
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.15
22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,
2025.07.15
17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.
2025.07.15
11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...
2025.07.15
07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.
2025.07.15
05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.
2025.07.14
22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
2025.07.14
19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
2025.07.14
19:50
Народився експромт.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
2025.07.14
14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
2025.07.14
05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
2025.07.14
00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
2025.07.13
23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
2025.07.13
22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
2025.07.13
19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Вірші
З циклу
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З циклу
*****
Отамани вітрів
поселяються здавна в печерах,
голосисті, як доля,
і вельми прихильні до струн.
Віртуозно і ревно
запрошують нас на вечерю
в загадковому небі,
у горах
та в колах відлунь.
Відрізають уміло
дароване сонцем проміння
надвечір”ю п’янкому –
навіщо такому краса,
що віддасть, відрум’янившись,
тіням старого каміння
і далеким-далеким,
не рідним йому голосам.
*****
Важниця* димом допише етюди,
ті, що читатимуть гори повсюди.
Кожна по-своєму, тихо і шумно.
В небі розтягнуті ду-ду-ду-думи,
гейби гармонь у руках гармоніста.
Музиці тісно! Музиці тісно
в тому етюді та в цьому етюді,
вже недоступним липучій огуді,
здавна незмінній володарці долу…
Ти усміхнешся і скажеш спроквола:
музики і сушені в нас доволі.
*Піч з дахом для сушіння фруктів.
*****
Вийдемо врозтіч з весни преч Говерли.
Жонва відстукає азбуку морзе
поглядів наших, вогненно завмерлих,
доки за літо закотимо грози
через усе неминучо минуче,
біле і чорне, очорнене біле.
Хто нам порадник? Минулого лучник –
цілить, обожнена, цілить і цілить.
Може, забаг переміряти гори
стрілами з голосом давньої лютні,*
може, убив нас, розлучених, вчора
і відпускає без душ у майбутнє.
*Музичний інструмент.
*****
Тиблям* зимарку ** тримати високо
з правого боку і з лівого боку,
стиснувши стіни ялинові міцно.
Тиблі не зрадять, як вимоклі ліци.***
А на зимарці триматися літу
за скопійовану ним же розмітку
з чорних летовищ для янголів білих,
з вишивки зорями, що не зуміли
жодні закохані в нас розгадати
й ми, покохавши, до тиблів зубчастих
душами схожі на вічних висотах,
мов одночасно – до щастя і проти…
*Кілки, які використовують при будівництві гуцульських осель;
**хатина в горах;
***віжки.
*****
Файка за файкою – кільцями дим
коло зимарки. А диму куди?
Може, на захід, а, може,- на схід.
Щойно на світ, але мудрий, як дід –
знає наосліп найкращі шляхи,
звично хутчіший од кожного –пчхи!-
Файка за файкою – іскорки в тан
вище зимарки. Яка висота
їх обнадіє і вмить проковтне?
Знову файкам недовершене днем
вперто чеканити в плині чекань,
де переходить у правду обман.
*****
В тами* ковтки великі,
тама тамує спрагу,
знає покірні лики,
знає шалені лики
річки, яка на благо.
Тамою теж тамує
давні страхи горянин,
наздоганяє всує
і вибачає всує
час, що під таму канув
з буйним його завзяттям,
з вістками, мов оргамі,
аж допоки лататтям,
пелюстковим багаттям
в річці не стати тамі.
*Гребля.
Надвечірнє купання
Водоспад одягає купальниць нагих
в сорочки і чільця від Творця і спокусника.
Червоніюче сонце на обрії луснуло
й розсипається геть за законом дуги
рушниками у барвах покори і зваб,
що купальницям ляжуть на шиї розніжені
в час, коли у прозорім не гріх поманіжитись
і гріхом не здружити красу і слова.
*****
Рибко у водах карпатських, пів світу
думає, як то по літніх дощах
битися в фатці,* аби золотіти,
наче запалена вчасно свіча.
Рибко, свічею тобі догорати,
хай золотою, нехай у воді,
поки не стямиться гУцул кирпатий,
в’яжучи вузол бажань і надій.
Що завузлує, того не минути,
але підкаже йому висота:
міддю – надумане, міддю – почуте,
золотом лиш не похилі літа.
*Сіть.
Нерест
Тирло* віщує, сміється, примножує
літо приховане, літо підводне.
Рибки собі виколисують сходження
світла і світу з безодні.
Рибки розсіюють іскри зародження,
найхолодніші та щонайцупкіші.
В рибок навчаюся срібними й гожими
вгору виводити вірші.
