Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.20
19:41
Водяні, фантастично сумні гостроверхі горіхи,
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
Чорне хутро у них — мов довершеність світу для всіх.
У шинкарнях степів, там де пізні і втомлені скіфи
Споглядають модерність часу з-під солом’яних стріх.
Запальна і суха чоловіча природа, як завжди.
Ге
2026.09.20
17:17
Фашизм здолали і війна скінчилась.
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
Часи великих надійшли надій.
Здавалося, живи тепер, радій.
Але ж біда нікуди не поділась.
І голод втретє забирати взявсь
Людські життя. Війну хоч пережили
Та звідки було взяти людям сили?
Рік перший повоєнний поч
2026.09.20
13:13
Я хочу поїхати, щоби вернутись.
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
Тікати від себе немає куди.
Порвати могутні кайдани і пута.
Нехай пил віків замітає сліди.
Я буду в тумані, як брахман закутий,
Полишивши всю метушню назавжди.
Куди не поїдь, повертатися знову
2026.09.20
12:36
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мен
2026.09.20
12:21
Оце б весні хвалу співати,
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
квіткову щедрість і тепло.
Та звістка вдарила про хату
розбиту й зранене село.
І забур’янені могили.
І, як цурупалки, сади.
І згарища на житніх схилах.
2026.09.20
12:05
НОВИНИ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
Усім відомий ресторатор щез десь із
Самого ранку
У мишачого кольору пальті
Закамуфльованього
Хтось бачив на вокзалі
[ПЕРЕХОЖИЙ]
2026.09.20
10:43
ІІ. ШЛЮБНИЙ ВІНОК І ПРИСМАК ПОПЕЛУ
Кімната була залита м’яким ранковим світлом, яке пробивалося крізь невелике вікно атріуму. На дерев'яному столі ще стояли залишки вчорашнього весільного бенкету: напівпорожні глеки з темно-червоним фалернським ви
2026.09.20
07:23
Мені щодня дитинство сниться
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
І пам'ятається завжди
В'юнка стежина до криниці
Та дзюркіт чистої води.
Нікуди з пам'яті не зникли,
Ні поодинці, ні гуртом, -
Верби плакучої пониклі
Гілки над милим джерелом.
2026.09.19
23:34
у вересневому саду
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
урочий спокій прохолодний
а де стояв джмелиний гуд
між горобиною та глодом
царює тиша лиш павук
снує свої нитки невтомно
як ти бредеш через траву
не садівник і не паломник
2026.09.19
22:20
Дзвонить донька, плаче: «Мамо,
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
Лишенько, мені погано!
Мій Василь поїхав зранку
На Десну, десь на рибалку.
Я хвилююсь наперед,
Бо мобілку не бере.
Може, вже завів коханку,
А сам бреше про рибалку?!»
2026.09.19
21:05
Яви нам, Боже, знов свої дива:
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
Аби і в спеку повноводим був Кінерет,
Щоб квітом забуяла Арава,
Щоб Дім Твій повнивсь тільки молоком і медом.
Зроби нас, Боже, знов людьми,
А не заложниками долі.
До цноти шлях вкажи – не до сваволі.
Не до ідей, а до
2026.09.19
20:28
У блакитнім просторі безмежнім,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
де й за обрієм немає берегів,
плавають хмарини незалежні
від добродіїв, а також ворогів.
Власний шлях, мета своя і вдача,
і бажання перевтілень повсякчас.
Крила розправляв Пегас неначе,
2026.09.19
16:37
Ого... йой-йой...
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
Моя бамбіно
Ого... йой-йой...
Ойойойойойой...
1.
Заходилисі дороги,
плакав місячними гріш.
2026.09.19
15:41
Вечірні вогні над проспектами виклали лінію.
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
Відлуння міської сонати звучить уві сні.
Приймаю свій шлях. Вже його не кляну та не змінюю,
Лише тиху пісню співаю свою лебедину я...
Нічого не бачу - лише рідні очі сумні!
Пишаються знову натхнення мого Б
2026.09.19
15:16
Поет стирався, ніби крейда,
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
У профанаціях життя.
Талант, поставлений на рейки,
У колію без співчуття.
Талант - не Фауст, а фантомність,
Не Арлекін, а тільки фат,
Втрачає силу і притомність,
Немовби престарілий кат.
2026.09.19
12:39
Сонце рудою хвостатою білкою
Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрибає по крислатому дереві Всесвіту,
Збирає зірки-горіхи і гриби-туманності,
Ховає в дуплі Порожнечі, в прихистку войдів,
А тим часом сумна ворожка Істина
Фарбує виднокрай чорною фарбою
(Бо осінь, бо верес цвіте на паг
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Вірші
Безпритульна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Безпритульна
Це дівчатко мале бур'яном на околиці,
кропивою посічене, різками бите.
Із-під лоба дивилися очі шовкові ці,
на губах кров запечена, личко немите.
І голодна й налякана, пестити нікому,
безпросвітно матуся всміхається пляшці.
Татуся Бог прибрав на Купальську ніч рік тому.
В халабуді собачій сидіть бідолашці.
І бувало засне там, а мати не кинеться,
аж до ранку з коханцем горілку пиячить.
До обіду проспиться з синцями на вилицях,
і не соромно, зморена, привид ходячий.
Пригорне до грудей свою доню нечесану
і відправить жебрачити. Люди хороші -
нагодують, з собою дадуть, гидко декому
рахітичній сирітці вичісувать воші.
І одЕжину знайдуть, пригріють і виженуть,
як дворняжку на вулицю - та не заплаче.
Оченята збентежено дивляться, не змигнуть,
не відводячи погляду, в душу неначе.
Як настали зими олов'яні хурделиці
в дитбудинок забрали, там всяке бувало.
Підросте і забудеться, все перемелеться...
Не забулося, в нічку колючу не спала.
Пригадалось, як мати кричала од відчаю,
не віддам я нізащо! Град - сльози невтішні.
І палила й кусалась, і вила вовчицею.
Цілувала в останнє...Прости, доню, грішній!
Пригадалось, як ляльку украсти хотілося,
як лайном намастили окраєць хлібини.
Не донесла до рота, хтось вибив, тремтіло все
від образи, жорстокості серце дитини.
Крізь роки промайнуло, не стерлося ластиком.
Залишилось цвяхом у душі вже дорослій.
Чоловік непоганий і донечка ластиться.
А на серці нудьга, тож зібралася поспіль
і поїхала в селищну раду дізнатися,
де болюче дитинство ставало на ноги.
Чи стоїть її хата, жива іще мати ця,
що незнала до рідної доньки дороги?
Ось знайома хатина і хвіртка й околиця,
халабуда в садку, запорошена млою.
Все впізнала миттєво, до Господа молиться,
щоб не впасти на мамині груди малою!
2019р
кропивою посічене, різками бите.
Із-під лоба дивилися очі шовкові ці,
на губах кров запечена, личко немите.
І голодна й налякана, пестити нікому,
безпросвітно матуся всміхається пляшці.
Татуся Бог прибрав на Купальську ніч рік тому.
В халабуді собачій сидіть бідолашці.
І бувало засне там, а мати не кинеться,
аж до ранку з коханцем горілку пиячить.
До обіду проспиться з синцями на вилицях,
і не соромно, зморена, привид ходячий.
Пригорне до грудей свою доню нечесану
і відправить жебрачити. Люди хороші -
нагодують, з собою дадуть, гидко декому
рахітичній сирітці вичісувать воші.
І одЕжину знайдуть, пригріють і виженуть,
як дворняжку на вулицю - та не заплаче.
Оченята збентежено дивляться, не змигнуть,
не відводячи погляду, в душу неначе.
Як настали зими олов'яні хурделиці
в дитбудинок забрали, там всяке бувало.
Підросте і забудеться, все перемелеться...
Не забулося, в нічку колючу не спала.
Пригадалось, як мати кричала од відчаю,
не віддам я нізащо! Град - сльози невтішні.
І палила й кусалась, і вила вовчицею.
Цілувала в останнє...Прости, доню, грішній!
Пригадалось, як ляльку украсти хотілося,
як лайном намастили окраєць хлібини.
Не донесла до рота, хтось вибив, тремтіло все
від образи, жорстокості серце дитини.
Крізь роки промайнуло, не стерлося ластиком.
Залишилось цвяхом у душі вже дорослій.
Чоловік непоганий і донечка ластиться.
А на серці нудьга, тож зібралася поспіль
і поїхала в селищну раду дізнатися,
де болюче дитинство ставало на ноги.
Чи стоїть її хата, жива іще мати ця,
що незнала до рідної доньки дороги?
Ось знайома хатина і хвіртка й околиця,
халабуда в садку, запорошена млою.
Все впізнала миттєво, до Господа молиться,
щоб не впасти на мамині груди малою!
2019р
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
