастрофу. С чувства, что ты в любую
минуту готов отвернуться, увидеть диван, цветы
в желтой китайской вазе рядом с остывшим кофе.
Их кричащие краски, их увядшие рты
тоже предупреждают, впрочем, о катастрофе.

Каждая вещь уязвима. Самая мысль, увы,
о ней легко забывается. Вещи вообще холопы
мысли. Отсюда их формы, взятые из головы,
их привязанность к месту, качества Пенелопы,
то есть потребность в будущем. Утром кричит петух.
В новой жизни, в гостинице, ты, выходя из ванной,
кутаясь в простыню, выглядишь как пастух
четвероногой мебели, железной и деревянной.

Представь, что эпос кончается идиллией. Что слова -
обратное языку пламени: монологу,
пожиравшему лучших, чем ты, с жадностью, как дрова;
что в тебе оно видело мало проку,
мало тепла. Поэтому ты уцелел.
Поэтому ты не страдаешь слишком от равнодушья
местных помон, вертумнов, венер, церер.
Поэтому на устах у тебя эта песнь пастушья.

Сколько можно оправдываться. Как ни скрывай тузы,
на стол ложатся вальты неизвестной масти.
Представь, что чем искренней голос, тем меньше в нем слезы,
любви к чему бы то ни было, страха, страсти.
Представь, что порой по радио ты ловишь старый гимн.
Представь, что за каждой буквой здесь тоже плетется свита
букв, слагаясь невольно то в "бетси", то в "ибрагим",
перо выводя за пределы смысла и алфавита.

Сумерки в новой жизни. Цикады с их звонким "ц";
классическая перспектива, где не хватает танка
либо - сырого тумана в ее конце;
голый паркет, никогда не осязавший танго.
В новой жизни мгновенью не говорят "постой":
остановившись, оно быстро идет насмарку.
Да и глянца в чертах твоих хватит уже, чтоб с той
их стороны черкнуть "привет" и приклеить марку.

Белые стены комнаты делаются белей
от брошенного на них якобы для острастки
взгляда, скорей привыкшего не к ширине полей,
но в отсутствию в спектре их отрешенной краски.
Многое можно простить вещи - тем паче там,
где эта вещь кончается. В конечном счете, чувство
любопытства к этим пустым местам,
к их беспредметным ландшафтам и есть искусство.

Облако в новой жизни лучше, чем солнце. Дождь,
будучи непрерывен - вроде самопознанья.
В свою очередь, поезд, которого ты не ждешь
на перроне в плаще, приходит без опозданья.
Там, где есть горизонт, парус ему судья.
Глаз предпочтет обмылок, чем тряпочку или пену.
И если кто-нибудь спросит: "кто ты?" ответь: "кто я,
я - никто", как Улисс некогда Полифему.

1988


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2018-04-01 16:52:49
Переглядів сторінки твору 426
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.721 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.272 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.777
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2018.07.21 12:01
Автор у цю хвилину відсутній