*Місце нересту.
Нічний пейзаж
Від чорної кішки, порадниці нічки
розходяться кола з вогнистими -няв!-
і дивляться сови, як злодій у вічко,
на тарницю,* що відділяє коня
від затишку стайні для зайшлого вітру,
порадника вершника – зможуть удвох
фарби привезти для нічної палітри,
аби відрізнити од вічності мох,
по горах повзучий, подібний до віжок,
попущених щедро – хоч волю рости –
у колах грайливої чорної кішки
та в зорі совиному без висоти.
*Сідло.
*****
Не чатують гадюки на зайшлого.
Не пручайтеся, пні,
моховіючі пні.
Чи не вами притулок гадючий означено,
що своє розгубив,
що своє одзвенів,
а натомість од шкури лискучої
зашарівся знічев’я
опівдні
опів
на приховану вічність у горах,
отам,
де умер потічок,
мов гадюка замучена –
для чужого – прощальна чужа нагота.
*****
Вибрав у душу жало
по мовчазній мольбі.
Келихи проводжають,
кланяючись тобі.
Стільки вина не вип”єш,
щоб відцуратись гір.
Цвітом гірської липи
музика давніх лір
в келих нараз опала,
чи не останній той,
що переможе жало
й дужчих накличе – сто.
*****
Закінчились вакації
карпатської весни.
По храмі лісу – з тацею,
збирає цвіт рясний,
а ще – чимало зелені
і вдосталь синяви.
Хто жертвує – звеселений
і до висот – правий…
Лісною літургією
примножено дива:
стають ялини віями
Карпат, що в молитвах…
Світанок
Заструмує мовчання,
впіймає мовчання
далечінь, що виводять
з-за гір і з-за скель
мерехтливі прочани,
сяйливі прочани,
для яких і хмарина –
уквітчаний бриль.
Ані звуку до селища в димці!
Вітаймо
недосяжне, приведене
кожному в дім,
і прочан у блискітках
на куполі храму,
споконвіку відомих
у селищі всім.
*****
Флєцкавка* з гір у неділю святу.
Флєцкавка, коню, а купол церковці
в наші мандрівці прихований зовсім
тими, хто знає, як долі ростуть,
в горах посіяні, знесені вниз
дужим потоком, прицільним потоком.
Досить не вірити третьому оку –
кожен своєму, мій коню. Збагни,
чом під копитами трави долин
і віднедавна не хочемо вгору.
Долям, ади, надощило покору,
флєцкавки їхньої не обійшли…
*Дощова погода.
*****
Голубка низько над обійстям
весіллю посилає вістки.
Крилом кривавим – про утрату,
крилом вцілілим – про відплату.
Ловіть нещастя, захмелілі,
що посилали птасі білій,
але собі знайшли те саме –
у голубино-ніжне – камінь.
Станцюють винні та невинні
«Голубку» князю та княгині.*
Одне крило нараз – криваво,
А інше – полум’ям яскравим,
яке по нитці,
нитці білій
від духа темені прибігло.
*Молода пара на весіллі.
*****
Будеш ходити собі, як цизорик,*
ландати** за і погрозливо проти
вітру гірського, що прагне покори –
ти ж бо не перший,
та навіть не сотий
з тих невгамовних опришків сучасних,
хто не злякається і без фузеї,*
хто або світиться, або погасне,
але вельможного дурня не клеїть.
Просто віншує стежу і вужевку****
на перевалі
та на видноколі
й пісню, мов стяг, - на донебному древку
душам, як осінь підтоптана, голим.
*Кишеньковий ніж;
**волочитися;
***рушниця;
****шнур.
Війна
Сходяться залпи, розходяться залпи,
гейби над норами затхлими чаплі,
вгору вихоплюють нас по-одному:
досить гостини – на небо, додому,
бо ж допивали тернівку до краплі,
посмішки порівно й бОханець навпіл.
Чом же і смерть не ділити жовнірську?
З янгольським хором зливається військо.
*Буханка.
Підвісна переправа
Висоту набираєш, немовби чічки*
в мальовничий букет – аж тамуючи подих.
І Господь, далебі, так у небо відходив,
відпускаючи крихти земного з руки.
Не вагайся ні миті: дозволь пелюсткам
облітати з чічок, назавжди облітати
несподіваним острахом – прямо в багаття,
від якого рятує Господня рука…
*Квітки.
*****
З келії вийти б… У гори? У вічність?
Губиться в помислах чесних чернець.
Зранку, схвильований сонцем, - епічно,
Згодом лірично – до зболених лиць
у завіконні, його завіконні,
рідному, звісно, й, без сумніву, - ні.
Епос з очей опаде на долоні,
лірику вигоїть хрест на стіні…
Отамани вітрів
поселяються здавна в печерах,
голосисті, як доля,
і вельми прихильні до струн.
Віртуозно і ревно
запрошують нас на вечерю
в загадковому небі,
у горах
та в колах відлунь.
Відрізають уміло
дароване сонцем проміння
надвечір”ю п’янкому –
навіщо такому краса,
що віддасть, відрум’янившись,
тіням старого каміння
і далеким-далеким,
не рідним йому голосам.
*****
Важниця* димом допише етюди,
ті, що читатимуть гори повсюди.
Кожна по-своєму, тихо і шумно.
В небі розтягнуті ду-ду-ду-думи,
гейби гармонь у руках гармоніста.
Музиці тісно! Музиці тісно
в тому етюді та в цьому етюді,
вже недоступним липучій огуді,
здавна незмінній володарці долу…
Ти усміхнешся і скажеш спроквола:
музики і сушені в нас доволі.
*Піч з дахом для сушіння фруктів.
*****
Вийдемо врозтіч з весни преч Говерли.
Жонва відстукає азбуку морзе
поглядів наших, вогненно завмерлих,
доки за літо закотимо грози
через усе неминучо минуче,
біле і чорне, очорнене біле.
Хто нам порадник? Минулого лучник –
цілить, обожнена, цілить і цілить.
Може, забаг переміряти гори
стрілами з голосом давньої лютні,*
може, убив нас, розлучених, вчора
і відпускає без душ у майбутнє.
*Музичний інструмент.
*****
Тиблям* зимарку ** тримати високо
з правого боку і з лівого боку,
стиснувши стіни ялинові міцно.
Тиблі не зрадять, як вимоклі ліци.***
А на зимарці триматися літу
за скопійовану ним же розмітку
з чорних летовищ для янголів білих,
з вишивки зорями, що не зуміли
жодні закохані в нас розгадати
й ми, покохавши, до тиблів зубчастих
душами схожі на вічних висотах,
мов одночасно – до щастя і проти…
*Кілки, які використовують при будівництві гуцульських осель;
**хатина в горах;
***віжки.
*****
Файка за файкою – кільцями дим
коло зимарки. А диму куди?
Може, на захід, а, може,- на схід.
Щойно на світ, але мудрий, як дід –
знає наосліп найкращі шляхи,
звично хутчіший од кожного –пчхи!-
Файка за файкою – іскорки в тан
вище зимарки. Яка висота
їх обнадіє і вмить проковтне?
Знову файкам недовершене днем
вперто чеканити в плині чекань,
де переходить у правду обман.
*****
В тами* ковтки великі,
тама тамує спрагу,
знає покірні лики,
знає шалені лики
річки, яка на благо.
Тамою теж тамує
давні страхи горянин,
наздоганяє всує
і вибачає всує
час, що під таму канув
з буйним його завзяттям,
з вістками, мов оргамі,
аж допоки лататтям,
пелюстковим багаттям
в річці не стати тамі.
*Гребля.
Надвечірнє купання
Водоспад одягає купальниць нагих
в сорочки і чільця від Творця і спокусника.
Червоніюче сонце на обрії луснуло
й розсипається геть за законом дуги
рушниками у барвах покори і зваб,
що купальницям ляжуть на шиї розніжені
в час, коли у прозорім не гріх поманіжитись
і гріхом не здружити красу і слова.
*****
Рибко у водах карпатських, пів світу
думає, як то по літніх дощах
битися в фатці,* аби золотіти,
наче запалена вчасно свіча.
Рибко, свічею тобі догорати,
хай золотою, нехай у воді,
поки не стямиться гУцул кирпатий,
в’яжучи вузол бажань і надій.
Що завузлує, того не минути,
але підкаже йому висота:
міддю – надумане, міддю – почуте,
золотом лиш не похилі літа.
*Сіть.
Нерест
Тирло* віщує, сміється, примножує
літо приховане, літо підводне.
Рибки собі виколисують сходження
світла і світу з безодні.
Рибки розсіюють іскри зародження,
найхолодніші та щонайцупкіші.
В рибок навчаюся срібними й гожими
вгору виводити вірші.
*Місце нересту.
