ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олексій Кацай
2019.07.20 14:44
Науковці і чарівники,
викиньте комп’ютери й тотеми:
не гальмуючи, а навпаки,
входжу я в цю зоряну систему.

Тут згасає сонце і планет
замерзає гурт, живий учора,
тут крижин стерильний лазарет

Ігор Деркач
2019.07.20 13:28
Щасливі миті і путі
у суєті не пропадають
і неодмінно є і ті,
які минуле нагадають.

Ідуть літа у самоті,
а залишаються на пам’ять
часи і миті золоті,

Любов Бенедишин
2019.07.20 11:05
Любов манила, як Говерла –
Творила сни і міражі…
…Наївна дівчинка померла
В моїй зневіреній душі.

Не пошкодую. Не заплачу.
Свободу лясну по плечу…
...У порожнечу не-о-значень

Олена Побийголод
2019.07.20 09:59
Торонтсько-Оттавська,
ковбасно-Полтавська, -
тобі, Україно, привіт!
Івано-Франківська
та Сан-Францисківська,
вмістила ти весь білий світ!

Безмежно-Одеська,

Надія Тарасюк
2019.07.20 09:31
Це літо
багате
на дощ
і спомин,
оздоблений ромом.
У небі
загоєним громом
чалапають

Світлана Майя Залізняк
2019.07.20 09:04
Викидалися на берег
з океану слів кити.
Кружеляли сизопері...
Як було не підійти?

Рятували невсипущі.
Блискотіли плавники.
Нахилявся мій гладущик...

Юрій Сидорів
2019.07.20 07:30
Гаї пожовкнуть, хащі лісові,
Беріз масиви, сосен і ялинок,
Гриби крислаті всохнуть у траві...
Колись охопить всіх земний спочинок.

Утомлено чманіє бузина,
Садочків недоглянутих цариця.
Ніщо не вічне. Спатиме й вона,

Борис Бібіков
2019.07.20 02:08
коли змиришся із цими рядками, немов із залежністю
коли у клубі анонімних поетів зізнаєшся у своєму слові,
у бажанні палити цілі зграї слів і бути для них пожежником,
що не боїться ні висоти, ані кипіння крові

що тренуватиме слово до крові, не римув

Вікторія Торон
2019.07.20 02:01
Вона дари вернула пам’ятні твої,
неначе їй вони –- чужі і незнайомі;
вони в руках твоїх -- як сироти малі,
що їм відмовлено у хлібі і у домі.

Вони вернулися розгублені, ні з чим,
ти їх послав туди, де їх не захотіли
і у досаді, без пояснення прич

Ніна Виноградська
2019.07.19 23:24
Розхлюпав день і тишу, і тепло,
Із хмари сипав дощик півгодини.
То зорями все небо зацвіло,
І серед лип не чути гул джмелиний.

Крізь пахощі медові навкруги
Все обнімаю серцем рідне, миле,
Де річка миє в лозах береги,

Ніна Виноградська
2019.07.19 23:00
Іду по літу,
Потраплю в липень,
В медовий цвіт,
Де трубадурить джміль.
Де абрикоси
Сонечком зігріті,
З наливом білим
Розливають хміль.

Серго Сокольник
2019.07.19 22:33
Дріт колючий змінив оливисте
Гілля. Втіхою у невтіш-
нім не маємо ми можливості
Повернутись у те «раніш»
З доленосним надалі значенням,
Як летіли з печери в ніч
Ті ЧОТИРИ НА КОНЯХ... начебто
їх, отих апокаліптич-

Ігор Федів
2019.07.19 16:19
Що я шукаю у небі вночі? Вогні…
Це сіяють його діаманти,
Аби шлях не губити у повній імлі
Не забути за свої таланти.
Я у небі чекаю єдину зорю,
Що палатиме тільки для мене,
Перемогу дарує у чеснім бою,
Піднімає на крила у небо.

Сергій Губерначук
2019.07.19 15:10
Червоне стигле сорту Айдаред
зимове пізнє долежить до травня
це яблуко, в якому наш секрет,
з якого ґенне дерево прадавнє.

Спасибі, ти даєш мені його,
зірвавши з порцелянової гілки,
щоб я вкусив те, як зима кругом

Світлана Майя Залізняк
2019.07.19 12:06
Знову палити крила
вийшли шереги зла.
Пахне дешеве мило.
Танці брудних... ла...ла.

Скаче цапок зелений.
Гном мухомори - в чай.
Топче бичок Єлену.

