ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Ярослав Чорногуз
2021.10.18 23:20
Угорнулася осінь багряною листя журбою,
І чоло золотила короною світлих обнов.
Затужила кохана, як ластівка ніжна, за мною,
Запечалилась Муза, що я не пишу про любов.

Не журися, рідненька, тобі лиш -- мої серця квіти,
Не сумуй, моя доле, -- вже со

Володимир Бойко
2021.10.18 19:23
Кохайтеся, чорнобриві,
З ким кохатись - неважливо,
Аби лихо звідкіля
Не принесло москаля.

Мирохович Андрій
2021.10.18 12:53
ціхутко ціхутко ціхутко
сміється дитиняче-весело-весело
так ніби лоскочуть ребра і п'яти
ціхутко хлопчику мій каже
а то ти завше метушливо і хутко
ніби крадеш ніби брешеш ніби зловили і зараз знехотя битимуть
світ ловить тебе ніби кіт паперову мишу

Іван Потьомкін
2021.10.18 11:38
Таж і хочу лиш це:
Позабуть гірку мить,
Серця крик, заблукалий в пустині,
Повернутись і жить,
Як жилося колись,-
Ой, дубочку ти мій...
Ой, озерце моє ти синє...

Ігор Герасименко
2021.10.18 10:10
Нависла ненависна сіра хмара,
похмура і жахлива, як мара.
Та думка буйнобарвна, наче ара:
«Вам, – закричала, – допоможе Ра!»
«Нам, – заспівала, – допоможе Ра!» –
Надія гарнобарвна, наче ара.
Загинула, розтанула мара,
і стала білоайстровою хмара.

Олена Музичук
2021.10.18 09:30
Я поспішаю на урок.
Не буду ранити словами,
якщо найбільше помилок
ми наробили між рядками.

Почую не один дзвінок,
побачу декого між нами
і не поставлю у куток,

Ігор Деркач
2021.10.18 09:25
Ніхто не знає достеменно,
якій кебеті завдяки
пересікаються таємно
непересічні диваки.

І чують їх у ночі темні
далекі душі крізь віки,
коли у небі ойкумени

Тетяна Левицька
2021.10.18 09:24
Місяць — дозрілою скибкою дині,
вікна — очицями в чорну пітьму.
Боже Всевишній, у чому ж ми винні?
Я не збагну, все ніяк, не збагну.

Листя на вітрі тремтить від застуди,
Хмара плахтиною світ поглина —
все оповила туманом полуди.

Віктор Кучерук
2021.10.18 05:40
Не дає мені заснути
Суміш споминів і мрій, –
І донині незабутий
Неповторний образ твій.
Та і як не пригадати,
Наодинці уночі, –
Дівки коси вогкуваті
На юначому плечі.

Ярослав Чорногуз
2021.10.17 21:23
Багрянцем укрилися осені щоки,
І тішить природи прощальна краса.
І смуток проймає справдешній, глибокий,
Що день відлітає кудись в небеса.

Посидь-бо зі мною, отут ще, на лавці.
Чарівнощі ніжні, як мед, розливай.
Невидимі -- вітру — пориви-ласкавці

Олександр Бобошко Заколотний
2021.10.17 18:42
У цім падлючім світі все не так,
але на той, сучаснику, не квапся.
Щотижня все дорожче білі капці;
й не втиснешся
у транспорт
за п’ятак.

Від тих, що ТАМ,– ні слова… Хто б сказа

Микола Дудар
2021.10.17 18:02
Відтепер, відтепер
Світ поважчав на центнер
Ну а я, ну а я…
В тілі знову бугая
І не мав і нема
Ліків "звиду" зокрема
Запалю, запалю
Відпочину і звалю…

Володимир Бойко
2021.10.17 17:47
Наші білі і пухнасті,
Їхні чорні і гидкі,
Їхніх конче візьме трясця
І трафлятимуть шляки.

