І стало небо, і стала земля,
і перше вродилось на світ немовля,
і вперше Людина прийшла до води,
таємних учень відшукати сліди.

Там хвилі здіймав мускулистий Небог,
радіючи силі своїх перемог,
і тільки сміявся над сумом людським:
- Людино, ти навіть не пил - сивий дим!

Розвіявся, зник і нема тебе сліду,
пожива для мороку царства Аїда,
чи будеш ти вірити в щось, а чи ні,
цим хвилям байдуже, байдуже й мені!

Ти просто рибина в морській глибині,
лиш миті для світу життя твого дні.
Чи праведна жертва, чи спритний хижак,
для смерті усі на однаковий смак.

Рибино-людино, прийшла ти з води,
й до вечора знов повернешся туди,
моря, океани, річки і струмки
розмиють твої швидкоплинні роки.

Немає, Людино, таємних учень,
є лиш темна ніч, і лише світлий день,
нема філософії - є круговерть,
одне є життя, і одна тільки - смерть.

Пливи і радій подарованій миті,
бо кожен із вас буде хвилями змитий! -
і зник в глибині гордовитий Небог,
і крапку поставив. Кінець. Епілог.

06.06.2019