Великий муж дивився у вікно,
але для неї світ кінчався краєм
в торочках його грецької туніки,
у бганці складок нерізнимій від
утихомиреного моря.
Він бо
дивився у вікно і його зір
сягав такої далечі, що губи
застигли, наче мушля, ув якій
чаїться гул, і келиховий обрій
був нерухомий.
А її любов
була, немов рибина, наготові
долати море кораблю услід
і хвилі тяти досконалим тілом,
а може, і здогнати… але він –
він подумки ступив уже на сушу.
І море обернулось морем сліз.
Ба, поготів – напохваті у миті,
обтяженої відчаєм, і дме
попутний вітер. І великий муж
покинув Карфаген.
Вона стояла
у полисках багать, що розвели
напроти стін міських її солдати,
і бачила: у пелені вогню,
у мареві між полум’ям і димом
безгучно розсипався Карфаген,

задовго до провіщення Катона.





---------------------------

И. Бродский

"Дидона и Эней"

Великий человек смотрел в окно,
а для нее весь мир кончался краем
его широкой, греческой туники,
обильем складок походившей на
остановившееся море.
Он же
смотрел в окно, и взгляд его сейчас
был так далек от этих мест, что губы
застыли, точно раковина, где
таится гул, и горизонт в бокале
был неподвижен.
А ее любовь
была лишь рыбой - может и способной
пуститься в море вслед за кораблем
и, рассекая волны гибким телом,
возможно, обогнать его... но он -
он мысленно уже ступил на сушу.
И море обернулось морем слез.
Но, как известно, именно в минуту
отчаянья и начинает дуть
попутный ветер. И великий муж
покинул Карфаген.
Она стояла
перед костром, который разожгли
под городской стеной ее солдаты,
и видела, как в мареве костра,
дрожавшем между пламенем и дымом,
беззвучно рассыпался Карфаген

задолго до пророчества Катона.
(1969)