Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.
Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття
проминає повію
мова тут не
про молодих поетів які
те саме що повії
або старих повій
котрі чим не поети
отже
Там лілійника жовтого довго п’янить аромат.
Там стежинка вузька поміж хат у травичці зеленій
Упирається в став, де качки на воді майорять.
Розповім тобі казку про осінь з молочним туманом,
Що вкриває
Життя мина. Уже на схилі літ,
Коли рука не здатна меч тримати,
Схотілося перо до рук узяти,
Щоб змалювати той далекий світ,
Якого вже назад не повернуть.
Схотілося події описати,
Вулицями міста граків,
Так довго, що забув назву міста –
Цього міста темних вікон
І злих поглядів сажотрусів
Міста, яке занедбало своє ім’я.
Я шукав Істину
І про красну мову бранзолет -
То й кохання ватрище б не згасло,
Щастя поривалось би на злет.
Ну окей, життя іде як шоу,
Слухай-но сюди й собі прикинь -
Тільки ми побачимося знову,
Проб'ють могутню німоту,
Знайшовши ті слова у мові,
Які ословлять пустоту.
Тендітні промені пробудять
Від сну тяжких, лихих століть,
Штовхнувши у нудотні будні
і ніби рідне здалеку село...
у пам’яті прив’ялене зело
і кетяги калини біля хати.
І це минає. Тяжко поміняти
зло на добро або добро на зло.
Не меншає колег, але обняти
Знову охопила ейфорія
голови одурених людей.
З огляду на світові події
мало клепок і всихає ґлей
в авторів словесної стихії
вичахлих теорій та ідей.
На землі, опаленій війною,
гіацинти
змальовані на цераті
на столі за яким сидиш
що анічого не важить
вір мені синку
але тобі хотілося
ще сотворити вірш
аж трясуться груди.
Ніде правди діти –
буде час мій, буде.
Виросте на дріжджах
вимішане тісто,
й пиріжечка діждем,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Одісей Телемаку
прі за Трою край
покладено. Хто горував – забув я.
Гадаю, греки: стільки тіл своїх
на чужині лишають тільки греки.
І все-таки той самий шлях назад
у часі затягнувся непомірно,
неначе Посейдон, поки ми там
загаялись, щомога п’ялив простір.
Ніяк не втямлю, де я опинивсь,
з чим навіч. Ба, угадується острів,
чагар, будівлі, рохкання свиней,
сад кинутий, така собі цариця,
трава та камінь.
Телемаче мій,
всі острови один на инші схожі,
як утомила подорож; і ум
збивають з ліку неугавні хвилі,
і око, стерте горизонтом, плаче,
і м’ясиво водяне застить слух.
Забув і я, чим кінчилась війна,
і скільки тобі повних літ забув я.
Рости, мій Телемаку, підростай.
Велять боги, то випаде нам стріча.
Ти, далебі, тепер не те хлоп’я вже,
перед яким я осадив биків.
Коли б не Паламед, разом жили б ми.
У дечім він і правий: без мене
гризот себе Едипових ти збавив,
і сни твої цнотливі, Телемаче.
--------------
Иосиф Бродский
Одиссей Телемаку
Мой Tелемак,
Tроянская война
окончена. Кто победил - не помню.
Должно быть, греки: столько мертвецов
вне дома бросить могут только греки...
И все-таки ведущая домой
дорога оказалась слишком длинной,
как будто Посейдон, пока мы там
теряли время, растянул пространство.
Мне неизвестно, где я нахожусь,
что предо мной. Какой-то грязный остров,
кусты, постройки, хрюканье свиней,
заросший сад, какая-то царица,
трава да камни... Милый Телемак,
все острова похожи друг на друга,
когда так долго странствуешь; и мозг
уже сбивается, считая волны,
глаз, засоренный горизонтом, плачет,
и водяное мясо застит слух.
Не помню я, чем кончилась война,
и сколько лет тебе сейчас, не помню.
Расти большой, мой Телемак, расти.
Лишь боги знают, свидимся ли снова.
Ты и сейчас уже не тот младенец,
перед которым я сдержал быков.
Когда б не Паламед, мы жили вместе.
Но может быть и прав он: без меня
ты от страстей Эдиповых избавлен,
и сны твои, мой Телемак, безгрешны.
1972
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Дідона та Еней. Зимового вечора в Ялті"
