Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нічия Муза (1969) /
Інша поезія
Експромт прозою
Зізнаюсь чесно, що то був вірш зі шкільного зошита мого тата. Рукописи, звісно, не горять, тата немає, а його зошити і щоденники зберігаються у бабиній скрині на горищі.
Цікаво перегортати післявоєнні роки. Ото й прийшло в голову, чом би дещо не поправити та не опублікувати? Та довелось видалити разом з дурнуватою критикою. На цьому моя літературна діяльність в ПМ припинилась. Втекла. Соромно знаходитись на одних щаблях з (вибачте) майстром, людська свідомість якого залишилась на рівні двієчника п’ятикласника, який насолоджується тим, що тероризує цілий клас. Це я кажу як вчителька.
Як авторка присвоєного вірша, каюсь. Обіцяю надалі плагіаторством не займатись з надією, що нешановний майстер на пару з двійником Епатюком(Матюком Махайлом, вибачайте за збіг приглосних) будуть обходити мене десятою дорогою.
Недавно надибала ще один, потріпаний часом зошит в косу лінійку, в якому вичитала ще один шедевр.
Початок і кінець поточили миші, то теж, вибачайте.
Уривок із твору
« Прокидалися ми ночами холодними, що дивилися на нас очима чорними, називаючи нас не іменами, а боягузами та ще й жабенятами голопузими. Чи то бузько дзьобом клацає? Чи нечистий по коморі шастає? Чи мара замітає сажу у комині, поки місяць в небі ще уповні? А ми тих чапель і не боялися, і позаочі в очі їм сміялися. Бо знали, що все одно прийде ранок. І не боялися ми очей із-за фіранок, що тихенько стукали в шибку і тоді тато вибігали у сіни швидко, про щось кашляли, бо були хворими і гули тоді наші сіни жорнами, і поки мама колиску колисали, то ми ховалися під одіяла.
А якщо справді чогось ми боялися, то це гуркоту у двері сусідові, коли трусити горілку являлися три п’яниці на чолі з головою Свірідовим.
Гавкали собаки, клацали бусли..., і от, харцизяки на світанку і до нас прибули. Нишпорили, пили, мукою закушували під айн-цвай-драй і мама одному нагрубили , що він поліцай.
PS
А коли якось прийшов у школу голова, то вчителька поставила мені у зошиті жирне ‘2’. А у журналі ‘5’ стояло. От і чекай заслужені бали».
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Експромт прозою
« Твір на вільну тему,
написаний моїм татом
у шкільні його роки»
Прелюдія
Я викладаю у школі не мову, а хімію, але не «хімічу»... принаймні на цих сторінках і з тих пір як один пеемівський ветеран і ветеринар поезії з деякими ознаками(вибачайте) вишуканого майстра виматюкався в коментарі на мій вірш, в якому з доброго дива впізнав себе – єдиного і неповторимого. Визвірився цей майстер щоправда на адресу мого колеги, тому що побачив у моєму тексті його почерк, нібито є щось погане в тому, що ти обираєш собі взірцем майстерності аматора поетичної каліграфії, до якого цій жабі-вискочці у своєму болоті – як до сонця пішки.Зізнаюсь чесно, що то був вірш зі шкільного зошита мого тата. Рукописи, звісно, не горять, тата немає, а його зошити і щоденники зберігаються у бабиній скрині на горищі.
Цікаво перегортати післявоєнні роки. Ото й прийшло в голову, чом би дещо не поправити та не опублікувати? Та довелось видалити разом з дурнуватою критикою. На цьому моя літературна діяльність в ПМ припинилась. Втекла. Соромно знаходитись на одних щаблях з (вибачте) майстром, людська свідомість якого залишилась на рівні двієчника п’ятикласника, який насолоджується тим, що тероризує цілий клас. Це я кажу як вчителька.
Як авторка присвоєного вірша, каюсь. Обіцяю надалі плагіаторством не займатись з надією, що нешановний майстер на пару з двійником Епатюком(Матюком Махайлом, вибачайте за збіг приглосних) будуть обходити мене десятою дорогою.
Недавно надибала ще один, потріпаний часом зошит в косу лінійку, в якому вичитала ще один шедевр.
Початок і кінець поточили миші, то теж, вибачайте.
Уривок із твору
« Прокидалися ми ночами холодними, що дивилися на нас очима чорними, називаючи нас не іменами, а боягузами та ще й жабенятами голопузими. Чи то бузько дзьобом клацає? Чи нечистий по коморі шастає? Чи мара замітає сажу у комині, поки місяць в небі ще уповні? А ми тих чапель і не боялися, і позаочі в очі їм сміялися. Бо знали, що все одно прийде ранок. І не боялися ми очей із-за фіранок, що тихенько стукали в шибку і тоді тато вибігали у сіни швидко, про щось кашляли, бо були хворими і гули тоді наші сіни жорнами, і поки мама колиску колисали, то ми ховалися під одіяла.
А якщо справді чогось ми боялися, то це гуркоту у двері сусідові, коли трусити горілку являлися три п’яниці на чолі з головою Свірідовим.
Гавкали собаки, клацали бусли..., і от, харцизяки на світанку і до нас прибули. Нишпорили, пили, мукою закушували під айн-цвай-драй і мама одному нагрубили , що він поліцай.
PS
А коли якось прийшов у школу голова, то вчителька поставила мені у зошиті жирне ‘2’. А у журналі ‘5’ стояло. От і чекай заслужені бали».
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
