А, може, папороть піти шукати?
В купальську ніч, не вгледівши вінка...
І тільки ліс за спиною зітхатиме
Німим питаннями – „це ще хто така?”
Згадай-но, ліс...
Тим пишним літом,
В якому ти впізнав мене одразу –
Не шкодував для мене того квіту,
Що зазвичай цвіте одного разу...
Не пам’ятаєш?..
„Як будуть питати
Чого ти блудиш лісом серед ночі,
Кажи, що цвіт той щастям має стати,
Скажи їм, серце, просто в очі:
Не лихоманка знов тебе трясе,
Хто знайде, ніби підійме завісу, -
Відтак на світі знатиме усе...”
Нагадувала я на мові лісу.
...Чому я тут?
У надвечір’я ворожили,
Плили човнами, берегами йшли.
А два вінки, що першими пустили,
У воду майже зразу і пішли...
Навіщо ворожити тій, хто знає?
Яку русалки мають за свою?
Тужлива пісня знову серце крає,
А я в лісній гущавині стою...