Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
чи дістались ми суті й тиші нарешті
або нами оволоділа байдужість
хоч ми і продовжуєм вештатись
цими вулицями та майданами
веселощами у примарних мандрах
чудуванням чуттєвим у розкошах
бодай на хвильку отож-бо
А кругом сукуба непроглядна тінь.
Мерехтливі перла в косах між рамен,
Губ нерідних, мертвих обраний домен.
Вівчареві місяць сяє над грудьми,
Провіщає ранком справжнє рази три.
Цвинтар біля греблі тихий і чужий,
Тьмяна постать висока твоя.
Залишилося в серці, мов рана,
Повне ясного світла ім'я.
Час стирає деталі та риси,
Забирає у вирій літа, -
Я благаю тебе: озовися,
Розімкни жданим словом уста.
на поталу хижим ворогам,
стала передчасно вона сивою,
на глумління кинута димам.
Тіло їй поранено осколками.
Вікна, ніби очі без зіниць.
Розтинає небо понад Конкою
Коли дощі почнуть сумний балет,
Самотнім стати може навіть Данте,
Уперше не допише свій сонет.
Втомилися виносливі атланти,
Десь непримхливий гине очерет.
Які для долі знайдуть варіанти
П'є залишки тепла із вицвілих небес.
І знає: все минає - біль і час чудес.
Вона вже не шукає весняну розраду,
Крізь голі колючки і рани є принади,
Дух визріває попри сутінки і стрес.
Шипшина достигає в тиші лист
сумують в сутінках черлених.
На бузиновому причілку
не видно ні джмеля, ні бджілки.
Город врожай віддав господі,
твердінь небесна хмари родить,
паливода блукає ревно
у білосніжних хризантемах.
Сюїта зливи, фуга вітру.
І буде чиста, як сльоза,
Поема істини і віри.
Ми крізь багнюку пропливем
До чистих берегів свободи.
Не треба інших од, поем.
Шукаємо крізь вічність броду.
і це не заперечить Даль.
В поезії я з’їв собаку,
якій на виставці, в подяку,
мені вручили би медаль.
Мене і бджоли не кусають,
і осам я не до смаку...
У ряд нанизую слова
Про те, що щирість не померла
І віра в щастя теж жива.
І кожен звук, і кожна фраза
Тримає в пам'яті тепло
Тих гарних днів, коли нам разом
Повсюди сонячно було.
Мідник, що у грозі, самотній
Розчистить безнадійно
Листя на землі
І сім каменів побачить
У сьомім домі знайде дружній захист
Й переміни, що без наслідків
Не кажучи уже про Леніна та Гітлера.
Хотілося б і Путіна-народовбицю пережить…
До віку Черчілля, знаю, не додризать.
Тим паче з дозою коньяка чи віскі
У ґроні товариськім, звісно.
Та хочеться, аби в життєву
йди в дива
і видива осоння
де листя облітає із дерев
у сірій зоні
чи у мертвій зоні
яка різниця хто
і чим живе
де притишується крок,
осінь бавилася з листям
в лапанки поміж гілок.
Там, де вечорові тіні
вже вдягаються в сатин,
ті барвисті гри осінні
загубили часу плин.
Самотній патріарх прожив у лісі
У роздумах в наближенні зими.
Він відчував неподоланність висі
І обриси нової Колими.
Колись він був трибун, глашатай, лицар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
З Іосіфа Бродського. Одісей Телемаку
прі за Трою край
покладено. Хто горував – забув я.
Гадаю, греки: стільки тіл своїх
на чужині лишають тільки греки.
І все-таки той самий шлях назад
у часі затягнувся непомірно,
неначе Посейдон, поки ми там
загаялись, щомога п’ялив простір.
Ніяк не втямлю, де я опинивсь,
з чим навіч. Ба, угадується острів,
чагар, будівлі, рохкання свиней,
сад кинутий, така собі цариця,
трава та камінь.
Телемаче мій,
всі острови один на инші схожі,
як утомила подорож; і ум
збивають з ліку неугавні хвилі,
і око, стерте горизонтом, плаче,
і м’ясиво водяне застить слух.
Забув і я, чим кінчилась війна,
і скільки тобі повних літ забув я.
Рости, мій Телемаку, підростай.
Велять боги, то випаде нам стріча.
Ти, далебі, тепер не те хлоп’я вже,
перед яким я осадив биків.
Коли б не Паламед, разом жили б ми.
У дечім він і правий: без мене
гризот себе Едипових ти збавив,
і сни твої цнотливі, Телемаче.
--------------
Иосиф Бродский
Одиссей Телемаку
Мой Tелемак,
Tроянская война
окончена. Кто победил - не помню.
Должно быть, греки: столько мертвецов
вне дома бросить могут только греки...
И все-таки ведущая домой
дорога оказалась слишком длинной,
как будто Посейдон, пока мы там
теряли время, растянул пространство.
Мне неизвестно, где я нахожусь,
что предо мной. Какой-то грязный остров,
кусты, постройки, хрюканье свиней,
заросший сад, какая-то царица,
трава да камни... Милый Телемак,
все острова похожи друг на друга,
когда так долго странствуешь; и мозг
уже сбивается, считая волны,
глаз, засоренный горизонтом, плачет,
и водяное мясо застит слух.
Не помню я, чем кончилась война,
и сколько лет тебе сейчас, не помню.
Расти большой, мой Телемак, расти.
Лишь боги знают, свидимся ли снова.
Ты и сейчас уже не тот младенец,
перед которым я сдержал быков.
Когда б не Паламед, мы жили вместе.
Но может быть и прав он: без меня
ты от страстей Эдиповых избавлен,
и сны твои, мой Телемак, безгрешны.
1972
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Дідона та Еней. Зимового вечора в Ялті"
