
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
на дні якої - крик, відчай.
Ліпше говорити мовою очей,
на дні якої - пристрасть.
Худий, виснажений ізгой
гримить кайданами
порожніми вулицями.
І його ніхто не чує.
У подумках з тобою я лечу.
Мені до болю тебе не вистачає,
Я, ніби полум'я свічі, тремчу.
Чекаю, що покличеш знову ти мене.
І без вагань я швидко прибіжу
Кохання , мов іскринка, до душі торкне.
Доки й помер і до Бога чи в пекло подався.
Залишилась після нього тільки одна свита.
Та погана, що і бідний погидує вдіти.
Двірник свиту, навіть, в руки не схотів узяти,
Тож підняв її на вила й закинув на х
Рішення приймати не мені.
Нині лиш на тебе я чекаю –
Наяву чекаю і у сні.
За плечами сорок вісім років –
І вони злетіли, наче мить.
Я збагнув, наскільки світ широкий,
Проспектом оцим-во хиляючи стильно
Дам – ді – дам – ді – да – ділі – ді
Мама зве тебе додому йди
Ситчику-читчику йди розкажи
Cпустошення все ще чатує мовби
Тон рожевий електрична блакить
все ще розпашілих літніх вуст.
Вереснем прокочується лунко
сонячних обіймів перший хруст.
Це прощання буде неквапливим.
Вгорнутим у ніжну теплоту.
Вітер, то бурхливо, то пестливо
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

З Іосіфа Бродського.
отак, що ані згуку, ні відлуння,
а усмішку – поглине і стлумить
у пам’яті прогалина супутня,
моє життя, за дуги вік і брів
сторонячи, етерові на радість,
і округлить зіниці так, що гріх
ті вибачать (не вірність, а затятість),
і мій сонливий взір на циферблат
привабить дещо, тіканням у лад
казна чому, що від твоїх вагань
частило і лукавинок зі смутком,
куди – і до, і після понукань
так гнало, що кортіло хутко
бодай опівніч те угомонить,
і, притьма – в унісон приливу крови
і пожадань, гадала ти, любить,
рівняти – цю любов й твої любови.
І кине дріж повік тоді на кін,
що годі міри, міряти цей гін, –
ба, не дзиґар – а той хіба не пріч
частити? Ось опівніч він і брякне…
а темінь у твоє віконце зв’якне
і достеменно виснує, це – ніч.
-----------------------------
И. Бродский
Тебе, когда мой голос отзвучит
настолько, что ни отклика, ни эха,
а в памяти — улыбку заключит
затянутая воздухом прореха,
и жизнь моя за скобки век, бровей
навеки отодвинется, пространство
зрачку расчистив так, что он, ей-ей,
уже простит (не верность, а упрямство),
— случайный, сонный взгляд на циферблат
напомнит нечто, тикавшее в лад
невесть чему, сбивавшее тебя
с привычных мыслей, с хитрости, с печали,
куда—то торопясь и торопя
настолько, что порой ночами
хотелось вдруг его остановить
и тут же — переполненное кровью,
спешившее, по-твоему, любить,
сравнить — его любовь с твоей любовью.
И выдаст вдруг тогда дрожанье век,
что было не с чем сверить этот бег,—
как твой брегет — а вдруг и он не прочь
спешить? И вот он в полночь брякнет...
Но темнота тебе в окошко звякнет
и подтвердит, что это вправду — ночь.
1964
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)