Олександр Сушко
2019.07.19 11:28
https://www.facebook.com/100002932615183/videos/2465856030188793/?permPage=1
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Тетяна Нечас
2019.07.15

Сонячна Принцеса
2019.07.14

Ігор Якименко
2019.07.12

Сергій Губерначук
2019.07.07

Ярослав Філософ
2019.07.03

Олег Вишень
2019.06.29

Матвій Смірнов
2019.06.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Петро Скоропис (1980) / Вірші

 З Іосіфа Бродського. Квінтет

Марку Стренду

І
Віко посіпується. Гортань
похлинається схлипами тиші. Європейські міста
здоганяють дне одне на станціях. Запах мила
не дає погуляти джунглями непомітними ворогам.
І ніяк не виведе білих плям
мапа світу, де туфля твоя ступила.

В горлі першить. Подорожній жадає пить.
Діти, варті, щоб їх лупить,
верещать у дворі, як різані. Зо годину
віко посіпується. З-за колон, утім,
неодмінно хтось, та з’являється. Навіть на самоті,
навіть вві сні ви вгадуєте людину.

І визбирується в плювок уряди-годи:
"Дай папір, чорнило мені, а сам іди
геть!" І віко посіпується. Стенань у дусі репризи
опостінь (буцім моляться) не злічити, як і осмут.
Покручі мізку, жахаючи там і тут,
придають незнайомій кімнаті до болю знайомі риси.

ІІ
Зрідка в пустелі ти чуєш голоси. Ти
дістаєш свою фотокамеру з наміром підійти.
Ба – темніє. Жартуй, не лишай надії
за співучість наріччя, передусім,
мав(п)очку з пальми, не гожу і у жазі
олюднення збутись манер повії.

Ліпше на пароплаві, з хитавицями хвиль, але
учасником географії, блавату, без дефіле
історії – цього лепу, корости суші.
Ліпше Гренландію скородити у журбі
лижами, залишаючи по собі
айсберги і тюленів туші.

Абетка застереже і тебе
з вихилясами щодо мети – пункту "Б".
Там вороні не стати вороном – зась незграбі;
гавкітня двірняг, злаки у бур'яні;
там, що шкуркою звірини кушнір,
офіцери Генштабу орудують ржавчиною на мапі.

ІІІ
Тридцять сім літ я дивлю в огонь.
Віко сіпається. Пори долонь
роз’їдаються потом. Полісмен бере документи,
пропадає в сусідній кімнаті. Зведений швидкуруч
обеліск кінчається нехотя серед туч,
як удар по Евкліду, як слід комети.

Ніч; в силу сідин, вечерю з’їси один,
сам собі бидло, пан і простолюдин.
Вобла лежить упоперек досить крупного кеглю речень
про виверження вулкану зо кілько діб
в біса де, далебі, – у чужій воді,
упершись хвостом в "Заборони" і "Звід обмежень".

Я розумію все, що дзумить мухва
близькосхідних базарів! Кроків за два
до готелю, буцім та риба в сіті,
подорожній хапає ротом туземний дим:
сильний біль, убивчий на цім, і на тім
добиватиме світі.

IV
"А це де?" – питає, укоськуючи непокір-
ний чуб, небіж. І, пальцем правлячи складки гір,
"Онде" – згукнеться небога під вискрипи каруселі
у старім саду. На столі букет
фіалок. Сонце сліпить паркет.
Із вітальні лунають пасажі віолончелі.

Ніч ясна сяєвом жовтого кавуна.
Брила сама відокремлює тінь слона.
Серебро ручая утіша мудрагеля.
В самітнім помешканні простиню
бгатиме біле (смагляве) і просто ню –
невідомого досі пензля.

Навесні в багні порпається муравель-трудар,
не бариться і грак, иншої крови твар;
листя застує стовбур в місцях вигинів, звихів.
Восени яструб дає круги
над гумнами, лічить курчат. І на плечах слуги
теліпається білий піджак сагибів...

V
А говорилось слово? А назвете навкидь –
котрою мовою? І було хлоп’я? Й кілько слід
льоду класти у склянку, щоб укляк Титанік
думки? Ціле чи грань того ляже ниць?
Що може уявити при виді птиць
в акваріумі ботанік?

Тепер уявім собі цілковитою пустоту.
Місце без часу. Властиво, повітря. В ту
та іншу – і тут – навкидь, сторону. Іч, не дірка –
Мекка – кисневі, водневі звідусіль.
І щодень тремтить у ній од зусиль
усамітнене віко.

