Е. В., А. Д.

Ні країв, ні погостів
не піду обирать.
На Василівський острів
я вернусь умирать.
Твій фасад темно-синій
уві млі не найду,
межи вицвілих ліній
на асфальт упаду.
І душа, над устами
коливаючи тьму,
промайне за мостами
в петроградськім диму.
І сльота наоколо,
і квітневий сніжок,
і почую я голос:
– до побачень, дружок.
І побачу розбіжну,
ніби долю, ріку,
і холодну вітчизну,
і припалу щоку.
І майнуть наостанок
ще не трачених літ
хусточки острів’янок
хлопчакові услід.




------------------

И. Бродскиий

СТАНСЫ

Е. В., А. Д.

Ни страны, ни погоста
Не хочу выбирать.
На Васильевский остров
Я приду умирать.
Твой фасад тёмно-синий
Я впотьмах не найду,
Между выцветших линий
На асфальт упаду.
И душа, неустанно
Поспешая во тьму,
Промелькнёт над мостами
В петроградском дыму.
И апрельская морось,
Под затылком снежок,
И услышу я голос:
- До свиданья, дружок.
И увижу две жизни
Далеко за рекой,
К равнодушной отчизне
Прижимаясь щекой.
Словно девочки-сёстры
Из непрожитых лет,
Выбегая на остров,
Машут мальчику вслед.

(1962)