ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2019.05.25
13:06
Та хай би вже було як є:
Небілені обдерті стіни,
Куток, де сіть павук снує –
І б’ються в ній страхи незмінні;
Нехай розвезло всі шляхи,
І сон вже не долає втому,
І Бог прикинувся глухим –
Небілені обдерті стіни,
Куток, де сіть павук снує –
І б’ються в ній страхи незмінні;
Нехай розвезло всі шляхи,
І сон вже не долає втому,
І Бог прикинувся глухим –
2019.05.25
12:47
Пробігаю поглядом і.............стрічаю одні образи......
звісно, слів не арештовували, мотиви можуть бути спільними, на мою думку, таки за мотивами...чи під враженням.
Чи ні?
еринії... іуди... столиця... травнева гроза... підмітання... Донбас, Луг
звісно, слів не арештовували, мотиви можуть бути спільними, на мою думку, таки за мотивами...чи під враженням.
Чи ні?
еринії... іуди... столиця... травнева гроза... підмітання... Донбас, Луг
2019.05.25
10:22
Мудрощів би всім... Наливайте з діжки!
Запустіть модерні, ярі двигуни.
Був король - утік... проводжали пішки.
Корчували трухле, щось народ наснив.
Піднялись на прю, наварили каші,
роздала сорока... бракне сироті.
Де отут нові, креативні, наші?
Запустіть модерні, ярі двигуни.
Був король - утік... проводжали пішки.
Корчували трухле, щось народ наснив.
Піднялись на прю, наварили каші,
роздала сорока... бракне сироті.
Де отут нові, креативні, наші?
2019.05.25
09:52
Смеркається, спиняє тиха ніч
минулого сум'яття каруселі.
Малинові мазки на чистій стелі
сумних небес, а канделябри свіч
ще не горять, лише зоря одна
крізь поволоку синю проглядає.
Хтось поступово поза небокраєм
запалює свічки. Чия вина,
минулого сум'яття каруселі.
Малинові мазки на чистій стелі
сумних небес, а канделябри свіч
ще не горять, лише зоря одна
крізь поволоку синю проглядає.
Хтось поступово поза небокраєм
запалює свічки. Чия вина,
2019.05.25
06:41
На кордоні совісті спокуса
Душу вперто знаджує щомить, –
То до Галі радо пригорнуся,
То без Олі не вдається жить.
На кордоні совісті затисла
Душу непостійності вина, –
Згадую сьогодні тільки числа,
Бо забулись зовсім імена.
Душу вперто знаджує щомить, –
То до Галі радо пригорнуся,
То без Олі не вдається жить.
На кордоні совісті затисла
Душу непостійності вина, –
Згадую сьогодні тільки числа,
Бо забулись зовсім імена.
2019.05.25
06:30
Аврал триває. Чубимося знову.
Російське чудо, і немає див.
Зшиваємо державу по-новому,
а націю – як Вова заповів.
***
Ґарантувати – це ще не подія,
яка усе вирішує за раз,
Російське чудо, і немає див.
Зшиваємо державу по-новому,
а націю – як Вова заповів.
***
Ґарантувати – це ще не подія,
яка усе вирішує за раз,
2019.05.24
22:20
Лад буває лише в раю,
там немає заміни Єві.
Я чарунок отут не таю,
відбиваюсь від ос у мреві.
Є китайський ліхтар, лукум.
Запустити б - та ливні, грози...
Обіцявся іще й самум!
там немає заміни Єві.
Я чарунок отут не таю,
відбиваюсь від ос у мреві.
Є китайський ліхтар, лукум.
Запустити б - та ливні, грози...
Обіцявся іще й самум!
2019.05.24
19:45
Коли скоробіжна розсудливість сходить на нас,
уривки розмов, що блукають на сходових клітках,
вночі поміж сльоти, мокречі, багна,
народиться голос тендітно високий і світлий.
Крізь осад намулу проб'ється нове джерело,
воскресша краплина уперте кам
уривки розмов, що блукають на сходових клітках,
вночі поміж сльоти, мокречі, багна,
народиться голос тендітно високий і світлий.
Крізь осад намулу проб'ється нове джерело,
воскресша краплина уперте кам
2019.05.24
15:02
Кекси медові, третина банана,
склянка цикорію... і голоднеча.
Сукню курортну приміряла - рано...
Котик лягає на музоньки плечі.
Бджілка дзуміє... а цукру не можна...
Хочеться манго з Камбоджі чи Ліми.
Я - легковажна і непереможна -
склянка цикорію... і голоднеча.
Сукню курортну приміряла - рано...
Котик лягає на музоньки плечі.
Бджілка дзуміє... а цукру не можна...
Хочеться манго з Камбоджі чи Ліми.
Я - легковажна і непереможна -
2019.05.24
11:56
Хмарка сіла на тополю і глядить донизу,
усміхається небесно жовтому нарцизу,
розглядає білу шубку ніжної кульбабки,
далі озирнулась хутко: дивиться на грядки.
