ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск,
Як ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Вірші
З циклу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З циклу
*****
Отамани вітрів
поселяються здавна в печерах,
голосисті, як доля,
і вельми прихильні до струн.
Віртуозно і ревно
запрошують нас на вечерю
в загадковому небі,
у горах
та в колах відлунь.
Відрізають уміло
дароване сонцем проміння
надвечір”ю п’янкому –
навіщо такому краса,
що віддасть, відрум’янившись,
тіням старого каміння
і далеким-далеким,
не рідним йому голосам.
*****
Важниця* димом допише етюди,
ті, що читатимуть гори повсюди.
Кожна по-своєму, тихо і шумно.
В небі розтягнуті ду-ду-ду-думи,
гейби гармонь у руках гармоніста.
Музиці тісно! Музиці тісно
в тому етюді та в цьому етюді,
вже недоступним липучій огуді,
здавна незмінній володарці долу…
Ти усміхнешся і скажеш спроквола:
музики і сушені в нас доволі.
*Піч з дахом для сушіння фруктів.
*****
Вийдемо врозтіч з весни преч Говерли.
Жонва відстукає азбуку морзе
поглядів наших, вогненно завмерлих,
доки за літо закотимо грози
через усе неминучо минуче,
біле і чорне, очорнене біле.
Хто нам порадник? Минулого лучник –
цілить, обожнена, цілить і цілить.
Може, забаг переміряти гори
стрілами з голосом давньої лютні,*
може, убив нас, розлучених, вчора
і відпускає без душ у майбутнє.
*Музичний інструмент.
*****
Тиблям* зимарку ** тримати високо
з правого боку і з лівого боку,
стиснувши стіни ялинові міцно.
Тиблі не зрадять, як вимоклі ліци.***
А на зимарці триматися літу
за скопійовану ним же розмітку
з чорних летовищ для янголів білих,
з вишивки зорями, що не зуміли
жодні закохані в нас розгадати
й ми, покохавши, до тиблів зубчастих
душами схожі на вічних висотах,
мов одночасно – до щастя і проти…
*Кілки, які використовують при будівництві гуцульських осель;
**хатина в горах;
***віжки.
*****
Файка за файкою – кільцями дим
коло зимарки. А диму куди?
Може, на захід, а, може,- на схід.
Щойно на світ, але мудрий, як дід –
знає наосліп найкращі шляхи,
звично хутчіший од кожного –пчхи!-
Файка за файкою – іскорки в тан
вище зимарки. Яка висота
їх обнадіє і вмить проковтне?
Знову файкам недовершене днем
вперто чеканити в плині чекань,
де переходить у правду обман.
*****
В тами* ковтки великі,
тама тамує спрагу,
знає покірні лики,
знає шалені лики
річки, яка на благо.
Тамою теж тамує
давні страхи горянин,
наздоганяє всує
і вибачає всує
час, що під таму канув
з буйним його завзяттям,
з вістками, мов оргамі,
аж допоки лататтям,
пелюстковим багаттям
в річці не стати тамі.
*Гребля.
Надвечірнє купання
Водоспад одягає купальниць нагих
в сорочки і чільця від Творця і спокусника.
Червоніюче сонце на обрії луснуло
й розсипається геть за законом дуги
рушниками у барвах покори і зваб,
що купальницям ляжуть на шиї розніжені
в час, коли у прозорім не гріх поманіжитись
і гріхом не здружити красу і слова.
*****
Рибко у водах карпатських, пів світу
думає, як то по літніх дощах
битися в фатці,* аби золотіти,
наче запалена вчасно свіча.
Рибко, свічею тобі догорати,
хай золотою, нехай у воді,
поки не стямиться гУцул кирпатий,
в’яжучи вузол бажань і надій.
Що завузлує, того не минути,
але підкаже йому висота:
міддю – надумане, міддю – почуте,
золотом лиш не похилі літа.
*Сіть.
Нерест
Тирло* віщує, сміється, примножує
літо приховане, літо підводне.
Рибки собі виколисують сходження
світла і світу з безодні.
Рибки розсіюють іскри зародження,
найхолодніші та щонайцупкіші.
В рибок навчаюся срібними й гожими
вгору виводити вірші.
*Місце нересту.
