ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Сергій Губерначук
2020.06.04 15:23
Знала в небі тільки Бога,
грішна йшла лише на сповідь,
мало гріш який давала
на розвагу чи на вільця.
А когось утамувавши,
а розклавши тіла роздріб
перед очі неївбивці,
жалкувала-жалкувала…

Алла Даниленко
2020.06.04 14:59
Ти чекай, я повернусь, ти чекай мене.
І нехай твою печаль вітром віднесе.
Ти чекай, коли дощить або сніг іде.
Забувають інших хай. Ти ж чекай мене.
Ти чекай мене, чекай, дивись у вікно.
Повернуся, скажуть всі,бо щастить давно.
Вір мені, я повернусь.

Микола Соболь
2020.06.04 08:33
Відчуваю, що у тиші
Не початку, ані краю...
Чавкають трикляті миші,
Держрезерви доїдають.
Три вагони для полівки –
Це на раз перекусити.
Сіно хай жують корівки,
Мишка обирає – жито!

Тетяна Левицька
2020.06.04 06:24
Пригорни мене, мамо, ласкаво до ніжного серця,
розкажи оксамитову казку щасливу й сумну.
Пелюстково, зворушливо, щемно душа стрепенеться.
Притулюсь до грудей, як в дитинстві тебе обійму.
Говоритимемо допізна про життя і родину,
про надії крилаті, нев

Ін О
2020.06.03 23:53
так тихо...навколо дзеркальні сніги.
нашіптує хуга озерам сонети.
пелюстками крові сховались в заметах
торішні троянди старих берегів.
і храми мовчать, за стіною псалми
пожовкли...під пилом слова і куплети...
мій янголе болю, ці крила - секрети,
мо

Олександр Панін
2020.06.03 23:06
За народними мотивами

Дрібна
Нечиста сила –
Найбільш капосна
І найбільш небезпечна…

***

Володимир Бойко
2020.06.03 19:07
Зола у висліді багаття
Чи не єдиний результат.
Що по собі лишаєм, браття –
Чи пустирі, чи зелен сад.

У безвість звіяні вітрами
Пощезнуть душі – хто куди...
Життя збиткується над нами,

Тата Рівна
2020.06.03 17:06
Він був алжирцем. Медиком. Звали його Сафір.
Вона - німкеня Акі, колюча і сувора, мов Спарта
Його очиська виблискували, ніби французький ампір
Вона ж як зефірка, wow! Блиску такого варта.

Ці двоє не були знайомі, не разом ходили до школи
Жили у р

Тетяна Левицька
2020.06.03 09:20
Ти листа напиши, як сумуєш за мною невтішно,
тихі будні рахуєш, ховаєш думки від усіх.
Нереальні, приборкані, виткані з райдуги, грішні.
Хоч хтось мудро сказав, що блаженна любов, то не гріх.

Хто осудить її, той не знає, що світ воскресає,
перламут

Сергій Губерначук
2020.06.03 08:46
Ламають ліщину вже вкотре підряд.
Укотре підряд знов горішнику ряд
з цурпалок здіймається сонцю настріч,
долаючи неміч і товщі сторіч.

Як добре над лугом лягти у траву,
в якій після битв обновлюсь, оживу,
яка пам’ятає всіх пращурів сни

Віктор Кучерук
2020.06.03 07:53
Коли вітри розвіяли хмарини
І вкрили небо синім полотном, -
Спізніле літо скупо, по краплині
Розпочало ділитися теплом.
Йому назустріч потягнувся радо,
Як до матусі збуджене дитя,
Адже чекати більше я не ладен
На літа неминуче вороття.

Ярослав Чорногуз
2020.06.03 04:46
Ти, як мама моя, п`яненька,
Тільки п`єш не вино, а коньяк.
Цілувати любила ненька
Напідпитку мене щиро, всмак.

Пригортала, аж трішки грубо,
Як ведмедиця та – ведмежа.
Я соромивсь обіймів, люба,

Василина Іванина
2020.06.03 00:14
барви вбирають очі,
заполоняють подих,
бачу крізь скельце пляшкове
трави, і небо, й води,
пес недовірливо щулиться,
білий метелик мигне,
в світі цьому шаленому
в січні сіро-скаженому,

Олександр Сушко
2020.06.02 20:58
Такої вередухи як у мене ще пошукати. Щось не так - лускає ляпачкою по носі. А якщо сильно провинюся – може і гризонути ловкенько. А де ви бачили такого чоловіка, який би не завинив перед жінкою? Немає таких, усі грішні. А ходжу побитий і погризений лише

Євген Федчук
2020.06.02 19:06
Повертались запорожці з турецького краю,
Гарно в турок гостювали, нагнали їм страху.
Пливуть чайки Чорним морем, наче білі птахи,
В захід сонця Крим татарський вони оминають.
Але тут знялася буря, як смерть налетіла.
Одні чайки потопила, другі – розк

Олександр Панін
2020.06.02 15:19
Щоб осінь не подолала –
Сама стань Осінню!
Прекрасною!