Отакі резони грізні
Побутують далебі.
Править логіка залізна

Ігор Деркач
2021.10.17 15:03
Помагаю осені як можу,
устеляю всі її путі –
гори, доли, урвища круті,
може, і зігрітися поможу.

Поспішаю на дороги ті,
де й вона готує тепле ложе
до зими... і це на неї схоже –

Олена Музичук
2021.10.17 14:58
І до мого саду залітає
фея коронована щодня
і щодня на себе приміряє
шати золотого убрання.

Іноді на подіумі плаю
одягає у руно ягня,
то у синє-вирі біля гаю

Іван Потьомкін
2021.10.17 13:37
Перше ніж сказати своє заповітне,
Запросила козаченька шклянку вина випить.
Випив першу – стрепенувся,
Випив другу – похитнувся.
Ноги, руки мліють.
«Чи не вічної отрути ти в вино підлила?...»
«Та невже ж дурна така я чи несамовита,
Щоб своєму коха
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

ферзь срібний ферзь срібний
2021.10.13

І Батюк
2021.10.08

Славко Кара
2021.09.30

Ірина Басараб
2021.09.08

Ольга Олеандра
2021.08.08

Анна Лисенко
2021.07.17

Володимир Байдужий
2021.07.14






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1980) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Сидьма в тіні

І

Вітряно. Опостінь
рівняються по стіні
дерево і його тінь.
І тінь цікавіш мені.
До ставу збіга стежа,
просить мов батогів.
Ба, і це не межа
забавкам дітлахів.

II
У ігриськах їхніх лють,
їх плачі у дворі
сягають ген у майбуть –
в міру її прозрінь.
Часу туди ходи
иншої не було,
як наосліп – з "лапти",
в яку нам колись везло.

III
Осклянілий бетон
шкребеться об голубий
звід, як той мастодонт –
радий в правці благій
цілющости потерух;
непомірність громад
перехоплює дух,
ставлячи мозку мат.

IV
Улії новий рій
обживає, авжеж,
всотуючи живий
мед електромереж.
Діти витіснять нас
у передміські сади
споминів – напоказ
візіям пустоти.

V
Природа їм зерня ті
наук і дасть, що як вірш
зазубрить у нужді:
часу і таке інш.
Вони вберуть цифру "100"
завитками плюща:
най і не вічність, то
частку її хоча.

VI
Чуті брехні вкінець
зі дзуміннями мух
їм увірвуть терпець,
та розвинуть їх слух.
Зуб різнитиме мідь,
срібло. Пошум лісів
гуртуватись навчить
більшістю голосів.

VII
Після нас – не потоп,
де удоста весла,
а коловерті товп,
множина їх числа.
Най звитяга ікри
над рибою і не гріх,
а янголи – не комари,
і їх не стане на всіх.

VIII
Вітряний літній день.
В смороді нечистот
без пахучий цвіте.
Я, мов одуд, от-от
згукнусь і видам дупло –
канулий у пітьму
світ, де, чинячи зло,
ми відали ще – кому.

IX
Вітряний літній день.
Сад. Здаленілий рев
поліцейських сирен
не одваджує мрев.
Птахи дзьобають з урн
сміття намість пшона.
Голова, як Сатурн,
болем споясана.

X
Що вишуканіш співець,
того рідше, либонь,
давнішній бубонець
вібрує в нім на любов.
Спітнілою від огню,
замашних топорищ,
п’ястю і сьогодню́
кучері не звихриш.

XI
Це – не яса ножу,
нісенітні тенет,
а тому рубежу,
що одвадить нас геть.
З темної сторони
Місяця на ущерб
жизних мір довжини
вигинається серп.

XII
І тисяча літ, і вік
годять своєму кінцю,
щоб ніхто не підміг
бомбі або свинцю.
Справа безлічі рук
гине не од меча,
а розстібнутих брюк,
зопалу, зазвичай.