Нічний пейзаж
Від чорної кішки, порадниці нічки
розходяться кола з вогнистими -няв!-
і дивляться сови, як злодій у вічко,
на тарницю,* що відділяє коня
від затишку стайні для зайшлого вітру,
порадника вершника – зможуть удвох
фарби привезти для нічної палітри,
аби відрізнити од вічності мох,
по горах повзучий, подібний до віжок,
попущених щедро – хоч волю рости –
у колах грайливої чорної кішки
та в зорі совиному без висоти.
*Сідло.
*****
Не чатують гадюки на зайшлого.
Не пручайтеся, пні,
моховіючі пні.
Чи не вами притулок гадючий означено,
що своє розгубив,
що своє одзвенів,
а натомість од шкури лискучої
зашарівся знічев’я
опівдні
опів
на приховану вічність у горах,
отам,
де умер потічок,
мов гадюка замучена –
для чужого – прощальна чужа нагота.
*****
Вибрав у душу жало
по мовчазній мольбі.
Келихи проводжають,
кланяючись тобі.
Стільки вина не вип”єш,
щоб відцуратись гір.
Цвітом гірської липи
музика давніх лір
в келих нараз опала,
чи не останній той,
що переможе жало
й дужчих накличе – сто.
*****
Закінчились вакації
карпатської весни.
По храмі лісу – з тацею,
збирає цвіт рясний,
а ще – чимало зелені
і вдосталь синяви.
Хто жертвує – звеселений
і до висот – правий…
Лісною літургією
примножено дива:
стають ялини віями
Карпат, що в молитвах…
Світанок
Заструмує мовчання,
впіймає мовчання
далечінь, що виводять
з-за гір і з-за скель
мерехтливі прочани,
сяйливі прочани,
для яких і хмарина –
уквітчаний бриль.
Ані звуку до селища в димці!
Вітаймо
недосяжне, приведене
кожному в дім,
і прочан у блискітках
на куполі храму,
споконвіку відомих
у селищі всім.
*****
Флєцкавка* з гір у неділю святу.
Флєцкавка, коню, а купол церковці
в наші мандрівці прихований зовсім
тими, хто знає, як долі ростуть,
в горах посіяні, знесені вниз
дужим потоком, прицільним потоком.
Досить не вірити третьому оку –
кожен своєму, мій коню. Збагни,
чом під копитами трави долин
і віднедавна не хочемо вгору.
Долям, ади, надощило покору,
флєцкавки їхньої не обійшли…
*Дощова погода.
*****
Голубка низько над обійстям
весіллю посилає вістки.
Крилом кривавим – про утрату,
крилом вцілілим – про відплату.
Ловіть нещастя, захмелілі,
що посилали птасі білій,
але собі знайшли те саме –
у голубино-ніжне – камінь.
Станцюють винні та невинні
«Голубку» князю та княгині.*
Одне крило нараз – криваво,
А інше – полум’ям яскравим,
яке по нитці,
нитці білій
від духа темені прибігло.
*Молода пара на весіллі.
*****
Будеш ходити собі, як цизорик,*
ландати** за і погрозливо проти
вітру гірського, що прагне покори –
ти ж бо не перший,
та навіть не сотий
з тих невгамовних опришків сучасних,
хто не злякається і без фузеї,*
хто або світиться, або погасне,
але вельможного дурня не клеїть.
Просто віншує стежу і вужевку****
на перевалі
та на видноколі
й пісню, мов стяг, - на донебному древку
душам, як осінь підтоптана, голим.
*Кишеньковий ніж;
**волочитися;
***рушниця;
****шнур.
Війна
Сходяться залпи, розходяться залпи,
гейби над норами затхлими чаплі,
вгору вихоплюють нас по-одному:
досить гостини – на небо, додому,
бо ж допивали тернівку до краплі,
посмішки порівно й бОханець навпіл.
Чом же і смерть не ділити жовнірську?
З янгольським хором зливається військо.
*Буханка.
Підвісна переправа
Висоту набираєш, немовби чічки*
в мальовничий букет – аж тамуючи подих.
І Господь, далебі, так у небо відходив,
відпускаючи крихти земного з руки.
Не вагайся ні миті: дозволь пелюсткам
облітати з чічок, назавжди облітати
несподіваним острахом – прямо в багаття,
від якого рятує Господня рука…
*Квітки.
*****
З келії вийти б… У гори? У вічність?
Губиться в помислах чесних чернець.
Зранку, схвильований сонцем, - епічно,
Згодом лірично – до зболених лиць
у завіконні, його завіконні,
рідному, звісно, й, без сумніву, - ні.
Епос з очей опаде на долоні,
лірику вигоїть хрест на стіні…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію