Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Сидьма в тіні
І
Вітряно. Опостінь
рівняються по стіні
дерево і його тінь.
І тінь цікавіш мені.
До ставу збіга стежа,
просить мов батогів.
Ба, і це не межа
забавкам дітлахів.
II
У ігриськах їхніх лють,
їх плачі у дворі
сягають ген у майбуть –
в міру її прозрінь.
Часу туди ходи
иншої не було,
як наосліп – з "лапти",
в яку нам колись везло.
III
Осклянілий бетон
шкребеться об голубий
звід, як той мастодонт –
радий в правці благій
цілющости потерух;
непомірність громад
перехоплює дух,
ставлячи мозку мат.
IV
Улії новий рій
обживає, авжеж,
всотуючи живий
мед електромереж.
Діти витіснять нас
у передміські сади
споминів – напоказ
візіям пустоти.
V
Природа їм зерня ті
наук і дасть, що як вірш
зазубрить у нужді:
часу і таке інш.
Вони вберуть цифру "100"
завитками плюща:
най і не вічність, то
частку б її хоча.
VI
Чуті брехні вкінець
зі дзуміннями мух
їм увірвуть терпець,
та розвинуть їх слух.
Зуб різнитиме мідь,
срібло. Пошум лісів
гуртуватись навчить
більшістю голосів.
VII
Після нас – не потоп,
де удоста весла,
а коловерті товп,
множина їх числа.
Най звитяга ікри
над рибою і не гріх,
а янголи – не комари,
і їх не стане на всіх.
VIII
Вітряний літній день.
В смороді нечистот
без пахучий цвіте.
Я, мов одуд, от-от
згукнусь і видам дупло –
канулий у пітьму
світ, де, чинячи зло,
ми відали ще – кому.
IX
Вітряний літній день.
Сад. Здаленілий рев
поліцейських сирен
не одваджує мрев.
Птахи дзьобають з урн
сміття намість пшона.
Голова, як Сатурн,
болем споясана.
X
Що вишуканіш співець,
того рідше, либонь,
давнішній бубонець
вібрує в нім на любов.
Спітнілою від вогню,
замашних топорищ,
п’ястю і сьогодню́
кучері не звихриш.
XI
Це – не яса ножу,
нісенітні тенет,
а тому рубежу,
що відвадить нас геть.
З темної сторони
Місяця на ущерб
жизних мір довжини
вигинається серп.
XII
І тисяча літ, і вік
годять своєму кінцю,
щоб ніхто не підміг
бомбі або свинцю.
Справа безлічі рук
гине не од меча,
а розстібнутих брюк,
зопалу, зазвичай.
XIII
Будучина чорніш
од велелюдь, а не
більм або маячні
несусвітних знамень.
Буцім про всяк, самі
діти, чи прозапас,
бачать не те, що ми;
вочевидьки, не нас.
XIV
Ми їх не вгомоним.
Дзиґа і шибеник,
вуличний херувим,
гризучи льодяник,
із рогатки в саду
цілить по гороб’ю,
не хвалиться – "попаду",
але знає – "уб’ю".
XV
Зір їх – і поготів
знак сирітства речей,
віднятих від груді.
Порахунок з прищем
– справа чести зіниць,
чиїх кіл на копил,
видимий світ – і ниць,
і горівіч – сліпий.
XVI
Оку взнаки цей стан
простору, себто знак
суєти домагань.
З ліжка стелю отак
споглядає слабий;
скорше, чим засина,
аніж сам, далебі,
забирається на.
.
XVII
В співанці без кінця
кланяється рідні
серенада вітця,
арія меншинí,
співані сумі тіл,
в просторіччі – товпі,
в партер, у сум’ятті,
під завісу й т.і.
XVIII
Літо. Куди не кинь –
дітлахи, метушня.
Дерево і його тінь,
я, що сидьма куня.
Хмар, що рун у вівці.
Рятівний від ядух
став. І сніп промінців,
– як липучка для мух.
XIX
Всмоктуючи свій сік,
зрошуючи свій кущ,
сіючи по стезі
свої жменьки піску,
діти дивляться в даль,
куди, як у жмені гріш,
дзеркала, як Стендаль,
приязно не містиш.
XX
Мавши на оці нас
в манерах і голосах
(ліпше не завдалась
природа у чудесах),
губи пучачи й зоб,
їх спотворить дитя
радше злостиво, щоб
не було вороття.
XXI
Так рухають уперед,
– за горизонт, за грань.
Так родових дерев
зраджує себе ткань.
Коячи так пороб
дробом нулю, в поріз
цебенітиме кров,
нетечі боячись.
XXII
В цім і є, вочевидь,
роль матерії у
часі, пак, мимохіть,
в нім – ніщот досхочу,
щоб обжити верто-
град спадкоємних мрій,
свій анфас, як жетон,
розмінюючи в котрійсь.
XXIII
Так в пустелі шатру
чується тамбурин.
