Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
Комплексна експертиза підтвердила: картину створено у 1840-х роках, і вона належить пензлю Кобзаря.
Пропікає вода до основи.
Він від світу закрився плащем,
Не знайшовши для неба обнови.
Безпритульний іде без мети,
В ліс густий, в безпритульності морок.
Не дано ж бо думкам розцвісти
Моріс Слободськой (1913-1991)
Коли не знавали досягнень казкових,
у давні, минулі часи –
чекаючи коней по трактах поштових,
співали мандрівці усі:
(боровсь зі сном та протирав штани),
То не Америку з Європою вини,
Що не цілком беруть на себе наші клопоти,
А ледарів таких, як ти, та казнокрадів усесильних,
Та жевжиків, пролізлих в Раду бозна яким чином,
Та тих, хто н
із тьмяними рожево яскравими
лапами
сторожкий мов отруювач
у якого при собі
отрута і намір
скрадається підскоком
межею тіні й осоння
любить свою лав стріт
у неї дім і сад є
всі нагоди і пригоди
у неї є халати й мавпи
лінтюхи у діамантах
має мудрість і відає суть
набралося на віче
на безлюдді повному
корчма
де за біль
розносить вина
відчай
павутиння тче
На стінці тінню крізь зачинене фіранкою вікно.
В руці фужер, а там настоянка холодна та терпка,
Невже влаштовує на даний час її все це цілком ?
На білій шкірі видно анемічні сині русла вен,
На шиї об
Тривоги й болі, як міцні метали.
Те, що прийшло в запеклій боротьбі,
Повільно і розпачливо розтало.
Розтали в плесі озера чуття,
Потужні пристрасті, земні закони.
Не викликає більше співчуття
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Одісей Телемаку
прі за Трою край
покладено. Хто горував – забув я.
Гадаю, греки: стільки тіл своїх
на чужині лишають тільки греки.
І все-таки той самий шлях назад
у часі затягнувся непомірно,
неначе Посейдон, поки ми там
загаялись, щомога п’ялив простір.
Ніяк не втямлю, де я опинивсь,
з чим навіч. Ба, угадується острів,
чагар, будівлі, рохкання свиней,
сад кинутий, така собі цариця,
трава та камінь.
Телемаче мій,
всі острови один на инші схожі,
як утомила подорож; і ум
збивають з ліку неугавні хвилі,
і око, стерте горизонтом, плаче,
і м’ясиво водяне застить слух.
Забув і я, чим кінчилась війна,
і скільки тобі повних літ забув я.
Рости, мій Телемаку, підростай.
Велять боги, то випаде нам стріча.
Ти, далебі, тепер не те хлоп’я вже,
перед яким я осадив биків.
Коли б не Паламед, разом жили б ми.
У дечім він і правий: без мене
гризот себе Едипових ти збавив,
і сни твої цнотливі, Телемаче.
--------------
Иосиф Бродский
Одиссей Телемаку
Мой Tелемак,
Tроянская война
окончена. Кто победил - не помню.
Должно быть, греки: столько мертвецов
вне дома бросить могут только греки...
И все-таки ведущая домой
дорога оказалась слишком длинной,
как будто Посейдон, пока мы там
теряли время, растянул пространство.
Мне неизвестно, где я нахожусь,
что предо мной. Какой-то грязный остров,
кусты, постройки, хрюканье свиней,
заросший сад, какая-то царица,
трава да камни... Милый Телемак,
все острова похожи друг на друга,
когда так долго странствуешь; и мозг
уже сбивается, считая волны,
глаз, засоренный горизонтом, плачет,
и водяное мясо застит слух.
Не помню я, чем кончилась война,
и сколько лет тебе сейчас, не помню.
Расти большой, мой Телемак, расти.
Лишь боги знают, свидимся ли снова.
Ты и сейчас уже не тот младенец,
перед которым я сдержал быков.
Когда б не Паламед, мы жили вместе.
Но может быть и прав он: без меня
ты от страстей Эдиповых избавлен,
и сны твои, мой Телемак, безгрешны.
1972
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Дідона та Еней. Зимового вечора в Ялті"