Нічний пейзаж
Від чорної кішки, порадниці нічки
розходяться кола з вогнистими -няв!-
і дивляться сови, як злодій у вічко,
на тарницю,* що відділяє коня
від затишку стайні для зайшлого вітру,
порадника вершника – зможуть удвох
фарби привезти для нічної палітри,
аби відрізнити од вічності мох,
по горах повзучий, подібний до віжок,
попущених щедро – хоч волю рости –
у колах грайливої чорної кішки
та в зорі совиному без висоти.
*Сідло.
*****
Не чатують гадюки на зайшлого.
Не пручайтеся, пні,
моховіючі пні.
Чи не вами притулок гадючий означено,
що своє розгубив,
що своє одзвенів,
а натомість од шкури лискучої
зашарівся знічев’я
опівдні
опів
на приховану вічність у горах,
отам,
де умер потічок,
мов гадюка замучена –
для чужого – прощальна чужа нагота.
*****
Вибрав у душу жало
по мовчазній мольбі.
Келихи проводжають,
кланяючись тобі.
Стільки вина не вип”єш,
щоб відцуратись гір.
Цвітом гірської липи
музика давніх лір
в келих нараз опала,
чи не останній той,
що переможе жало
й дужчих накличе – сто.
*****
Закінчились вакації
карпатської весни.
По храмі лісу – з тацею,
збирає цвіт рясний,
а ще – чимало зелені
і вдосталь синяви.
Хто жертвує – звеселений
і до висот – правий…
Лісною літургією
примножено дива:
стають ялини віями
Карпат, що в молитвах…
Світанок
Заструмує мовчання,
впіймає мовчання
далечінь, що виводять
з-за гір і з-за скель
мерехтливі прочани,
сяйливі прочани,
для яких і хмарина –
уквітчаний бриль.
Ані звуку до селища в димці!
Вітаймо
недосяжне, приведене
кожному в дім,
і прочан у блискітках
на куполі храму,
споконвіку відомих
у селищі всім.
*****
Флєцкавка* з гір у неділю святу.
Флєцкавка, коню, а купол церковці
в наші мандрівці прихований зовсім
тими, хто знає, як долі ростуть,
в горах посіяні, знесені вниз
дужим потоком, прицільним потоком.
Досить не вірити третьому оку –
кожен своєму, мій коню. Збагни,
чом під копитами трави долин
і віднедавна не хочемо вгору.
Долям, ади, надощило покору,
флєцкавки їхньої не обійшли…
*Дощова погода.
*****
Голубка низько над обійстям
весіллю посилає вістки.
Крилом кривавим – про утрату,
крилом вцілілим – про відплату.
Ловіть нещастя, захмелілі,
що посилали птасі білій,
але собі знайшли те саме –
у голубино-ніжне – камінь.
Станцюють винні та невинні
«Голубку» князю та княгині.*
Одне крило нараз – криваво,
А інше – полум’ям яскравим,
яке по нитці,
нитці білій
від духа темені прибігло.
*Молода пара на весіллі.
*****
Будеш ходити собі, як цизорик,*
ландати** за і погрозливо проти
вітру гірського, що прагне покори –
ти ж бо не перший,
та навіть не сотий
з тих невгамовних опришків сучасних,
хто не злякається і без фузеї,*
хто або світиться, або погасне,
але вельможного дурня не клеїть.
Просто віншує стежу і вужевку****
на перевалі
та на видноколі
й пісню, мов стяг, - на донебному древку
душам, як осінь підтоптана, голим.
*Кишеньковий ніж;
**волочитися;
***рушниця;
****шнур.
Війна
Сходяться залпи, розходяться залпи,
гейби над норами затхлими чаплі,
вгору вихоплюють нас по-одному:
досить гостини – на небо, додому,
бо ж допивали тернівку до краплі,
посмішки порівно й бОханець навпіл.
Чом же і смерть не ділити жовнірську?
З янгольським хором зливається військо.
*Буханка.
Підвісна переправа
Висоту набираєш, немовби чічки*
в мальовничий букет – аж тамуючи подих.
І Господь, далебі, так у небо відходив,
відпускаючи крихти земного з руки.
Не вагайся ні миті: дозволь пелюсткам
облітати з чічок, назавжди облітати
несподіваним острахом – прямо в багаття,
від якого рятує Господня рука…
*Квітки.
*****
З келії вийти б… У гори? У вічність?
Губиться в помислах чесних чернець.
Зранку, схвильований сонцем, - епічно,
Згодом лірично – до зболених лиць
у завіконні, його завіконні,
рідному, звісно, й, без сумніву, - ні.
