Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
хоч це так очевидно -
Нема мені без тебе
наснаги до життя.
За нетривалий час
ти стала мені рідною -
В минуле,
де відсутня ти,
Завесніло, наче то переддень,
Коли брили й цеглини
Стають жовтими квітами.
Вчитель, що пізнав виноград,
Що прийшов з глинища снів,
Сказав-напророчив, що вода на столі
Перетвориться в шкаралущу Істини,
Порятунок людського роду
Личко горде
Вільне дівча, лихе дівча
Не батьків твоїх оце дитинча бо
Хай, дівча, гайда кричати
у квітки -
мати душу кольорову...
є чорна шаль
для кутання зорі...
солодкі сни -
на ніжну колискову
Безбарвна мить.
Усе сьогодні
Гниє, смердить.
Читати мушу
Я до кінця
Фальшиві душі,
А ми – червоні кінники,
і це про нас
поповнюють билинники
пісень запас –
про те, як днями млистими
й ночами багрянистими
І аркуші злітають стрімголов
З календаря, мов невідчутні миті,
Та крізь папери проступає кров.
Зима, весна і літо пронесуться,
Як марення, як навіжений сон.
Крізь них прогляне невмолима сутність,
У нього є пронизлива новела «Дивак». Головний її герой хлопчик Олесь - НЕ такий, як інші. Він полюбляє ма
Ярослав Саландяк
Наїв! Наїв! Продовжу про наїв —
мистецький напрям, ворог формалізму.
Мене він часто ранив і гоїв
мою з дитинства логіку залізну,
На луках вологих незрушно лежать, -
Порушує явно світання бажане
Затверджений часом короткий формат.
Подовжує лінощі сяйне проміння
І птиці не пробують ритми й лади, -
Сповиті ще з ночі важким безгомінням,
У моро
І білосніжні радісні свята.
Вдягну, мов для красивої вистави,
У білі шуби села та міста.
Різдвяна зірка сяє вам ласкаво,
А хуртовина смуток заміта.
Неначе режисер, почую "браво",
Дійові особи
Голос поза світлинами
Ярослав Саландяк
Іван Банах
Степан Колодницький
Володимир Федорчук
Що він величніший з правителів усіх.
Що усі люди – то комашки біля ніг,
Він оком кине й всі виконувать біжать.
Що знає він, як всі народи мають жить
І має право шлях указувати їм.
Що за життя ще має стати він
І живу, й виживаю окремо
від юрби, що заковтує сир
мишоловки. Лякає дилема –
чи герой, чи фальшивий кумир,
чи дрімуче, чи дуже зелене
Україну веде у ясир?
І стає, навіть дуже, помітно,
Хоча зима, морозна й сніжна, була вражаюче красива.
Ходила в білому й шапками поснулі віти прикрашала.
І дихала на перехожих сліпучо-мерехливим жаром.
Але тепла не вистачало. А без тепла краси замало.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Дідона та Еней. Зимового вечора в Ялті
але для неї світ кінчався краєм
в торочках його грецької туніки,
у бганці складок нерізнимій від
утихомиреного моря.
Він бо
дивився у вікно і його зір
сягав такої далечі, що губи
застигли, наче мушля, ув якій
чаїться гул, і келиховий обрій
був нерухомий.
А її любов
була, немов рибина, наготові
долати море кораблю услід
і хвилі тяти досконалим тілом,
а може, і здогнати… але він –
він подумки ступив уже на сушу.
І море обернулось морем сліз.
Ба, поготів – напохваті у миті,
обтяженої відчаєм, і дме
попутний вітер. І великий муж
покинув Карфаген.
Вона стояла
у полисках багать, що розвели
навпроти стін міських її солдати,
і бачила: у пелені вогню,
у мареві між полум’ям і димом
безгучно розсипався Карфаген,
задовго до провіщення Катона.
***
Зимового вечора в Ялті
Cухе, на левантійський штиб, лице,
підтягнуте віспинками у бачки.
Коли він дістає цигарку з пачки,
сумирно тускле у півмлі кільце
на безіменці ледь не двісті ват
заломлює в кришталик мій натомість:
я мружусь; отоді він мені мовить
"звиняйте", і смакує сизий чад.
Січневий Крим. На берег, далебіг,
зима приходить буцім для забави:
утриматись не має змоги сніг
на лезвах наїжачених агави.
Порожні ресторації. Димлять
іхтіозаври з рейду. Знакомито
витає лавру прілий аромат.
"Гидоти цеї зволите?" "Налийте".
Отож – усмішка, сутінки, графин.
Буфетник подалік, заплівши руки,
дає круги, як молодий дельфін
навкіл хамсою повної фелюки.
Квадрат вікна. В горшках – жовтофіоль.
Сніжинок рій гайнув і щез проворно.
Миттєвосте, стривай! спинитись зволь!
не так чудова, чей, як неповторна.
***
---------------------------
И. Бродский
"Дидона и Эней"
Великий человек смотрел в окно,
а для нее весь мир кончался краем
его широкой, греческой туники,
обильем складок походившей на
остановившееся море.
Он же
смотрел в окно, и взгляд его сейчас
был так далек от этих мест, что губы
застыли, точно раковина, где
таится гул, и горизонт в бокале
был неподвижен.
А ее любовь
была лишь рыбой - может и способной
пуститься в море вслед за кораблем
и, рассекая волны гибким телом,
возможно, обогнать его... но он -
он мысленно уже ступил на сушу.
И море обернулось морем слез.
Но, как известно, именно в минуту
отчаянья и начинает дуть
попутный ветер. И великий муж
покинул Карфаген.
Она стояла
перед костром, который разожгли
под городской стеной ее солдаты,
и видела, как в мареве костра,
дрожавшем между пламенем и дымом,
беззвучно рассыпался Карфаген
задолго до пророчества Катона.
(1969)
Зимним вечером в Ялте
Сухое левантинское лицо,
упрятанное оспинками в бачки.
Когда он ищет сигарету в пачке,
на безымянном тусклое кольцо
внезапно преломляет двести ватт,
и мой хрусталик вспышки не выносит:
я щурюсь; и тогда он произносит,
глотая дым при этом, «виноват».
Январь в Крыму. На черноморский брег
зима приходит как бы для забавы:
не в состояньи удержаться снег
на лезвиях и остриях агавы.
Пустуют ресторации. Дымят
ихтиозавры грязные на рейде.
И прелых лавров слышен аромат.
«Налить вам этой мерзости?» «Налейте».
Итак – улыбка, сумерки, графин.
Вдали буфетчик, стискивая руки,
дает круги, как молодой дельфин
вокруг хамсой заполненной фелюки.
Квадрат окна. В горшках – желтофиоль.
Снежинки, проносящиеся мимо.
Остановись, мгновенье! Ты не столь
прекрасно, сколько ты неповторимо.
(1969)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