Так прожогом ікру
цідять в ультрамарин.
Так марають листи
кома або слівце.
Так говорять: "лиш ти",
заглянувши у лице.
-------------------
И. Бродский
Сидя в тени
I
Ветреный летний день.
Прижавшееся к стене
дерево и его тень.
И тень интересней мне.
Тропа, получив плетей,
убегает к пруду.
Я смотрю на детей,
бегающих в саду.
II
Свирепость их резвых игр,
их безутешный плач
смутили б грядущий мир,
если бы он был зряч.
Но порок слепоты
время приобрело
в результате лапты,
в которую нам везло.
III
Остекленелый кирпич
царапает голубой
купол как паралич
нашей мечты собой
пространство одушевить;
внешность этих громад
может вас пришибить,
мозгу поставить мат.
IV
Новый пчелиный рой
эти улья займет,
производя живой,
электрический мед.
Дети вытеснят нас
в пригородные сады
памяти - тешить глаз
формами пустоты.
V
Природа научит их
тому, что сама в нужде
зазубрила, как стих:
времени и т. д.
Они снабдят цифру "100"
завитками плюща,
если не вечность, то
постоянство ища.
VI
Ежедневная ложь
и жужжание мух
будут им невтерпеж,
но разовьют их слух.
Зуб отличит им медь
от серебра. Листва
их научит шуметь
голосом большинства.
VII
После нас - не потоп,
где довольно весла,
но наважденье толп,
множественного числа.
Пусть торжество икры
над рыбой еще не грех,
но ангелы - не комары,
и их не хватит на всех.
VIII
Ветреный летний день.
Запахи нечистот
затмевают сирень.
Брюзжа, я брюзжу как тот,
кому застать повезло
уходящий во тьму
мир, где, делая зло,
мы знали еще - кому.
IX
Ветреный летний день.
Сад. Отдаленный рев
полицейских сирен,
как грядущее слов.
Птицы клюют из урн
мусор взамен пшена.
Голова, как Сатурн,
болью окружена.
X
Чем искреннее певец,
тем все реже, увы,
давешний бубенец
вибрирует от любви.
Пробовавшая огонь,
трогавшая топор,
сильно вспотев, ладонь
не потреплет вихор.
XI
Это - не страх ножа
или новых тенет,
но того рубежа,
за каковым нас нет.
Так способен Луны
снимок насторожить:
жизнь как меру длины
не к чему приложить.
XII
Тысячелетье и век
сами идут к концу,
чтоб никто не прибег
к бомбе или к свинцу.
Дело столь многих рук
гибнет не от меча,
но от дешевых брюк,
скинутых сгоряча.
XIII
Будущее черно,
но от людей, а не
оттого, что оно
черным кажется мне.
Как бы беря взаймы,
дети уже сейчас
видят не то, что мы;
безусловно не нас.
XIV
Взор их неуловим.
Жилистый сорванец,
уличный херувим,
впившийся в леденец,
из рогатки в саду
целясь по воробью,
не думает - "попаду",
но убежден - "убью".
XV
Всякая зоркость суть
знак сиротства вещей,
не получивших грудь.
Апофеоз прыщей
вооружен зрачком,
вписываясь в чей круг,
видимый мир - ничком
и стоймя - близорук.
XVI
Данный эффект - порок
только пространства, впрок
не запасшего клок.
Так глядит в потолок
падающий в кровать;
либо - лишенный сна -
он же, чего скрывать,
забирается на.
XVII
Эта песнь без конца
есть результат родства,
серенада отца,
ария меньшинства,
петая сумме тел,
в просторечьи - толпе,
наводнившей партер
под занавес и т. п.
XVIII
Ветреный летний день.
Детская беготня.
Дерево и его тень,
упавшая на меня.
Рваные хлопья туч.
Звонкий от оплеух
пруд. И отвесный луч
-- как липучка для мух.
XIX
Впитывая свой сок,
пачкая куст, тетрадь,
множась, точно песок,
в который легко играть,
дети смотрят в ту даль,
куда, точно грош в горсти,
зеркало, что Стендаль
брал с собой, не внести.
XX
Наши развив черты,
ухватки и голоса
(знак большой нищеты
природы на чудеса),
выпятив челюсть, зоб,
дети их исказят
собственной злостью - чтоб
не отступить назад.
XXI
Так двигаются вперед,
за горизонт, за грань.
Так, продолжая род,
предает себя ткань.
Так, подмешавши дробь
в ноль, в лейкоциты - грязь,
предает себя кровь,
свертыванья страшась.
XXII
В этом и есть, видать,
роль материи во
времени - передать
все во власть ничего,
чтоб заселить верто-
град голубой мечты,
разменявши ничто
на собственные черты.
XXIII
Так в пустыне шатру
слышится тамбурин.
Так впопыхах икру
мечут в ультрамарин.
Так марают листы
запятая, словцо.
Так говорят "лишь ты",
заглядывая в лицо.
июнь 1983
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