XIII
Будучина чорніш
од велелюдь, а не
більм або маячні
несусвітних знамень.
Буцім про всяк, самі
діти, чи прозапас,
бачать не те, що ми;
вочевидьки, не нас.

XIV
Ми їх не вгомоним.
Дзиґа і шибеник,
вуличний херувим,
гризучи льодяник,
із рогатки в саду
цілить по гороб’ю,
не хвалиться – "попаду",
але знає – "уб’ю".

XV
Взір їх – і поготів
знак сирітства речей,
віднятих від груді.
Порахунок з прищем
– справа честі зіниць,
чиїх кіл на копил,
видимий світ – і ниць,
і горівіч – сліпий.

XVI
Оку взнаки цей гандж
простору, себто знак
суєти домагань.
З ліжка стелю отак
споглядає слабий;
скорше, чим засина,
аніж сам, далебі,
забирається на.
.
XVII
В співанці без кінця
кланяється рідні
серенада вітця,
арія меншинí,
співані сумі тіл,
в просторіччі – товпі,
в партер, у сум’ятті,
під завісу й т.і.

XVIII
Літо. Куди не кинь –
дітлахи, метушня.
Дерево і його тінь,
я, що сидьма куня.
Хмар, що рун у вівці.
Рятівний від ядух
став. І сніп промінців,
– як липучка для мух.

XIX
Всмоктуючи свій сік,
зрошуючи свій кущ,
сіючи по стезі
свої жменьки піску,
діти дивляться в даль,
куди, як у жмені гріш,
дзеркала, як Стендаль,
приязно не містиш.

XX
Мавши на оці нас
в манерах і голосах
(ліпше не завдалась
природа у чудесах),
губи пучачи й зоб,
їх спотворить дитя
радше злостиво, щоб
не було вороття.

XXI
Так рухають уперед,
– за горизонт, за грань.
Так родових дерев
зраджує себе ткань.
Вдіявши так пороб
дробом нулю, в поріз
цебенітиме кров,
нетечі боячись.

XXII
В цім і є, вочевидь,
роль матерії у
часі, пак, мимохіть,
в нім – ніщот досхочу,
щоб обжити верто-
град спадкоємних мрій,
свій анфас, як жетон,
розмінюючи в котрійсь.

XXIII
Так в пустелі шатру
чується тамбурин.
Так прожогом ікру
цідять в ультрамарин.
Так марають листи
кома або слівце.
Так говорять: "лиш ти",
заглянувши у лице.




-------------------

И. Бродский

Сидя в тени


I
Ветреный летний день.
Прижавшееся к стене
дерево и его тень.
И тень интересней мне.
Тропа, получив плетей,
убегает к пруду.
Я смотрю на детей,
бегающих в саду.

II
Свирепость их резвых игр,
их безутешный плач
смутили б грядущий мир,
если бы он был зряч.
Но порок слепоты
время приобрело
в результате лапты,
в которую нам везло.

III
Остекленелый кирпич
царапает голубой
купол как паралич
нашей мечты собой
пространство одушевить;
внешность этих громад
может вас пришибить,
мозгу поставить мат.

IV
Новый пчелиный рой
эти улья займет,
производя живой,
электрический мед.
Дети вытеснят нас
в пригородные сады
памяти - тешить глаз
формами пустоты.

V
Природа научит их
тому, что сама в нужде
зазубрила, как стих:
времени и т. д.
Они снабдят цифру "100"
завитками плюща,
если не вечность, то
постоянство ища.

VI
Ежедневная ложь
и жужжание мух
будут им невтерпеж,
но разовьют их слух.
Зуб отличит им медь
от серебра. Листва
их научит шуметь
голосом большинства.

VII
После нас - не потоп,
где довольно весла,
но наважденье толп,
множественного числа.
Пусть торжество икры
над рыбой еще не грех,
но ангелы - не комары,
и их не хватит на всех.