Епос з очей опаде на долоні,
лірику вигоїть хрест на стіні…
Отамани вітрів
поселяються здавна в печерах,
голосисті, як доля,
і вельми прихильні до струн.
Віртуозно і ревно
запрошують нас на вечерю
в загадковому небі,
у горах
та в колах відлунь.
Відрізають уміло
дароване сонцем проміння
надвечір”ю п’янкому –
навіщо такому краса,
що віддасть, відрум’янившись,
тіням старого каміння
і далеким-далеким,
не рідним йому голосам.
*****
Важниця* димом допише етюди,
ті, що читатимуть гори повсюди.
Кожна по-своєму, тихо і шумно.
В небі розтягнуті ду-ду-ду-думи,
гейби гармонь у руках гармоніста.
Музиці тісно! Музиці тісно
в тому етюді та в цьому етюді,
вже недоступним липучій огуді,
здавна незмінній володарці долу…
Ти усміхнешся і скажеш спроквола:
музики і сушені в нас доволі.
*Піч з дахом для сушіння фруктів.
*****
Вийдемо врозтіч з весни преч Говерли.
Жонва відстукає азбуку морзе
поглядів наших, вогненно завмерлих,
доки за літо закотимо грози
через усе неминучо минуче,
біле і чорне, очорнене біле.
Хто нам порадник? Минулого лучник –
цілить, обожнена, цілить і цілить.
Може, забаг переміряти гори
стрілами з голосом давньої лютні,*
може, убив нас, розлучених, вчора
і відпускає без душ у майбутнє.
*Музичний інструмент.
*****
Тиблям* зимарку ** тримати високо
з правого боку і з лівого боку,
стиснувши стіни ялинові міцно.
Тиблі не зрадять, як вимоклі ліци.***
А на зимарці триматися літу
за скопійовану ним же розмітку
з чорних летовищ для янголів білих,
з вишивки зорями, що не зуміли
жодні закохані в нас розгадати
й ми, покохавши, до тиблів зубчастих
душами схожі на вічних висотах,
мов одночасно – до щастя і проти…
*Кілки, які використовують при будівництві гуцульських осель;
**хатина в горах;
***віжки.
*****
Файка за файкою – кільцями дим
коло зимарки. А диму куди?
Може, на захід, а, може,- на схід.
Щойно на світ, але мудрий, як дід –
знає наосліп найкращі шляхи,
звично хутчіший од кожного –пчхи!-
Файка за файкою – іскорки в тан
вище зимарки. Яка висота
їх обнадіє і вмить проковтне?
Знову файкам недовершене днем
вперто чеканити в плині чекань,
де переходить у правду обман.
*****
В тами* ковтки великі,
тама тамує спрагу,
знає покірні лики,
знає шалені лики
річки, яка на благо.
Тамою теж тамує
давні страхи горянин,
наздоганяє всує
і вибачає всує
час, що під таму канув
з буйним його завзяттям,
з вістками, мов оргамі,
аж допоки лататтям,
пелюстковим багаттям
в річці не стати тамі.
*Гребля.
Надвечірнє купання
Водоспад одягає купальниць нагих
в сорочки і чільця від Творця і спокусника.
Червоніюче сонце на обрії луснуло
й розсипається геть за законом дуги
рушниками у барвах покори і зваб,
що купальницям ляжуть на шиї розніжені
в час, коли у прозорім не гріх поманіжитись
і гріхом не здружити красу і слова.
*****
Рибко у водах карпатських, пів світу
думає, як то по літніх дощах
битися в фатці,* аби золотіти,
наче запалена вчасно свіча.
Рибко, свічею тобі догорати,
хай золотою, нехай у воді,
поки не стямиться гУцул кирпатий,
в’яжучи вузол бажань і надій.
Що завузлує, того не минути,
але підкаже йому висота:
міддю – надумане, міддю – почуте,
золотом лиш не похилі літа.
*Сіть.
Нерест
Тирло* віщує, сміється, примножує
літо приховане, літо підводне.
Рибки собі виколисують сходження
світла і світу з безодні.
Рибки розсіюють іскри зародження,
найхолодніші та щонайцупкіші.
В рибок навчаюся срібними й гожими
вгору виводити вірші.
*Місце нересту.
Нічний пейзаж
Від чорної кішки, порадниці нічки
розходяться кола з вогнистими -няв!-
і дивляться сови, як злодій у вічко,
на тарницю,* що відділяє коня
від затишку стайні для зайшлого вітру,
порадника вершника – зможуть удвох
фарби привезти для нічної палітри,
аби відрізнити од вічності мох,
по горах повзучий, подібний до віжок,
попущених щедро – хоч волю рости –
у колах грайливої чорної кішки
та в зорі совиному без висоти.
