Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
І пітьма по кімнаті залягла,
Балконні двері стиха прочинились,
І на порозі... батько стали...
Оце так стріча!.. Шукаю все життя...
Ми Брамса слухали удвох
І мені закортіло спитати батька:
«Як так сталось, що на від
та й не маю вірити чим, —
мов згоріла душа допіру.
Отче, Отче… А чи вітчим?
Що Ти бачиш отам, із неба?
Як усотує поле кров?
Не усім, не всім як потребу,
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері,
коли пілоти бити байдики приречені, –
приземлимось ми за столом,
щоб не скучати загалом,
і нашу пісню заспіваємо гуртом:
много лет тому назад.
С ним творила что хотела,
дед же не был тому рад.
А когда попалась рыбка
в мрежу ловчего сетей
стала править дедом шибко,
І йти у збурунені дні,
Долаючи стіни і ґрати
І буднів задавнені пні.
Просвітлені янгольські чати
Пробудять тебе у вогні.
Не хочеться зранку вставати
Через плече зазирає і блимає
Очима сумними синіми (наче квіти цикорію)
Козлоногий рогатий Пан флейтист,
Що забув яка вона – посмішка,
Бо знає: я ловив зозулю над прірвою:
Не так зозулю, як її крик,
Бачив на вербі зозулині
Бо на початку ніхто не губився!-
В конях кінця, у потоках ефіру,
Не допускаючи в серце спіритів.
Втім миті меркли … жита колосились…
Потай загорнуті в ковдру яскраву,
Довго дивились на хвилі ковили
і наша доля – на її межі
з ворожою армадою у герці
за наші нерушимі рубежі.
Вона живе у зболеному серці
і жевріє у зраненій душі,
не обіцяє золоті покої,
але не має рівної собі
у цім солодкім напів сні
свати просили мама й тато
дізнати
а чи світить щось мені
моя любов небесна та пихата
я не подобаюсь її рідні
це все хіба
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Два сонети
Великий Гектор смерти не уник.
Його душа пливе у темних водах,
тьмяніють хмари, шамотять кущі,
оподаль тихо плаче Андромаха.
Тепер у смутку вечора Аякс
бреде струмком, прозорим по коліно,
й життя тече зі віч його відкритих
за Гектором, і літепло води
по груди вже, а мла переповняє
бездонний зір, і чагарі, і хвилі,
і знов у ручаї води по пояс,
і меч вважкий, підхоплений потоком,
пливе вперед,
волочучи на бистрину Аякса.
ІІ
Г. П.
Ми знову живемо біля затоки,
і пропливають хмари понад нами,
і пихкає теперішній Везувій,
і осипає курява провулки,
і шиби у провулках деренчать.
Коли-небудь і нас засипле попіл.
І я волів би у останню мить
дістатися окраїни трамваєм,
ввійти в твій дім,
і щойно через сотні літ,
прийде загін розкопувати місто,
волів би я, аби мене знайшли,
заскоченого у твоїх обіймах,
засипаного попелом новим.
----------------------
И. Бродский
Два сонетии
І
Великий Гектор стрелами убит.
Его душа плывет по темным водам,
шуршат кусты и гаснут облака,
вдали невнятно плачет Андромаха.
Теперь печальным вечером Аякс
бредет в ручье прозрачном по колено,
а жизнь бежит из глаз его раскрытых
за Гектором, а теплая вода
уже по грудь, но мрак переполняет
бездонный взгляд сквозь волны и кустарник,
потом вода опять ему по пояс,
тяжелый меч, подхваченный потоком,
плывет вперед
и увлекает за собой Аякса.
ІІ
Г. П.
Мы снова проживаем у залива,
и проплывают облака над нами,
и современный тарахтит Везувий,
и оседает пыль по переулкам,
и стекла переулков дребезжат.
Когда-нибудь и нас засыпет пепел.
Так я хотел бы в этот бедный час
приехать на окраину в трамвае,
войти в твой дом,
и если через сотни лет
придет отряд раскапывать наш город,
то я хотел бы, чтоб меня нашли
оставшимся навек в твоих объятьях,
засыпанного новою золой.
ноябрь 1962
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
