Смеркається, сутінки лижуть шпалери.
Нас двоє в квартирі, та ні,  нас не двоє.
Ледь чутно за стінами шепіт химери,
думки у мовчанні клубочаться роєм.
Ми різні по суті, чужі безперечно,
і точками зору ми теж несумісні.
На плоті життєвім тримає нас ґречно
таке невловиме - розвінчені, грішні,
нестримні, незрячі, глухі, мармурові,
в вузькім коридорі нам не розминутись.
Ми колір очей не шукаєм в розмові,
гірчичний, брутальний  у краплі отрути.
Минуле на вудці, гачок обірвати б,
і кинути мотлох на  звалищі сміття.
Дозріти і стерти всі пам'ятні дати,
розсипатись болиголовим суцвіттям
на чорній підлозі...
Кому підмітати?

2019р