І це – записки натураліста. За-
писки натураліста. Капаючи, сльоза
падає в вакуумі не зазнаючи прискорень.
Вічнозелений і невропагінний, чулий на ж-ж-ж-у
це-це будучини, я тремчу,
уп'явшись нігтями у власний корінь.






----------------

И. Бродский


Квинтет

Марку Стренду
Марку Стрэнду

I
Веко подергивается. Изо рта
вырывается тишина. Европейские города
настигают друг друга на станциях. Запах мыла
выдает обитателю джунглей приближающегося врага.
Там, где ступила твоя нога,
возникают белые пятна на карте мира.

В горле першит. Путешественник просит пить.
Дети, которых надо бить,
оглашают воздух пронзительным криком. Веко
подергивается. Что до колонн, из-за
них всегда появляется кто-нибудь. Даже прикрыв глаза,
даже во сне вы видите человека.

И накапливается как плевок в груди:
"Дай мне чернил и бумаги, а сам уйди
прочь!" И веко подергивается. Невнятные причитанья
за стеной (будто молятся) увеличивают тоску.
Чудовищность творящегося в мозгу
придает незнакомой комнате знакомые очертанья.

II
Иногда в пустыне ты слышишь голос. Ты
вытаскиваешь фотоаппарат запечатлеть черты.
Но -- темнеет. Присядь, перекинься шуткой
с говорящей по-южному, нараспев,
обезьянкой, что спрыгнула с пальмы и, не успев
стать человеком, сделалась проституткой.

Лучше плыть пароходом, качающимся на волне,
участвуя в географии, в голубизне, а не
только в истории - этой коросте суши.
Лучше Гренландию пересекать, скрипя
лыжами, оставляя после себя
айсберги и тюленьи туши.

Алфавит не даст позабыть тебе
цель твоего путешествия - точку "Б".
Там вороне не сделаться вороном, как ни каркай;
слышен лай дворняг, рожь заглушил сорняк;
там, как над шкуркой зверька скорняк,
офицеры Генштаба орудуют над порыжевшей картой.

III
Тридцать семь лет я смотрю в огонь.
Веко подергивается. Ладонь
покрывается потом. Полицейский, взяв документы,
выходит в другую комнату. Воздвигнутый впопыхах,
обелиск кончается нехотя в облаках,
как удар по Эвклиду, как след кометы.

Ночь; дожив до седин, ужинаешь один,
сам себе быдло, сам себе господин.
Вобла лежит поперек крупно набранного сообщенья
об изверженьи вулкана черт знает где,
иными словами, в чужой среде,
упираясь хвостом в "Последние Запрещенья".

Я понимаю только жужжанье мух
на восточных базарах! На тротуаре в двух
шагах от гостиницы, рыбой, попавшей в сети,
путешественник ловит воздух раскрытым ртом:
сильная боль, на этом убив, на том
продолжается свете.

IV
"Где это?" - спрашивает, приглаживая вихор,
племянник. И, пальцем блуждая по складкам гор,
"Здесь" - говорит племянница. Поскрипывают качели
в старом саду. На столе букет
фиалок. Солнце слепит паркет.
Из гостиной доносятся пассажи виолончели.

Ночью над плоскогорьем висит луна.
От валуна отделяется тень слона.
В серебре ручья нет никакой корысти.
В одинокой комнате простыню
комкает белое (смуглое) просто ню -
живопись неизвестной кисти.

Весной в грязи копошится труженик-муравей,
появляется грач, твари иных кровей;
листва прикрывает ствол в месте его изгиба.
Осенью ястреб дает круги
над селеньем, считая цыплят. И на плечах слуги
болтается белый пиджак сагиба...

V
Было ли сказано слово? И если да, -
на каком языке? Был ли мальчик? И сколько льда
нужно бросить в стакан, чтоб остановить Титаник
мысли? Помнит ли целое роль частиц?
Что способен подумать при виде птиц
в аквариуме ботаник?

Теперь представим себе абсолютную пустоту.
Место без времени. Собственно воздух. В ту
и в другую, и в третью сторону. Просто Мекка
воздуха. Кислород, водород. И в нем
мелко подергивается день за днем
одинокое веко.

Это - записки натуралиста. За-
писки натуралиста. Капающая слеза
падает в вакууме без всякого ускоренья.
Вечнозеленое неврастение, слыша жжу
це-це будущего, я дрожу,
вцепившись ногтями в свои коренья.

1977


Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.




Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-06-20 12:39:58
Переглядів сторінки твору 349
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.746 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.258 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Конкурси. Теми ПЕРЕКЛАДИ
Автор востаннє на сайті 2019.07.14 11:53
Автор у цю хвилину відсутній