*Сідло.
*****
Не чатують гадюки на зайшлого.
Не пручайтеся, пні,
моховіючі пні.
Чи не вами притулок гадючий означено,
що своє розгубив,
що своє одзвенів,
а натомість од шкури лискучої
зашарівся знічев’я
опівдні
опів
на приховану вічність у горах,
отам,
де умер потічок,
мов гадюка замучена –
для чужого – прощальна чужа нагота.
*****
Вибрав у душу жало
по мовчазній мольбі.
Келихи проводжають,
кланяючись тобі.
Стільки вина не вип”єш,
щоб відцуратись гір.
Цвітом гірської липи
музика давніх лір
в келих нараз опала,
чи не останній той,
що переможе жало
й дужчих накличе – сто.
*****
Закінчились вакації
карпатської весни.
По храмі лісу – з тацею,
збирає цвіт рясний,
а ще – чимало зелені
і вдосталь синяви.
Хто жертвує – звеселений
і до висот – правий…
Лісною літургією
примножено дива:
стають ялини віями
Карпат, що в молитвах…
Світанок
Заструмує мовчання,
впіймає мовчання
далечінь, що виводять
з-за гір і з-за скель
мерехтливі прочани,
сяйливі прочани,
для яких і хмарина –
уквітчаний бриль.
Ані звуку до селища в димці!
Вітаймо
недосяжне, приведене
кожному в дім,
і прочан у блискітках
на куполі храму,
споконвіку відомих
у селищі всім.
*****
Флєцкавка* з гір у неділю святу.
Флєцкавка, коню, а купол церковці
в наші мандрівці прихований зовсім
тими, хто знає, як долі ростуть,
в горах посіяні, знесені вниз
дужим потоком, прицільним потоком.
Досить не вірити третьому оку –
кожен своєму, мій коню. Збагни,
чом під копитами трави долин
і віднедавна не хочемо вгору.
Долям, ади, надощило покору,
флєцкавки їхньої не обійшли…
*Дощова погода.
*****
Голубка низько над обійстям
весіллю посилає вістки.
Крилом кривавим – про утрату,
крилом вцілілим – про відплату.
Ловіть нещастя, захмелілі,
що посилали птасі білій,
але собі знайшли те саме –
у голубино-ніжне – камінь.
Станцюють винні та невинні
«Голубку» князю та княгині.*
Одне крило нараз – криваво,
А інше – полум’ям яскравим,
яке по нитці,
нитці білій
від духа темені прибігло.
*Молода пара на весіллі.
*****
Будеш ходити собі, як цизорик,*
ландати** за і погрозливо проти
вітру гірського, що прагне покори –
ти ж бо не перший,
та навіть не сотий
з тих невгамовних опришків сучасних,
хто не злякається і без фузеї,*
хто або світиться, або погасне,
але вельможного дурня не клеїть.
Просто віншує стежу і вужевку****
на перевалі
та на видноколі
й пісню, мов стяг, - на донебному древку
душам, як осінь підтоптана, голим.
*Кишеньковий ніж;
**волочитися;
***рушниця;
****шнур.
Війна
Сходяться залпи, розходяться залпи,
гейби над норами затхлими чаплі,
вгору вихоплюють нас по-одному:
досить гостини – на небо, додому,
бо ж допивали тернівку до краплі,
посмішки порівно й бОханець навпіл.
Чом же і смерть не ділити жовнірську?
З янгольським хором зливається військо.
*Буханка.
Підвісна переправа
Висоту набираєш, немовби чічки*
в мальовничий букет – аж тамуючи подих.
І Господь, далебі, так у небо відходив,
відпускаючи крихти земного з руки.
Не вагайся ні миті: дозволь пелюсткам
облітати з чічок, назавжди облітати
несподіваним острахом – прямо в багаття,
від якого рятує Господня рука…
*Квітки.
*****
З келії вийти б… У гори? У вічність?
Губиться в помислах чесних чернець.
Зранку, схвильований сонцем, - епічно,
Згодом лірично – до зболених лиць
у завіконні, його завіконні,
рідному, звісно, й, без сумніву, - ні.
Епос з очей опаде на долоні,
лірику вигоїть хрест на стіні…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію