Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олексій Кацай (1954) /
Вірші
H+
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
H+
А мені не вистачає океану,
що не знає ще човнів і маяків,
що вилизує до піни рвані рани
від комет упалих з неба й обріїв
язиками хвиль торкається лякливо:
бо, як тріскається небо вирове,
йому боляче. Та з болю неквапливо
до світила виринає щось живе.
Ще мені не вистачає узбережжя,
що вгороджує у хвилі кігті скель
та й підтягує до себе обережно
неоглядності пустельної пастель
і, розпливчасту, шматує аж на бризки,
і випробує прибою перший рик,
і впускає мимохіть краплинок низки
на хиткого суходолу материк.
Ще мені не вистачає суходолу
з ліз аортами й кровинами калин,
зі снігами гір і ручаями долу,
зі слідами не впольованих тварин,
що навчились потаємно й непомітно
оминати 3D-друк архітектур
хмарочосів і церков, з яких тим видно
небозводу чи то купол, чи каптур.
Ще мені не вистачає небозводу,
отого, з хореографією хмар
у новітній геометрії природи,
котра простору площину гне й тягар
крил плечам дарує, зрушивши облоги
атмосфер, де, непокоячи когось,
в хмарах спокою сплять блискавки тривоги,
що пробудять видноколо вже ось-ось.
Ще мені не вистачає виднокола –
урочистого кордону таїни, –
що блакиттю випинається спроквола,
розгорнувши на орбітах вишини
траєкторій майбуття небесну мапу,
де позначено захмарний краєвид,
а прискорення м’яка і дужа лапа
вже викочує з-за нього Сонця схід.
Ще мені не вистачає зірки Сонце,
у галактики закинутої вир,
в котрий кіборг у фотонній оболонці,
що гуде від зіткнень атомів і зір,
лине вперто, невгамовно і невпинно,
за опаленою мрією слідком,
а у затишному всесвіті людини
досі ясно щось пульсує маяком.
Тож мені не вистачає ще й людини…
2019
що не знає ще човнів і маяків,
що вилизує до піни рвані рани
від комет упалих з неба й обріїв
язиками хвиль торкається лякливо:
бо, як тріскається небо вирове,
йому боляче. Та з болю неквапливо
до світила виринає щось живе.
Ще мені не вистачає узбережжя,
що вгороджує у хвилі кігті скель
та й підтягує до себе обережно
неоглядності пустельної пастель
і, розпливчасту, шматує аж на бризки,
і випробує прибою перший рик,
і впускає мимохіть краплинок низки
на хиткого суходолу материк.
Ще мені не вистачає суходолу
з ліз аортами й кровинами калин,
зі снігами гір і ручаями долу,
зі слідами не впольованих тварин,
що навчились потаємно й непомітно
оминати 3D-друк архітектур
хмарочосів і церков, з яких тим видно
небозводу чи то купол, чи каптур.
Ще мені не вистачає небозводу,
отого, з хореографією хмар
у новітній геометрії природи,
котра простору площину гне й тягар
крил плечам дарує, зрушивши облоги
атмосфер, де, непокоячи когось,
в хмарах спокою сплять блискавки тривоги,
що пробудять видноколо вже ось-ось.
Ще мені не вистачає виднокола –
урочистого кордону таїни, –
що блакиттю випинається спроквола,
розгорнувши на орбітах вишини
траєкторій майбуття небесну мапу,
де позначено захмарний краєвид,
а прискорення м’яка і дужа лапа
вже викочує з-за нього Сонця схід.
Ще мені не вистачає зірки Сонце,
у галактики закинутої вир,
в котрий кіборг у фотонній оболонці,
що гуде від зіткнень атомів і зір,
лине вперто, невгамовно і невпинно,
за опаленою мрією слідком,
а у затишному всесвіті людини
досі ясно щось пульсує маяком.
Тож мені не вистачає ще й людини…
2019
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