VIII
Ветреный летний день.
Запахи нечистот
затмевают сирень.
Брюзжа, я брюзжу как тот,
кому застать повезло
уходящий во тьму
мир, где, делая зло,
мы знали еще - кому.

IX
Ветреный летний день.
Сад. Отдаленный рев
полицейских сирен,
как грядущее слов.
Птицы клюют из урн
мусор взамен пшена.
Голова, как Сатурн,
болью окружена.

X
Чем искреннее певец,
тем все реже, увы,
давешний бубенец
вибрирует от любви.
Пробовавшая огонь,
трогавшая топор,
сильно вспотев, ладонь
не потреплет вихор.

XI
Это - не страх ножа
или новых тенет,
но того рубежа,
за каковым нас нет.
Так способен Луны
снимок насторожить:
жизнь как меру длины
не к чему приложить.

XII
Тысячелетье и век
сами идут к концу,
чтоб никто не прибег
к бомбе или к свинцу.
Дело столь многих рук
гибнет не от меча,
но от дешевых брюк,
скинутых сгоряча.

XIII
Будущее черно,
но от людей, а не
оттого, что оно
черным кажется мне.
Как бы беря взаймы,
дети уже сейчас
видят не то, что мы;
безусловно не нас.

XIV
Взор их неуловим.
Жилистый сорванец,
уличный херувим,
впившийся в леденец,
из рогатки в саду
целясь по воробью,
не думает - "попаду",
но убежден - "убью".

XV
Всякая зоркость суть
знак сиротства вещей,
не получивших грудь.
Апофеоз прыщей
вооружен зрачком,
вписываясь в чей круг,
видимый мир - ничком
и стоймя - близорук.

XVI
Данный эффект - порок
только пространства, впрок
не запасшего клок.
Так глядит в потолок
падающий в кровать;
либо - лишенный сна -
он же, чего скрывать,
забирается на.

XVII
Эта песнь без конца
есть результат родства,
серенада отца,
ария меньшинства,
петая сумме тел,
в просторечьи - толпе,
наводнившей партер
под занавес и т. п.

XVIII
Ветреный летний день.
Детская беготня.
Дерево и его тень,
упавшая на меня.
Рваные хлопья туч.
Звонкий от оплеух
пруд. И отвесный луч
-- как липучка для мух.

XIX
Впитывая свой сок,
пачкая куст, тетрадь,
множась, точно песок,
в который легко играть,
дети смотрят в ту даль,
куда, точно грош в горсти,
зеркало, что Стендаль
брал с собой, не внести.

XX
Наши развив черты,
ухватки и голоса
(знак большой нищеты
природы на чудеса),
выпятив челюсть, зоб,
дети их исказят
собственной злостью - чтоб
не отступить назад.

XXI
Так двигаются вперед,
за горизонт, за грань.
Так, продолжая род,
предает себя ткань.
Так, подмешавши дробь
в ноль, в лейкоциты - грязь,
предает себя кровь,
свертыванья страшась.

XXII
В этом и есть, видать,
роль материи во
времени - передать
все во власть ничего,
чтоб заселить верто-
град голубой мечты,
разменявши ничто
на собственные черты.

XXIII
Так в пустыне шатру
слышится тамбурин.
Так впопыхах икру
мечут в ультрамарин.
Так марают листы
запятая, словцо.
Так говорят "лишь ты",
заглядывая в лицо.

июнь 1983


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією
Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-03-18 13:47:51
Переглядів сторінки твору 2125
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.815 / 5.4)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.418 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.727
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2021.10.18 20:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (М.К./М.К.) [ 2019-03-18 16:00:24 ]
Серйозна праця. Моє шанування.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Петро Скоропис (Л.П./Л.П.) [ 2019-03-19 10:16:54 ]
Дякую, Олександре, на добрім слові.
Доводитиму ще до пуття, при нагоді.