Там росте уже петрушка, кріп, салату листя,
І кущі вже зеленіють в ягіднім намисті.
Аж до
усміхається небесно жовтому нарцизу,
розглядає білу шубку ніжної кульбабки,
далі озирнулась хутко: дивиться на грядки.
Там росте уже петрушка, кріп, салату листя,
І кущі вже зеленіють в ягіднім намисті.
Аж до
2019.05.24
11:24
Вона прийшла у понеділок.
О, як же я її чекав!
Душа, окрилена, злетіла,
Неначе Бог її підняв.
Вона була дзвінка і зріла,
В обіймах чистої весни.
А ніжний запах її тіла
О, як же я її чекав!
Душа, окрилена, злетіла,
Неначе Бог її підняв.
Вона була дзвінка і зріла,
В обіймах чистої весни.
А ніжний запах її тіла
2019.05.24
07:38
Доцвітають весняні квіти,
Час вже літнім цвісти поспів, –
А від тебе самі привіти,
З побажаннями гарних снів.
А від тебе, моя відрадо,
Лиш рої неприкаяних слів
То розгадую, як шаради,
То нема до розгадок шляхів.
Час вже літнім цвісти поспів, –
А від тебе самі привіти,
З побажаннями гарних снів.
А від тебе, моя відрадо,
Лиш рої неприкаяних слів
То розгадую, як шаради,
То нема до розгадок шляхів.
2019.05.24
00:01
В час, коли співають солов`ї,
І черемхи китиці пресвітлі
Розливають пахощі свої,
Це кохання диво в нас розквітло!
Я забув од захвату слова,
Розтопилися страждання гори.
Бог Ярило нам подарував
І черемхи китиці пресвітлі
Розливають пахощі свої,
Це кохання диво в нас розквітло!
Я забув од захвату слова,
Розтопилися страждання гори.
Бог Ярило нам подарував
2019.05.23
23:28
Голубий серпанок спрагло із цеберця п'є
прохолодне, білорунне молоко туману.
Дай напитися любові, джерело моє,
і медовим поцілунком причасти кохану.
Загубилися у травах весни осяйні,
та душа заголубіла в волошковім раї.
Залюби мене до млості, под
прохолодне, білорунне молоко туману.
Дай напитися любові, джерело моє,
і медовим поцілунком причасти кохану.
Загубилися у травах весни осяйні,
та душа заголубіла в волошковім раї.
Залюби мене до млості, под
2019.05.23
21:07
Лапатий сніг січе у січні.
Зима найбільш лютує в лютім.
Береза частує соком в березні.
Кульбабами та розмаїттям квітів дарує квітень.
У травні трава у зріст людини.
У червні черви розпушують старанно землю.
А в липні схиляє віти липа, обтяжена запах
Зима найбільш лютує в лютім.
Береза частує соком в березні.
Кульбабами та розмаїттям квітів дарує квітень.
У травні трава у зріст людини.
У червні черви розпушують старанно землю.
А в липні схиляє віти липа, обтяжена запах
2019.05.23
17:32
Із якої далини -
з лісових озер глибоких
і джерел зеленооких -
до людей приходять сни?
З річки темної води,
де верба купає віти,
сни зринають, а сліди
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...з лісових озер глибоких
і джерел зеленооких -
до людей приходять сни?
З річки темної води,
де верба купає віти,
сни зринають, а сліди
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2019.05.22
2019.04.24
2019.04.22
2019.04.22
2019.04.10
2019.03.24
2019.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Вірші
Пробач
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пробач
Пробач, йому, Господи! Сили нема
дивитись, як ірод боїться
потрапити в пекло вогню, не дарма
вночі бачить очі провидця.
Ти вибач за мене, на жаль, не така
свята, милосердна, безгрішна.
Ще й досі пече печія та гірка
у горлі моїм і зловтішно
на серці порою. Розплата гряде
за відчай. Про що я, Всевишній?
Розтерзану душу? Вже листя руде
зітліло, а спогад колишній
сполоханим птахом у сивій журбі,
що втратив і небо, і крила.
Якби ж я пробачила, Боже, собі,
можливо, його теж простила.
Даруй йому, Отче, за ті помилки,
що кров’ю, сльозами не змити!
Я вибачила б, заржавіли голки -
якби ж то змогла із цим жити.
2019р
дивитись, як ірод боїться
потрапити в пекло вогню, не дарма
вночі бачить очі провидця.
Ти вибач за мене, на жаль, не така
свята, милосердна, безгрішна.
Ще й досі пече печія та гірка
у горлі моїм і зловтішно
на серці порою. Розплата гряде
за відчай. Про що я, Всевишній?
Розтерзану душу? Вже листя руде
зітліло, а спогад колишній
сполоханим птахом у сивій журбі,
що втратив і небо, і крила.
Якби ж я пробачила, Боже, собі,
можливо, його теж простила.
Даруй йому, Отче, за ті помилки,
що кров’ю, сльозами не змити!
Я вибачила б, заржавіли голки -
якби ж то змогла із цим жити.
2019р
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0846 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0846 seconds