Скинь
Приниження, зради,
насмішки,
Зневагу, нехтування,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександр Ку
2020.05.20

Андрій Пелепець
2020.03.29

Степан Вишиватін
2020.03.27

Людмила Бурлаченко
2020.03.19

Оранжевый Олег Олег
2020.03.12

Надія Мезрина
2020.03.01

Оля Кміт
2020.02.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Левицька / Вірші

 Безпритульна
Це дівчатко мале бур'яном на околиці,
кропивою посічене, різками бите.
Із-під лоба дивилися очі шовкові ці,
на губах кров запечена, личко немите.
І голодна й налякана, пестити нікому,
безпросвітно матуся всміхається пляшці.
Татуся Бог прибрав на Купальську ніч рік тому.
В халабуді собачій сидіть бідолашці.
І бувало засне там, а мати не кинеться,
аж до ранку з коханцем горілку пиячить.
До обіду проспиться з синцями на вилицях,
і не соромно, зморена, привид ходячий.
Пригорне до грудей свою доню нечесану
і відправить жебрачити. Люди хороші -
нагодують, з собою дадуть, гидко декому
рахітичній сирітці вичісувать воші.
І одЕжину знайдуть, пригріють і виженуть,
як дворняжку на вулицю - та не заплаче.
Оченята збентежено дивляться, не змигнуть,
не відводячи погляду, в душу неначе.

Як настали зими олов'яні хурделиці
в дитбудинок забрали, там всяке бувало.
Підросте і забудеться, все перемелеться...
Не забулося, в нічку колючу не спала.
Пригадалось, як мати кричала од відчаю,
не віддам я нізащо!  Град - сльози невтішні.
І палила й кусалась, і вила вовчицею.
Цілувала в останнє...Прости, доню, грішній!
Пригадалось, як ляльку украсти хотілося,
як лайном намастили окраєць хлібини.
Не донесла до рота, хтось вибив, тремтіло все
від образи, жорстокості серце дитини.

Крізь роки промайнуло, не стерлося ластиком.
Залишилось цвяхом у душі вже дорослій.
Чоловік непоганий і донечка ластиться.
А на серці нудьга, тож зібралася поспіль
і поїхала в селищну раду дізнатися,
де болюче дитинство ставало на ноги.
Чи стоїть її хата, жива іще мати ця,
що незнала до рідної доньки дороги?

Ось знайома хатина і хвіртка й околиця,
халабуда в садку, запорошена млою.
Все впізнала миттєво, до Господа   молиться,
щоб не впасти на мамині груди малою!
2019р

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-05-15 07:17:14
Переглядів сторінки твору 465
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 5.569 / 6  (5.155 / 5.76)
* Рейтинг "Майстерень" 5.560 / 6  (5.249 / 5.88)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.782
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.06.04 09:48
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2019-05-15 15:45:58 ]
Таню, вірш вражаючий, торкає за живе, рве душу. Тобі вдаються ці сюжетні вірші, трагічні людські історії, подібної до тієї, що про голодомор. Здається "Картопелька" називаєтся, якщо не помиляюсь. Пиши їх і далі. Вони очищають людські душі, і наповнюють добром! Це, мабуть, чи не найголовніше завдання літератури!
Вітаю!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2019-05-16 07:28:15 ]
Дякую, дорогий Ярославе, за відгук! Це історія не вигадана! Намагалася пропустити через себе, тому вийшло щемно! Скільки у світі біди. Дай Боже, щоб таких історій не було!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Лимарівна (Л.П./Л.П.) [ 2019-05-15 21:45:13 ]
Сумна, трагічна історія!
На жаль, їх так багато поряд з нами.
Може, завдяки такому проникливому поетичному слову, як у Вас, Таню, на світі з'явиться більше добра і порядності, дуже хочеться в це вірити.
З теплом та побажаннями здоров'я та рівноваги у житті.



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2019-05-16 07:36:08 ]
Дякую, дорога Вікторіє! Чіпляють мене такі життєві теми, болісно, трагічні. Деякі мені радять писати про красиве, радісне, звитяжне, натхненне, але чомусь окрім окрилений віршів пишу такі, як оцей, куди дітися, коли сидить у свідомісті болем поки не вискажеш на папері....


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Вікторія Лимарівна (Л.П./Л.П.) [ 2019-05-16 19:17:55 ]
Так, згодна з Вами,Таню, сама часто торкаюся таких тем, але не всі розуміють, часто кажуть: як сумно! Тому не завжди публікую те, що пишу. Мабуть, це властиво багатьом творчим людям!
З теплом, Вікторія.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2019-05-16 09:49:46 ]
Це й досі ще є, так само як були і є катівні у ордло. Світ не витирає своє замурзане а то й закривавлене обличчя.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2019-05-16 11:58:23 ]
Так, Пане Ігорю, на жаль, позбутися цього не можемо! Світ не ідеальний і люди теж!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2019-05-16 10:24:57 ]
Наче й не нова історія, таких багато, на жаль... а вражає до глибини душі...

П.С.
мабуть таки - не привід, а -
привид ходячий

Наступили зими олов'яні хурделиці -
я б наступили замінила на вдаліше,
в укрмові наступають но ногу чиюсь, а зими настають...
можна інше слово підшукати


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2019-05-16 12:00:54 ]
Дякую, дорога, Любове, саме так, має і бути!
Русизми намагаюся не використовувати, та ще бувають випадки, коли сприймаєш слово, як українське.